Урок-гра "Демократія для найменших" (на основі української народної казки "Рукавичка")

Урок-гра для учнів 1-2 класів

«Демократія для найменших»

(на прикладі казки «Рукавичка»)

Розроблено: Людкевич Я.А.

 Кам’янець-Подільський ліцей №10

І. Організаційний момент.

На розсуд вчителя: зобразити (до прикладу намалювати крейдою) на підлозі класу, спортивної зали, вулиці Рукавичку. Відповідно до кількості дітей може бути дві Рукавички, два зайчика, дві лисички і т.д. Також за бажанням виготовити обручі-вушка відповідно до кожної ролі. Роль Діда та Собачки можуть виконати старші учні.

ІІ. Вступне слово вчителя.

Сьогодні, дітки, я вам розповім про чарівне слово – «демократія». Колись була на світі дуже гарна країна – Стародавня Греція. Як і в кожній країні, там проживало багато людей - народ. Та одного разу всі вони посварились, і не могли дійти до згоди – хто ж буде головним? Хто буде владарювати?

І вирішили вони розділити владу між собою, і разом вирішувати усі важливі питання. Як вони це робили? А дуже просто! Коли хтось один запитував – усі інші голосували. Якщо відповідь «так» - то піднімали руку, або підкидали у повітря головний убір. Якщо відповідь «ні» - то не робили нічого. Усе почали вирішувати разом – хто буде керувати, чи йти війною на сусідню країну, коли збирати врожай. І назвали вони це – ДЕМОКРАТІЯ, тобто грецькою - ВЛАДА НАРОДУ.

Усі ми з вами зараз живемо в демократичній країні, і кожен з нас має великий вибір! Наприклад, ви можете вирішувати яку саме цукерку з’їсти, з яким героєм купити зошит, яку зачіску зробити зранку. Але коли ви виростете, то будете приймати дорослі і важливі рішення.

Давайте потренуємось відповідати на запитання, як було прийнято в Давній Греції? Я вам задаю питання, і якщо хочете сказати «так» - то піднімаєте руку. Якщо «ні» - то не робите нічого.

Починаємо?

1. Чи подобається вам навчатись у школі?
2. Чи любите ви їсти морозиво?
3. Чи подобаються вам песики?
4. Чи подобаються вам котики?
5. Чи подобаються вам папужки?

Які ви молодці! Поплескаємо собі! Тепер ви усі зрозуміли, що таке демократія! Це коли кожен має право на свою думку.

ІІІ. Рольова гра «Рукавичка»

А тепер ми з вами усі разом пограємось у гру «РУКАВИЧКА». Хто знає казочку «Рукавичка»? Молодці!

(Обираємо дітей на ролі згідно казочки. Вчитель зачитуватиме казочку, а діти мають виконувати відповідні дії).

Нам потрібні:

1. Мишка
2. Жабка
3. Зайчик
4. Лисичка
5. Вовчик
6. Кабан
7. Ведмідь

(За бажанням: одягаємо на кожну дитину обруч-вушка. Згідно казочки, дітки по черзі заходять у Рукавичку та присідають. Коли вчитель називає їх персонажа – встають)

А тепер давайте уявимо, що ми – у казочці! Я буду зачитувати, а ви – робити те, що робить ваш персонаж! Починаємо!

Рукавичка

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

— Тут я буду жити!

Коли це жабка плигає та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

— Іди!

От уже їх троє.

Коли це біжить лисичка — та до рукавички:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

— Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

— Та вже йди!

Уліз і той. Уже їх п'ятеро.

Де не взявся — біжить кабан.

— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

— Та вже влізу,— пустіть!

— Та що вже з тобою робити,— йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, — семеро стало.

Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся,— нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,— так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.

IV. Завершення.

Ви справжні молодці, чудова робота! У нас вийшло розмістити у Рукавичці усіх звірят! Ми нікого не образили, та для кожного знайшли місце! Ми кожного почули, побачили, бо кожне звірятко – для нас дуже важливе!

Отак і всі ми живемо в демократичній країні – Україні! Демократія – це коли ми кожного чуємо, для кожного знаходимо місце, і кожен – дуже важливий! Для рукавички – важлива кожна мишка. Для України – важлива кожна людина!

Дякую вам усім, ви найкращі, найуважніші і найактивніші учні!

До побачення!