Урок "Григір Тютюнник. Життя у слові"

Міністерство освіти і науки України

Регіональний центр професійно - технічної освіти м.Зіньків

Полтавської області

 

 

 

Методична розробка  уроку на тему:

«Григір Тютюнник. Життя у слові»

 

 

 

                                                                      

 

 

                                                                                      

 

 

 

 

 

Розробила:                                                                                                      викладач української літератури                                                   Окара Людмила Миколаївна                                                                                                         

 

 

Тема уроку. Григір Тютюнник. Життя у слові

Мета: формування  стійкого  інтересу  до української літератури як вагомого

духовного спадку народу, виховання палкого шанувальника української книги, формування гуманістичного світогляду , духовно багатої особистості, з високими морально-етичними орієнтирами.

Тип уроку: урок- портрет.

 Обладнання: портрет письменника, тексти творів, презентація «Життєвий і творчий шлях», презентація «Цікаве про письменника», тестові завдання.

 Очікуваний результат:  учні повинні вміти: виконувати різноманітні творчі завдання, готувати повідомлення на запропоновану тему, висловлюватися логічно, точно та послідовно.

                                                    Хід уроку

 1.Організаційна частина.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Оголошення теми і мети уроку.

4. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу .

5. Закріплення знань, умінь і навичок. 

6. Підведення підсумків уроку. Рефлексія. Оцінювання.

 7. Домашнє завдання.

  І. Організаційний момент.

Привітання, налаштування учнів на роботу на уроці.   Бажаю вам гарного робочого настрою та успіхів і сподіваюсь на вашу плідну співпрацю. Сьогодні ми проведемо урок-портрет, щоб більше дізнатися про життя і творчість Григора Михайловича Тютюнника. ( «Шкала успіху» )

 

 

 

 

Слайд 1

 

 

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Слово викладача

Де безкраї поля втікають ген до горизонту, а величаві ліси стоять густою стіною на сторожі земної краси, вирує бурхливим життєвим потоком щедрий Зіньківський край.

 

 

Слайд 2

 

 

Звідси пролягли у світ дороги таких знаних майстрів слова як Олекса Мусієнко, Микола Зеров, Михайло Орест, Дмитро Нитченко, брати Тютюнники. Тут розквітнув талант гумориста Павла Сухоради та критика й публіциста Павла Сердюка, поетеси Ольги Кондратенко та літературознавця Якова Майстренка.

Слайд 3

 

Вам добре відомі  поетичні рядки  Світлани Козаченко, Ганни Литовець-Гайдаш, Ірини Жук.

 

 

Слайд 4

 

 

 

 

Сьогодні ми проведемо урок  аби пошанувати пам’ять великого українця ,  письменника-земляка, лауреата  Державної  премії  ім. Шевченка - Григора  Михайловича Тютюнника  та проаналізувати важливість його творчості для сьогодення.

ІІІ.  Оголошення теми і мети уроку.

Записати тему уроку: Григір Тютюнник. Життя у слові

Мета уроку: формування  стійкого  інтересу  до української літератури як вагомого духовного спадку народу, виховання палкого шанувальника української книги, формування гуманістичного світогляду , духовно багатої особистості, з високими морально-етичними орієнтирами.

                            Епіграф уроку: « Іноді я відчуваю людину, як рана сіль».

                                                                       Григір Тютюнник

IV.   Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Слайд 5

 

«Любе, миле село Шилівка на Полтавщині…». Це край пісень і легенд; край братів Тютюнників. 5 грудня 1931  року в родині селян  народився Григір Тютюнник.

 

Батько, Михайло Васильович,  столярував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити в виш і почати вчителювати, а ще залюбки «займався поезією, геометрією.

Слайд 6

 

 Мати, Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганна Михайлівна, працювала на різних роботах — полола, в'язала, поливала і подавала снопи в барабан.

 

Слайд 7

 

Коли Григорові йшов 2-й рік (у 1933р.), їхня родина вся опухла з голоду; дід Василь по батьковій лінії помер, сам Григір перестав ходити, хоч уже вмів.

 

Григорові минав лише шостий рік, як його навіки розлучили з батьком — це було в 1937-му, коли багатьох  українців запроторювали до Сибіру; не дивно, що й шилівському селянинові Михайлові Тютюннику «знайшли» політичну справу, бо ж був грамотний і не любив неправду.

 

Слайд 8

 Григір Михайлович писав про батька:

«Я тільки тріньки-трінечки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й нині, коли я бачу на голівці  якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким…» Ідеалізований образ репресованого і зниклого десь у «Сибіру несходимім» батька, найкраще прописано у  новелі письменника «Три зозулі з поклоном».

Слайд 9

У Григора Тютюнника був старший брат - Григорій. Григорії – брати по батькові. Григорій народжений від Ївги Федотівни Буденної, з якою батько не прожив і року, а Григір – від Ганни Михайлівни. Насправді старшого брата назвали Георгієм, але записувати ім’я послали діда. Той, випивши на радощах по дорозі, переплутав імена і записав онука Григорієм. Виявилася дідова помилка лише тоді, коли Георгію-Григорію вже було 16 років, а у сім’ї  вже підростав молодший син, теж Григір.

Дитинство і юність без батька – доля багатьох дітей війни. Стосунки братів  були непростими – вони почали тісно спілкуватися лише після того, як молодший брат повернувся зі служби на флоті.

 

Слайд 10

 Історію їхнього зближення Григір Тютюнник описав у книзі спогадів «Коріння».  Коли вони обоє приїжджали в Шилівку, то заводили  довірливі розмови про життя, мистецтво, літературу. Григір у юні роки навіть обрав собі псевдонім Тютюнник-Ташанський.

 

 

Слайд 11

Мати залишилася молодою вдовою, тому невдовзі вийшла заміж. Малого Григора забрав до себе на Донбас дядько Филимон.

Він разом із дружиною Наталією Іванівною стали для хлопця на той час батьками.  Обоє працювали в школі. Вчився майбутній письменник російською мовою.  Під час війни, коли дядька забрали на фронт, а тітка народила дівчинку, Григір, рятуючись від голоду, повернувся до Шилівки.

 Згадує Г. Тютюнник:

«Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язика і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...».

 

Слайд 12

 

 А в 1946 році після закінчення п’яти класів  Григір Тютюнник навчається в Зіньківському ремісничому училищі №7. Там він здобував професію слюсаря з ремонту автомобілів і тракторів: 

 «… пішов я в Зіньківське РУ №7, щоб мати якусь одежину і 700  грамів хліба на день. Вони, оті  700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив «з города» щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому в кишені, як порожній гаманець».

Життя учнів ремісничого училища  відтворено в повісті Григора Тютюнника «Вогник далеко в степу».

Після закінчення навчання трохи працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив же за тодішніми законами відпрацювати на заводі три роки. За «втечу» з Харкова відсидів 4 місяці в колонії.  Повертається в край свого дитинства—на Донбас, де «слюсарював, їздив на машинах, майстрував»... Трохи жив з дядьком і тіткою, від них пішов до армії. Служив у морфлоті на Далекому Сході. Там же серйозно зайнявся самоосвітою.

 

Слайд 13

 

 Під час армійської служби почав листуватися зі старшим своїм братом Григорієм, який уже публікував свої твори.

 

 

Слайд 14

 Він замінив йому батька, став найпершим літературним учителем. Допомагав матеріально, підтримував морально, наполегливо, але делікатно схиляв Григора до української мови, рецензував його оповідання.

«Знай, братику, мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу не через їхню мову? Ти обов’язково прийдеш в тупик і потупцюєш назад… Тоді згадаєш мене!..»  Саме під  впливом старшого брата Григір перейшов на українську мову.  

А поки що були  щасливі п'ять років (1957—1962) навчання на філологічному факультеті  Харківського університету.  У нього з'явилася можливість багато читати,  спілкуватися з цікавими людьми.  Нічого не миналося безслідно.

Слайд 15

 У 1961 р. журнал друкує оповідання Григора Тютюнника «В сумерки», написане російською. Тоді ж він перекладає його українською. Відтоді з рідною мовою не розлучається вже ніколи.

 

 

Слайд 16

Після закінчення навчання разом із дружиною їде працювати на Донбас, викладає у вечірній школі. Там у них народжується син Михайло.

 

Важко в сучасній українській літературі знайти іншого прозаїка, який би так жваво й невимушено використовував величезну кількість фразеологізмів, епітетів, порівнянь. Писати українською, здається, йому що бавитись із власним словниковим запасом. Звідки така глибина знань у хлопця, який провів частину життя у російськомовному середовищі?

 

Слайд17

Спогади  дружини:

— Ці джерела були в селі. Ми щороку їздили на Полтавщину до його мами. Він усе записував. Щось там мама цікаве сказала, чи дядьки собі гомоніли. Словники вивчав. У нього на столі завжди лежав словник Грінченка— Хто йому підказував, хто шукав теми?

— Життя... Те, що він бачив, що чув, — те й було на папері. Точніше, те, що йому боліло. 

 З 1963 р. Тютюнник —у Києві. Поселяється в невеличкому помешканні на Андріївському узвозі. Працює в у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».  Його доброзичливо приймають і підтримують у своєму товаристві київські письменники. Взагалі про нього скоро почали говорити всі, бо надто вирізнявся. Постать це була яскрава, колоритна. Десь у ті роки Микола ВІнграновський, тоді директор кіностудії

ім.О. Довженка, запрошує його на кінопроби фільму за повістю В. Земляка «Дочка Стратіона». «Всі, коли побачили кінопробу на екрані, захоплювалися ним, його талантом, вигукували, що це відкриття, та на тому все і скінчилося: хтось десь комусь подзвонив... Мені рішуче запропонували Григора не знімати, мовляв, нехай краще пише свої новели»,— згадує

М. Вінграновський.

 

Слайд 18

У 1966 р. виходить перша книжка «Зав'язь», 1968 р.— «Деревій».

 

Слайд 19

У 70-х  побачили світ його книги новел «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка».
У багатьох творах Григора Тютюнника головними героями є діти. Саме образ дитини для нього — найулюбленіший,  адже дитина — чисте, довірливе, незіпсоване створіння, яке у творах письменника протистоїть  злу.

 Він був справжнім вулканом. Ніколи сам не йшов ні на які компроміси, ненавидів пристосуванців, казав їм у вічі правдиві обвинувачення.  В суспільстві він бачив жахливу прірву між словом і ділом.  Душевний біль дедалі поглиблювався. За всієї зовнішньої сили та мужності насправді був він незахищеним дитям на цій землі, вразливим, щирим, чесним.

Слайд 20

 

Григір Тютюнник був людиною із загостреним почуттям справедливості. Він блискавично реагував на все, що існувало довкола. « Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю розумом - тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко». Такий спосіб сприймання світу зумовлював творчі принципи.

 Григір любив село, добре бачив сільські проблеми. Звідси – більшість його героїв.. Багато з них мають реальних прототипів,   більшість – шилівських (мабуть, серед живих їх уже й не залишилося).  

Слайд 21

Поет  Петро Засенко, який приїжджав у Шилівку із Григором, згадує, що одного разу, привітавшись на вулиці із односельцем, він прошепотів другові на вухо: «Оно Нюра пішов» (є у Тютюнника однойменна новела). Через багато  років Петро Засенко приїде до Шилівки, щоб зняти документальний фільм «Доля» про свого товариша - Григора Тютюнника. Завітав Петро Засенко і до нашого навчального закладу.

Слайд 22

Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник.

Порівняно невелика творча спадщина Тютюнника-молодшого. Не встиг сказати людям усього, що тримала в собі, чим мучилася його страдницька душа. Його новели —це насамперед біль, страждання за людину. Непросто було в житті і самому автору. Григір Тютюнник часто згадував рідну Шилівку.  Розповідають, що за два роки до своєї смерті зустрів у підземному переході на Хрещатику Ларису Письменну. Якраз покінчив із собою поет Грицько Бойко. Григір схопив її за руку і спитав: «Що це—мужність чи боязнь?». Вона відповіла: «Як для кого. Для мене —мужність». Незатишно йому жилося ще з юних літ. Завжди почував свою самотність.

Слайд 23

 

У лютому 1980 р. Г.Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»).

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

А 7 березня 1980року  він заподіяв собі смерть,  залишивши передсмертну записку із загадковими словами: «Домучуйте когось іншого, а все моє, що в мене є, спаліть».

 

Слайд 24

Поховано Григора Тютюнника на Байковому  цвинтарі в Києві.

Сьогодні  українську  художню  прозу  не  уявити  без  його  хай кількісно й не великої, але справді вагомої літературної спадщини.
Григір Тютюнник прийшов до читачів своїх чесно, надійно, надовго.  Прийшов, щоб не розлучатися.

Кричали його оповідання гіркою прав­дою життя, і ніщо не могло його зупинити. Г. Тютюнник зали­шався правдивим, безкомпромісним, сміливим.  Глибоко страж­дав і готовий був боротися проти людської байдужості, духов­ного убозтва.

 Його двотомник, у якому помістилися всі оповідання, новели, повісті, вийшов уже після смерті письменника. За двотомник Г. Тютюнника 1989 року удостоєно Шевченківської премії.             

В українській літературі письменник мав своє, самостійне місце. Він—її гордість, коштовна перлина. Його твори ніколи не залежуються на полицях книгарень, ними цікавляться і читачі за кордоном.

 

Слайд 25

 

  На батьківщині Тютюнників шанують обох братів. Музей у Шилівці, щоправда, скромний. Це одна невеличка кімната в школі,  де знаходяться стенди з фотографіями, книги, папки з матеріалами.

Слайд 26

Та все ж вдалося натрапити на один дуже цікавий документ. Це –  саморобний фотоальбом Григора, який музеєві подарувала дружина письменника, Людмила Василівна Тютюнник.  За допомогою  фотографій  із дотепними підписами Григір Тютюнник розповідає історію свого кохання.  

 

Слайд 27

 

Материна  хата
Хата Ганни Михайлівни збереглася.   Криниця у дворі – та сама, що й при Григорові.

 

 

 

Слайд 28

 

Біля кладовища у селі Шилівка ростуть сосни, які посадив батько письменника. 

 

 

 

 

Слайд29

 

В 2009 році з’явилася книга під  назвою «Холодна м’ята» – зібрання творів Григора Тютюнника. 

Редактором-упорядником «Холодної м’яти» був близький  друг  Григора Тютюнника-поет Петро Засенко.

 

 

Слайд 30

 

 

 

 

 

 

 

Особливості  творчого стилю Григора Тютюнника

(учні роблять записи у зошити):

1. Використання художньої деталі в розкритті характеру.

 «Класичний аналіз психіки в наш час не пройде. Потрібна деталь»(Г.Тютюнник).

 Що таке художня деталь?

( Художня деталь - це особливо значущий виділений елемент художнього зображення явищ життя. За допомогою художньої деталі розкривається сутність характерів і подій, досягається сприйняття зображуваного як конкретного, живого й неповторного.)

  2. Автор ніколи не повчає, а надає право читачам самим оцінити героїв.

 

  3. «Тепло i достовiрнiсть - ось моï лiтературнi критерiï.»(Гр. Тютюнник)                                                                                                           

Діти, а зараз до вашої уваги учнівська презентація: «Цікаве про Григора Тютюнника».

(Послухайте улюблену пісню  Григора Тютюнника «Летіла зозуля через мою хату» ).

V. Закріплення знань, умінь і навичок.

 Складання асоціативного ряду «Григір Тютюнник як особистість»:

 

Григір Тютюнник – бідовий, добрий, милосердний, люблячий син, ніжний, скромний, щирий, вірний, сміливий, витривалий, мужньо переніс тяжке сирітське життя, розумний, старанний, працьовитий, талановитий, відвертий, самовідданий, прямий, правдолюб, любив людей, ненавидить, ганьбить, страждає, сильний, незахищений, вразливий,багато читає.

 

Діти, а зараз, щоб перевірити вашу підготовку до уроку, проведемо вправу «Мозкова атака». Вам було задано випереджувальне завдання: підготувати повідомлення,цитати про життя і творчість письменника.

 (Дайте відповіді на запитання)

Що ви скажете про Григора Тютюнника як про людину?

Як згадує поет Петро Засенко: «На громадських заходах, вечорах, застіллях Григір завжди був у центрі уваги. Розповідав історії — сумні та смішні. А це були роки страху і доносів. Ми знали, що наші розмови прослуховують, тому були обережні у висловлюваннях. "На кожного Авеля по три Каїни", — казав Григір. Він ніколи не йшов на компроміси, ненавидів пристосуванців, наживав собі ворогів. Та за всієї зовнішньої сили й мужності, у душі він був

незахищеним і вразливим.»

Що саме  довело письменника до самогубства?

«Після смерті Григора пішла чутка: мовляв, він повісився, бо хотів Шевченківську премію, а дали премію Лесі Українки. Це неправда. Тютюнник був утішений і готував промову на вручення. Він прожив тяжке сирітське життя. Знав, що влада знищила його батька. Переслідували і його самого. Він зазнав стільки кривд і принижень, що комусь іншому вистачило б на  все життя, - може, й не на одне. Не випадково у його щоденнику є такі думки:  « Хто не знає, що таке залежність – матеріальна чи духовна – однаково, той не має права казати, що він знає, що таке страждання і почуття приниження», або:«Немає в світі болю сильнішого, аніж душевний біль».   
 

 

Письменник  тяжко переживав, коли його твори не друкували. Незадовго до смерті Тютюнник побував у своєму селі. Обійшов усіх, хто знав його батька, розпитував про нього, бо фотографії не лишилося. Усе життя він згадував його найніжнішими словами. Зайшов навіть до чоловіка, який написав донос на його тата, через що того заарештували. У нього було дерев'яне ліжко батькової роботи. Розмовляв з тим чоловіком, а сам тримався рукою за ліжко і ніби відчував тепло батькової руки.»

 

Яка особливість його художньої манери?

 Він працював над кожним словом, мучився, але й знаходив таке, якого ніяким іншим не заміниш. Він вживав тільки найнеобхідніші слова, тому вони й влучають прямо в серце, правдиво змальовуючи життєві ситуації. А взагалі, кожен його твір починався із зустрічі з людиною з незвичайним характером. Зустріне таку — обов'язково в нього народиться новела. 

 

 Григір Тютюнник любив носити білі сорочки, особливо коли творив, а це він робив практично завжди – «…сюжети виношував довго, слово шукав терпляче, часто озвучував друзям нові епізоди, характери «виліплював» ретельно і натхненно. Так колись наші пращури виходили в поле – наче на священнодійство…».

 

У столиці Григір Тютюнник і Петро Засенко чули народну мову тільки на Бессарабському ринку. Чимало тіток з навколишніх сіл уже знали їх в обличчя. "Такого, як сказала он та тітка, не вигадає жоден письменник", —

казав, бувало, Григір. Часто їздив в   село Любарці Бориспільського району, де жила мати Петра Засенка. Співав пісень з його мамою. Вона на старість була згорблена. Він питає: "Мамо, а чого ви так зігнуті?"  "Та знаєш, 1929 року як зігнулася над колгоспними буряками, то ніколи було й розігнутися". Але публікувати такого не можна було. Тому Григір в одній з новел написав так: "Вона була дуже згорблена, мовби нахилилася колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася".
 

У чому ж секрет його творчості?

Якось один початківець допитувався у Григора Тютюнника про секрет творчості. І так напосідав, що вивів письменника з рівноваги: «Слухайте, голубе..Я знаю, що ви із сім'ї, яка ніколи не знала нестатків. Ви ніколи по-справжньому не мерзли на морозі, не обливалися потом від роботи. У вас завжди все було і все є. Відповідно вам здається, що так і у всіх. Вас не кольне в серце, коли побачите побиту життям людину, і не відчуєте її стану. Пишіть собі те, що пишете...

— Ну все ж таки, секрет є?
— Та є! Є! Повна душа болю! Передаю секрет—біль... так ви ж його не візьмете...».

Діти, яка громадянська позиція письменника?

Григір Тютюнник писав у щоденнику:

 «Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були і залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах». Головний принцип  творчості письменника  сконцентрований у таких словах: «Мила моя людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова!»  «Іноді я відчуваю людину, як рана - сіль».  І це було правдою. Він любив людей.

Деякі твори не друкували зовсім. Незважаючи на це, кожне нове оповідання митця кричало тією ж гіркою правдою життя, що й попередні. 

Доказом цьому є його записи у щоденнику: «Ніщо так боляче не б’є людину, як брехня. Тому її так і ненавиджу, тому і прагну вперед, на пошуки істини».  До останніх днів  залишався він правдивим, безкомпромісним і сміливим.

  На закріплення вивченого матеріалу виконаємо                                                                                                            тестові завдання за темою «Григір Тютюнник»

Слайд 31

Визначте правильний варіант відповіді:

1. Григір Тютюнник народився на

 а) Харківщині; б) Полтавщині; в) Київщині.

2. Батько Григора Тютюнника був:

а) письменником; б) ученим; в) репресований;

 3. Яке з тверджень хибне? Григір Тютюнник:

а) мав старшого брата — відомого письменника;

б) вчинив самогубство;

 в)  автор роману «Вир».

4. Письменник отримав професію:

а) кухаря;

 б) слюсаря з ремонту автомобілів;

в) муляра.

5. Перше оповідання письменника було написане:

а) польською мовою;

 б) українською мовою;

в) російською мовою.

6. Перша книжка оповідань Григора Тютюнника називається:

 а) «Зав'язь»;

б) «Деревій»;

в) «Климко».

 7. Розповідь про перше кохання лежить в основі новели:

 а) «Климко»;

б) ««Зав'язь»;

 в) «Три зозулі з поклоном».

8. Який мотив звучить у багатьох новелах Григора Тютюнника?

а) страждання;

б) батьків і дітей;

 в) самотності.

На закріплення вивченого матеріалу написати сенкан.

VI. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія. Оцінювання.

Слово викладача

Сам Григір Тютюнник зізнавався: « Я не боюся смерті. Я боюся безслідно прожитого життя». І дійсно, Тютюнник не зник, він продовжує жити у своїх творах. Як пророкував за своїх часів Павло Загребельний: « Минуть роки, нас всіх забудуть, а от Григора Тютюнника – ніколи».

Думаю, ви погодитесь зі мною, що, життя і творчість Г.Тютюнника не залишають байдужими нікого, змушують замислитися над багатьма речами і дійсно вчать жити.

« Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою. Важко щось перемінить у цьому світі. Тільки пам’ять людям, пам’ять лишається велика. Вона поволі виробляє в народу  мораль, ідеал.»- так писав  Григір Тютюнник.  Доброта, милосердя, чесність, самовідданість – ось ідеали людськості, які стверджує у своїх творах Григір Тютюнник.

Діти, мені б дуже хотілося, щоб і ви жили  за цими моральними принципами.

Який висновок ви зробили для себе про життєвий і творчий шлях  Григора Тютюнника?

Григір Тютюнник мав нелегку долю. Він у своєму житті переживав багато психологічних стресів. Його душа була чутливою до людського горя, був самотнім, незахищеним мандрівником, не сприймав жорстокість та абсурдність світу. Письменник писав, що треба жити в добрій приязні з небом і землею. Його твори- це вічна загадка любові, добра.

 Письменницьке і життєве кредо Григора Тютюнника- «творити добро».

Слово  викладача:

Діти, я погоджуюся з вашою думкою і бажаю вам:

Творіть добро! Це те єдине,

Що порятує світ від забуття

Не витрачайте жодної хвилини

На ненависть і заздрощі буття.

Робіть добро для всіх, і вже напевно

Повернеться воно до вас іще не раз.

Не витрачайте сили задаремно

На злість. Добро врятує світ і нас!

1. Поетична хвилинка. Власна поезія.Читає Левун Тамара.

              Любов всевишня

          Там, де річки й ставу синє скло,                       Там в садах розкинулось твоє село.                                                                                                        Росте коло хати батькова сосна.                                                                                                                                       Пив живу ти воду там із джерела.                                                                                                                  Українська сива пісня, мов старий Дніпро-                                                                                       «Накувала зозуленька дівці не добро»                                                                                                   І твоє збудила серце щира і ясна                                                                                                                   Українська наша мова- мова золота.                                                                                                    Про любов всевишню твори ти писав,                                                                                                    На папері чистім душу виливав.                                                                                                                    Незборима сила цього почуття                                                                                                                  Є палким девізом людського буття.                                                                                                    Ти увесь із життя, що з роду й до роду.                                                                                                    Ти жив як народ, і творив для народу.                                                                                                    Його ім’я ще житиме віки,                                                                                                                                 Поклонімось щиро йому земляки.

      2. Оголошення оцінок учнів. ( «Шкала успіху», «Колесо балансу»)

VII. Домашнє завдання.

Прочитати новелу «Три зозулі з поклоном». Виписати цитати для характеристики героїв новели «Три зозулі з поклоном».   Написати творчу роботу на одну із тем: «Уроки, дані нам письменником». «Милосердя  і добро – основа основ».