Урок-інсценізація "Жінка з країни Меланхолії"

                           ЖІНКА З КРАЇНИ МЕЛАНХОЛІЇ

 

 (урок-інсценізація з української літератури у 10 класі , присвячений Ользі Кобилянській )

 

Мета: ознайомити десятикласників із життєвим і творчим шляхом письменниці, розкрити тематичні рамки її творчості; розвивати мислення учнів, інтерес до творчості О. Кобилянської; виховувати естетичний смак учнів, розуміння виховного та пізнавального значення літературної спадщини.

Оформлення: портрет письменниці; виставка творів; епіграф; декорації до сценок, презентація.

                                                      Усі мої думи тобі, народе мій вільний,

                                                       і пісня серця, музика тобі.

                                                                                                  О.Кобилянська

                                          Хід уроку

 

І. Організаційна частина.

                                                  (звучить «Мелодія» М.Скорика)

ІІ. Вступне слово вчителя: Кінець ХІХ – початок ХХ століття – це істинно «золотий вік» української літератури. Здається, ніколи, навіть у часи Шевченка, чия постать одиноко височіла над острівцями відроджуваної з небуття вітчизняної культури, Україна не знала такого спалаху імен, такого розмаїття художніх стилів, такого багатства творів, не один з яких склав би честь будь-якій європейській культурі.

В мистецький процес вливається нова потужна хвиля. Тон задавала молодь. Діти селян, священиків, дрібних урядовців, вони були справжніми selt-mademan-тими, хто «сам зробив себе» завдяки наполегливій і послідовній самоосвіті, копіткій праці ( не раз у гнітючих особистих, побутових обставинах), активному втручанню у громадське життя.

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІV.Виклад матеріалу.

1-й учень: Серед сузір’я талановитих митців кінця ХІХ-початку ХХ століття яскравою зіркою виділяється ім’я Ольги Кобилянської – авторки численних новел і повістей, новаторських  і за змістом, і за формою. Письменниця вибудовує  свою власну естетичну, художню систему. В центрі уваги її творів – психологія індивідуальності окремої людини.

2-й учень: Сьогодні ми відзначаємо день народження великої української письменниці – Ольги Кобилянської. З її творчістю в нашу літературу ввійшло те, що за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою. (звертається до портрета) «Вона брала в полон своєю появою і своїми речами, писав Денис Лукіянович. В чорне зодягнута і поважна, струнка «мало не високого зросту смагла брюнетка, з живими великими очима…Аж чарував ніжний тон у її милій мові – то якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалася та туга під легку посмішку, що на знак вищості якоїсь розквітла на її устах. Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі, особлива гармонія духовної зрілості та культури… Осявала її ще друга гармонія: між письменницею і людиною. Вона не тільки втілювала в своїх героїв ідеал краси і духовності, вона плекала їх у себе: життя і пісня доповнювали одне одного, як рідко у кого з письменників буває…»

Її називали «гірською орлицею» за горде серце, «пишною трояндою в саду української літератури»- за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто – «робітницею свого народу», девізом життя якої були слова: «Що люблю, люблю вже навіки».

Вчитель: Діти, а чи відомо вам щось  з біографії та творчості О. Кобилянської?

(відповіді учнів)

Якою ж була насправді «гірська орлиця», день народження якої ми відзначаємо? Давайте послухаємо бібліографів, які підготували повідомлення про видатну письменницю.

1-а учениця: Ольга Кобилянська – письменниця, людина незвичайної долі, яка заслужила всенародну шану, любов і визнання. У наш час присвоюють звання «народний» діячам мистецтва, артистам, а письменниця заслужила такого визнання уже давно за те, що самотужки осягла багатства світової культури, служила словом своєму народові і піднялася до вершин дум і сподівань народних. «Я любила народ і люблю його до сьогоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи…гей яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність! Де є народ, там і культура, й сила буде!»- писала  Ольга Кобилянська.

2-а учениця: У своїй творчості, зокрема у найбільш відомих в народі творах «Людина», «Царівна», «Земля», «В неділю рано зілля копала» та інших, письменниця склала своєрідний маніфест людської гідності й громадської особистості, і в кожній з них – її голос на захист людини. Тож ж звертаємося до творчої скарбниці української народної письменниці – Ольги Кобилянської.

1-й учень: Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гумора (тепер це територія Румунії) в знімченій сім’ї урядовця.

У великій родині Кобилянських четверо дітей вчились в гімназії, згодом двоє з них стали юристами, а один – військовим, а Ольга, як і її сестра Євгенія, мали стати добрими господинями, матерям, займатися хатніми справами - тому, що батьки  не мали змоги дати належної освіти всім дітям, а також  тому, що за тодішньою неписаною традицією інтереси жінки повинні були обмежуватись трьома німецькими «К»: kuche,  kirhe, kinder, тобто: кухнею, церквою, дітьми.

Початкову освіту Ольга доповнювала самостійною працею та широкою лектурою.

2-й учень:  «Ще дівчиною,13-14 років, -писала О. Кобилянська, - я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недоставало в душі. Чимось була вона часами переповнена, а часами повна туги і смутку… Рівночасно з тим я бралась за олівець…»

1-а учениця: Заохочували молоду письменницю до літературної праці, допомагали розширювати кругозір її подруги: Софія Окуневська – перша українська жінка-медик та Августа Кохановська – художниця. Цей жіночий тріумвірат шукав свого ідеалу в житті, цікавився мистецтвом, прагнув вирватися із сірої буденщини.

2-а учениця: Природа щедро обдарувала її душу. Однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім’я потребувала безперервної опіки  Ольги. «Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити».

Доля присудила Ользі Кобилянській іти через терни до вершин, вона гнула, ламала її, але не зламала!

1-й учень: Переїзд до Чернівців, де пройшли всі подальші роки письменниці, сприяв її подальшому ідейно - культурному розвитку, тут налагодилися її зв’язки з тодішніми виданнями «Зоря», «Народ» та їх видавцями і редакторами:  І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, О. Маковеєм, дружба з якими згодом переростає в нерозділене з його боку кохання.

(Сценка. Ольга Кобилянська, сидячи за столом при свічках, читає вірш. Звучить мелодія, дівчина, танцюючи, відтворює почуття письменниці).

О.Кобилянська:

Я ні в кого тебе не вкраду,

Бо украдене - лихо віщує.

Нащо знати тобі ту біду,

Від якої ніхто не врятує!

Не покличу з собою тебе,

Бо твій корінь у іншому грунті,

Не для мене сміються з небес

Срібні зорі в щасливому бунті,

Не вестиму тебе і в думках

Від літаючих чуттів до спокою,

Бо трима тебе сила терпка

В нетрях пам’яті міццю тривкою,

Я сама утечу в забуття,

Від убивчосолодкої миті,

Бо й  у мене є інше життя,

Найдорожче од всього на світі.

Та любитиму кожний твій день,

Кожну ніч, і світанок, і вечір,

Жаль свій виповім я для людей,

Що мене порятують від втечі.

Будуть люди той жаль берегти,

Мов перлину, ні з чим незрівнянну,

І підете ви з ним у світи,

Як «Царівна» моя нездоланна,

З ран любові моєї зійде

Цвіт ромена і золото жита,

І моління душі золоте

В темні вени життя перелите.

Вчитель:

В ранній період творчості були написані оповідання «Гортенза, або картини з життя однієї дівчини», «Доля чи воля», «Видиво» та багато інших. Перша велика спроба – розроблена письменницею тема жіночої емансипації в повісті «Людина» ( початкова назва «Вона вийшла заміж»),яку   присвятила Наталці Кобринській.

У перших варіантах твору головна героїня  Олена Ляуфлер прагне тільки вийти заміж, аби вирватися з домашнього оточення, тобто  бажає лише особистого щастя. В останньому варіанті – це жінка, яка відстоює своє право бути людиною, мати можливість на розвиток, зростання і на  особистий вибір.

Але під тягарем суспільних і родинних обставин не може встояти в нерівній боротьбі, духовно надломлюється, щоб врятувати своїх батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно убогу і чужу їй людину. Олена зраджує поглядам…в ній перемагає власне жіноче начало.

Наприкінці повісті вона читає листи  Стефана і гірко плаче, ненавидячи себе за зраду… «Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку…Чи  його… Адже вона винувата! Сама-самісінька вона… І чим вона оправдається, що вона – ЛЮДИНА?»

Її людина виростає до Царівни. Проблема, порушена в «Людині», продовжується і глибше розкривається в повісті «Царівна», який високо оцінила Леся Українка : «…Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва».

1-а учениця: О. Кобилянська виразно, психологічно обгрунтовано вимальовує образ сироти Наталки Верковичівни, котра зазнає болючих розчарувань, терпить від несприятливих обставин, в тому числі і з боку сім’ї дядька, у якого  живе. Вся родина дядька намагається морально зломити дівчину, видати заміж за старого, розбещеного, але багатого професора Вердена. Наталка відмовляється вийти заміж за нелюба і пориває відносити з сім’єю дядька.Дівчина, щиро покохавши Орядина, згодом гірко розчаровується в ньому.

Вчитель: Але, незважаючи на несприятливі обставини, дівчина не занепадає духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх духовних сил, продовжує боротьбу за здійснення своїх ідеалів. Доля дарує Наталці людину справді велику, з якою вона досягла «полудня», стала царівною своєї долі, знайшла щастя у власній прекрасній сім’ї.

(перегляд відеофільму «Царівна»).

2-а учениця: Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим палацом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава – живе, дихає, має почуття. Симфонією природи є її «Битва», а повість «В неділю рано зілля копала»  переростає у «пісню оплаканого серця».

 (звучить «Мелодія» Скорика).

1-а учениця: Події розвиваються в давні часи в горах. В одному гірському селі,-розповідає письменниця, спиняються цигани. У таборі рух, бо жінка ватажка Раду, молода Мавра, стала матір’ю білолицього сина. Раду задумує вбити Мавру, але її батько Адронаті рятує доньку, потайки несе недужу під гору Чабаницю, а дитину підкидає багачеві Дончукові у третьому селі. Мавру знаходить і забирає до себе багачка Дубиха, в якої вона піклується  про маленьку хазяйчину доньку Тетяну. Але циганська вдача велить  Маврі жити по-своєму. Вона залишає хату Дубихи й поселяється в самітній колибі. Збирає по горах зілля й  ворожить, не знаючи довгий час нічого про свого сина. До неї  частенько заходить красуня Тетяна. Одного разу дівчина стрічає на лісовій стежці сина  Маври, Гриця і закохується в нього.

(Інсценізація уривка з повісті «В неділю рано зілля копала»)

(Сцена прикрашена деревами, квітами. Виходить Гриць, а назустріч йде Тетяна. Він придивляється і заходить ззаду).

Гриць: Туркине, то ти?

Тетяна: То я! (виступає наперед, а він ззаду обіймає)

Тетяна: (пручаючись) Пусти!

Гриць: Я стільки разів тут наждався вже на тебе, стільки натужився за тобою, а ти аж тепер прийшла!

 Тетяна: (повторює, сміючись) Аж тепер. Пусти! Я не йшла сама, а з одною жінкою…(пошепки).Цить! Вона ходить часом сюди під Білий камінь і шукає там якогось зілля…

Гриць: (пригортає дівчину) Лиш тут най не йде! Тут най не йде, бо зараз кину в яр. Нині неділя, ти врешті прийшла, тож нехай вона не йде.

Тетяна: (усміхається) Ти ,кажеш, ждав тут на мене не раз?

Гриць: Нині четверту неділю як жду.

Тетяна: А я ходила по лісах, та все заверталася назад, не могла звернутися до тебе…

Гриць: Зозуле моя! Зозуле! (пригортає до себе)

Тетяна: Не могла, не могла…Маму в долині я дурила, не сказавши по правді, чого йду в ліс, тому і сумління все здержувало…

Гриць: Любити , Туркине?

Тетяна: Любити, Грицю! (Тетяна обіймає Гриця і мовчить)

Гриць: Нікого так ще щиро не любив, як тебе. Тебе одну на світі…

Тетяна: А як перестанеш любити?

Гриць: Туркине, моя зоре…хіба ж я се годен? Прийдеш знов?

Тетяна : Прийду!

(танець під музику «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці»)

1-а учениця: Але Гриць, кохаючи Тетяну, любить ще й синьооку Настку. Саме в цьому причина нещастя.

(Декорація лісу: дерева, великий камінь, трава. На сцену вибігає Тетяна з розпущеним волоссям, сміється. Раптом замовкає.)

Тетяна: Грицю, Грицю, я йду! (дивиться на зілля)Гей, скільки його тут! Гей, Мавро, твого зілля повно! Ага, що казала Мавра про зілля з-під Білого каменю? Воно про всяке лихо. «У неділю рано, казала, зілля копати, у понеділок полоскати, у вівторок варити, а в середу…в середу? (сідає біля каменю) В середу? В середу зіллям лихо приспати, а в неділю – весілля!!!

(Тетяна кричить і йде зі сцени) Грицю! Люблю! Люблю! Іду!

 2-а учениця: Гриць від зілля помирає, Тетяна божеволіє, а згодом накладає на себе руки. Усі персонажі повісті прагнуть великого справжнього людського щастя, борються за нього, але так і не досягають його. Проблема людської гідності та високого кохання розв’язується в трагічному плані.

Вчитель: Світ Ольги Кобилянської надзвичайно багатий. З-під її пера виходить повість «Земля», в якій письменниця на основі реальної трагедії братовбивства порушила вічну тему влади землі над селянином. Ольга писала: «Факти, що спонукали мене написати  «Землю», правдиві…Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як хвилями ридала!»

У центрі повісті – сім’я Івоніки Федорчука, працелюбна, чесна, дбайлива, яка все своє життя робила на землі. Турботою про землю, про те, щоб передати її у дбайливі руки нащадків, пройняті всі їхні думки. Все краще, що є в сім’ї, успадкував старший  син Михайло. Він кохає бідну, проте душевно багату дівчину  Анну і хоче з нею одружитися, коли вернеться з війська.

Молодший син Сава, ледачий та злий, сподівається отримати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки проти цього шлюбу, бо дівчина не мала землі, була ледащицею та злодійкою. Крім того, вона доводилася двоюрідною сестрою. Але Сава вирішує все-таки одружитися з Рахірою. Та вона застерігає його : «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?» А батько за непослух погрожував всю землю віддати  Михайлові – він з дитинства працював на ній. Так старший брат стає на заваді молодшому. Саме це призвело до страшної трагедії.

2-а учениця: Смерть Михайла сколихнула усе село, вразила в саме серце старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги  Саву, який хоч і одружився з  Рахірою, не знайшов з нею щастя.

Анна, важко переживши трагедію першого кохання, одружується з іншим. У неї народився син, якого батьки мріють вивчити, з вірою в те, що молоде покоління зуміє перебудувати життя, знайде шлях до  щастя. Так  закінчується сумна і трагічна повість «Земля».

(на сцену виходить О.Кобилянська)

О. Кобилянська: Усі мої думки тобі, народе вільний,і пісня серця, музика душі тобі!

Вчитель: Коли ховали  «гірську орлицю», над могилою звучала її улюблена пісня Б. Лепкого «Чуєш, брате мій». (учасники виносять кошик з квітами і ставлять біля портрета О.Кобилянської. )

Творчість О. Кобилянської високо оцінювали знаменитості. Зокрема, П. Тичина сказав: «І ти, найкраща жінка, героїчна, прекрасна Ольго! Духа не вгаси, як не вгашала ти ніколи! Стрічная тобі любов від нас! Ти воскреси нам діяння народу: одвічная ти ж наша сило, славна –бо єси!»

 

Підсумок уроку.

1.У чому заслуга О. Кобилянської перед українською культурою?

2.Розкрийте зміст  вислову П. Тичини про письменницю?

3.Чи можна О. Кобилянську віднести до геніїв?

4. Чи бачили ви екранізацію якихось творів письменниці?

5.Чому творчість О. Кобилянської посідає особливе місце в нашій літературі?

 

VІ. Домашнє завдання.

Опрацювати  біографічні відомості про письменницю.

Читати твір «Людина».