Урок "Історія розвитку знань про будову і функції організму людини. Науки, які вивчають організм людини. Біосоціальна природа людини."

Про матеріал

В даній розробці зібрані матеріали щодо історіі розвитку знань про будову і функції організму людини, основні методи дослідження організму людини, розкривається поняття біосоціальна природа людини.

Перегляд файлу

м. Київ СШ №120 вчитель біології Мозуль М.Ю.

8 клас

Тема: Історія розвитку знань про будову і функції організму людини. Науки, які вивчають організм людини. Біосоціальна природа людини.  

Цілі уроку:

освітня: познайомити учнів з історією розвитку знань про будову і функції організму людини; розширити знання учнів щодо наук які вивчають організм людини; розкрити поняття біосоціальна природа людини; ознайомитись з різними тлумаченнями понять «людина», «індивід», «особистість»; з’ясувати сутність людини у різних вимірах;

розвивальна: розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; навчити порівнювати, знаходити взаємозв’язки та робити висновки;

виховна: виховивоти поважне ставлення до себе та оточуючих людей.

Обладнання: презентація.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Методи та методичні прийоми: словесні (пояснення, бесіда, розповідь), організаційні прийоми, творче навчання.

Хід уроку

І. Організаційний етап

Привітання. Створення позитивного настрою. Перевірка наявності учнів на заняттіПроведення первинного інструктажу з БЖД щодо поводження у кабінеті біології.

ІІ. Актуалізація опорнихи знань учнів

Розумна людина не та,що багато знає,

а та, що знає саму себе.

Й. Ґете

1. Давайте пригадаємо поняття «біологія». (Біологія – комплексна наука про основні закономірності живої природи.)

2. Коли був запропонований термін «біологія». (в 1802 р)

3. Кто запропонував термін «біологія». (Термін біологія запропонували незалежно один від одного французький вчений Ж.Б. Ламарк і німецький вчений Г.Р. Тревіраніус.)

4. Як ви розумієте поняття «людина». (Можливі варіанти відповідей учнів: гетеротроф, рухається, розмовляє, мислить, спілкується, еукаріот, аналізує, працює тощо.)

Повідомлення теми уроку. Спільне з учнями визначення мети і завдань уроку.

Ми починаємо вивчення нового розділу біології, біології людини.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Біологія людини є комплексною наукою і навчальною дисципліною, що вивчає не лише особливості будови та проявів життєдіяльності людини на різних рівнях організації її організму, а й генетичні закономірності їх прояву, особливості розвитку організму від моменту запліднення до смерті, специфіку взаємозв’язків людини і суспільства в цілому з природою.

Науки, що вивчають біологію людини, можна поділити на дві групи: теоретичні та прикладні. (учні в зошитах, один учень у дошки розподіляє науки по групам и дає визначення наук, а другий учень складає схему як ці науки взаємоповязані між собою).

Теоретичні біологічні науки

Прикладні біологічні науки

цитологія, гістологія, анатомія, фізіологія, генетика, ембріологія, біохімія, біофізика, антропологія

медицина, гігієна, валеологія, екологія

 

Цитологія — наука, що вивчає будову та функції клітин.

Гістологія — наука, що вивчає будову та функції тканин.

Анатомія — наука про будову організму й усіх його органів. Термін анатомія походить від давньогрецького анатоме – розтинання. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Фізіологія — наука про функції та процеси життєдіяльності організму організму в цілому, його органів, тканин, клітин, виявляє причини, механізми і закономірності життєдіяльності організму.

Генетика — наука про спадковість і мінливість організмів, зокрема механізми передачі спадкової інформації, вади розвитку людини, спричинені її порушеннями.

Біохімія — наука про закономірності та особливості перебігу хімічних явищ у живих організмах.

Біофізика — наука, що вивчає закономірності та особливості перебігу фізичних процесів у живих організмах.

Ембріологія — наука, що вивчає закономірності розвитку клітини, тканини та органів зародка.

Гігієна — наука, що вивчає вплив різних факторів на організм та його здоров’я. Гігієна – наука про здоров’я та його збереження. Гігієна – галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров’я людини. Термін гігієна походить від грецького гігієнос – цілющий, той, що приносить здоров’я.

Екологія людини — наука, що досліджує вплив на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.

Медицина — наука, спрямована на зміцнення та охорону здоров’я людини, продовження її життя, запобігання хворобам.

Валеологія — наука, що вивчає методи здорового способу життя.

Антропологія – наукова дисципліна, що досліджує походження й еволюцію людини як особливого соціально-біологічного виду, утворення людських рас.

Похожее изображение

Що ж вивчає така комплексна наука, як біологія людини? (діти дають визначення терміну «біологія людини»)

Біологія людини – це наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей

ІV. Засвоєння нових знань

Розповідь вчителя

Пропоную вам здійсніти подорож у часі і дізнатися про історію розвитку знань про будову і функції організму людини. Людина завжди прагнула пізнати своє тіло. Витоки анатомії йдуть у далекі доісторичні часи. Наскальні малюнки говорять про те, що первісні мисливці вже тоді знали про розташування життєво важливих органів та їх значенні для організму.

Відомості про будову серця, легень, нирок та інших органів містяться в стародавніх книгах: китайської «Нейцзін» (XI-VII ст. До н. Е.), Індуської «Аюр-Веда» (IX-III ст. До н . е.).

Перші наукові дослідження були розрізненими, вивчення будови організму людини заборонялося. Розтин трупів каралося церквою і законом. Не було і необхідного устаткування для досліджень. Проте вчені середньовіччя дуже точно описали будову і багато з функцій організму людини. Праці Галена і Везалія протягом декількох століть були навчальними посібниками при підготовці медиків, а анатомічні малюнки геніального художника Леонардо да Вінчі, який з дивовижною точністю зобразив будову людського організму в цілому, його окремих органів і систем, не втратили своєї цінності і сьогодні.

Серед перших відомих історії вчених слід насамперед назвати давньогрецького лікаря Гіппократа (460-377до н.е.). Він сформулював вчення про чотири типи статури і темпераменту. У своїх роботах він узагальнив всі розрізнені відомості про будову людського тіла, отримані його попередниками.

Інший знаменитий учений – грек Арістотель (384-322 до н. Е.) Дав назву головному кровоносної судини – «аорта», зазначив загальні риси в будові людини і тварин. Аристотель стверджував, що кров утвориться в печінці і звідти надходить до серця – джерела почуттів, де зігрівається і по венах відтікає до всіх органів тіла.

Давньоримський лікар Клавдій Гален (131-201) першим зацікавився функціями органів. Через існуючого тоді заборони на розтин трупів людей Гален вивчав анатомію людини, розкриваючи тварин-свиней, собак, овець, мавп: він був упевнений у подібності будови тіл тварин і людини. Протягом чотирнадцяти століть його роботи були основним джерелом анатомічних і медичних знань.

В епоху раннього феодалізму (V-Хвв.) Панування церкви гальмувало розвиток природничих наук у країнах Європи. У той же час ці науки швидко розвивалися в країнах Сходу. Однак мусульманська релігія, як і християнська, забороняла розкривати трупи, тому анатомію вивчали за книгами Гіппократа, Аристотеля, Галена.

Вчений і лікар Абу Алі ібн Сіна (Авіценна) (980-1037) написав енциклопедичний праця «Канон лікарської науки», в якому містилося багато медичних відомостей того часу. Одна з глав цієї праці присвячена анатомії людини. У ній дано загальний опис будови і функцій людського тіла, наведені відомості про кістках, суглобах, м’язах, сухожиллях, будові зубів, черепа і нервів.

На початку II тисячоліття починається швидкий розвиток торгівлі, культури, ростуть міста, розвиваються науки, серед них- біологія та медицина. У Європі виникають перші медичні школи. Розвитку анатомії сприяло відкриття в Європі в XII-XIV ст. перших університетів. У XIV-XV ст. університетам було дано право за особливим розпорядженням для навчальних цілей розкривати один-два людських трупа на рік.

У 1326 р Мондино да Люцце (1275-1327) видав перший підручник з анатомії.

Особливих успіхів анатомія, як і інші науки, досягла в епоху Відродження. Особливо великий внесок у розвиток анатомії внесли Леонардо да Вінчі (1452-1519) і Андреас Везалий (1514- 1564).

Чудовий художник, математик, інженер Леонардо да Вінчі вивчав пропорції тіла, вперше склав класифікацію м’язів, зробив близько 800 точних малюнків кісток, м’язів, серця та інших органів, науково описав їх. Ці малюнки довгий час перебували в різних приватних зібраннях, і тільки в кінці XIX е. Стало відомо про анатомічні роботах Леонардо. Ці малюнки не втратили пізнавального значення і в наші дні.

А. Везалий у своїй праці «Про будову людського тіла» вперше описав систематичну анатомію людини (по системах – кістки, м’язи, нутрощі і т. Д.), Засновану на власному досвіді розтину трупів. Не випадково тому А. Везалія називають основоположником сучасної систематичної анатомії. У той час анатомія була під забороною, і А. Везалий змушений був таємно, з небезпекою для життя добувати трупи, витягуючи їх вночі з могил на кладовищі. У своїх анатомічних працях А. Везалий указував на анатомічні помилки попередників, за що піддавався гонінням з боку противників і недоброзичливців. Покинувши через це Падуанський університет, де він викладав анатомію і хірургію, А. Везалий зайняв пост придворного лікаря.

Учнями і послідовниками А. Везалія в XVI-XVII ст. були зроблені багато важливі відкриття, виправлені допущені раніше помилки. Так, Г.Фаллопій (1523-1562) в «анатомічних спостереженнях» вперше ретельно описав будову багатьох кісток, м’язів, органів слуху, зору. Б. Євстахій (1510-1574) вивчав анатомію зубів, нирок, вен, органу слуху, займався порівняльною анатомією. І. Фабрицій (1537-1619) вивчав будову стравоходу, гортані, описав венозні клапани. Іменами цих дослідників були названі описані ними органи: фаллопієва (маткова) труба, евстахиева (слухова) труба, фабрициева сумка.

У XVII-XIX ст. анатомія збагатилася новими фактами і відкриттями. У 1628 р англійський учений У Гарвей (1578-1657) в своїй книзі «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин» довів, що кров рухається по замкнутому колу: по артеріях від серця, по венах – до серця. Його роботи послужили формуванню самостійної науки про роботу органів – фізіології.

Завдяки вдосконаленню мікроскопа Л. ван Левенгуком (1632-1723) з’явилася можливість вивчати мікроскопічну будову органів і тканин.

У 1661 М. Мальпігі (1628-1694), вивчаючи легені, відкрив альвеоли і капіляри, які є сполучною ланкою між артеріями і венами легенів. У 1685 р Г. Бідлоо (1649-1713) довів.  що нерви складаються зі скупчення тонких нервових волокон. К. М. Бер (1792- 1876) відкрив яйцеклітину людини.

У Росії перші анатомічні відомості можна знайти вже в стародавніх рукописах X-XIII ст. Перші медичні школи (академії) у нас були відкриті в XVII-XVIII ст. У 1658 р Єпіфаній Славинецький переклав російською мовою праці Везалія. Великий внесок у розвиток науки про будову тіла людини внесли перші вітчизняні вчені-анатоми. А.П.Протасов (1724-1796) – автор багатьох російських анатомічних термінів, робіт про статуру людини, будову і функції шлунка. С. Г. Зибелін (1735- 1802) опублікував книгу «Слово про складання тіла людського і про способи, як оне оберігати від хвороб», у своїх працях висловив думку про спільність походження тварин і людини. Лікар К. І. Щепин (1728-1770) першим почав викладати анатомію та інші науки російською мовою.

Перші підручники з анатомії в Росії з’явилися на початку XIX ст .: керівництво П. А. Загорського (1764-1846) «До свідомості будови людського тіла», «Курс анатомії» Е.О. Мухіна (1766-1850) і перекладений М. І. Шийним (1712-1762) на російську мову праця з анатомії Гейстера.

Творцем нової галузі науки – топографічної анатомії, яка описує взаємне розташування внутрішніх органів один щодо одного і по відношенню до кісток скелета, і вчення про розташування основних кровоносних судин і нервових стовбурів був М. І. Пирогов (1810-1881).

П. Ф. Лесгафт (1837-1909) – автор багатьох творів з теоретичної анатомії, в яких він досліджував взаємозв’язок функцій органів та їх будови.

Велика роль у розвитку анатомії належить професору Московського університету Д. Н. Зернову (1843-1917). Він досліджував індивідуальну мінливість борозен і звивин головного мозку, органи чуття, видав підручник з анатомії людини, перевидавався 14 разів. Харківський анатом В. П. Воробйов (1876-1937) розробив нові методи дослідження нервів серця, шлунка, створив п’ятитомний «Атлас анатомії людини». Воробйов винайшов новий метод бальзамування, який був застосований для збереження тіла В. І. Леніна. У Петербурзі – Ленінграді працював відомий анатом В. Н. Тонке (1872-1954), який вивчав манівці струму крові, нерви багатьох органів. Він автор відомого підручника з анатомії людини.

Пирогов Микола Іванович (1810-1881) Хірург і анатом, дослідження якого поклали початок експериментальному напрямку в анатомії. Основоположник військово польової хірургії, член кореспондент Петербурзької академії наук Н.І. Пирогов вперше в хірургії застосував ефір для наркозу, йод і спирт для попередження нагноєння ран, створив ряд нових методів операцій, що носять його ім’я.

Сєченов Іван Михайлович (1829-1905) Російський натураліст, основоположник російської фізіологічної школи, творець природничо-наукового напряму в психології, автор роботи «Рефлекси головного мозку». У 1866 р опублікована робота І.М. Сеченова «Фізіологія нервової системи». І.П. Павлов назвав І.М. Сеченова батьком російської фізіології.

Боткін Сергій Петрович (1832-1889) Російський лікар терапевт. Створив вчення, згідно з яким організм являє собою єдине ціле, а провідну роль в життєдіяльності організму відіграє нервова система.

Лесгафт Петро Францевич (1837-1909) Російський учений педагог, анатом і лікар. Ввів систему лікарського контролю у фізичній культурі. Творець функціональної анатомії, ввів поняття про єдність форми і функції органу. Інститут фізичної культури в С. Петербурзі носить ім’я П.Ф. Лесгафта.

Мечников Ілля Ілліч (1845-1916) Видатний російський вчений, який зробив великий внесок у різні галузі біології (мікробіології, імунології). Почесний член Петербурзької академії наук, лауреат Нобелівської премії. Засновник фагоцитарної теорії імунітету.

Павлов Іван Петрович (1849-1936) Видатний вчений, що вніс величезний внесок у розвиток світової науки, академік АН СРСР, лауреат Нобелівської премії. Дослідження І.П. Павлова з фізіології травлення, кровообігу, вищої нервової діяльності тварин і людини принесли йому світову популярність.

Бехтерєв Володимир Михайлович (1857-1927) Російський невролог, психіатр і психолог. Відомий фундаментальними працями з анатомії, фізіології та патології нервової системи. Один із засновників рефлексології. Творець і керівник психоневрологічного інституту (1908).

Ухтомський Олексій Олексійович (1875-1942) Російський фізіолог, з 1924 р – професор Ленінградського університету, академік АН СРСР. Досліджував процеси збудження і гальмування в головному і спинному мозку, фізіологічні основи поведінки людини. Організував Лабораторію фізіології праці. Помер в обложеному Ленінграді під час блокади.

Анохін Петро Кузьмич (1898-1974) Фізіолог, академік АН СРСР, учень І.П. Павлова. Творець теорії функціональних систем. Розробив оригінальну модель роботи мозку, розвивав ідеї саморегуляції людського організму.

Розвиток анатомії в Україні. Уже в стародавніх рукописах Київської Русі X —XII ст. є згадки про переклади уривків із праць Гіппократа й Галена, що, очевидно, потрапили до Київської Русі з Візантії разом із богословськими книгами у зв'язку з прийняттям християнства. Монахи - цілителі передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління до покоління. При Києво-Печерському монастирі існував монастир лікарський; відомі імена Агапіта, Антонія та інших монахів - цілителів.

Про те, що монастирський напрям медицини згодом набував дедалі більшого наукового спрямування й анатомічного підґрунтя, свідчать знайдені у 80-х роках XX ст. на території Києво-Печерської лаври глибоко сховані кольорові анатомічні таблиці та навчальні схеми (видані в 1753 р. П. Масканьї). Ці таблиці зберігалися в глибокій таємниці, їх вивчали тільки священнослужителі, котрих монастир визначав як майбутніх цілителів.

У 1632 р. внаслідок злиття Київської братської школи (заснована 1615 р.) і Лаврської (заснована 1631 р.) було створено Києво-Могилянську колегію. У 1694 р. гетьман Іван Мазепа надав колегії статусу академії, що було підтверджено указом Петра І в 1701 р. У Київській академії готували наукові кадри не лише для України, а й для Росії, Болгарії та інших держав. З Академії вийшло багато видатних учених, які зробили вагомий внесок у розвиток медицини, в тому числі й анатомії.

Так, Єпіфаній Славинецький у 1653 р. переклав працю засновника сучасної анатомії італійського природодослідника А. Везалія про будову людського тіла і на основі цієї праці створив однотомний стислий підручник з анатомії.

Нестор Амбодик-Максимович (1744 — 1812) видав анатомо-фізіологічний словник (1783). О. М. Шумлянський (1748 — 1795) у своїй докторській дисертації «Про будову нирок» вперше описав капсулу клубочка та ниркові канальці. Випускник Київської академії К. І. Щепія (1728 — 1770) став професором і викладав анатомію спочатку в Москві, а потім у Санкт-Петербурзі, М. М. Тереховський (1740 — 1796) викладав анатомію в Петербурзькій медико-хірургічній школі. У 1817 р. Київську академію було закрито.

Згодом розпочалась організація кафедр анатомії на медичних факультетах університетів, що відкривалися у великих містах України. Поступово в університетах створюються анатомічні школи, представники яких успішно розвивають науку, підносячи її до світового рівня. В деяких галузях українські вчені набагато випереджають своїх зарубіжних сучасників.

У 1784 р. відкривається один з перших в Україні медичний факультет у Львівському університеті. Кафедру анатомії очолив професор П. Краузнекер, який створив також перший анатомічний музей. Через 20 років цей факультет було закрито. Повторне його відкриття відбулося в 1894 р. Деканом і завідувачем кафедри став професор Г. Кадій (1851 — 1912), який заклав підвалини Львівської анатомічної школи.

З 1946 по 1970 р. кафедру анатомії університету очолював професор П. Любомудров (1895 —1972), під керівництвом якого остаточно сформувався науковий напрям Львівської анатомічної школи — вивчення судинної системи людини і тварин.

Медичний факультет у Харкові було організовано в рік відкриття Харківського університету в 1805 р. Першим завідувачем кафедри був запрошений з Фрейбурга Л. О. Ванноті. У 1811 р. кафедру очолив І. Д. Кншін, якого В. П. Воробйов вважав фундатором Харківської анатомічної школи. Кафедра поступово зростала, збільшувалася кількість анатомічних препаратів, було створено кафедральну бібліотеку, збудовано нове приміщення для анатомічного театру.

У 1917 р. на кафедру анатомії прийшов В. П. Воробйов — учень А. К. Білоусова. У 1908 р. під керівництвом свого вчителя він успішно захистив докторську дисертацію і протягом багатьох років продовжував розвивати наукові традиції кафедри. Запропонований В. П. Воробйовим метод макромікроскопічного дослідження започаткував оригінальний розділ у морфології, дав змогу встановити нові закономірності структурної організації нервової системи. В. П. Воробйов — найталановитіший представник Харківської анатомічної школи, автор підручників, унікальних анатомічних атласів, багатьох нових методів дослідження.

Після смерті В. П. Воробйова кафедру очолив його учень і найближчий помічник професор Р. Д. Синельников. Кафедра зберегла традиційне наукове спрямування, продовжувала успішно готувати медичні кадри. Р. Д. Синельников видав тритомний анатомічний атлас, що став настільною книгою лікарів і студентів.

Перший набір студентів і заняття на кафедрі анатомії Київського університету Святого Володимира почалися 9 червня 1841 р. лекцією, яку прочитав перший завідувач кафедри М. І. Козлов. Учень М. І. Пирогова професор М. І. Козлов, організувавши навчальний процес, повернувся до Санкт-Петербурга. Завідувати кафедрою було запрошено професора А. П. Вальтера, який очолював її з 1844 по 1868 р. А. П. Вальтер працював у Юр'єві разом з М. І. Пироговим та К. М. Бером, був палким прибічником і шанувальником М. І. Пирогова. Він написав перший підручник з анатомії, виданий у Києві. З його ініціативи було споруджено перше в Росії спеціальне приміщення для анатомічного театру. Він один з перших підтримав розвиток у Київському університеті мікроскопічїїої анатомії.

З 1868 по 1890 р. кафедрою анатомії в Києві керував професор В. О. Бец — блискучий учений, гордість Київської школи анатомів. Він багато зробив для розвитку остеології, мікроскопічної анатомії, а найбільший внесок справив у вивчення нервової системи, був фундатором цитоархітектоніки кори головного мозку людини і тварин, досліджував мікроскопічну будову півкуль мозку, описав дев'ять полів у корі півкуль людини, відмінних за мікроскопічною будовою, відкрив гігантські пірамідні клітини, названі на його честь клітинами Беца.

З 1890 по 1902 р. кафедрою анатомії в Києві завідує професор М. А. Тихомиров, який велику частину свого життя присвятив вивченню кровоносних судин і видав відому всьому світові монографію «Варіанти артерій і вен людського тіла» (К., 1900), перекладену багатьма іноземними мовами. З 1903 по 1917 р. кафедру очолював професор Ф. А. Стефаніс, який одним з перших не лише в Україні, а й у Росії почав вивчати лімфатичну систему людини. З 1930 р. впродовж 43 років посаду завідувача кафедри анатомії Київського університету обіймає професор М. С. Спіров. Він підтримує і розвиває наукові напрями всіх своїх попередників, проте найбільших успіхів досягає в лімфології. М. С. Спіров створив велику школу лімфологів, серед його учнів такі відомі дослідники, як О. І. Свиридов, О. О. Сушко, Л. В. Чернишенко, І. О. Кавуненко та ін.

Перші анатомічні школи в Україні виникли наприкінці XVIII та в XIX ст. у зв'язку з організацією медичних факультетів в університетах Львова, Харкова, Києва, Одеси. Поступово відкривалася дедалі більша кількість медичних інститутів і факультетів, де розвивались анатомічні школи, які зробили вагомий внесок у розвиток анатомічної науки. Важко навіть перелічити анатомів, які все своє життя присвятили цій науці. Однак не можна не згадати її засновників і корифеїв, таких як В. Г. Український, О. Ю. Роменський (Вінниця), І. І. Чайковська (Луганськ), М. М. Тростянецький, К. Д. Філатова (Дніпропетровськ); Н. Д. Довгялло (Донецьк); Є. П. Мельман (Івано-Франківськ), В. В. Бобій, В. І. Зяблов (Сімферополь), М. А. Батуєв, II. К. Лисенков, Ф. А. Волинський (Одеса), Н. Г. Туркевич (Чернівці) та ін.

Основні методи дослідження організму людини

Розповідь учителя

Хоча людський організм лікарі вивчали й за часів античності, і за часів середньовіччя, систематичні анатомічні дослідження розпочалися лише в епоху Відродження — після скасування заборони на розтин тіл, накладеної християнською церквою. Засновником анатомії як науки вважають італійського вченого Андреаса Везалія, який у 1543 році написав трактат «Про будову людського тіла». Лише через декілька століть із розвитком фізики вчені-анатоми й лікарі змогли «зазирнути» всередину живого організму людини.

Запитання до учнів

•Які сучасні методи дослідження організму людини ви знаєте? (Очікувана відповідь учнів. Мікроскопія, рентгенографія, ультразвукова діагностика (УЗД), електрокардіографія тощо.)

Самостійна робота учнів з підручником та заповнення таблиці

Методи дослідження організму людини

Методи

Характеристика

Мікроскопія

Вивчення зразків тканин чи клітин за допомогою мікроскопа

Ультразвукова діагностика

Одержання на екрані зображення внутрішніх органів у результаті відбиття ультразвукових хвиль від їхніх меж

Рентгенографія

Одержання рентгенівських знімків різних органів

Ендоскопія

Введення ендоскопа (зонд з освітлювальним приладом) в порожнини тіла і внутрішніх органів з метою їх огляду та фотографування

Термографія

Одержання інформації про тепловіддачу різних частин тіла

Електроенцефалографія

Реєстрація біострумів мозку при різних станах організму

Сканувальна томографія

Одержання на екрані комп’ютера зображення окремих шарів досліджуваного органа

Електрокардіографія

Реєстрація біострумів серця для визначення стану його працездатності

Доповнення вчителя

Завдяки відкриттю рентгенівських променів дослідники вперше одержали зображення внутрішніх органів на спеціальних плівках. Внутрішні органи можна побачити й на моніторі приладу для ультразвукового дослідження (УЗД), піддаючи певні ділянки тіла дії звукових хвиль високої частоти. Щоб роздивитися органи зсередини, застосовують ендоскоп — гнучку пластикову трубку, у якій містяться спеціальні волокна, що проводять світло. Ендоскоп уводять у шлунок, бронхи тощо й через об’єктив, розміщений на зовнішньому кінці приладу, досліджують внутрішню поверхню органа.

Сьогодні вчені використовують чимало спеціальних приладів, щоб дослідити функціонування органів людини. Електронна мікроскопія дає змогу одержати зображення клітин різних органів, збільшене в сотні тисяч разів. Застосовуючи магніто-резонансну томографію (МРТ), вивчають процеси, які відбуваються в живих тканинах. Цей метод базується на тому, що тканини організму в залежності від їхнього стану по-різному поглинають електромагнітні коливання. Розглядаючи на моніторі комп’ютера зображення, отримане за допомогою МРТ, можна дослідити, які зміни відбуваються в тканинах.

Проблемне питання. Давайте подумає що ж таке біосоціальна природа людини?

Розповідь вчителя.

Сутність людини — найбільш важливе та змістовне в людині, головна риса, завдяки якій людина залишається собою за різних обставин. Розуміння сутності людини може відрізнятися залежно від того, що вважають домінуючим. Найбільш поширеними уявленнями про сутність людини є:

Релігійна теорія

Натуралістична теорія

Соціоцентризм

Ідеалістична теорія

Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке

Людину вважають лише природною істотою, вона нічим особливим не відрізняється від тварин. Сутність людини — у незмінних біологічних чи психологічних властивостях

Людина є вираженням культурних умов, що формують її, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури

Головне в людині — людська свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від решти живих істот (Р. Декарт: «Я мислю, значить, я існую»)

Бесіда

1. Яку теорію ви вважаєте найбільш обґрунтованою?

2. Чи можна обмежуватись однобічним розумінням сутності людини?

Учні роблять висновок про те, що складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського та індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність» перш за все характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому притаманні неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені, однак, не в усій родовій повноті.

Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки.

Поняття «особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, аж ніяк не стосуються особи.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може і прагне виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде), людська особистість набуває ознак індивідуальності.

Учні разом з вчителем складають схему:

Лише живучи у суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявного суспільства. З іншого — вона є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Людина — біосоціальна істота, саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна.

V. Узагальнення, систематизація знань і вмінь учнів

На основі отриманих знань виконайте завдання:

Учитель виставляє оцінки, коментуючи роботу учнів на уроці.

VІ. Домашнє завдання

Вивчити параграф п.-----

Індивідуальні та творчі завдання.

1. Підготувати приказки та прислів’я про здоров’я.

 

docx
До підручника
Біологія 8 клас (Матяш Н.Ю., Остапченко Л.І., Пасічніченко О.М., Балан П.Г.)
Додано
16 липня 2018
Переглядів
696
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку