Урок "Історія виникнення хліба, опис традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти, науки і молоді Миколаївської облдержадміністрації

Управління освіти Первомайської міської ради

Первомайська міська станція юних натуралістів

 

 

 

Тема:

Історія виникнення хліба, опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Первомайськ - 2016

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Історія виникнення хліба....................................................…….............4

Розділ 2. Опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом…………………………………………………………………...17

Висновки……………………………………………………………………………26

Список використаних джерел…………..…………………………………………27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Xліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.

Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління. Нерідко в українських сімях, гостей зустрічають з хлібом-сіллю. Тож традиції наших батьків продовжують жити й сьогодні.

Об’єкт дослідження: історія виникнення хліба, опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом.

Предмет дослідження: особливості виникнення хліба, опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом.

Мета дослідження: дослідити історію виникнення хліба, проаналізувати традиції, обряди та звичаї, які пов’язані з хлібом; дізнатися про особливості традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом.

На виконання поставленої мети мають бути визначені наступні завдання:

1. дослідити історію виникнення хліба;
2. зібрати дані про особливості традицій, обрядів, звичаїв про хліб;
3. виявити особливості традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом;
4. підготувати ілюстративні матеріали;
5. здійснити опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом.

Основні методи використані при дослідженні даної теми:

1. історичний;
2. народознавчий;
3. науково-пошуковий;
4. описовий.

 

Розділ 1. Історія виникнення хліба

 

 

Наш народ хлібосольний. Дорогих гостей у нас завжди зустрічають хлібом-сіллю і гість, як велить звичай, приймаючи коровай на рушнику, цілує його, а потім розламує, щоб самому покуштувати і людям роздати. Хліб, калиною перевитий, на святковому столі завжди стоїть на почесному місці. Звідки ж у нас стільки традицій і звичаїв, пов’язаних з хлібом? Відповідь на усі питання дасть історія.

По припущеннях учених перший хліб з’явився на землі більше п’ятнадцяти тисяч років назад. Здобич харчування тоді була головним завданням. У пошуках їжі, древні люди помітили, що кинуте в землю зерно дає декілька зерен, що на рихлій і вологій землі зростає більше. Це були прапрадіди нинішніх пшениці, вівса, іржі, ячменю. Довгий час люди споживали зерна в сирому вигляді. Перші жорна, перше борошно, перший хліб з’явились, коли вони спробували розтирати зерна між каменями, отримуючи крупу, і варити її. Перший хліб мав вигляд рідкої каші. Її у наш час ще вживають у вигляді хлібної юшки в деяких країнах Африки і Азії [2].

Древньоєгипетські хлібопекарі готували найрізноманітніші види хліба: подовжений, круглий, пірамідальний, у формі плетінок, риб, сфінксів. На хлібі ставили знаки у вигляді хрестика, троянди, знаку сім’ї або роду, на виробах для дітей — у вигляді котеняти, півня, індика та ін. Випікали солодкі хлібці, до складу яких входили мед, жир, молоко, цінувалися вони дорожче, ніж звичайний хліб. На стіні усипальні одного з фараонів виявлена детальна картина виготовлення хліба в тодішніх пекарнях, в музеї міста Гізи зберігається статуетка тістомісильника якій декілька тисяч років. Вони навчилися готувати хліб зі забродженого тіста. Вважають, що раб, що готував тісто недогледів, і воно підкиснуло, щоб уникнути покарання, він все ж ризикнув випекти перепічки. Вийшли вони пишніші, рум’яніші, смачніші, ніж з прісного тіста.

 

 

 

 

 

 

 

Хліб зі забродженого тіста є не лише смачнішим, він краще засвоюється організмом і довше зберігається свіжим. Мистецтво приготування розпушеного хліба зі забродженого тіста від древніх єгиптян перейшло в Грецію і Рим. Такий хліб вважався в цих державах делікатесом, доступний був тільки багатим, для рабів випікався щільний і грубий чорний хліб. Спеціально випікали хліб для спортсменів, яким належало брати участь в Олімпійських іграх. З нагоди спортивних змагань в Олімпії для учасників і гостей пекли особливий білий, добре розпушений хліб і подавали його з маслинами і рибою. У всі часи хліб високо цінувався і шанувався людиною. Він був поставлений в один ряд із золотом і сонцем.

У середні століття над входом в пекарні та хлібні лавки часто вивішували великі кренделі, вирізані з дерева або металу і покриті позолотою, — символ майстрів-пекарів того часу [1].

На Русі спочатку пекли тільки білий хліб.

Житній з’явився лише у XII столітті, але полюбився російським людям надзвичайно. До того ж він був і дешевше і ситніше — як казали у давнину: «Пшеничка годує за вибором, а матінка-жито всіх разом». Випічка житнього хліба вважалася великим мистецтвом, в основі якого лежало застосування спеціальних заквасок, або квасів, секрет приготування яких тримався в таємниці і передавався з покоління в покоління. Пристрасть до важкого кислого житньому хлібу завжди залишалося загадкою для європейців. Ось як Пушкіну писав граф Шереметьєв: «Тяжке, брате Пушкіне, життя в Парижі. Їсти нічого. Чорного хліба не допросишся».

Приготування хліба було важкою виснажливою ручною працею і залишалося такою до середини XIX століття. Лише у другій половині XIX століття з’явилися в Росії механізовані тістомісильні машини, тістоділитель, конвеєрні печі. За всю історію людство не могло забезпечити себе хлібом в достатній кількості, люди ніколи не їли його вдосталь. Хліб ніщо не може замінити [2].

Кращим хлібом, який подавали на стіл у багатих будинках на Русі, був «круп’яний» білий хліб з добре обробленої пшеничної муки. Якщо борошно просівали через сито, то пекли «ситний» хліб, а якщо через решето, то випікали грубіший — «решітний» хліб. Самі низькоякісні «пушні» сорти хліба називали половою — їх пекли з цільного зерна. Але були й такі сорти хліба, які не завжди могли собі дозволити навіть багаті люди, наприклад, житній «Боярський» хліб пекли тільки за спеціальним замовленням для особливих випадків. Для нього використовували борошно особливого помолу, свіже масло, в міру сквашене (не перекисле) молоко, а в тісто додавали прянощі.

Наприкінці XIX століття сільські жителі пекли хліб самі в російських печах, а міське населення зазвичай купувало хліб у булочників, які випікали його у великих кількостях і різних видів. В булочних з лотків продавали формовий (у формі циліндра або цегли) і подовий (високі товсті коржі) хліб.

Різноманітні в той час були й хлібобулочні вироби: кренделі, бублики, баранки. Сільські жителі рідко ласували ними. Вони зазвичай купували їх у місті для гостинця дітям і за їжу не вважали. Городяни ж досить широко використовували всю цю випічку в повсякденному житті [8].

Особливою любов’ю на Русі завжди користувалися калачі. Калач був і на буденному столі рядового городянина, і на пишних царських бенкетах. Цар посилав калачі на знак особливої прихильності патріарху та іншим особам, які мали високу духовне звання. Відпускаючи слугу у звільнення, пан, як правило, давав йому дрібну монету «на калач».

Людина вирощує зернові культури для харчування вже приблизно 10 000 років.

Раніше зерно мололи, змішували з водою і їли як кашу. Пізніше з каші на гарячих каменях або в попелі пекли хлібні коржики із зерна дуже грубого помолу та води. Подібний хліб і зараз готують в різних частинах світу, наприклад, мексиканську тортілью, індійський чапаті, шотландські вівсяні та північноамериканські коржики.

Згідно з археологічними знахідками хліб був відомий вже більше 5000 років і він був важливим продуктом харчування ранніх цивілізацій, зокрема в Єгипті, де вже у той час хліб у великих кількостях виготовлявся в пекарнях.

У античні часи єгиптяни мали прізвисько хлібоїди. Вже між 2860 і 2840 до Різдва Христового в країні на Нілі було відомо 30 різних сортів хліба. З Єгипту знання про випічку хліба через Грецію і Римську імперію потрапили в Європу [2].

Навіть в період античності було велике різноманіття сортів хліба. В своєму творі грецький автор Автенеус описує різні види хліба,пирогів, печива та інших кондитерських виробів , які були доступні в Класичний період. Серед хлібів він згадує корж, який пекли на сковорідці, медовий хліб, «грибний» хліб та військовий хліб, який пекли на рожні. Тип та якість борошна, яке використовувалося для приготування хліба, також були дуже різні. В той час римлянин Дифілус відзначав «хліб, зготований із пшениці, в порівнянні з ячмінним хлібом поживніший, легше засвоюється і, в усякому разі, кращий».

Під час Середньовіччя хліб був не тільки основним продуктом харчування, а й частиною сервірування столу. Отто Фредерік Рогведдер вважають батьком нарізного хліба. В 1912 р. Рогведдер почав роботу над машиною, що нарізує хліб, але пекарні неохоче її використовували, бо боялися, що хліб швидше черствітиме. Це продовжувалося до 1928 р., коли Рогведдер створив машину, яка і нарізає, і упаковує хліб. Це значно збільшило популярність нарізного хліба.

Пекарня в Чілікоте, Міссурі була першою пекарнею, що виготовляла нарізний хліб. Впродовж довгого часу білий хліб вважали хлібом багатих, в той час як бідняки їли темний хліб. Хоча в кінці XX ст. темному хлібу стали віддавати перевагу через більшу харчову цінність, тоді як білий хліб став асоціюватися із неосвіченістю в харчуванні нижчого класу [7].

Інша важлива подія сталася в 1961 р., коли винайшли машину, яка значно

автоматизувала роботу із тістом та значно зменшила період ферментації і час виготовлення однієї буханки. Цей спосіб зараз широко використовується у всьому світі.

«Якщо у них немає хліба , нехай їдять тістечка!» - За легендою ця фраза належить Марії - Антуанетти і є символом крайньої відчуженості влади від проблем простого народу. Невже хліб їв тільки простий люд, а аристократи харчувалися тістечками?

Історія хліба старше єгипетських пірамід - це один з найдавніших продуктів, що з'явилися ще в неоліті. Перший хліб являв собою подобу запеченої кашки, приготовленої з крупи і води.

Приблизно 5 тисяч років тому в Стародавньому Єгипті випадково відкрили хлібопечення з кислого тіста. Через недогляд раба, приставленого до кухні, тісто підкиснуло, і , бажаючи уникнути покарання , він ризикнув спекти коржі . Вони виявилися смачніше , пишніше , рум'яні, ніж з прісного тіста. Люди, випікати хліб , завжди користувалися великими почестями [2].

У Древній Греції пекар міг зайняти дуже високий пост. Там же існували спеціальні школи пекарів.

У Стародавньому Римі раб, що вміє пекти хліб, цінувався в 100 дорожче гладіатора. За старими німецьким законам злочинець, який убив пекаря, карався втричі суворіше, ніж за вбивство людини іншої професії. Дві тисячі років тому в Римі був споруджений пам'ятник Марку Вергілію Еврісаку, потомственному пекарю, який забезпечував хлібом майже всіх жителів міста.

За свідченнями історикі , хліб зародився на Сході - Ірак, Туреччина, Індія, Таїланд, країни Закавказзя, країни Середньої Азії. Культура цих держав досить різна, але от щодо хліба традиції народів Сходу єдині.

Традиція ламати хліб на Сході впирається в стародавні часи, коли хліб не повинен був стикатися з холодною зброєю, яке може бути використане для вбивства. У стародавні часи на Сході не знали дріжджів, тому бродіння тіста добивалися за допомогою заквасок. Готове тісто розкочували, надаючи йому плоску форму - так виходили коржі. На Сході дбайливо зберігають традиції виготовлення хліба - він і сьогодні має натуральний смак і аромат.

У IX -XI століттях хлібопечення поширилося по всій Європі. З тих пір хліб випікали різної форми і за різними рецептами. У більшості країн Європи головними виробниками хліба були монастирі. Аж до XVI століття хліб залишався здебільшого плоским і без дріжджовим (спонтанне бродіння). У середньовічній Європі хліб був не тільки їжею, а й частиною сервірування столу - на стіл клали шматки черствих коржів, які служили тарілками. Хліб їли всі стани. І спочатку відмінності були тільки в свіжості продукту - соціальний статус людини визначав свіжість вживаного ним хліба [1].

Для королівської сім'ї свіжий хліб, для вищого суспільства - хліб вчорашній, для дрібнопомісного дворянства - хлібні вироби дводенної давності, для ченців і школярів - хліб, спечений три дні тому, найстаріший хліб їли селяни і дрібні ремісники. Французький король Генріх IV, визнаючи особливу, роль хліба в житті народу, до всіх своїх титулів додавав ще один: «король хліба».

Слов'яни завжди вважали випічку хліба почесним і відповідальним заняттям. Ще в « Домострої » згадується , що в багатьох селах існували спеціальні хати- пекарні , але кожна господиня вміла випікати хліб для своєї сім'ї сама. Найвідоміший хліб на Русі - житній . Крім житнього хліба любили слов'яни та вироби з пшеничного борошна - монастирських просфор, хлібини.

У XVI -XVII ст. більшу частину міського ремісничого населення складали саме майстра хлібної справи ( хлібники, пиріжники, крендельщіки, калачники ). На свята дарували пряники, а на столі щодня мав бути присутній звичайний хліб. Майстри - хлібники завжди були в пошані. У них ніколи не було прізвиськ, і звали їх тільки повними іменами з прізвищем[7].

Історія хліба дуже стара. Його вживали в усі часи і королі і жебраки. Але прості люди ніколи багато хліба не мали. Хліб велика цінність з - за нього відбувалися бунти і війни. Сьогодні виробляють тонни самих різних хлібобулочних виробів, але самим смачним і корисним залишається традиційний хліб з натуральних компонентів.

Хліб — харчовий продукт, який випікається з тіста, що складається, як мінімум, з борошна і води. Правда, за деякими технологіями, він виготовляється за допомогою смаження або парової обробки тіста. Хліб, напевно, найпоширеніший і популярний продукт у всьому світі.

Його основним інгредієнтом є борошно. Найчастіше використовують пшеничне і житнє борошно, рідше — кукурудзяне, ячмінне та інші. Саме від його сорту і залежить якість випеченого хліба.

Також в тісто додають воду або яку-небудь іншу рідину, наприклад молочні продукти або пиво. Загальноприйняте співвідношення борошна і рідини: вода для дріжджового тіста додається 3:1. Звичайно, залежно від рецепту співвідношення змінюється.

 

В основному хліб роблять з дріжджами або на заквасці. Прісний хліб частіше має символічне значення. Також в тісто додають і різні добавки або спеції. Наприклад, родзинки, горіхи, часник, кмин, курага, насіння кунжуту, маку та ін. У більшості випадків у тісто додається сіль. Зверху хліб іноді посипають кунжутним або іншим насінням для прикраси.

Подають хліб не тільки окремо. Його також змащують маслом, варенням, мармеладом, желе, медом, тощо. Хліб також використовується як основа для бутербродів, сандвічів і тостів. Він може бути тільки випеченим або його можуть згодом підрум’янювати, наприклад, у тостері.

Хліб подають практично без обмежень від кімнатної температури до гарячого стану.

У деяких культурах хліб одночасно використовується і як столовий прилад. Неупакований хліб можна зберігати в хлібниці, і тоді він довше залишиться свіжим.

Останнім часом все більшої популярності набувають домашні хлібопічки, які автоматично роблять тісто і випікають хліб. Відбувається це через те, що якість хліба який продається в магазинах постійно погіршується [8].

Хліб в усіх народів є найважливішим продуктом харчування. Ще у Давньому Єгипті було відомо близько 40 видів хліба і його випікання. У давнину на сході хліб не відрізали, а відламували: вислів "відламати хліба" у переносному значенні означав "поїсти разом", "розділити трапезу". В азіатських країнах і понині вважається святотатством розрізати корж ножем, а право розламати його дається самій шанованій за столом людині ...                                           Хліб у слов'ян – святиня, символ життя. Він присутній в усіх ритуалах та магічних обрядах. Випікання хліба саме по собі було ритуалом. До кожної події випікався спеціальний хліб, хлібець чи печиво. Хлібні вироби присутні при гаданнях, ворожіннях тощо.                                                                                                                              Хліб пекли раз на тиждень, але не у свята, не у неділю, і не у п'ятницю. Заготовляли хліба не більше ніж на тиждень – бо злидні заведуться. Діжа, в якій вичиняли тісто, і піч, де пекли хліб, вважалися святими. Те, що хліб, особливо коровай, називали "господарем", що він є головним учасником багатьох ритуалів і обрядів, свідчить про визнання його святим.

Таке пошанування хліба виникло у глибоку давнину в слов'янській спільноті ще до виникнення окремих народів. Слова пшениця, жито, просо, горох, ячмінь, сніп – однакові у всіх слов'ян. Достаток вимірювався мішками з зерном.

Випікали хліб переважно з житнього борошна, з пшеничного пекли на свята. Святкові паляниці з кращого борошна стали символом родючості, добробуту, гостинності [2].

Кругла форма печеного хліба пов’язана із язичницькими поглядами слов'ян: хліб був емблемою сонця, яке дає життя, живить всю навколишню природу.

Хліб – з давніх давен обрядова страва, його жертвували богам, щоб ті сприяли родючості. Звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю зберігся до наших часів. Хліб у даному ритуалі  символізує гостинність і добробут, а сіль, за давніми повір'ями, має оберігати від пожежі. А рятуючи хліб від пожежі, люди часом не щадили життя.

Хлібом дякували бабі-повитусі, з хлібом ішли свататися, хліб був головним на весіллі, хліб пекли на похорони, хлібом поминали предків.

 Наші прадіди говорили:

 "Хліб - Дар Божий".

 Без хліба святого все приїдається.

 Буде хлiб - буде i пiсня

 Голодний і патріарх хліба вкраде.

 Їж пироги, хліб бережи.

 І пес перед хлібом змиряється.

 Як є хліба край, так і під вербою рай

 Ми люди не горді: нема хліба - подавай пироги.

 Житній хліб - усьому голова.

 Риба не хліб, нею ситий не будеш

 Сердься, лайся, бийся, а за хлібом-сіллю сходи.

 Хліб батечко, водиця матінка.

 Хліб в дорозі не тягар.

 Хоч по-старому, хоч по-новому, а без хліба не прожити.

 Як ти сало не хвали, а без хлiба не з'їси.

 Та багато іншого.

 Що ж змінилося зараз? Чому лікарі і вчені б'ють тривогу? Чому все більше людей відмовляється від споживання хліба, який у всі часи так шанували наші предки?

Раніше хліб споживали у великих кількостях. Середній селянин XIX століття з'їдав щодня більш ніж 1,5 кг. При цьому він повністю забезпечував організм всіма необхідними мікроелементами, надавав сили та здоров’я.

Так було, поки в кінці 30-х років 20 століття «вченими» не були штучно виведені термофільні дріжджі [7].

 

Якщо термофільні дріжджі з'явилися нещодавно, то за допомогою чого випікали хліб в глибоку давнину і в недавньому минулому? Знамениті селянські закваски готувались з житнього борошна, соломи, вівса, ячменю, пшениці. До цих пір в деяких селах збереглися рецепти приготування хліба без хлібопекарських дріжджів. Саме такі закваски містять органічні кислоти, вітаміни, мінеральні речовини, ферменти, клітковину, пектини, біостимулятори, - так необхідні людському організму.

 Як вже було сказано, випічка  хліба в народній кухні була своєрідним ритуалом. Секрет його приготування передавався з покоління в покоління. Практично кожна сім'я мала свій рецепт. Готували хліб приблизно один раз на тиждень на різних заквасках: житніх, вівсяних. Хоча хліб виходив грубіше, але використання неочищеної житньої муки сприяло збереженню в ньому всіх корисних речовин, які містяться в злаках. А при випічці в печі хліб набував незабутній смак і аромат. Такий хліб швидко не зачерствіє та ніколи не запліснявіє!

 Щоб відновити здоров'я нації, потрібно повернутися до випічки хліба за допомогою дріжджів, що існують у самій природі, у хмелі, солоді. Хліб на солодовій заквасці містить всі незамінні амінокислоти, вуглеводи, клітковину, вітаміни Bl, B7, РР, мінеральні речовини: солі натрію, калію, фосфору, заліза, кальцію, а також мікроелементи: золото, кобальт, мідь, які беруть участь в утворенні унікальних дихальних ферментів.

 Мабуть, невипадково хлібні колоски називають золотими. Хліб на заквасці активно витягує з підшлункової залози, печінки, жовчного міхура ферменти та інші, необхідні для повноцінного травлення речовини, що поліпшують моторику кишечника. Людина, що вживає такий хліб, наповнюється енергією, перестає хворіти простудними захворюваннями, у неї виправляється постава, відновлюється імунітет [2].

 

 

Розділ 2. Опис  традицій, обрядів, звичаїв своєї місцевості, які пов’язані з хлібом

У кожній українській селянській хаті хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: Просимо до нашого хліба-солі, а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала.

У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай. Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися.

Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння та дійшов до нашого часу.

Хліб — найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування.

Хліб — усьому голова, Хліб та вода — козацька їда, Без хліба суха бесіда — таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч.

Xліб споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли на полуденок (підвечірок) свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні.

Пекли хліб у добре розпаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб хліба вистачило до нової випічки [3].

Хліб-сіль і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з"їсти шматок з сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив.

Xліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.

Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління.

Нерідко в українських сімях, гостей зустрічають з хлібом-сіллю. Тож традиції наших батьків продовжують жити й сьогодні [4].

Сватання — це перша офіційна зустріч сторін молодого і молодої для домовленості про одруження. Сватати йшли два (іноді один) старости і молодий. У старости просили старших і поважних чоловіків-родичів. Старший староста повинен був добре "знати звичай".

Атрибутами сватів були хліб у руках і спеціальні палиці. Обмін хлібом з батьками молодої, пов'язування старостів рушниками і молодого хусткою, частування за столом означало згоду. Обов'язково запитували при цьому згоду молодої. Знаками відмови було неприйняття хліба старостів та відсутність іншої атрибутики успішного сватання. Причому відмова мала коректну форму, батьки молодої казали: "Хай ще підроста", "Почекає" і т. д. [3].

На Поділлі дівчина підходила до столу, брала принесений хліб, і, поцілувавши його, казала: "Спасибі за честь. Хай вам Бог дає з інших рук". У деяких місцях відмовлялася випити піднесену їй чарку, забирала зі столу і ставила в мисник чарку та ін.

Зустріч невістки в домі молодого відбувалася з відповідними церемоніями. У Карпатах, свекруха у вивернутому кожусі переводила через поріг, тримаючи за пояс або руку, обгорнуту хустиною, і т. д.

Після привітання, вручення подарунків від молодої і частування молодих відводили на шлюбну постіль, яку стелили переважно в коморі на необмолоче-них снопах жита, пшениці або вівса. В узголов'ї постелі клали спеціальний весільний хліб (лежень, стульник, пара, короваєць, тещин пиріг та ін.).

 

Хліб для українців не лише матеріальна річ, це — святиня, жертовна страва для богів або й саме божество чи втілення божественної сили, яка має духовну цінність.

Хліб українці називають «святим», «божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах хліб символізує життя, а слова «жити» й «жито» в українській мові мають один корінь [6].

Про хліб і його святість в Україні складено багато приказок і прислів'їв: «Хліб на столі — Бог у хаті», «Не ми хліб носимо, а хліб нас», «Хліб житній — батько рідний», «Хліб — батько, вода — мати, з хлібом і стіл — престол, і хата — багата», «Коли є хліба край, то й під вербою — рай», «З хлібом і пісня миліша, і хата тепліша», «Нема хліба без роботи, а роботи без хліба» та багато інших.

Шана до хліба закріпилась у народних звичаях. На покуті під образами, що є в хаті священним місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок хліба з'їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити.

Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з'їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Знайдений на дорозі окраєць хліба потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок. Коли випадково кусень хліба упаде на підлогу, селяни його піднімають і цілують — перепрошують, у хліба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися. Про хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий. Отже, хліб — це найвища святість [4].

Хліб — це є символ сонця, символ єдності роду.

З появою хліба, як засобу харчування, виникла світла думка, що богам бридка кров жертовних тварин, і хліб стає головним предметом жертвоприношень. Отже, для наших предків-землеробів найбільшою святістю і жертовною стравою з давніх віків і до нині був і залишається хліб. Велесова книга серед жертовних приносів називає зерно, плоди, квіти, напої та мед:

Обрядовий хліб ломиться на частини, поєднуючи усіх учасників обряду у єдиний рід. І чим більше родичів, тим на більше частин ломиться коровай, і тим більше пахощів отримують боги. Хліб піднімають вгору для освячення богами, промовляються слави, а далі хліб розноситься по колу.

У випадку, коли пожертва призначена саме богам і предкам, вона вже не споживається людьми, адже її енергетикою живляться запрошені боги і душі предків, а таке піднесення залишають на святому місці як дар богам (в подальшому ця пожертва може бути спожита пташками, мурахами, тваринами, як представниками природи — живого прояву рідних богів). Інші страви, принесені для братчини — освячуються силами рідних богів і споживаються присутніми.

Запах горілого хліба — це запах біди, нещастя. Хліб в народі весь час — живий, тому хліба не мали права торкатися жінки, що омивали покійних, гицелі (що мають відношення до вбивства тварин) — щоби не вбити животворящу силу хліба [6].

«Якщо хлібчик чи буханець дуже вже обгорів у печі — треба негайно святити хату — дивляться з печі очі нечистої сили: може бути падіж на худобу», — читаємо ми в книзі Графині Маковій «Затоптаний цвіт».

Сільська сім'я в день з'їдала хлібину. Тому часто виготовляли сім хлібин, на кожний день тижня і один на позику. І якщо один з них підгорав, то відповідно той день тижня вважався нещасливим, а якщо згорав увесь хліб (бувало, що спалахував у печі), то вважався нещасливим весь тиждень. Це дуже погана прикмета. Якщо підгорів чи згорів весільний коровай — то також буде нещасливим той шлюб.

Всі знають, як на весілля коровай розламується на долі і розноситься поколу, єднаючи роди. На Проводи русалок розламували хліб на 4-ри частини і лишали на землі на межах ниви. На Проводи великодні бабки лишаємо на могилах предків.

Українці, як землеробський народ із давніми традиціями, здавна використовували жито і пшеницю як головні харчові культури. Тому українці дуже шанували хліб. Хліб на столі вважався найбільшою святинею. Хліб-сіль, подані гостеві на вишитому рушнику, були й залишаються вищим проявом гостинності.

З хлібом пов'язано безліч звичаїв і повір'їв, наприклад, хліб дозволялося різати тільки у висячому положенні і тільки в напрямку до себе. Якщо шматок хліба впав, його слід було підняти, поцілувати і знову покласти на стіл, бо викинути шматок вважалося святотатством. У цих звичаях виявився постійний острах голоду, який переслідував предків сучасних українців.

 «Забудьок» (хліб, забутий у печі) використовували для того, щоб допомогти щось забути, наприклад дівчині, яка виходила заміж — скоріше забути батьківську домівку, худобі купленій на ярмарку — забути старого господаря і т. ін. [9].

Українці хліб вшановують як святиню, в народі про нього так і кажуть: «святий хліб». Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі.

Хліб є символом добробуту. Побажання «хліб та сіль» прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої. Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальну страву, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна «хлібна» страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер [5].

Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядовихдійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання.

У весільній церемонії коровай бере участь від початку і до кінця. Ним благословляють молоду пару батьки. Гості, обдаровуючи молодих, подарунки кладуть «на коровай» чи «до короваю». Врешті, святкування завершується поділом короваю. Серединка дістається молодятам, як символ зародження нового життя. Потім староста ділить коровай між гостями, а основа, або так звана «підошва» віддається музикантам за веселу музику. Часто перед цим молодь, яка залишилася до кінця, танцює з підошвою. Це називається «розтанцювати коровай».

Важливе місце серед інших різновидів обрядового хліба посідають паски, які в деяких регіонах України називаються «баби». На сході пасхальний хліб був інакшим — прісним, мав прямокутну форму і пов'язувався з чоловічою символікою. Перше свідчить про те, що ця традиція дуже давня, адже прісний хліб з'явився раніше, ніж дріжджовий. Друге — про те, що цей хліб був присвячений підземному богу, пов'язаному із плодючістю. Прямокутник у ранніх формах мистецтва позначав поле й був символом цього бога.

Отже хліб — живий, у нього є душа. Книш на Різдво навіть має зверху хлібенятко, що його називають «душею». Тому призначення хліба — творити життя, наділяти всіх живильною силою землі-матінки. З'явиться на світ дитина — з хлібом йдуть на родини. З хлібом приходять і на хрестини, виряджають когось у дорогу — ув'язують у рушник житній окраєць або шматочок освяченої бабки, щоб оберігав подорожнього від біди. З хлібом йдуть свататись, хліб повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, хлібом благословляють на подружнє життя, з хлібом йдуть на новосілля, з хлібом проводжають покійника. [3].

Хліб

Святиня столу, оберіг у хаті

Глава сім'ї, добробуту, життя.

Так звикли предки хліб наш величати,

Без нього не існує майбуття.

Наш хліб - це поле житнє, спіле,

Достаток і добробут у житті,

Це ниви, що узимку побіліли,

Усе - це наш звичайний хліб.

Без хліба і не можна уявити,

Як будем жити ти і я,

Тому достатком треба дорожити,

І буде й щастя, і добробут, і сім'я!

 

 

 

 

 

 

Висновки

Хліб посідає особливе місце у нашій харчуванні. Без хліба неможливо уявити харчової раціон як здорової людини, і тих, хто потребує дієтичному харчуванні. До того ж таки хліб має досить рідкісним для продуктів харчування властивістю – він не набридає, що дозволяє включати їх у раціон повсякденно.

Хліб — одвічний людський символ. Хліб на вишиваному рушнику був ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з"їсти шматок з сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив.

Xліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.

Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління.

Хліб для українців не лише матеріальна річ, це — святиня, жертовна страва для богів або й саме божество чи втілення божественної сили, яка має духовну цінність. Хліб українці називають «святим», «божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах хліб символізує життя, а слова «жити» й «жито» в українській мові мають один корінь.

Хліб непросто їжа. Це важкий працю тисяч чоловік, які у нього свою душу, любов, бажаючи, щоб плоди їх праці приносили у кожний дім і добробут. Багато в наші дні стали забувати справжню ціну хліба. Але є такі, які ще пам'ятають у тому, як важко було роздобути хліб у війну. А скільки людей загинуло з голоду! В ім'я їх пам'яті ми повинні дорожити хлібом, берегти те що в маємо.

Список використаних джерел

1.А. Мітяєв «Ржанойхлебушко – книшеві дідусь», Москва «Дитяча література», 1990 р.

2.Бойко О.Д. Історія України. /О.Д. Бойко. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 568 с.
3.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. /О.Воропай. – К.: Оберіг, 1991. – Т.1. – 455 с.; – Т.2. – 448 с.
4.Творун С.О. Українські обрядові хліби: на матеріалах Поділля. /С.О. Творун. – Вінниця: Книга-Вега, 2006 р. – 96 с. іл.
5.Енциклопедія для дітей (тому 31) Давні цивілізації / М. Аксьонова. Д.Володихин, І.Стрикалов– М.: Світ енциклопедійАванта+,2008г

6.Кравченко В. З побуту й обрядів північно-західної України. Окремий відбиток. – Б. м.і р.-с.99-100.

7.М. Івін «Хліб сьогодні, хліб завтра». Дитяча література,1980г.

8.М.А. Федоров «Юномухлеборобу», Москва «Россельхозиздат»,1984г.

9.Сумцов Н.Ф. Хліб в обрядах та піснях. – Х., 1895. – с.16.

10.http://uk.wikipedia.org

11. https://www.google.com.ua/