Урок «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина»

                     ПЛАН – КОНСПЕКТ  УРОКУ  З  ОСНОВ  ПРАВОЗНАВСТВА

Тема: «Основи конституційного права»

Підтема: «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина»

В підготовці матеріалу використані історичні та довідкові матеріали, чинне законодавство України станом на 27.01.2022.

Для учнів 9 класів, зокрема з поглиблентим вивченням основ правознавства .

Зміст уроку:

1. Що таке права, свободи та обов’язки людини (історичний екскурс та міжнародні стандарти). Чотири покоління прав людини.

2. Права і свободи людини в Конституції України.

3. Конституційні обов’язки громадян України.

4. Механізм захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.

ОСОБЛИВУ УВАГУ ЗВЕРТАЄМО НА ВИДІЛЕНИЙ ТЕКСТ!

     Рефлексуємо та згадуємо такі поняття, як «людина», «особистість», «особа», «громадянин», «конституційне право», «конституційні правовідносини», «конституція» тощо.

1. Що таке права, свободи та обов’язки людини (історичний екскурс та міжнародні стандарти). Чотири покоління прав людини.

     Права і свободи( ПіС)- це  обсяг і межі благ, які держава зобов’язалася гарантувати особі і суспільству.

     Право особи- визначена законом міра можливої поведінки, яка, як правило, потребує сприяння держави при її реалізації. Свобода особи- визначена законом міра можливої поведінки особи за умови необмеження її зі сторони держави.

    Обов’язок особи- визначена законом міра бузумовної (належної) поведінки особи, недотримання якої зумовлює правові наслідки (юридичну відповідальність).

     ПіС в історії цивілізації- найважливіші правові джерела та міжнародні організації (історична довідка):

- 18 ст.до н.е   - «Закони Хаммурапі» (царя Вавілону);

- 5 ст.до н.е.    - «Закони 12 таблиць» (Стародавній Рим);

- 2 ст.до.н.е     - «Закони Ману» (Стародавня Індія);

- 1054 рік         - «Руська правда» (Київська держава- Русь-Україна);

- 1215 рік         - «Велика Хартія вольностей» (Англія. І нині складова частина неписаної

                              конституції Сполученого Королівства Великої Британії); 

- 1689 рік         - «Біль про права» (Англія);

- 1710 рік         - «Пакти та Конституції прав і вольностей Війська Запорозького»;

- 1776 рік         - Декларація незалежності США;

- 1789 рік         - Декларація прав людини і громадянина (Франція);

- 1919 рік         - Ліга Націй- перша міжнародна організація, заснована після Першої світової

                            війни для вирішення територіальних конфліктів, досягнення миру і безпеки між

                            народами тощо. Проіснувала до 1946 року;

- 1945 рік         - Організація Об’єднаних Націй (ООН)- міжнародна організація, створена після

                            Другої світової війни, членами якої є 193держави (серед засновників Українська

                            РСР).Основним завданням є забезпечення мирного співіснування між країнами,

                            дотримання прав і свобод людини в них тощо;

- 1945 рік         - Міжнародний Суд ООН (Гаага, Нідерланди)- розгляд правових суперечок між

                            державами;

- 1948 рік         - Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ)- прийнята ООН, включає

                            преамбулу і 30 статей;

- 1949 рік         - НАТО (Організація північноатлантичного договору) - військово-політичний

                            альянс (фр.alliance- союз) 30 держав Європи, США та Канади з протидії впливу в

                            минулому СРСР, а зараз- Росії, Китаю, Північній Кореї та іншим викликам

                            міжнародній стабільності і миру;

- 1949 рік         -  Рада Європи (РЄ)- членами є 47 держав (Україна з 1995р.); населення

                             близько 800 млн.);

- 1950 рік         - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (побутова

                            назва- Європейська конвенція прав людини)- прийнята РЄ;

- 1957 рік         - Європейське економічне співтовариство на базі якого у 1993 році засновано

                            Європейський Союз, членами якого є 27 держав;

- 1959 рік         - Європейський суд з прав людини (Страсбург, Франція)- юрисдикція

                            розповсюджується на всі держави-члени РЄ;

- 1966 рік         - Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (53 статті,6 частин) та

                            Міжнародний пакт про економічні,соціальні і культурні права (31стаття,5

                            частин), прийняті ООН( вступили в дію тільки в 1976 році), що разом із ЗДПЛ

                            складають Міжнародний Білль (Хартію) про права людини- орієнтир та

                            міжнародно -правовий стандарт щодо прав і свобод людини;

- 1989 рік         - Конвенція про права дитини (ООН);

- 2002 рік         - Міжнародний кримінальний суд (Гаага, Нідерланди)- переслідування осіб 

                            відповідальних за геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності тощо.

В преамбулі та ст.85 Конституції України  в редакції 2019 року закріплено, що  Україна бере незворотній курс на набуття  повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.

    

     За черговістю включення основних прав, свобод і обов’язків до міжнародно-правових документів та чинного законодавства держав, їх поділяють на чотири покоління ПіС- класифікація прав і свобод людини відповідно до їх історичного розвитку.

     Види поколінь ПіС:

1. Перше покоління ПіС (XVIIIст.)- сформувались під впливом буржуазних революцій та дістали назву «негативних», тобто таких, що визначають межі втручання держави у сфери громадянського і особистого життя (право на життя, свободу думки, совісті і релігії, рівність перед законом, недоторканість особи, житла, право на вибори тощо);

2. Друге покоління ПіС (XXст.)- почали формуватись після Першої світової війни і ствердились після Другої світової війни, дістали назву «позитивних», спрямовані на задоволення соціально-економічних та культурних потреб громадян (право на працю, відпочинок, соціальний захист, освіту тощо); 

3. Третє покоління ПіС (XXст.)- засновано на тезі, що право людини є частиною прав людства і, тому дістали назву солідарних або колективних ПіС, що знаходять своє відображення в міжнародних договорах (пактах) про права людини (право на мир, безпечне довкілля, гуманітарну допомогу, самоврядування,  національний суверенітет або право нації на самовизначення і утворення самостійної держави тощо) і визначають напрямок формування правових держав.

4. Четверте покоління ПіС (XXIст.)- результат втручання в психофізіологічну сферу життя людини (право на евтаназію, трансплантацію орнанів, репродуктивні технології, легалізація одностатевих шлюбів, заборона клонування людини тощо), формування віртуальної реальності (доступ до інтернету).

     Види прав і свобод людини (класифікація за міжнародними стандартами):

1. Громадянські (природні, фізичні, цивільні, особисті) ПіС;

2. Політичні ПіС;

3. Економічні ПіС;

4. Соціальні (гуманітарні) ПіС;

5. Культурні (духовні) ПіС.

    

2. Права і свободи людини в Конституції України.

     Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження прав і свобод  людини є головним обов’язком держави (ст.3 КУ).

     Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України, не є вичерпними. Конституційні ПіС  гарантуються і не можуть бути скасовані (ст.22 КУ).

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22 КУ).

     Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 КУ).

     Громадянські ПіС- це гарантовані державою можливості людини, необхідні для її природного існування та забезпечення соціального буття.

     Тотожними поняттю «громадянські права» є поняття «фізичні», «природні», «цивільні» та «особисті» права і свободи фізичної особи. Так, в главах 20, 21 і 22 Цивільного кодексу України (ЦКУ) закріплено понад 30 особистих немайнових ПіС, змістом яких є можливість особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.     Особисті права належать кожній особі від народження або за законом і тісно пов’язані з нею. Особа не може відмовитись від особистих прав, а також не може бути позбавленна цих прав. Особисті права не мають економічного змісту(ст. 269 ЦКУ).

     Фізична особа здійснює  особисті права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за віком або за станом здоров’я  не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачи), опікуни, піклувальники (ст.272 ЦКУ).

     Види громадянських прав і свобод:

1. Право на життя (в т.ч. право на необхідну оборону, стерилізацію, штучне переривання вагітності, заборона евтаназії (грец. Ευ- добре + грец. Θάνατος- смерть) -задоволення прохання особи про припинення її життя тощо) (ст.27 КУ, ст.281 ЦКУ, ст.36 ККУ); 

2.  Право на індивідуальність( вільний розвиток своєї особистості) (ст.23 КУ, ст.300 ЦКУ);

3.  Право на повагу до гідності та честі (ст.28 КУ, ст.297 ЦКУ);

4.  Право на свободу (ст.29 КУ, ст.288 ЦКУ);

5.  Право на особисту недоторканість ( в т.ч. недопущення фізичного покарання малолітніх та неповнолітніх дітей тощо) (ст.29,52 КУ, ст.289 ЦКУ, ст.150 Сімейного кодексу України (СКУ);

6.  Право на недоторканість житла (ст.30 КУ, ст.311 ЦКУ);

7.  Право на таємницю кореспонденції, за винятком перлюстрації (лат.perlustrare- переглядати)  за  законом (ст.31 КУ, ст.306 ЦКУ);

8.  Право на ім’я та сім’ю (ст.51 КУ, ст.28, 291, 294 ЦКУ, ст.4, 145-147 СКУ);

9.  Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст.32 КУ, ст.291,301 ЦКУ);

10. Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання(ст.33 КУ, ст.29, 310, 313 ЦКУ, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», 2003; Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою КМУ № 207, 2016 тощо);

11. Право на свободу думки (ст.34 КУ);

12. Право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35 КУ, ст.300 ЦКУ, ЗУ « Про свободу совісті та релігійні організації», 1991 та ін.);

13. Право на професійну правничу допомогу та захист (ст.59,63, 131-2 КУ, ЗУ: «Про безоплатну правову допомогу», 2011; «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», 2012) тощо.

 

     Політичні ПіС- це гарантовані державою можливості людини брати участь в управлінні державними справами і громадському житті.

     Реалізація політичних прав і свобод в демократичній державі можлива тільки за умов політичного та ідеологічного плюралізму (лат.pluralis- множинний, багатоманітний) (ст.15 КУ), тобто коли жодна з ідеологій не може визнаватися державою, як обов’язкова, з одночасною справжньою змагальністю політичних партій за право реалізації ними власних програм  загальнонаціонального розвитку країни. Наразі, в Україні станом на 01.01.2022 зареєстровано 365 політичних партій, з яких  не більше 10% реально приймають участь в політичному житті.

     Види політичних прав і свобод:

1.  Право на свободу слова- можливість висловлювати власну думку з питань життя держави і суспільства в будь-який спосіб, що не суперечить закону. Свобода слова, впершу чергу, забезпечується через діяльність незалежних та вільних засобів масової інформації (ЗМІ) і за відсутністі цензури (лат.censura- суворий розбір, критика) (ст.15,34 КУ);

2.  Право на інформацію- право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (ст.15,34 КУ, 302 ЦКУ, ЗУ: «Про інформацію», 1992; «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», 1992; «Про телебачення та радіомовлення», 1993; «Про доступ до публічної інформації, 2011 та ін.);

3.  Право на свободу об’єднання у політичні партії, громадські організації та професійні спілки (ст.36,37 КУ, ст.314 ЦКУ, ЗУ: «Про молодіжні та дитячі громадські організації», 1998; «Про політичні партії в Україні», 2001; «Про професійні спілки», 1999; «Про громадські об’єднання», 2012 та ін.);

4.  Право брати участь в управлінні державними справами та справами місцевого самоврядування, яке здійснюється через основні інститути безпосередньої та представницької демократії, доступ до державної служби та служби в органах МСВ (ст.38, 69-74, 140-146 КУ), яке включає:

- право брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах (ЗУ «Про всеукраїнський  референдум», 2021);

- право обирати і бути обраними до органів державної влади і МСВ (Виборчий кодекс України, 2019 та ін.);

- право доступу до державної служби служби та служби в органах МСВ (ЗУ: «Про державну службу», 2015; «Про службу в органах МСВ», 2001);

- право на участь у справах МСВ (ЗУ « Про місцеве самоврядуваня», 1997);

5. Право на мирні зібрання- збори, мітинги, походи, демонстрації, пікети, марші, пробіги, фестивалі тощо для обговорення та вираження свого ставлення до різноманітних політичних, економічних, соціальних, культурних проблем тощо (потребує законодавчого врегулювання) (ст.39 КУ, ст.315 ЦКУ);

6. Право на звернення- право звернутися до органів державної влади, МСВ, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових осіб, ЗМІ із зауваженнями, пропозиціями, заявами, клопотаннями, скаргами щодо реалізації та порушення своїх соціально-економічних, політичних, особистих тощо прав і законних інтересів та отримати  обгрунтовану відповідь (ст.40 КУ, ЗУ «Про звернення громадян», 1996).

 

     Економічні ПіС- це гарантовані державою можливості людини незабороненим законом способом заробляти собі на життя, приймати участь у створенні матеріальних та нематеріаль- них цінностей, брати участь у відносинах власності.

     Реалізація економічних ПіС можлива тільки за умов забезпечення положень ст.15 КУ про економічний плюралізм- тобто багатоманітність форм власності, дотримання правових і етичних норм добросовістної конкуренції під час підприємницької діяльності, обмеження монополій в сфері господарювання тощо, а також неухильного виконання роботодавцями своїх зобов’язань матеріального та нематеріального характеру перед найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства.

     Власність- це суспільні відносини з приводу соціальних цінностей матеріального та нематеріального характеру (речі, майно, результати інтелектуальної діяльності), в яких одні учасники цих відносин (власники)- ставляться до цих цінностей як до своїх, а всі інші (не власники)- мають ставитись до них як до чужих та утримуватись від будь-яких засіхань на них.

Власником може вважатись тільки та особа, яка одночасно наділена такими трьома властивостями права власності: правом володіння, тобто фактичним утриманням у себе об’єкта права власності; правом користування, тобто можливістю видобувати з об’єкта права власності корисні якості; правом розпорядження, тобто правом визначати долю об’єкта права власності (ст.316,317 ЦКУ).

       Конкуренція (лат.concurrere-стикатися, змагатися) – суперництво за досягнення найкращих результатів між виробниками щодо виробництва та збуту товару і отримання прибутку. Монополія (гр.mono-один і poleo- продаю)- виключне право на виробництво, торгівлю тощо, що належить одній або колу осіб (контроль за дотримання антимонопольного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України- державний орган України зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», 1993).    

     Види економічних прав і свобод:

1. Право власності- це право особи на об’єкт права власності (річ, майно, результати інтелектуальної, діяльності тощо), що знаходить  свій вияв у володінні, користуванні та розпорядженні ним за власною волею, незалежно від волі інших осіб (ст.41 КУ, гл.23 ЦКУ)

і включає:

- право власності Українського народу (ст.13 КУ,ст.324 ЦКУ);

- право приватної власності (ст.41 КУ,ст.325 ЦКУ);

- право державної власності (ст.41 КУ, ст.326 ЦКУ);

- право комунальної власності (ст.41 КУ, ст.327 ЦКУ);

- право інтелектуальної власності (ст.54 КУ, ст.418 ЦКУ);

- право колективної власності (ст.93-112 Господарського кодексу України (ГКУ);

2. Право на підприємницьку діяльність- це право повнолітньої особи на діяльність у сфері суспільного виробництва щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру з метою досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку(ст.3, 42 ГКУ) та може бути надано особам, які бажають нею займатись, з 16 років (ст.42 КУ, ст.35,50 ЦКУ);

3. Право на працю та винагороду за неї- право особи з 16 років заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, одержання винагороди за неї на рівні не нижче встановленого державою мінімального розміру відповідно до фаху та ін. вимог, передбачених законодавством та за певних умов може бути надано з 14 років (ст.43 КУ, ст.188 Кодексу законів про працю (КЗпП);

4. Право на страйк ( англ.strike- колотити, ударяти)- право на тимчасове добровільне припинення роботи працівниками з метою вирішення колективного трудового спору з роботодавцем та захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст.44 КУ, ст.17,18 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів», 1998 та ін.).

 

     Соціальні (гуманітарні) ПіС- це гарантована державою забезпеченність людині гідного рівня життя та соціальної захищенності.

     Формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту найбільш вразливих верств населення, житлових субсидій та ін. матеріальних виплат і компенсацій, з питань захисту материнства, сім’ї і дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення, запобігання насильству в сім’ї, державної політики щодо пенсійного забезпечення, соціального захисту ветеранів війни, учасників Антитерористичної опереації та Операції об’єднаних сил на сході України тощо покладено на центральний орган виконавчої влади Міністерство соціальної політики України, новоутворену Державну службу України у справах дітей (постанова КМУ від 19.01.2022 №23) тощо.

    Види соціальних прав і свобод:

1. Право на відпочинок (вихідні, святкові та неробочі дні, відпустки, скорочений робочий день, скорочена тривалість роботи у нічний час, перерва для відпочинку і харчування тощо) (ст.45 КУ, ЗУ «Про відпустки», 1996, гл.4,5,13 КЗпП та ін. НПА); 

2. Право на соціальний захист (ст.46 КУ), що включає:

- право на забезпечення у разі повної, часткової втрати працездатності (пенсії по інвалідності);

- право на забезпечення у разі втрати годувальника (пенсіїї у зв’язку з втратою годувальника);

- право на забезпечення у старості (пенсії за віком)(ЗУ: «Про пенсійне забезпечення», 1991; «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», 2003);

- право на забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності (електорнні лікарняні з 01.10.21, наказ МОЗ від 01.06.21 №1066, ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», 1999 та ін.);

- право на забезпечення у разі безробіття (ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», 2000);

     Пенсії, ін. види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування частини верств населення, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлюється щороку ЗУ «Про державний бюджет» (станом на 1 січня 2022 року- це 2393 грн, при цьому дітей до 6 років-2100 грн, а дітей від 6 до 18 років- 2618 грн).

3. Право на житло- держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами МСВ безоплатно або за доступну

для них плату відповідно до закону (ст.47 КУ, Житловий кодекс Української РСР, 1983);

4. Право на достатній життєвий  рівень, тобто достатнє харчування, одяг та ін.(ст.48 КУ, ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», 2000, бюджетне законодавство; постанова КМУ від 11.10.16 № 780 «Про затвердження наборів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп»; наказ Міністерства соціальної політики від 03.02.17 № 178/147/31 «Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму»);

5. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49 КУ, ст.283-287 ЦКУ, ЗУ: «Основи законодавства України про охорону здоров’я», 1992; «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», 2017; «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», 2017 та ін.). На жаль, питання соціального медичного страхування на законодавчому рівні за роки незалежності досі не врегульоване.

     Культурні (духовні) ПіС- це гарантовані державою можливості доступу людини до духовних здобутків своєї нації та всього людства, що виявляється у їхньому засвоєнні, використанні та подальшому розвитку.

     Культура- сукупність матеріального та духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти (ст.1 ЗУ «Про культуру).

     Види культурних прав і свобод:

1. Право на освіту (ст.53 КУ, ЗУ: «Про повну загальну середню освіту», 2020; «Про дошкільну освіту», 2001; «Про вищу освіту», 2014; «Про освіту», 2017 та ін.);

2. Право на свободу літературної, художньої, науково-технічної та ін. інтелектуальної творчості і діяльності (ст.54 КУ, книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦКУ, ЗУ: «Про авторське право і суміжні права», 1993; «Про охорону культурної спадщини», 2000; «Про культуру», 2010) та ін.

     Розглядаючи питання ПіС, особливу увагу звертаємо на захист прав і свобод дітей: «...дитинство... охороняється державою»(ст.51,52 КУ); це стратегічний загальнонаціональний пріоритет (ЗУ«Про охорону дитинства», 2001), змістом якого є убезпечення дітей від будь яких форм експлуатації чи насильства (фізичного, психічного, сексуального,сімейного, економічного), втягування їх в злочинну діяльність, однакова відповідальність матері і батька за виховання і утримання своїх дітей, влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, допомога дітям з особливими потребами, неприпустимість участі дітей у воєнних конфліктах чи їх призов до лав збройних сил до 15 років, застосування до дітей таких покарань як довічне позбавлення волі чи смертна кара та ін., що знаходить відображення в чинному законодавстві, главах, розділах, статтях законів: «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»,1995; «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 2017; «Про громадянство», 2001; «Про повну загальну середню освіту», 2020; законодавстві проти булінгу, 2018 тощо.

     Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України(ст.64 КУ).

     В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України(ст.64 КУ).

3. Конституційні обов’язки громадян України.

     Обов’язок людини- визначена законом міра бузумовної (належної) поведінки особи, недотримання якої зумовлює правові наслідки (юридичну відповідальність).

     Кожна людина має обов’язки перед суспільством... (ст.23 КУ).

     Види конституційних обов’язків громадян України:

1. Захист Вітчизни (ст.17, 65 КУ, ЗУ: «Про військовий обо’язок і військову службу», 1992; «Про основи національного спротиву», 2021; ст.210 КУАП, розділ ХІХ ККУ);

2. Шанування державних символів (ст.20,65 КУ, ЗУ «Про Державний Гімн України», 2003; Постанови ВРУ: «Про Державний Прапор України», «Про Державний Герб України», 1992; ст.338 ККУ);

3. Не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст.66 КУ, ЗУ: «Про охорону навколишнього природного середовища», 1991; «Про природно-заповідний фонд України», 1992; «Про охорону культурної спадщини», 2000; «Про Червону книгу України», 2002; розділ VІІІ ККУ, ст.298 ККУ та ін.);

4. Сплачування податків і зборів (податок- це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків відповідно до закону; збір- це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у т.ч. вчинення на їх користь державними органами, органами МСВ юридично значимих дій) (ст.67 КУ, Податковий Кодекс України (ПКУ), розділ VІІ ККУ);

5. Подання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (ст.67 КУ,  ПКУ, ст.164-1 КУАП);

6. Неухильне додержання КУ та ЗУ, не посягання на ПіС, честь і гідність інших людей та ін. (ст.68 КУ).

 

4. Механізм захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.

     Механізм захисту ПіС людини- це сама особа та система органів, установ та організацій, їх посадових осіб, як державних так і не державного сектору, діяльність яких спрямована на забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

     Елементи Механізму захисту ПіС:

1. Сама особа, яка:

а) вчиняє не заборонені законом дії для самостійого захисту охоронюваних державою ПіС цієї особи (ст.19 КУАП та ст.36 ККУ «Необхідна оборона», ст.38 ККУ «Затримання особи, що вчинила злочин..», ст.19 ЦКУ «Самозахист цивільних прав» та ст.1169 ЦКУ «Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення права на самозахист» тощо);

б) може звернутись за захистом своїх ПіС до органів, установ та організацій, які зобов’язані або уповноважені захищати ПіС людини;

2. Органи, установи, організації, які зобов’язані чи уповноважені захищати ПіС,

надавати відповідні послуги чи допомогу: Президент України (гарант прав і свобод людини, ст.102 КУ); суди; омбудсмени (Уповноважений ВРУ з прав людини (ст.101 КУ), Уповноважений Президента України з прав дитини (Указ Президента 2011 року); правоохоронні органи (прокуратура, поліція, СБУ тощо); правники: адвокати, юристи, медіатори (ЗУ «Про медіацію», 2021- визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору); міжнародні організації (ЮНІСЕФ-UNICEF (англ. United Nations International Children's Emergency Fund)- Дитячий фонд ООН – міжнародна організація, що діє під егідою Організації Об'єднаних Націй).; неурядові організації (Ла Страда-Україна- громадська правозахисна організація, яка працює для забезпечення ґендерної рівності, миробудування, запобігання ґендерно зумовленому насильству , зокрема, домашньому насильству, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей, сприяючи впровадженню стандартів прав людини в усіх сферах життя суспільства та держави) ; засоби масової інформації тощо.

Автор матеріалу- вчитель правознавства Одеського юридичного ліцею Одеської міської ради Коритнюк Я.О.