Урок літератури рідного краю
10 клас
Тема: «Люблю тебе і вірю, і молюсь…»
Мета: продовжувати знайомити учнів з творчістю запорізької поетеси Лариси Коваль, поглибити знання про інтимну лірику; розвивати вміння сприймати та аналізувати поезію; виховувати любов до рідного слова, гордість за свій рідний край і видатних людей Запоріжжя
Обладнання: мультимедіа, презентація, виставка книг, вірші Лариси Коваль, зошит.
Тип уроку: урок-сповідь
Хід уроку
Оце пишу я сповідь, як веснів’я,
Як подих степу на краю села,
Як ті слова, що чула уві сні я,
І так нікому й не розповіла.
Лариса Коваль
І. Організація класу
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
1. Слово вчителя. Звучить 1. Скрипка
Не варто вже журитися мені
Про що колись наснилось навесні.
Спаде мій жаль в лютневу заметіль,
Одплаче скрипка, затамує біль.
Далеко ти, але не в тому річ,
Колись у довгу вигадану ніч
У розпачі нестерпного плачу
Упало слово, але ти не чув…
То, може, краще вигадати дощ,
Тремтіння вікон, безум площ.
Спливе журба в потік бурхливий,
І, справді, стане легко так мені,
Як легко небу після зливи
Засвічувать зірок вогні.
І, як струну, натягнуть руки
Рядок — слова зірвуться в лет
В мою невигадану муку,
В твою далекість недолугу.
І попри чари всіх прикмет
Я чую відповідь, як мед:
“Я Вас люблю.” Настане мить,
Коли не треба й говорить.
Це вірш нашої землячки Лариси Анатоліївни Коваль. Анатолій Рекубрацький, член Спілки письменників України, лауреат
літературних премій імені М. Нагнибіди та «Весела Січ», зазначив:
«Є поети, які вриваються в літературу як грім, як блискавка. Їх визнають з першої ж публікації, запам’ятовують, слідкують, а потім, звичайно ж, цитують, вивчають у школах, вузах.
Є й інший шлях — поступове, сходинка за сходинкою, постійне творче зростання. До цієї когорти належить запорізька поетеса Лариса Коваль. Про неї можна сказати, що її поезія народжена незалежністю України. Росіянка за вихованням, вона глибоко сприйняла ідею незалежності — душею і серцем. Ні! Не в її характері мітингувати, чи бігати з прапорами. Лариса — людина справи.»
ІІІ. Оголошення теми й мети уроку.
Сьогодні на уроці ми поринемо в інтимну лірику Лариси Коваль, спробуємо пережити ті почуття, які наповнювали її душу і серце, відчути радість кохання та біль розлуки.
Запис теми та епіграфа уроку в зошити.
Гронування: складіть гроно до слова кохання: викласти на дошці
- щастя
- радість
- тепло
- сум
- розчарування
- зустрічі
- розлуки
- Чи знайдете ви відгуки вашого розуміння слова кохання в інтимній ліриці Лариси Коваль?
ІV. Вивчення нового матеріалу
- Біографічна довідка.
Звичайно, ніхто не розповість про життя людини краще, ніж вона сама.
Я пропоную вам переглянути фрагмент творчої зустрічі Лариси Анатоліївни, де вона говорить про себе.
Відео 2. Творча зустріч з Л.А.Коваль.
На які відомості про життя запорізької поетеси ви звернули увагу?
-Народилася в Росії у м.Омську 20 червня 1945р.
Закінчила :
- в м.Запоріжжя СШ №15
- вечірнє відділення факультету електронної техніки машинобудівного інституту (нині Запорізький Національний технічний університет).
Працювала:
- на електровозоремонтному заводі робітницею,
- інженером на виробничому об’єднанні “Гама”,
- викладачем у Запорізькому коледжі радіоелектроніки,
- з 1999 року старшим викладачем у у Запорізькому Національному технічному університеті на кафедрі конструювання і виробництва електронних апаратів.
В літературі:
- Голова обласного літературного об’єднання ім. Гайдабури.
- Член Національної Спілки письменників України.
- лауреат літературних премій імені М. Нагнибіди.
Автор збірок:
- Повернення до себе. Вид. Запорізької організації Спілки письменників України «Хортиця», 1996;
- Від болю до весни. Вид. Запорізької організації Спілки письменників України «Хортиця», 1997;
- Сполох осінніх айстр. Вид. відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ», 1998;
- Озори мою душу, надіє! Вид. відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ», 2000;
- Шляхами Піднебесної. Вид. ВАТ «Мотор Січ», 2001;
- Світлини долі. Вид. ВАТ «Мотор Січ», 2003;
- Вибране. Запоріжжя, Дніпровський металург, 2005. (усі — Запоріжжя), багатьох публікацій у місцевіх та республіканських періодичних виданнях.
Слово вчителя: зверніть увагу на виставку книг Л.Коваль. Пізніше можете їх подивитися.
Анатолій Рекубрацький : « Скажу чесно: першу редагував з побоюванням. Попри явної ознаки творчих здібностей, бачив і пробачав авторці деяку стилістичну невправність, писання “через кому’, зумисне ускладнення викладу думки., але її помітили старші письменники, бо амплітуда поетичного мислення — досить неординарна. Другою збіркою поетеса ствердила, що в літературу вона прийшла не випадково. Загальні збори запорізьких письменників підтвердили це — її рекомендували для прийому до лав Спілки письменників України.
Поетичне світобачення Лариси Коваль оригінальне і неповторне. Від Дніпра до Карпатських гір простягається її поетична мережка. І скрізь — любов до свого рідного, земного, українського. Поетеса не цурається сільських і урбаністичних мотивів, володіє технікою білого вірша і, можливо, інколи в данину моді пише без розділових знаків, забезпечуючи при цьому прозорість думки.»
Хочу додати, що Лариса Анатоліївна має невеличке відношення і до нашої школи: її онуки Марина та Антон вчилися в нашій школі, класним керівником була Павленко Євгенія Іванівна.
- Робота з поезіями.
Переходимо до роботи з поезіями. Ми не будемо з вами розкладати їх на «запчастини», аналізувати за звичною схемою. Але у мене є до вас прохання, прослухавши поезію у виконанні моїх помічників, спробуйте визначити якими почуттями він наповнений і запишіть це на аркуші.
Перше кохання… Таке чисте, ніжне, трепетне. Воно трапляється, зазвичай, у юності, але полишає слід на все життя.
* * * (читає учениця)
Давно минули радості й печалі,
Давно між нами порожньо й ніяк,
Але чомусь холодними ночами
Так часто сниться дивний мій юнак.
Не оглядаюсь… Із тамтого світла,
Де наші квіти тихо відцвіли,
Він кожен раз вертається із літа,
В якому ми ніколи й не були.
Не цілувались, не жадали злуки
На ніч, на дві, на цілих сто ночей…
Сніжинка перша, падаючи в руки
Знов оберемок спогадів натче.
Робота на аркуші
Прадавні гори, вкриті одвічними лісами, легенди гуцулів, оповиті таємницею. Казки про Мавок, Щезників. Чугайстрів та інших лісових мешканців. Чи можна не піддатися такому захоплюючому почуттю у цих краях. А чи погоджується лірична героїня стати заручницею цього почуття?
ОСТАННЄ (читає учениця)
Відео 3. «Неймовірні Карпати»
Та ж не рости у серці, не рости,
Хай спалахнуть у серці ружі-квіти.
В моїй душі не знайдеш місця ти,
Вона, як храм, заквітчана, сповита.
Бурштинові, смарагдові, перлинні,
Ці барви всі коштовного каміння
Розсипано по бескидах Карпат.
і в цій красі неімовірних шат
Вони мене приваблюють, мінливі,
Давно вже промайнули чорні зливи,
і змили сум з очей нічні дощі,
Та оселився спокій у душі.
Прощай! Всі почуття мої на волі,
і я лечу на дужих крилах долі
Над плаєм золотавим, як бурштин,
Над смерековим лісом смарагдовим.
Там, на горі, стояти будеш ти,
До зустрічі з розлукою готовий.
Прощай! Прощай, далекий син лісів.
Мою печаль розсипле жовте листя
На спомин літа у осіннім місті,
Як давню мрію із карпатських снів.
Робота на аркуші
Кожен чоловік мріє про свою єдину: хтось про тиху і покірну, хтось про «дівку – серце з перцем», комусь потрібна жінка, яка проведе його по життю як провідна зірка, а хтось шукає у коханій близьку подругу на все життя.
ПРИМИРЕННЯ (читає учениця)
Луною прокотилися слова,
Я заблукала думкою далеко,
Неначе синя хмара пропливла —
Журлива наполохана лелека.
Розтанув світ, чужий, незрозумілий,
Лишив позаду суєтність образ,
А ти стоїш, обличчя побіліло,
і чорна тінь твоїх холодних фраз.
Про що ти мрієш? Про мою покору?
Щоб ні жарини в спалаху вогню?
Переді мною ж всесвіт неозорий,
і я спускаю повода коню.
і біль в мені, і серце очманіло…
Моє “Прости!” останній раз прийми.
Такою мене мати народила,
Благословила білими крильми,
і випустила в лет до небокраю,
У неосяжні, зоряні світи,
Бо зроду я шалену вдачу маю,
і покохав мене такою ти.
Та іншої, мабуть, тобі не треба,
Тож хай квітує різнобарвний світ.
А ми удвох, як зорі у півнеба,
В палахкотінні безупинних літ.
Робота на аркуші
Багато хто любить спостерігати за краплинами дощу, які стікають по склу. Які почуття викликають такі спостереження у ліричної героїні наступної поезії
* * * (читають дві учениці)
Відео 4.» Дощ за вікном»
По склу ковзнули пальчики дощу,
Немов до серця доторкнулись ніжно.
Невже це осінь стукає колишня,
Яку собі ніколи не прощу?
Не підійду до спогадів душі,
Закрию на вікні цупку фіранку,
Та все одно не спатиму до ранку, —
І будуть вірші ниці, як гроші.
І що я хочу від свого життя,
Якщо воно минає безталанно?
Вже відлетіла ластівка остання,
А все, що я роблю — не до пуття.
Не склалося. Ну що тепер жалі!
Вдивлятися у те, що наверзлося?
Кудись пішла моя колишня осінь,
І замовкають пальчики на склі.
Робота на аркуші
Осінь занурює природу у зимовий сон. Те ж саме відбувається і з почуттями ліричного героя наступних поезій
ЛИСТИ ДО ЗАПИТАННЯ (читає учень)
Не пиши мені в осінь листів,
Бо я їх не читаю ніколи.
Літній день промайнув, пролетів,
Мов сріблястий літак видноколом.
Не пиши мені в осінь листів.
Залиши свої спогади в схроні,
Сивина вже лягає на скроні,
А в душі сивина й поготів.
Не пиши мені в осінь листів,
Бо я вже відписати не в змозі
В шаленове буяння весни,
Поринаю, блукаючи, в осінь.
Не пиши мені в осінь листів…
Робота на аркуші
* * * (читає учениця)
Відео 5. « Золота осінь»
Забудь мене, немов опале листя.
Як забувають кожен рік сади
Дні весняні, цвітіння молодисте,
Отак забудь, забудь мене і ти.
Не в тому ж суть, що я листок осінній,
І що жура вже душу обійма,
Самотній промінь не розтопить іній,
Якщо у м’язах сили вже нема.
Ти припізнився. Не шукай минуле —
Тетеруки замовкли на току.
Вже пісня веселкова промайнула,
Перелилась в мелодію тонку,
У тихий щем осінньої печалі,
У саксафонні схлипи негучні.
Коли в мені слова вже замовчали,
Заговорили шерехи нічні.
І шелест трав, і дотики повітря,
І погляд, подих — навіть звіддаля,
Немов краплини на тремкому вістрі
Все те, що я тобі не віддала.
Тож не хизуйся силою і духом.
Бо що ж з тобою діяти мені?
Забудь мене. Такого відчайдуха
Моїй не подолати сивині.
Робота на аркуш
Зимовий сон приносить відпочинок природі. Так само втомлена переживаннями лірична героїня прагне відродитися у своїх почуттях
* * * (читає учениця)
Відео 6. « Гарна зима»
Десь, за межею голосу твого,
де сновигає ніч в зимових шатах,
ще невигойний жевріє вогонь,
іще душа не хоче спочивати.
Тримають небо здавна три стовпи:
Великої любові, віри і надії.
Моє життя поділене навпіл,
в однім — сумую, в іншому — радію.
Люблю тебе і вірю, і молюсь.
Моїх очей морози не засклили.
Лежить зими розстелений обрус,
де невгамовний вітер небо білить.
І щось чуже, пророче і сумне,
скотилось по щоці і серце обпалило.
Вже так давно не любиш ти мене,
а я тобою не переболіла.
Та знаю: мрію виплекаю знов,
віддамся ночі, що болить, як рана.
І білі крила випростує ранок,
як Віру, як Надію, як Любов!
Робота на аркуші
V. Рефлексивно-оцінювальний етап
1. Повернімося до епіграфа уроку. Подумайте і скажіть, чому саме ці слова я взяла епіграфом до нашого уроку?
2. Протягом уроку ви позначали на своїх аркушах ті почуття, які викликала у вас поезія. Давайте порівняємо з вами наше гроно на дошці і те, що ви записали на аркушах. Чи багато спільного в них?
VІ. Домашнє завдання.
VІІ. Завершити урок хочу прогулянкою з поетесою Ларисою Анатоліївною Коваль добре відомими вам місцями. Впізнайте їх (парк «Дубовий гай»).
Відео 7. « Прогулянка з Ларисою Коваль»
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку