Урок літератури рідного краю " Не писати я просто не можу. Так сприймаю життя віражі"

 Не писати я просто не можу-

Так сприймаю життя віражі…

Глєбова Л.Ф.

 

Ведучий 1.  Скільки існує світ, починаючи від наших пращурів Адама і Єви, жінка завжди була поряд з чоловіком. І хоч різні епохи і віки ставили її в інші положення, все ж не поступилася своїм  місцем представниця прекрасної половини людства, а залишилася там, де їй дозволив бути розум, ніжність, доброта, вміння, поряд, а іноді попереду чоловіка.

Ведучий 2.  Не перелічити їх таланти та відваги, та, проте, не можна не згадати великих дочок українського народу, талановитих і самовідданих: Марія Заньковецька – примадонна сцени; Соломія Крушельницька – самобутня оперна співачка; Марія Приймаченко – народна художниця-самоучка; Катерина Білокур – народна художниця України; Тетяна Яблонська – художниця; Катерина Зеленко – дівчина-льотчик; Ліна Костенко – видатна поетеса; Галина Кальченко – скульптор; Наталя Полянська-Василенко – історик і багато інших.

Ведучий 1.  Талантами багатий український народ, бо імена його дітей відомі далеко за межами нашої держави. А скільки відомих і невідомих вишивальниць, в’язальниць та різних представниць прикладного мистецтва, поетес живуть поряд з нами.

Ведучий 2.  Сьогодні в нашій школі справжня подія: до нас на гостину завітала чудова жінка, наша землячка, талановитий вчитель, поетеса, художниця, майстриня художньої вишивки - Лідія Фокіївна Глєбова.

Ведучий 1.  Лідія Фокіївна - корінна жителька села Хрещенівка, народилася 4 січня 1937 року в селі Хрещенівка. Тато, Головко Фока Іванович (у документах записаний Фокій) працював до війни ковалем, мати, Головко Анна Іванівна – на різних польових роботах.

Ведучий 2.  Отже, її раннє дитинство припало на воєнні роки, а шкільне – на тяжкі післявоєнні. Війна поклала свій чорний відбиток на її сім’ю, як і на багато інших, залишивши їх малолітніми сиротами.

Ведучий 1.  У 1944 році село було звільнене, дівчинка пішла до першого класу без зошитів, підручників, босоніж. Школа була зруйнована, залишилась одна земляна будівля, в якій було три класи. Тому першокласників розмістили у кімнаті простої сільської хати.

Ведучий 2.  Навчання було примітивне, та то не дитяча біда, що не було парт, столів, а шкільні вікна без скла. Не було також книг, ручок, а олівець був рідкістю. І щасливий був той, хто мав хоча б маленький його огризок.

Ведучий 1.  Та вчилися діти і писати, і читати, виходило навіть непогано, хоч читали лише те, що вчителька писала із читанки на дошці шматком білої глини, а вони за нею списували собі на „папір” здоровенними буквами.

Ведучий 2.  Влітку діти залишались головними господарями села, бо старші всі на роботі, а вони вдома по господарству, віддані самі собі.

Ведучий 1.  Основними були ігри на військову тематику: бій, розвідка, атака, засідка.

Ведучий 2.  А ще скільки забав: діти купалися в діжках, обсипалися пилюкою, місили з неї тісто, розряджали патрони та терміти, хоч батьки завжди попереджали їх про небезпеку.

Ведучий 1.  Незважаючи на втрати у війні, на нужденне життя і нестатки – це були безтурботні і радісні дні дитинства.

Ведучий 2.  Зразу ж за війною – голодний рік. Намерзлися діти і наголодувалися того страшного 1947 року. Скуштували і висівок, і макухи, лободи і кураю. Маленькі кислі яблука, зелені вишні, молода цибуля були розкішшю, та їх не вистачало.

Ведучий 1.  Малою Лідія Фокіївна була дуже сором’язливою, боялась когось образити чи комусь сказати грубе слово. А ще мала Богом дану пристрасть до всього прекрасного, до творчості.

Ведучий 2.  Закінчивши семирічку, у віці 14 років, прийшлося йти працювати у колгосп, але  Лідія Фокіївна не полишала своєї заповітної мрії –  стати вчителем рідної мови. Проте  статків на навчання не було, в сім’ї це питання навіть не піднімалося. А в її голові воно ніколи не забувалося, і вона уявляла картини своєї  майбутньої учительської роботи.

Ведучий 1.  Тому з великим задоволенням Ліда сприйняла запрошення своєї старшої сестри поїхати до неї на Донбас, щоб якось вийти в люди.        І ось вона восени 1954 року вирушила в самостійну дорогу.

Ведучий 2.  На новому місці сестра намагалась влаштувати свою меншу сестричку на легшу роботу в шахтарську їдальню, та дівчина, прочергувавши добу, категорично відмовилась туди йти, заявивши: „Краще полізу в шахту!”. Робота була тяжкою та небезпечною. І так майже чотири роки. Але думку про школу не залишала. Тому вона вирішила залишити все і повернутися додому.

Ведучий 1.  Йшов 1958 рік, травень місяць. Лідія Фокіївна повернулась у рідне село у найпрекрасніший час його цвітіння. Сюди ж через місяць прислали головним агрономом випускника Херсонського сільгоспінституту Глєбова Миколу Романовича. Через рік вони побралися. Материнське почуття, благословення несуть по життю її донечки, Світлана Миколаївна, Ірина Миколаївна, як найдорожчий скарб. Вона допомагає їм, постійно дає добрі поради. Матуся живе життям своїх дітей. А вони духовно багаті, освічені, інтелігентні. Світлана Миколаївна – бібліограф, Ірина Миколаївна – викладач французької мови.

Ведучий 2.  У селі жінка працювала завідуючою клубу, бібліотекарем. Та ось в школу прислали нового директора, який організував вечірню школу, і Ліда пішла навчатися з великим задоволенням.

Ведучий 1.  Так минуло три роки. Працювала і одночасно навчалася в двох закладах: у вечірній школі та Херсонському кооперативному технікумі. Але мріяла про інститут саме педагогічний.

Ведучий 2.   У 1965 році задумане дівчини здійснилась – вона вступила на філологічний факультет Криворізького філіалу Дніпропетровського університету.

Ведучий 1.  У 1964 році Лідію Фокіївну призначили учителем німецької мови у вечірній школі. Вона стала педагогом, але перш ніж стала учителем української мови, пройшла довгий шлях шліфування, зубрячи інші предмети, і викладаючи їх.

 Ведучий 2.  Так після німецької мови читала історію, суспільствознавство, географію, російську літературу, біологію. Аж потім свою рідну, любу українську мову і літературу. У 1979 році поетеса закінчила Херсонський державний інститут і до 2002 року працювала в Хрещенівській школі. І потекли будні улюбленої справи. Школа стала другою домівкою, а її учні – сім’єю, якій віддавала уміння, наснагу, час і мрії.    У нашій школі працює учениця поетеси Лапінська Таміла Віталіївна, яка продовжує її справу і в літературному кабінеті, який створила Лідія Фокіївна.       У школах району теж працюють учителями української мови та літератури Чумак Ірина Іванівна (Осокорівка), Десятник Ольга Павлівна (Нововоскресенське), Терещенко Ліна Віталіївна (Новоолександрівка), Ступак Лідія Гнатівна (Біляївка).                                                

                                Виступ випускників

 Ведучий 1.  Лідію Фокіївну Глєбову – творчого педагога, поета знає не тільки педагогічна громадськість району. Відома вона і шкільній молоді, людям району. У  Хрещенівській школі працювала 38 років. Це немалий відрізок часу.

Ведучий 2.  Поряд із роботою в школі вона писала свої поезії, які довгий час не показувала. Знали про це лише близькі, друзі та колеги в школі, які часто звертались за допомогою.

Ведучий 1.  У 1996 році приємна звістка облетіла педагогічні колективи, сільські заклади культури: вчителька української мови та літератури Лідія Фокіївна Глєбова видала в „Просвіті” (районна друкарня) збірку поезії „Мамине багатство.”

Ведучий 2.  Через 2 роки вийшла у світ друга збірка поезій „Отчий край”. Присвячена вона членові Спілки журналістів України, колишньому редактору районної газети „Вісті” Венедикту Григоровичу.

Ведучий 1.  Після двох своїх книжечок вона написала ще до двохсот віршів, які теж могли б скласти дві збірки. Це поезії на різну тематику: інтимну, пейзажну, побутову, громадську.  Значне місце серед них займає інтимна лірика, тож третя  книжечка має назву „Струни серця”.   

У  2006 році виходить збірка «На хвилях життя»…        

У п’ятій збірочці, яку готує автор до набору, зібрані вірші різної тематики, але через всіх їх проходить той же мотив: краси рідного краю і любов до нього. Попередньо до неї  підібрана назва “Тавричанка”.        

                              Вірші поетеси

Ведучий 1.  Багато з віршів Лідії Фокіївни  поклав на музику Микола Григорович Ананко, Н.М.Топчій – учитель музики нашої школи та М.Г.Слущенко – учитель Біляївської ЗОШ. Так стали виконувати зі сцени пісні: “Хрещенівка – рідне село”, “Село, село – біленькі хати”, “Україно – наша мати”, “Таврійський край”, “Тавричанка”.   

Теплого вірша „Нововоронцовка” присвячує поетеса її жителям, неповторній красі селища.

 Ведучий 1.  Як вже говорилося, Лідія Фокіївна має великий потяг до мистецтва, добре малює, тому паралельно була учителем образотворчого мистецтва і вишивання. Це стало недипломованою її професією.

Ведучий 2.  Жінка дорожила кожною хвилиною часу, щоб не провести її марно,

щоб щось устигнути. Майже постійно лягала спати о другій годині ночі:

вишивала, малювала, вірші писала. Тому завжди у неї поряд під подушкою ручка і папір, є вони і на кухні.                                        

 

Ведучий 1.  Свої вірші чи цитати з них поетеса використовує і при вишиванні, особливо, коли складає ескізи рушників. Так, на честь Незалежності України вона вишила рушник із гербом держави та кетягом калини, підписавши слова: ”Живи, Українська державо, під прапором власним й гербом”, а інший рушник, присвячений 10 роковинам самостійності України оздобила такими виразами: „Хай розквітають, як кущ калини, її десяті роковини”

Ведучий 2.  Увінчала Лідія Фокіївна також своїми словами і весільні рушники, оздобивши їх маками, трояндами та декоративними візерунками.

Ведучий 1.  У доробку поетеси є також картини на релігійну тему, ікони, портрети Богдана Хмельницького, Лесі Українки, Тараса Шевченка, І.Котляревського.

Ведучий 2.  У її кімнатах, ніби у музеї, висять картини про Ісуса Хреста, „Різдвяна ніч”, „Сходження Ісуса на землю”, „Микола Угодник”, „Почаївська Богородиця”, „Покрова Пресвятої Богородиці” та інші.

Ведучий 1.  Вишивки у неї є різноманітні: хрестиком, гладдю, налистом, двосторонньою гладдю та інші. 

Ведучий 2.  У сім’ї мама не вишивала, не малювала, бачила дівчина вишивки бабусі, малював же рідний дядько Іван Іванович Головко. Мабуть, це передалося і їй. Вмілим був також батько.

Живе поряд з нами ця жінка, не вимагає до себе уваги і почестей, та завжди готова відгукнутися на прохання інших. Так побудоване наше життя: коли ти поряд – тебе не помічають, коли не стане – жаліють. А скільки цікавого, багатого, захоплюючого можна почути від цієї щирої душею людини. Мені здається, що всі жителі нашого села щасливі, що живуть поряд з такою талановитою, цікавою вчителькою Лідією Фокіївною.

                     Вірші про  мову. Декламують учні 7 класу

 

Ведучий 1.  Лідія Фокіївна, як вчитель української мови та літератури – поборник рідного слова. Вона прагне, щоб воно було безсмертним, жило серед нас, розквітало. Мова дорога Лідії Фокіївні і як вчителю, і як патріотці України. Цій темі присвячено немало віршів. У них вона звертається і до тих, хто зневажає рідне слово, бо це її дуже засмучує.

Ведучий 2.  „ Ця тематика рідного краю і мови буде завжди повторюватись, оживати новими кольорами скільки писати буду,” – стверджує поетеса.

                                          Виступ поетеси

                        Вірші про село. Читають учні 8 класу

Ведучий 1.  Не може людина, яка любить свою землю, не любити  своєї маленької батьківщини, того куточка землі, де вона народилась, провела дитинство, де жили її батьки .

Ведучий 2.  Таким куточком для поетеси теж є її рідне село Хрещенівка, де вона не лише народилась та провела дитячі роки, а й почала і закінчила трудову діяльність. Цьому клаптику землі вона присвятила чимало поезій, серед них і пісні.

Пісня «Хрещенівка – рідне село»

Ведучий 1.  Степове село Хрещенівка, таке рідне, близьке серцю. Тут живуть роботящі люди – посивілі, мудрі ветерани,  енергійна молодь. Пишається вчителька своєю батьківщиною, яка надає їй сили, здоров’я, духовності.

Красивий, влучний вираз „Спить тихо моя Воронцовка на грудях у батька Дніпра”.  Тихим сном спить селище над Дніпром, і скупане в його хвилях, стає красивішим.

                    Вірші про Україну. Декламують учні 5 класу

 Ведучий 1.  Рідна  Україна займає значне місце у поезії автора. Вірність їй та любов до землі, на якій зробила перші кроки, а потім зміряла своїми ногами довгі кілометри протягом життя.

 

Ведучий 2.   У кожній збірочці поезій відчуваються патріотичні ноти: сум за рідним краєм, потяг до нього, рідні місця дитинства, а за всім цим – любов до України, до малої своєї батьківщини, що переплітається із любов’ю до матері. У них розкривається одвічна зміна поколінь, атрибути українського народу.

                        Вірші про маму. Декламують учні 5 класу

Ведучий 1.  Не можна без щему в серці читати вірші про найдорожчу людину у світі – маму. „Якби вернулась ненька”. У хвилини туги, душевного болю, розпачу тужить донька за матусею.

Ведучий 2.  Донечка хоче, „ щоб в скрутну, бува, мені хвилинку, могла б її поради попросить”. Так зустріла б доня свою матусю, свою рідну кровинку, свій найдорожчий скарб.

Ведучий 1.  Любов до рідного дому висловлюється поряд із великою любов’ю до неньки, особливо, коли далекі гони життя закинули вас від них. Тепла матері потребує не тільки малюк, який нічого не може без маминих рук, а й дорослий син чи дочка, відчуваючи тепло цих рук, почувають себе безпечно і затишно.

Ведучий 2.  Тривожить душу читача кожен вірш  , написаний серцем, душею. Кожен рядок такий щирий, непідкупний, як серце поетеси.

Ведучий 1.  Вірші зіткані з правди, великої любові й поваги до неньки, тож закликають нас берегти своїх матусь.    Мамине багатство в ніжності, щирості, доброти до своїх дітей, до людей.

                    Вірші про природу. Декламують учні 6 класу

Ведучий 1.  Любить поетеса писати про нашу чудову українську землю, природу, сонячні дні, місячні ночі, озера і ріки, які неповторні, бо не знайдеш їх в жодних краях! Сама вона глибоко закохана в рідну землю, високе блакитне небо, прекрасних, роботящих людей.

Ведучий 2.  Любить поетеса природу отчого краю, присвячує йому найкращі свої рядки. Це вірші „Вітре всесильний”, „Далека весна”, „Осінні квіти”, „Раннє літо”, „Грози і дощі”, „Південне золото”, „Першовереснева”, „Вересень”, „Осінь”. Природа в поетеси як живий  організм. 

                      Вірші про кохання. Декламують учні 9,10,11 класів

 Ведучий 1.  Ліричних поезій написано дуже багато Всі вони або із життя та кохання дійсних героїв, або сюжети вигадані, бо почуття любові таке ж вічне, як і людство, як життя. Воно було, є і буде темою всіх часів і всіх поколінь:

Я на сонячних струнах

Зіграю тобі про любов,

А при місячних врунах

Являюсь до тебе ізнов.

Ведучий 2.  Кохання не лише свято і радість. Іноді воно буває гірким і нещасливим, а часом приносить горе і розчарування. Пригадайте нашу легендарну Марусю Чурай та її трагедію. У віршах Лідії Фокіївни теж звучить ця тема і є слова про зраду і біль:

Не цілуй мене так гаряче,

знаю: більше уже не кохаєш,

своє сильне широке плече

                ти коханій другій підставляєш...

Не турбуйся: тебе не корю,

бо це доля отак розсудила.

Сама винна, що серцем горю –

це весна в нім жалі розбудила.

Ведучий 1.  Дівоча врода і привабливість завжди кодувались в нашому народові. Дівчина порівнювалась із зорею, червоною калиною, стрункою тополею та ніжною берізкою. Та і як не оспівати красу української жінки. У багатьох віршах говорить про це  Лідія Фокіївна:

Звідки чари брала ти для мене

І навчитись в кого ти могла?

Розгубився я в веснянім раї –

Попливла з-під ніг моїх земля.