Урок літератури рідного краю. Тема. Кондратюк Валентина Василівна - поетка, цілована даром слова. Документ

Урок літератури рідного краю

Тема. Кондратюк Валентина Василівна - поетка, цілована даром слова

«Поезія землі не вмре ніколи…»

Дж.Кітс

Підготувала вчителька словесності

 Тайкурської гімназії

Кужель Оксана Валентинівна

2022р.

Урок літератури рідного краю

Тема. Кондратюк Валентина Василівна - поетка, цілована даром слова

«Поезія землі не вмре ніколи…» .

Дж.Кітс

Мета: познайомити учнів із життєвим та творчим шляхом сучасної рівненської поетеси Валентини Василівни; розкрити розмаїття і неповторність тем її поезій, навчити розуміти їх зміст; розвивати й розширювати читацькі інтереси школярів; поглиблювати навички виразного читання поезій; сприяти розвитку естетичних і художніх смаків; виховувати шанобливе ставлення до мистецтва рідного краю, любов до краси і добра, моральні якості особистості, усвідомлення себе українцем

Обладнання:тексти віршів, виставка збірок.

Тип уроку: літературний портрет.

Кондратюк Валентина Василівна

Народилася в невеличкому містечку Здолбунів-2 Рівненської області 31 січня 1966 року. Там же закінчила середню школу N3. Не вступивши до медичного інституту, пішла в медучилище. Після закінчення працювала медичною сестрою. Маю трьох дітей, якими дуже пишаюся. На даний час пенсіонер. Маючи багато вільного часу, займаюся різними поробками, малюю та пишу, співаю в хорі "Верес". З 2018 року - керівник "Клубу дозвілля" при міському будинку культури Текстильник(волонтер) . З 2019 року є членкинею  міської організації Рівненський Союз Українок.

Перебіг уроку

Поезія землі не вмре ніколи…

Дж.Кітс

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація учнів

Про поезію можна говорити вічно. Земля приховує свої таланти. Але настає момент і ось… Квітка пробивається крізь ґрунт. Так і наша рівненська земля володіє таким даром.

Кондратюк Валентина Василівна - поетка, цілована даром слова. У скандинавів людина, обдарована Одіном, вважається шанованою,такою, що заслуговує на повагу. Така людина може володіти дивним вмінням переконувати, зцілювати душу, змушувати плакати та сміятися. Валентина отримала спадок від батьків – слово. Це слово допомагає долати важкі часи, тривоги і негаразди сьогодення. Поетка має талан від Бога.

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку

 Сьогодні на уроці ми спробуємо зануритись у світ поетичного слова. Познайомимось із авторкою та її неповторною манерою викладу думок.  Будемо намагатися вдумливо слухати та аналізувати, читати й міркувати над словами, ділитися власними емоціями від почутого

ІV. Засвоєння навчального матеріалу

Що можна запитати у такої людини, яка володіє словом? Про це довідаються наші учні.

1. Інтерв’ю з поеткою ( проводять учні)

- Коли з’явився перший вірш?

Ще в школі, на уроках української літератури, були перші вірші про витвори природи: сніжинки, квіти.

- Чи легко було їх творити?

Думаю, це було цікаво, незвідано. Чи легко? Думаю так. В дитинстві все здавалося казковим. Та й віршів було не так багато.

- Яке відчуття від написання?

Якось писали твір на вільну тему. Писала про зиму і подумками роздивлялась тендітні сніжинки, а їх безліч падає на землю і всі вони різні, красиві, неперевершені. Так слово за слово, далі ще і ще, дивлюсь з'являється рима. Я з захватом чіпляю слова, шукаю, вигадую. Тоді, мабуть, стовпчиків три чи чотири склала. Як пишалася собою. Та ентузіазму мого ніхто не оцінив, думаю, не дуже талановито вийшло.

- Які теми є присутні у вашому творчому доробку?

Різні: це і думки про життя, оспівування природи, кохання, щастя. Це як написання картини художником: побачив, вразило, написав. Так і в мене. Ось наприклад, йду восени по тротуару, а там клен накидав свої чарівні листочки. Склала букет з них і поставила у вазу. І ось вам вірш:

"На сірій стежці пляма золота,

То клен під ноги листя розкида.

Пройти повз золот-лист

немає сил,

Я підійму й букет зроблю на стіл.

Додому  я листочки занесу

Й поставлю в вазу золоту красу. "

Ще останній рік був щедрий і на дитячі вірші.

- Чому хочеться ділитися цим багатством з іншими?

Можливо, хочеться знайти якомога більше людей з такими ж емоціями, з таким же розумінням світу, як сама. А можливо, просто поділитися своїм світом, своїми думками, своїм баченням, своєю любов'ю.

- Чи легко це дається?

Багато віршів пишуться легко, як кажуть, на одному диханні. Є такі, що пишуться пару днів і даються важче. Думаю, це залежить від задуманої теми вірша.

- Який найприємніший відгук від шанувальників?

Коли тебе спонукають писати ще. Я вдячна тим, хто казав: " Пиши, вірші душевні, не зупиняйся. "

- Чи є уявлення, чим закінчиться вірш?

Думаю, ні. Часом хочеш написати одне, а виходить зовсім інше. Ніби картинка одна, але ти на неї дивишся під кінець вже по-іншому.

- Які уподобання в римуванні?

Зараз подобається парне римування. Хоча перехресне теж має місце у моїх творах.

- Чи були такі моменти, що закінчення не йшло на ум?

Так, були моменти, що закінчити вірш просто неможливо. Крутиш його, вертиш, прилампічуєш.

- Що хочеться писати зараз?

Зараз, коли ми переживаємо страшний біль, душевний неспокій, пишуться вірші лише про війну.

- Які емоції пробирають у цю мить?

За вікном гуде сирена і емоції тривоги перемагають. Але є надія і віра в те, що добро обов'язково переможе зло.

- Чи є незавершені роботи?

Ні, я стараюсь завершити всі свої починання, навіть, якщо даються тяжко і, можливо, не дуже мені до вподоби. Я до них вертаюсь згодом і редагую написане.

- Чи є твори які були написані на замовлення?

На замовлення був написаний вірш «Мрія», один з перших віршів дорослого життя та багато  вітань з днем народження.

- Чи важко писати такі твори?

На замовлення писати важче, переживаєш, чи сподобається твоє творіння замовнику, чи правильно розкриєш його ідею.

• Що скажете про свої роботи? Чи приносить це моральне задоволення?

Так, я отримую задоволення від вдалих творінь, а коли вони до вподоби ще комусь, то це неймовірна радість. Я не так давно перекладала з російської вірш, який мені дуже сподобався, то закінчувався він такими словами:

"Безмежно закохалася в життя.

Всі дні чудові й сонячні віднині.

Дарити радість – це прекрасне відчуття,

Адже любов і щастя є єдині."

• Якби вам довелось зробити собі рекламу, що б ви сказали? Яку рекламу зробили б собі.?

Мабуть, просто читала б вірші.

• Які слова для вас є памятними і такими, що змушують писати? Адже, з словами Ліни Костенко: « Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Так, неповторність. Кожна особистість має свою думку і своє бачення, і цьому є підтвердження. Одного разу, коли проводила поетичний вечір "Мрії збуваються", де кожен хто був присутній, міг читати свої вірші, в перерві зробила конкурс. Умови були: скласти римований стовпчик, де б обов'язково зустрілись чотири слова. Ці чотири слова були у всіх однакові. І як тішилася, коли у 10 учасників були зовсім різні думки у рядках . Ми були в захваті всі, і конкурсанти і жюрі. То ж повторю знову за Ліною Костенко: " поезія – неповторність.»

2. Ознайомлення із віршами, бесіда з учнями, малювання враженнєвих картин

Осінь

Завертіла, закружляла, зажовтила осінь.

Вітер знай собі гарцує,  лоскоче, тріпоче.

Виросли у нього крила ще більші й сильніші.

Розкидає, підіймає листя аж до криші.

Навіває кучугури, жовтий лист  жбурляє

А як з хмарки сонце  вийде, все умить засяє

У парк вийдеш погуляти, він щораз дивує.

Розтріпала осінь його, а він знай чарує.

Виграють у ньому барви, багрянок, гірчичний,

Красень клен золотом трусить- колір фантастичний.

Горобина пригорнулась до дуба тихенько

Воркувала із коханим, як із козаченьком.

 Червоніє у калини на гіллі намисто,

Розложила свої віти і стоїть врочисто.

Каштан кида плід на землю, вкриває листочком,

А горішки поскакали та лежать гурточком.

Осінь дні свої рахує,  змішує частенько,

Трохи подощить,  А потім знову веселенько.

День проходить й прохолоду вечір обіцяє.

Місяць сходить, ну а сонце спатоньки лягає.

21.10.21

Бесіда

• Яку картину уявили?
• Які кольори переважили у вашій уяві?
• Чим осінь привабила авторку? А чим вас?
• Яку рослинність згадує поетеса?
• Чому робить рослин живими? Що це вам нагадує?
• Який художній засіб допомагає оживити світ?
• Чим закінчується поезія? На що це націлює читача?

Творче завдання

• Спробуйте намалювати словесно картину побаченого.
• Зробіть ескіз у альбомі від почутої поезії.
• Підберіть музику до вірша.

Сніжинка

Пушинка поволі в повітрі парила,

З хмарки спускалася срібнокрила.

Раділа, що вирвалася у світ,

Створивши з сестричками снігоцвіт.

Струнка й білосніжна весело летіла,

Вітер повіяв, вона затремтіла .

На сонечку сяяв кожнісінькій кут,

Захопливо мріяла цілий маршрут.

Дивилася вниз на ліси і поля,

Як сестрами вкрилася пишно земля.

Озера ціловані всі кришталем,

Аякже, Мороз тут стає королем.

Як вітер розносить сюрпризи крихкі,

Легенько здіймає й кидає з гори.

Раділа сніжинка матусі-зимі,

Що прикрашає краєвиди нові.

Щаслива красою і вмінням літати,

Й змогою казку цю розглядати.

15.12.21 р

• Яку історію можна побачити очима сніжинки?
• Яким ви уявили шлях сніжинки?
• Що вона побачила?
• Яким став світ із її появою?
• Чим вас приваблює зима?
• Чи хотіли б ви побачити справжню сніжинку?

(відео Музей сніжинок у Японії) https://www.youtube.com/watch?v=b9t3_7RvMhc

Творче завдання:

• Підберіть епітети для характеристики сніжинки
• Складіть сенкан

1 Слово

2 прикметники

3 дієслова

4 Фраза з 4 слів

5 Слово-висновок

V. Узагальнити навчальний матеріал

Поезія – це завжди…  Продовжіть фразу.

• Що вас зацікавило на уроці?
• Що оживило слово?
• Якими словами пані Валентина вас надихнула, здивувала?
• Чи важко, на вашу думку, писати вірші?
• Як думаєте, що для цього потрібно?

VІ. Д.з. Спробуйте написати власний вірш про сніжинку, прочитайте інші вірші поетки, допоможіть створити рекламу віршам.

Додаток

Кохання

Жило десь у світі маленьке кохання.

Чим далі росло, то плекало бажання

По світу пройтися, себе показати,

Побачити інших, порозмовляти.

І ось, накінець,  наступив такий час.

Кохання йшло шляхом, танцюючи джаз.

Поля минувало, зайшло у село.

Хатин там чимало у ньому було.

Біля однієї Пристрасть ходила,

Гостю зраділа, за стіл запросила.

Здружилися миттю, раділи, співали,

А згодом і Щастя у гості позвали.

Ось так зустрілися: Пристрасть жагуча,

Ніжне Кохання і Щастя п'янке.

Тепер тільки разом ходять по світу,

Танцюють джаз і співають сюіту.

Двері широко для них відкривають

Та з нетерпінням всі їх чекають.

Журавка

Летів журавель, повертався додому,

Неділю летів, не звертав він на втому.

У рідне село, де лісок  недалечко,

До краю квітучого несло сердечко.

Де миле подвір'я і купочка діток,

Де тішить око різних сто квІток.

Росте на полі озима пшениця,

В печі печеться смачна паляниця.

Летів журавель, махав він крильми,

Не знав, що  домівка вкрита слізьми.

Не знав, що в повітрі снаряди літають,

Домівку бомблять і жАлю не знають.

Спустивсь на подвір'я, де хата стояла,

Та там лише будка й собака лежала.

Знівечене все і квітник, і садок.

Дзвінкого півня не чуть голосок.

Задумавсь журавко. Що сталось не знає.

За що розбомбили усе у цім краї?

Невже юрба діток, що бігала тут,

Родина, що віддавала свій труд

Щось-там зробили такеє страшне?

За що спокутують горе таке.?

Може за те, що любили свій край?

І усім серцем свій небокрай?

Крила розправив І полетів,

Журавко вже знав, що накаже катів.

Піднявся високо, побачив літак,

Бомби кидає униз той хижак.

Не думавши, кинувсь до нього наш птах,

У гвинт залетів, відкидаючи страх.

"У небі над краєм не будуть бомбити!

Я не один, буде кожен летіти! "

І бачили ключ журавлиний здаля,

І орками збитими вкрилась земля.

Ніхто і ніколи наш край не зламає,

Бо кожен, хто любить, про нього подбає.

Слава про того журавка ходила,

Стальні серця вона розтопила.

Ворог побачив, що смерть не мине,

Швидко майнув в своє царство страшне.

В пам'ять журавкам зробили криниці,

Вони щоразу дають всім водиці.

Джерельна і чиста у краї вона.

Родюча і вільна наша земля!

6.03.22

Такий, як тато

"Синочку, глянь як сонечко встає,

Як ранок прохолоду роздає.

Уже весна-красна прийшла,

Бруньками по садах пішла.

Ходи, маленький, поки тихо,

Щось поїмо поки спить лихо.

Візьмеш альбом і олівці.

Я ж пошукаю пластівці.

Ти ж пам'ятаєш ми купили,

Як в магазин разом ходили.

Ще як сирени не гули,

Танки по місту не повзли.

В той день ще книжечку шукали

І казку ввечері читали,

Як хлопчик змія переміг,

Сестрі й братам він допоміг.

Ходім швиденько, не барись. "

Син до матусі прихиливсь.

Й пішли до дому, поспішили.

У парку довго походили.

Звернули до своїх воріт.

О, жах! Лишився тільки слід.

Зустріли їх лише руїни,

Кругом побиті меблі, стіни.

І сльози полились рікою,

 І не спинити їх рукою.

Тут раптом спомин увірвався,

Крізь відчай, видно, він прорвався.

Недавно стіл вони придбали,

На ньому пазлики складали.

І прокладали залізницю,

І малювали кота й кицю.

А з кухні пахло пиріжками,

Що у коробочці рядками,

І молочко парне духмяне,

Таке солодке і жадане.

Неначе сон. А все ж було!

Все знищило прокляте зло.

Матуся сльози витирає,

А хлопчик кулачки зжимає.

Він не пробачить паразитам,

Не подарує сліз бандитам.

Піде і купить автомат,

Він захисник, бо він козак.

Його так тато називав.

 Як на війну йшов, наказав

Про маму дбати, берегти,

Не плакати, допомогти.

Він виконає обіцянку.

Лиш зброю купить з-поза ранку

І ворога не пошкодує,

Стрілятиме. Хай не лютує,

Не розбиває наші хати.

Сміливий він, такий як тато.

Стиснув міцніше кулачки.

Геть сльози, думи, балачки.

Сьогодні ж мамі все він скаже.

А завтра піде й зло накаже!

17.03 22

Дім

Стояв дім сірий і розбитий,  обпалений і без дверей,

І мовчки згадував і плакав, вже не побачить тут людей.

Картав себе, що не дав ради, картав, що він не захистив,

Коли стріляли і бомбили, не встояв мур, кат розтрощив.

Які вони були щасливі, коли отримали ключі,

Весело й шумно було днями і тихо  було уночі.

Я тішивсь всім, почав я жити,

На повні груди дихав я.

Тут поселилася найкраща і гомінка моя сім'я.

Я знав усе, мене любили і я безмежно їх любив,

Оберігав від вітру й пилу, ховав, як дощик дріботів.

Намиті скельця блискотіли, як вранці сонечко встає.

Круг мене квіточки садили і різнобар'я влітку виграє.

Та раптом різкий свист почув я ,а через хвилю біль страшний,

Скло сипалось, стіни тріщали, крик відчайдушний не малий.

Що сталося?  Чом плачуть діти? Я задихатись починав.

Не можу стін своїх скріпити, спинити вогнища я вал.

Де квітнички, хрести полізли із горя, сліз і  гіркоти,

Ховались люди у підвалі, не мали змоги далі йти.

Та йти куди? Кругом стріляють, як на охоті, хто живий.

Під дуло автомата попадають, бо нелюди відкрили бій.

Стояв дім сірий і розбитий,  обпалений і без дверей,

І мовчки згадував і плакав, вже не побачить тут людей.

Картав себе, що не дав ради, картав, що він не захистив,

Коли стріляли і бомбили, не встояв мур, кат розтрощив.

3.03.22

Куля (якби могла говорити)

Мене створили, так, я знаю,

Що в світ несу лиш смерть твою.

Та виходу в мене не має,

Виконую я  роль свою.

Мене створили убивати,

Проходить тіло, розривати.

Творити біль, невпинний страх.

Приношу в світ я лише крах.

Для чого створено мене?

Навіщо війни, зло страшне?

Хто відповість за всі страждання?

Хочу позбутись існування.

Не хочу убивати й крапка!

Та в барабані вже зарядка...

16.04.22