заглибитись у зміст його творів, розкрити їх ідейно-тематичне спрямування; формувати високі художньо-естетичні смаки; розвивати інтерес до літератури рідного краю, заохочувати до творчого осягнення дійсності; виховувати почуття патріотизму, національної гордості й гідності, любові до рідного слова.

 

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів. На дошці записані тема та епіграф уроку.  Музичний супровід – «Пісня про Олександрівку». В кожного учня – стікери (картки з клейкими аркушами). Стенд „Очікування від уроку”.

 

Тип уроку: урок-усний журнал, вивчення нового матеріалу.

 

         Епіграф: «Уже замовк у високості жайвір,

                           І липень хлібом сонячно пропах;

                          Як щедро диха літо урожаєм

                          У рідних олександрівських степах!...»

                                                                      В. Садиленко

 

 

 

 

Хід уроку

 

І. Організаційна частина.

II. Мотивація навчальної діяльності.

1. Метод «Мікрофон».

     Дібрати асоціативний ряд до слова «людина» (любов, зрада, мудрість, щастя, дім, віра, Бог, заздрість, ніжність, праця, родина, тепло…).

      Ваші відповіді свідчать про те, що людина – величне і горде створіння, наділене мудрістю і терпінням.., душа людини не гине, вона продовжує жити у творіннях людських… 2. Обговорення в парах.

      Поділитися думками один з одним, якою людиною ви хотіли б стати; які люди оточують вас; які люди (герої творів) вас інколи шокують, а які можуть бути взірцем у житті... Чи зміниться ваша думка в кінці уроку? ІІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

 

 

 

1. Виразне читання вірша вчителем. Моє село

Уже замовк у високості жайвір,

І липень хлібом сонячно пропах; Як щедро диха літо урожаєм

У рідних олександрійських степах!

 

Село моє! Дитинства ще колиска!

Ти змінювалось в мене на очах.

Де б я не був, - далеко, а чи близько, -

Але до тебе серцем не зачах.

Де гейдерки лежала курна шпальта,

Тепер у даль за небокрай тіка

Широкий шлях, закований асфальтом, Який мережить техніка швидка.

Уже давно тут Іллічеве світло

Яскравим сонцем в побут увійшло; Життя колгоспне у труді розквітло І в нові фарби вбралося село.

Дерева руки простягли зелені,

А в лісі спів пташиний в груди б’є… Оце ж отут, на берегах Кільчені, Колись дитинство бігало моє.

Ось вабить зір широке ставу плесо;

В млині роботи ритм іще не згас; Намотує дорогу на колеса І мчить до гаража нового ГАЗ.

Он потопа в саду красуня-школа, Де вчать уміти, знать, співать пісень… Там пам’ятник загиблим, що ніколи

Уже не ввійдуть в наш щасливий день…

Вони в серцях людських…

А їхні діти –

Свого ясного щастя ковалі; Їх чесність і невтомна працьовитість Життя хороше творять на землі.

Уміють за врожай тут позмагатись,

Мотрів пісня і степу щодня;

На фермах і в майстернях чесна праця Завжди достатку часу наповня.

У клубі сцена молодістю квітне,

Баян і пісня у одно злились;

Дають концерт тут сімнадцятилітні – Це ж стільки і мені було колись. Усе близьке до болю і знайоме, Ніщо не згладять в серці і роки. Я тут не гість, а я прибув додому, До вас, мої хороші земляки.

Олександрівка, 1980 рік

 

 

2.Слово вчителя.

-Ви щойно прослухали вірш нашого земляка Віктора Садиленка. Він був написаний у 1980 році як спогад про рідне село, про дитинство і як вітання землякам.

То ж сьогодні на уроці ми поговоримо про письменника, про нашого земляка – Віктора Кузьмича Садиленка.

3.  Інтерактивна вправа „Очікування” Учитель пропонує кожному учневі:

•  написати на стікерах кількома  словами свої очікування від уроку;

•  по черзі приклеїти їх на стенді „Очікування”, коментуючи при цьому.

 

IV. Вивчення нового матеріалу.

 

І сторінка « На життєвій ниві»

 

Перший журналіст. Людина колосальних знань, невичерпної енергії, рідкісної інтуїції, високої духовності, незборимого життєстверджуючого духу. Все це про нього – Віктора Садиленка , нашого земляка, журналіста, краєзнавця, автора більше чотирьох тисяч газетних статей, нарисів, публікацій, понад шестисот поезій, більша частина яких – гуморески. Інший давно б видав збірку, а він тільки рукою махнув: «Я журналіст, а вірші – то співи мого серця…». Його колега зазначає: «В районі імен такої величини, як наш Кузьмич не так багато. І це не перебільшення. Безперечно він був і залишається улюбленцем наших читачів. Його ім’я стало для районної газети легендарним, бо вона – це його життя, а він – її вірний і відданий творець. Її історія, її минуле і сьогоднішнє, і хочеться вірити, ще й далеке її майбутнє».

 

Другий журналіст. Віктор Кузьмич був дуже живою і діяльною людиною, азартною і надзвичайно щедрою на людське спілкування. Завдяки своїй життєвій мудрості, філософському ставленню до сучасності крізь призму минулого, енциклопедичними знаннями з історії та літератури зміг би взяти участь у будь-яких «сократівських поєдинках» чи «діалогах Платона». Надзвичайно цікавий співбесідник. Вислухати, щоб підтримати бесіду, розвинути тему і доповнити цікавими фактами розмову – для Віктора Кузьмича є пріоритетним у спілкуванні з людиною, яка думає, переживає, любить і ненавидить. Бо людина без емоційного змісту пуста і сіра, вважав він. То ж кожна хвилина спілкування з Віктором Кузьмичем була водночас і захоплюючою розповіддю і перлиною життєйської мудрості.

 

Третій журналіст. Народився майбутній письменник 8 січня 1937 року в селі Олександрівка Магдалинівського району на Дніпропетровщині. Згорьованим було дитинство, хоч і проходило на берегах чудової річки Кільчень  – в куточку чарівної природи. Коли хлопчикові було трохи більше трьох з половиною років, померла мати, потім почалася Велика Вітчизняна війна. Тяжкі дні окупації. А в листопаді 1943 року прийшла похоронка: загинув на фронті батько. 

 

 

 

Перший читець. 

Материнські руки

         Світлій пам’яті мами

       

У мозолях, шершаві, І ніжні, і ласкаві.

Невтомно працювали Вони десятки літ:

В степу снопи в’язали,

Пололи все, що слід. Вершили всюди вміло Роботу нелегку:

Вони корів доїли,

Трудились на току;

І діточок ростили,

Правдивих і простих

В них - материнська сила І тепла ніжність в них. Жаль, я не пам’ятаю Тих ніжності й тепла: З життя матуся рано

Ще до війни пішла…

А руки мам щоднини,

У щасті, і в біді,

Для кожної людини

Прекрасні й молоді.

           Магдалинівка, 1958 рік

 

Другий читець.

Вклонімося низько

     Світлій  пам’яті батька – фронтовика

                                     Кузьми Омеляновича

 

У ветеранів у напрузі нерви!

Взнаки даються лихоліття й вік, Коли згадають двадцять друге червня – Далекий, грізний, сорок перший рік.

 

Діди, батьки і хлопці не жонаті,

Дівчата – йшли крізь смерч, вогонь, бої; Мільйони їх, веселих і завзятих, У битвах склали голови свої.

 

Вони і смерть, й незгоди зневажали,

Тонули, замерзали на снігу;

В атаки йшли і ворога змітали… Й ми перед ними – в вічному боргу.

 

Завершилися фронтові дороги.

Рік сорок п’ятий. Вже війні кінець! Приніс найбільшу в світі Перемогу Радянський воїн – миру посланець.

 

А скільки тих могил і обелісків! Поглянеш – сльози котяться з очей… Отож, товариші, вклонімось низько,

Вшануймо пам'ять дорогих людей. 

                                                      Магдалинівка,                                                       червень 2001 року  

 

 

Перший журналіст. Разом із старшими сестрами хлопчик виховувався у дідуся і бабусі, тітки. Побував і в дитбудинку в с. Мар’ївка. 

 

 

 

 

Третій читець.

      З берегів дитинства           Сестрі Надійці

Мені всміхалось сонечко ласкаво,

Шлях до Кільчені луками пробіг; Повітря, що настояне на травах,  Я спрагло пив й напитися не міг.

Оце отут колись з футболом знався,

А наздогнати ніхто не міг мене;

У річці з квітня з хлопцями купався,

Доки сестра додому зажене…

 

Старий картузик, вудка саморобна,  А риба не клювала – ну й нехай! Збирали у бригаді тут городній Такий, що зараз ахнеш, урожай. Пташиний спів, шатро дерез зелене –  Не радує ж мене краса оця: Не має вже колишньої Кільчені,  А є частіш по руслу болітця.

Був сад, в якому груші й сливи стигли,

Кататись верхи з хлопців всяк був рад… Моє дитинство босоніж пробігло Отут і не гукнеш його назад.

Ось лісосмуги піднялись, гора, он луки,

Та вже багато дечого нема…

Ходжу отут з парубчаком-онуком,

Який вже й курить, мабуть, крадькома.

                       Магдалинівка, 12 березня 2001 року

 

 

 

Другий журналіст. У 1944 році пішов у перший клас Олександрівської семирічної школи, яку закінчив у 1951 році. За перший і четвертий класи мав похвальні грамоти. Ріс кмітливим, допитливим хлопчиною, бо навчання – Вікторова стихія. Захоплювався гуманітарними науками, особливо німецькою мовою, художньою літературою. 

 

Третій журналіст. Хлопчина перечитав майже всі твори українських та російських класиків. Вірші став писати з третього класу, пізніше прозу, невеличкі поеми, оповідання, навіть п’єси. Потім навчався деякий час в Дніпропетровському будівельному технікумі, згодом працював їздовим у рідному селі, в колгоспі

«Комінтерн».

 

Перший журналіст. В жовнті1954 року на відмінно закінчив Щорську однорічну школу по підготовці сільськогосподарських кадрів і одержав кваліфікацію технікалісовода. Кілька місяців працював за спеціальністю. Згодом односельці довірили завідування Олександрівським сільським клубом, заочно навчався в культосвітньому технікумі.

 

 

Другий журналіст. Співпраця з газетою для Віктора Садиленка розпочалася ще в буремному 1953-му році з його невеличкого вірша «Рідному Сталіну». Радісну звістку приніс листоноша, колишній фронтовик Іван Павлович Проценко, він сповістив юнака про друк вірша в районці. Саме ним молодий Віктор вразив односельців і читачів газети своєю зрілістю не по роках, неабияким талантом. То ж як поет В. Садиленко розцвів ще в молоді роки.

 

Третій журналіст. З гудня 1955 року – інструктор по роботі з листами і сількорівським активом районної газети «Сталінським шляхом» ( згодом називалась «Шляхом Леніна», а зараз «Наше життя»). З газетою він зв'язав усе своє життя, пропрацювавши там 41 рік. Був літпрацівником, завідуючим відділами сільського господарства і листів, заступником редактора. Ось такий рекорд вірності районці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перший журналіст. З 1997 року Віктор Кузьмич був на заслуженому відпочинку. Але зв’язку з рідною районкою не поривав і тоді. Друкувався в обласних газетах «Зоря».

«Днепровская правда». «Молодий ленінець», «Сільські вісті», «Бористен» та ін.. 

 

ІІ сторінка « На творчій ниві»

 

Другий журналіст. У своїй творчості письменник використовував практично всі газетні жанри: вірші, гуморески, віршовані і прозові оповідання, бувальщини, усмішки. Збирав прислів’я та анекдоти.

 

Третій журналіст. За свою невтомну працю Віктор Кузьмич нагороджений Ленінською ювілейною та медаллю «Ветеран праці», має десятки грамот, дипломів, пам’ятних значків, отриманих за успіхи та високу результативність на різних участках роботи.

 

 

Перший журналіст. За сприяння друзів письменника, які були і його спонсорами, світ побачив 9 збірок творів Віктора Кузьмича Садиленка:

 «Чарівна рідна сторона»,

 «На життєвій ниві – і рямо, і криво…»,

 «З градусами і без них»,

 «Кільченські усмішки і оповідки»,

 «Що навкруги зримо, я скажу у риму»,

 «Далеке й недавнє, і добре, й неславне»,

 «Про себе і товаришів скажу правдиво від душі»,  «Про такі книжки говорять: зібрані поета твори»,

 «Магдалинівщина наша – праці, правди й честі чаша».

 

 Всі ці книги було видано у Видавництві «Пороги».

 

 

 

Другий журналіст. «Чарівна рідна сторона» - перша збірка письменника.

Видана в 2006 році.

Збірка має чотири розділи:

1.      Моє село над тихою Кільченню.

2.      Краса природи і її дари.

3.      Лірика.

4.      Мужність і мир.

До збірки увійшли вірші, написані у різні роки.

 Багато із них друкувались у різних засобах масової інформації.

 

 

Третій журналіст. «На життєвій ниві – і прямо, і криво…» - друга збірка письменника. Вона вмістила в собі гумористичні та сатиричні твори автора.

Видана у 2006 році.

Збірка має два розділи:

1.      І сміх, і гріх.

2.      Метаморфози на всі смаки.

 

 

Перший журналіст. «З градусами і без них» - третя збірка Віктора Садиленка. До неї увійшли оповідання й бувальщини.

 

 

Другий журналіст. «Кільченські усмішки і оповідки» – четверта збірка письменника. Ця збірка містить усну народну творчість, четвертий розділ «Хай веселяться діти» – сатира і гумор для них.

 

 

 

Третій журналіст. «Що навкруги зримо, я скажу у риму» - п'ята збірка Віктора Садиленка.

З'явилась у друку в 2007 році.

Збірка містить 3 розділи:

1.      Пісні, сільські малюнки і люди.

2.      З редькою, хрінком і перчиком.

3.      Поеми.

 

 

Перший журналіст. «Далеке й недавнє, і добре, й неславне» -  шоста збірка Віктора Кузьмича.

Видана у 2007 році.

Це збірка оповідань, переважно на воєнну тематику.

 

 

Другий журналіст. «Про себе і товаришів скажу правдиво від душі» - сьома збірка письменника.

Вийшла друком в 2008 році.

Збірка складається з чотирьох розділів:

1.      Газета і я.

2.      Всього потроху.

3.      Колеги.

4.      Нариси.

 

 

Третій журналіст. «Про такі книжки говорять: зібрані поета твори» - восьма збірка Віктора Кузьмича.

Видана в 2008 році.

Збірка складається з таких розділів:

1.      Про Ілліча вірші та деякі інші.

2.      Давайте, поете, нумо, свої сатиру й гумор!

3.      Ще ж на нашого воза покладемо мішок прози.

4.      Новели.

 

 

Перший журналіст. «Магдалинівщина наша – праці, правди й честі чаша» - дев'ята збірка письменника.

Вийшла друком у 2009 році. Це була остання, за життя, збірка письменника.

Вона складається з  трьох розділів:

1.      Це побажання новорічні: слова і схвальні, і критичні.

2.      Славтесь на роки, передовики!

3.      Необхідно всім вам знати героїв, орденоносців, лауреатів.

 

 

Другий журналіст. На  73  році обірвалось життя письменника – нашого земляка, Віктора Кузьмича Садиленка. Помер він 14 квітня 2009 року. Похований в селищі Магдалинівка.

 

 

ІІІ сторінка «Поетична»

 

1.Слово вчителя.

- Ми познайомились з життєвим і творчим шляхом нашого земляка. А зараз давайте почитаємо вірші Віктора Кузьмича, що ви підготували самостійно.

 

Перший читець.

Доторгувалися

Зарізав свиню на продаж 

Тимофій Химера;

Чималенька, така собі_ З півтора центнера. Далеченько треба їхати_ До міста на ринок. Взять на поміч він вирішив Дружину Дарину.

Розбитна вона у нього

Й зовсім не ледача; Буде сало розрізати І давати здачу. Та трапилось нещастя Й зіпсувало діло:

Уночі Даринка раптом Дуже захворіла.

Піднялась температура

І кашляти стала;

Завдала всьому сімейству Клопотів чимало.

А їхати край же треба,

Хоча і далеко, А то м'ясо зіпсується Бо ж на дворі спека.

За дружиною хай вдома 

Дочка доглядає…

Восьмикласника – синочка Тимофій гукає: - Поїдеш зі мною, Васю, Будеш помагати: Із покупців брати гроші і здачу давати. А покупців зібралося

Того дня чимало;

Майже кожен купити хоче М’яса або сала.

А з самого Тимофія

І рубщик хороший;

Отож синок ледь встигає Рахувати гроші.

Так вони і торгували,

Десь зо дві години…

-    Здачу дай оцій бабусі,- Каже батько сину. Вася блима винувато І мало не плаче:

-    Так у мене уже, тату,

Нічим давати здачу…

             Магдалинівка,              березень 1996 року

Другий читець. 

Стоять роздягнуті дерева,

Прослав свій килим листопад.

А осінь – тепла, вереснева – Вже не повернеться назад.

Лежить-дріма тужава груда,

Прикривши степ ріллі грудьми; Приходить завтра перше грудня –  Це свято зустрічі зими.

                Олександрівка, листопад 1955 року

Третій читець.  Сніжку кружляють білі лапки, І не зупинить їх ніхто;

Тобі всідаються на шляпку, На кучері і на пальто.

Навколо тихо і чарівно – 

Вступа в свої права зима…

А ти прекрасна, як царівна, Чи як Снігуронька сама.

                 Олександрівка, листопад 1957 року

Четвертий читець.

 Тут все до болю рідне.

Травневий день, немов чудова казка,

Яку природа-матінка створила, А вітер теплий, як дівоча ласка,

Повільно вже згортає свої крила.

Пливе в блакиті сонечко ласкаве,

Вже на обід, як мовиться, береться; Прослалися, як шовк, на луках трави, І корівок там череда пасеться.

А пастухи про купіль в річці мріють,

Після якої й втома утікає,

І пісня тракторів безперебійна

На нивах навколишніх не змовкає. І хліб, й до хліба – все ростити вміють

Міцні й невтомні руки селянина…

Як добротою й людяністю віє

Від земляків і здавна, і понині!

Оцим, як на Волині кажуть, Ґаздам 

Нелегко зовсім скрізь сьогодні в  праці. Вони ж плюють у пику негараздам –  А розвелося їх до біса, братці!

Тут все знайоме і до болю рідне: Будинки, степ, в асфальті шлях, діброва…

…Сіда статечно день за стіл обідній,

Щоб, підкріпившись, працювати знову.              Магдалинівка, 10 квітня 2001 року

П’ятий читець.

Пшениця

Читали усі мешканці села –  Про нас районна тепло розказала,

Бо ми, коли сівба осіння йшла,

Себе в степу надійно показали.

А потім, у зимові вечори,

В гурту ази агронауки вчили,

А днями, осідлавши трактори, Поживу ниві залюбки возили.

Недарма із сокирами в руках

Ми ранками до лісу прямували

Й щити робили, щоб на снігу шлях Вони з полів надійно закривали.

Коли ж настали теплі дні весни,

Тоді пшениця свій зелений килим,

Заквітчаний у сонця цвіт ясний,

З’єднала із небесним небосхилом.

І кожне юне, трепетне стебло

Тоді на ніжки стало незміцнілі,

Пило вологу й сонячне тепло,

Котилось у життя шумливій хвилі.

Але весна, як пісня проплила, А липень у рожевому намисті

Для кожного дорідного стебла

Знайшов у себе фарби золотисті…

Й пливуть уже комбайни в даль степів, На тік зерно машини транспортують… Це нам за труд, за чесність наших днів, Як і завжди, земля добро готує.              Олександрівка, липень 1955 року

Шостий читець.

Український борщ Харчо і бульбу, плов, гуляш, пельмені Їмо ми всі охоче… Ну і що ж?

Та стравою, найкращою для мене,

Є наш чудовий український борщ.

Картопля там, капуста, кріп і морква – 

Усе на що багатий наш город…

І страва гарна, скажемо нівроку, Й бере із апетитом ложку в рот. Коли ж є м'ясо чи гусяча лапка, Про що тоді і говорити там! П’ятірку з плюсом ставити - і крапка! – За борщ такий потрібно кухаркам.

Коли ж сметани вкинуть пару ложок, То стане борщ, як кажуть ого-го! І з гордістю нам представляти можна На міжнародну виставку його.

Хоча, можливо, трохи й притомився. Але ти лоба, друже мій, не морщ.

Обідай. Бо їси й не наїсися… Прекрасний, правда ж? –  Український борщ!

          Магдалинівка, 2001 рік

Сьомий читець

Першій вчительці

        Марії Іванівні Бровко

        З синівською любов’ю  Чимало пережито в світі, Немало пройдено доріг.

Та ми по праву Ваші діти,

З нас кожен образ Ваш зберіг.

Це ж, босоногі і маленькі, Прийшли тоді ми в перший клас, А Ви чутливо, наче ненька, Там зустрічали радо нас.

Село, що в роки бур воєнних

Зазнало лютої біди,

Стирало вже руїни темні, Війни кривавої сліди.

Ще в битвах корчилась планета

Тії осінньої пори,

А ми писати вчились вперто

Й лічити – скільки два та три. В уяві й досі час той бродить, І добре знаю я одно: Дало у серці добрі сходи Ще Вами кинуте зерно.

           Магдалинівка, 1960 рік    

 

2.      Слово вчителя ( підсумки)

-Ось і добігає кінця наш усний журнал. Я думаю кожен з вас почерпнув з уроку краплинку корисного й цікавого. Ми більше дізналися про нашу Олександрівку та про ті нелегкі повоєнні роки.  

ІV. Підсумок уроку

 Звучить «Пісня про Олександрівку».

              Музика Лариси Бредихіної

              Слова Віктора Садиленка

 

Дає концерт у високості жайвір, А липень хлібом сонячно пропах!

Як щедро диха літо урожаєм

У прикільченських запашних степах!

 

Приспів:

 

Тут народ чудовий, мов одна сім’я. Здрастуй, Олександрівко Рідна моя!

 

Дитячих літ ще зоряна колиска, В новобудовах розквітаєш ти.

Де б я не був, далеко а чи близько, - Гарнішої від тебе не знайти.

 

Приспів.

 

Я земляків своїх прекрасно знаю, -

Смагляві лиця і тепло долонь,

А де полеглим стела – там палає Кривавою трояндою вогонь.

 

Приспів.

 

Хвала творцям достатку роботящим - Це нездоланна хліборобська рать, Яка і жити прагне тільки краще,

Й нащадкам мир і щастя передать.

 

Приспів.

 

                               Магдалинівка, 1981, 1997 рр.

Інтерактивна вправа „Очікування” (рефлексія) Учитель пропонує кожному учневі:

•  на стікерах записати, наскільки виправдались їхні очікування; 

•  ці стікери прикріпити на стенді „Очікування”, при цьому озвучуючи.

Учитель узагальнює висновки учнів, підсумовує  результативність уроку.

V. Домашнє завдання

1.  Скласти сенкан.

                        31  

(Наприклад: Садиленко

                      Веселий, розумний                       Пише, знайомить, розважає

                      Людина, закохана у рідний край                        Земляк)

2.  Написати нарис про своє село.

5. Етап контрольно-оціночний Учні самі оцінюють свою роботу на уроці, учитель виставляє оцінки.