Урок М. Коцюбинський «Дорогою ціною». Пригодницький, романтичний сюжет повісті.
Ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом М. Коцюбинського, з'ясувати пригодницький романтичний сюжет твору, особливості композиції; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, пам'ять, спостережливість; удосконалювати навички аналізу сюжету та композиції повісті, формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття любові до творчості М. Коцюбинського, інтерес до історичного минулого рідного краю.
УРОК 48. М. Коцюбинський «Дорогою ціною». Пригодницький, романтичний сюжет повісті.
Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом М. Коцюбинського, з’ясувати пригодницький романтичний сюжет твору, особливості композиції; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, пам’ять, спостережливість; удосконалювати навички аналізу сюжету та композиції повісті, формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття любові до творчості М. Коцюбинського, інтерес до історичного минулого рідного краю.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет М. Коцюбинського, бібліотечка творів письменника, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ
II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями
- Що таке цінність? Назвіть кілька. Випишіть їх, зазначаючи найважливіші. Вмотивуйте свій вибір.
- Яким чином поняття «цінність», «воля» пов’язані між собою?
- Згадайте з історії події, коли українці виборювали волю заради щасливого життя у рідному краю.
- Хто такі кріпаки? Яких страждань вони зазнавали, перебуваючи у неволі?
- Чому боротьба за життя, волю — це одвічні проблеми людства?
- Який твір називається пригодницьким? Наведіть приклади.
- Як романтичний твір може бути пов’язаний з пригодницьким?
- Яким творам ви надаєте перевагу? Чому?
III. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Вступне слово вчителя
Сьогодні ми починаємо вивчення творчості надзвичайно цікавого письменника. Чим саме цікавого? Думаю, кожен із вас знайде свою відповідь на це запитання.
Упродовж десятиліть творчість М. Коцюбинського хвилювала й продовжує хвилювати читачів. У чому ж секрет популярності його творів? По-перше, у тому, що звертався він до своїх читачів зі зрозумілими для всіх проблемами. По-друге, його герої завжди живуть серед нас і часто нас самих хвилює те, що тривожило їхні душі майже сто років тому. По-третє, у тому, що автор мав своєрідний індивідуальний стиль і не боявся звернутися до нових літературних напрямів.
Отже, вирушаємо у подорож шляхами життя і творчості М. Коцюбинського.
2. Життя і творчість М. Коцюбинського (матеріал для вчителя)
МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ КОЦЮБИНСЬКИЙ (17.09.1864–25.04.1913)
2.1. Портрет і зовнішність письменника.
2.1.1. М. Рильський — про М. Коцюбинського:
В тугому комірці, з тяжким портфелем,
Охайний, чепурний і мовчазний,
Він перебував тут вік свій нелегкий
Над статистичним ділом невеселим.
(«Чернігівські сонети»)
2.1.2. Остап Лисенко (син композитора), який мав щастя особисто зустрічатись з митцем слова: «Уявіть собі людину середнього зросту. В його постаті, ході, одежі стільки простоти скромності і водночас якоїсь внутрішньої вишуканості, благородства. Рухи його скупі, жодного зайвого жесту, вдумливе обличчя так і світиться любов’ю до людей, погляд його темних на диво виразних очей, проникає до самого серця, зігріває душу».
2.1.3. В. Ковердинський (наглядач Шаргородської духовної школи), Коцюбинський «завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені… сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сундучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу, не залишався він також і без носової хусточки».
2.1.4. Михайло Венедиктович Микіша (він зустрічався з Коцюбинським і свого вчителя М. Лисенко) про зовнішність, красу і благородство душі митця: «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину». Подорож шляхами життя і письменницької діяльності М. М. Коцюбинського.
2.2. Повідомлення № 1. Родина Коцюбинських. Дитинство Михайла.
Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року у місті Вінниці, в родині дрібного службовця. Дитячі роки письменника проходили, як він сам писав, «дуже щасливо, в атмосфері теплих сердечних відносин», хоч бідність ніколи не залишала родину. Його батько Михайло Матвійович, був людиною доброю, чесною, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися», не терпів підлабузництва і навіть конфліктував з начальством. Йому частенько доводилось міняти роботу, а сім’я змушена була переїжджати слідом за ним з місця на місце. Згодом у своїй автобіографії письменник згадуватиме, що до дев’яти років він перебував у Вінниці, а потім довгий час довелося жити «то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім прекраснім Поділлі».
Своїм вихованням Коцюбинський зобов’язаний матері. Походженням вона була з молдавського роду Абазів. Мати письменника, Ликера Максимівна, була на одинадцять років молодша за батька. Заміж вона вийшла всупереч волі своїх батьків (бо Михайло Матвійович був вдівцем з двома дітьми). З особливою теплотою згадував її Коцюбинський: «Мати…з тонкою і глибокою душевною організацією, добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить. Має добрий смак, благородні погляди, любить літературу… Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька. Всі кажуть, що ми подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером і уподобаннями». Спочатку родина жила заможно. Коцюбинські мали свою хату (материн посаг), садок, город. Малого Михайлика доглядала сільська жінка Хима, саме від неї хлопець почув українську народну пісню, казку. А ще, як згадував Хома Михайлович, любив ходити на ярмарки і слухати лірників. Розповіді й народні пісні сліпого діда Купріяна, який певний час мешкав у Коцюбинських, хвилювали чутливе серце хлопчини. Тому не дивно, що одного разу з підсвідомості виринув той нестримний полум’яний потяг до українського художнього слова, який не згасав уже ніколи до самого кінця його життя.
У дитинстві Михайлика любили всі, навіть нерідні сестри, з якими він охоче грався і до яких ставився з приязню і добротою. В години дозвілля діти (їх було шестеро) під керівництвом матері любили ставити вистави, інсценізувати народні пісні. Так в «Бондарівкі» Михайлик завжди грав «людську совість» (у дитинстві він був кволим худеньким хлопчиком з блідим обличчям). Мандруючи із сім’єю по селах і містах Поділля, Коцюбинський спостерігав нужденне селянське життя, бачив кривди, які чинили бідним людям царські чиновники та багатії. Змалку він полюбив чудову природу Поділля. Враження дитинства на все життя залишили глибокий слід у свідомості майбутнього письменника.
2.3. Повідомлення № 2. Роки навчання Михайла Михайловича.
Коли сім’я переїхала в м. Бар, Михайлик пішов у школу. Вчився він добре, був серйозним не на свої роки, але в дитячих іграх і витівках був хорошим компаньйоном.
Улюбленець матері і пестун родини, на дванадцятому році Михайлик був змушений вперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, де вони жили, хлопець їде в Шаргород, щоб продовжити навчання в духовній семінарії — бурсі.
Михайло Коцюбинський народився в той лиховісний час, коли офіційною мовою на Україні була російська. Як стверджує дослідник творчості письменника академік Сергій Єфремов, у сім’ї Коцюбинських теж розмовляли по-російськи. Українську мову хлопчик вивчив від челяді. «Занедужавши на дев’ятому році на запалення в легенях,— писав пізніше митець в автобіографії,— я в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків». Після цього випадку хлопчик сам почав складати українські пісні на взірець народних.
Після реформи освіти 1866–1867 рр. у школах було скасовано «волосодраніє», «вуходраніє» і вистоювання голими коліньми на гречці.
Проте Шаргородська бурса часів навчання Коцюбинського ще мало чим відрізнялась від описаної Пом’яловським. Лекції обмежувались самими запитаннями і відповідями. А від учня вимагалось лише зазубрювання текстів підручників. Інших книжок не було. Науки — арифметику і географію, грецьку, російську, церковнослов’янську мови та інші — учні бачили крізь вузеньку «віконце» підручника, який змушені були завчати майже напам’ять. З-поміж інших сільських поповичів Михайло відрізнявся не лише зовнішнім виглядом, начитаністю, а й відразою до брехні, доносів, які були поширені серед бурсаків.
На вечорах він декламував Шевченка, у вільний час захоплювався малюванням (малював тушшю портрети Добролюбова, Бєлінського, Чернишевського). На канікулах хлопець багато читає, відчуває нестримний потяг до пера. Тай взагалі вплив книги на письменника важко оцінити, адже все в житті він досяг завдяки самоосвіті.
Із якою насолодою бурсаки після занять тікали до монастирського ставу, щоб позмагатися наввипередки половити раків або в’юнів! Найбільші сміливці перетинали став, стрибали в міщанські городи і зривали там огірки. Циганською голкою вони нанизували їх на шпагат, зв’язували його кінці і з таким намистом на шиї повертались на свій берег.
Змалку Михайлик був хворобливим, млявим. Тому й у бурсі, як і вдома, книжці віддавав перевагу над дитячими пустощами. Вчився добре, образи вмів зносити мовчки, користувався повагою у товаришів. Одного разу в учительській, як згадував родич Коцюбинського, який працював у цій же бурсі помічником наглядача, сталася така розмова. В кімнату ввійшов учитель російської мови із стосом зошитів. Він тільки-но закінчив перевіряти твори бурсаків на тему «Як відбуваються різдвяні свята в моїй сім’ї», і, вибравши роботу Михайлика не міг стримати захоплення. «Будемо мати свого літератора!» — з гордістю показав він і почав читати твір уголос. Дослухавши до кінця, хтось з учителів вихопився із скептичним зауваженням: «Справді написано гарною мовою та й думка є, але навряд чи другокласник написав це сам. Мабуть, запозичив у когось і зміст і форму». Учитель російської, який добре знав Михайлика, не погоджувався.
«Ні, панове,— відстоював він свого вихованця,— це майбутній письменник, майбутній поет. Щоправда в нього ще слабке уявлення про справжню красу слова, але яке природне чуття художньої форми». У ці пророчі слова тоді не всі повірили. Мешкали бурсаки на квартирах у шаргородських міщан. Від своїх хазяїв вони чули перекази з давнини.— Як орда набігала, як гнітила людей панщина. А часом і неділю чи свято надвечір заходила на квартиру якогось бурсака баба Фусинка. Така собі старенька Шахеризада. Пригостивши її бурсаки із сусідніх хат сідали довкола неї і насторчували вуха. А з вуст народної оповідачки так і лилися казки і перекази, як баба-відьма гризе ліс, що виріс з гребінця Ганнусі — втікачки, як кінь-віщун рятує Івана. Важко сказати, чи саме вона бувала і в Михайлика, чи ці чи інші казки він слухав, але така вже велася давня бурсацька традиція. З певністю можна лише твердити, що Коцюбинський не полишав шкільної бібліотеки, яка після реформи поповнилась книжками. Пристрасть до читання з’явилась у Михайлика трохи раніше.
В 11 років, сім’я тоді мешкала в якомусь селі, хлопчина по-дитячому сильно закохався в шістнадцятирічну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Михайлові пощастило натрапити на гарну бібліотеку, яка належала місцевому священику — людині розумній і, як на свій час, прогресивній. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитані тоді твори відіграли велику роль у його житті. Цими книжками були безсмертні «Кобзар» Т. Шевченка і твори Марка Вовчка. Саме вони, як потім згадував М. Коцюбинський, остаточно направили його на український шлях.
Після закінчення Шаргородської духовної школи Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступає до семінарії, але через важкі матеріальні умови сім’ї вчитися йому не довелося.
2.4. Повідомлення № 3. Доросле життя письменника, його зв’язок з подільськими народовольцями.
У якийсь рік-два Коцюбинський раптом швидко подорослішав. Він ще більше замкнувся в собі. Спричинилися до цього дві сумні події. На сім’ю Михайла Михайловича навалюються нещастя. Сліпне мати, батько втрачає посаду і вже ніколи не зможе дістати путящої роботи, щоб забезпечити сім’ю. Родина повертається у Вінницю. Щоб мати гроші на переїзд, змушені були продати частину майна. Та й тут було не легше. Коцюбинські не мали змогу пригостити гостей навіть чаєм. Михайло став основним годувальником у сім’ї. Він дає приватні уроки, але заробітки були мізерними.
Друга подія — «політичний прогрес», як гучно назвав Коцюбинський невеличку пригоду — сутичку з поліцією, яка справила на нього, очевидно, неабияке враження і поклала початок постійних зіткнень з цим департаментом. У 1880 р. Михайло Михайлович закінчує духовне училище і відправляється в Кам’янець-Подільський (1881 р.), мабуть, маючи намір вступити до університету. Мрія ця не здійснилася через матеріальні нестатки — треба було допомагати родині. Кам’янець-Подільський жив у той час активним громадським життям. Особливо виділялась молодь. Коцюбинський поринає у вир політичних ідей і юнацьких захоплень соціалізмом, якими жили тамтешні семінаристи та ентузіасти-народники. Товариш Михайла Михайловича так згадує про ті дні, що залишили відчутний слід у їхньому житті: «Що не кажіть, а час спілкування нашого в Кам’янці був часом самим дорогим, самим священним. Ніякий університет, ніякі книги не могли б дати того, що дали ці нечисленні дні щирого захоплення думки, справжнього шукання правди і підвалин у житті». За зв’язки з організацією «Народна воля» Коцюбинський притягався до судової відповідальності, за письменником був установлений негласний нагляд, який не знімався до самої його смерті.
2.5. Повідомлення № 4. М. Коцюбинський серед народу.
У 1891 р. Михайло Михайлович склав іспит на народного вчителя
і став учителювати по селах. Його завжди можна було побачити там, де збиралися люди: біля криниці, біля ставка, у полі. Він був приємним співрозмовником, добрим порадником. Потім понад п’ять років письменник працював у філоксерній комісії, яка вела боротьбу з виноградними шкідниками в Бессарабії та в Криму. Нові враження послужили матеріалом для майбутніх творів. Робота в філоксерній комісії позначилася на його здоров’ї, і М. Коцюбинському доводилося лікуватися за межами України, зокрема в Італії, на острові Капрі. Тут він познайомився з відомим російським письменником Максимом Горьким. Часто бував у селі Криворівня на Прикарпатті, де зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою, В. Стефаником, В. Гнатюком.
Відомо, що М. Коцюбинський був закоханий у квіти. Його щира любов до України допомагала відчувати запах чебрецю навіть там, де його не було. Одного разу під час чергової поїздки під білою стіною рибальської хати письменник побачив блідо-рожеві мальви. Обличчя його засяяло усмішкою, і, скинувши перед квітами капелюха, Михайло
Михайлович сказав: «Здоровенькі були! Як вам живеться на чужині?». А на одній вечірці його назвали соняхом, на що він відповів: «Дійсно, я сонях. Люблю сонячне повітря і, як сонях, тягнувся до сонця!». «Сонцелюб, сонцепоклонник» — так називали письменника.
2.6. Повідомлення № 5. Останні роки, смерть письменника.
На початку 1912 року Михайло Михайлович захворів. Важкі умови життя, виснажлива праця, бідність підірвали його здоров’я. 25 квітня 1913 року письменник помер. Поховано Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку. Похорон Коцюбинського перетворився в народну демонстрацію, хоч поліція і церква намагалися зірвати її. Було заборонено співати хору, виголошувати на похороні промови, нести вінки.
Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як на Україні, так і за її межами. Вони неодноразово видавалися українською, польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами. У містах Вінниці і Чернігові відкрито музеї М. М. Коцюбинського, його іменем названо один з районів Чернігівської області, школи, бібліотеки, вулиці. Герої Коцюбинського промовляють до нас з екрана, вона продовжують жити й сьогодні. Вони хвилюють наших сучасників глибиною переживань, гостротою почуттів, складністю в підході до розв’язання тих проблем, які висунула перед ними історія. Надзвичайний талант письменника вражає глибиною осягнення людської душі, живописністю, музичністю слова, що дає можливість читачеві і сьогодні одержувати насолоду від цих вічно живих квіток.
3. Робота над твором М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
3.1. Враження учнів від твору, розповідь цікавих епізодів.
3.2. Історичний матеріал, що зумовив написання твору «Дорогою ціною».
Одним із секретів твору є його час. Час незвичайний. Події укладаються в невеличкі межі кількох тижнів, але за своїм змістом твір охоплює великий історичний відрізок — близько двох століть. Відкриваючи кожну нову часову площину, відображену у творі, читач усе глибше проникає в історію українського народ, її славетні й трагічні сторінки. Твір «Дорогою ціною» написаний у 1901 р. і надрукований у 1902 р.
Тому не випадково М. Коцюбинський з першого ж речення («Діялося се в тридцятих роках минулого століття») настроює читача на те, що розповідь ітиме про минувшину. Часова проекція спрямовує погляд в історію, її далеке й незриме, як перспектива на картині художника.
Що ж вимальовується на цьому живописному полотні? Початок ХІХ ст. позначений небувалим зростанням антикріпосницької, антифеодальної боротьби. Кріпаки і селяни, які віками страждали від надзвичайних економічних і політичних утисків, починають піднімати голову, протестуючи проти існуючих умов життя. Антикріпосницькі протести селян виявлялися в різних формах. Кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя праці, вбивали панів, їх управителів, відмовлялися відробляти панові, навіть виступали із зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармалюка. Це була велика битва, що наближувала скасування кріпацтва, що й сталося в 1861 р.
Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від свого пана. На початку ХІХ ст. це явище набуло масового характеру. Так, тільки в Київській губернії на березень 1816 р. налічувалось 25 тисяч селян-утікачів, які ховалися на території Донського та Чорноморського війська. В результаті таких утеч у деяких селах кількість кріпаків зменшилась удвічі, а то й більше. Царський уряд вживав усіх заходів для розшуку втікачів і жорстоко карав їх. Упійманим бунтівникам призначали від 1000 до 12000 ударів шпіцрутенами. Більшість не витримувала і гинула. А того хто вижив, міг чекати ще й Сибір. Тільки в 1822–1833 рр. за втечу було заарештовано і вислано в Сибір 12428 чоловік. Саме про такі події і розповідає М. Коцюбинський у творі «Дорогою ціною», отже, вони мають історичний ґрунт.
Є у творі ще одна часова площина. І про неї письменник також говорить у вступній частині: «Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа». Мова йде, безперечно, про героїчну сторінку визвольної боротьби українського народу — Коліївщину.
У 70-х рр. XVIII ст. значна частина України перебувала під владою Речі Посполитої. Кордон Польщі доходив до Києва. Невдоволене подвійним — національним і соціальним — гнітом селянство піднімалося на повстання і виступало проти польсько-шляхетського уряду. В 1768 р. польський сейм, наляканий розмахом народної боротьби, змушений був прийняти постанову, яка забороняла поміщикам страчувати селян. Найбільш реакційна частина польських магнатів і шляхти була незадоволена змінами, що поліпшували становище некатолицького населення: 29 лютого 1763 р. в м. Барі на Поділлі магнати і шляхтичі створили конфедерацію — військове і політичне об’єднання, яке повинно було боротися за збереження їхньої необмеженої влади. Конфедерати закликали шляхту інших воєводств на розправу з українським населенням, яке боролося проти феодального і релігійного гніту. Гайдамацький рух, спрямований проти конфедератів, сколихнув майже всю Україну. Протест проти національної і феодальної неволі об’єднував селян у гайдамацькі загони. Повстання гайдамаків, яке налякало і царський уряд, було придушене в 1798 р. У селі Кодня на Волині, про яке згадує М. Коцюбинський у творі, розміщувався спеціальний суд, що засудив на смерть сотні гайдамаків. Згадуючи дитинство, Остап уявляє січових емісарів, що приїжджали до діда вербувати нові гайдамацькі загони. Пам’ять про Коліївщину надихає Остапа і на втечу від пана, і на подолання тих перешкод, які виникають на його шляху.
Чому ж письменник у 1901–1902 рр. звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності? Наближалися грізні роки першої російської революції 1905–1907 рр. Поширювалися селянські повстання за землю, за волю. У вихорі цих історичних подій знов оживали спогади про героїчну минувшину — Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам, хоч і ненадовго вдалося здобути собі волю. Дорогою ціною діставалась вона. Саме цією назвою твору М. Коцюбинський наголошує на тому, що боротьба за соціальну справедливість ніколи не була легкою.
3.3. Тема: зображення героїчної боротьби українського народу проти кріпацтва, непереможного прагнення селян-кріпаків до вільного життя. Розробляючи історичну тему, М. Коцюбинський продовжував традиції Т. Шевченка, який гостро виступав проти ідеалізації минулого України, заперечував твердження українських націоналістів про «гармонію» інтересів козацької голоти і козацької старшини.
У 1906 р., через чотири роки після опублікування оповідання «Дорогою ціною», Л. Старицькі-Черняхівська в журналі «Киевская старина», де, до речі, вперше і з’явився твір, назвала його пригодницьким. З того часу і по сьогоднішній день суперечки навколо визначення жанру «Дорогою ціною» не вщухають. Критики називають твір і повістю, і оповіданням, і психологічним, і пригодницьким. На чиєму ж боці істина?
3.6.1. Оповідання, яке має чимало елементів пригодницького твору.
3.6.2. Сюжетні колізії з несподіваними поворотами, з балансуванням на межі життя і смерті свідчать про те, що М. Коцюбинському справді вдалося створити цікавий, гостро сюжетний, пригодницький твір.
3.6.3. Письменник романтизує своїх героїв, їхні пригоди. І водночас вони виглядають цілком достовірними, правдивими. Досягає цього він за рахунок реалістичної передачі психології персонажів. Тонке відображення М. Коцюбинського почуттів героїв робить твір глибоко психологічним. Значні історично-часові межі, насиченість подіями, охоплення чималого відрізку життя героя дають підставу відносити твір до жанру повісті.
3.7. Композиція.
«Дорогою ціною» має особливу побудову. У коротенькому вступі письменник характеризує суспільно-політичне життя на Україні в 30-х роках ХІХ століття, коли розгортаються події, змальовані в оповіданні, а також згадує про ще давніші події з історії боротьби українського народу за свободу і незалежність. Коцюбинський висловлює свій погляд на життя народу як на «віковічну боротьбу двох станів, панського і мужичого».
Вступ до оповідання допомагає нам краще зрозуміти ідею твору. Далі в п’яти частинах твору послідовно розгортаються події. В заключній частині оповідання письменник показує самотнє життя уже старого Остапа через багато років після смерті Соломії. Вступ і закінчення, таким чином, є ніби своєрідною історичною рамкою, що охоплює зображені в творі події.
Експозиція-вступ. Це ніби заспів, який потім конкретизується в типових людських долях, образах, подіях, пейзажах тощо. У вступі твору Коцюбинський розповідає про підневільне рабське життя селян-кріпаків, їх самовіддану боротьбу за волю, знайомить нас з формами цієї боротьби (втеча від панів на вільні степи Дунаю), з місцем дії. Вступ оповідання «Дорогою ціною» показує читачеві середовище, в якому формувалися герої твору, психологічно готує читача до вчинків Остапа і Соломії.
Зав’язка: втеча Остапа від пана і панщини як наслідок конфлікту між кріпаком і паном (пан хоче покарати героя за бунтарство, Остап вирішує втекти).
Розвиток дії: наступний епізод — злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою, турецькою поліцією.
Кульмінація: Соломія вирішує силою звільнити Остапа з-під з турецької варти. Сутичка з турецькою вартою.
Розв’язка: загибель Соломії, що завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю.
3.8. Сюжетні лінії:
- відтворення історичної епохи в оповіданні;
- боротьба героїв за волю і власне щастя;
- щире почуття кохання між Остапом і Соломією.
3.9. Робота над змістом оповідання.
3.9.1. Вступ.
- В яку історичну епоху відбувалися події у творі? («Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством»).
- Яким чином письменник намагається на прикладі уярмленої худоби відтворити життя народу в часи кріпаччини? («То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша і спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров’ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги…»)
- Що свідчить про готовність народу піднятись на боротьбу з гнобителями? («Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні від вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру»)
- Як молодь сприймала розповідь старшого покоління про героїчне минуле? («Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще й на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав. Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її на труди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми.»)
- Що зазначає М. Коцюбинський про тих, хто перебував у Туреччині? («Недобитки січової руїни, хоробріші, завзятіші, звили собі гніздо в Туреччині і возили звідти на Вкраїну, мов контрабанду, палкі заклики у кіш на волю, до січового братерства.»)
- Яким чином люди намагалися здобути собі волю? («…Тікало від пана і панщини все, що не заплішило в неволі, не втратило ще живої душі, тікало, щоб здобути собі те, за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами…»)
- Як пани ставились до того, що від них тікали кріпаки? («Власники душ, повернених у робоче бидло, записаних у господарський інвентар дідича із волами й кіньми, найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного, бо його ніяк не можна було припасувати до панських інтересів, погодити з незмірними скарбами, які давала панові оброблена хлопом українська земля. Віковічно боротьба двох станів — панського і мужичого, боротьба хронічна, що часом приймала гострі форми і бурею проносилась над нещасним краєм,— ніколи не кінчалась, бо й не могла скінчитися, хоч пан переміг»)
- В якій боротьбі пани отримали перемогу над повстанцями? («Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа»)
- Як хлоп рятував себе від панщини? («Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, від панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю»)
- Що робилося панами для повернення біглих хлопів? («Але й там, далеко рідних осель, постигала його панська рука. На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіднених, змордованих людей.»)
- Які покарання відбувалися над тими, хто тікав від пана, а потім був спійманим? («Лиха доля чекала втікача: його оддано в некрути, засилано в Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов в неволю, на панщину…»)
- Чим автор пояснив назву твору? («…Дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягати кістками на вічний спочинок…»)
- Хто є головним героєм вступу? До чого від прагне?
- Через що рідний край М. Коцюбинський називає нещасним?
- Які художні засоби (метафори, алегорії, порівняння) використав письменник для зображення волелюбного українського селянства?
3.9.2. І частина.
- Про яке своє рішення Остап повідомив Соломію? («Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»)
- Як Соломія зреагувала на рішення Остапа? («Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком… Ні, тікай, тікай, Остапе…»)
- Через що виник ґвалт у панському маєтку? («Коли б ти знав, що робиться у горницях: пан біга по хаті, мов скажений. “Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить!..” Покликав осавулу: “Веди мені зараз Остапа Мандрику…”»)
- Чим пан намагався пригрозити Остапу? («З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…»)
- Яким чином панночка реагувала на бунтарський характер кріпаків? («А паня біла, біла, трясця трясе її, а вона руки заломила так: “Ромцю, каже, тікаймо звідси, бо ті хлопи заб’ють нас, як мого дідуся в Умані…”»)
- Якої думки був Остап про байдужість народу до своєї тяжкої долі? («Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…»)
- Що відчували головні герої твору в останню мить перед розставанням? («Події, що несподівано привели їх до розлуки, бо й невідома будущина, яка кинула вже свою тінь на душу, збіглись у цей момент докупи і мов замулили глибину сердечну. Поговорити ?— мало-що скажеш кількома словами? Говорите ширше — навіщо? Не полегша на серці, не одміниться доля…»)
- Чому, на ваш погляд, Остап залишаючи своє рідне село, зупинився і озирнувся на нього? («Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім “прощавай” рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув і рушив далі»)
- З приводу чого герой жалкував, покидаючи рідне село? («Чого саме було жаль, він не міг би сказати, та й не думав про те. Так, просто жаль стис за серце, підступив до горла. Якась струна сердечна бренькнула, зачеплена тим жалем, а з чагарів та нив, таких рідних
і милих — він се почув одразу,— натовпом знялись давні згадки дитинства, неясні, невиразні, але вимагаючі частини серця для землі, яку він покидав тепер навіки, може»)
- Що саме зі свого дитинства згадав Остап? («Кожен кущик, горбок, долинна, кожна стежечка — все се було йому знайоме, промовляло до його. Тут, у товаристві однолітків-пастушків, заводив він безконечні грища. Тут він пас панську худобу. Панську!»)
- Чи був збентежений Остап, згадуючи про кріпацьке життя? («Та й хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою?.. Коли б вони не були панським товаром, то не міг би так пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за смішливе слово»)
- Яке значення на формування Остапа мав його дід? («На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях. Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав, будили в дитячий голові химерні мрії, вояцький запал. Не раз телята і вівці, спокійно пощипуючи травицю в чагаринку, були свідками козацьких нападів або уманської різні, виконаної підпасачами під проводом Остаповим. Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибинне значення»)
- Чим була зумовлена втеча героя? («Народ стогнав у неволі, але стогнав потай, не протестуючи і коли Остап вихований дідом у давніх традиціях здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло. Знайшлись навіть такі, що вклали панові в вуха бунтівничі речі молодика — і от тепер Остап, скривджений і шокований мусив кинути рідний край»)
- Що цікавого розповіли емісари діду? («…Вони довго гомоніли з дідом, оповідали про турецьку землю, про тамошні порядки, казали, що під турком добре жити, закликали людей на вільні землі. Дід лишився бо хотів умерти на своїй стороні, а дядько Палас як пішов, так і по сей день…»)
- Які відчуття охопили Остапа, коли він далі й далі відходив від рідного села? («Зі сходу дихнув вітерець і овіяв Остапа. І враз Остапові зробилось весело і легко. Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»)
- Якими були попередні уявлення героя про козацтво під час втечі? («Уявляється йому Дунай, широкий-широкий — ну, як Дунай широкий. За Дунаєм — Січ. Басують під козацтвом коні, мов змії ті, повигинали шиї… Козацтво — як мак…Жупан червоний, вус чорний, довгий, при боці шаблюка. Попереду…попереду — Остап. Кінь під ним гарячий, вороний, той що у пана лишився на стайні, одіж із щирого срібла-злота, шабля довжезна»)
- Над чим розмірковував Остап, побачивши, що його хтось наздоганяє? («Оддалень щось манячило на шляху, немов який порожній, з клунками на плечах, плентався шляхом од села. На шляху було небезпечно. Остап зміркував, що пан, дізнавшись про його втіку, міг послати за ним навздогін. Краще було звернути з дороги в якийсь ярок чи видолинок. Там, навіть, можна переспати спеку і смерком знов у путь»)
- Опишіть Соломію, яка своєю зовнішністю нагадувала чоловіка. («Був то молодий безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком. Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув: “Соломіє!..”»)
- Чим пояснила Соломія про своє рішення тікати разом з коханим? («Далі прокинулася і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік і панщина, й життя моє безщасне… Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде.»)
- Чому героїня заради Остапа втекла від свого чоловіка? Що подумав Остап про своє подальше життя з Соломією на волі? («Звісно, вона не піде до Січі у братчики. Та й навіщо, коли навкруги Січі скрізь слободи, а в тих слободах живіть наші люди з жінками, з дітьми. Турок дає землю — займай, скільки твоя сила. Вона про се довідне знає од людей. Вони оселяються в слободі, вона хазяйнуватиме, а він з Січі на їздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві…»)
- З приводу чого парубок висміяв свою кохану? («Голова молодицина, а ноги парубочі»)
- Через що Соломія вирішує відрізати волосся? Як вона це сприйняла? («Як тільки ніж шурнув по волоссю, і до ніг Соломіїних упало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях, щось стисло за серце, і на очі набігли сльози»)
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
Вступ
1. З якою сільськогосподарською худобою порівнюється неволя народу:
а) волом; б) туром; в) конем; г) биком.
2. Де «хоробріші, завзятіші, звили собі гніздо»?
а) В лісах; б) у степах; в) неподалік від Угорщини; г) в Туреччині.
3. Народ намагався боротися з панами якщо не зброєю, то:
а) сокирами; б) кіллями; в) лопатами; г) ножами.
4. Боротьбу двох станів — панського і мужичого М. Коцюбинський називає:
а) жорстокою; б) хронічною; в) масовою; г) одвічною.
5. Чого не робилося панами з тими холопами, яких було спіймано за їх втечу?
а) Оддано в рекрути; б) заслано на Сибір; в) катовано канчуками; г) вішано на центральній площі.
6. На півдні якої країни «стояло військо і заслоняло волю»?
а) Румунії; б) Росії; в) Бессарабії; г) Угорщини.
І частина
1. Як незадоволений пан за поведінку і прагнення Остапа до волі, називав кріпака:
а) скаженим; б) лихущим; в) підступним; г) гайдамакою.
2. За що Остап засуджує простий люд? Бо покріпачений народ:
а) не прагне отримати хоча б початкову освіту; б) байдуже ставиться до власної долі; в) виявив бажання потрапити на протилежний берег Дунаю; г) не слідкує за власною зовнішністю.
3. Де відбувалося розтавання Остапа з коханою?
а) У хаті старого лірника; б) край лісу; в) під вербами у ставка; г) біля панського колодязя.
4. Від чого застерігає Соломія коханого, коли той ось-ось вирушить у подорож?
а) Небезпечних вовків у лісі; б) розмовляти з будь-ким; в) багато не пити холодної води; г) не йти селом.
5. Про що попросив Остап Соломію вирушаючи в дорогу?
а) Не забувати про нього; б) доглядати дідуся героя; в) щоб вона писала йому листи; г) щоб та позичила йому трохи грошей.
6. Художні засоби, які використав автор твору, висловлюючись: «Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку»:
а) гіперболу, фразеологізм; б) метафору, порівняння; в) епітет, метафору; г) порівняння, гіперболу.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Дослідіть, яким чином молодь сприймає здобутки старшого покоління. В чому це виявилося? Свої міркування обґрунтуйте.
3. Дідусь Остапа брав участь у боротьбі з ворогом:
а) у Туреччині; б) в Умані; в) визволяючи полонених в Угорщині; г) коли козакував на Січі.
2. Обґрунтуйте рішення Остапа Мандрики про те, щоб втекти від пана? Що зумовило героя, на ваш погляд, прийняти таке рішення?
2. Перебуваючи під час втечі на волі, Остап відчув:
а) радість і легкість; б) бадьорість; в) піднесеність; г) сум і тугу.
1. Дослідіть до чого прагнув Мандрика, за умов здобуття волі. Свої спостереження узагальніть.
2. Доведіть, Остап — бунтар, який мріє про волю і щасливе життя.
Відповідаючи, наведіть переконливі аргументи з твору, історії.
3. Квітка, з якою порівнювалося козацтво:
а) ромашка; б) деревій; в) мак; г) ружа.
VI. Підсумок уроку
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності
VIII. Домашнє завдання
про публікацію авторської розробки
Додати розробку