Урок "Микола Вороний. Коротко про письменника. Поема «Євшан-зілля». Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів"

Про матеріал

Конспект уроку української літератури у 6 класі на тему "Микола Вороний. Коротко про письменника. Поема «Євшан-зілля». Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів".

Перегляд файлу

Микола Вороний. Коротко про письменника. Поема «Євшан-зілля». Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю М. Вороного, з історичною основою та змістом поеми «Євшан-зілля»; розвивати навички вдумливого, виразного читання, коментування прочитаного, визначення особливостей літературного твору; виховувати почуття патріотизму, національну самосвідомість.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

І. Організація класу

ІІ. Аналіз письмових робіт, виставлення оцінок за тему та їхнє коментування

ІІІ. Ознайомлення з темою, метою й завданнями уроку

За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ! — таке творче кредо письменника, з творчістю якого познайомимось сьогодні на уроці. Це Микола Кіндратович Вороний.

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя

Микола Вороний — постать в українській культурі неординарна. Щоб переконатись у цьому, досить згадати, що він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцистом, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем.

Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871року у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші Вороний почав писати ще навчаючись у Харківському реальному училищі.

У 1893 р. він надрукував перший вірш «Не журись, дівчино».

У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.

М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життя і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря». З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У «Літературно-науковому віснику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».

У 1910 р. Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911 — 1917 pp. видав збірки поезій «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), «Євшан-зілля» (1917).

Після загибелі УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.

У 1921 р. у Варшаві видав збірку «За Україну!», невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. Вороний повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.

У 1934 р. письменник був репресований, йому не дозволялось жити в Києві. 7 червня 1938р. — розстріляний (хоча в деяких джерелах можна знайти інші дати і причини смерті М.Вороного, наприклад, «Помер М. Вороний у 1942 році в окупованій гітлерівськими загарбниками Воронезькій області» або «Помер М. К. Вороний 1940 року, місце і причина смерті невідомі». Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації» і 29 квітня 1938 року особлива трійка при НКВС (народний комітет внутрішніх справ) Одеської області розглянула «справу тринадцятьох» і всім винесла вирок — «розстріляти». Син Марко прагнув добитися помилування, але його звинуватили в націоналізмі, заарештували й відправили на Соловки.

Псевдоніми Миколи Вороного — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик.

Ідейно – художній аналіз твору М. К. Вороного «Євшан - зілля»

Історія написання поеми

У 1899 році у Полтаві Микола Вороний написав поему «Євшан - зілля». Це авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку письменник дізнався з Галицько-Волинського літопису.

Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які і численні переспіви легенди, були настільки актуальні і зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан.

У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком Літописець помістив чарівну половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за Залізні Ворота (у Грузію), а брата його — Сірчана — за Дон. «По смерті ж Володимира остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, мовивши: "Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слово моє, співай же йому пісні половецькі. А якщо він не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься євшан". Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: "Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, а ніж на чужій славному бути". І прийшов він у землю свою».

Виразне вибіркове читання твору

Бесіда за змістом твору

• Хто був ворогом київського князя ( половці )

• Який князь взяв у полон сина половецького хана? ( Володимир Мономах )

• У якому місті жив полонений хлопчик? ( У Києві)

• Як жилося сину половецького хана? ( «безпечно і вигідно» )

• Гудець – це ( співак і музикант )

• Що допомогло сину хана згадати рідний край? ( євшан-зілля )

• Що ви знаєте про євшан-зілля? (євшан-зілля (полин) – символ пам'яті; рідної землі, Батьківщини; своєрідний пароль українців. У Біблії слово "полин" нерідко поєднується зі словом "отрута". Грішники часто зазнають кари Господньої саме полином. Слово "євшан" за походженням тюркське. Не випадково митрополит Іларіон підкреслював: "Євшан-зілля зцілює , і хто забуде свою батьківщину, воно пригадає". Полин найчастіше використовували як оберег від русалок, зустріч з якими вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень. Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його : «Полин чи петрушка?». Якщо покажеш полин, русалка зникне, якщо ж відповіси «Петрушка», то вона може залоскотати насмерть.

Євшан-зілля – степова запашна рослина з червоним або пурпуровим цвітом. Існує понад 500 видів цієї рослини. В Україні до 20 видів. Має гіркуватий запах і гіркий на смак. Ця багаторічна рослина має лукарські властивості. Росте на пустирях, полях по всій території України. Гіркий полин використовують для поліпшення роботи шлунка, при отруєнні неякісною їжею).

Оформлення паспорта твору

Тема: Життя ханського сина у покоях Володимира Мономаха; повернення юнака « в рідний край, у веселий край» за допомогою євшан-зілля.

Ідея: Щастя можна знайти тільки на рідній землі; хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають…

V. Закріплення вивченого матеріалу

Гра на уважність

Треба знайти не менше семи помилок

Князь Ярослав Мудрий усиновив половецького хлопчика-сироту. Коли він виріс і став прекрасним, сильним юнаком, половці захотіли його викрасти, тому підіслали ворожбита-співця. Той чоловік зачарував хлопця своїми піснями, ще й дав понюхати євшан-зілля, через що той одразу забув свого названого батька і втік у степ. Тоді половецький хан упізнав у юнакові свого зниклого під час походу сина.