СЦЕНАРІЙ ДО СВЯТА ШЕВЧЕНКА

"ХАЙ ПАЛАЄ СВІЧА..."

 

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічки, гілка вишні, хліб,  рушники,  

                                 стрічки «Хай палає свіча…»

На сцені – стіл, вкритий рушниками, портрет Шевченка, квіти, свічка.

 

Біля імпровізованої хати сидить батько, мати, дитина.
 

Дитина (звертається до батьків):
Любий тату, милий тату!
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
Ніби в свято великоднє?
День який у нас сьогодні,
Що квіток отак багато?
 

Батько 
Так, у нас сьогодні свято!
 

Дитина (до матері) 
Мамо, що ж за свято нині?
 

Мати
Та Тарасове, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.
 

Дитина 
Хто ж він був нам, люба ненько?
 

Мати 
Наймиліша всім людина
І найкращая перлина,
Яку має Україна,
Наша рідная країна.

Ведучий 1:
По всій нашій милій Україні проходять Шевченкові дні

І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами. 
 

Ведучий 2: Шановні присутні! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини (запалює свічку, що стоїть біля портрета Шевченка)

 

Ведучий 1: В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. Скільки років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі

 

Ведучий 2:

  Хай палає свіча,

  Хай палає,

  Поєдна вона нас  у цей час.

  Друзів голоси хай лунають,

  Слово й музика хай єднає нас

(Звучить       пісня………………………

Ведучий 1:
9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас.

 

 Ведучий 2:

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем

(Входить молода мати з немовлям на руках)

 

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

(Відходить убік, виходить учениця і читає поезію

 «На панщині пшеницю жала»)

 Виходить стомлений батько, зупиняється біля матері

 

Батько: Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе

(Йдуть зі сцени)

 

 Ведучий 1 : Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

 

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю» 
Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.
 

Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

 

Мати. Так синочку правда (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).
 

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
 

Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
 

Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?
 

Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.
 

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
 

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Ведучий 2: Гірке дитинство випало на долю Тараса.

  Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.
    Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.
 

Ведучий 1: З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання. 
Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші

 

Ведучий 2: А зараз ми проведемо невеличку вікторину :  « Чи знаєте ви твори Шевченка?» Ми  читатимемо уривок із вірша, а ви повинні його  закінчити .

 

 

В 1. Неначе сонце засіяло,
неначе все на світі стало
моє... лани, гаї, сади!...
І ми, жартуючи, погнали 
Чужі ягнята до… (води).

В.2.Дивлюсь, аж світає,
край неба палає,
соловейко в темнім гаї 
сонце… (зустрічає).

В 1. Не називаю її раєм – 
тії хатиночки у …(гаї).

В.2.Тече вода з-під явора
яром на долину.
Пишається над водою
червона… ( калина).

В 1. На панщині пшеницю жала,
втомилася; не спочивать 
пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина …( годувать).

В.2.Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть.
співають ідучи …(дівчата).
 

В 1. В лиху годину,
якось недавно довелось
мені заїхать в …(Україну).

Ведучий 2 : У своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.
Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.
Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком,покладені на музику. 
«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»…

     72 вірша Кобзаря стали піснями.
 

Дівчатка в українських костюмах виконують пісню ……….
 

 

 

 

Ведучий 1: Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки- художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.). Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу. 
Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.
Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
 

Ведучий 2. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування. З-під його пера з’являються рядки «Караюсь, мучусь, але не каюсь»…

 

Ведучий 1.Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

 

Ведучий 2 : Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок.
Він написав понад 1000 картин.
За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.
 

Ведучий 1.
9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

 

Ведучий 2: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Звучить  «Заповіт»

Ведучий 1: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

 

Ведучий 2: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди  людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібралися ми серед білого дня і всією громадою, складаємо йому щиру дяку за його животворне слово

 

Учениця. 
Я, маленька українка,
Дев’ять років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він – дитя з-під стріхи,
Він – в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре,та не загине.
Наш Тарас Шевченко – 
Сонце України.

 

Учень 1:

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм п,ам'ять Шевченка.

 

Учень 2

Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 

Учень 3:

Ти зорею сяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

 

Учень 4:

Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили і боролись, -

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

 

Ведучий 1: Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лаиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віру в Бога – на зневіру і песимізм.

 

Ведучий 2: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

Ведучий 1:  Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось. Не судилось.

 

Ведучий 2: На дорозі життя Шевченко зустрічав жінок, які могли б розділити його самотність, та не судилось. Не дозволила доля стати Тарасові під вінець у церкві з подругою на все життя.

 

Ведучий 1: Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.
На закінчення свята в пам'ять невмирущого Кобзаря послухаємо

 запис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

Учениця

Браття-українці, станьмо на коліна

І благаймо щиро Спаса-Бога сина.

Україні просім волю, всім народам – добру долю

І спокій на землі.

Всі будем молитись і Бога просити,

Щоб мир в Україні настав,

Щоби Україна не бачила крові

І ворог її не топтав…

 

Духовний гімн «Боже Великий, єдиний…»

 

 

        «ДЕРЕВО ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ    

                Т. Г. ШЕВЧЕНКА»

9 березня 1814року – народився    

                                  Т.Г.Шевченко
22 квітня 1836 року – викуп із кріпацтва
1838р. – вступив до Академії мистецтв
1840р. – вийшов у світ «Кобзар»
1843р. – приїхав на Україну
1845р. – закінчив Академію мистецтв
1847р. – арешт поета, заслання
1858р. – друзі добилися звільнення і

                повернення із заслання
1861р. – видав для дітей України

              «Буквар»
10 березня 1861р. – Т.Г.Шевченка не

                              стало
 

 

Розробила Вініцька Тетяна Миколаївна, учитель української мови і літератури Литвинівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Жашківської міської ради