Методична розробка уроку з інтегрованого курсу "Мистецтво" "Мистецькі перлини Візантії та Київської держави"( продовження)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка уроку №8

з мистецтва

«Мистецькі перлини

Візантії та Київської держави»

8клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Мистецькі перлини Візантії та Київської держави( продовження).

 

Мета: (формувати компетентності): предметні (визначити особливості розвитку української культури періоду Русі-України; уявлення про мистецтво Київської держави; вдумливе сприйняття художніх творів; розуміння понять билина,київський розпів,восьмигласіє, літургія,знамена, крюки, християнський церковний спів,  логічне мислення; удосконалені виконавські навички);

    ключові (уміння вчитися впродовж життя: самооцінювання досягнень і помилок; інформаційно- цифрову: усвідомлення можливостей використання сучасних цифрових технологій для художньо-творчого самовираження; ініціативність і підприємливість: ініціативність щодо участі у творенні нових мистецьких продуктів; відповідальність за особистий і колективний результат; соціальну та громадську: сприймання мистецького твору як форми самовираження людини, готовність до комунікації; усвідомлення своєї причетності до соціокультурних і суспільних процесів; дбайливе ставлення до народних традицій і надбань своєї та інших культур; обізнаність і самовираження у сфері культури: пропагування національної культури через власну художню творчу діяльність, усвідомлення потреби збереження художнього надбання людства, розуміння значущості мистецтва для суспільного розвитку; екологічну грамотність і здорове життя: розуміння гармонійної взаємодії людини та природи.

Очікувані результати: учні навчаються складати порівняльну характеристику та зіставляти інформацію з різних джерел; визначати особливості розвитку культури України ІХ-ХІ ст.; характеризувати основні досягнення культури; розуміти значущість мистецтва для культурного розвитку; толерантне ставлення до культурного різноманіття; усвідомлюють потребу збереження художнього надбання людства.

 

Оснащення:

• Візуальний ряд: слайд-презентації;
• Обладнання: ПК, телевізор.

 

Тип уроку: комбінований урок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХІД УРОКУ

 

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

 

• Які жанри народних пісень вам відомі?
• Що таке театр?

III. Мотивація навчальної діяльності.

 Ми маємо змогу слухати різну музику: народну, сучасну, академічну, вокальну, інструментальну. А чи знаєте ви, що за доби Середньовіччя музика вже відзначалася розмаїттям? Саме про це сьогодні й поговоримо.

IV. Робота над новим навчальним матеріалом.

 

 

 

Слово вчителя.

Найбільшим скарбом музичної культури українського народу стала народна пісня, що вібрала традиції ще язичницьких, тобто дохристиянських часів, і  пізніше відобразила весь складний тернистий шлях історії нашого народу, його надії та сподівання, здобутки й втрати. Український музичний фольклор  містить величезну кількість пісень , танців, замовлянь, обрядів; у ньому , мов у краплині води, відбилась душа народу. Проте не лише народна творчість свідчить про визначний мистецький талант нації. Уже перша могутня держава на території сьогоднішньої України – Русь-Україна - відзначалась надзвичайно розвиненим і багатим професійним музичним мистецтвом. Воно містило, окрім скарбів народної творчості, і церковну музику, що розвинулась після прийняття християнства у 988р. Київською Руссю, і музику княжого двору, при якому обов’язково утримували гуслярів та співаків. На  фресках Софії Київської (ХI ст.) зображені музики, які грають на різних духових, ударних і струнних (подібних до арфи й лютні) інструментах, а також скоморох , який танцює. Ці фрески свідчать про жанрове розмаїття музичної культури Русі-України. На одній із них зображено музиканта-соліста , виконавця на скрипкоподібному струнному смичковому інструменті. При цьому зображений спосіб гри на цьому інструменті, а також тип обличчя і частково одяг музиканта свідчать про його слов’янське походження. Одяг  та інструментарії групи музикантів, зображених на другій фресці, дають підстави вважати, що серед них є й «заморськи» музиканти, можливо, візантіські. Літописні згадки про співців Бояна та  Митуса датують ХІІІ ст.

 

Інтерактивний прийом «Сам собі учитель» (робота в групах).

Учні об’єднані в малі групи: «Музикознавці» «Знавці театру», кожна з яких отримала завдання підготувати матеріал з теми.

 

Виступи учнів з повідомленнями, підготовленими в групах.

 

Група  «Музикознавці».

Церковна музика. Християнський церковний спів Русі-України спирався на традиції візантійської культури. Адже Київ прийняв саме візантійський, тобто східний православний церковний обряд, об’єднавшись у такий спосіб із братами по вірі, болгарами, греками, грузинами, сербами. Із цих країн приїжджали на Русь не лише священики, але й співаки, музиканти, які передавали знання канонів церковної музики східного обряду.

Музика невипадково посідала у богослужіннях  русичів  важливе  місце, оскільки вважалось, що церковний спів наближає людську душу до Бога, сприяє очищенню від гріховних думок. Із часом на основі візантійських зразків тут сформувався власний духовний спів, який згодом почали називати київським розпівом. Основною формою церковного співу,  починаючи з ХІІ ст., був саме старокиївський розпів. Для кожного тижня, починаючи від Великодня, свята Христового Воскресіння, православне богослужіння мало свій глас, тобто особливу мелодію, яких загалом було вісім. Коли закінчували співати всі вісім гласів, то почиали знову від першого. Тому і вся система церковного співу називалась «восьмігласієм».

 

Слово учителя. У різні часи духовні піснеспіви захоплювали і надихали композиторів, які розвивали стародавні традиції вітчизняної хорової музики,Кирило Григорович Стеценко писав для церковних служб великі циклічні твори, які виконують також у концертних залах, наприклад, «Всенощну», яку було долучено до  церковного ритуалу , приблизно ХV ст.

                                         К.Стеценко «Всенощна».

                      Розкажіть про свої враження від прослуханої музики.

Світська музика. Умузичному побуті княжого двору часів Русі-України популярним стає мистецтво народних співців-сказителів билин і пісень, музикантів і фокусників-скоморохів, що поєднувалося з інтересом до різних “заморських”  музикантів та їхніх інструментів. Серед світських музикантів особливе місце посідали співці – дружинники на княжих дворах, які у своїх піснях, акомпануючи собі на гуслах, славили подвиги князів і їхньої раті, піднімали бойовий дух, згадували видатні події минулого.

Дуже охоче сприймали скоморохів –  народних співців і виконавців на гуслах, гудках та свирілях не лише в княжих палатах, але й у колі київських міщан і ремісників. Їх називали також «веселими людьми», «веселими молодцями», «будочниками», «гуслярами», без яких не обходилось ані весілля, ані забави. Навіть у літописах згадуються гудці, зокрема в Іпатіївському літописі серед інших називається гудець Ор, який умів співати половецьких пісень.

 

Народна музика. Дуже багатою та різноманітною була народна музика. Крім збереження та подальшого розвитку пісенних жанрів, що зародилися ще в докласовому суспільстві, у Русі-Україні виникають нові жанри, породжені історичними подіями. Найзначніший з-поміж них жанр – билинний епос, що розвинувся в період розквіту Русі-України ( кінець X– початок XI ст.) у зв’язку з прагненням народу відобразити й оспівати боротьбу за незалежність і єдність вітчизни. В образах билинних богатирів  відбилися уявлення  народу про героя-патріота, поборника правди та справедливості .

Веснянки та гаївки починали співати за настанням весни. Спів веснянок в Україні завжди супроводжувався танками, хороводами, іграми, які дівчата виконували в полі , на галявинах. Веснянки оспівували явища природи, молодість і дівочу вроду. Люди очікували весну і оспівували її. Діти також брали участь у піснях – іграх. У веснянках відтворювалися певні сільськогосподарські роботи. Весняну обрядовість складають пантомімічні сценки – ігри, співання весняних пісень – закличок, танки, ігри зі співами.

 

Купальські пісні здавна виконувались на літнє свято Івана Купала, ними проводжала весну. Це свято супроводжували певні обряди – молодь стрибала через вогнище, дівчата ворожили, плели та пускали їх за водою, уранці купалися в росі.

 

Жниварські пісні вважалися головними піснями літньо-осіннього циклу, умовно поділялися на три групи: зажинкові(ними величають справжніх жниць, перший сніп, висловлюють бажання розпочати роботу в добру годину і надію на багатий врожай), жнивні (в основному розповідають про важку працю хлібороба), обжинкові (урочисті, величальні пісні, присвячені закінченню жнив і гарному врожаю).

 

Жартівливі пісні.

В них знайшли вияв життєлюбство українців, весела вдача і віра людей у свої сили. Вміння веселитися від душі, соковитий народний гумор і дотепні українські жарти відомі в усьому світі. Змістом жартівливих пісень стали життєві сцени і яскраві людські характери. Вони виконуються соло або хором,з інструментальним супроводом, з ігровими рухами. Головне,щоб дотеп і жарт були почуті, розрадили б і розвеселили слухачів й виконавців.

                    (Виконуємо жартівливі пісні за вибором учнів )

 

Колискові пісні.

 Цей вид пісень теж належить до найстаровинніших. Вони виконувалися напівнаспівно, мали невелику за обсягом мелодію, розмірений ритмічний рух.  Колискові пісні відрізняються особливим теплом і ніжністю. Однією з найкращих рис українців є безмежна любов до дітей, прагнення усе на світі зігріти душевним теплом. Кожна співаночка – це чарівний дивосвіт зі своїми казково-поетичними образами: Сонком, Котиком, Зозулею…

( Слухаємо  колискові пісні за вибором вчителя)

 

Народні музичні інструменти.

 Народні музичні інструменти – це яскрава сторінка історії музичної культури українського народу, що своїм корінням сягають часів Русі-України.

 Те, що музика була невід’ємною складовою побуту княжого двору, підтверджують фрески Софійського собору в Києві.

 До основних українських інструментів належать: кобза, бандура, ліра, свистульки, окарини, скрипки, сопілки, сурми, трембіти, ріг, ріжки, цимбали, шумові й ударні музичні інструменти.

 Музичні інструменти були постійним супутником українців у борні, мирній праці та побуті.

 У музиці й музичних інструментах українці вбачали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов, магічно-охоронного значення. Цю музику, поєднуючи з комплексом відповідних ритуальних дій, грали на гудку, скрипці, сопілці, флоярі, теленці, свистунці, дуді (волинці), трембіті, кувицях, дримбі. Люди вірили, що музика захищає дів нечистої сили, поганого сну, зурочення.

 Такі музичні інструменти, як труба, ріг, трембіта, дзвін, било, тріскачка виконували комунікативну функцію (зв’язку). Вони були засобом зв’язку між чабанами, допомагали зорієнтуватися на місцевості в негоду, застосовувалися для передачі умовних сигналів на відстані: про наближення ворога, стихійного лиха (повінь, пожежа).

 Скрипка, колісна ліра, цимбали, сопілка, трембіта, бубон були невід’ємною складовою різних ритуалів, що супроводжують людину від народження до смерті. Без із участі не проходили релігійні, світські, календарні свята та обряди.

 Під час молитов у побутових умовах (у хаті, на вулиці, біля церкви), для акомпанементу кантів, псалмів та інших духовних пісне співів використовували кобзу, бандуру, колісну ліру, гуслі, торбан.

 Широкою сферою побутування самобутнього музичного інструментарію є пастуші (вівчарські) награвання, де здебільшого використовуються інструменти, виготовлені самими музиками: сопілка, дводенцівка, флояра, зубівка, теленка, кувиці (флейта пана), дуда (волинка), свистунець, дримба та ін.

                           Гра «Упізнай інструмент»

 

Група  «Знавці театру»

Театральність завжди була важливою складовою народних ігор. Так, народна гра-вистава “Коза” бере свій початок в язичницькій обрядовості. Це є документальним доказом аутентичної оригінальності явищу української народної драми і того, що українська сценічна традиція не лише не переривалась, але й органічно розвивалась паралельно з видовищними мистецтвами інших європейських країн.

 Як і в стародавньому обряді-грі, народна гра-вистава “Коза” мала музику і ряджений хор, усі учасники так само переодягалися, особливо у вивернутий кудлатий одяг – символ антисвіту. Кожух або драна свитина прикривали горб, намощений на спині парубка, який грав “діда”. З часом драма ускладнювалась, із обряду-гри поступово перетворюючись на гру-виставу. До неї додавалися нові персонажі й сюжетні лінії – циган, лікар та ін. Багатоепізодне сценічне   дійство було наповнене народними порівняннями, злободенною тематикою.

 

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія).

1.  Інтерактивний прийом «Мікрофон».

     Завершіть речення:

• «Сьогодні  я дізнався(лася ),що …»

•  «Мене здивувало…»
•  «Мені сьогодні вдалося…»

 

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Художньо-творча робота

Використовуючи підготовлену інформацію та наочність, створити

мистецький проект« Художня культура Русі-України» для ознайомлення

 з ним учнів 5-7 класів.