Урок мужності « ГІДНОСТІ ХАЙ ПРОМІНЬ НЕ ЗГАСАЄ»

Урок мужності  « ГІДНОСТІ ХАЙ ПРОМІНЬ НЕ ЗГАСАЄ»,

присвячений 7 річниці пам’яті  Героїв Небесної сотні

 

Слава Україні!

У кожної держави є такі події, які назавжди викарбовуються в історії країни, їхні дати пам`ятають протягом десятиліть, віків. Такі події назавжди змінюють хід історії та світогляд громадян. Таким став для нас, українців Євромайдан.  Рівно 7 роки тому, 20 лютого 2014 року,  силовиками  було здійснено  масовий розстріл протестувальників з автоматичної зброї і снайперських гвинтівок. Кулі наскрізь прошивали саморобні металеві і дерев’яні щити. За три дні загинуло близько сотні протестувальників. Кожен з них заплатив за свої переконання надто високу ціну -  власне життя.

 

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди  залишаться в строю,
Про них народ  пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

                                                                                     

Ведуча:  Їх назвали «Небесною сотнею», – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…  

 

 

 

 

 

Небесна сотня воїнів Майдану

Небесна сотня воїнів Христа

З мечем Архистратига  Михаїла

З молитвою за Волю на устах

У Вічність із Майдану відлетіла.

Небесна сотня воїнів святих

І душу, й тіло склали за Свободу,

За розбрат нації взяли на себе гріх,

Освячені любов’ю до народу…

Вся Україна – Мати під хрестом,

Їй серце меч прошив нестерпним болем,

У душу увірвався напролом,

Сльоза пече й тече кривавим морем.

Цвіт нації узято на приціл,

Все нових кілерів злочинець-кат шукає,

Щоб ми не чули крику породіль,

У зав’язі невинний цвіт вбиває.

О мій народе, мученик святий,

У Вічності хвилиною мовчання

І Час, і Простір вмить перехрестив

У серці матері молитвою прощання.

Покров Небесний в зорях золотих,

І «Ще не вмерла…» над Майданом лине –

Молитвою сердець усіх святих

Творець Всевишній славить Україну!

                                                                        

 

Колись приїду до Києва..

Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть  каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось  ошатним Майданом…
Торкнуся,  припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще  гарячий! Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
– То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму  трохи  розради…
– Ні,сину,не  сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей, що піднялись на ці  барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої  сили не було у влади,
Лиш страх,брудні гроші та грати…

І люди боролись… Інайсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх  імена  прочитати…
Я всіх  називати не стану…
-А що там? Чому стільки  квітів там, тату?
– Це стела героїв Майдану…
– Цікаво?… Навіщо туди  позносили
Ці шини  від  автомобілів?
–Це  замість  вінків…Це  тепер, ніби символ.
Це знаки для всіх  зрозумілі…
Мій  син  промовчить і спитає  останнє:
( Мов  вітром  холодним подуло!)
-Я все розумію…Одне  лиш  питання:
Чому тебе з ними не було?

Ведуча:  Серед загиблих майданівців  були люди різних верств населення. Юні та сивочолі. Багатодітні батьки та  молоді юнаки. Заробітчани та 

кандидати  наук. Жителі різних куточків України та приїжджі з  ближнього зарубіжжя…Абсолютно різні і такі схожі. Кожен герой повстав проти  насил-ля,несправедливості до своєї країни… Кожен здійснив особистий подвиг –віддав своє життя заради нової України. І це не пафосні слова. Це  –реальність. Герої своїм подвигом показали силу та незламність українського

духу. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»,  - ці рядки  національного гімну у дні  Єврореволюції  стали  пророчими. З ними вистоювали  морозяні ночі.  З ними ішли голіруч на озброєних  силовиків.

 

 Ведучий:  Навчитися воювати – нескладно. Проте бути солдатом – це значить мати дух солдата. Солдат без душі – кілер. Солдат з душею – воїн. У війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Серед символів, які мають значення та торкаються серця. 

 

Ведуча:  Ці душі – світле воїнство, котре постало, наче як з порожнечі. Але насправді воно постало з високих могил нашої древньої землі. Шляхетні воїни давнини переродилися в простих наших сусідів та друзів – студентів, фермерів, підприємців.

 

Відео Воїни світла

 

Ведуча:Був ранок 20го лютого 2014 року. Після трьох місяців протестів країна завмерла в  очікуванні і непевності. Майдан був відрізаний від цілого світу: 

метро зупинилося, під’їзди доКиєва блоковані. Саме 20 лютого влада 

оголосила перемир’я. Протестувальники  відтіснили  силовиків від 

монументу Незалежності, звільнили Жовтневий палац та Український дім. 

Раптом по майданівцях відкрили прицільний вогонь на ураження, ймовірно 

снайпери розташувалися на дахахготелів »Козацький» та «Україна».

Ведуча: Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській,  Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. Спецпризначенці  стріляли у людей, закидали їх  світло-шумовими та газовими гранатами, били, віддавали «тітушкам», які   добивали майданівців. 

Протестувальники кидали у відповідь бруківку, запальну суміш,  фаєри. Кількість загиблих становила вже понад  десять, поранених – близько 

тисячі. Пізно ввечері  силовики  починають штурм Майдану, займають 

Український  дім та грабують Музей історії   Києва, підпалюють будинок

профспілок, у вогні якого згоріли люди. Тодішня влада  оголосила «анти-

терористичну  операцію», Майдан зайняв  оборонні позиції.  Серед протестувальників  були і зниклі безвісти. Так з’явилася Небесна Сотня.

 

Лист до матері

Не чекай мене, мамо, додому, бо додому я вже не прийду.

не чинив, мамо, зла я нікому, захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо, бо любити ти вчила мене.

ну, а тих, хто у мене поцілив, людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув, що поїхав в далекую путь.

знаю, снайпер цілився в мене,  а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити! Я ще зовсім не думав про смерть,

та я мусів так рідна вчинити, щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю. Сонце зійде - ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить, і народ не простить їм цей гріх!

                                                                                

Ведучий . Країна почала дізнаватися імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля. Кожна нова

сповідь закарбувалася в пам’яті. Прийшло розуміння, що героїчні  подвиги 

цих звичайних людей не можуть бути забутими.

 

Одного дня мене спитає син
- "А що це за юнак на цьому фото?
Чому ти плачеш уже декілька годин,
І на обличчі в тебе, мамочко, скорбота?"
- "Це, сину, Нігоян Сергій,
Він перший, хто загинув на майдані,
Один з мільйонів, що у лютий сніговій
Повстав проти  жорстокості  тиранів..."

 

- "А це, матусю, ось це хто такий,
Що має двох собачок на руках?"
- "Жизневський Міша, сину.." - А у горлі ком терпкий
"Брат-білорус, що вибрав український шлях..."

 

- "А цього хлопця, мамо, я впізнав,
Це той, до кого ходимо ми часто
Це той, для кого в букет квіти я зривав,
Це Роман Гурик!" - каже моє щастя...

 

- "А хто оцей юнак? Про нього розкажи" - 
- "Костенко Ігор, він був журналістом
В серденьку пам'ять ти про нього збережи,
Бо в нього, як і в тебе, спорт був життя змістом".

 

- "Ну а на цьому фото, мама, це ж курсант?
Він на чиїй був стороні, коли стояв майдан?
Який для себе вибрав варіант - 
Свободи чистий дзвін чи шум кайдан?"

- "Це, синочку, Голоднюк Устим,
Той, що був в блакитному шоломі
"Небо падає!" кричати він просив,
Коли в огні тонули ми і в громі..."

 

- "Тебе, кровинко, прошу, - пам'ятай усіх
У пам'яті і серці бережи їх імена,
Вони життя своє віддали за твій сміх,
Й підняли Україну із самого дна"...

 

Відео «Мамо не плач»

                                      

Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов’їна…

 Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки стоїть Майдан,

А потім, мамо, я піду на небо..

                                                                                                                                    

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав… ​

І з кров’ю перемішана сльоза...

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду — сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній - сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...

 

Пісня Х. Соловій «Небесна сотня»

 

Ведуча: Антиукраїнська, антинародна злодійська  влада  сподівалась, що жорстокі каральні заходи придушать спротив народу та, побачивши  жах нею скоєного, ганебно втекла, чим обурила свого господаря – володаря Кремля. Не зумівши утримати  Україну через підконтрольну собі владу, Путін почав військове вторгнення.

 

Несамовитий  Третій  Рим,

Судомлячись  фантомним  болем

Від  Криму  захищає  Крим,

Себе вкриваючи  ганьбою.

Чергові карлики Кремля

Не усвідомлюють уперто,

Що це давно не їх земля.

Але імперська  хить інертна.

Давно почив СРСР.

Та, не питаючи народу,

Несе  російський БТР

Ніким не прохану «свободу»

«Хотят  лі рускіє  войни?» –

Писав колись поет нещиро.

Не знаю. Тільки їх сини

Уперто не бажають миру.

 

Ведуча: Розгубленість нової влади щодо кримських  подій  підштовхнула Кремль на агресію на Сході  України. Та не так сталося,  як хотів  агресор – на спротив піднявся український народ, відкривши непереможний  другий фронт.

 

 

Ведуча: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Ведуча: Героям Майдану, героям АТО , які померли за світле майбутнє України, мирним жителям, які полягли в неоголошеній війні на Сході України присвячується хвилина мовчання. 

 

Хвилина мовчання (метроном)

 

Ведуча: Кожна значна історична подія обирає притаманні лише їй  символи. Часом самі не відаємо, чому такий знак ураз з`являється. Вже майже сотню років співали лемки пісню про те, як «пливе кача по Тисині»,  про розмову сина з матір`ю, який сам не знає, де погине, але відчуває, що поляже. Можливо героя пісні кликали фронти Першої чи Другої світової воєн, а можливо, національно – визвольні змагання. Під час трагічних подій на Майлані давня пісня згорьованих лемків «Пливе кача по Тисині» стала смутком душі всього українського народу. А ще незаперечними символами Революції Гідності стали шини, саморобні  щити активістів, бронежилети та каски, пляшки з-під коктейлів Молотова…

 

 

Ведуча: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по залу. Свічку передають з рук в руки )

 

 

Ведуча: Дорогі українці!Я сьогодні звертаюся до вас. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної  української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме  доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її  обороні.

Відкриймо для себе великі заповіти  героїв  України, заповіти, написані для нас, нащадків, кров′ю і потом впродовж тисячоліть. Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім'я «Україна» та  «український народ» в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

Ведуча:  Для вас, теперішніх  молодих  українців, в час, коли бути патріотом  серед  своїх ровесників  стало вже не модним, а звичним, нормальним явищем, в час, коли ідея  українського  патріотизму в руках вправних  політиканів все ще  залишається  знаряддям в боротьбі за владу, важливо як ніколи  усвідомити, що нема особи поза людською  спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти  належиш, і той, хто  відмовляється бути вірним інтересам  своєї  Батьківщини, свого  рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу. Подвиг героїв Небесної Сотні має визначне значення для нашої Батьківщини. Перш за все, вони віддали своє життя за те, щоб кожен наш новий день був сповнений свободи, надії та світла. Сьогодні Україна проходить через найскладніше випробування, війну, війну за незалежність, свободу, територіальну цілісність. Ворог зазіхає на найсокровенніше, нашу рідну землю, нашу націю. Але мужні українські солдати, добровольці, волонтери довели одну істину – «Нас б’ють, ми літаєм!»

Ви - майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте наш народ і нашу мелодійну мову.

Ми Єдина країна! Незважаючи на усі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного - миру, спокою, міцної та квітучої держави та чистого неба над головою.

 

І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки стихне бій гармат і градів,
І стихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...
І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала у небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!

 

Звучить Гімн України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Небесна сотня воїнів Майдану

 

 

Небесна сотня воїнів Христа

З мечем Архистратига  Михаїла

З молитвою за Волю на устах

У Вічність із Майдану відлетіла.

Небесна сотня воїнів святих

І душу, й тіло склали за Свободу,

За розбрат нації взяли на себе гріх,

Освячені любов’ю до народу…

Вся Україна – Мати під хрестом,

Їй серце меч прошив нестерпним болем,

У душу увірвався напролом,

Сльоза пече й тече кривавим морем.

Цвіт нації узято на приціл,

Все нових кілерів злочинець-кат шукає,

Щоб ми не чули крику породіль,

У зав’язі невинний цвіт вбиває.

О мій народе, мученик святий,

У Вічності хвилиною мовчання

І Час, і Простір вмить перехрестив

У серці матері молитвою прощання.

Покров Небесний в зорях золотих,

І «Ще не вмерла…» над Майданом лине –

Молитвою сердець усіх святих

Творець Всевишній славить Україну!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колись приїду до Києва..

Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть  каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось  ошатним Майданом…
Торкнуся,  припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще  гарячий! Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
– То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму  трохи  розради…
– Ні,сину,не  сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей, що піднялись на ці  барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої  сили не було у влади,
Лиш страх,брудні гроші та грати…

І люди боролись… Інайсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх  імена  прочитати…
Я всіх  називати не стану…
-А що там? Чому стільки  квітів там, тату?
– Це стела героїв Майдану…
– Цікаво?… Навіщо туди  позносили
Ці шини  від  автомобілів?
–Це  замість  вінків…Це  тепер, ніби символ.
Це знаки для всіх  зрозумілі…
Мій  син  промовчить і спитає  останнє:
( Мов  вітром  холодним подуло!)
-Я все розумію…Одне  лиш  питання:
Чому тебе з ними не було?

 

 

 

 

 

 

 

 

Лист до матері

Не чекай мене, мамо, додому, бо додому я вже не прийду.

не чинив, мамо, зла я нікому, захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо, бо любити ти вчила мене.

ну, а тих, хто у мене поцілив, людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув, що поїхав в далекую путь.

знаю, снайпер цілився в мене,  а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити! Я ще зовсім не думав про смерть,

та я мусів так рідна вчинити, щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю. Сонце зійде - ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить, і народ не простить їм цей гріх!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одного дня мене спитає син
- "А що це за юнак на цьому фото?
Чому ти плачеш уже декілька годин,
І на обличчі в тебе, мамочко, скорбота?"
- "Це, сину, Нігоян Сергій,
Він перший, хто загинув на майдані,
Один з мільйонів, що у лютий сніговій
Повстав проти  жорстокості  тиранів..."

 

Відео Нігоян  декламує вірш.

- "А це, матусю, ось це хто такий,
Що має двох собачок на руках?"
- "Жизневський Міша, сину.." - А у горлі ком терпкий
"Брат-білорус, що вибрав український шлях..."

 

- "А цього хлопця, мамо, я впізнав,
Це той, до кого ходимо ми часто
Це той, для кого в букет квіти я зривав,
Це Роман Гурик!" - каже моє щастя...

 

- "А хто оцей юнак? Про нього розкажи" - 
- "Костенко Ігор, він був журналістом
В серденьку пам'ять ти про нього збережи,
Бо в нього, як і в тебе, спорт був життя змістом".

 

- "Ну а на цьому фото, мама, це ж курсант?
Він на чиїй був стороні, коли стояв майдан?
Який для себе вибрав варіант - 
Свободи чистий дзвін чи шум кайдан?"

- "Це, синочку, Голоднюк Устим,
Той, що був в блакитному шоломі
"Небо падає!" кричати він просив,
Коли в огні тонули ми і в громі..."

 

- "Тебе, кровинко, прошу, - пам'ятай усіх
У пам'яті і серці бережи їх імена,
Вони життя своє віддали за твій сміх,
Й підняли Україну із самого дна"...

                                      

 

 

Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов’їна…

 Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки стоїть Майдан,

А потім, мамо, я піду на небо..

 

 

 

 

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна. 

                                 

                                                                                                       

 

 

 

 

 

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав… ​

І з кров’ю перемішана сльоза...

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду — сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній - сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...

 

 

 

Несамовитий  Третій  Рим,

Судомлячись  фантомним  болем

Від  Криму  захищає  Крим,

Себе вкриваючи  ганьбою.

Чергові карлики Кремля

Не усвідомлюють уперто,

Що це давно не їх земля.

Але імперська  хить інертна.

Давно почив СРСР.

Та, не питаючи народу,

Несе  російський БТР

Ніким не прохану «свободу»

«Хотят  лі рускіє  войни?» –

Писав колись поет нещиро.

Не знаю. Тільки їх сини

Уперто не бажають миру.