Урок на тему: "Історія українського одягу"

 

Міністерство освіти, науки України

Департамент освіти і науки

Полтавської державної адміністрації

 

 

 

 

                                                                                        Викладач : Тищенко В.О.

 

 

                

ПТУ – 44

 

м.Миргород

 

Мета: розширити знання учнів про національний костюм;

             формувати пізнавальний інтерес учнів, бажання вивчати культурну      спадщину рідного краю;

виховувати повагу до народних звичаїв та традицій;

виховувати почуття патріотизму.

Продай, продай, панотченьку,

                                     свій сад – виноград

                                     Да справ мені, панотченьку,

                                     дорогий наряд:

                                     Зелену да суконьку до дому,

                                     Щирозлотий поясочок на станочок,

                                     Жемчужного намистечка на шаєчку,

                                     Сап'янові черевички на ніжечки.

 

Одяг -  це сукупність предметів, які захищають людину від впливу зовнішнього середовища – холоду, спеки, негоди.

Одяг свідчив про становище людини в суспільстві.

Костюм є виразником соціальної та індивідуальної х – ки людини, її віку, статі, характеру, естетичного смаку.

Слово "костюм" – французького походження.

Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг.

За способом виготовлення одяг українців, як і інших народів, розподіляється на шитий і нешитий.

За розташуванням на стані людини одяг в основному розподіляється на натільний нагрудний та стегновий ( поясний ).

Одяг також буває верхній та нижній.

 

Натільний одяг. Єдиним видом  натільного жіночого і чоловічого народного одягу на Україні в кінці XIX- на початку XX ст. була полотняна сорочка.

 

 

Нагрудний одяг . Безпосередньо  на сорочку українці напинали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину фігури і виразно впливав на загальний силует.

 

Кептар –

 

                       

 

 

Хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття.

 

 

Керсетка –

                      

 

 

                               

 

Безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато місцевих варіантів. Побутувала на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України.

Лейбик ( бруслик, катанка, горсет ) –

 

                                    

Сукняна безрукавка жителів передгір'я Карпат, рівнинної частини Західної України та Полісся.

Юпка( куртка, кохта )-

                      

 

Нагрудний одяг з рукавами, відомий у різних регіонах України.

 

                    

 

Жіночий стегновий одяг. Стегновий ( поясний ) одяг прикрашав нижню частину фігури та одягався безпосередньо на сорочку.

Андарак –

                              

 

Спідниця з вовняної або напіввовняної саморобної тканини. Побутував на півночі Чернігівщини.

 

Запаска –

 

 

                                              

 

 

 

Найдавніший загальнослов'янський варіант незшитого стегнового одягу. Була відома майже на всій території України і мала локальні варіанти оформлення.

 

Кабат –(сукня )-

 

Яскрава вибій часта гофрована спідниця лемків.

Літник -

                                              

Смугаста ( на червоному тлі ) яскрава вовняна або напіввовняна спідниця. Побутувала на Київському та Житомирському Поліссі.

Плахта –

                                      

Частково зшитий розпашний святковий одяг, невід'ємна частина центральноукраїнського національного костюма.

Фартух -

                                                       

Біла полотняна спідниця бойківчанок, яка прикрашалась по низу вишивкою.

Чоловічий стегновий одяг.

Штани шили з грубого саморобного полотна - дев'ятки чи десятки білого кольору, іноді з вибійчастим малюнком у вигляді вузьких повздовжніх синіх або чорних смуг. Зимові штани робили з білої вовняної тканини, а в західних областях – із вовняного сукна білого, коричневого або червоного кольорів.

Гачі – ( ганці, ногавиці, холошні ) –

                                  

Найданніші загальнослов'янські назви чоловічих штанів.

 

Шаровари –

                                      

 

Термін перського походження. Старовинні широкі шаровари складали обов'язкову частину одягу запорізького козацтва.

 

 

 

Традиційний верхній одяг поділяється на осінньо – весняний, зимовий та плащовий.

 

Жупан –

                  

 

Давній тип слов'янського верхнього одягу. У XVII – XVIII ст. був частиною святкового чоловічого або жіночого костюма заможної козацької старшини. Шили з дорогих тканин – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна.

 

Керея – ( сіряк, затула, кобеняк, бурка ) –

                                                

 

Плащоподібний одяг однотипного крою, що побутував на всій території України у XIX ст. Носили її поверх усіх видів верхнього одягу в негоду.

 

Кожух –

                                                           

 

Зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину. Колір кожуха – переважно білий, рідше червоний з відтінками або чорний.

 

Кожушанка – (хутрянка, хутро, шушун ) –

 

 

Зимовий одяг з овечого хутра, критий тонким фабричним сукном або напівсукном.

 

Кунтуш –

 

           

 

Старовинний верхній одяг, що напинався поверх жупана. Шився з дорогого кольорового сукна, з великими прорізами для рук і довгими "фальшивими " рукавами, які перекидали через плечі на спину.

Опанча –

 

Верхній одяг халатоподібного типу, що був широко розповсюджений на Україні. Шився частіше з одного або двох перегнутих по плечах довгих полотнищ домашнього сукна гіршої якості, чорного або сірого кольору.

 

Свита –

 

                

 

Приталений верхній одяг із домотканого сукна, різновиди якого набули значного розвитку в центральних районах України.

Сердак –

Старовинний короткий гуцульський верхній одяг з коричневого домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, оздоблений шнурами з кольорових вовняних ниток. Носили сердак накидаючи на плечі.

Шушун – ( шушпан, халат, бурнус )

                                

Старовинний верхній одяг з покупних тканин, розширений донизу, вільного халатоподібного крою.

Доповнення костюма. Пояси, убір голови, взуття, прикраси - невід'ємні складові народного одягу, що пройшли тривалий шлях свого розвитку.

Пояси – здавна слугували обов'язковим елементом і водночас прикрашали одяг. За їхньою допомогою закріплявся поясний та розпашний верхній одяг, вони захищали та стягували м'язи живота під час тяжкої фізичної праці, на них тримали дрібні речі повсякденного вжитку. Здавна існувала традиція зображення на поясах певних знаків – оберегів, символів, емблем, а в XIX ст. в орнаментах поясів іноді вписували ініціали або ім'я власника, дату та місце народження. Ширина почса коливалася від 3 до 30 см.

Крайки –( окровки, попружки ) –

 

 

 

Вузькі пояси, за допомогою яких утримувався стегновий незшитий, а пізніше зшитий одяг. Ширина їх дорівнювала 3 – 15 см. , довжина – до 3 м.

 

Пояс – рушник –

                     

Був обов'язковим під час весільного обряду. На Поліссі молода дарувала молодому червоний пояс тим самим оберігаючи . Наречена на Полтавщині підперезувала обранця святково вишитим поясом, що мало примножити чоловічу силу. Взагалі пояс підкреслював святковість обряду був ознакою заможності.

Слуцькі пояси у XVIII ст. 

 

У XVIII ст.  серед багатих верств населення, в тому числі козацької старшини, набули поширення пояси з дорогих тканин, які завозили з Китаю, Туреччини та Персії.

Черес -

 

Чоловічий шкіряний пояс, поширений у гірських районах Карпат. Були різних розмірів. Пасок ( на одну пряжку ), малий ремінь ( на дві пряжки ), та великий ремінь ( на шість пряжок ).

За часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині. Під час праці волосся підв'язували або заплітали в одну чи дві коси. Дрібненько  сплетені косички ( дрібниці ) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщині.

На Волині та й на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо ( батіжок ).

У деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки.

На Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку ( шварку ), на яку нанизували ґудзики. Зачіску оздоблювали живими квітами – закосичували.

 

                                        

На Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половинки і заплітали над вухами коси ( китки ), які укладали на зразок вінка.

Для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень – у дві, що закладалися вінками.

На Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс.

 

Зачіски та головні убори заміжніх  жінок. Вони не заплітали волосся в коси, а розділивши навпіл, зав'язували у жгут та звивали у плаский клубок на потилиці.  У XIX – на  початку XX ст. на значній території України зачіска жіночого волосся зводилась до простого закручування його у вузол і підтикання під головний убір.

 

Кибалка – ( гибалка, хоминя, обруг, кичка )-

 

 

 

Розділивши волосся на дві половини і скрутивши кожну з них у жгут, жінка намотувала її на кибалку. Кибалку  накладали на голову, а опісля закручували на ній волосся. Поверх накладали очіпок, який пов'язували наміткою або хусткою.

Очіпок – ( очепок, чепець, чіпець, каптур, капер )

 

                        

 

                    

 

 

 

обов'язковий головний убір заміжніх жінок. Твердий очіпок, м'який очіпок.

 

 

Убрус-

 

Покривання голови полотнищем тканини.

 

Хустка –

 

               

Чоловічі зачіски та головні убори.

Підворота- повсюдно поширена на Україні зачіска, коли волосся підрізалося навколо голови, а на потилиці залишалося дещо довшим.

 

"Під макітру " ( в кружок )- спосіб підстригання, відомий з XVII ст., коли за краєм накладеної на голову макітри відтинали волосся рівно довкола голови.

 

Оселедець – козаки.

 

 

Брилі -

 

Їх плели різними способами.

 

Шапки (капелюхи )- Узимку носили шапки з овечого хутра або суконні з хутровою опушкою.

Кресаня –

 

                                           

 

 

 

Чорний фетровий капелюх гуцулів, дно якого було обведене золотавим гатунком, узорною бляхою або різнокольоровими шнурками. Оздоблювали її пір'ям глухаря або павиними хвостами. Збоку звисали кулясті вовняні китиці.

 

Кучма -

 

Висока циліндрична, рідше напівсферична або конусоподібна шапка з овчини або іншого хутра. Була відома на всій території України.

 

Малахай –

 

Кругла хутряна шапка з навушниками, яку носили взимку на Чернігівщині.

 

Робили взуття переважно з рослинних стеблин або кори дерев ( лика ), зі шкіри та повсті. Взуття було плетеним, стягнутим або зшитим. Улітку жінки, особливо бідні, ходили просо босоніж.

Личаки -

                         

 

Взуття, плетене з кори дерев. Із 2 способів плетіння цього типу взуття – скісного і прямого – на території України був поширений прямий. Ішло лико лози, липи, в'яза.

Постоли –

                  

 

 

Взуття, що зберігалося на Україні до початку XX ст. Робили постоли з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Постоли могли бути тупоносні та гостроносі.

Сап'янці – ( чорнобривці )

                                

Святкові жіночі чоботи з особливої шкіри - сап'яну ( червоного, зеленого, жовтого кольорів. )

Черевики –

                         

Жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі. Мали бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики.

 

Чоботи – зшите шкіряне взуття, яке було відоме на території України ще за часів давньокиївської доби.

 

 

Жіноче  населення України здавна носили різноманітні вушні, шийні та нагрудні прикраси. У Центральній  Україні носили багато разків різнокольорового або червоного намиста, монети – дукачі, ланцюжки з хрестиком. На Лівобережжі як прикрасу використовували один великий дукач з багато оздобленим металевим бантом. На Правобережжі носили три - п'ять невеликих з'єднаних між собою монет. У побуті гуцулів збереглися найдавніші металеві прикраси – згарди у вигляді нанизаних хрестиків.

 

 

 

 

Сережки –

 

                          

                                

 

Майже з дворічного віку українські дівчата проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й жінки – срібні, позолочені, зрідка золоті сережки.

 

Намисто – найбільше цінилося намисто з дорогих природніх матервалів – коралів, буршнину, перлів, гранатів, скла, смальти.

       

 

                      

 

Гердани – ( ґерданик, герданка, герда, крайка,лучка )

 

Шийні бісерні прикраси у вигляді досить вузької смужки.

 

Дукач -

                      

                                   

Згарди –

                                    

                                      

Мали вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, або три ряди мідних летих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки, згорнуті чи скручені з латуні або міді.

Рифи ( пугвиці )-

Металеві буси, які чергувалися з кораловим намистом.