Урок на тему: “Людина Середньовіччя”

      Філія “Волостківська ЗОШ І-ІІ ст.” ОЗ Судововишнянського НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    

 

 

 

 

                         з Всесвітньої історії на тему: “Людина Середньовіччя” 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Робота

Вчителя історії та правознавства

                                                                   Яреми Марії Романівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            2018

Тема уроку: “Людина Середньовіччя”

Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу ( з елементами використання учнями  історичних джерел: карти, документів ) .      

Мета уроку: Учень повинен ─

■ знати: Події: XII - XIII - “дорожня революція”, ХІ - початок будівництва кам’яних замків, XIV – поява перших морських карт, 1348-1350 – епідемія чуми.

Особи: Генріх VІІ, Паоло де Чертальдо.

Терміни і поняття:  Міграції - масові переселення народів; Прочани – віруючі, які здійснювали паломництво по святих місцях;  Гето - огорожені муром частини міста де проживали виключно євреї і куди на ніч зачинялися ворота; Донжон - двоповерхова дерев’яна вежа. 

■ розуміти: умови проживання середньовічного населення, стан медицини і техніки, розвиток будівельної майстерності, роль особи в середньовічному суспільстві.

■ вміти: визначати основні умови в яких проживало населення середньовічної Європи та їх станові відмінності, характеризувати  залежність людини від природи у побутовому житті та чоловіка від жінки в сімейному.

Обладнання: підручник для 7 кл. Крижанівський О. П., Хірна О. О.  Історія середніх віків, картки з джерелами та зовнішнім виглядом середньовічного замку та історичні карти. 

 

Література:       

Крижанівський О. П. Історія середніх віків. К., 2000.; Губарев В.К. Довідник школяра і студента. Всесвітня історія – Донецьк, 2006.; Хрестоматія з історії середніх віків. К., 1973.

 

                                                           ХІД  УРОКУ

 

І. Перевірка знань учнів

 Фронтальне опитування:

 

1. На руїнах якої імперії з’явилася середньовічна Європа?
2. Назвіть основні причини занепаду Західної Римської імперії?
3. Перелічіть відомі Вам германські племена.
4. Хто такі “конунги” ?
5. Назвіть причини, які змусили до великого переселення народів.
6. Хто такий Аттіла?
7. Дайте визначення терміну “вандалізм” ?
8. Хто такі “майордоми” ?
9. Чому Меровінгів прозвали “лінивими королями” ?
10.  Хто такий Хлодвіг? Які риси в управлінні ним державою Вам подобаються, а які ні?
11.  Як зміцнив Карл Мартелл військо франків?
12.  Назвіть короля, який допоміг папі заснувати в Середній Італії папську державу – Ватикан?
13.  Чому після смерті Карла Великого розпалася його держава?                                               

 

Гра:  “Продовжи розповідь”

 

Правила гри. Двоє учнів повинні по черзі по одному реченню переповісти матеріал вивченої теми. Виграє той чиє речення буде останнім.

 

ІІ. Вивчення нового матеріалу

 

 1. Населення середньовічної Європи

Розповідь учителя

У середні віки населення поділялося на три соціальні групи зі своїми правилами та обов’язками: “ті, що моляться”, (священники і монахи), “ті що воюють” (рицарі), “ті що працюють” (селяни, ремісники та ін). Cоціальний статус успадковувався від батька до сина.

Вчитель малює на дошці табличку яку учні перемальовують в зошит

 

	Соціальні стани населення           середньовічної           Європи

 

“Ті, що моляться”

“ Ті, що воюють”

“ Ті, що працюють”

 

 

 На думку середньовічних мудреців, кожен стан мав свої важливі обов’язки і був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духовенство піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.

У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов'яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї, бербери, тюрки, левантинці тощо). У У-ХІ ст. племена і народності Європи дуже перемішалися між собою.

Середньовічна людність була непосидючою. Простували нікудишніми європейськими дорогами купці, школярі, студенти, жебраки, бродяги, монахи, прочани, майстри, художники, піснярі тощо. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Відбувалися й масові переселення.

Масові переселення приносили корінному люду багато лиха. Середньовічний монах повідомляв, що після нашестя франків за доби Великого переселення народів уціліла хіба що земля, та й то лише тому, що франки не могли прихопити її з собою, франки багатьох людей погнали в полон, причому попутно продавали їх у рабство.

Змінювали склад і кількість населення в Європі також страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Середньовічні медики нічого не звали про справжню природу хвороб, тому своїм «лікуванням» часто більше завдавали шкоди хворим, ніж допомагали їм. Вони були безсилими запобігти епідеміям язви, жовтухи, дизентерії, червоного тифу, прокази, та інших смертельних недуг. Але найстрашнішою хворобою середньовіччя залишалася чума. В народній пам'яті надовго закарбувалися моторошні спогади про «чорну смерть»— найстрашнішу епідемію чуми, яка вразила Європу в 1347-1349 рр. і вигубила в окремих країнах від чверті до половини населення.

 

  Цей документ зачитує хтось з учнів.

 

 Док. 1

XIV ст. Середньовічний автор про «чорну смерть» на Сицилії в 1347 р.

 І ось у жовтні 1347 року у порту міста Мессіна причалили генуезці... [Вони] принесли з собою хворобу, яка пронизала їх до кісток, та таку, що всі, хто розмовляв з ким-небудь із них, був уражений цією смертельною недугою; смерті ж цієї, що вражала миттєво, абсолютно неможливо було уникнути. Смерть наздоганяла... й тих, хто купляв у них (генуезців) речі, доторкувався чи наближався до них. Здогадавшись, що несподіваний мор звалився на них через прибуття у порт генуезьких галер, жителі Мессіни спішно прогнали їх з міського порту, проте смертельний бич не полишив цього міста, і місто це повністю вимерло... Трупи залишалися в будинках, і жоден священик, жоден родич — хай би то був син, батько або хтось із близьких— не наважувалися увійти туди... Будинки померлих стояли відкритими з усіма скарбами, грошима і коштовностями; якщо хтось хотів увійти туди, ніхто йому не ставав на заваді...

 

          Запитання до джерела

1.             Про яку хворобу іде мова?
2.             Як Ви вважаєте, чи дійсно генуезці стали джерелом поширення “чорної хвороби”?

 

Страх перед епідемією нерідко штовхав людей до божевільних вчинків. Так, поширювалися безглузді чутки, буцімто це євреї отруїли криниці, щоб вигубити християн. У західноєвропейських країнах, особливо в Німеччині, почалися жахливі погроми євреїв. Рятуючи своє життя, вцілілі євреї подалися в Східну Європу, але й там місцевий люд ставився до них насторожено і неприязно.

Стримували ріст населення Європи і майже безкінечні війни, без яких важко собі уявити європейське середньовіччя. Підраховано що внаслідок Великого переселення народів та численних воєн і повстань у середньовічній Європі загинуло до третини дорослого населення

Не милували людей також голодомори — звичне явище в житті середньовічної Європи. В Х-ХЗ ст. кожен третій-четвертий рік був неврожайним, навіть у родючій і здавна освоєній долині Рейну, хронічне недоїдання виснажувало людський організм, тому він легко піддавався різним недугам.

Головне заняття  середньовічного селянина — землеробство — давало основні продукти існування. Для обробітку землі здебільшого використовували легкий плуг, що тільки борознив землю, але не перевертав скиб. Урожаї були низькими: зерна збирали тільки вдвічі, втричі більше, ніж сіяли. Майже половину зібраного залишали на насіння. Значних запасів продовольства селяни не мали тому війни, неврожаї епідемії ставали справжнім лихом, яке викликало голод, а подекуди і смерть. А втім, протягом X—XIII ст. господарство Європи досить успішно розвивалося завдяки деяким винаходам і голод поступово відступав.

Першим винаходом, що збільшив урожайність було трипілля, усю землю, що оброблялася, поділяли на три поля. Перше засівали яровими, друге — озимими, трете залишали під пар для відновлення природної родючості. Щороку поля міняли. Також почалося застосування органічних добрив. Другим винаходом стало використання важкого колісного плуга що давав можливість покращити обробіток землі та освоїти нові землі. Третім винаходом став хомут що дав можливість замінити биків на коней як тяглову силу.

Для збирання врожаю зернових використовували серп і косу, для обмолоту — ціп.

 

Запитання до учнів

Чи знаєте Ви як виглядає ціп, серп, плуг?

 

Крім зернових, європейці знали близько 120 городніх і садових культур. Проте овочі та фрукти селяни вживали рідко. З напоїв виготовляли вина і варили різноманітні сорти пива;

У більшій частині Європи селянські будинки споруджували з дерева; на півдні, де цього матеріалу не вистачало, перевагу надавали каменю. Дах покривали соломою або очеретом. В одному приміщенні спали, готували їжу, їли. Опалювали приміщення і готували їжу на відкритому вогнищі, яке поступово заступила піч. Коли розводили вогонь, дим виходив крізь отвір у стелі. Димарі з'явилися згодом. Маленькі віконця не мали шибок, їх затуляли дерев'ними ставнями, шкірою або пузирем. У холодну пору селянська родина часто жила в одному приміщенні з худобою.

Уся обстановка оселі складалася з грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання святкового одягу, що його наживали роками і передавали у спадок. Спали на широкому ліжку або на лавах. Постіллю був сінник або матрац, наповнений соломою Поряд були й речі хатнього вжитку, різноманітний посуд рогачі, черпак, відра, бочки для води, діжка для прання, решето, кошики, ручний млин тощо. Страви готувалися переважно в печі або на відкритому вогні. Звичними стравами для селян були каша із культур, боби, ріпа, цибуля, часник, овочі, рідше риба, м'ясо, сир. Замість цукру споживали мед диких бджіл. Із жирів використовували тваринний жир, масло, олію.

З одягу селянин зазвичай носив лляну сорочку-камизу і штани до колін чи навіть до кісточок. Поверх камизи вдягали ще одну довгу сорочку з широкими і довгими рукавами (блузу). Верхнім одягом слугував плащ, стягнутий на плечах застібкою (фібулою). Узимку носили або грубо вичесаний овечий кожух, або темну накидку з цупкої тканини чи хутра.

Взуття шили зі шкіри, без твердої підошви, з подовженим, загостреним носом. Але селяни часто ходили босоніж  або в черевиках на дерев'яній підошві.

Щодо засобів комунікації то хоч королівська влада і дбала про шляхове будівництво однак шляхова мережа була нікудишньою. Намощені дороги були рідкістю, до того ж місцеві селяни не рідко розбирали бруківку на будівництво своїх жител. Більшість тодішніх доріг нагадували швидше звичайнісінькі стежки, протоптані через поля і луки. Лише у Франції були королівські дороги де могли розминутися два візки.

Мости лежали в руїнах, а надійним і водночас дешевим транспортним засобом не зважаючи на поширення піратства залишався водний.

 

2. Шлюб і сім'я.

 

Склад і рух населення в середньовічній Європі визначався також шлюбом і сім'єю.

На зорі середньовіччя на укладення шлюбів у Європі впливали римські та варварські традиції. Так, римське право узаконювало ранні, майже дитячі шлюби — з 12-річного віку, але до кінця середньовічної доби шлюбний вік у Європі зріс на кілька років. Шлюб вважався недійсним без так званого «ранкового подарунку», який підносили нареченій на весіллі родичі жениха. Коштовність такого подарунку залежала від можливостей того, хто дарував. Традиції варварів, на відміну від античних, допускали шлюби між родичами, натомість забороняли їх між вільними та рабами.

Навернення європейських народів у християнську віру внесло суттєві зміни у шлюбні відносини. Церква рішуче домагалася, щоб шлюби були добровільними, публічними, міцними і, звичайно, церковними. Так само рішуче вона засуджувала подружню.

Подружньої рівності в середньовічній Європі не існувало. Хоч середньовічні поети й оспівували жіночу вроду та лагідність, але в повсякденні до жінок у суспільстві ставилися зневажливо. Це можна пояснити. По-перше, у середньовічній Європі яка одну війну закінчувала лише для того, щоб розпочати іншу, понад усе цінувалися фізична сила і воєнна звитяжність. По-друге, постійна загроза голодомору та розпорошення сімейного майна спонукали вбачати у жіночій здатності народжувати дітей не стільки добро, скільки зло. По-третє, перестаралася у своїх випадах проти жінок церква, яка при цьому керувалася негативною християнською оцінкою «прародительки Єви».

 

Цей документ зачитує хтось з учнів.

Док. 2.

 XV ст. Із книги Христини Пізанської «Про місто жіноче»

У чоловіків, які ополчаються на жінок через свої тілесні вади, слабке і недолуге тіло, а розум витончений і злий. Вони не знаходять іншого способу вгамувати біль за свою недолугість, окрім як зігнати її на жінках...

Через заздрощі нападають на жінок і ті лихомовні чоловіки, які усвідомили, що багато жінок розумніші і шляхетніші за них, і, будуючи вражені, пройнялися до них зневагою...

Стосовно тих чоловіків, які одержують задоволення, коли зводять наклеп, то немає нічого дивного, що вони обмовляють жінок, бо взагалі з будь якого приводу відгукуються про всіх лихим словом. І запевняю тебе, що кожен, хто неприховано зводить наклеп на жінок, робить це через власну злостивість, наперекір розуму і природі. Наперекір розуму бо виявляє велику невдячність добродіяння жінки такі значні, що якби він не старався він ніколи не зміг би без них обійтися постійно потребуючи жіночих послуг. Наперекір же природі тому, що не існує жодної природної істоти — ні звіра, ні птаха яка б не любила своїх самиць, і було б цілком протиприродним для розумної людини чинити навпаки.

 

Через страшенно високу дитячу смертність —«помирала впродовж перших десяти років життя пересічно кожна друга дитина — у західноєвропейських сім'ях виживало в середні віки щонайбільше троє дітей, отож, разом з батьками, ці сім'ї нараховували, як правило» до п'яти осіб. Були в Європі й великі сім'ї з 40 і більше осіб, але це траплялося рідко.

Жили середньовічні європейці недовго, бо надто часто ставали жертвою воєн, смертельних недуг і голодоморів. Середня тривалість життя тоді ледве досягала 40-45 років для чоловіків і 35 років для жінок (жінки часто помирали від родів). Отож, добою довгожителів і богатирів середньовіччя не було. Найдовше, до 60 і більше років, жили королі, духовні особи, богослови (церковні вчені).

Впродовж середніх віків народонаселення в Західній Європі то поволі зростало, то, навпаки, різко скорочувалося.

 

 

3.Середньовічне місто.

 

На дошці висить зображення середньовічного замку

Розміри середньовічного міста були зовсім невеликими. Навіть в XIV – XV ст.. великим вважалося місто з 20-30 тис. жителів міста відрізнялися від сіл своїм внутрішнім виглядом. Головною ознакою була наявність замку.

З ростом місцевих громад, а також з стрімким збільшенням нападів арабів, угорців, норманів, стало необхідним запровадити більші та надійніші укріплення, які б могли забезпечити сильний захист периметра. Замкові стіни разом з баштами, призначеними для володаря, та з житлом в межах замку для певної частини місцевих мешканців, добре слугували цій меті. Замок був одночасно і фортецею і помешканням феодала.

Замки також будувалися для захисту ключових точок місцевості, таких як горні переходи або гирла річок. Для цієї мети широко використовувалися елементи рельєфу: скелі, ріки, пагорби і таке інше.

Замки будувалися переважно на пагорбі,  який височів над місцевістю . Оточений ровом із водою, із високими стінами і декілька рядів, замок був досить надійною фортифікаційною спорудою Навіть декілька сотень його захисників досить успішно стримували облогу кількатисячного війська.

Над усіма будівлями замку височіла головна вежа – донжон. Вона була призначена як для життя феодала так і для оборони. її підвали пристосовували для зберігання різних припасів. Там також часто викопували криницю. Верхні поверхи були місцем де мешкав феодала зі своєю родиною та слугами. Важливим елементом вежі був потаємний хід, що дозволяв господареві в разі  необхідності втекти в безпечне місце.

Міські стіни з часом робилися тісними і не поміщали всіх новобудов. Так почали виникати передмістя, слободи, слободи які були населені переважно ремісниками, дрібними продавцями і т.д.

Оскільки стіни і рови не дозволяли місту рости в ширину, вулиці були дуже вузькими. Будинки часто деревяні часто тісно прилягали один до одного. Балкони які були висунуті вперед ледь не стикалися з балконом будинку що був навпроти. Через це на вулиці ледь потрапляло світло.

Сміття, недоїдки викидали прямо на вулиці тому не рідко можна було побачити як вулицями гуляють кози, вівці, свині. Коли падав дощ то вулиці через болото були майже непрохідними.

Разом із замками в Європі з'явились і важко озброєні професійні воїни — рицарі. Вони були головними дійовими всіх війн епохи Середньовіччя. Рицар був не просто вершником, а самостійною бойовою одиницею. Він був одягнений у кольчугу — сорочку зі скріплених між собою металевих кілець. ЇЇ замінили ковані лати, що захищали рицаря з ніг  до голови. Крім того, воїн прикривався в бою щитом, на якому було зображено герб — розпізнавальний знак його роду — і девіз вислів, що пояснював зміст герба. Озброєння рицаря складалося з довгого важкого списа і меча (рідше бойової сокири або палиці). Бойовий кінь вершника теж споряджався обладунками. Отже, рицар на коні ставав своєрідною рухомою фортецею. Усе це озброєння коштувало дорого (дорівнювало вартості - від 20 до 45 корів).

Основним завданням рицаря у бою було не вбити противника, а вибивши його із сідла, роззброїти і взяти в полон.

Щоб стати рицарем, слід було пройти спеціальну процедуру посвячення. Старший син, який успадковував батьківський феод, що не підлягав поділу у юнацькі  роки був зброєносцем, оволодіваючи навичками верхової їзди і технікою володіння зброєю. Досягнувши 18 років, він один або разом з іншими майбутніми рицарями проводив ніч у молитвах. Наступного дня сеньйор при багатьох свід­ках вручав йому меч і шпори. Посвячений у рицарі давав клятву вірності, зобов'язувався захищати вдів, сиріт і тих, хто служить Богові. У різних країнах обряд мав свої особливості; спершу він буй простим, згодом ускладнювався. Наприкінці  XI ст. до цього обряду долучилась і церква.

Славу непереможного воїна можна було здобути, і під час рицарських турнірів — військових змагань у силі та вправності. Ці змагання тривали по кілька днів.

Першого дня учасники демонстрували спритність і силу. Наступного дня влаштовувалися поєдинки зі спеціальною турнірною зброєю між пішими рицарями чи вершниками. Іноді, коли суперники вирішували з'ясувати якусь невирішену між ними суперечку, зброя була справжньою. У таких поєдинках траплялися і жертви. На третій день вели бій уже групами, найчастіше — 50 на 50. Учасники оголошували, що змагаються за прихильність прекрасних дам, на яку після бою вони могли розраховувати. Переможець здобував славу і визнання, почесні призи, а також коней і зброю переможених. Оскільки залишитись без зброї та коня вважалося ганьбою, переможець повертав їх переможений за викуп.

Поступово турніри втратили тренувальну мету і перетворилися на аристократичні свята.

Отже, життя в середньовіччі було вкрай важким. Це зумовлювалося важкими умовами проживання, відсутністю гігієни та медицини, поганими                             природньо - кліматичними умовами. Однак середньовіччя для нас залишається цікавим стародавніми замками, романтичними баладами та вишуканим мистецтвом.

 

 

ІІІ. Домашнє завдання

1) Намалювати середньовічний замок.

2) Опрацювати §2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Док. 1

XIV ст. Середньовічний автор про «чорну смерть» на Сицилії в 1347 р.

 І ось у жовтні 1347 року у порту міста Мессіна причалили генуезці... [Вони] принесли з собою хворобу, яка пронизала їх до кісток, та таку, що всі, хто розмовляв з ким-небудь із них, був уражений цією смертельною недугою; смерті ж цієї, що вражала миттєво, абсолютно неможливо було уникнути. Смерть наздоганяла... й тих, хто купляв у них (генуезців) речі, доторкувався чи наближався до них. Здогадавшись, що несподіваний мор звалився на них через прибуття у порт генуезьких галер, жителі Мессіни спішно прогнали їх з міського порту, проте смертельний бич не полишив цього міста, і місто це повністю вимерло... Трупи залишалися в будинках, і жоден священик, жоден родич — хай би то був син, батько або хтось із близьких— не наважувалися увійти туди... Будинки померлих стояли відкритими з усіма скарбами, грошима і коштовностями; якщо хтось хотів увійти туди, ніхто йому не ставав на заваді...

 

 

 

Док. 2.

 XV ст. Із книги Христини Пізанської «Про місто жіноче»

У чоловіків, які ополчаються на жінок через свої тілесні вади, слабке і недолуге тіло, а розум витончений і злий. Вони не знаходять іншого способу вгамувати біль за свою недолугість, окрім як зігнати її на жінках...

Через заздрощі нападають на жінок і ті лихомовні чоловіки, які усвідомили, що багато жінок розумніші і шляхетніші за них, і, будуючи вражені, пройнялися до них зневагою...

Стосовно тих чоловіків, які одержують задоволення, коли зводять наклеп, то немає нічого дивного, що вони обмовляють жінок, бо взагалі з будь якого приводу відгукуються про всіх лихим словом. І запевняю тебе, що кожен, хто неприховано зводить наклеп на жінок, робить це через власну злостивість, наперекір розуму і природі. Наперекір розуму бо виявляє велику невдячність добродіяння жінки такі значні, що якби він не старався він ніколи не зміг би без них обійтися постійно потребуючи жіночих послуг. Наперекір же природі тому, що не існує жодної природної істоти — ні звіра, ні птаха яка б не любила своїх самиць, і було б цілком протиприродним для розумної людини чинити навпаки.