Урок на тему : "М. В. Гоголь "Тарас Бульба"

М.В.Гоголь «Тарас Бульба»

Виссаріон Григорович Білінський (1811–1848 гг.) Його повісті смішні, коли ви їх читаєте, і сумні, коли ви їх прочитаєте. Віссаріон Білінський про повість М. В. Гоголя «Тарас Бульба».

Ця повість про кохання та зраду , про обов’язок та честь, про мужність та героїзм, про любов до рідної землі.

Дії, які зображені в повісті, датуються приблизно XV-XVII ст. хоча автор вказує, що Тарас Бульба народився в XV ст., на користь сімнадцятого століття говорить відомий факт куріння трубки Бульбою: тільки до сімнадцятого століття тютюн набув широкого поширення

«Тарас Бульба» є не тільки історична повість, а героїчна епопея. Жанр повісті

Запорізька Січ

Степ— це образУкраїни, образ Вітчизни. Саме він допомогає розкрити характери героїв.

— Тепер благослови, мати, дітей своїх! — сказав Бульба. — Благай Бога, щоб фортунило їм на війні, щоб вони повсякчас боронили свою честь лицарську, щоб стояли довіку за віру Христову, а коли ні — хай краще пропадуть, щоб і духу їхнього не було на світі!.. Підійдіть, діти, до матері: молитва материна із морського дна вертає й на землі спасає.

Нехай же знають вони всі, що значить на землі нашій товариство!

Характеристика синів Тараса Бульби В Бурсі…

Остап Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Чотири рази закопував він свого букваря в землю і чотири рази, відшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Запевне він зробив би те і вп'яте, коли б батько врочисто не заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й не пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки. Цікаво, що це казав той самий Тарас Бульба, який шпетив усяку вченість і радив, як ми вже бачили, своїм дітям зовсім про неї й не дбати. З того часу Остап якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави..

-Остап мав славу одного з найкращих товаришів. один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; -ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; Він був прямодушний з рівнею своєю. - Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час. Його взяли за серце сльози бідної матері, і тільки це тепер його смутило й змушувало в задумі хилити голову. Яким був Остап?

Остап виявляє "нахили майбутнього вождя", він холоднокровний, винахідливий у бою. Кому належать слова? Та це буде з часом добрий полковник! Ей-ей, буде добрий полковник, та ще такий, що й батьку за пояс заткне!

Андрій -Менший брат , Андрій, мав живішу і трохи тоншу вдачу. -Він був беручкіший до науки й опановував її легше, ніж тяжкі, дужі натури. -А ще він був меткіший од свого брата; частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари, тим часом як брат його Остап без зайвих хитрощів скидав із себе свитку й клався долі, навіть у думці не маючи прохати помилування. - Він також горів жадобою лицарського подвигу, але в душі його знаходилося місце і для інших почуттів. Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як тільки минуло йому вісімнадцять років. 

Небавом обидва юнаки здобули щиру прихильність у козаків. Частенько разом з іншими товаришами зі свого куреня, а іноді й усім куренем та з сусідніми куренями виїздили вони на полювання в степ... Моторно і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — вчинок, за який молодика врочисто приймали до козацького коша. і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії-справа". Поведінка братів під час боїв

"Але скоро запорожці почали потроху нудьгувати . Молодим і особливо синам Тараса Бульби, не подобалося таке життя. Андрій помітно нудьгував. Нерозумна голова, - говорив йому Тарас. - Терпи козак. - отаманом будеш! Не той ще добрий воїн, хто не втратив духу у важливій справі, а той добрий воїн, хто і на неробство не скучить, хто все витерпить і хоч ти йому що хоч, а він все-таки поставить на своєму. Не зійтися палкому юнакові з старцем. Інша натура у обох, і іншими очима дивляться вони на ту ж справу… Остап давно вже взявся до свого діла і відійшов до куренів. Андрій же, сам не знаючи чого, почував якусь задуху в серці

Зрадник ?… А що мені батько, товариші й вітчизна? — мовив Андрій. — Тож коли так, то ось що: нема в мене нікого! Нікого, нікого! — промовив він тим самим голосом і підтвердив мовлене таким рухом руки, яким упертий, непоборний козак виявляє звагу вчинити справу нечувану й для когось іншого неможливу. — Хто сказав, що моя вітчизна Україна? Хто дав мені її за вітчизну? Вітчизна є те, чого шукає наша душа, що для неї наймиліше. Моя вітчизна — ти! Ось моя вітчизна! I понесу я вітчизну цю в серці моїм, понесу її, доки стане мого віку, і подивлюся — хай хто-небудь з козаків вирве її звідтіля! Я все, все, що є на світі, продам, віддам, занапащу за таку вітчизну!

Чи зміг батько пробачити синові зраду Вітчизні?

Собача смерть… Покірно, як дитина, зліз він з коня і зупинився ні живий, ні мертвий перед Тарасом ... блідий, як полотно, був Андрій; видно було, як тихо ворушилися уста Його і як він вимовляв чиєсь ім'я; але це було не ім'я Вітчизни або ім'я матері, або братів-це було ім'я прекрасної полячки. Тарас вистрілив.

Остап перед стратою: Остап зупинився. Йому першому доводилося випити цю важку чашу. Він глянув на своїх, підняв руку верх і вимовив голосно: - Дай же, боже, щоб всі, які тут не стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин! Щоб жоден з нас не промовив жодного слова!

Тарас Бульба Центральний образ повісті-Тарас Бульба. Цей герой вірно стоїть за незалежність Батьківщини, вище за все цінуючи військове братство, честь і доблесть. Автор виділяє головне в натурі Тараса - його невгамовність, прагнення до боротьби, вільнолюбство, почуття власної і національної гідності. Тарас закликає постояти за християнську віру. Долю Тараса автор пов'язує з долею України, а сама повість є героїчним епосом.

Смерть Тараса Бульби Вороги вирішили спалити старого козака живцем. Прив'язали його до величезної колоди, праву руку прибили цвяхом і поставили колоду, так що він був видно всім, як вдалий трофей. Вітер розвівав його біле волосся. Здавалося, він стояв на повітрі, і в цьому було щось надприродне. В особі його не було помітно ніякої турботи про себе. Він дивився в той бік, де відстрілювалися козаки. Він підказав їм, куди скакати, щоб піти від переслідування. До останнього подиху життя думав Старий про своїх соратників!!

Остання промова Бульби звернена не стільки до козаків чи ворогів, скільки до читачів. В уста свого героя Гоголь вклав пророцтво про майбутнє рілної землі, і не буде в світі сили, яка б не скорилася йому!..». Автор (а разом з ним і читач) захоплений героїчною загибеллю Тараса і робить Узагальнення:«Ахіба знайдуться у світі такі вогні й муки, така сила, що перемогла б козацьку силу?!».