Урок на тему: "Право: поняття, принципи, ідеї. Засади правової держави. Значення правосвідомості і правової культури.

Тема уроку.  Право:  поняття, принципи, ідеї.  Засади правової держави.

Значення  правосвідомості  і  правової  культури.

1. Поняття і принципи права
2. Поняття і структура правосвідомості
3. Правова  культура

 4.  Сутність та ознаки правової держави

1. Поняття і принципи права

          Із точки зору юридичної науки право розглядають як  загальносоціальне явище і як волевиявлення держави. Право поділяють на суб’єктивне (закріплена правовими нормами можливість особи реалізовувати свої потреби, діяти певним чином) та об’єктивне. Об’єктивне право є особливим видом соціальних норм. Право об’єктивне – система загальнообов’язкових, формально визначених норм, правил поведінки, що встановлюються і підтримуються державою та регулюють важливі суспільні відносини. Саме у визначенні містяться такі основні ознаки права:

1. Право встановлюється виключно державою. Жодна спільнота, група людей, організація не може цього зробити.
2. Право є системою норм. Наприклад, після прийняття норми щодо рівності всіх форм власності до Кримінального кодексу України було внесено зміни, якими відповідальність за викрадення чужого майна незалежно від форми власності стала однаковою. У Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. взагалі немає різниці, проти якої форми власності скоєно злочин. Іншим прикладом права як системи норм слугує введення в Кодекс законів про працю (КЗпП) України норми щодо надання додаткових неробочих днів (тричі на рік) прибічникам інших, ніж православна, релігій у дні їх найважливіших релігійних свят. Цим забезпечено реалізацію проголошеної в Конституції України рівності всіх релігій, адже православні Трійця, Різдво та Великдень проголошені у КЗпП неробочими днями.
3. Загальна обов’язковість. Це єдиний вид соціальних норм, який є обов’язковим на території держави для всіх, незалежно від їх належності до цієї держави (дія норм права розповсюджується на іноземців, які перебувають на території країни), ставлення до правових норм і навіть незалежно від знання цих норм (незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності).
4. Формальна визначеність. Розуміння цієї ознаки полегшить порівняльний аналіз формулювання норми моралі щодо необхідності поступатися місцем у транспорті особам похилого віку та норми права щодо пенсійного забезпечення цих громадян. (Правові норми щодо пенсійного забезпечення – це чітке визначення віку отримувачів пенсії, її розмір, вимоги щодо отримання тощо).
5. Право охороняється державою. Правоохоронні функції покладені на суди, міліцію та інші органи державної влади.
6. Право регулює не всі відносини між людьми, а лише найважливіші.

      Отже, право – це система загальнообов’язкових норм (правил поведінки), які виражають загальні та індивідуальні інтереси (волю) населення країни, є регулятором суспільних відносин, визнаються та охороняються державою і забезпечуються всіма заходами державного впливу, у тому числі заходами примусу.

     Принципи права – це закріплені у праві вихідні нормативно-настановчі положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

     Принципи права поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

     Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

                                    Види загальнолюдських принципів:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи  - політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя.
2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості.
3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов’язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.
4. Принцип гуманізму (людинолюбства).
5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право виражає волю народу через такі форми народовладдя, як безпосередня та представницька демократія.
6. Принцип законності виражається у вимогах суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб’єктами правовідносин та невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

        Типологічні принципи визначаються як настановні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність. Наприклад, рабовласницькому типу права притаманні такі принципи: тісний взаємозв’язок норм права з родоплемінними звичаями, вплив релігії на формування права, невизнання рабів суб’єктами права, яскраво виражений класовий характер цього права, охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність, відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.

     Феодальний тип права ґрунтувався  на таких принципах: право привілеїв, відкрите право застосування сили (кулачне право), наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу, жорстокість і широка можливість судової розправи.

     Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави в реальних соціальних умовах. До них належать, наприклад: принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.

        Галузеві й міжгалузеві принципи права характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них належать принципи гласності судочинства і повної матеріальної відповідальності.

        Принципи інститутів права – це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права, наприклад, принцип несприйняття подвійного громадянства або принцип охорони й захисту всіх форм власності.

          2.  Поняття і структура правосвідомості

         Правосвідомість – одна з форм суспільної свідомості, яка виражає ставлення до права. Свідомість людини є регулятором поведінки людини. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, релігійні. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні.

     Кожна людина, яка живе в суспільстві, отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього  в неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з*являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах. Таким чином, у кожної людини формується правосвідомість.

     Із наведеного опису механізму формування правосвідомості можна зробити висновок, що це явище складається з трьох елементів: правових знань (їх особа отримує, ознайомившись із правовою нормою), правових оцінок (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правових установок (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій).

     Правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної із правом.

     У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи, як правова психологія та правова ідеологія.

      Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ.  Це неусвідомлене ставлення до права, що і є правосвідомістю, яка походить із повсякденної практики в процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується стихійно. У ній провідним елементом є емоції. Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, знищували заводське майно. Вони емоційно реагували на правові явища, у даному разі – на законодавство.

     Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

        За суб’єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:

1. індивідуальну – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;
2. групову – виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, колективів;
3. суспільну – виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

3. Правова  культура

     Правова культура – це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права, і стосується правової

 реальності даного суспільства.

     Система цінностей – це активність суб’єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, стабільний правопорядок.. систему цінностей в галузі права, що існують в суспільстві, називають правовою реальністю, яка збігається з поняттям «правова система».

    Поняття «правова культура» можна розглянути в таких аспектах: як правова культура суспільства,  правова культура особи та групова правова культура.

Структура  правової  культури  суспільства  містить:

1. культуру правосвідомості  - високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;
2. культуру правової поведінки – правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
3. культуру юридичної практики – ефективну діяльність законодавчих, судових, правоохоронних органів.

     Правова культура особи – це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну поведінку.

                             Правова культура особи містить:

1. знання законодавства;
2. переконаність у необхідності та корисності законів;
3. уміння користуватися правовим інструментарієм – законами – у практичній діяльності.

      Правова  активність – одна з характеристик особи. Формами прояву правової активності є сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довіреної особи кандидата в депутати тощо.

     Групова правова культура – це правова культура певної групи людей. Наприклад, професійна правова культура колективу юристів.

4.  Сутність та ознаки правової держави

Поняття  та ознаки держави

           Дати визначення держави, яке б відображало всі грані цього складного суспільного явища, намагалося багато видатних філософів, політиків, юристів. Так, давньогрецький філософ Аристотель вважав, що держава є втіленням мудрості, справедливості, краси та загального блага. Римський філософ Цицерон розглядав державу як союз людей, об’єднаних загальною користю і справедливістю. Що ж таке держава?

      Держава – це здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами шляхом надання своїм вимогам загальнообов’язкового характеру та можливістю реалізації цих вимог за допомогою сили примусу.

Ознаки  держави:

1. Держава охоплює все населення країни. Територія є матеріальною основою існування держави. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що живе тут. Територіальна ознака породжує громадянство. Громадянин держави набуває, з одного боку, обов’язок підкорятися державно-владним велінням, з другого – право на заступництво і захист держави.
2. Держава має спеціальний апарат управління – систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, що утримуються за кошти суспільства заради їх управлінських функцій.
3. Держава має апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, міліція, тюремні і виправно-трудові установи).
4. Правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, які розробляє, приймає та охороняє держава.
5. Держава має єдину грошову систему.
6. Держава має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю.
7. Держава має суверенітет (незалежність, єдність, верховенство).
8. Держава має формальні реквізити – офіційні державні символи: прапор, герб, гімн.

     Правова держава – це держава, в якій панують норми права, забезпечуються права і свободи людини, влада підпорядкована волі народу.

До основних ознак правової держави належать:

1. верховенство і панування правового закону (загальність права);
2. взаємна відповідальність держави і особи;
3. наявність широких прав і свобод людини та гарантій їх забезпечення (правова рівність усіх осіб);
4. поділ влади на три гілки;
5. народ є джерелом влади;
6. високі правова культура та правова свідомість;
7. пріоритет норм міжнародного права над національним;
8. наявність Конституційного суду та ефективної правоохоронної системи;
9. врегулювання взаємовідносин між собою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам – тільки те, що прямо дозволено законом.

Контрольні   запитання

           1.  Що таке держава?

           2.   Які ознаки держави?

           3.   Як  поділяють  принципи права?

           4.  Що таке правова держава та які її основні ознаки?

           5.  Назвати форми правосвідомості.