Урок на тему:" Різноманітні напрями творчості М. Лисенка"

Тема: « Різноманітні жанрові  напрями

творчості  М. Лисенка»

Мета: детальніше розглянути жанрові напрями творчості М. Лисенка

 Романтичну епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка (1842-1912) — великого українського композитора, блискучого віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця і активного громадського діяча демократичного напряму. Йому судилося стати основоположником української класичної музики

                                           ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКА

Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п'єси тощо); писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.[1]

Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін. Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» .

Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах. Великий цикл, що називається «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка» і охоплює твори різних жанрів і форм,— скарбниця зразків вокальної і вокально-симфонічної музики. Серед вокально-симфонічних творів Лисенка значне місце займає чоловічий хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик», він по суті показував картину тодішнього життя українського народу, поневоленого царським самодержавством. Кантата «Радуйся, ниво не политая» ще яскравіше показує активний протест проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці [2 ] .В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко змалював галерею зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах кріпосницького ладу («Ой, одна я, одна», «Ой, я свого чоловіка в дорогу послала», «Ой, умер старий батько» та багато інших).

Обробки народних пісень. Неоцінимі заслуги Лисенка і в художній обробці народних пісень. В результаті багаторічної практики збирання й обробки українського музичного фольклору Лисенко видав 7 збірок пісень для голосу з фортепіано (по 40 пісень у кожній), 5 випусків обрядових пісень, збірник дитячих пісень та ігор [3] . В усіх піснях Лисенко завжди намагався як найвиразніше передати зміст і характер художніх образів, підкреслити найбільш яскраві і цікаві особливості музичної сторони тієї чи іншої пісні. Яскравим прикладом сказаного може бути пісня «Ой зійшла зоря» з першого випуску. Епічний колорит пісні виразно переданий у широкій, простій, але величній мелодичній лінії і у супроводі, що нагадує звучання українського народного інструмента ліри. Весь виклад пісні «Ой зійшла зоря» дуже стриманий і лаконічний,3він подає виразну картину епічної розповіді старого лірника про давню подію, яка залишила глибокий слід у народній пам'яті. Лисенко прекрасно знав і відчував природу багатоголосної української пісні. Музична практика (основним жанром у концертах хору Лисенка та інших хорових колективів на Україні тоді були розкладки народних пісень) вимагала від Лисенка безупинного розширення пісенного хорового репертуару. Саме в період найбільш інтенсивного розквіту диригентської діяльності Лисенка (80—90-і роки) він написав свої 12 хорових «десятків» народних пісень. Народне багатоголосся займає велике місце в цих творах. Здебільшого поліфонічний виклад мають пісні ліричні або протяжні, сумні, з широкою, багатою на прикраси мелодією. Лисенко намагається індивідуалізувати кожний голос хору, розкриваючи тим чи іншим тембром настрої, що є в поетичному тексті і мелодії пісні .Дуже показова щодо цього пісня «Туман, туман, туманами» з дванадцятого десятка. Кращі хорові розкладки Лисенка  переростають значення «обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю художні музичні твори.  Ще одним знаменитим творінням композитора є музика до вірша Олександра Кониського “Молитва за Україну”, більше відомого як духовний гімн України “Боже, Великий, Єдиний”. 

Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: І. Франка, М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших. Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова І. Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова Г. Гейне).

Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано та інших інструментів. Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва. Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві. Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора. Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка (зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін. , що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури.

                                                         Висновок

    Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку української музичної культури . У ній композитор  підсумував  великий історичний період розвитку української музичної культури  на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості. Його педагогічна діяльність заклала фундамент вищої спеціальної освіти в Україні. Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність. Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.      Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, Л. Ревуцький, С. Людкевич, М. Вериківський, Г. Верьовка, брати П. і Г. Майбороди, Г. Жуковський та інші [4].

Минають віки, змінюються покоління, але творчість М. В. Лисенка залишається. І сьогодні учні мистецьких шкіл, ліцеїв, коледжів  виховуються на кращих її  зразках, бо саме вона дає силу і наснагу нашому волелюбному народу, нашій славній Україні.

                                     ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

1. Культура та побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – 2 – е вид. , доп. та перероб. – К. :Либідь, 1993.[1, с.31]
2. « Музчна школа» . О. Бартко - Навчально-методичне видання , №10/2014 (випуск 72) – [2, с.15]
3. Нариси з історії української музики, ч. 1/ Л. Архімович, Т. Каришева, Т. Шеффер, О. Шреєр-Ткаченко, 1964 -  [3, с. 227]
4. Поліщук Т. Микола Лисенко – Гетьман української музики – Мистецька сторінка. URL: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=576 [4, с. 7]