Урок на тему : "Розмноження і розвиток ссавців. Різноманітність ссавців. Першозвірі. Сумчасті."

Тема. Розмноження і розвиток ссавців. Різноманітність ссавців. Першозвірі. Сумчасті.

Мета: Освітня - розширити знання учнів про клас Ссавці; ознайомити із особливостями розмноження ссавців; дати характеристику таким групам, як Першозвірі, Сумчасті, Плацентарні;

Розвиваюча - розкрити їх пристосування до певних умов існування; звернути увагу на біологічні особливості яйцекладних ссавців, ознаки їх спорідненості із плазунами;

розвивати навики порівняльного аналізу; удосконалювати вміння працювати з текстом, виділяти головне, робити висновки;

Виховна -виховувати пізнавальний інтерес до вивчення біології, екологічний тип мислення.

Основні поняття і терміни: ссавці, першозвірі, сумчасті, плацентарні, плацента.

Обладнання: мультимедійна презентація, додаткові інформації (книги, журнали), фонограми «Релакс», «Звуки звірів» ноутбук.

Методи та прийоми: бесіда, випереджувальні завдання та повідомлення учнів, складання опорної схеми, інтерактивний прийом «Мікрофон».

Тип уроку: комбінований.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

Привітання учнів, емоційне налаштування на урок

Добрий день діти, давайте привітаємо наших гостей, та побажаемо нам гарного настрою і натхненної праці!

 Аутотренінг (релаксація).

А щоб краще працювалося, налаштуємо себе на активну роботу за допомогою

аутотренінгу. Прошу повторювати за мною. « Я - учень, Я - особистість творча. Я

думаю, аналізую.

Я не боюсь висловлювати свої судження.

Помилившись я міркую далі.

Шукаю істину.

Я хочу багато знати.» І почнемо урок з перевірки домашнього завдання, у вигляді диктанту!

ІІ. Опитування домашнього завдання

Біологічний диктант  слайд 4

1. Відділи тіла ссавців: …
2. Кількість хребців у шийному відділі жирафи …
3. Найбільш розвинені відділи мозку ссавців …
4. Між грудною і черевною порожнинами знаходиться …
5. У черепі розрізняють відділи …
6. Мале коло кровообігу проходить через …
7. Структурно-функціональною одиницею легень є …
8. Кількість хребців у шийному відділі миші …
9. Зуби у ссавців поділяються на …
10. Скелет передньої кінцівки складається із …
11. Звуки ссавці видають при допомозі …
12. Довгий виріст кишечника  у ссавців…

 

слайд 5

Взаємоперевірка. Правильна відповідь 0,5 балів.Порахуйте і поставте в картку самооцінювання.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Мозковий штурм слайд 6,7

 

Що таке статевий диморфізм?

Стате́вий диморфі́зм (від лат. di — два, morphe — форма) — анатомічні відмінності між самцями і самицями одного і того ж біологічного виду, не враховуючи статевих органів. Статевий диморфізм може проявлятися в різних фізичних ознаках, наприклад:

• Розмір. У ссавців і багатьох видів птахів самці більші і важчі, ніж самиці. У земноводних і членистоногих самиці, як правило, більші за самців.

• Волосяний по́крив. Борода у людини, грива у левів або бабуїнів

• Забарвлення. Колір пір'я у птахів, особливо у качиних.

• Шкіра. Характерні нарости або додаткові утворення, такі, як роги у оленевих, гребінець у півнів, або жіночі груди людини.

• Зуби. Бивні у самців індійських слонів, більші ікла у самців моржів і кабанів.

Що таке яйценародження?

Яйценародження - це спосіб відтворення, за якого розвиток ембріона відбувається поза материнським організмом за рахунок значного запасу поживних речовин яйця. Після формування новий організм виходить з яйцевих оболонок і починає самостійне життя. Такий спосіб відтворення наявний у кишковопорожнинних, членистоногих, птахів, плазунів та однопрохідних ссавців.

Що таке живонародження?

Живонародження - це спосіб відтворення, за якого розвиток ембріона відбувається всередині материнського організму за рахунок її поживних речовин, після чого сформований новий організм виходить з тіла матері та починає окреме від неї існування. Таке відтворення характерне для кишковопорожнинних, червів, членистоногих, молюсків, деяких акул та плацентарних ссавців. Яйця цих тварин мають у яйці незначний запас поживних речовин. Розвиток ембріона при живонародженні може відбуватися в яєчнику, яйцеводах або їх розширеннях, перетворених у матку.

 

 

ІV. Мотивація навчальної діяльності

 Сьогодні на уроці ми здійснимо подорож і дізнаємось про особливості розмноження ссавців та їх різноманітність на прикладі Першозвірів та Сумчастих. Тому напишемо у зошиті число та тему уроку: Розмноження і розвиток ссавців. Різноманітність ссавців. Першозвірі. Сумчасті.

слайд 8

У своїх працях нідерландський натураліст Ніколас Тінберген писав: «Незвичайне поряд, і не треба для цього летіти в якісь заморські країни. Треба тільки захотіти зустрітися з ними. І тоді станеться диво – диво відкриття, власного». А для цього потрібно якомога більше читати, бути уважним, спостережливим, збирати і порівнювати факти.

Метою нашого уроку є формування знань про особливості розмноження і розвитку Ссавців , їх поведінку; ознайомлення з різноманітними формами турботи про нащадків і сезонними явищами, як пристосуваннями до виживання виду. Нам потрібно з'ясувати, Які особливості розмноження характерні для ссавців, які пристосування до продовження роду виникли у ссавців на прикладі першозвірів та сумчастих.

 (слайд 10) Контрольні пункти приклеювати на дошку,а потім наш контролер буде підписувани їх.

Зупинки, які ми з вами пройдемо:

• Біологічний диктант.
• Розмноження ссавців.
• Систематика.
• Дослідницька.
• Різноманітність першозвірів.
• Різноманітність сумчастих.
• Вправа “Дивування”
• Чорні списки.

 

V. Вивчення нового матеріалу

 

Зупинка 1. Розмноження ссавців (слайд 11)

1. Розмноження й розвиток ссавців

Ссавці роздільностатеві — самці й самки зазвичай відрізняються за величиною, забарвленням і поведінкою. Незважаючи на те що практично всі ссавці живородні, будова їхніх органів розмноження відрізняється деякими особливостями. Яєчники самки невеличкі, і яйцеклітини, що розвиваються в них, мають дуже маленькі розміри і майже позбавлені жовтка. Коли яйцеклітина дозріває, вона надходить у яйцепровід, де й відбувається запліднення. Обидва яйцепроводи відкриваються в матку —мускулистий мішок, стінки якого можуть дуже сильно розтягуватися. Яйцеклітина прикріплюється до стінки матки й починає ділитися. Весь подальший розвиток плода відбувається в-цьому органі.

Навколо маленького зародка утворюються оболонки, які одним своїм боком зростаються зі стінкою матки. Ці оболонки утворюють плаценту; у ній кровоносні судини матері через пуповину тісно пов’язані із кровоносними судинами плода. Через стінки судин із крові матері в кров зародка надходять поживні речовини й кисень. Вуглекислий газ і інші шкідливі для зародка речовини надходять у зворотному напрямку й видаляються вже самим організмом матері.

У зародка ссавця на ранніх стадіях розвитку є хорда, зяброві щілини й інші ознаки нижчих хордових. Під час росту він розтягує стінки матки. Тривалість такого внутрішньоутробного розвитку у представників різних видів різна. Це залежить, головним чином, від розмірів тварини: вагітність у хом’ячків, приміром, триває 11—15 діб, у собаки — 2 місяці, а у слона — 20—22 місяці. Розміри впливають і на кількість дитинчат: у великих тварин їх 1—2, а у дрібних може бути один або навіть два десятки.

Коли закінчується термін вагітності, наступають пологи. М’язи матки скорочуються й виштовхують плід через статевий отвір назовні. Дитинча робить вдих — і його легені розправляються, після цього воно може дихати самостійно. Пуповина може розірватися або мати сама перегризає її.

Самка вигодовує дитинчат молоком, звідси й походить назва класу. Молоко утворюється в молочних залозах, які можуть бути розташовані на грудях або на череві тварини. Протоки цих залоз відкриваються маленькими отворами на кінці сосків. їхнє число також може бути різним, залежно від плідності даногс) виду. Молоко починає вироблятися до моменту пологів. Воно поживне й містить всі необхідні для молодого організму речовини — жири, білки, вуглеводи, різноманітні вітаміни й мінеральні солі, а також воду.

Перший час дитинчата живляться тільки одним молоком. Згодом вони переходять на їжу, що стане для них звичайною.

Дитинчата у більшості ссавців народжуються сліпими й навіть іноді голими. Самка ще до пологів будує гніздо, де могло б перебувати народжене потомство. Вона зігріває дитинчат своїм тілом, вилизує їх і годує. У інших ссавців (наприклад, деяких копитних) дитинчата народжуються повністю сформованими й уже через кілька годин можуть вирушати за матір’ю. У цьому випадку вона тільки годує й охороняє їх. Взагалі, потомством, в основному, опікується мати, але у деяких видів це робить батько. Інстинкт нерідко змушує батьків навіть ризикувати своїм життям, щоб урятувати життя дитинчати.

Молодняк полюбляє гратися, боротися, переслідувати один одного, стрибати й бігати. Все це служить гарним тренуванням і сприяє виробленню прийомів захисту й нападу, які можуть бути індивідуальними. Такі ігри характерні тільки для ссавців.

 

 

слайд 12

Розповідь учителя з елементами бесіди, складання на дошці «ромашки асоціацій»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зупинка 2. Систематика слайд 13-15

Вправа «Склади схему»

 

В основу поділу ссавців на першозвірів, сумчастих та плацентарних взято особливості розмноження і розвитку. Тому вам пропонується скласти систематику.

• Царство: Тварини.
• Підцарство: Багатоклітинні.
• Клас: Ссавці.
• Імперія: Клітинні.
• Тип: Хордові.
• Підкласи: Першозвірі, Сумчасті, Плацентарні.
• Підтип: Хребетні.
• Надклас: Чотириногі.

 

 

Зупинка 3.  Дослідницька слайд 16-17

Робота із текстом (Додаток 1)

І. Виділити характерні особливості яйцекладних ссавців.

ІІ. Виділити характерні особливості сумчастих ссавців.

ІІІ. Виділити характерні особливості плацентарних ссавців.

Очікувані відповіді

Особливості яйцекладних:

• розмножуються, відкладаючи яйця,
• яйця насиджують або виношують у сумці,
• є сумчасті кістки (невеликі кістки тазу),
• плацента й соски відсутні,
• зубів у дорослих форм немає,
• є клоака,
• кора головного мозку розвинена слабко,
• температура тіла порівняно низька й непостійна,
• наземні або напівводяні форми.

Особливості сумчастих:

• хижі, рослиноїдні та всеїдні,
• є наземні, підземні, деревні (у тому числі планерувальні) та напівводні форми,
• у більшості  самок є сумка для виношування дитинчат,
• плацента нерозвинена,
• дитинча живиться жовтком яйцеклітини,
• вагітність коротка,
• дитинча народжується маленьке і несформоване,
• новонароджені дитинчата не здатні самі ссати молоко.

Особливості плацентарних:

• наземні, підземні, деревні, літаючі, водні і напівводяні форми,
• хижі, рослиноїдні та всеїдні,
• добре розвинена плацента,
• дитинча живиться через пуповину,
• дитинча народжується добре сформоване,
• зуби диференційовані,
• розвинена кора мозку,
• температура тіла стабільна.

 

Зупинка 4. Різноманітність першозвірів слайд 18-19-20

 

Учитель: Першозвірі або Яйцекладні поширені тільки в Австралії, на Новій Гвінеї й Тасманії.

Качкодзьоб є унікальною твариною. Коли опудало качкодзьоба вперше привезли до Європи, вчені вирішили, що це дуже майстерна підробка. У ті часи шахраї з частин різних тварин намагалися виготовляти русалок, драконів. Яким же було здивування, коли виявила, що опудало справжнє.

Демонстрація фрагменту відео, повідомлення учня. Головко А.

Учитель: Качкодзьоб дуже чутливий до забруднення води. слайд 21-22

Єхидна наземна тварина. Живе у заростях чагарників, полюбляє кам'янисті ділянки. Використовує свої голки як захист на кшталт їжака. При небезпеці згортається у кулю. Тварина здебільшого активна вночі. Вдень вона відпочиває у своєму лігві, а вночі полює. Харчується здебільшого комахами, насамперед мурахами, термітами, але інколи вживає дощових червів. Її кігті та лапи досить сильні, щоб зруйнувати мурашник або вдертися до термітника.

Перегляд фрагменту відео.

 

Зупинка 5. Різноманітність сумчастих  слайд 23-24-25

 

Учитель: Група сумчастих ссавців досить численна. Поширені на материку Австралії, на Новій Гвінеї, Тасманії і прилеглих островах, за винятком американських опосумів. Сюди належать рудий кенгуру, двоколірний валлабі, деревний кенгуру, вомбат, сумчаста куниця, сумчаста білка, сумчастий диявол, коала та багато інших.

Повідомлення учня про коалу. Лаврікова В.

Сумчасті лише зовні схожі на звичних для нас тварин, насправді вони не є їх близькими родичами.

 

Учитель: Ось і добігла кінця наша подорож.. Мені теж було дуже цікаво і приємно з вами сьогодні подорожувати. Ми вийшли на Зупинка «Дивування».

Я пропоную перепочити і дізнатися ще більше цікавого про представників класу Ссавці

Зупинка 6 «Дивування» (учитель зачитує) слайд 26-33

А чи знаєте ви, що …

• У природі існує щонайменше 69 різновидів кенгуру.
• Найбільша різновид кенгуру — червоний кенгуру. У висоту він може бути вище людини, а його вага може досягати 90 кг.
• Кенгуру може бігти зі швидкістю до 60 кілометрів на годину і може перестрибнути бар’єр висотою до 3 метрів.
• Кенгуру може обходитися без води кілька місяців, так як отримує вологу із зелені, якою живиться.
• При народженні дитинча кенгуру розміром трохи більше арахісу. 
• Самка кенгуру може управляти своєю сумкою завдяки розташованим там м’язам. Вона може щільно закрити сумку, щоб у неї не потрапила вода при плаванні.
• Самка кенгуру в залежності від віку свого дитинчати може виробляти чотири типи молока. При цьому якщо у неї два дитинча різного віку, то вона вироблятиме два типи молока одночасно.
• Кенгуру можуть бути небезпечними, так як удар їх задніх лап може легко проломити кістки черепа, а їх кігті можуть розпороти шкіру як тваринам, так і людині.
• Кенгуру сьогодні живуть не тільки в Австралії. Невеликі колонії валлабі є в Шотландії та Англії. Найчастіше такі невеликі колонії утворюються після того, як пара тварин втікає із зоопарку.
• Тікаючи від переслідування, мама-кенгуру викидає своє дитинча з сумки. Якщо матері вдається втекти, вона повертається і намагається його відшукати.
• Коли європейські дослідники, які прибули на австралійський материк, вперше побачили цю дивну для них тварина, вони запитали у корінних австралійських жителів аборигенів, як вони називають цю істоту. Вони відповіли: кен-гу-ру. Європейці подумали, що це і є назва тварини, хоча насправді ця фраза на мові аборигенів означає «Я не розумію».
• У вомбата сумка з'являється лише на період виношування дитинчати, а потім розсмоктується. Адже вомбат живе у норах. Сумка заважатиме.
• Збивши сумчасте на дорозі, австралійці перевіряють вміст сумки. Якщо є дитинча і воно вже вкрите шерстю, його забирають, вигодовують і відпускають.
• Мертву тварину зобов'язані прибрати з дороги, щоб хижі сумчасті не потрапили під колеса.
• Дитинча кенгуру може стрибати у звичайну сумку, якщо її опустити до рівня сумки матері.

Зупинка 7. Чорні списки  слайд 34-35

Учитель: Людина – єдина жива істота, що змінює середовище існування і пристосовує його до себе. Наслідки таких дій часто непоправні. З її вини назавжди зникло багато видів рослин і тварин. Вони потрапили на сторінки так званих «Чорних списків». Послухайте історію про сумчастого вовка.

Повідомлення учня про сумчастого вовка. Трегуб Дмитро

 

VІ.  Закріплення вивченого матеріалу

 

Запитання для обговорення слайд 36

Що таке живородіння у ссавців?

Чим корисне вигодовування малят ссавців материнським молоком?

На які три підкласи поділяють ссавців?

VІІ. Домашнє завдання слайд 37

Вивчити § 49, 51.

Повторити § 48-55, підготуватися до контрольної роботи.

Оформити таблицю: «Особливості яйцекладних, сумчастих, плацентарних ссавців»

Яйцекладні	Сумчасті	Плацентарні
Ці ссавці не народжують живих малят, а відкладаю яйця. Крім того, у них, як у плазунів і птахів, є клоака. До яйцекладних належать качконіс і єхидна, які живуть в Австралії та на прилеглих островах.	Сумчасті — це ссавці, у яких народжуються дуже маленькі, слабкі й безпорадні малята (наприклад, укенгуру, довжина тіла якого 2 м, маля народжується завдовжки 3 см). Тому таке маля мати довго доношує в сумці на череві. У якій є молочні залози із сосками. Поширені сумчасті в Австралії та Америці. Усього налічують близько 270 видів. Серед них найбільш відомі кенгуру. Вони пересуваються, стрибаючи на задніх ногах, а передніми тільки підтягують до рота траву й гілочки.	Плацентарні — це такі ссавці, у яких маленьке яйце після запліднення розвивається в особливому органі — матці, а зародок прикріплюється до стінки матки за допомогою плаценти.Процес внутрішньоутробного розвитку зародка тварин і люди­ни називають вагітністю. Строки вагітності в ссавців різні. Як правило, у дрібних тварин вагітність коротка (наприклад, у деяких мишоподібних гризунів вона триває 11 — 15 діб), у звірів серед­нього розміру — кілька місяців, у великих — рік і більше. Крім того, на ці строки впливає і спосіб життя. У тих тварин, які народжують малят у норах, дуплах та інших схованках, вагітність коротка. У них малята народжуються сліпі, безпорадні — до 5—6 малят у звірів середнього розміру і 8—12 —у дрібних.

 

VІІІ. Підведення підсумків уроку

Відповідь на проблемне запитання: турбота про нащадків та різний розмір тварини (термін вагітності та проміжок часу до часу дорослої особини) це пристосування до продовження роду і виживання.
ВИСНОВОК УРОКУ: Для ссавців характерне живородіння та вигодовування малят продуктом материнського організму — молоком. Це дає змогу ссавцям розмножуватися у найрізноманітніших умовах. Ссавці — роздільностатеві, моногамні або полігамні тварини. Запліднення — внутрішнє. Розвиток зародка у вищих відбувається в спеціальному органі — матці. Зародок ссавців зв'язаний через свої оболонки зі стінкою матки через плаценту. Для більшості ссавців властиве живородіння.

За систематичною класифікацією клас Ссавці поділяється на два підкласи: Першозвірі, або Яйцекладні, та Справжні, або Плацентарні звірі. У першозвірів відсутня плацента, а у сумчастих - вона недорозвинена, тому вони належать до нижчих звірів.

 

 Як ви вважаєте, чи досягли ми своєї мети на уроці?
Чи всі поставлені завдання ми виконали?
Учитель. Отже, ссавці загадкові і цікаві створіння природи і багато існує ще нерозгаданих таємниць про їх життя і поведінку. Ще багато цікавого видо довідаєтесь про ссавців на наступних уроках. Любіть все живе, що вас оточує, бережно ставтесь до братів наших менших, бо всі живі істоти мають таке саме право на життя, як і ми з вами. А зараз давайте підведемо підсумки нашого уроку.

Підрахуйте загальні бали набрані кожною групою. Яка група набрала найбільшу кількість балів.

^ Як би ви оцінили роботу своєї групи? Хто ж на вашу думку у вашій групі працював найкраще. (Учні виділяють тих хто працював найкраще). 

Виставлення оцінок

Вправа «Мікрофон» слайд 38

На уроці мені найбільше сподобалося…

слайд 39-40

Учитель. Впоратися із завданнями, подолати труднощі в житті вам завжди допоможе віра в себе, у свої сили, а також постійна і цілеспрямована робота в океані знань.

На цьому наш урок закінчений, дякую за співпрацю. Всі вільні. Успіхів вам. До побачення!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Текст для самостійного опрацювання у групах

Яйцекладні ссавці

Яйцекладні або Першозвірі — це найбільш примітивні серед сучасних ссавців. Розмножуються ці тварини, відкладаючи яйця. Яйця першозвірі носять у сумці або насиджують. Розвиток в однопрохідних так званих сумчастих кісток (невеличких кісточок таза) також розглядається як примітивна риса. Разом з тим, волосяний покрив і молочні залози — це дві  ознаки, характерні саме для ссавців. Однак молочні залози першозвірів примітивні й аналогічні за будовою до потових залоз, тому дитинчати злизують молоко, яке стікає по шерсті. У дорослих яйцекладних зуби відсутні. Примітивною рисою будова є наявність клоаки (як у плазунів і птахів).

За температурою тіла першозвірі займають проміжне становище між холоднокровними (плазунами) і справжніми теплокровними (ссавцями й птахами) тваринами.

Кора головного мозку розвинена досить слабо.

Представники першозвірів ведуть наземний або напівводяний спосіб життя.

Всі вони поширені тільки в Австралії, на Новій Гвінеї й Тасманії.

Сумчасті ссавці

Сумчасті поширені на материку Австралія, на Новій Гвінеї і прилеглих островах. До цього ряду належить понад 250 видів. Серед сумчастих є хижі й травоїдні форми. Сумчасті — більш складно організовані тварини, ніж першозвірі. Температура тіла в них вища (у середньому — 36 °С). Всі сумчасті народжують живих дитинчат і вигодовують їх молоком. Однак у порівнянні з вищими ссавцями у них багато давніх, примітивних рис будови, які різко відрізняють їх від інших звірів.

Перша характерна риса сумчастих -- сумка для виношування дитинчат є у більшості сумчастих (є види, у яких сумка відсутня). Присутні сумчасті кістки.

Інша характерна риса сумчастих — це особлива будова нижньої щелепи, нижні (задні) кінці якої загнуті усередину.

Характерна будова молочних залоз сумчастих — вони мають соски, до яких прикріплюються тільки що народжені дитинчата. Мати сама впорскує молоко їм у рот за допомогою спеціальних м'язів.

Основна відмінність сумчастих від усіх інших ссавців — це особливості їхнього розмноження. Дитинчата в сумці матері спершу такі малі й недорозвинені, що схожі на зародок. Це пов'язано з тим, що плацента відсутня і дитинча живиться лише поживними речовинами жовтка. Коли жовток закінчується, дитинча народжується, тому воно таке маленьке і недорозвинене.

Плацентарні ссавці

Плацентарні ссавці – найбільш численна група серед усіх ссавців.

Серед плацентарних  можна зустріти наземні і підземні, деревні і літаючі, водні і напівводні форми. Поширені вони практично всюди, від північних і до південних широт, на усіх материках.  Складна будова організму дає можливість плацентарним ссавцям пристосовуватися до різних середовищ існування.

На відміну від попередніх груп ссавців, у плацентарних дуже добре розвинена плацента.  Зародок отримує живлення через пуповину, тому дитинчата народжуються добре сформовані і швидко розвиваються.

Зуби майже у всіх плацентарних ссавців поділяються на різці, ікла, кутні (диференційовані зуби).

Кора головного мозку добре розвинена, є звивини (це збільшує її площу).

Температура тіла плацентарних ссавців висока і стабільна. Це дає змогу існувати навіть там, де дуже холодно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Коала

    Коала (Phascolarctos cinereus) - це кумедна австралійська тваринка, що своїм виглядом нагадує іграшкового ведмедика. Багато хто його навіть називає „Ведмедик Коала”, але ця назва не правильна, оскільки  коала не має нічого спільного з ведмедями. Коала безперечно є найцікавішою та улюбленою сумчастою твариною жителів Австралії.

    Слово „Коала” прийшло зі словника аборигенів (племен Нового Південного Вельсу), воно означає „не п’є”. Це дивовижно, але коала справді може отримувати вологу із евкаліптового листя і тому не має потреби у питті. У протилежному випадку, для повільного коали було б занадто важко, якщо не неможливо, діставатися із лісу до джерел прісної води.

Історія

    Перша згадка про коалу міститься  у  звіті невідомого автора про подорожі у Блакитні гори у 1798 р. Автор звіту пише, що у Блакитних горах є тварина, що має назву кулавайн, що нагадує зовні південноамериканського лінивця. Для науки коала був відкритий у 1802 році флотським офіцером Баралльє, який вперше здобув шкіру коали, а потім і живу тварину. Приблизьно протягом пів-століття коалу знаходили лише у межах Нового Вельсу. У 1855 році натураліст У.Бландовські зустрів його також у штаті Вікторія, а у 1923 році О.Томас знайшов його у південно-східній частині Квінсленда. Колись коали населяли Південну Австралію, але потім був тут повністю винищений або вимер. У Західній Австралії коала також не зберігся, хоча четвертинні залишки свідчать про те, що він водився і тут. У Квінсленді у викопному стані знаходили залишки гігантського коали (Koalemus), який важив пів-тонни, тобто у 28 разів більше, ніж сучасний коала. Однак цей гігант аж ніяк не попередник виду, що живе зараз. Ч.Баррет поєтично ототожнює с цим Koalemus того коалу, який, за переказами племені турравах, був відважним водієм пірог, що привезли у Австралію предків цього племені.

    Важко повірити що 100 років тому коала був на межі зникнення. Люди майже повністю знищили цих милих тварин заради цінного хутра. В наш час коала знаходиться під надійним захистом, і з року в рік іх популяція збільшується. Коала не настільки звична для Австралії тварина як кенгуру, і їх не так часто можна побачити у дикій природі. Але існують місця, де коали водяться в достатку, наприклад Otway National Park у штаті Вікторія, або Острів Кенгуру у Південній Австралії.

Загальні відомості

    У коали дуже дивна зовнішність: пухнаста шкіра, маленькі очі, завжди насторожені вуха, смішний приплюснутий та зігнутий ніс. Хутро у коали попільно-сіре або сіро-буре, інколи руде або червонувате на спині, інколи срібне, більш світле на череві. Голова, велика та широка, має приплюснуте обличчя, маленькі, далеко розставлені очі та великі вуха, вільний край яких вкритий довгим хутром. Коротке та широке тіло закінчується рудиментарним хвостом. Пазури у коали сильні та гострі, особливо на двох пальцях, що розташовані одни напроти одного. Вони здатні витримувати вагу коали, коли той встромлює їх у стовбур дерева. Великий палец у коали без нігтя. Довжина тіла становить 60—82 см; вага від 5 до 16 кг.

    Рухи у коали дуже повільні; він не здатний до порятунків втечею, оскільки дуже флегматичний. Коала зазвичай мовчазний, але у випадку небезпеки може подавати голос. Зляканий або поранений коала кричить та „плаче” ніби дитина. Спосіб життя у коал переважно нічний. Вдень коала спить або годинами сидить абсолютно нерухомо, лише дивлячись очима в різні сторони. Переважну частину доби коали проводять у стані сну – сплять 20-21 годину.

    Коали чудово приручуються, але брати в руки їх потрібно обережно, оскільки можна поранитись гострими пазурами. У неволі коали дуже прив’язуються до людей, які за ними доглядають, і часто ведуть себе як розбещені діти: „плачуть”, коли залишаються самотні, та заспокоюються, коли їх гладять. Якщо до них занадто чіпляються, коали захищаються пазурами та зубами.

Спосіб життя та харчування

    Харчування коали досить специфічне: доросла тварина харчується виключно листями евкаліпта, внаслідок чого у них дуже розвинена сліпа кишка, що може сягати довжиною понад 2,4 метра. Дитинча коали спочатку обмежується молоком матері. Деяких коал в неволі годували і коров’ячим молоком. Зазвичай коала віддає перевагу свіжим паросткам евкаліптів. Листя він подрібнює та пережовує, накопичуючи отриману масу в защічних мішках. Він харчується листями лише певних видів евкаліптів. В Новому Південному Вельсі він поїдає зазвичай листя блакитного та сірого евкаліптів, що відрізняються більшим вмістом евкаліптового масла. У штаті Вікторія це в основному евкаліпт „манна”. Улюблену їжу коал різних районів Австралії складає 12-18 видів евкаліптів. За день дорослій коалі необхідно близько 1,1 кг листя евкаліптів. Навіть голодуючи, коала не шукає іншу їжу для заміни евкаліптів. Харчування евкаліптами тим більш дивовижно, що в них інколи утримується небезпечна отрута – синильна кислота. Наприклад, у паростках цукрового евкаліпту утримується досить цього яду, щоб вбити дорослого барана або отруїти велику рогату худобу. Не виключено, що уїдливість коал у виборі листя різних видів евкаліптів пов’язана саме з тим, що вони вміють розпізнавати цю отруту або оцінювати його дозу, велика вона чи безпечна.

    Самки коали живуть самотньо та майже не виходять за межі своєї території. На волі ділянки коал часто перекривають одна одну. Самці коал не територіальні, проте вони ще менше соціальні - при зустічі вони часто нападають один на одного. Особливо це буває в період шлюбних ігор.

    Коала може розмножуватися лише одни раз на два роки. Самці менш численіші і мають звичано „гарем” з декількох постійних самок (до п’яти на одного самця). Сумка коали відкривається назад та має одну пару сосків. Вагітність продовжується 30-35 днів. Як правило у коал народжується одне дитинча, двійні дуже рідкісні. При народженні дитинчата коали мають довжину всього 15-18 мм та массу близько 5,5 г. Молоді коали повністю перестають харчуватися материнським молоком лише після 6 місяців. У цьому віці у них вже дуже добре розвинуте хутро, і вони досягають довжини 18 см. Дитинча відвикає від молока матері поступово, отримуючи від неї дивну їжу - особливі випорожнення, не схожі на звичайні екскременти, що складаються з своєрідної каші з напівперетравленого листя евкаліпту. Цю кашу мати регулярно виділяє протягом місяця. У цей період маленький коала росте дуже швидко. У віці 7-8 місяців він остаточно залишає материнську сумку і переселяється на спину матері. Мати терпляче носить його і оберігає, притискаючи до себе, коли він спить або у випадку холодної погоди. Дитинча дуже полюблює спати у обіймах матері, а якщо її немає, любить щоб його гладила людина. Лише у віці одного року дитина остаточно залишає матір. Статевозрілим коала стає у віці 4 років. У середньому коала живе 12-13 років, хоча відомі окремі випадки, коли вони доживали і до 18 років.

Проблеми коал

Коала    Коали досить часто хворіють. Цистит, кон’юктивіт, синусит – звичайні захворювання коал. Синусит часто призводить до запалення легень, особливо холодною зимою. Епізоотії ускладнених синуситів призводять до загибелі багатьох коал. Особливо великі епізоотії були у 1887-1889 та 1900-1903 роках.

    В природі у коал не має ворогів, крім людини. Хижі тварини відмовлюються від м’яса коал через надмірну просоченість евкаліптовим маслом. До приходу людей коали були розповсюджені на більшій частині тереторії Австралії. Аборигени, що з’явилися пізніше, зрідка полювали на них. Внаслідок полювань, засух, частих пожеж, епізоотії та інших причин коали повністю зникли з Західної, а потім і із Південної Австралії ще до з’яви на континенті європейців. До моменту прибуття білих переселенців ореол коал обмежувався східними штатами (Вікторія, Новий Південний Вельс, Квінсленд), однак білі виявили його не зразу і довгий час майже не спричиняли коалам шкоди. У кінці минулого століття мільйони коал гинули від офтальмії, синуситу або періостатиту черепа. Знищення евкаліптових лісів також скоротило число ціх тварин у першій половині XX століття. Однак основна причина його зникнення – полювання на них заради шкірок, що особливо процвітали у першій четверті цього століття. Густе хутро коал приваблювали мисливців, а вбивати цих беззахисних тварин було легко. Перших обмежень полювань – введення так званих „відкритих сезонів” – було недостатньо, щоб зупинити знущання над беззахисними коалами. Їхня кількість швидко скорочувалася. У 1927 році, під тиском суспільства, було тимчасово відмінено „відкриті сезони” по відношенню до коал. Але було занадто пізно: ця тварина, здавалося, була приречена на повне вимирання. У дикій природі зустрічалося так мало коал, що вилов уцілілих тварин та іх утримання в неволі, був, мабуть, надійним шляхом іх врятування. Лише у 1953-1954 роках положення стало постійно поліпшуватись. Коали стали з’являтися у містах свого давнього проживання – східних штатах. Нажаль у теперішній час у зв’язку з зниженням кількості евкаліптових дерев внаслідок вирубки та пожеж, чисельність коал у природі знову значно знизилася. Завдяки специфічному характеру харчування коали водяться лише у Австралії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №3

Сумчастий вовк, або тилацин (лат. Thylacinus cynocephalus) є вимерлим сумчастим ссавцем і єдиним представником сімейства тилацинових. Дана тварина відоме також під назвою «сумчастий тигр» і «тасманійський вовк».
 

На початку голоцену і наприкінці плейстоцену сумчастий вовк зустрічався на Австралійському материку і острові Нова Гвінея. Близько 3000 років тому переселенці-аборигени завезли на острів дику собаку динго, в результаті чого сумчастий вовк зник з даної території.
 

У XVIII-XIX ст. основним місцем проживання сумчастого вовка вважалася Тасманія, проте в тридцятих роках XIX століття почалося масове винищування тварин, яких помилково вважали знищувачем домашніх овець. Крім цього, тилацину приписували полювання на домашніх птахів і винищення дичини, що попалася в капкани. Більша частина цих легенд виявилася неправдою.
 

До 1863 року чисельність тилацин значно скоротилася, зустріти сумчастого вовка можна було лише в гірських і лісових районах Тасманії, майже недоступних для людини. Подальшого скорочення чисельності тварин сприяла, ймовірно, собача чума, що вибухнула на початку XX століття не без допомоги привізних собак. Це призвело до того, що в 1914 році кількість тварин обчислювалася одиницями.
 

У 1928 році був прийнятий закон про захист фауни Тасманії, однак сумчастого вовка не виявилося у списку охоронюваних тварин. 13 травня 1930 був убитий останній сумчастий вовк, а в 1936 році помер від старості останній тилацин, що міститься в неволі в одному з приватних зоопарків. Лише в 1938 році з'явилася заборона на полювання на сумчастого вовка, а в 1966 році був організований заказник біля озера Сент-Клер площею 647 000 га.
 

Подальші пошуки сумчастого вовка не увінчалися успіхом, а всі розповіді про зустріч з цією твариною не знайшли документального підтвердження.
 

За зовнішнім виглядом сумчастий вовк був схожий на собаку, форма черепа також була схожа з собачої, а за розмірами перевищувала череп собаки динго. Хвіст мав будову, схожу з сумчастими представниками. Паща тилацина відкривалася на 120 градусів, що при позіханні дозволяло щелепам тварин утворювати майже пряму лінію. Вигнутість задніх лап надавала ході тилацинам якусь стрибкуватість, стрибки, схожі на пересування кенгуру.
 

Тилацину був притаманний нічний одиночний спосіб життя. У раціон харчування сумчастого вовка входили середні і великі наземні хребетні, дрібні сумчасті, птиці, єхидни і різноманітні тварини, що потрапили в капкани. Під час полювання тилацин видавав кашляющий гавкіт, пронизливий, гортанний та глухий.
 

У 1999 році було оголошено про клонування сумчастого вовка, для якого використовувалися зразки ДНК тварин, що збереглися в музеї в спиртовому розчині. Однак ДНК виявилося пошкодженим і непридатним для проведення експерименту. 15 лютого 2005 проект був закритий. У травні 2008 року один з генів тилацина був впроваджений в мишу, де він успішно функціонував.
 

Сьогодні є припущення, що, незважаючи на всі відомі про зникнення сумчастого вовка факти, йому все ж вдалося вижити. Можливо, місцем проживання вовка є глухі і незвідані ліси Тасманії. Іноді з'являються повідомлення про зустріч з цією твариною, але поки що немає жодних підтверджень у вигляді фотографій або відеозйомки.
 

А це, схоже, останній запис, останнього з тасманійських тигрів ... 1933 ...

 

 

Підклас	Підклас Особливості будови й життєдіяльності	Значення	Представники
Яйце- кладні ссавці	Розмножуються, відкладаючи яйця, плацента й соски відсутні. Зубів у дорослих форм немає. Є клоака. Кора головного мозку розвинена слабко, температура тіла порівняно низька й непо- стійна. Наземні або напівводні форми	Кількість яйцеклад- них незначна, істотного практичного значення не мають	Качкодзьоб, єхидна, про- єхидна
Сумчасті ссавці	Комахоїдні, хижі, рослиноїдні та всеїдні. Є наземні, підземні, деревні (у тому числі планеру- вальні) та напівводні форми. Як правило, у самок є сумка для виношування дитинчат. Плацен- та не розвивається або розвинена слабко	Деякі види є об’єктом промислу, деякі по- требують охорони	Кенгуру, опосуми, коала, вомбат