Урок на тему "Т.Г.Шевченко. «Тополя». Романтична ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності ."

Тема. Т.Г.Шевченко. «Тополя». Романтична ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності .

Мета: вчити учнів аналізувати баладу,  визначати роль символів, народно-пісенних та художніх засобів у творі; розвивати літературно-аналітичні вміння, навички художнього читання, зв’язного мовлення, критичного та творчого мислення; виховувати шанобливе ставлення до поетичного слова Т.Г.Шевченка, естетичні почуття, культуру читача.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, виставка творів поета, малюнки-ілюстрації до балади «Тополя», тексти балади «Тополя»; роздаткові матеріали (таблиці «Композиція балади «Тополя», текст пісні «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»).

Перебіг уроку

І. Емоційне налаштування на урок. Мотивація навчальної діяльності

Вступне слово вчителя 

Я хочу розпочати наш урок зворушливими поетичними рядками Андрія Малишка.

Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. 

У цьому вірші автор порівнює Україну з тополею. І це не випадково. В Україні тополя – це один із рослинних народно-поетичних символів. Українці сприймають тополю як символ нашої Батьківщини, її трагічної історії, людського життя, добра і зла, сумної дівчини, матері, нещасливої долі, краси, стрункості, весни. Так багато символічних значень має тополя!

Тополя надзвичайно часто згадується у фольклорних та літературних творах. Ось як про тополю розповідає Василь Сухомлинський в оповіданні «Вічна тополя».

Читання учнем оповідання В.О. Сухомлинського «Вічна тополя» 

Вічна тополя

Василь Сухомлинський

Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам'ятаю, стоїть вона, як сторож.

Якось питаю маму:

– Скільки літ тополі? Хто її посадив?

– Не знаю, – відповідає мама. – Скільки й пам'ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова.

Питаю старого-престарого дідуся:

– Не пам'ятаю, – відповідає дідусь. – Завжди стоїть край дороги. Скільки й знаю – росте собі й росте. Люди приходять і відходять, а тополя завжди росте. Може, це й не тополя, а легенда? Може, дерево це вічне – священна тополя? Може, вона народилася тоді, коли й Україна? Якщо так, то вона – вічна-вічна, бо вічна наша Україна.

Учитель. Український народ склав і безліч легенд про тополю. Давайте послухаємо деякі з них.

Переказ учнями легенд про тополю

1-ий учень

Колись була тополя дівчиною.

Налетіли на село турки. Вони старих порубали, молодих у полон забрали. Іде в невільничому гурті дівчина, кожен крок їй все важче дається, бо веде він далі від рідного дому. Вночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала, тихо звільнившись од пут, втекла. А на світанку, коли зовсім мало залишилося до села, де могла сховатися од ворога, побачила за собою кінну погоню.

– Батьку степ, поля рідні, порятуйте мене!

Біжить і благає. Ще трохи і вхопить її за коси вершник. Ось вже вхопив, та рука сковзнула з гілки, бо за мить одну обернулася дівчина тополею.

Так і стоїть тепер край села.

2-ий учень

Покохала дівчина козака, але волоцюгу – без хати i роду. Коли засне мати, то й біжить вона опівночі до парубка над ріку під вербу. I милуються в любощах, аж поки не зазоріє.

Та ось поїхав козак y похід, залишивши дівчину з тугою та смутком в серці. Щодня бігала вона на пагорб, що за селом. Довго стояла на вершині, вдивляючись y шлях, що зникав за обрієм, визирала, чи милий не їде. Та як не було козака, так i нема, a дівчина карі очі видивляє, сльози ллє. А мати свариться на неї, що не береться до роботи.

Одного разу під вечір дівчина, як завше, пішла на пагорб. Мати повернулася з роботи стомлена i, не заставши дочки вдома, спересердя закляла її словами: «А бодай ти вже i не повернулася більше» – i дівчина, як стояла — та й стала на горбі тополею.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Робота у літературознавчому словничку

Балада – невеликий за розміром ліроепічний твір фольклорного походження на легендарну чи історичну тему, з драматично напруженим сюжетом. У ньому, як правило, йде оповідь про щось незвичайне, виняткове або героїчне.

Робота з текстом балади «Тополя»

Учитель. Балади займають значне місце у творчості Т. Г. Шевченка. Першу баладу «Причинна» поет написав у 1837 році. Вона була опублікована в альманасі «Ластівка». У перше видання «Кобзаря» (1840) увійшла одна із найкращих Шевченкових балад «Тополя». Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини...» 
Усі балади Т.Г.Шевченка об’єднує казково-фантастичне розгортання подій, драматизм ситуацій, сильний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини.

Виразне читання учнями балади в особах

З’ясування первинного сприйняття твору

Бесіда

- Чи сподобалася вам балада «Тополя»?

- Які почуття у вас викликав твір?

- Що найбільше вас вразило у баладі?

Літературознавчий практикум

 - Чи відображена у баладі магічність числа «3»?

Робота в парах

- Визначте композицію твору (заповнення таблиці)

Орієнтовне виконання завдання

Експозиція	Вступна частина до твору, де поет із сумом описує тополю.
Зав’язка	«Полюбила чорнобрива Козака дівчина».
Розвиток дії	Зустрічі дівчини з козаком; страждання дівчини після розлучення з коханим: «…Не співає – сиротою Білим світом нудить»
Кульмінація	Дівчина вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака. «Взяла зілля, поклонилась: «Спасибі, бабусю!» Вийшла з хати – чи йти, чи ні?.. «Ні! Вже не вернуся!»
Розв’язка	Дівчина за допомогою зілля ворожки стала тополею. «Отак тая чорнобрива Плакала, співала... І на диво серед поля Тополею стала».

Ідейно-художній аналіз балади

- Зачитайте пейзаж, поданий автором на початку твору. Що в ньому особливого? Поясніть роль пейзажу у баладі. (Автор налаштовує читачів на  сумний настрій, готує до сприйняття трагічних подій).

Робота у літературознавчому словничку

Романтичний пейзаж – опис, зображення природи, природних явищ, краєвидів у художньому творі, завдяки якому створюється незвичайний, часто фантастичний світ, що протиставляється реальній дійсності.

1. Яким ви уявили оповідача у творі? Хто він, на вашу думку? Чому адресує свою розповідь саме дівчатам: «Слухайте ж, дівчата!»?
2. Зачитайте, як Т.Г. Шевченко описує щирість почуттів молодят.
3. Якою ви уявляєте дівчину? Зачитайте.
4. Яких страждань зазнала дівчина, коли козак залишив її?
5. Якою вам уявляється доля козака? Що з ним трапилося?
6. Як поставилася дівчина до планів матері посватати її за старого і багатого?
7. Чому дівчина звернулася до ворожки?

 Складання асоціативного куща.

 

8. Зачитайте, про що співала дівчина в степу? Чому вона звертається саме до тополі?

 Проблемне питання. Чому, на ваш погляд, після вживання зілля дівчина «серед поля тополею стала», а не померла? (У такому сюжеті втілилася романтична ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності).

Робота у літературознавчому словничку

Метаморфоза  – перетворення, зміна чого-небудь.

Пояснення вчителя

Сюжет «Тополі» побудований на прийомі метаморфози, тобто перевтілення. Вбита горем через втрату милого, молода дівчина йде до ворожки. За допомогою зілля і заклять вона перетворюється на тополю, аби вічно виглядати свого коханого і не жити з нелюбим. Мотив перевтілення дуже поширений у народній творчості. Перевтілення дівчини зближує баладу Шевченка із народно-пісенними текстами.

Поштовхом до написання «Тополі» послужила народна пісня «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Дослідницьке завдання (робота в парах)

Прочитайте текст пісні «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси». Порівняйте сюжет пісні і балади. Що спільного ви помітили? Зробіть висновок: чи справді народна пісня «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» могла стати поштовхом до написання Т.Г.Шевченком балади «Тополя»?

Літературознавчий практикум (робота в групах)

Завдання

І група

–       Знайдіть у тексті балади і випишіть метафори. Поясніть особливість їх вживання.

Орієнтовне виконання

Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба».

ІІ група

–  Знайдіть у тексті балади і випишіть порівняння та епітети. Поясніть особливість їх вживання.

Орієнтовне виконання

Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить – як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».

Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».

ІІІ група

Орієнтовне виконання

Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!», «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»

Творча майстерня (робота в парах)

Використайте прийом «стоп-текст». З будь-якого моменту балади запропонуйте власне продовження твору.

ІV. Підсумок уроку

Рефлексія

Вправа «Мікрофон»

V. Домашнє завдання. Підготувати виразне читання балади «Тополя».   Намалювати ілюстрації до твору.

 

 

 

 

 

 

Балада (фр. вallade, від провансальського balada – танцювати) – невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливим звучанням. У ньому, як правило, йде оповідь про щось незвичайне, виняткове, героїчне.

Особливості балади як жанру художньої літератури:

• незвичайність і загадковість подій;

• невелика кількість персонажів;

• гострота, а часто й трагічність у розв’язанні конфлікту;

• похмурий колорит;

• ліризм(емоційність,сердечність,схвильованість).

Експозиція
Зав’язка
Розвиток дії
Кульмінація
Розв’язка

 

Романтичний пейзаж – опис, зображення природи, природних явищ, краєвидів у художньому творі, завдяки якому створюється незвичайний, часто фантастичний світ, що протиставляється реальній дійсності.

Метаморфоза  – перетворення, зміна чого-небудь.

 

 

 

 

 

 

 

Дай серцю волю — заведе в неволю.

Кров не вода, а серце не камінь.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Любиш — люби, а не любиш — не води.

Любов — не пожежа, займеться — не згасиш.

Любов сильніше смерті.

Любов, як перстень, не має кінця.

Невесело у світі жити, як нема кого любити.

Нехай мене той голубить, а хто вірно мене любить!

Серце ні на що не вважає — свою волю має.

Старого любить — тільки дні губить.

Сухар з водою, аби, серце, з тобою.