Конспект уроку на тему: "Іван Франко. Життєвий і творчий шлях Багатогранність діяльності в українській культурі,її вплив на культурний і політичний розвиток України"

Про матеріал

Мета: доповнити й поглибити знання учнів про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись на ос­новних напрямках його діяльності;

розвивати логічне, критичне, образне та аналітичне мислення; розвивати вмін­ня учнів застосовувати свої знання;
виховувати в них патріотичні почуття, любов і пошану до ви­датних діячів української культури
Перегляд файлу

Тема. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях

Багатогранність діяльності в українській культурі,її вплив на культурний і політичний розвиток України

 

Мета: доповнити й поглибити знання учнів про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись  на ос­новних напрямках його діяльності;

розвивати логічне, критичне, образне та аналітичне мислення; розвивати вмін­ня   учнів  застосовувати свої знання;
виховувати  в них патріотичні почуття, любов  і пошану до ви­датних діячів української культури.

 Тип уроку:  урок – відкриття.

Обладнання: мультимедійна презентація «Іван Якович Франко. Життя і творчість», портрет письменника, виставка його творів.

ТЗН: мультимедіа - проектор                                                                       Випереджувальне завдання: учні-біографи повинні були знайти цікаві відкриття про Івана Франка,а учні-читці - вивчити поезії  напам’ять за власним  бажанням.                                                                                         

Очікувані результати:

  • після уроку учні дізнаються про нову для них сторінку з життя Івана Франка;
  • проаналізують події та риси характеру цієї неодинарної особистості.

Методична мета: вдосконалення та поглиблення знань учнів при використанні інформаційних технологій.

Епіграф до уроку:

До нього не заросте народна стежка.

До нього приходитимуть все нові покоління.

М. Тихонов

 

ХІД  УРОКУ

 

І. Організаційна частина

         Перевірка присутніх,підготовка робочих місць.

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ УЧНІВ

  Вступне слово викладача

            Він був середнього росту, а йшов, як велетень... мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо. Він був спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала. Його з війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших, з низин далі сягав оком, ніж інші згори. Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем усього народу. Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й то недовге. Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова.

2. Оголошення теми, мети, завдань уроку 

      Доброго дня,  любі учні.  Сьогодні у нас незвичайний урок — урок-відкриття.  Ми починаємо вивчати жит­тєвий і творчий шлях визначного діяча нашої культури Івана Яковича Франка, спробуємо сьогодні відкрити для себе нові, раніше невідомі нам грані життя і творчості цієї людини.

    Мета нашого уроку - доповнити й поглибити знання учнів про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись на ос­новних напрямках його діяльності; розвивати вмін­ня    застосовувати свої знання; виховувати в учнів патріотичні почуття,  любов  і пошану до ви­датних діячів української культури.

IIІ. Актуалізація опорних знань учнів

Слово викладача

          Великий син українського народу,один з найвидатніших представників його культури. Іван Якович Франко заслужено здобув світову славу. Без перебільшення можна сказати,що європейська література другої половини ХІХ століття початку ХХ століття не знала письменника,який би так само,як і Франко,поєднував в собі поета,прозаїка,драматурга,філософа, історика,перекладача  з багатьох мов,збирача і дослідника фольклору.

ІV. Вивчення нового матеріалу

       Викладач

        Наше перше відкриття має назву  «Іван Франко. Дитинство. Юність.»  

      Мальовниче підгірське село Нагуєвичі на Дрогобиччині. В сім'ї сільського    коваля Якова Франка 27 серпня 1856 року народився син Іван, якому судилося стати гордістю України. У цьому велика заслуга його перших вихователів і наставників — батьків.


             


Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

 Пісні ті стали красою єдиною

 Бідного мого, тяжкого життя...

Мамо, голубко! Зарання в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

«Синку, кріпися! — мені ти твердила.—

Адже ж не паном родився ти  чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей».

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.


 

        Батько Івана Франка був на 30 років старший від матері. Він помер у 1865 році, коли Іванові минуло 8 літ, через 7 років померла мати.

       У своїх спогадах та оповіданнях І. Франко часто підкреслював, що саме в батьковій оселі, зокрема в кузні, засіялися ті зерна допитливо­сті, які пізніше дали рясні сходи знань.

            В оповіданні «У кузні» він писав:

«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міц­ний огонь... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

       Слово я надаю творчій групі

        По закінченні сільської школи в с. Ясениці Сільній (1862-1864 рр.) батьки віддали Івася до так званої нормальної школи при вазиліанському монастирі ордена Василіян у Дрогобичі.

        1864-1867 рр. «Нормальна школа в Дрогобичі ще пе­ред вступом дитини в неї була місцем постраху... Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийш­ли діти до школи і стали перед учителем, так зараз щезав з лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності ро­дилися відпір, здержливість, недовір'я і боязнь перед несправедли­вою карою». (К. Бондарівський)

        З 1867 року Іван Франко навчається в Дрогобицькій гімназії. «В гімназії був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав». (І. Погорецький) 3 п'ятого класу гімназії почав купляти на зароблені гроші книжки. Пізніше Фран­ко писав:       

        «Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця моїх гімназіальних часів виросла до числа 500 томів. Ся бібліотека, в якій, крім різних класичних авторів, було зібрано немало й таких книжок, яких не було в гімназіальній бібліотеці... зробилася центром невеличкої громадки учеників».  Навчаючись у гімназії, Франко захопився збиранням усної на­родної творчості і сам почав писати вірші. Багато читав.

Відкриття № 2.  «Іван Франко. Освіта. Активна літературна

і громадська діяльність»

       Осінь 1875 року. Іван Франко у Львові — тодішньому центрі літературного і культурного життя Західної України. Він мріє по­глибити й розширити свої знання в університеті. Та життя готува­ло йому багато розчарувань і випробувань. Поряд із навчанням Франко розгортає активну літературну і громадську діяльність, стає одним з організаторів студентського журналу «Друг».

        «На Галиць­кій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну мо­лодь, який мав свого часу Іван Франко. У нього була гарна бібліоте­ка, з якої користалась молодь його кружка, в бібліотеці тій знахо­дили ми те, чого деінде в Галичині не можна було знайти: «Вестник Европы», «Отечественные записки», твори Щедріна, Бєлінсь­кого, Добролюбова, Золя, Флобера, Спенсера, Лассаля, а з українсь­ких — Драгоманова, Мирного»,— писав Є. Олесницький.

        У липні 1877 року  І. Франка було заарештовано. У тюрмі він пробув 9 місяців.

         «У в'язниці,— згадував Франко,— не знаю чому — стави­лись до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців... Протягом дев'я­ти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном... про­кидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

   Ще три рази поліція заарештовувала І. Франка. Але він був не­схитний.

       Вищу освіту І. Франко здобув. Але не у Львівському університеті, а в Чернівецькому і Віденському. Успішно захистив докторську дисертацію, мріяв про кафедру в університеті. Та шлях до викладання був закритий. Австрійський уряд не міг допустити, щоб небезпечний соціаліст пропагував свої ідеї в стінах навчального закладу. У 1907 році Франкові запропонували очолити кафедру слов'янських літератур Софійського університету. Однак вірний син свого народу, не мислячи життя без батьківщини, відмовився від цієї цікавої пропозиції.

      «Мене так використовують, що вже і жити не хочеться. Я зму­шений вести коректуру чужих праць, справляти переклади на німе­цьку мови таких перекладачів, що й до белетристики не годяться, не то до научних діл. Я мушу слухатися, бо моє існування загрожене. З тої праці я осліп і оглух»,— зізнається І. Франко своєму това­ришеві А. Чайковському. Часто доводилося великому поетові через матеріальні нестатки виконувати нелюбу роботу. Надзвичайне пере­напруження фізичних сил призвело до того, що він тяжко захво­рів — на якийсь час втратив зір, здала нервова система. Але й у такі важкі часи його не покидала надія на краще майбутнє.

      І. Франко завдяки великому таланту і невсипущій праці став одним із найосвіченіших людей свого часу. Г. Величко згадує: «На іспиті в університеті професор дав мені, як завдання додому, опрацювати тему «Політико-торговельні відносини Русі та Візантії в X та XI століттях». Я зайшов якось до Франка і розповів йому про цю тему, він одразу подав мені багато літератури й цілий нарис роботи,, дав мені потрібні книжки,— так що я міг за два тижні закінчити тему, на яку сам мусив би витратити найменше півроку.

       Іншого разу, коли я складав іспити з французької мови, мені дали тему обробити добу романтизму й Шатобріана. Після іспиту за­йшов я до Франка й згадав це. І він розказав мені багато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готуючись до іспиту».

                       

25-річний та 40-річний ювілей літературної діяльності

       Ще за життя до І. Франка прийшло визнання. Святкування 25-річного та 40-річного ювілеїв літературної діяльності Каменяра свід­чили про велику популярність його серед народу. У 80—90-ті роки Іван Франко був для молоді тим, ким Тарас Шевченко у 50-ті роки.

        Широко відзначався 40-літній ювілей літературної і громадсько-політичної діяльності Великого Каменяра у Чернівцях. Було створено ювілейний комітет, який запросив І. Франка прибути на Буковину. У день приїзду сотні людей зібралися на привокзальному майдані. Ювіляра до сліз зворушила тепла зустріч. Чернівчани піднесли улюбленому письменнику хліб-сіль і букет чудових троянд. Після привіта­льних промов процесія рушила до міста.

          «Чернівці ніколи не бачили такої грандіозної демонстрації: це був своєрідний тріумфальний по­хід великого революціонера»,— згадував студент І. Василашко.

Коли у великому залі Народного дому Франко читав поему «Мойсей», присутні не могли стримати свого захоплення. Лунали вигуки: «Слава українському Мойсеєві!», «Слава Великому Каменяреві!».

      Окремою сторінкою життя Франка була поезія. Його «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя», «Із днів журби»,  «Із літ моєї молодості», «Давнє і нове» - за життя поета вийшло дев’ять поетичних збірок – є окрасою української поезії і належать до найвищих досягнень її у ІІ половині ХІХ ст.. а скільки його поетичних творів покладено  на музику!

 (Прослуховування пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)

        Наприкінці життя Франко був уже загальновизнаним корифеєм науково-літературного життя Західної України. На смертному ложі, знеможений і приречений, він скаже:

 «Скрізь і завжди у мене була провідна думка — служити інтересам мого народу і загальнолюд­ським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірився досі і не споневірюся, доки мого життя».

            Весняного травневого дня 1916 року великого Каменяра не ста­ло. Його життєвий шлях був устелений терном, але коли б довелось усе почати заново, він би не зрадив своїх ідеалів.

          28 травня 1916 року. «Подібно до леген­дарного Данко, розірвавши свої груди, він дістав вогненне серце і освітив ним шлях для визволення свого народу»,— сказав про Франка Агатангел Кримський.

Викладач

          "Поезію творить любов, а не злоба", - на­голошує Дмитро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зі­гріває її теплом, дає наснагу  для діяльності, творчості.

    Любов великих людей - завжди леген­да. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового "Зів'яло­го  листя" Ольга  Рошкевич.  Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?

 

Отже, відкриття № 3. Про жінок Івана Франка, про його особисте життя – далі. І слово я надаю творчій групі


Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.


 


         У листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав:

«… Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич...»

  Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

   Ольга Рошкевич була донькою священика. Серед карпатських вершин ледь притулилось зелене село Лолин, де жила її сім'я. Глухе, Богом забуте місце. Але й тут вирує життя. У сім'ї священика ростуть дві доньки - Ольга й Михайлина, яким судилася доля стати відомими світу. Одній - як геніальному натхненнику поета, другій - як перекладачу й письменнику. То був 1874 рік. Від того часу Франко залишить своє серце в Лолині...

        Рука писала, а душа рвалася до коханої... Вони чекали весілля. В їхніх листах жило кохання. Воно летіло з поштовими екіпажами від одного серця до іншого...

«Олечко! Я маю тверде переконання, що для створення міцної сім'ї необхідна здорова, органічна любов, яка не ідеалізує коханого чи кохану... Подружжя має об'єднувати і зігрівати висока гуманна мета, за яку воно боролося б спільними силами весь вік, оскільки лише така боротьба може вічно підтримувати нашу любов, бо ми матимемо спільну ціль і спільне кохання».

           А грянув грім!  Перешкодою до щастя став арешт Фран­ка та його захоплення соціалізмом. Цей арешт Франка змінив у їхньому житті багато чого: обшуки в Рошкевичів, допити батька, сльози Ольги.  Вона починає боятися за своє щастя. І летить до Франка прохання: може Іван, її Іван, трошки зміниться, може, на час, бодай, закине ту свою роботу, щоб лише побратись, а тоді...  

            "Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видалася мені такою дикою, не гідною тебе і мене, що не раз бували хвилини, коли я насилу відганяв від себе твій образ, - відповів Франко Ользі. - Тепер я побачив, що ті слова твої могли бути не впливом егоїстичної буржуазної любові, котра, крім свого щастя, не хоче нічого бачити, ні знати, - а що вони радше були впливом надто великої старанності о моє власне добро, - я знаю се і тим сильніше люблю тебе за те..."

         Він не може дочекатися, коли відкриються тюремні ворота... Нічого не сталось... Просто на хвилинку розлучили...

          Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає че­рез друга книжку, в якій наколоті букви. Ольга хо­вається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

Але таткова розмова з Іваном поставила крапку над усіма сподіваннями. Лолин залишався болючою раною...

          «Я приймаю поміч другого приятеля і йду заміж за Озаркевича... Я уступлюся, бо тут мені не життя, а смерть... Не кажи, що я тебе забула! Ти мені ніколи з думки не йдеш. Тебе люблю...»

          Відповіді на лист не було... Він знав, що так станеться. Знав... але не витримав. Крововилив у мозок був відповіддю їй.  І вірш...    («І ти лукавила зо мною!»)

Чи можна звинувачувати Ольгу? Чи могла вона вчинити інакше? Шукаючи виходу, Ольга не знаходить його, бо життя з Озаркевичем було для обох великою життєвою трагедією.

     «... Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному, старенька, зрідка показувалась на люди, лише при добрій погоді, та й то надвечір; бачили, як дибала тісною вуличкою, затіненою  бузиною та буйним пасльоном, до річки. Зупинялась аж коло верб, старих і дуплявих. Довго стояла, думала про щось своє, а відтак,  спираючись на палицю, вертала назад... Це була Ольга Рошкевич...»

          Для Франка протягом усього життя бу­ло священним ім'я Ольги, а колишня наречена до са­мої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

        Коли чуття в ньому брали гору над хо­лодними роздумами, всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги - то дівчиною, то заміжньою, такою, що запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті", етало­ном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

А він мусив жити далі.

«Явилася друга - гордая княгиня...»

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темно.

          «Велике враження справило на мене знайомство з однією полькою - Юзефою Дзвонковською...», – напише Франко у листі другу.

          У старому Станіславі доживали віку польські політичні емігранти. З їхньою таємною організацією знайомиться Франко, коли перебуває у рідному селі Нагуєвичі. Йому важко, як ніколи. Ольга втрачена назавжди, мати й батько померли, загострюється хвороба. Голий і босий поет пасе худобу, жне снопи, заробляє гроші. Коли трохи полегшало, їде в Станіслав, де на устах друзів чує раз по раз ім'я - Юзефа. Усі вони були закохані в неї, та вона – «гордая княгиня» - не відповідала нікому. Була в неї якась загадка, яку жоден не міг розкрити...  І це заінтригувало Франка.

         Вона справила на нього сильне враження Людини справжньої. І він, змучений душевним болем велета, покохав... Мало того, вирішив, що саме вона та жінка, що може йти поруч, стати дружиною. Та на лист з проханням відповідь матері була короткою:

" Уже саме положення моєї дочки противиться тому..."

Відмова вражає  поета.  Він думає,  що тільки  аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним і звинувачує...


Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

 

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...


     «Пане, - писала Юзефа Франку, - я не знаю, на якій основі обвинувачуєте  мене. Звертаючи передусім увагу на характер людей,   не засуджую закид: прагнете ви від особи, яку не знаєте добре,довір'я. Це легковажно...»   Вона не відповіла взаємністю... Він страждав. І лише потім довідався про те, чому так зробила.  Юзефа була хвора на туберкульоз. Могила вже кликала до себе. Інші не знали цього, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Бо  лише  той,  хто  збагнув  велич  кохання,   зможе   зрозуміти закоханого.

Не собі я прагну здобути любов Твою,

Хоч за один її промінь я віддав би свою душу,

Хоча сил мені додавало б у ці заметілі життя

Єдине слівце твоє: «Прагни! Не втрачай надії!»

 

      Її могилу  віднайшли  зовсім  недавно  на  кладовищі  в Станіславі (тепер Івано-Франківськ).  «Юзефа Дзвонковська» - написано на тріснутій і порослій мохом плиті: 21.10.1862 - 05.05.1892... Усього 30 літ життя... Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут  зацвітають фіалки...

 

«Явилась третя - женщина чи звір...»


Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!


 

           Із спогадів Франка: "Познайомився з Целіною ще в Дрогобичі, коли та сиділа біля поштового віконця й обслуговувала публіку. Почував себе при ній несміливим, бо ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала..."  Целіна мучить Франка. Вона змушена виїхати. Щоб порвати з ним, друкує в його газеті фальшиве оголошення про одруження. А для поета вмирає. Вмирає образ, але не вмирає любов. А Целіна знову повертається. Він буквально переслідує її, як школяр, боїться промовити слово, підступити ближче, годинами стоїть під вікнами.

       Журовська була єдиною з коханих Фран­ка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, хо­лодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов'ю. Коли потім Целіну запитають, чому во­на не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповість: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізви­ще не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Тим часом Франко страждав.

           Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

 Немов криниці дно студене?

       Франко знесилився, відчув неймо­вірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті "ри­дання голосні" - пісні. Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в соро­карічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку.

Любов Франка до жінки - велика, всеохопна, правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої лю­бові, яка лунатиме вічно.

 

Звучить вальс Доги  

         Жінка, котра була поруч, - Франкова дру­жина Ольга Хоружинська. Родом зі Слобожанщини, з маленького села Борки на Харківщині, де народилася 10 квітня 1864 року у сім'ї титулярного радника.

         Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885 р.), з Харкова приїздить Ольга Хоружинська. Позаду Інсти­тут шляхетних дівчат. Тепер вона - слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської про­вінціалки розвинену й освічену дівчину з демократич­ними поглядами. Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові. Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом. Куди до нього ту­тешнім женихам! Та й зовнішність - гарні очі, високий лоб... Ольга своїм товаришкам розповідає, що Франко - людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша і друга, сподвижника в боротьбі. Перед Оль­гою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз...

         У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в якому запитує: «Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

           Ольга приймає пропозицію Франка. Він радіє, що вона відважилася через кордон подати йому руку і розділити з ним важке самотнє життя. «За Ваш лист я мусив хоч крихітку полюбити Вас, - пише Франко Ользі. - Показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі».

          Франко не кривить душею: «Я мусив хоч крихітку полюбити Вас». Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов бу­де його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Зробить те, на що не відважилася ще жодна жінка.

         Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини жит­тя і врятувала.

 Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружиною, доброю матір'ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспіран­турі. Допомагала чоловікові в літературній праці, вида­вала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин».

     Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цього замало? Хіба це не свідчення жертовності й любові? Здавалося б, що саме їй і були адре­совані любовні гімни. Але... Дочка Анна через багато років скаже: «Чи ж не вона була вірною помічни­цею - дружиною батька, чи ж не до­помагала йому в літературній праці? Скільки разів її ім'я містилось у видан­нях, але й безімен­на, вона жила жит­тям тата, була його порадницею».

    Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одружився з нею «з доктрини», тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної Ук­раїни? Важко сказати. Але годі звинувачувати Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальни­ми людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате народові факел не пече, а світить.

     На Личаківському кладовищі, недалеко від кам'яної брили-скелі, яку розбиває кайлом Каме­няр, видніється скромний маленький надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим, блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони де­рев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним завжди...

 Франко, як Петрарка й Данте, своїм життям і творчістю ствердив, що генії і любов наро­джуються нечасто, щоб доповнювати одне одного.

Викладач

        Коли, готуючись до уроку, почали працювати  творчі групи, то   віднайшли ще одне дуже цікаве відкриття  «Іван Франко - перекладач».  Слово – творчій групі.

Відкриття №4  «Франко - перекладач»

           На ювілейному святі 1898 року, присвяченому двадця­тип'ятиріччю його літературно-громадської діяльності, І. Франко сказав: «Тільки те, що здобудемо своєю працею, те буде справді наше надбання; і тільки те, що з чужого культурного добра при­своїмо собі також власною працею, стане нашим добром. От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здо­бутки інших народів і знайомити інших з його життям».

        Перекладав Франко з класичних старогрецької та римської літератур, староіндійської, староперської, староарабської, західноєвропейських поетів — староісландських, німецьких, французьких, англійських, італійських, мадярських, шведських, фінських та ін. Також з народної поезії не тільки європейських, а й азійських та африканських народів; перекладав також з усіх слов'янських літератур.

Коли 1875 р. дев'ятнадцятирічний випускник Дрогобицької гімназії їхав вступати на студії до Львівського університету, він мав уже певний перекладацький доробок. І. Франко перекладав до останніх днів свого життя, коли, тяжко хворий, згасаючий, уже не здужав сам писати й лівою рукою.

          Наприклад, вірш «Каменярі» завоював уже певну позицію в світовій перекладній літературі — його перекладено 37 мовами світу.

        В 1875 році Франко друкує під псевдонімом «Джеджалик» переклад пісні «При кужільці» з трагедії «Фауст» Гете. Франко вільно володів німецькою, латинською, французькою, англійською, польською, болгарською, сербською, російською, чеською, єврейською та багатьма іншими мовами, які належним чином студіюватися під час навчання в Львівському університеті.

   Його ж перу належать переклади з Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Лермонтова, Пушкіна; ряд ста­тей, присвячений Толстому,  Горькому, Тургенєву та іншим.

       Перекладаючи визначних поетів світового літературного зна­чення, Франко бере з них твори на суспільно-громадські теми, на мотиви гуманності. Важко навіть перелічити все, що переклав Франко. Багато чого він не встиг надрукувати, багато чого він не встиг обробити. Із загальної кількості перекладів Франка можна було б видати велику антологію світової поезії, починаючи з пое­тичних пам'яток давнього Сходу і завершуючи європейськими поетами XIXXX століть.

ВІДКРИТТЯ № 5
Вшанування памяті Каменяра

   Імя Франка носять: 


  • Львівський університет
  • Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути
  • Львівський оперний театр
  •  Київський драматичний театр
  • бібліотеки, вулиці багатьох міст

 

Відкриття № 6   «Цікавинки  про Франка»

  • Літературно-меморіальний музей Івана Франка розміщений у власному будинку письменника у Львові, де він жив з 1902 по 1916 рік.
  • У дворі ростуть посаджені ним дерева: чотири яблуні, груша і два горіхи.
  • На спорудження будинку пішов посаг дружини Ольги Федорівни, гроші, подаровані йому прогресивною громадськістю до 25-річного ювілею літературної діяльності, а також 12000 крон позики у банку.
  • В експозиції, фондах і бібліотеці музею зібрано більше 20 000 найменувань – майже всі видання творів Франка.
  • Франко любив одяг строгого кольору, нешнуровані черевики. Майже завжди носив вишивану сорочку.
  • Каменяр був завзятим рибалкою. Друга його пристрасть – грибництво, яке часто поєднував із пішими мандрівками
  • За 40 років свідомого життя він написав близь­ко 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в се­редньому 2-3 твори в день. …

Джеджалик, Мирон, Брут Хома, Живий, Кремінь, Марко, Віршолот Голопупенко та інші  – під такими псевдонімами друкувався Франко

У Франка було 99 псевдонімів.

V. Підведення підсумків уроку.

Викладач

        Наш урок-відкриття наближається до логічного завершення. До тієї інформації, що мали ви про Франка з попередніх класів, додалася величезна кількість відкриттів сьогоднішньої нашої зустрічі. Пропоную подивитися фільм та зробити невеличкі підсумки  у вигляді вікторини.

1. Назвіть дату народження І. Франка.                            (27 серпня 1856 року)

2. В якому місті розташований літературно-меморіальний музей І. Франка?

 (У м. Львові)

3. В якому селі і якого повіту народився І. Я. Франко?        

 (с. Нагуєвичі   Дрогобицького повіту на Галичині)

4. Як називають Франка в українській літературі?                   (Каменяр)

5. Які збірки Каменяра вам відомі?

(«З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя»…)

6. Як у збірці «Зів’яле листя» образно називаються три цикли віршів? («Жмутки»)                  

7. Назвіть імена жінок, які відіграли величезну роль у житті і творчості  Каменяра? 

(Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська, ОльгаХоружинська)

8. Які твори для дітей І. Франка вам відомі? 

(«Лис Микита», «Олівець», «Малий Мирон»,  «Грицева шкільна наука»)

9. Назвіть дату смерті Великого Каменяра?     (28 травня 1916 року)

10. Ким був Франко для української культури і суспільства в цілому? 

       (Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, видавець, учений-філолог, політик, філософ)

Заключне слово викладача

Академія в одній особі.

     Якщо духовне життя народу порівнювати з багатою, розлогою кро­ною, то постать Каменяра — це міцний стовбур, який понад сорок років тримав на собі цю крону на межі двох століть — XIX і XX.

      Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академією в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він написав близь­ко 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в се­редньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

      50-томне академічне видання творів Франка - то лише частина із залишеного великим подвижником думки спадку своїм нащадкам. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у твор­чих звершеннях.

     Мені разом із творчою гру­пою, яка брала участь у дослідженні під час підготовки до уроку, дуже хоті­лося, аби ви  відкрили для себе Великого Каменяра, відчули гордість від того, що така людина належить до нашого народу, щоб зрозуміли, що Франко жив і титанічно працю­вав лише заради слави і кращого майбутнього України. Наступні уроки ми й присвятимо аналізу літературної спадщини І. Я. Франка.

VI Оцінювання учнів

VІI. Домашнє завдання

Опрацювати за підручником  с. 101-123.   

Творче завдання: написати листа від імені І.Я. Франка Ользі Рошкевич або відшукати рідкісну інформацію про Франка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       Література:    
Обов’язкова:    
    1.    Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7. 
2.    Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів, 2001. – С. 4. 
3.    Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17. 
4.    Франко І. Статті і матеріали. – Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126. 
5.    Іван Франко. Документи і матеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149. 
6.    Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів. – 1956. – С. 394. 
7.    Франко І. Публіцистика. – К., 1963. – С. 112. 
8.    Панченко В. Боротьба і любов адвоката Рафаловича // Франко І. Перехресні стежки. – Кіровоград, 2000. – С. 216. 
9.    Ільницький М. “Все, що мав у житті…” (Повість Івана Франка “Перехресні стежки в світлі авторської особистості) // Ільницький М. У вимірах часу. – К., 1988. – С. 270.                                   
Додаткова:    

1.    Іван Франко. Документи і матеріали. – С. 190. 
2.    Басс. І., Каспрук А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – С. 318 – 319. 
3.   Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213.

          
 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
2 січня
Переглядів
274
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку