Урок на тему: “ Запорізька Січ у подіях другої половини ХVII ст. Соціально-економічні зміни та суспільне життя Гетьманщини наприкінці ХVII ст. ”

 

Філія “Волостківська ЗОШ І-ІІ ст.” ОЗ Судововишнянського НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

 

 

 

 

 

з Історії України на тему: “ Запорізька Січ у подіях другої половини ХVII ст. Соціально-економічні зміни та суспільне життя Гетьманщини наприкінці ХVII ст. ”

 

 

 

 

 

 

                                                                Робота

Вчителя історії та правознавства

                                                                   Яреми Марії Романівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            2018

 

Тема уроку: “ Запорізька Січ у подіях другої половини ХVII ст. Соціально-економічні зміни та суспільне життя Гетьманщини наприкінці ХVII ст. ”

Тип уроку: комбінований урок

Мета уроку: Учень повинен ─

■ знати: Події: 1652 р.- перенесення запорозькими козаками своєї столиці на острів Чортомлик; 1656 р. - спільний похід запорозьких і донських козаків на о. Тамань; 1660 р. - похід І. Сірка на фортеці Очаків та Арслан.

Особи: Іван Сірко, Магомет IV, Юрій Кульчицький, Петро Іваненко. 

Терміни і поняття: Запорізька Січ – центральне укріплене поселення козаків, де перебувала козацька влада (Кіш); Гетьманщина – у другій половині ХVII ст.  напівофіційна назва Лівобережної України (з Києвом), що перебувала під владою російського царя; Фірман - султанський указ; “Посполиті люди” - селяни, які знаходи­лися найнижче в суспільній піраміді; Ясир - захоплені в полон татарами чи турками мирні жителі для використання на різних важких роботах та продажу в рабство; “Дуки” - старшини-землевласники.

■ розуміти: роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини ХVII ст.; мотивацію  боротьби запорозьких козаків з турками, вимоги учасників війн; важливість Запорізької Січі, як національного символу українців; роль особи Івана Сірка в подіях другої половини ХVII ст; розвиток Гетьманщини у другій половині ХVII ст. як взаємодію економічних, демографічних, національно-політичних та культурних чинників;  .

■ вміти: аналізувати перебіг воєнних дій між запорізикими козаками та турецько-татарськими завойовниками; характеризувати  соціальну структуру  та основні галузі господарства, якими займалися на території Гетьманщини наприкінці ХVII ст.; визначати соціально-економічні зміни у Гетьманщині; працювати з джерелами; знаходити і аналізувати потрібну інформацію; висловлювати власне ставлення до історичних подій та історичних діячів.

Обладнання: підручник для 8 кл. Швидько Г. К. Історія України ХVI-ХVIII ст, картки з джерелами та історичні карти, ілюстративний матеріал. 

Література:  Дорошенко Д. І. Нарис історії України- Львів: Світ, 1991. - 574 с.;  Грицак Я. Нариси з історії України. Формування української модерної нації.- Київ. 2007, - 450с; Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / Укладачі Й. Й. Брояк, В.ф.Верстюк. - Донецьк: ТОВ ВКФ ”БАО”, 2006.-736с.; Губарев В.К. Довідник школяра і студента. Історія України – Донецьк, 2006.; Крипякевич І. П. Історія України - Львів: Світ, 1990. - 520 с.;  Субтельний О. Україна: історія.- К: Либідь, 1993. – 720 с.; Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності.-Львів: Світ, 1995.; Тараненко М., Левітас Ф. Історія україни від найдавніших часів до поч ХХст.: Запитання-відповіді. Методичні рекомендації.- Київ: Магістр S, 1999. – 720 с.; Зайцев Ю. Історія України. Львів: Світ, 1996. - 488 с.;  Аркас М. Історія України-Русі  - 1990р. “Вища Школа” К. 395с.; Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т 2. -К: Либідь,1993. - 608 с.; Історичні постаті України: Історичні нариси. О.В.Болдирев. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.; Новий довідник: Історія України. – К.:ТОВ”КАЗКА”, 2006.-736с.; Антонович В Про козацькі часи в Україні.-Київ, 1991; Андрусишин Б. І., Борисенко В. Й. Історія України в художньо-літературних образах-Київ, 2000; Руїна: друга половина ХVII ст. – Київ, 1996.

 

 

ХІД  УРОКУ

 І. Організаційна частина

1. Привітання вчителя з учнями.
2. Виявлення відсутніх.
3. Перевірка знань учнів   (фронтальне опитування):

 

• Як відбувалося заселення Слобідської України протягом ХVII ст.?
• Звідки походить назва Слобожанщина?
• Перелічіть перші слобідські міста. Як та коли вони виникли?
• Які особливості мав адміністративний устрій у Слобідській Україні?
• Які особливості системи землеволодіння мала Слобідська Україна.
• Чому території порубіжних земель Гетьманщини та Московії, які лежали пусткою у  ХVII ст. почали масово заселятися?

 

Завдання на картках:

(Пишуть три учні 10-15хв.)

 

Варіант 1

1. Дайте визначення терміну – “Руїна”. Окресліть її хронологічні рамки.
2. Вкажіть роки гетьманування Петра Дорошенка.
3. Вкажіть рік коли було підписано Конотопські статті.
4. Чому Андрусівське перемиря, на вашу думку, стало трегедією українського народу?
5. Охарактеризуйте Глухівські статті. Якою була зовнішня та внутрішня політика гетьмана Дем’яна Многогрішного?

 

Варіант 2

1. Дайте визначення терміну – “Руїна”. Окресліть її хронологічні рамки.
2. Вкажіть роки гетьманування Демяна Многогрішного.
3. Вкажіть рік коли було підписано Конотопські статті.
4. Охарактеризуйте обставини з-за яких Дем’ян Многогрішний став гетьманом Лівобережної України.
5. Охарактеризуйте Конотопські статті. Якою була зовнішня та внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича?

 

Варіант 3

1. Дайте визначення терміну – “Руїна”. Окресліть її хронологічні рамки.
2. Вкажіть роки гетьманування Івана Самойловича.
3. Вкажіть рік коли було підписано Глухівські статті.
4. Поміркуйте, чому для тодішнього українського суспільства знищення Чигирина символізувало загибель усієї Правобережної Гетьманщини.
5. Охарактеризуйте Андрусівське перемиря. Якою була зовнішня та внутрішня політика гетьмана Петра Дорошенка?

 

 

 

II. Вивчення нового матеріалу.

(повідомлення теми, мети, завдань та плану уроку)

 

План

1.   Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини ХVII ст.
2.   Іван Сірко - непереможний полководець.
3.   Запорізька Січ наприкінці ХVII ст.
4.   Соціально-економічні зміни та суспільне життя Гетьманщини наприкінці ХVII ст.
   • Соціальна структура
   • Господарство
   • Торгівля
   • Культура

 

1. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої пол. ХVII ст.

( Розповідь учителя)

Від часу виникнення Запорозька Січ була укріпленим козацьким табором, який охоро­няв кордони Великого князівства Литовського і Речі Посполитої та був надійним притулком для селян-утікачів і повстанців. Тут почалась Національно-визвольна війна українського на­роду під проводом Б. Хмельницького. Однак коли воєнні дії розгорталися по всій Україні, Запорожжя тимчасово втрачало свою політичну роль і відходило на другий план, підтримуючи ті чи інші політичні угруповання.

Андрусівське перемир'я 1667 р. визначило непевне становище Запорозької Січі (до 1686 р), бо вона повинна була водночас служити польсь­кому королю І московському цареві. Претензії обох держав на Запорожжя свідчили про його значення, насамперед у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Через запорозькі землі проходив один з чотирьох шляхів набігів татар і турків на українські землі, тому запорожцям часто доводилося вступати в битви з ворогами.

1652 р. запорозькі козаки перенесли свою столицю у більш зручне захищене місце - на острів Чортомлик, при впадінні у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного с. Капулівкн на Нікопольщині).

Запорозька Січ вважала себе незалежною від влади гетьманів, хоча й впливала на хід подій у Гетьманщині. Так, у 1654 р. на Переяславській раді запорожців не було. У 1663 р. запорожці прибули в Ніжин на раду по обранню нового гетьмана і навіть зуміли провести в гетьмани свого кандидата - І. Брюховецького. У1672 р. запорожці зробили спрсбу повторити свій колишній успіх, пропонуючи в гетьмани   свого кошового отамана І. Сірка. Але його популярність серед ко­зацьких мас, рішучість і запальність не влаштовували ні мос­ковський уряд, ні українську козацьку старшину. Більше того, І. Сірка заарештували й відправили до Тобольська. Після цього Запорозька Січ уже не втручалася у вибори гетьмана.

Оскільки за оволодіння Україною боролися різні держави, За­порозька Січ не мала стабільної політичної орієнтації. У середо­вищі запорожців одночасно існували угруповання різної політич­ної орієнтації. Іноді запорожці відігравали навіть деструктивну роль у політичних подіях, тоді як важкий процес державного будівництва вимагав єдності (консолідації) сил. Ця суперечність і непослідовність найяскравіше виявлялася в діяльності талано­витого й хороброго полководця, кошового отамана І. Сірка.

 

2. Іван Сірко - непереможний полководець.

 Ще молодим І. Сірко ходив у морські походи, у 1646 р. разом з Б. Хмельницьким перебував у Франції, де брав участь у битві під Дюнкерком, пізніше - у Національно-визвольній війні українського народу. Політична орієнтація І. Сірка часто змінювалася. Разом з козаками Запорозької Січі 1654 р. він не присягнув цареві, але виступив проти І. Виговського і П. Тетері через їхню пропольську політику. Після Андрусівського перемир'я 1667 р. перебував у антимосковській опозиції, р водночас ведучи воєнні дії проти татар.

У 1667-1668 рр. І. Сірко з родиною жив у слободі Артемівці, потім був обраний харківським полковником і  брав участь у повстанні на Слобожанщині проти свавілля царської адміністрації. 1668 р. І. Сірко знову перейшов на Запорожжя і продовжував боротьбу з турецько-татарською агресією. Лише за один рік він здійснив чотири походи в Крим. У 1672 р. І. Сірко претендував на гетьманську булаву, але обрали І. Самойловича.  Тоді супротивник І. Сірка полтавський полковник Ф. Жученко схопив його і видав царській владі. На вимогу запорожців і польського короля Яна ІП Собеського, котрий наполягав на звіль­ненні І. Сірка у зв'язку із зростаючою загрозою наступу Оттоманської Порти на володіння Московії та Польщі, царський уряд був змушений звільнити його. Щойно повернувшись із заслання, І. Сірко разом з козаками здійснив кілька походів на турецькі фортеці Аслам-Кермень та Очаків. Він був настільки небезпеч­ним для ворогів, що турецький султан видав спеціальний фірман (указ), у якому розпорядився молитися в мечетях про загибель І. Сірка. Татари називали його «шайтаном».

 Джерело № 1. (Цей документ зачитує хтось з учнів).

 Польський хроніст Веспасіан Коховський у своїй хроніці дав таку характеристику Сіркові: «Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім'я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: Сірко йде. Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, ж боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тве­резим Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку - на ук­раїнському прикордонні Він не любив марнувати час або упадати коло . постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру».

Запитання до джерела:

1. Що ви дізналися про зовнішній вигляд Івана Сірка?
2. Як до його особи ставилися в Османській імперії?

 

( Розповідь учителя)

1674 р. турецький султан Магомет IV разом із кримським ханом несподівано напали на Запорожжя, але були розбиті. Перед цим султан не раз висловлював пропозицію вступу Запорозької Січі під протекторат Туреччини. Навесні наступного року І. Сірко із запорожцями та союзни­ками - донськими козаками й калмиками - ущент розбили ту­рецьких яничар і ханські орди, які напали на українські землі. З цими подіями пов'язаний знаменитий літературний твір -сатиричний лист запорожців турецькому султану, що послу­жив сюжетом для картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”.

 

Джерело №2

Вчитель просить учнів звернути увагу на зображення картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” в підручнику, що на стор.170. Далі  хтось з учнів зачитує джерело.

 

У листі запорожців турецькому султану, зокрема, було таке: “Запорізькі козаки турецько­му султану. Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і това­риш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає й твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею, водою будем би­тися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єруса­лимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, каменецький кат, подолянськии злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с,..а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден ти матері вірних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день - такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас! Кошовий отаман Ііван Сірко  зо всім кошем запорізьким”

 

Запитання до джерела:

Що Ви зрозуміли з щойно прочитаного документу?

 

( Розповідь учителя)

Вдалим був похід 5 тис. запорожців під орудою І. Сірка навесні 1660 р. на Очаків, а потім на місто-фортецю на Дніпрі Арслан. Восени 1667 р., коли татарська орда посунула в Україну, запорожці на чолі з І. Сірком та І. Рогом здійснили морський похід на Кафу та інші татарські міста-фортеці й звільнили 2 тис. полонених співвітчизників.

У наступні роки І. Сірко також здійснював блискучі бойові по­ходи, що стримували напади турецько-татарських військ на українські землі. Востаннє І. Сірко вирушив у похід 1680 р., і того ж року 1 серпня помер. Поховали його біля сучасного с. Капулівки Нікопольського району на Дніпропетровщині.

 

Джерело №3 (зачитує хтось з учнів)

Про похорон кошового отамана Івана Сірка  (зачитує хтось з учнів)

“Того ж літа (1681), 1 серпня, преставився від цього життя  у своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман  Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім Низовим Запорозьким військом у полі за Січчю...

Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною і мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той  їхній справжній і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості,  бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних  місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський її ясир... Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховав­ши ж його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені і справ” // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. -Т. 2. - С. 265.

 

( Розповідь учителя)

Іван Сірко став ге­роєм багатьох переказів, народних дум, пісень, художніх творів. На­род з безмежною шаною ставився до свого оборонця, тому й наділяв його надприродною силою. Так, в одній з них оповідається, буцімто він жив двісті десять років. Тричі за­зирала Сіркові смерть у вічі, і тричі його рятувала «жива вода». А коли надійшла пора прощатися козакам з їхнім улюбленим ватажком, то, віддаючи останню шану, землю на Сіркову могилу насипали шапками, кожного разу низь­ко вклоняючись кошовому отаманові. Правицю ж Сіркову ще сім років після його смерті брали в походи, оберігаючи себе від поразки, бо вірили, що добре пам'ятають турки і татари руку Івана Сірка.

 

Джерело №4 (зачитує хтось з учнів) «Як помирав кошовий Сірко, то казав запорожцям: «Хто з вас, хлопці, мою могилу буде поливати водою до сходу сонця, той буде знати стільки ж, скільки і я... А як будуть тяжкі часи з ворогами, то нехай хоч руку мою відкопають і понесуть перед військом: ворог сам себе порубає».

У 1812 році француз завоював Москву. Скільки не палило наше військо з гармат - нічого не допомагало. Тоді один чорноморець і каже: «Стійте, брати­ки, не буде діла, поки не дістанемо руки Сірка!» Поїхали в Копулівку, відкопали руку і гайда назад. Як оббігли навколо Москви з тією рукою, так французьке військо і рушило звідти. Тоді французи так швидко утікали, що й чоботи втратили...

Кажуть, багато було охочих поливати могилу Сірка, щоб знати стільки скільки знав він, але нічого не допомогло: треба було воду носити ротом з річки, а річка не так близько, щоб до третіх півнів полити таку могилу, як у нього.»

 

Запитання до джерела:

1. Чому, на Вашу думку, Іван Сірко зажив шанобливого ставлення сучасників?

 

3. Запорізька Січ наприкінці ХVII ст.( Розповідь учителя)

Після смерті івана Сірка запорожці разом із правобережними козака­ми Семена Палія взяли участь у знаменитій битві з турками під столицею Австрії – Віднем 1684 р.

 

Особа: У битві під Віднем особливо уславився козак Юрій Кульчицький, уродженець м. Самбора на Львівщині, про подвиги  якого писали тогочасні європейські газети. Знаючи турецьку мову (колись був у полоні, Ю. Кульчицький, який на той час перебував у Відні у своїх купецьких справах, кілька разів пробирався у ворожий табір і повертався назад із важливими розвідувальними даними. Отримавши після перемоги трофейні турецькі вози з кавою, Кульчицький відкрив у Відні першу в  Європі кав'ярню і навчив європейців вживати цей напій. Після смерті в  столиці Австрії йому було споруджено бронзовий пам'ятник.

  У другій половині XVII ст. устрій козацької республіки залишався таким самим, як і в попередній час. Відбувався інтенсивний процес подальшого заселення й господарського ос­воєння Запорозьких Вольностей. Цьому не могли перешкодити навіть руйнівні воєнно-політичні події в українських землях. Притік утікачів зокупованої шляхетською Польщею Правобе­режної України значно збільшився. Та й сусідня Гетьманщина живила Запорожжя невдоволеними своїм життям козаками, селянами й міщанами.

На запорозьких землях з'являються нові козацькі займища, слободи, містечка, жителі яких, підпорядковуючись січовій владі, займалися землеробством, рибальством, мисливством, торгівлею. Уже тоді існували коаицькі зимівники - господар­ства заможних козаків, у яких використовувалася наймана праця, бо кріпацтва на Запорожжі ніколи не було. Запорозькі козаки торгували з прикордонними українськими землями, Кримським ханством і Оттоманською Портою пе­реважно рибою й сіллю, яку добували в Прогноїнських озерах.

1656 р. Кіш Запорозький запровадив у с. Старі Кодаки бере­гову варту козаків-лоцманів, які повинні були сплавляти й проводити через Дніпрові пороги каравани торговельних су­ден, а також воєнних стругів, плотів тощо

Під час Чигиринських походів запорожці перешкоджали функціонуванню турецьких комунікацій, здійснювали інші воєнні акції. Після Вічного миру запорозька кіннота у кіль­кості 2700 осіб взяла участь у поході до Криму.

Низове Військо Запорозьке взяло участь і в азовсько-дніпровських походах 1695—1698 рр., хоча запорожці не були в них основною силою. Вони були добрими розвідниками, бло­кували шляхи для відступу ворога, залишалися у складі зало­ги у здобутих фортецях, нападали на турецькі ко­раблі (каторги) та на міста-фортеці кримського узбережжя. Си­туація змінилася з укладенням мирного договору між Московією та Османською імперією у 1700 р.

 Кінець XVII ст. для Запорозької Січі був дуже напруженим і тривожним. Занадто багато справ турбували кошову старшину й козацьку голоту (сірому) Січі. Новоприбулі з Гетьманщи­ни козаки скаржилися на зростання тиску з боку старшин-землевласників, котрих козаки називали дуками.

Запорожці були невдоволені політикою гетьмана Івана Мазепи, зокрема, тим, що він, виконуючи розпорядження царя, будував на запорозь­ких землях фортеці: Кам'яний Затон на Дніпрі, навпроти Січі, «городки» на р. Самарі, поблизу козацького Самарського Пус­тинно-Миколаївського монастиря. Необхідність їх споруджен­ня цар і гетьман обґрунтували загрозою турецько-татарської агресії» Проте запорожці справедливо вбачали в них акцію, спрямовану проти них - аби поставити їх під контроль уряду. Значні воєнні гарнізони фортець грабували монастирські й ко­зацькі пасіки, вирубували дерева тощо.

 Невдоволенням запорожців супроти гетьмана Мазепи, кот­рий, на їхнє переконання, сліпо виконував волю царя, вирішив скористатися Петрик (Петро Іваненко). Це був полтавський козак, родич генерального судді В. Кочубея. У 1692 р. він прибув на Січ. Він став підбурювати запорожців на похід проти І. Мазепи. Хоча у нього й знайшлися прихиль­ники, але в цілому запорожці не підтримали Петрика.

 

4.Соціально-економічні зміни та суспільне життя Гетьманщини наприкінці ХVII ст.  Соціальна структура. ( Розповідь учителя)

Протягом нетривалого періоду від виникнення Гетьманщини до кінця XVII ст. відбулися структура суттєві зміни у соціально-становій структурі суспільства, становищі народних мас, формах землеволодіння, системі господарювання, характері відносин між Гетьманщиною та Московією та в системі влади і управління самої козацької держави.

Стабілізація політичної ситуації кінця 70-х років, закріплена Віч­ним миром 1686 р., дала мож­ливість українському суспільству перейти до мирного життя, яке не порушили навіть воєнні дії супроти турків і татар на півдні країни.

У становій структурі суспільства відбувається виокремлення із за­гальної козацької маси заможної і впливової верхівки з числа покозаченої шляхти й козацької старши­ни, яка займала не тільки військові, а й адміністративні посади. За ними закріпилася назва знатне військо­ве товариство — привілейований стан, який мав владу й багатство.

Змінилося і становище козацтва - не тільки через виокрем­лення верхівки, а й через зубожіння значної його частини. Пе­рехід козаків від суто військової служби до заняття господар­ством не кожному приносив успіх у цій справі. Козаки також залучалися до виконання деяких повинностей, найголовнішою з яких була трудова. Не всі козаки могли утримати за собою придбану землю. Неспроможні нести військову службу, яка ви­магала певного рівня достатку, переходили в селянський стан, займалися ремеслом і промислами, наймалися на роботу до за­можних людей.

Духовенство в гетьманській Україні займало особливе ста­новище. Його значення в державі підвищувалося вже тим, що Національно-визвольна війна йшла також під гаслами бороть­би за православну віру, щоб землеволодіння церков і монас­тирів були збережені (разом із підданими), а то й розширені за рахунок земель вигнаних з України магнатів і шляхти. Тобто церква мала досить значне землеволодіння. Монастирі на той час фактично тримали у своїх руках освіту й культуру. Однією з особ­ливостей становища церкви було те, що, по-перше, духовенство поповнювалося вихідцями з різних суспільних станів, по-дру­ге, на низовому рівні його обирали миряни.

 Міщани як стан також за півстоліття змінилися - не лише через покозачення в роки національно-визвольних змагань, ро­зорення міст у воєнне лихоліття. Міщани потрапили в підпоряд­кування козацької влади й майже втратили свою самостійність. Міста з магдебурзьким правом зберегли свій давній устрій, крім монополії на заняття ремеслом, промислами й торгівлею в місті, бо цим займалися й інші стани. Козацька адміністрація втруча­лася у внутрішні справи міського самоврядування. Тоді міщани шукали підтримки в царського уряду, що вносило додаткову напругу у відносини між містами и козацькою владою.

Селяни (посполиті люди) знаходи­лися найнижче в суспільній піраміді. У ході Національно-визвольної війни вони отримали свободу від кріпацтва та можливість одержати землю через «займанщину» - у власність. На по­чатку періоду вони мали абсолютно вільний доступ у козацький стан, але вже наприкінці XVII ст. було значно важче потрапити в козаки. Не маючи робочої худоби й реманенту, багато селян не могли обробити свою землі, і віддавали її за борги, переходили в «протекцію» до заможних козаків або козацької старшини, залишаючись при своєму господарстві вже на становищі підданого. Селяни не були кріпаками, але виконували так звані послушенства за геть­манськими універсалами. На самому початку XVIII ст. вони дуже нагадували панщину, хоча селянин і міг перейти на інше місце проживання, тобто він виконував повинності на земле­власника, доки користувався його землею.

Після визвольної війни вільної землі було багато, й всі мали рівні права займати її стільки, скільки хто міг обробити. Наприкінці століття таких земель залишилося обмаль, та й відбувся перерозподіл землі між її власниками. Багато селян землю втратило, натомість незмірно зросло старшинське землеволодіння.

Козацька старшина й шляхта набували земельну власність різними шляхами: займанщиною, купівлею, отриманням за неповернені їм борги, пожалуванням за гетьманськими універсалами та царськими грамотами. Іноді вони отримували пожалування разом із людьми, які там проживали. На вільних зем­лях вони осаджували слободи, надаючи поселенцям значні пільги у виконанні повинностей на визначений час, після чого різко збільшували ці повинності. Існували ще так звані рангові маєтності, які надавалися посадовим особам за службу. Стар­шина намагалася якомога швидше їх привласнити а селян, які на них проживали, змусити відбувати повинності.

Господарство Гетьманщини

Під час розповіді цього пункту, учні заповнюють частину таблиці ”Господарське життя  Лівобережної Гетьманщини, Слобожанщини, Запорізької Січі у другій половині XVII ст.”

Галузі господарства	Запорізька Січ	Гетьманщина

 

 Господарство Гетьманщини у другій половині XVII ст. існувало в дуже несприятливих умовах,  оскільки майже тридцять років тут тривали руйнівні війни.

 

Джерело№5 (зачитує вчитель)

Уявлення про господарство Гетьманщини дає Універсал Б. Хмельницького 1655 р. старшині Яценкові про надання йо­му 4 сіл ”с млинами, ставами, полями, сеножатьми, с данью ме­довою, и с деревом бортным, и со всеми грунтами, и пожитками до тых сел чотырох належачими и с поддаными, на грунтах та­мошних сидячими”.

( Розповідь учителя)

Заняття землеробством було основною галуззю господар­ства Гетьманщини. Зерновим землеробством займалися селяни, міщани, нижче духовенство й почасти козаки. У заможніших господарствах використовувалася вільнонаймана праця.

Розвиненим було вирощування технічних культур — прядиво відправлялося на мануфактури західноєвропейських країн. Продукти городництва споживалися виробниками та частково відправлялися на ринок, зокрема до Москви. Значні зрушення спостерігаються в садівництві - поява нових сортів фруктових дерев підвищення врожайності, розведення садів.

Набуває розвитку тваринництво як галузь, яка дуже тісно була повязана з ринком. Тому тваринництвом у великих обся­гах займалися козацька старшина й монастирі.

Найбільш розвиненими були ґуральництво, млинарство, бджільництво та інші лісові промисли. Продукти поташного (поташ потрібен у виробництві скла) і селітрового (селітра є важливим компонентом при виготовленні пороху) промислів продавалися восновному в Московії, бо вивіз їх за кордон був заборонений. Досить помітною е спеціалізація промислів у ме­жах Гетьманщини.

У містах розвивалися цехове ремесло, внутрішня й зовнішня торгівля. За гетьмана І. Самойловича торгівля набуває значно­го розвитку, поновлюються торговельні зв'язки із Заходом через балтійські порти, з Кримським ханством, східними країнами, Росією.

 Незважаючи на тривалі війни й розорення, українська культура другої половини XVII ст. переживала період розквіту. Досить перерахувати споруджені в цей час храми, назвати видатних художників, письменників, музикантів тощо. Основою цього розквіту було національне й соціальне визволення народу.

Проте чи не найяскравішим свідченням високого рівня української культури було її поширення й сприйняття в тогочасній Росії. Підпорядкування Київської митрополії Мос­ковській патріархії в 1686 р. мало своїм наслідком у сфері куль­тури появу в Росії церков у стилі українського бароко, розписів, зроблених українськими майстрами, поширення в Москві українських книжок релігійного змісту та підручників з різних галузей науки. До Москви забирали з України шевців, кравців, садівників, городників, друкарів, граверів, архітекторів, худож­ників. Але головним чином туди переводили вищих церковних ієрархів, учених, письменників, ченців, педагогів. Однак це півстоліття можна назвати золотим віком української культури.

Отже, Запорізька Січ у другій половині XVII ст. відігравала важливу роль у житті України. І хоча зі створенням Української гетьманської держави центр українського політичного життя перемістився із Запоріжжя до гетьманських столиць на Лівобережній та Правобережній Україні, Січ ніколи не залишалася осторонь тогочасних подій. Вона невтомно боронила рідну землю від руйнівних наскоків ординців, визволяла з турецько-татарського полону тисячі українських бранців, залишаючись потужною військовою силою.

 

 

Домашнє завдання

1. Опрацювати з підручника § 27, 28.
2. Письмово порівняти систему органів влади і становище соціальних станів Лівобережної Гетьманщини, Слобожанщини, Запорізької Січі у другій половині XVII ст.

 

 

 

 

Роздатковий матеріал.

Джерела

1. Польський хроніст Веспасіан Коховський у своїй хроніці дав таку характеристику Сіркові: «Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім'я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: Сірко йде. Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, ж боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тве­резим Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку - на ук­раїнському прикордонні Він не любив марнувати час або упадати коло . постійно бився з татарами, проти яких мав природну нена-На обличчі він мщ природний знак, ніби шмат пурпуру».

 

2. “Запорізькі козаки турецько­му султану. Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і това­риш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає й твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею, водою будем би­тися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єруса­лимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, каменецький кат, подолянськии злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с,..а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден ти матері вірних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день - такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас! Кошовий отаман Ііван Сірко  зо всім кошем запорізьким”

 

3. “«Як помирав кошовий Сірко, то казав запорожцям: «Хто з вас, хлопці, мою могилу буде поливати водою до сходу сонця, той буде знати стільки ж, скільки і я... А як будуть тяжкі часи з ворогами, то нехай хоч руку мою відкопають і понесуть перед військом: ворог сам себе порубає».

У 1812 році француз завоював Москву. Скільки не палило наше військо з гармат - нічого не допомагало. Тоді один чорноморець і каже: «Стійте, брати­ки, не буде діла, поки не дістанемо руки Сірка!» Поїхали в Копулівку, відкопали руку і гайда назад. Як оббігли навколо Москви з тією рукою, так французьке військо і рушило звідти. Тоді французи так швидко утікали, що й чоботи втратили...

Кажуть, багато було охочих поливати могилу Сірка, щоб знати стільки скільки знав він, але нічого не допомогло: треба було воду носити ротом з річки, а річка не так близько, щоб до третіх півнів полити таку могилу, як у нього.» Новицький Я.П. Народна пам'ять про Запорожжя. Перекази і розповіді» зібрані в Катеринославщині в 1875 - 1905 рр. - Рига, 1990, стор.71.)

 

4. “Того ж літа (1681), 1 серпня, преставився від цього життя о у своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман м м Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім Низовим Запорозьким військом у полі за Січчю...

Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною і мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той  їхній справжній і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості,  бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних  місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський її ясир... Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховав­ши ж його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені і справ” / /Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. -Т. 2. - С. 265.