Урок "Народні ремесла Чернігівщини"

Розробка виховного заходу на тему:

«Народні ремесла. Таланти твої, Чернігівщино!»

Ярошенко Валентина Павлівна

Мета: Познайомити учнів з давніми ремеслами українців та народними майстрами рідного краю, які продовжують традиції народної творчості.

Розвивати мовлення, мислення.

Виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за свій народ , повагу  до праці та традицій українського народу.

Обладнання: виставка виробів, виконаних у різних техніках: різьблення , бісероплетіння, вишивка, соломоплетіння, гончарні вироби; Мультимедійна презентація «НАРОДНІ РЕМЕСЛА ЧЕРНІГІВЩИНИ»; проектор.

Хід заходу:

 І. Підготовка до сприймання матеріалу.
1. Слухання вірша «Наші предки». (Читає учень.)
Як кам'яні були сокири,
Як письма не знав ще світ,
То люди, мов печерні звірі,
Жили між скель і між боліт.
Та в Україні гожі села
Уже стояли на горбах,
Пишалися хатки веселі
У візерунках, у квітках.
А посуд — стань лише й дивися.
Хто тих людей учив красі?
Було ж це літ тому п'ять тисяч
В доби камінної часи.
То наших предків предки давні,
Та сама кров, той самий рід,
Культурою своєю славний
Тепер на весь широкий світ.

ІІ. Повідомлення вчителем теми заходу.

В усі часи люди шукали чистоти, непідробної краси саме в народному мистецтві, набираючись у ньому наснаги.
Народ завжди прагнув прикрасити одяг, житло, речі домашнього вжитку і навіть знаряддя праці. Це прагнення знаходило вияв у самобутній народній творчості і має багатовікову історію.
Тема нашої зустрічі - Народні ремесла Чернігівщини.

ІІІ. Екскурс в історію

У 50-ті роки ХІХ ст. в одному з монастирів Південної Чернігівщини невтомний збирач української старовини О. В. Шишацький-Ілліч знайшов рукопис, який складався з трьох сотень папірців і не мав ані початку, ані кінця. Згодом дивовижна знахідка виявилась авторським оригіналом єдиної книги поета кінця XVII - початку XVIII ст. Климентія Зіновієва, яку Іван Франко справедливо назвав одним із найкращих надбань українського письменства.

Серед доробку інших українських барокових авторів творчість ченця Климентія виокремлюється насамперед широтою тематики. Жоден з поетів цього періоду не спромігся зобразити сучасне йому життя настільки повно, як Климентій Зіновієв. У його збірці є вірші про імена Божі, явища природи, пори року, тварин, різні тілесні та душевні вади, смерть. Змальований письменником світ є наповнений різними людьми: злими й добрими, убогими й багатими, чоловіками й жінками, селянами й міщанами, школярами, ченцями, козаками, панами, ремісниками. Останнім Климентій приділив найбільше уваги, створивши "віршовану енциклопедію тогочасних ремесел та промислів". Цикл віршів поета про ремісників – унікальне явище в українській літературі. Климентій Зіновієв не просто описує роботу майстрів і перелічує виготовлені ними вироби, а й подає цілісну картину укладу ремісничого життя епохи з усіма її особливостями: уявленнями про навколишній світ, релігійними переконаннями, народними звичаями, побутовими подробицями.

До ремісників Климентій зараховує не лише звичних нам кравців чи гончарів, а й женців, садівників, катів і козаків. Широке тлумачення слова "ремесло" пов’язане з тим, що воно, подібно до давньогрецького "techne", означало "вміння, майстерність". Власне, всі види діяльності, названі у віршах ченця-поета ремеслом, охоплює давньогрецьке поняття "techne vulgares" – майстерність у заняттях, що вимагають фізичних зусиль.

Поет завжди передає власне ставлення до описаного у певному вірші ремесла: одних майстрів він прославляє, інших зневажає, комусь співчуває, а з когось відверто кепкує. Важко сказати, за якими критеріями автор визначав, кого треба хвалити, а кого лаяти, проте очевидно, що не останню роль у виборі тону того чи іншого вірша відігравала потреба у певному виді ремесла, рівень складності та обізнаність майстра у своїй справі. Не варто нехтувати й особистим досвідом Климентія, адже він завжди з особливим захопленням говорить про ті ремесла, з якими ознайомлений краще.

Надзвичайно прихильно ставиться поет до всіх ремісників, чия діяльність є пов’язана з хлібом. Климентій Зіновієв вшановує працю женців, молотників, мельників та володарів млинів, а вірш "Про орачів..." маже повністю присвячує возвеличенню "хліба святого".

Проте не хлібом єдиним живе людина, тож не менш важливою є праця тих, хто виготовляє папір, друкує книги та виготовляє для них обкладинки. Власне, книга – центральний образ барокової культури. Тогочасні філософи надавали їй статусу особливої ділянки буття, вважали проекцією Всесвіту. Долучитися до виготовлення книжок було справді благородною справою. Климентій Зіновієв постійно підкреслює важливість освіти. Майстерність ремісника завжди пов’язується із обізнаністю, тож поет виголошує похвалу шевцям, які не лише знаються на своїй справі, а й іншим передають власні знання та звичаї. Водночас Климентій Зіновієв висміює ткачів та калачників, адже вважає їхнє ремесло за таке, що не потребує особливих навичок та тривалого навчання. Але найбільшого осуду, на думку ченця-поета, заслуговують "богомази", які не навчилися справно малювати, а тільки псують ікони.

До ремісників відносить Климентій і людей військової справи – козаків. Саме образ козака в епоху бароко є втіленням національного героїзму, лицарської честі, благородства та "золотої вольності". Климентій Зіновієв усіх майстрів, що долучилися до військової справи – від шабельників до музик.

Цикл віршів про ремісників охоплює не тільки широке коло різноманітних "професій" (більше 90), а й багато популярних у добу бароко образів та мотивів, які сучасному читачеві можуть здатися непоєднуваними з центральною темою ремесла. Зокрема, маємо тут згадку про "чотири останні речі", мотиви страху й невідворотності смерті ("Про лікарів...") та прижиттєвих відвідин пекла і раю ("Про тих, хто копає глибокі криниці..."); образ моря як бурхливої природної стихії ("Про перевізників"); мотиви мандрівки та "небесної дороги" ( "Про кравців", "Про котлярів"); образи саду й винограднику ("Про садівників", "Про виноград і виноградарів").

Одним із центральних у "ремісничих" віршах Климентія є зображення Бога як першого майстра, що створив людину за своїми "образом і подобою", наділивши її здатністю творити ("Про гончарів", "Про іконописців...", "Про золотарів"). Поет підкреслює, що всі свої знання і вміння люди отримують через Боже благословення.

Впродовж багатьох років збірка поета залишалася джерелом свідчень очевидця про життя, звичаї та побут тогочасних українців. Та, на жаль, доступна вона була лише науковцям, адже не була перекладена сучасною українською мовою. Цей переклад видали лише два роки тому під назвою "Золоте чересло. Книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана Климентієм Зіновієвим, поетом кінця XVІІ — початку XVІІІ ст.". Саме тепер ми маємо змогу насолоджуватися однією з найцікавіших книг українського бароко. 

ІV. Розповідь учителя про давні ремесла Чернігівщини та про сучасних майстрів, які працюють за традиційними народними ремеслами.

1. Декламує учень:

РІЗЬБЯР

Різець узяв різьбяр у руки.
Робота в нього не проста —
Різьбити дерево — то мука,
А радість потім приплива.
Різець скрипить, скрипить до ранку,
Різьба — не тільки ремесло,
Віддати треба до останку
І розум свій, душі тепло.

Різьблення — одна з найдавніших технік художнього декорування виробів із дерева. Різьбярі виконують найтоншу роботу по дереву за допомогою випилювання, художньої різьби. Вони оздоблюють предмети побутового та культурного призначення.
Дерев'яні, різьблені предмети найчастіше виготовляють з явора, деревина якого тверда й еластична, ясно-жовтого кольору. Це дерево легко піддається обробці і, як правило, служить матеріалом для невеликих виробів.
Використовують ще дерево груші, яблуні, горіха, сливи, клена, вільхи, кедра. Матеріал заготовляють за 8-10 років до його обробки.

СЛАЙДИ 2 – 7

Перегляд із коментаріями учителя про майстрів дереворізьблення  – Миколу Панька, Антона Гнатовича Штепу, Каменецького Андрія Григоровича, Сапроненкову Оксану Олександрівну  (дані надруковані в матеріалі слайдів).

2. Лозоплетіння .

СЛАЙД 8

Плетіння – одне з найдавніших ремесел.
Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Його сліди знайдені археологами ще в неоліті. До наших днів збереглися багаточисельні свідоцтва про плетені предмети першої необхідності з античної епохи.
Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості.
Найбільшого розвитку в багатьох країнах світу досягло мистецтво виготовлення плетених виробів в другій половині ХІХ і початку ХХ століть.
На вишукані меблі, кошики інші предмети домашнього побуту виконані з обробленої лози, пофарбовані барвниками, а інколи і позолочені, з’явився такий попит, що в Франції в провінції Шампань для посадки лози розкорчовувались навіть виноградники.
Цим ремеслом почали займатись багато людей і навіть відкрили спеціальні школи. В 90-х роках ХІХ століття лозоплетіння широко розвивалося і на Україні, зокрема в Корсунь-Шевченківському.
На Чернігівщині збудували лозполетільний завод.

Підтримуючи і відроджуючи давні традиції лозоплетіння, Гончар Лідія Іванівна – членом НСНМУ,освоює різноманітні види ажурного плетива.У вправних руках майстра лоза дає великі можливості для фантазії і творчості, перетворюючись на вишукані панно, квіти, ажурні кошики, вази, іграшки і навіть меблі.
На Всеукраїнському симпозіумі з лозоплетіння, що проходив на базі Центру ремесел, Л.І.Гончар здобула визнання як одного з найкращих майстрів лозоплетіння України.

Слайди 9 - 12

Коментарі учителя:

3. Вишивка Чернігівщини – складова частина однієї з найяскравіших мистецьких сторінок України. Століттями розроблялись орнаменти і техніки вишивання, що передавали від покоління до покоління пам’ять про вірування, обряди, ритуали, уподобання наших пращурів, впливали на нашу свідомість, виховували пошану до предків-творців і любов до рідної землі. Якими були ті давні орнаменти можемо судити лише за виробами з тривкіших матеріалів, аніж тканини, що являє нам археологія.
   
   Поодинокі фрагменти вишивки на дорогих тканинах, знайдені на території України, знайомлять нас із орнаментами переважно часів Київської Русі, гаптованими золотими нитками на церковних речах. Послуговувалася нею і світська верхівка тогочасного суспільства.
   Разом з тим, існувала вишивка, якою прикрашалися речі народного побуту. Вона, напевно, виконувалася лляними нитками. Розвиток вишивки двома напрямами простежується і пізніше, в XVII-XVIII століттях, коли коштовна вишивка золотими, срібними, шовковими, бавовняними нитками прикрашала побут еліти суспільства та культові речі, а народна, тобто селянська вишивка, виконувалася все тими ж лляними, зрідка – бавовняними нитками. Відрізнялися й орнаменти. Для першої групи характерні переважно рослинні мотиви, для другої геометричні.
   
   У ХІХ столітті такий розподіл зберігався, але відбулися деякі зміни: народна вишивка збагатилася новими матеріалами, як-от бавовняні тканини та заполоч, і рослинними орнаментами, запозиченими з вишивки козацької старшини. У дворянських маєтках з кінця XVIII ст. набула поширення вишивка бісером.
   ХХ століття характерне погіршення якості вишивки. Всі ці процеси у розвитку вишивального мистецтва притаманні й Чернігівщині.

4. Художня обробка шкіри.

СЛАЙД 13.

5. Вироби з бісеру.

СЛАЙД 14.

Бісерне ткацтво просте і захоплююче, дає змогу створювати найрізноманітніші речі : від кулонів та браслетиків до картин-мініатюр.

Близько 6000 р. до н.е. в Сирії, Ливані і Турції зародились не тільки перші форми кустарного виробництва бусин, що вважалися амулетами, але і торгівля ними. На жаль старовинних прикрас із бісеру збереглось не так вже й багато. Бісер – матеріал нетлінний, а ось тканина з часом втрачає свою міцність і нитки рвуться.
Протягом віків художники-дизайнери шукали і шукатимуть можливості задовольнити найвибагливіші потреби модниць, підкреслити їх індивідуальність. Як підказує практика, все частіше з’являються шанувальники ексклюзивних прикрас.

6. Соломоплетіння.

СЛАЙД 15.

7. Гончарствою

СЛАЙДИ 16 – 17

Дзвін випаленої глини пробився з глибини віків до наших днів. І ми розуміємо, що епоха неоліту залишила нам у багатьох куточках світу дивовижні зразки кераміки.

 Зникли найвеличніші палаци, храми, фортеці навіть не так ніби й далекої доби Середньовіччя, але заціліли уламки посуду, зброї, знарядь праці. За ними можна прочитати історію стародавніх народів, серед них розкішну гілку слов’янства, те неповторне мистецтво, яке передалося майстрам Київської Русі. Глина була невичерпним багатством цієї країни. Тож недаремно називали її в Європі керамічною державою.

 Кожна вироблена річ залягла у нашаруваннях землі бодай черепком мистецької коштовності.

 Язичницьке світобачення відбилося на горщиках, мисках, вазах, особливо – у кахлях, прикрасах і статуетках.

Народні умільці, вони творять невтомно, з покоління в покоління передаючи набуті знання та вміння, виходячи зі звичаїв, традицій, міфології, реального життя кожного із етнорегіонів нашого краю.

V ІІІ. Підсумок заняття.

Талант — це здібності природні,
Обдарування, справжній хист.
Хоч ти не бачиш їх сьогодні,
Бо ще малий на вік і зріст,
Та є в тобі обдарування,
Вони у кожного з нас є.
Лише потрібне намагання
Знайти в своїй душі своє.
Ну, щось таке, що серцю миле,
Що ти робив би день і ніч.
І був від цього ти на крилах,
Й завжди б летів зорі навстріч.
Це може бути що завгодно:
Малюнок, пісня чи шиття.
Те, що для серденька природно,
На що поклав би ти життя.
Ти можеш гарно танцювати,
А чи ростити десь сади,
Плести гачком, вірші складати,
Але без діла не сиди.
Талант — це здатність те робити,
Чому тебе ніхто не вчив.
Талант, як сонце щиро світить,
Лише в собі б його відкрив.
Якщо відкриєш дар у себе,
Його відразу розвивай.
Не жди, що прийде манна з неба,
І від безділля не страждай,
А вчись, працюй, трудися в поті,
Щоб дар, талант свій зберегти.
І щогодини будь в роботі,
Щоб краще вміти і змогти.
Тоді талант розквітне щиро
І будеш ти на висоті.
З собою будеш жити в мирі,
Все буде добре у житті.
Талант — це дар, будь вдячний долі,
Якщо його знайдеш в собі.
Тому старанно вчися в школі,
Будь у постійній боротьбі.