Урок "Опозиційний рух. Культурне і духовне життя в Україні"

Тема: Опозиційний рух. Культурне і духовне життя в Україні

в середині 60-х – на початку 80-х рр. Практичне заняття № 9

 

 Кількість навчальних годин: 4

 Результати навчання:

• Предметні компетентності:

• Визначити зміст понять: Українська гельсінська група, самвидав, правозахисний рух, командно-адміністративне управління;
• Причини активізації дисидентського руху в другій половині 1960-х – на початку 1970-х рр. і репресій щодо учасників УГГ, застосування заходів примусового лікування, висунення звинувачень у кримінальних злочинах;
• Особливості основних течій дисидентського руху;
• Протиріччя розвитку культури, науки в період застою;
• Встановлювати хронологічну послідовність і синхронність подій, що відображають розгортання діяльності різних течій дисидентського руху в УРСР;
• Охарактеризувати кримськотатарський національний рух, правозахисну – учасників УГГ;
• Оцінити методи і засоби реалізації учасниками УГГ мети і завдань правозахисного руху, їхні здобутки у сфері захисту прав людини в СРСР;
• Виявити суперечливі процеси в розвитку освіти, науки, літератури;
• Охарактеризувати правозахисну діяльність – учасників УГГ;
• Висловлювати аргументовані судження щодо громадської/ наукової/ творчої діяльності М.Амосова, О.Антонова, М.Брайчевського, П.Григоренка, М.Джемілєва, І.Дзюби, Р.Конквеста, П.Майбороди, І.Миколайчука, С.Параджанова, М.Приймаченко, М.Руденка, Є.Сверстюка, В.Симоненка, А.Солов’яненка, В.Чорновола, Т.Яблонської, П.Яцика 

• Загальні компетентності:

• Виховувати почуття патріотизму і взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії

 

 Вид лекції: засвоєння нових знань

 

 Міждисциплінарна інтеграція

І Попередні (забезпечуючі)
Дисципліни	Знати	Вміти
Географія Розділ: Глобальні проблеми людства Тема: Глобальні проблеми політичного та соціально-економічного характеру	Поняття «глобальні проблеми», «глобалістика», «глобалізація»	Аналізувати наслідки глобалізації, називати рівні вивчення глобальних проблем, характеризувати проблеми; визначати шляхи вирішення глобальних проблем

 

 Література:

Навчальна

  Основна

 Історія України (підручник), 11 кл., Власов В.С., Кульчицький С.В., К., Літера, 2018 р.;

  Додаткова

 Історія України (довідник), Кульчицький С.В., 2018 р.

 Історія України (навчальний посібник), Світлична В.В. 2010 р.

 Історія України. Хрестоматія, 10-11 кл., за ред. Гусєва В.І., Вища школа, 2005;

Методична

  Основна

 Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К., 2004

 Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі, - Запоріжжя,  2000

  Додаткова

 Буштрук О.В., Остапенко В.О.  Історія України. Навчальний посібник. – Х., 2007

 Гісем О.В., Мартинюк О.О. Методичні та дидактичні матеріали з історії України. – Х., 2010

 Гісем О.В., Мартинюк О.О. Розробки уроків 10 клас. – Х., 2007

 

ХІД ЗАНЯТТЯ

  І.  Підготовчий етап

 Фронтальне опитування.

 1) Чим були зумовлені реформи другої половини 1960-х рр.?

 2) У чому полягає суть цих реформ? Чи мали вони шанс на успіх?

 3) Які міжнародні події вплинули на згортання реформ?

 4) Яку оцінку можна дати восьмій п’ятирічці?

 5) У чому виражався застій в розвитку економіки УРСР у 1970—1980-ті роки?

 6) Які негативні явища мали місце у розвитку сільського господарства? Чому воно хронічно відставало у радянській економіці?

 

 Бесіда за запитаннями.

 1) Схарактеризуйте дисидентський рух кінця 1950-х — першої половини 1960-х рр.

 2) Назвіть імена найвідоміших представників дисидентського руху першої половини 1960-х рр.

 

  ІІ. Основний етап

  План

1. Активізація опозиційного руху в Україні в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.
2. Діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ)
3. Практичне заняття № 9: Культура України середини 60-х – на початку 80-х рр.

 

1. Активізація опозиційного руху в Україні в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.

  Особливості дисидентського руху другої половини 1960 — першої половини 1980-х рр.:

• стає більш масовим і організованим;
• були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух набув яскраво вираженого антитоталітарного характеру;
• у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр;
• зв’язок із громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;
• заперечення насильницьких методів боротьби;
• прагнення легалізувати свою діяльність;
• 80 % дисидентів становила інтелігенція.

 

  Течії дисидентського руху в 1960—1980-ті рр.:

• „за соціалізм із «людським обличчям»;
• „національно-визвольна;
• „демократична правозахисна;
• „релігійна.

  

  Методи боротьби дисидентів:

• масові заходи;
• листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР ;
• протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн;
• виникнення й розповсюдження самвидаву;
• акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи;
• підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину;
• відстоювання ідеї рівноправ’я народів;
• вивішування синьо-жовтих прапорів;
• розповсюдження листівок;
• індивідуальні протести;
• створення правозахисних організацій.

 

 

 Самостійна робота за підручником.

 Опрацюйте відповідний матеріал підручника й випишіть найгучніші акції протесту дисидентів у другій половині 1960 — першій половині 1970-х рр. згідно із наведеними методами боротьби.

 

2. Діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ) 

 Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об’єднання, які, на їх думку, мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР .

 Перший Гельсінський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром з’явилися аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв’язки. У липні 1976 р. члени московської групи Олександр і Валентин Гінзбурги приїхали до Львова, щоб відвідати родину українського політв’язня Івана Геля. Під час перебування в Західній Україні вони обговорювали з українськими дисидентами можливість створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В українських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов’язаний зі створенням у грудні 1971 р. громадського комітету захисту Н. Строкатої-Караванської.

 9 листопада 1976 р. М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній генерал-майор Радянської Армії, українець за походженням, Петро Григоренко.

 УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень на теренах України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі.

 За час існування Українська Гельсінська група налічувала 37 осіб. Від 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п’яти подібних груп УГГ була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об’єднаннями в СРСР, ставлячи за мету «інтернаціоналізувати»  захист громадянських і національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів.

 Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не перешкодили радянським органам вчинити її погром. До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської групи були ув’язнені. Як зазначив колишній український дисидент єврейського походження Я. Сусленський, до українських правозахисників були застосовані найсуворіші покарання. Якщо при балтійці та вірмени одержували по 3—4 роки ув’язнення, то кожний український політв’язень був засуджений у середньому на 12 років ув’язнення і заслання. Із 23 ув’язнених членів УГГ шість засуджено на 15 років, три — на 12 років, тринадцять — від 3 до 9 років і лише один — на рік.

 У 1984—1985 рр. в тяжких умовах ув’язнення померли члени УГГ В. Стус, О. Тихий, В. Марченко і Ю. Литвин. Боротьба з дисидентським рухом.

 

 Самостійна робота за підручником.

 1) Виписати форми й методи боротьби з дисидентським рухом.

 2) С характеризувати кампанії з масового арешту дисидентів на початку 1970-х рр. і наприкінці 1970 — на початку 1980-х рр.

 Запитання.

 1) Чим були викликані хвилі масових арештів?

 2) У чому полягали відмінності в боротьбі з дисидентським рухом на початку 1970 і наприкінці 1970-х рр.? (Під час відповіді на запитання слід відзначити, що наприкінці 1970-х рр. і на початку 1980-х рр. дисидентів у переважній більшості звинувачували за кримінальними, а не політичними статтями або направляли на примусове лікування до психіатричних закладів.)

 3) Який зв’язок між зовнішньою політикою СРСР і етапами розвитку дисидентського руху? (Під час відповіді на запитання слід звернути увагу на події «Празької весни», Гельсінський процес, війну в Афганістані.)

Форми і методи боротьби з дисидентським рухом

 1) Арешти:

• перша хвиля арештів: серпень-вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб);
• друга хвиля арештів: 1970—1972 рр. (заарештовано понад 100 осіб);
• третя хвиля арештів: початок 1980-х рр. (заарештовано близько 60 осіб).

 2) Ізоляція у психіатричних лікарнях.

 3) Позасудові переслідування:

• звільнення з роботи;
• виключення з партії, громадських, громадсько-політичних організацій, спілок;
• позбавлення радянського громадянства;
• організація громадського осуду.

 Висновок. Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху.

 

  Дисидентський рух мав такі особливості:

• Дисидентський рух свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі.„Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху: середини й кінця ХХ ст.
• Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню та утвердженню в народі демократичних ідеалів.
• Відкривав Україну світові.
• Досвід та ідеологічні наробки дисидентів були використані в період перебудови й здобуття Україною незалежності.
• Вагомий внесок дисидентів у сучасну теорію і практику державного будівництва.
• Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків незалежної України.
• Вагомий внесок дисидентів у розвиток української культури і науки.

 

3. Практичне заняття № 9: Культура України середини 60-х – на початку 80-х рр.

 Самостійна робота за підручником.

Користуючись текстом підручника, розглянути такі питання.

 1) Позитивні й негативні явища в системі освіти. Русифікація системи освіти.

 2) Здобутки і проблеми української науки.

 3) Розвиток літератури. Репресії проти українських письменників.

 4) Основні тенденції розвитку українського мистецтва.

 5) Особливості розвитку української культури в другій половині 1960 — першій половині 1980-х рр.

 

 ІІІ. Заключний етап

 Фронтальне опитування.

 1) Якими були причини активізації дисидентського руху в другій половині 1970-х рр.?

 2) УГГ була легальна чи підпільна організація?

 3) Назвіть форми діяльності УГГ.

 4) Чим було зумовлене посилення переслідувань дисидентів наприкінці 1970 — на початку 1980-х рр.?

 5) Якими були наслідки діяльності дисидентів?

 

 Бесіда за запитаннями.

 1) Чому радянське керівництво намагалося перешкоджати еміграції з України, особливо з політичних мотивів, але до російських дисидентів досить часто застосовували висилку за межі СРСР?

 2) Чи можна вважати, що дисидентський рух зазнав поразки?

 

 

Підсумки заняття та оцінювання студентів

 Д/з: