Урок "Основи криміналістики"

Тема уроку: «Основи криміналістичної техніки»

Тип уроку: комбінований урок (урок вивчення нового матеріалу та практичне заняття)

Мета уроку: впровадження практичної складової на уроках правознавства, опанування теоретичних знань, а також практичних навичок, зокрема, знайомство з основними криміналістичними техніками.

Навчальна мета:

• Опанування необхідного мінімуму теоретичних і практичних знань з основ криміналістики як складової теми «Кримінальне та кримінальне процесуальне право України»;
• Отримання знань про закономірність утворення кримінально значимої інформації та роботу з нею;
• Вивчення поняття, значення та наукові основи криміналістичного вчення про сліди, класифікацію, загальні правила виявлення, фіксації та вилучення слідів.
• Знання про засоби, методи та прийоми роботи з кримінально значимою інформацією;
• Опанування техніки дактилоскопії.

Розвивальна мета:

• Розвивати інтелект та світогляд учнів, уміння аналізувати, класифікувати та порівнювати.
• Продовжувати розвивати культуру учнів, їх здатність діяти за певним алгоритмом, а саме виконувати практичну роботу за заданою процедурою для досягнення очікуваного результату.
• Розвивати логічне мислення, просторову уяву, увагу, пам’ять, заохочувати пізнавальну самостійність та потребу в самоосвіті, ініціативу тощо.
• Формувати розуміння важливості комплексного володіння системою правничих знань, навичок і умінь, необхідних у повсякденному житті, у майбутній трудовій діяльності, та продовженні освіти.

Виховна мета:

• Виховувати розуміння ролі правознавства в житті, розуміння важливості  правничих знань.
• Виховувати такі загальнолюдські цінності як: національну свідомість, повагу до права і культури України, до системи законодавства, як складових загальнолюдської культури.
• Виховувати такі риси характеру: чесність і правдивість, наполегливість ініціативність та відповідальність за доручену справу.

Реалізація ключових компетентностей: на уроці реалізовуються  наступні загальні компетентності: спілкування державною мовою, основні компетентності у природничих науках і технологіях, соціальна і громадянська компетентності, екологічна грамотність і здорове життя та правові предметні компетентності, зокрема, логічна та діяльнісно-процесуальна компетентності.

Обладнання:

1. Підручник: Філіпенко Т.М. Правознавство : (проф. рівень) : підруч. для 11–го кл. закл. заг. серед.освіти / Тетяна Філіпенко, Володимир Сутковий. – Київ : Генеза, 2019. – 384 с. : іл.
2. Криміналістика [текст] : підручник / В.В.Пясковський, Ю.М.Чорноус, А.В.Іщенко, О.О.Алєксєєв та ін. – К. : «Центр учбової літератури», 2015. – 544 с.
3. Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України
4. «Валіза криміналіста»
5. Дактилоскопічна карта (20 шт.)
6. Засоби індивідуального захисту (маски, латексні/нітрилові рукавиці, антисептик)

Структура уроку:

1.Організаційний етап:

1.1. Перевірка наявності учнів

1.2. Перевірка готовності учнів до уроку (візуальний огляд)

2. Мотиваційний момент:

Традиційно вважається, що криміналістичні знання потрібні переважно слідчим. Однак багатолітня практика свідчить про те, що вони необхідні і іншим фахівцям: оперативним співробітникам – для реалізації завдань пошукового характеру; співробітникам, які забезпечують охорону порядку – для впізнання розшукуваних осіб та перевірки документів. Продовжуючи перелік фахівців, яким необхідні криміналістичні знання, можна говорити про те, що прокурор зможе більш якісно реалізувати свої функції у кримінальному провадженні; суддя зможе відповідно оцінити діяльність і роботу слідчого; у адвоката значно розширюються можливості переконливого забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина. Криміналістичні знання, уміння і навички стають у нагоді співробітникам нотаріату та банківських установ – для встановлення справжності документів; працівникам кадрових служб та апаратів практично всіх відомств – для перевірки документального підтвердження анкетних даних набутої освіти тощо. Перелік спеціалістів, які можуть використовувати криміналістичні знання може бути продовжений за рахунок працівників архівної сфери, мистецтвознавства, історії, археології тощо.

3. Актуалізація опорних знань

Дайте відповіді на наступні запитання:

1. Що таке «докази» у кримінальному процесуальному праві?
2. Що таке досудове слідство і досудове провадження?
3. Як Ви вважаєте, чи є цікавою така робота?

4. Вивчення нового матеріалу

Криміналістична характеристика злочинів – це доволі нова наукова категорія криміналістики, що посідає центральне місце в методиці розслідування окремих видів злочинів. Криміналістична характеристика – це результат наукового аналізу та узагальнення типових ознак певного виду або роду злочинів. Вона відображає злочин і складові його елементи. Крім криміналістичної характеристики злочинів, існують кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінологічна характеристики.

Криміналістичною характеристикою називається система відомостей про криміналістично значущі ознаки злочинів цього виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і слугує побудові та перевірці слідчих версій у розслідуванні злочинів. Її метою є оптимізація процесу розкриття і розслідування злочину.

Призначення криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона сприяє: 1) розробленню окремих методик розслідування; 2) побудові типових програм і моделей розслідування злочинів; 3) визначенню напряму розслідування конкретного злочину. Ця характеристика слугує слідчому своєрідною інформаційною базою, набором відомостей про цей вид злочинів.

Структура криміналістичної характеристики злочинів передбачає наявність певних елементів. Основними елементами криміналістичної характеристики є сукупності ознак, що визначають: 1) спосіб злочину; 2) місце та обстановку; 3) час учинення злочину; 4) знаряддя і засоби; 5) предмет посягання; 6) особу потерпілого (жертви); 7) особу злочинця; 8) типові сліди злочину.

Не всі перелічені елементи працюють однаково в різних видах злочинів. Одні з них набувають першорядного значення, інші, навпаки, відходять на другий план, або навіть відсутні (наприклад, існують злочини, що не мають певного місця їх вчинення або в яких відсутня особа потерпілого).

Елементи криміналістичної характеристики злочинів взаємозалежні між собою. Вони мають кореляційні зв’язки (ймовірні залежності). За наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших (наприклад, за слідами, залишеними на місці події, можна припустити професійні навички злочинця, його вік, стать, наявність аномалій психіки та ін.). У цьому полягає значущість криміналістичної характеристики, її практична роль.

Кожний елемент криміналістичної характеристики злочинів має різний рівень залежностей з іншими елементами. Так, елемент характеристики «особа злочинця» може мати такі закономірні зв’язки: «потерпілий – злочинець», «сліди злочину – спосіб його вчинення – злочинець», «місце та обстановка злочину – злочинець», «час вчинення злочину – злочинець» та ін.

Криміналістична характеристика злочинів має властивість динамічності. Динамічність характеристики виявляється в тому, що її зміст може змінюватися щодо тих або інших видів (родів) злочинів, поповнюватися новими відомостями в результаті узагальнень слідчої практики.

Розглянемо окремі елементи криміналістичної характеристики:

1. Спосіб злочину – це образ дій злочинця, що виражається у певній системі операцій і прийомів. Спосіб злочину є збірним поняттям. Його структура охоплює: способи готування до злочинного діяння, способи його вчинення і способи приховування (маскування). Не завжди спосіб злочину має повну структуру. Існують злочини, що можуть відбуватися без попереднього підготування або не мають на меті наступне приховування події або слідів.

Під готуванням (підготовкою) до злочину розуміється підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ст. 14 КК). Такі підготовчі дії ще не становлять безпосередньої небезпеки охоронюваним кримінальним законом громадським відносинам, вони створюють лише умови для можливого здійснення злочину. Це може стосуватися вербування співучасників, розроблення детального плану, придбання зброї, виготовлення злодійського інструмента, вивчення режиму дня і шляхів пересування жертви та ін.

Спосіб вчинення злочину свідчить про те, як саме особа здійснює суспільно небезпечне діяння, які прийоми, методи і засоби вона застосовує для цього. Спосіб вчинення злочину характерний насамперед для злочинної дії як активної, вольової суспільно небезпечної поведінки особи. Способи вчинення злочинів повторюються. Злочинець діє в аналогічних умовах, він має соціальні і психологічні типові риси, використовує певні знаряддя і засоби злочину. Обрання способу вчинення злочину пов’язане з особливостями особи злочинця (стать, вік, судимість, наявність або відсутність злочинного досвіду тощо) і особливостями об’єкта злочинного посягання (віктимність жертви, відсутність охорони майна тощо). Повторюваність способів учинення злочинів пов’язана з повторюваністю об’єктивних і суб’єктивних чинників, що їх визначають. Узагальнення слідчої практики дозволяє встановлювати типові способи вчинення різних видів злочинів.

У процесі злочинного діяння використання злочинцем певного способу його вчинення означає залишення характерного (типового) комплексу слідів. Дані про спосіб учинення злочину дають змогу повно встановити сліди, їх локалізацію, особливості механізму слідоутворення.

Учинення багатьох злочинів пов’язане з діями злочинця із приховування їх результату. Приховування злочинів є однією з форм протидії розслідуванню. За змістовною стороною приховування злочинів можна розділити на такі групи: приховування злочинів шляхом утаювання інформації шляхом знищення інформації (у тому числі слідів злочину); шляхом маскування інформації з метою змінення уявлення про спосіб учинення злочину, особу злочинця; шляхом фальсифікації інформації (створення неправдивих слідів та інших речових доказів, підробка документів тощо).

До приховування злочину злочинці удаються на різних його етапах.

2.Місце та обстановка вчинення злочину. Місце вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики дає змогу відповісти на запитання – де вчинено злочин. Місцем учинення злочину можуть бути квартира, будинок, вулиця, місце вживання спиртних напоїв, безлюдне місце, поле та ін. Важливе значення мають і ті місця, де здійснювалося підготування до вчинення злочину або залишені сліди, пов’язані зі злочинною подією, або приховані їх ознаки. При розслідуванні багатьох злочинів необхідно враховувати: а) місце, де відбувалися підготовчі дії до злочину; б) місце безпосереднього вчинення злочину; в) місце, де залишені сліди (у широкому розумінні) злочинного посягання; г) місце приховування слідів злочину, знарядь і засобів його вчинення, предмета злочинного посягання.

Ознаки місця злочину визначаються видом посягання та його способу. Так, крадіжка може бути вчинена з магазину, складу або іншого сховища, з контейнера поїзда або вантажного автомобіля, з індивідуальної квартири або приватного будинку. Крім того, відомі так звані кишенькові крадіжки. Взаємозв’язок місця вчинення злочину і способу злочинного посягання може виступати кваліфікаційною ознакою, визначати велику громадську небезпеку (наприклад, передбачений ч. З ст. 187 КК розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище).

Обстановка місця вчинення злочину – частина матеріального середовища, що включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінку учасників події, психологічні взаємовідносини між ними. Обстановка як сукупність матеріальних об’єктів на місці злочину відбиває механізм злочинної події, особливості дій злочинця та інших учасників. Криміналістичні ознаки обстановки можуть мати взаємообумовлені зв’язки з іншими елементами криміналістичної характеристики (способом злочину, часом, місцем та ін.).

3.Час вчинення злочину. Встановлення часу вчинення злочину має важливе криміналістичне значення. Час впливає на всі етапи виникнення, існування і використання доказової інформації. Урахування впливу часового фактору під час розслідування дає змогу: а) визначити час події злочину; б) встановити часові зв’язки між фактами; в) з’ясувати черговість подій, дій або фактів; г) обчислити тривалість різних подій та ін.

Дії злочинців характеризуються певною вибірковістю в часі. Зокрема, квартирні крадіжки відбуваються в багатьох випадках у денний час, коли господарі квартири знаходяться на роботі, а кишенькові крадіжки – в години "пік" (ранок і вечір), коли переповнений громадський транспорт. Обрання часу вчинення злочину пов’язано з тим, що в певний час об’єкт менше охороняється, відсутні власники домоволодіння або квартири, існує мала ймовірність бути поміченим тощо. У розслідуванні злочинів можуть мати значення і певні проміжки часу, періоди, коли відбуваються злочини (період сезонних робіт, період збору врожаю овочів або фруктів, період тих або інших заготівель, період здачі будинку в експлуатацію та ін.).

4.Знаряддя і засоби вчинення злочину. Знаряддя злочину – це предмети і речовини, що злочинець використовує для досягнення очікуваного злочинного результату. Розрізняють знаряддя злочину за предметом посягання (знаряд дя вбивства, знаряддя злому, знаряддя підпалу та ін.); за функціональним призначенням (спеціально виготовлені для вчинення злочинів, застосовувані в побуті, виробничій або іншій діяльності); за характером впливу (механічної, термічної, хімічної, вибухової дії тощо). До знарядь злочину належать також транспортні засоби, якщо вони використовувалися для досягнення злочинного результату.

У криміналістиці існує співвідношення та взаємозв’язок знарядь і засобів учинення злочину. Для вирішення питання про віднесення певного предмета до знарядь учинення злочину необхідно враховувати, чи має він безпосереднє відношення до виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину. Якщо предмет використовувався при вчиненні цих дій, то він буде знаряддям учинення злочину, якщо ж при яких–небудь інших, пов’язаних із злочином, дій – засобом.

5.Предмет злочинного посягання. Це речі матеріального світу, впливаючи на які особа посягає на ті або інші суспільні відносини. Точне встановлення предмета злочинного посягання дає можливість відмежувати один злочин від одного, суміжного з ним. Ті або інші ознаки предмета посягання можуть виступати як пом’якшуючі або обтяжуючі обставини одного і того ж злочину або перетворювати злочин в особливо тяжкий вид.

Ознаки предмета злочинного посягання в криміналістичних характеристиках можуть мати різні зв’язки, наприклад: предмет злочинного посягання – способи вчинення злочину – дані про особу злочинця.

6. Особа потерпілого. Система ознак, що належать до особи потерпілого, має складну структуру. Вона охоплює загальні демографічні ознаки (стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія, фах, освіта та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв’язки і стосунки. Дані про потерпілого містять також відомості про його віктимність (схильність окремих людей ставати через низку обставин жертвами певних злочинів).

Існує взаємозв’язок між особливостями особи потерпілого і злочинця, певна вибірковість у діях останнього. Наявність і характер зв’язків і стосунків між потерпілим і злочинцем впливає на мету, мотив, місце, час, способи вчинення та приховування злочину.

7.Особа злочинця. Система ознак особи злочинця включає дані демографічного характеру, деякі моральні властивості і психологічні особливості. Особа злочинця – це поняття, що виражає сутність особи, що вчинила злочин. З огляду на це можна говорити про типові ознаки особи, схильної до вчинення тих або інших видів злочинів (це стосується насамперед професійної та організованої злочинності). Узагальнені дані про найбільш поширені мотиви злочину дають змогу визначати коло потреб злочинця, що штовхнули його на вчинення злочину, і тим самим встановлювати основні напрями розслідування.

У криміналістиці здійснено спроби щодо дослідження особи неповнолітнього злочинця, злочинця з аномаліями психіки, особи найманого вбивці, особи маніяка та ін. Останнім часом аналізується поведінка особи злочинця в групі, у складі організованого злочинного формування, вплив лідера на інших учасників.

8.Типові сліди злочину. Це будь–які зміни середовища, що виникли в результаті вчинення в такому середовищі злочину.

Сліди злочину охоплюють: а) зміни в речовій обстановці; б) сліди-відображення (сліди рук, ніг, транспорту, інструментів тощо); в) предмети-речові докази; г) документи (письмові, електронні та ін.); ґ) ідеальні сліди (сліди пам’яті людини); д) запахові сліди; е) сліди-мікрочастинки; є) звукові сліди.

Трасологія: поняття сліду та механізм слідоутворення,

основи дактилоскопії

Трасологія – це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально–фіксовані сліди. У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини.

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами середовища у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину.

Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів обумовлена існуючою залежністю між кримінальним правопорушенням та його відбиттям (слідами).

У криміналістиці сліди злочину класифікуються на матеріальні і ідеальні сліди. До перших відносяться «відбитки» події на будь-яких матеріальних об’єктах: предметах, документах, тілі потерпілого і т.д. Під ідеальними слідами розуміють відбитки події у свідомості, пам’яті злочинця, потерпілого, свідків та інших людей.

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкому розумінні сліди це – різні матеріальні наслідки, події, зміни об’єкта та речової обстановки, що виникли у зв’язку з підготовкою, вчиненням і приховуванням кримінального правопорушення. Слідами у цьому сенсі будуть зміни обстановки, що виникли у результаті злочинного діяння (поява нових предметів, зникнення наявних раніше, зміна місця розташування різних об’єктів); частини зруйнованих предметів (уламки ножа, скалки фари); залишки будь-яких предметів, речей або субстанції (плями речовин, частинки пилу, сліди крові, виділення організмів); контактні сліди (рук, взуття, знарядь злому); сліди-предмети (вузли, замки, пломби, недопалки) тощо. Також, як сліди у широкому розумінні виступають цілі комплекси матеріальних змін, що пов’язані з певною подією (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі).

Під слідами у вузькому розумінні слова розуміють сліди-відображення, що утворюються при безпосередньому контакті принаймні двох об’єктів, тобто такі остаточні явища, які представляють собою матеріально фіксовані відображення на одному об’єкті зовнішньої будови іншого об’єкта (наприклад, сліди знарядь злому, ніг, взуття, рук, транспортних засобів і т. ін.). Вивчення такого роду слідів становить предмет трасології.

Слід – відображення одного об’єкта на іншому виникає внаслідок їхньої взаємодії. У механізмі взаємодії беруть участь обидва об’єкти: один утворює слід, інший його сприймає. Взаємодія може бути контактною і безконтактною.

Причиною взаємодії є будь-яка енергія – механічна, термічна, хімічна, біологічна. Під дією механічної енергії сліди утворюються внаслідок переміщення об’єктів у просторі, відокремлення частини від цілого, розділення цілого на частини залишкової деформації. Під дією термічної енергії сліди утворюються внаслідок закопчування, обвуглювання, спопеління. Хімічна енергія сприяє утворенню слідів внаслідок окислення, розкладання та сполучення. З дією біологічної енергії виникають сліди внаслідок розмноження, відмирання, розкладання, гниття тканини біооб’єктів.

Механізм слідоутворення – це результат впливу одного об’єкта (слідоутворюючого) на інший (слідосприймаючий). Повнота і точність відображення залежить від фізичних властивостей обох об’єктів (пластичності, структури слідосприймаючого об’єкта), сили, напряму взаємодії. Відображення в сліді зовнішньої будови завжди зворотне (протилежне), дзеркальне (також його визначають як негативне, але існує й інше розуміння негативних слідів). Таким чином, сліди–відображення, що є основним об’єктом трасологічного дослідження, утворюються при контакті двох об’єктів. Процес, що закінчується утворенням сліду–відображення, називають механізмом слідоутворення. Взаємодіючими елементами при цьому є: слідоутворюючий об’єкт, слідосприймаючий об’єкт, а також слідовий контакт як відображення способу взаємодії об’єктів унаслідок дії сили енергії того або іншого виду. У контакт зі слідосприймаючим об’єктом входить не вся поверхня слідоутворюючого об’єкта, а якась його ділянка. Цю ділянку прийнято називати контактною поверхнею.

Залежно від характеру виникнення слідів на сприймаючому об’єкті їх поділяють на об’ємні і поверхневі.

Об’ємні сліди утворюються, коли при контакті двох об’єктів один із них, більш м’який, деформується під тиском іншого, в результаті чого слідоутворюючий об’єкт відображається у трьох вимірах (довжина, глибина, ширина), відтворюючи свої загальні й окремі ознаки, форму, розміри, будову поверхні. У результаті виникнення об’ємних слідів відбувається або часткове руйнування слідосприймаючого об’єкта, або його деформація. Такими слідами є: сліди взуття і протекторів коліс на вологому ґрунті; знарядь злому – на дереві; зубів – на мармеладі; бойка ударника – на капсулі гільзи тощо.

Поверхневі (площинні) сліди утворюються, коли обидва об’єкти, що контактують між собою, або мають практично однакову твердість, або один з об’єктів діє на інший з відносно невеликою силою чи дотично. Необхідно зазначити, що поверхневим слідам окрім виміру довжини і ширини, також характерний і третій вимір – глибина (висота), але вона настільки незначна, що її не враховують. До таких слідів належать сліди взуття на дерев’яній підлозі, сліди пальця на папері, губ – на склянці тощо.

При взаємодії об’єктів нерідко в результаті відокремлення часток поверхні одного з них і прилипання їх до поверхні іншого утворюються сліди–відшарування та сліди–нашарування.

Сліди-відшарування утворюються за рахунок зняття слідоутворюючим об’єктом часток речовини, що покриває слідосприймаючу поверхню (слід руки на свіжопофарбованій поверхні де частки фарби відшаровуються і прилипають до пальців, а на ділянці контакту відображаються ознаки пальців).

Сліди-нашарування утворюються за рахунок нашарування часток, які відокремлюються від слідоутворюючого об’єкта (слід від протектора колеса, що проїхав перед цим по калюжі, слід пальця на склі).

Сліди у трасології також класифікують залежно від об’єктів, що залишають сліди-відображення. Розрізняють чотири основні групи таких слідів:

• сліди людини: сліди рук (папілярних візерунків); сліди взуття, ніг – босих, взутих у панчохи, шкарпетки; сліди зубів; сліди нігтів; сліди ділянок тіла, де відсутні папілярні лінії (губ, вуха, чола, ділянок носа й ін.); сліди одягу, рукавичок;
• сліди знарядь, інструментів і виробничих механізмів: сліди знарядь зламу; сліди на замках і замикаючих пристроях; сліди на контрольних пломбах і замикаючо-пломбувальних пристроях; сліди виробничих механізмів (інструментів) на виробах;
• сліди транспортних засобів: сліди коліс безрейкових транспортних засобів; сліди гусеничних ланцюгів; сліди лиж і саней; сліди виступаючих частин транспортних засобів;
• сліди тварин: сліди ніг (лап, підків) тварин; відбиток тавра (клейма).

Поняття ідентифікації:

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico – ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи та прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи та принципи, притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації. Для того щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш–менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших – провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно слідчу та експертну ідентифікації. Отже, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Дактилоскопія – галузь криміналістичної техніки, що вивчає будову шкірних візерунків на пальцях рук людини для використання їх слідів з метою ототожнення, реєстрації та розшуку злочинців.

Шкірні (папілярні) візерунки мають такі властивості, як індивідуальність, відносна незмінність і відновлюваність при поверхневому порушенні шкірного покриву.

Двох тотожних шкірних візерунків немає.

Рельєф шкірного покриву неоднаковий.

На долонях (ступнях ніг) крім валикоподібних виступів, званих папілярними лініями та розділених борозенками, є флексорні (згинальні) лінії, зморшки та складки (білі лінії), а також пори. Найпомітніші елементи рельєфу – флексорні лінії.

Білі лінії (зморшки) з’являються внаслідок втрати еластичності та сухості шкіри, а також вікових змін. Ці лінії грають за ідентифікації, як правило, допоміжну роль. Найбільш значущі папілярні лінії та пори, що мають різну форму і розташовані на різній відстані одна від одної та від країв папілярних ліній

Основні якості папілярного візерунку:

Індивідуальність – полягає в тому, що кожна людина має малюнок візерунка, властивий лише йому. Це зумовлено особливостями анатомічної будови та біологічних функцій шкіри, а також генетичною своєрідністю людини.

Стійкість – означає, що папілярні лінії з’являються на 3-4-му місяці внутрішньоутробного розвитку людини і зберігаються аж до повного гнильного розкладання шкіри. Зі зростанням організму змінюються лише розмірні властивості, але з самі візерунки.

Відновлюваність – гарантує повне відновлення візерунка у разі пошкодження верхнього шару шкіри (епідермісу). При глибокій травмі дерми (власне шкіри) утворюються шрами або рубці, які навіть збільшують кількість ознак, що індивідуалізують. Важливою характеристикою шкірного покриву є здатність відображатися на предметах, яких стосувався людина.

Утворення відбитків пальців, долонь, стоп відбувається незалежно від його волі та бажання, оскільки обумовлено фізіологічними властивостями шкіри: її поверхня завжди вкрита потожировими виділеннями, які і прилипають до слідовосприймаючих поверхонь.

Розрізняють три типи візерунків:

Петльові, дугові, і завиткові.

Найбільш поширені петльові візерунки 65% від загальної кількості.

Завиткових візерунків близько 30%,

Дугових приблизно 5%.

Петльові узори: розрізняють у напрямку ніжок петлі та будови останньої. У напрямку ніжок петлеві візерунки поділяються на радіальні (ніжки звернені у бік великого пальця) та ульнарні (ніжки петлі звернені у бік мізинця). Залежно від будови петлі візерунки бувають простими, половинчастими, вигнутими, замкнутими та ін.

Завитковий візерунок складається з трьох потоків.

Нижній та верхній потоки розташовуються аналогічно нижньому та верхньому потокам у петльовому візерунку.

Середній потік виявляється повністю замкненим серед верхнього та нижнього.

Центр завиткового візерунка – точка, розташована у центральній частині внутрішнього потоку папілярних ліній.

У дуговому візерунку зазвичай відсутня дельта, оскільки він утворений лише двома потоками.

У петльовому візерунку є одна, а у завитковому дві і більше дельт. За цією ознакою (кількістю дельт) розрізняти візерунки найпростіше.

Дактилоскопічна експертиза:

1.Питання діагностичного характеру:

• Чи є на об’єкті сліди рук і, якщо так, то чи придатні вони для ідентифікації особистості людини?
• Яким пальцем якої руки залишено цей слід?
• В результаті яких дій: торкання, тиск, захоплення залишені дані сліди?

2. Питання, пов’язані з ідентифікацією:

• Чи не залишені ці сліди рук конкретною особою?
• Чи не залишені сліди рук однією особою?
• Чи не належать відбитки пальців рук на дактилоскопічній карті трупа конкретній особі?

4. Практична частина

Для виконання практичної частини уроку необхідна робота у групах.  Для зручності учні поділяються на три групи.

Одна група – залишає сліди рук на парті, вчительському столі, шафі (сталі великі предмети) та запропонованих вчителем малих предметах: скляних баночках, пластикових контейнерах, зошитах в обкладинках, чашках тощо.

Друга група та третя група підходять до «валізи криміналіста» і починають працювати з пензликами та дактилоскопічним порошком, підбираючи методом проб необхідну дисперсність порошку, щоб якісно отримати (побачити) слід пальців чи долонь на запропонованих поверхнях.  Після отримання видимого сліду береться дактилоскопічна плівка чи канцелярський скотч та відбиток знімається з поверхні і переноситься на фіксуючу поверхню (наприклад, білий аркуш), потім це нумерується та складається у валізу.

В ході роботи групи міняються ролями, учні самі організовуються, аби всі змогли виконати всі види завдань.

Наступний вид роботи – це оформлення дактилоскопічної карти. Вчитель показує на бажаючому як правильно знімати відбитки пальців з людини, в якій послідовності і куди їх вносити, пояснює загальну методику та нюанси (дактилоскопічна карта також додається до розробки уроку).

5. Підсумки уроку і рефлексія

Сьогодні на уроці ми вивчили, що криміналістика є наукою про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів та заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних методах і засобах судового дослідження та запобігання злочинам.

Ми зрозуміли, що кожен злочин, являє собою складну систему взаємодії причинно–обумовлених діянь (дії чи бездіяльності) суб’єкта злочину, спричинює певні зміни у навколишньому середовищі. Відображенням злочинних дій є матеріальні та ідеальні сліди. Уміння правильно «читати» різноманітні сліди, які ще на початку розвитку такої науки як «криміналістика» називали «німими свідками» злочину, складає одну з головних умов ефективної діяльності слідчого з розкриття та розслідування злочинів.

Вивчення різноманітних слідів, розробка засобів і методів виявлення, фіксації, вилучення, дослідження та використання їх як джерел доказової інформації – становить основний зміст однієї з головних галузей криміналістичної науки, що отримала назву трасологія. Сліди завжди перебувають у причинному зв’язку зі злочином, містять інформацію щодо окремих обставин злочинного діяння, конкретних дій злочинця та використаних ним засобів, у результаті взаємодії яких і виникнули сліди. От чому сліди є важливим засобом встановлення об’єктивної істини у кримінальній справі. Для їхнього вивчення не завжди достатньо життєвого досвіду, дуже часто для цього необхідно використовувати спеціальні криміналістичні знання, а іноді й знання в галузі хімії, фізики, біології тощо.

Отже, ми з Вами розуміємо, що яку би професію ми не обрали, ми маємо прагнути розширювати свій світогляд, не замикатися лише на одному предметі, використовувати у навчанні, а потім у трудовій діяльності міжпредметні зв’язки, як ми сьогодні і розглянули на прикладі такої начебто вузької на перший погляд галузі як криміналістика. Це потрібно для того, аби ми сформувалися як справжні професіонали та фахівці своєї справи.

7. Домашнє завдання

Дактилоскопічна карта: