Тези науково-практичної конференції на тему: "Протидія радикалізму серед молоді як забезпечення дотримання прав і свобод національних меншин в Україні"

ПРОТИДІЯ РАДИКАЛІЗМУ СЕРЕД МОЛОДІ як забезпечення дотримання прав національних меншин В українІ

Суспільна значущість молодіжної проблематики обумовлюється тим, що молодь багато в чому визначає майбутнє країни, будучи одним з головних стратегічних ресурсів суспільного розвитку. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» – сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в розвитку держави є однією з основних засад політики України в соціальній сфері [1]. Незважаючи на той факт, що держава стоїть на захисті інтересів молоді, радикалізм у молодіжному середовищі набуває серйозних обертів. Починаючи з 2005 року, в Україні почала зростати активність молодіжних неформальних об’єднань, діяльність яких спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі. Складність проблеми суспільної радикалізації в тому, що її основою є і кризові явища у соціально- економічній, політичній, духовній сферах, і контекст міжетнічних та міжрелігійних відносин, геополітичних та зовнішньоекономічних впливів.

Світова фінансово-економічна криза, яка значно вплинула на добробут населення, призвела до зростання кількості терористичних акцій, організованих членами праворадикальних та анархістських груп. За даними Європолу, спостерігається посилення агресивності цих угруповань, для яких пріоритетними цілями стали органи державної влади. При цьому майже удвічі зросла частка терористичних актів із використанням вибухових пристроїв. На сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів той факт, що ефективна діяльність у цій сфері потребує системного підходу з боку держави, не обмеженого вузькими національними межами. Як свідчить міжнародний досвід, загроза поширення радикалізму, екстремізму та тероризму набуває дедалі глобальніших масштабів. Вітчизняні науковці, констатують, що «…міжетнічна нетерпимість та злочини на її основі тривалий час не були характерними для українського суспільства» [2, с. 117], а «…екстремізм в сучасній Україні перебуває ще в зародковому стані» [3, с. 276]. Проте, стрімке поширення ксенофобських настроїв у молодіжному середовищі України сприяє зростанню екстремістських проявів, що, у свою чергу, створює реальну загрозу стабільному розвитку суспільства та держави, відносно неконфліктному співіснуванню різних соціальних груп та окремих індивідів.

Розглядаючи проблеми дотримання прав національних меншин, потрібно дотримуватись вимог Конституції, вітчизняного законодавства, а також міжнародних правових документів і стандартів, насамперед, Декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році та гарантує усім людям рівність у гідності та правах без будь-якого розрізнення за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, походження або за іншою ознакою, а також рівність перед законом та на рівний захист закону;  Міжнародного пакт про громадянські і політичні права (1966р.); Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965р.). Особливо важливе значення має Протокол No12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікований Україною. Зокрема, у ст.1 цього протоколу проголошено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою» [4].

У законодавчому полі наразі відсутнє правове (законодавче) визначення понять «екстремізм» і «радикалізм», критеріїв їх розмежування як одне з одним, так і з поняттям «тероризм», хоча вони належать до одного логічного ряду і співвідносяться як родове та видові. Радикалізм – явище складне та багатопланове, що може існувати як у вигляді глобальної ідеї, направленої на суттєві зміни усіх сторін суспільного буття, так і формуватись у конкретних сферах життя людей. Радикальні погляди можуть виникати та розвиватись усередині конкретних соціальних груп, не порушуючи основних сторін життя усього суспільства, до них, наприклад можна віднести проблеми внутрішнього конфесійного та міжконфесійного життя та існуючих у цій сфері протиріч.

Спираючись на аналіз світового досвіду, можна виокремити такі тенденції, що зумовлюють наявність у суспільстві радикалізму: наявність у масовій свідомості ксенофобських стереотипів; використання мови ворожнечі у засобах масової інформації; поширення нетерпимості у інтернет-мережі і як результат – зростанні кількості постраждалих від них людей. Більш всього, така ворожнеча спрямована на групу всередині суспільства, яку вважають чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, сексуальні меншини.

Це підтверджується, зокрема, даними соціологічного дослідження, що проводилось восени 2008 року в рамках загальноукраїнської кампанії «Толерантність як шлях до Європи». Так, хоча 37,49 % опитаної молоді вважає, що проживання людей інших поглядів та національностей у їхньому місті робить життя насиченим та цікавим, однак 63,08 % зазначили, що в Україні є расова нетерпимість та ксенофобія. Загрозу своїй безпеці та спокою 65,23 % опитаних вбачають у сусідстві з ромами (циганами), 37,15 % – з неформалами, 39,41 % – з особами з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, а 20,95 % – з афроамериканцями [5].

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою, тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, неправдиві узагальнення Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів. Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя [6, с.56].

Варто зазначити, що міська молодь, будучи одним з найактивніших користувачів Інтернету, є чи не основним об’єктом пропаганди через всесвітню мережу праворадикальних ідеологій, що ґрунтуються на ідеях міжнаціональної та расової нетерпимості. Тож осередки ультраправих організацій стають поширеними передусім у великих містах України всіх регіонів [7, с.78].

Досить різноманітними є причини радикалізму: 1) загальні державно-соціальні проблеми: низька моральна та правова свідомість суспільства; екологічні проблеми; економічна нестабільність в державі; зміна стереотипів та орієнтирів поведінки, зумовленої зміною політичного режиму, недостатній рівень освіти, відсутність належної підтримки інституту сім'ї, а також чіткої та результативної молодіжної політики держави, зміна системи цінностей та ідеалів, які зумовлені особливостями психіки молоді тощо; 2) проблеми нормативно-правового забезпечення: правовий нігілізм, низький рівень взаємодії державних органів та громадських організацій у правовому полі тощо; 3) вплив на населення радикалізованих політичних структур (праворадикального, ліворадикального, проросійського спрямування); 4) поширення культу насильства, ідей расової, національної ненависті, ксенофобії вмережі Інтернет (так, у мережі постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського та ультранаціоналістичного характеру) та ЗМІ тощо; 5) недоліки правоохоронної системи: недостатній рівень діяльності правоохоронних органів (Національної поліції України, Служби Безпеки України, прокуратури) із своєчасного виявлення, припинення та попередження радикальних настроїв у суспільстві.

Варто зазначити, що у вирішенні вищезазначених проблем, а саме нормативно-правовому регулюванні недискримінаційної політики, значна увага надається Загальнополітичним рекомендаціям та висновкам Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) [8]. Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, обумовлюють необхідність врахування й положень відповідних нормативно-правових документів ЄС при здійсненні діяльності у сфері запобігання та протидії дискримінації.

Якщо розглядати національні нормативно-правові документи, які регулюють поставлене питання, то слід зазначити Основний Закон - Конституцію України, Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” (2013р.); Закон України “Про національні меншини в Україні” (1992р.); Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991р.); Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (2012р.). Стратегія діяльності у сфері запобігання та протидії дискримінації в Україні на 2014-2017 роки затверджена наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.11.2013 року № 23/02-13.

 Міжнародний досвід протидії радикалізму дозволяє встановити найбільш концептуальні підходи до визначення основних принципів, напрямів і форм діяльності держави у сфері протидії радикалізму, екстремізму та тероризму. Наприклад, Великобританія окрім Стратегії протидії тероризму має також окрему Стратегією попередження насильницького екстремізму (Preventing Violent Extremism. A Strategy for Delivery). [9, 62]. Деякі країни Європейського Союзу (Іспанія, Польща) взагалі не мають ухваленої на національному рівні контртерористичної концепції/ стратегії у форматі окремого документа. У таких країнах основні засади боротьби з тероризмом можуть визначатися безпосередньо відповідними міжнародними документами (ООН, ЄС тощо), які набувають юридичної сили через механізм приєднання та ратифікації у парламенті. Базовим документом для опрацювання національних стратегій країнами Європейського Союзу є Контртерористична стратегія ЄС 2005 року (EU Counter Terrorism Strategy).  Зважаючи на ризики поширення таких ворожнечих настроїв в українському суспільстві, необхідні подальші дослідження причин «привабливості» радикальних ідеологій у молодіжному середовищі, соціально-економічних чинників, що сприяють зростанню чисельності представників цих ультраправих субкультур.

Отже, беззаперечним є той факт, що ефективність побудови демократичних інституцій та громадянського суспільства залежить від рівня дотримання принципів толерантного ставлення до думок меншості, забезпечення умов у межах держави для мирного співіснування культур різних народів, забезпечення їх прав і свобод, становлення і розвитку міжконфесійної та міжетнічної злагоди, політичної стабільності у державі тощо.

Список використаних джерел:

1. Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України від 01.07.2010 №2411-VI / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2411-17.
2. Бакальчук В. О. Міжетнічна нетерпимість у молодіжному середовищі в Україні // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 2 (11). – С. 117-123.
3. Головко В. Екстремізм та радикалізм в Україні: особливості формування, основні напрями, форми протидії з боку держави // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки : Міжвід. зб. наук.пр. – 2010. – Вип. 19 (2). – С. 248- 276.
4. Протокол No12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_537.
5. Мартиненко, О. А. Расизм та ксенофобія в Україні – нові виклики у сфері захисту прав людини / О. А. Мартиненко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://human-rights.unian.net/ukr/detail/187784.
6. Черкашина Т. О. Вияви екстремізму в молодіжних рухах // Педагогічний альманах. – 2011. – Вип. 12. – Ч. 2. – С. 263-269.
7. В Україні активізувалися радикальні молодіжні угрупування / РадіоСвобода від 13.03.2009 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/news/1509758.html.
8. Доповідь ЄКРН по Україні / [Електронний ресурс] // Режим доступу https: //www.slideshare.net/vladimirsulak/ss-49182637.
9. Головко В. Екстремізм та радикалізм в Україні: особливості формування, основні напрями, форми протидії з боку держави // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки : Міжвід. зб. наук.пр. – 2010. – Вип. 19 (2). – С. 248- 276.