Урок "Остап Вишня "Чухраїнці". Спроба національної індентифікації"

Тема: Остап Вишня «Чухраїнці». Спроба національної ідентифікації

Мета: ознайомити учнів з фейлетоном О. Вишні «Чухраїнці»; розвивати навички критичного читання та мислення, навички аналізу та синтезу художнього матеріалу, навички аналізу художніх засобів комічного, вміння працювати із додатковими джерелами інформації, розвивати акторські здібності учнів; виховувати повагу до особливостей менталітету рідного народу, любов до Батьківщини, виховувати власний естетичний смак.

Тип уроку: урок-дослідження

Методи й прийоми: слово вчителя, інтерв’ю, евристична бесіда, словникова та літературознавча робота, критичне читання, повідомлення учнів, асоціативний кущ, аналіз засобів гумору, складання сінквейну

Обладнання: засоби ІКТ, текст фейлетону, асоціативний кущ.

Перебіг уроку:

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!...

В. Симоненко

І. Мотивація навчання

1.               Оргмомент
2.               Повідомлення теми і мети уроку (робота над епіграфом твору)

ІІ. Актуалізація опорних знань

1.Вступне слово вчителя

Остап Вишня – письменник, який у 20-х роках ХХ століття заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя побачило світ понад 100 збірок. Він є основоположником українського гумору і сатири.

2. Інтерв’ю з письменником (побудоване на автобіографічному оповіданні «Моя автобіографія»

Журналіст: Отже, шановні глядачі, сьогодні у нас в гостях неймовірне щастя.

Остап Вишня: Отакої!

Журналіст: Так-так. Перейдемо до справи. Розкажіть про своє народження.

Остап Вишня: У мене нема ніякого сумніву, що я народився, хоча були спогади матері, що мене витягли з колодязя 13 листопада 1889 року.

Журналіст: Розкажіть нам про батьків.

Остап Вишня: Люди були підходящі за 24 роки спільного життя тільки 17 дітей.

Журналіст: Коли і хто відкрив вперше ваш талант?

Остап Вишня: Батько сказав: «Писатиме», - побачивши, як я розводжу рукою калюжу.

Журналіст: Як ви вибирали явища, про які треба писати?

Остап Вишня: Письменника супроводять явище надзвичайні, оригінальні. Підскочать - записала людина.

Журналіст: А як життя пішло далі?

Остап Вишня: Нецікаво пішло, закінчив школу, зробився фельдшером, все за екстерна правив, до університету вступив.

Журналіст: З чого починали?

Остап Вишня: Працював перекладачем. А тоді думаю: «Чого перекладаю, коли фейлетони писати можу?» - так і зробився Остапом Вишнею.

Учитель: Саме так, Павло Губенко, він же Павло Губський, став чудовим гумористом, основоположником жанру усмішки – Остапом Вишнею.

3. Евристична бесіда

•             Які відповіді Остапа Вишні просякнуті гумором.
•             Як він ставиться до себе, про що це свідчить?
•             У яких жанрах працював Остап Вишня? Дайте визначення, наведіть приклади творів цих жанрів з його творчого доробку.

Літературознавча довідка:

Гумореска (від лат. «волога») - невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка – різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

Автобіографічне оповідання – опис власного життєвого шляху (наближений до мемуарів).

Фейлетон (від франц. «лист, аркуш») – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних жанрів тощо.

ІІІ Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1.               Слово вчителя

Популярність письменника – гумориста, гострого фейлетоніста була надзвичайно великою. Це була всенародна любов і всенародна слава. Більшість з його фейлетонів, гуморесок, шаржів, нарисів, п'єс, оповідань них була спочатку надрукована в періодичній пресі.

У багатобарв’ї фейлетонної спадщини Остапа Вишні звернемо увагу на той його твір, який був у 30-ті роки вилучений з літератури , але не з пам’яті народу.

Наприкінці 80-их р.р. після довгої перерви знову побачив світ фейлетон Остапа Вишні «Чухраїнці» (І927 рік, газета «Вісті»).

2.Критичне читання 1-ї частини фейлетону «Чухраїнці»

З чого ми можемо визначити, що мова йдеться про українців? Який художній прийом використовує автор? (Чукрен, чухраїнці, Дмитро, Дсітро, Синє море, Кирпати).

3.               Літературознавча робота

Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк) – стилістична фігура, яка містить явну вказівку або виразний натяк на якийсь літературний, історичний, міфологічний чи політичний факт.

4.               Презентація групи істориків про походження та перші згадки цих топонімів: Україна, Дніпро, Дністер,Чорне море, Карпати.
5.               Словникова робота

Менталітет (фр. Mentalite) – образ мислення, світосприйняття, духовна налаштованість властиві певній групі.

6.Повідомлення українознавця

Менталітет – дуже складне, багатогранне прояв психічної діяльності соціальних індивідів, що включає як свідоме, так і несвідоме, специфічне співвідношення між раціональним та емоційним у вчиненні їх дій, між прагненнями до інновацій і збереження культурного потенціалу минулого. Менталітет – світоглядна матриця, картина світу в свідомості людини та її вписаність у цю картину. Це норма уявлення світу навколо себе і себе в ньому. Риси менталітету, наприклад, інтуїтивізм, раціоналізм, колірна гамма, сімейні образи, ліризм тощо.

Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг.

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати “духом народу”. Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму і тому шкідлива для нації.

7.Асоціативний кущ

З якими національними рисами у вас асоціюються українці?

Учитель: Остап Вишня може як ніхто з його колег-письменників бачив не тільки привабливі риси образу українця, а й те, які саме риси цього образу заважають динамічному розвитку, входженню у цивілізоване життя. Отже, які від'ємні риси мали чухраїнці? Що залишалось незмінним протягом довгого часу в їхньому характері ми і з’ясуємо зараз.

8.Аналіз тексту

Які національні риси висміює Остап Вишня у своєму фейлетоні.

І. Якби ж знаття?

2. Забув.

3. Спізнивсь.

4. Якось то воно буде!

5. Я так і знав.

Розглянемо поодинці всі ці п’ять характерних для чухраїнця рис.

І далі Остап Вишня створює п’ять окремих сюжетів, де у сатирично-гумористичному плані висміює ці риси образу чухраїнця.

Автор критикує зденаціоналізованих чухраїнців (вважай, українців), які не знають ні власної історії, ні хто вони взагалі:

«Як запитають було їх:

- Якої ви, лорди, нації?

Вони, почухавшись, одповідають:

- Та хто й зна? Живемо в Шенгерієвці. Православні.

Недарма жителі тієї країни мають назву від слова «чухатися». Іронізує Остап Вишня з тих чухраїнців, які побачили в образі соняшника таку несподівану рису як покірливість:

« - Хороша, - казали вони, - рослина. Як зацвіте - зацвіте - зацвіте.

А потім як схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він - ти, а ти - ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина».

І в цьому уривкові ми бачимо ознаки публіцистичної майстерності сатирика. Ця ніби хвалебна характеристика образу соняшника відтіняє натури тих чухраїнців, які забули про національну гідність, перейнялися рабською психологією.

Характеризуючи український народ у другому розділі, Остап Вишня перелічує і вмотивовує найістотніші його риси, звісно, негативні: «якби ж знаття», «забув», «спізнивсь», «якось то воно буде», «я так і знав». Він розкриває ці риси на численних прикладах, бо цього вимагає жанр наукового трактату. Починає з народного анекдоту, як селянин вкривав хату та впав, а жінка не встигла підстелити йому соломи, і закінчує прикладами безгосподарності й головотяпства, що так часто траплялися тоді. Це про те, як зводили громадську будівлю, піднімали культуру, будували театр. Усе закінчувалося невдачею і знаменитим «Якби ж знаття!». Інколи полемізували, а коли доказів не вистачало, бралися за голоблі, поки кров потекла і голови попровалювали один одному. 

Риса «якби ж знаття» тісно пов'язана з іншими, за визначенням письменника, прикметами чухраїнців: «якось то воно буде» та «я так і знав». Коли в когось із мешканців Чухрену спитають, засумнівавшись, чи так вони щось роблять, ті незмінно відповідають: «Та! Якось то воно буде!» У разі невдачі виникає неперевершений за своїм комізмом (і правдивістю!) діалог: 

(учні читають за ролями)

— Я так і знав! 

— Що ви знали? 

— Та що так буде! 

— Так навіщо ж ви робили? 

— Якби ж знаття... 

— Так ви ж кажете, що знали?! 

— Так я думав, що якось то воно буде! 

А як нам знайомі оті відмовки «забув» та «спізнивсь»! Ними можна пояснити все: і власну безвідповідальність, і лінощі, і безгосподарність. Назва причини ніби служить і самим виправданням. 

Третій розділ — найбільш серйозний і найбільш ущипливий та печальний, бо підсумовує цілий етап історичного розвитку української нації. Багато крові й сліз пролито за її свободу... і все по-дурному: «справа ніколи не доводилася до кінця». Гуморист прямо про це не говорить, а використовує хитрий прийом. Один чухраїнський поет співає таку пісню, проте атлантідянин кидає йому зауваження, що всі ці зусилля марні. 

Звичайно, ми не можемо з певністю сказати, що письменник думав саме так і мав на увазі саме це (згадаймо, тоді були 30-ті роки!). Сучасному ж читачеві спадає на думку саме такий висновок. 

Післямова у творі — дуже оригінальне авторське самовиявлення. Це і освідчення в любові до народу, і визнання своєї приналежності до нього. 

Як тут не згадати слова самого Остапа Вишні: «Що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба — любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися». До цього можна додати: щоб мати право сміятися зі свого народу, треба дуже його любити. Думається, що письменник заслужив таке право власною справжньою любов’ю. 

Стосовно художньої майстерності письменника в цьому творі можна відзначити, що Вишня використав у ньому весь арсенал комічних засобів, увесь свій талант гумориста. 

9.Засоби комічного

Тут і вигадана топонімічна легенда про те, як синє море стало синім, і вигадані географічні назви, що за звуковим складом близькі до існуючих, тільки — смішні (Кирпаті гори, Дмитро, Дситро), й оброблені народні анекдоти, і наслідування стилю наукових праць, і вживання слів офіційно-ділового мовлення (характеристика вищеназваного), наукових термінів («цивілізоване», «громадську», «полемізувати»). 

Наприклад, слово «голоблі» — частина кінської упряжі — автор пояснює так: «Була в них така зброя, на манер лицарських середньовічних списів». Широко вживаються реконструйовані народні прислів’я та приказки: «Якби знаття, де впадеш, – соломи б підіслав», «Якби знаття, що в кума пиття». 

Гумореска сповнена численних натяків, багато фраз – із підтекстом. Ось, наприклад, розмірковування про «розкопані матеріали». Знайшли глечик, накритий поетичною книжкою, значить, у той час була розвинена поезія — робить висновок автор. Хімічний аналіз виявив багато крейди на папері, вмоченому в сметану. Отже, висловлюється здогад, у сметану підмішували крейду, щоб продати у великому місті. 

А чого варта згадка про індійського вченого, для якого характер чухраїнців і їхня поведінка виявилися великою дивиною, ледь не таємницею «перпетум мобіле» - вічного двигуна. 

Гумореска набуває динаміки за рахунок діалогів, у ній присутня жива народнорозмовна стихія. Всього на кількох сторінках автор зумів підняти ряд актуальних проблем, і, що найважче, зробив це з неперевершеним гумором, бо вважав: сміх – зброя.

10. Прослуховування радіовистави за вивченим твором (сценарій: П. Олійник, читають: В. Шматков і П. Олійник)

ІV Закріплення знань умінь і навичок

1.Відкритий мікрофон

Які ще можна виділити негативні риси? Як з ними треба боротися? Якими приказками та прислів’ями ми можемо їх охарактеризувати?

Учитель: Як справжній патріот Остап Вишня хотів бачити свій народ цивілізованим, багатим і щасливим. А це можливо лише при подоланні отих недоліків, на які чесно й відверто вказав Остап Вишня. Але усвідомлюючи себе носієм багатьох з цих національних рис, кожен з нас повинен задуматися, як зробити себе, а згодом і всіх українців соняшниками, які б стояли з високо підведеною головою.

2.Складання сінквейну

Зробіть висновок,склавши сінквейн, які національні риси як позитивні, так і негативні притаманні нам, українцям, і з чим можна нас порівнювати.

Висновок: Яка ж роль гумору і сатири в житті людей? Гумор і сатира потрібні для того, щоб вилікуватися від усього хибного, поганого, некрасивого. Сміх потрібний, щоб ми весело прощалися зі своїми недоліками, щоб веселіше жили.

Думаю, що сьогоднішній урок викликав у вас щиру посмішку, зацікавлення гумористичними творами. А якщо у висміяних персонажах чи їхніх вчинках ми побачили нібито себе, свою поведінку, то сміючись разом ми лікувалися від недоліків.

V. Коментоване оцінювання

VІ. Домашнє завдання: 1) повторити засоби комічного; 2) виписати найсмішніший на ваш погляд момент з твору, вказавши засіб комічного; додатково – написати власну усмішку про одну із характеристик українців.