Урок "Оздоблення виробів виготовлених зі старих речей. Добір виду оздоблення виробів. "

Урок

Тема: Оздоблення виробів. Добір виду оздоблення виробів.

Мета уроку: Навчальна: розширити й систематизувати знання про способи художнього оздоблення виробів технікою квіллінг, прийомами  кінцевого опорядження виробів; формувати ціннісні ставлення до праці, культури, мистецтва; дотримання правил безпечної праці й організації робочого місця. Розвивальна: розвивати творчу уяву, спостережливість, творчі здібності та художній смак, увагу. Виховна: сприяти вихованню культури праці, інтересу до професій художньо-естетичного напрямку

Тип заняття: урок засвоєння нових знань, умінь та навичок.

Хід уроку

І. Організація учнів.

• Перевірка наявності учнів, підготовленості їх до уроку, наявності робочого одягу.
• Створення позитивного емоційного настрою учнів

Знання – це скарб, а вміння вчитися ключ до нього.

 Прочитайте будь-ласка прислів’я на дошці, та скажіть як ви його розумієте?(учні пояснюють зміст прислів’я, після чого висловлюю власне побажання),

Бажаю всім Вам, любі діти,

Чудовий скарб оцей дістати,

А потім ключиком надійним

Його постійно відмикати!

ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Які правила поводження у кабінеті ви знаєте?
• Що ми виготовляли на попередньому уроці?
• Як потрібно організовувати власне робоче місце?
• Що на сьогодні ви повинні були виконати?

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку (запис на дошці та за потреби в зошити)

V. Вивчення нового матеріалу

Під час роботи записуємо потрібну інформацію в зошит

  Квіллінг або паперова філігрань — це мистецтво виготовлення вишуканих, майже мереживних виробів методом скручування у спіралі довгих і вузьких смужок паперу.

 «Квілінг» походить від англійського слова «quill», що означає «пташине перо». Достовірне його походження невідоме. За одними джерелами, паперокручення з’явилося в Китаї після винайдення паперу, а за іншими — у Давньому Єгипті.

Фактично квілінг документально згаданий уперше в 1500 році. Це період, коли французькі та італійські черниці використовували тонкий непрозорий папір і гусяче пір’я, щоб прикрашати релігійні картини. Використання саме гусячого пір’я і породило назву «quilling».

У Європі та Англії серед жінок вищого світу це мистецтво стало популярним лише в кінці 1600 року. Вони використовували цю екзотичну техніку для створення прикрас, а також для вишуканого декорування скриньок, кошиків, меблів, ваз, підсвічників та інших речей. Таким екзотичним видом мистецтва займалися тільки заможні люди.

 Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. 

Декупаж -(від фр. decouper вирізати з паперу) — декоративна техніка по тканині, склу, дереву та інших поверхнях, що полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню предметів.  З наступним покриттям отриманої композиції лаком для збереження, довговічності та особливого візуального ефекту.

Щоб створити живописні полотна на меблевих фасадах, ще середньовічні майстри використовували аплікації з паперу. В наші дні інтерес до цього незвичайного прийому анітрохи не згас: захоплені рукоділлям люди виконують надзвичайно красивий декупаж меблів.

За допомогою декупажу можна декорувати практично будь-які поверхні, однак, якщо ми працюємо з поверхнями, які не вбирають в себе грунти і фарбу (метал, скло, глазурована кераміка, фарфор, пластик), то потрібно використовувати спеціальні грунти, інакше грунт або фарба не буде триматися.

З допомогою техніки декупажу Ви маєте можливість реалізувати багато творчих ідей для вашого будинку, щоб прикрасити обстановку. Навіть початківці своїми руками можуть зробити унікальні вироби. Варто лише поставити собі мету і обзавестися тим мінімумом матеріалів (яскраві серветки, грунтовка, клей ПВА, пензлі, лак)

 Аплікація (від лат. applicatio – накладання, приєднання, приклеювання) – один із різновидів декоративно-ужиткового мистецтва; вид рукоділля й ремесла; спосіб оздоблення предметів домашнього вжитку, побуту, інтер'єрів за допомогою наклеювання або нашивання на поверхню (основу) майбутнього виробу окремих деталей з різноманітних матеріалів (паперу, тканин, шкіри, соломи, шнурів тощо); виріб із накладним рисунком, виконаний таким способом. А. – один із найдавніших способів прикрашання одягу, взуття, упряжі й житла кочівників. На тер. України у багатьох скіф. і сармат. похованнях (5–3 ст. до н. е.) виявлено рештки речей, оздоблених А. Від часів України-Русі А. оздоблювали предмети світського й церк. побуту. У всі віки нашої історії майстри створювали прикраси з недорогих металів, оздоблювали наклад. золотом, сріблом, нікелем. У музеях зберігаються побут. речі (килимки, подушки, сумочки, кисети), виготовл. технікою А.; писанки, апліковані соломкою, бісером, кольор. нитками, клаптиками різнобарв. тканин, шовк. стрічок і мережива. У прикрашанні житла використовували папер. витинанки. Нар. верх. одяг прикрашали А., облямовуючи поли, поділ, спинку, рукава кольор. сукном, оксамитом, сап'яном, шнурами й китицями, шкірою й хутром найрізноманітніших орнаментів. Справж. витворами нар. мист-ва є одяг жителів карпат. регіону України, прикрашений А. Вони бувають пласкі (нашиті або наклеєні безпосередньо на тло виробу), опуклі (покладені на підстил із шматочків фланелі, вати, поролону) та об'ємні (створення картин і плакеток різного розміру з природ. матеріалів і кераміки).

 Ганутель - це старовинне ексклюзивне мальтійське рукоділля було відомо ще в XVII - XVIII століттях, коли в Європі навчилися виготовляти пишні квіти, букети і цілі ажурні композиції з ниток і тонюсенькой позолоченій або срібною зволікання, свитою в дрібні пружинки і використовувалася для мерехтливої об'ємної вишивки.

В шістнадцятому столітті таку спіральну дріт із золота і срібла називали по італійськи «canutiglia», а по іспанськи «сanutillo», звідки і пішла назва техніки ганутель. У російській мові це слово трансформувалося в тяганина, добре знайому російським золотошвея, а нова назва перейшло на більш великі спіральки для створення об'ємних квітів.

Після другої світової війни мистецтво ганутелі було майже забуто, а з 1970 року з'явився великий інтерес до композицій із сухих квітів - флористики. Виконані з шовку квіти були затавровані старомодною несмаком і забуті майже повсюдно. Висушені квіти абсолютно не годилися для церковних прикрас і тому витончене мистецтво ганутелі все-таки збереглося там.

Наприкінці 1990 років сталося раптове відродження інтересу до рукоділля ганутель. До наших днів ця техніка дійшла завдяки невпинним працям черниць з острова Мальти, чиї довговічні квіткові композиції прикрашають католицькі храми і статуї святих, гірлянди та букети з квітів, народжених їх руками прикрашають вівтар папської капели у Ватикані.

Металевий дріт, пружинки шовкові нитки, бісер, намистини, монастирські майстрині досконало володіють цими нехитрими матеріалами. Сама техніка не настільки складна, наскільки кропітка, вимагає терпіння, акуратності і хороших матеріалів, часу, в якому у них немає недоліку.

У країнах Європи на урочистих прийомах можна побачити дам в прикрасах, виконаних в цій королівської техніці, з використанням благородних металів, перлів і дорогоцінного каміння. Тіари наречених, букети, шпильки, шпильки, брошки, намиста, бутоньєрки, сережки - це далеко не весь перелік виробів у техніці ганутель. Ця техніка дозволяє з'єднати пишність убору з практичною невагомістю.

 Слово «канзаші» зараз дещо змінило своє первісне значення. Так називають скоріше не прикраси для волосся, а спосіб виготовлення квітів та інших елементів з атласної тканини. Такими квітами прикрашають звичні нам аксесуари для волосся – обручі, заколки, резинки, шпильки, вінки. Крім того, квіти-канзаші можна використовувати в нетрадиційних прикрасах, наприклад, сережках, каблучках, кольє.

Отже, словом «канзаші» будемо називати саме квіти. Дрібні елементи будемо називать пелюстками, але не будемо забувати про інші варіанти їх використання.  

Вважається, що пелюсток всього дві – гостра пелюстка та кругла пелюстка, інше – вже варіації. Якщо дозволити собі не обмежуватись цими двома варіантами, відкривається безмежне поле для експериментів.

Для виготовлення елементів найчастіше використовують атласні стрічки або тканину, нарізаючи їх на квадрати. Для деяких елементів форма заготовки відрізняється, про це можна узнати докладніше в статтях Виготовлення основних елементів.  

Квадрат тканини згортають певним чином, кінці підрізають та опалюють вогнем. Після цього із заготовок збирають прикрасу, використовуючи голку з ниткою, або клей, або обидва способи разом. Готову квітку (листок, метелика, пташку, змійку, …) прикрашають декоративними елементами.  

Немає ніяких обмежень на використання різноманітних інструментів, але точно знадобляться в роботі ножиці, свічка та пінцет. Інше – за смаком та потребою майстра. Деякі майстри замість свічки використовують запальничку або навіть паяльник – це також виключно на ваш смак.

Випалювання – техніка декорування виробів із дерева, рогу та шкіри. Візерунок наносять на поверхню виробу розжареним метал. штампом або писаком; кольор. спектр – від світло-золотавого до чорного. Техніка В. дає можливість підкреслити текстуру, фактурні та колорист. ефекти матеріалу. В. застосовували для оздоблення бондар. виробів. Метал. штампами випалювати геральд. знаки на дерев. межових стовпах. У 16–18 ст. у техніці В. оздоблювали рогові порохівниці, у 17–18 ст. – оправи книжок. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. В. використовували здебільшого на Поліссі, в Карпатах. Різні види дерев. посуду прикрашали геом. орнаментом. В. поєднували з різьбленням

«Ізонитка» – вид декоративно-прикладного мистецтва, це художнє натягнення нитки. Історична батьківщина цієї техніки – Англія XVII століття. Англійські ткачі вигадали особливе переплетення ниток. Вони вбивали в дощечки гвіздки та в певному порядку натягували на них нитки. В результаті виходили ажурні мережані вироби, які використовувались для прикрашання помешкань. Сучасну «ізонитку» застосовують для оформлення інтер’єру, виконання подарунків та сувенірів, та в святкових листівках.

«Ізонитка» вміщує в себе креслення (графіку), геометрію (креслення геометричних фігур), образотворче мистецтво (композиція, кольорознавство), математику (розрахунок схем, ряд чисел, що зростає та спадає), матеріалознавство (знайомство та робота з різними матеріалами: це картон, папір, нитки, бісер), вчить роботі з різним інструментом (олівцем, лінійкою, циркулем, різними трафаретами, шилом, булавками, голкою, ножицями).

Заслуховую бажаючих про тему їхньої роботи, та вид декоративного мистецтва, який використовуватимуть для оздоблення виробу.

VІ. Практична робота

5.1. Вступний інструктаж

Проводжу інструктаж про правила поведінки з певними видами матеріалів, розповідаю про техніку безпеки.

5.2. Поточний інструктаж

Слідкую за потреби за дотриманням правил техніки безпеки, проводжу поточні групові та індивідуальні інструктажі.

5.3. Заключний інструктаж

Підводжу підсумки практичної роботи, вказую на недоліки та найкраще виконання.

VІІ. Підсумок уроку.

 Чи сподобалося вам працювати на сьогоднішньому уроці?

 Які проблеми у вас виникли?

 Що нового дізналися?

VІІІ. Домашнє завдання.

 Підготувати інформацію: «Дизайнер одягу; дизайнер інтер’єру, ландшафтний дизайнер; декоратор; дизайнер сфери IT»

ІХ. Прибирання робочих місць