Урок підсумок "Антична цивілізація та її сусіди"

Всесвітня історія. Історія України (Інтегрований курс) 6 клас

Тема: Антична цивілізація та її сусіди

Мета уроку:

Навчальна-    підсумувати знаня про особливості античного суспільства, періодизацію історії давньої Греції, перші держави та уклад життя;

Розвивальна-  розвиток вмінь роботи з історичною картою, термінами та візуальними джерелами;

Виховна-     викликати інтерес до античної цивілізації, виховувати повагу культури та історії народів світу.

Тип уроку:   урок узагальнення.

Форма уроку:

Загальнодидактичні методи: проблемний

Очікувані результати: учні підсумовують особливості античного суспільства, природно-географічні умови Балканського півострова, періодизацію історії давньої Греції та  мають уявлення про давньогрецьке суспільство; вміють працювати з історичною картою

Хід заняття

І.  Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Бесіда:

• З історією якої країни ми знайомилися протягом теми?
• Що з вивченого вам найбільше запам’яталося?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Вправа «Блеф-клуб»

Учитель зачитує невеличкий текст, у якому наводить вигадані факти, перемежовуючи їх з реальними.

Текст з помилками.

«Стародавня Греція займала південну частину Егейського півострова й узбережжя Малої Азії. Народ, що населяв цю країну, називав її Елладою, а себе спартіатами. Ми називаємо жителів цієї країни  греками за ім’ям, яке їм дали римляни. Материкова Греція поділяється на три частини: Північну, Західну та Південну. Потрапити з однієї частини в іншу можна було лише вузькими гірськими стежками.»

Бесіда:

• Чи все вірно в цьому тексті?
• Які помилки ви в ньому знайшли?
•  

 ІV. Оголошення теми та очікуваних результатів.

Систематизація й узагальнення знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях.

Материкова Греція поділяється на три частини: Північну, Середню та Південну. Потрапити з однієї частини в іншу можна було лише вузькими гірськими стежками. У межах Північної Греції виділяють великі області: на заході Епір, на сході – Фессалію. З Північної Греції в Середню єдиний шлях пролягав через Фермопільський прохід. Середня Греція так само поділяється горами на багато окремих областей. Найвідомішими в стародавні часи були  Беотія і Аттика. Гористим Коринфським перешийком Середня Греція сполучається з Південною.

Південну Грецію називають Пелопоннес. Це гористий півострів, у центральній частині якого лежить плоскогір’я. На окраїнах Пелопоннесу розташовані родючі долини – Мессенська та Лаконська.

На початку І тис. до н. е. вся Греція була поділена між основними чотирма грецькими племенами: дорійцями, ахейцями, іонійцями та еолійцями. Із цих чотирьох великих племінних об’єднань склалася грецька народність.

1. Як стapодaвнi гpеки нaзивaли свою кpaїну i себе?

2. На які частини поділяється материкова Греція?

Як давні греки уявляли світ богів?

Міфи були частиною повсякденного життя стародавніх греків: вони пояснювали навколишній світ, вчили та виховували. Здавна міфи передавались із вуст в уста. Пізніше їх стали записувати.

Давньогрецькі міфи стали важливою складовою світової культури. Зміст міфів ставав темою багатьох мистецьких творів, надихав на творчість письменників, поетів, музикантів, акторів, архітекторів та скульпторів. Групу богів, що належать до однієї релігії чи міфології називають пантеоном (з давньогрецької означає – «(храм) всіх богів». Очолює пантеон грецьких богів Зевс, головний і наймогутніший із богів, правитель світлого Олімпу, повелитель богів та людей. Греки вважали, що він дав жителям Землі закони та карає порушників.

Пантеон (з давньогрецької означає – «(храм) всіх богів») – група богів, що належать до однієї релігії чи міфології.

Цивілізацію острова Крит називають Мінойською. Таку назву їй дав англійський археолог Артур Еванс, який уперше знайшов пам’ятки цієї цивілізації під час розкопок палацу в Кноссі. Із часом археологи знайшли на цьому острові інші пам’ятки однієї з найдавніших цивілізацій Європи, зокрема руїни ще трьох палаців, які існували в ІІІ–ІІ тис. до н. е.

Учені припускають, що спочатку на Криті існувало чотири держави, центром кожної з яких був великий палац. У кожному з палаців та його околицях проживало по декілька тисяч людей. Тому Мінойську цивілізацію називаю палацовою. Палаци уособлювали не лише владу, а й були центрами ремесла та торгівлі. У них, як у Кносському палаці, розташовувалися склади з продовольством, майстерні ремісників тощо.

Найбільшої могутності Критська держава досягла в ХVІ – першій половині ХV ст. до н. е. Учені вважають, що саме цар Мінос об’єднав палаци в єдину державу. Центром об’єднаної держави став Кносський палац.

У ХVІ–ХV ст. до н. е. Мінойська цивілізація переживала свій розквіт. Проте наприкінці ХV ст. до н. е. на одному з островів Егейського моря відбулося грандіозне виверження вулкана. У результаті сильного підземного поштовху і величезної морської хвилі на Криті було зруйновано поселення та палаци, загинуло багато людей. Скориставшись цим, острів захопили ахейські племена.

1. Назвіть відомі критянам заняття і ремесла.

2. Хто відкрив Мінойську цивілізацію?

3. На який час припадає розквіт Мінойської цивілізації?

Починаючи з ХVІ ст. до н. е., на півдні Балканського півострова формується нова цивілізація – Ахейська. Часто цю цивілізацію ще називають Мікенською, за назвою міста Мікени. Ахейці часто захоплювали й заселяли землі на островах Егейського моря та на берегах Малої Азії. Близько 1250 р. до н. е. ахейські держави здійснили вдалий похід проти Трої.

У другій половині ХІІІ ст. до н. е. на півдні Балканського півострова декілька років підряд були неврожайними. Цілком імовірно, що деякі ахейські держави, аби поповнити власні запаси продовольства, воювали між собою.

Наприкінці ІІ тис. до н. е. в Грецію з півночі прийшли племена дорійців. Скориставшись ослабленням ахейських держав, вони по черзі підкорили їх, захопили Середню Грецію та Пелопоннес. Хоча Мікени та Тіринф не було завойовано, проте вони швидко занепали.

 1. Які міста були центрами ахейської цивілізації?

2. Назвіть хронологічні межі Ахейської цивілізації.

Вторгнення дорійців призвело до різкого занепаду господарства та культури в Греції. Проте дорійці на відміну від ахейців уміли обробляти залізо. На зміну «героїчному» прийшов «залізний вік».

Період між 1100–800 рр. до н. е. історики іноді називають темними віками. Населення Греції втратило писемність, відтак не залишилося писемних джерел. А інші народи, наприклад єгиптяни, майже нічого не згадують про них. Про тогочасне життя можуть розповісти лише археологічні знахідки та поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея», тому цей період в історії Греції називають також гомерівським.

У VIII ст. до н. е. в Греції з’являються перші ознаки відродження господарського та культурного життя. Розвиваються торгівля і ремесла, карбується власна монета. Водночас набуває розвитку грецьке мистецтво, виникає писемність. Населення країни збільшилось, підвищився рівень життя. Відбулося укрупнення общин шляхом об’єднання дрібних або підкоренням слабших сильнішими.

Поліс – це громадянська община. Лише повноправний член общини, тобто громадянин, мав право на землю і брав участь у народних зборах.

Жителі поліса поділялися на вільних та рабів. Серед вільного населення невелику групу становили аристократи (спадкова знать). Вони були власниками великих ділянок землі й ремісничих майстерень, кораблів. Усі незнатні жителі грецьких міст-держав, як бідні, так і багаті, називалися демосом, тобто народом. Це землероби, ремісники й торгівці. Раби були робочою силою і не мали ніяких прав. Багато рабів у цей час жили разом зі своїми володарями як члени сім’ї, проте їм рідко дарували свободу.

У Центральній Греції розташована гірська область Аттика. Береги Аттики дуже порізані, з глибокими і зручними для мореплавства гаванями (зокрема, порт Пірей). Найбільше місто Аттики – Афіни – розкинулося в центрі широкої рівнини за 5 км від моря. Для захисту від ворожих нападів у центрі міста на високому пагорбі було споруджено Акрополь. Неподалік від нього була розташована торгова площа – агора. У VІІІ ст. до н. е. в Аттиці утворилась Афінська держава (поліс).

Панівне становище в новій державі посідали аристократи. Державою правили загальна рада старійшин усіх общин (ареопаг) та 9 найвищих службовців – архонтів (перший архонт, верховний жрець, головнокомандувач та шість громадських суддів).

На початку VІ ст. до н. е. в Афінах загострилася боротьба між демосом та аристократами. Значна частина демосу страждала від тягаря боргів, багато селян розорились. Іноді для покриття боргу селяни змушені були продавати себе та своїх дітей в рабство, навіть в інші країни. При цьому на землю боржника ставили борговий камінь, на якому вказували суму боргу та термін його сплати.

Збіднілі люди вимагали переділити землю та відмінити боргову кабалу. Демос також прагнув брати участь в управлінні державою. Настав момент, коли демос готовий був почати збройну боротьбу проти родової знаті. У розпал смути громадяни покладали надії на Солона, відомого своєю вченістю, життєвим досвідом та справедливістю. У 594 р. до н. е. народні збори надали йому повноваження на проведення реформ. Його завданням було вирішити конфлікт між демосом та аристократією.

Насамперед Солон скасував борги афінян та заборонив боргове рабство. Земельні ділянки, на яких на час проведення реформи стояли боргові камені, було повернуто у володіння боржникам. Афіняни, які потрапили в рабство за борги, отримували свободу. Громадяни, продані в рабство в чужі країни, були викуплені за державні кошти. Віднині ні один афінянин не міг бути рабом іншого афінянина. Отже, значна частина селян не лише здобула свободу, а й повернула свої земельні ділянки.

Усі чоловіки – уродженці Аттики вважалися громадянами Афінської держави. Солон увів поділ громадян на чотири розряди залежно від розміру їх майна і прибутків. Громадяни різних розрядів мали різні права та виконували різні обов’язки перед державою.

Солон провів також реформи в управлінні державою. Всі громадяни мали право брати участь у народних зборах, які відтепер збиралися регулярно. На зборах вирішували найважливіші питання державного життя та обирали посадових осіб, які управляли Афінською державою.

Після повалення тиранії афіняни доручили розробити нову реформу Клісфену. її було проведено в 507 р. до н. е. Всю територію Афінської держави Клісфен розділив на 10 областей. Кожна з них складалася із трьох районів, розташованих у різних частинах країни: один – у м. Афіни, другий – на узбережжі, третій – у горах Аттики. Раніше області поділялись за родовою ознакою, тому родова знать була сильною. Відтепер вони складались не з родів, а з окремих районів. Цією реформою Клісфен немов «перемішав» громадян і дав усім їм однакові права. Так був знищений поділ громадян на знатних і незнатних.

На південному сході Пелопоннесу розташована область Лаконіка.

Наприкінці ІІ тис. до н. е. Лаконіку завойовали дорійці. На берегах річки Еврот вони заснували місто Спарту. Значну частину місцевого населення, яка чинила запеклий опір завойовникам, було поневолено. Невільників називали ілотами. Вони зазвичай працювали на землі або випасали худобу. Частина населення добровільно визнала владу дорійців. Їх називали періеками («ті, що живуть навкруги»). Вони зберегли свободу, мали право займатися ремеслом та торгівлею. Проте не могли володіти землею і не допускалися до участі в громадському житті Спарти. Лише нащадки завойовників-дорійців – спартіати були повноправними громадянами.

Провідну роль в управлінні Спартанською державою відігравала рада старійшин. Вона складалася із 28 осіб, не молодших за 60 років, обраних на народних зборах. До складу ради, крім них, входили двоє царів віком понад 30 років. Рада старійшин засідала щоденно: вона керувала державою, розглядала судові справи, могла відмінити будь-яке рішення народних зборів чи розпустити їх.

1. Як, коли і за яких обставин виникла Спартанська держава? Чи все населення Спарти мало однакові права?
2. Як виник поділ жителів Спарти на ілотів, періеків та спартіатів?

Територію сучасної України в той час населяли різні народи. Це кімерійці, скіфи, хліборобське населення лісостепової смуги, греки. Вони різнилися господарством, побутом і культурою. Час від часу їхнє мирне співіснування порушувалося військовими сутичками. Одні з них вели осілий спосіб життя, інші займалися кочівництвом, тобто були кочівниками.

Кочівництво – це форма господарювання й побуту, в основі якої лежить скотарство із сезонним переміщенням худоби й населення. Річ у тім, що великі стада чи отари швидко поїдають траву, тому кочівники змушені переганяти їх з одного пасовища на інше. Лише на певний час вони зупинялися в місцях, багатих на траву та воду. Найкраще для кочівництва підходили безкраї степи.

Кімерійці – це кочовий іраномовний народ, який, на думку вчених, прийшов у Причорноморські степи з Нижнього Поволжя в ІХ ст. до н. е. Хоча власної писемності кімерійці не мали, про них згадується в писемних джерелах інших народів. Найдавніші відомості про кімерійців містяться в «Одіссеї».

Скіфи, як і кімерійці, були іраномовним народом. На думку більшості вчених, у причорноморські степи вони прийшли з Північного Ірану через Кавказ. Вони вели кочове життя, тому основними археологічними пам’ятками їхньої доби є могили-кургани, а не поселення.

Спираючись на свою військову силу, скіфи здійснили чимало вдалих походів в Передню Азію і навіть дійшли до кордонів Єгипту. Єгипетський фараон дарунками і проханнями умовив завойовників не йти далі. Кінець пануванню скіфів у цьому регіоні поклала Мідія, яка завдала їм поразки на початку VІ ст. до н. е. Скіфське військо змушене було повернутися до Північного Причорномор’я.

Утім, скіфів чекало нове випробування – вторгнення на їхні землі величезного перського війська на чолі з Дарієм І близько 514 р. до н. е. Однак цей похід перського війська зазнав невдачі. Цю подію докладно описав Геродот.

Після перемоги над персами Скіфія увійшла в смугу свого розквіту, який тривав упродовж V–ІV ст. до н. е. Учені називають країну скіфів цього періоду Великою Скіфією.

У ІV ст. до н. е. на чолі Скіфії стояв цар Атей, який об’єднав усі скіфські племена. Він підкорив Добруджу (сучасна Румунія) та обкладав даниною місцеве населення. Скіфський правитель навіть починає карбувати власну монету. Утім, у 339 році до н. е. цар Атей загинув в жорстокому бою з македонським військом.

На рубежі ІV–ІІІ ст. до н. е. скіфи перестають зводити нові кургани і залишають степ. Це засвідчує крах Великої Скіфії. Та самі скіфи не зникають, а вирушають на інші території, придатні для землеробства, і переходять до осілого життя. Вони створили дві Малі Скіфії: перша Мала Скіфія на території Добруджі (сучасна Румунія) та друга Мала Скіфія – степи й передгір’я Криму.

1. Які народи мешкали на теренах України в І тис. до н. е.? Позначте хронологічні межі заселення території України цими народами на лінії часу.

2. На основі яких історичних джерел учені відтворили історію кочових народів на теренах сучасної України?

3. Хто такі кочівники? Що було основою господарства кочівників? Як це впливало на спосіб їхнього життя?

Ще близько 1000 р. до н. е. багато хто з них почав залишати материкову Грецію і заселяти нові землі за морем. Місця, де селилися ці люди, називались колоніями. У VІІІ ст. до н. е. починається Велика грецька колонізація, яка тривала до VІ ст. до н. е. Слово «колонізація» в цьому випадку означає заселення та освоєння вільної території.

На нових землях грецькі купці сподівалися закласти міста, через які можна було збувати вироби грецьких ремісників та знайти сировину для ремісничої діяльності. Місто, яке засновувало колонію, називали метрополією, що в перекладі з грецької означає «материнське місто».

Освоєння греками нових земель зазвичай відбувалося мирно, адже вони селилися на неосвоєних землях, а саме в прибережній смузі. Територія колонії включала в себе саме місто і прилеглі поля та пасовища. З місцевим населенням колоністи прагнули встановити дружні відносини та вигідно торгувати.

Існувало три основних напрямки грецької колонізації. Перший напрямок – західний: Південна Італія, острів Сицилія, узбережжя сучасної Франції та Іспанії. Саме тут було засновано найбільше грецьких колоній – близько 500. (Пригадайте, який народ заснував колонії на узбережжі Середземного моря на початку І тис. до н. е.)

Другий напрямок грецької колонізації – північно-східний. Спочатку грецькі колонії з’явилися на узбережжі Фракії, яка була багата на поклади золота. Потім вони освоїли землі біля проток Геллеспонт та Боспор, які відділяють Європу від Азії. На березі Боспору греки заснували колонію Візантій – згодом знаменитий Константинополь (Стамбул). Багато колоній елліни заснували в Західному та Північному Причорномор’ї.

Третій напрямок колонізації – південний – був найслабший, оскільки там у Північній Африці було багато фінікійських колоній, мешканці яких протистояли утворенню грецьких колоній на півдні.

На території сучасної України, в Північному Причорномор’ї, існувало понад 30 грецьких колоній. Першою грецькою колонією на півдні України історики вважають поселення на острові Березань, що неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Найбільшими з них були Пантікапей («Рибний шлях»), Херсонес («Півострів») та Ольвія («Щаслива»).

У VІ ст. до н. е. на березі Керченської протоки був заснований Пантікапей (нині на цьому місці стоїть місто Керч). Більша частина міста розташовувалась на схилах гори. На вершині гори був акрополь, обнесений міцними кам’яними мурами, а також храми та палаци. На схилах гори тулилися одно- та двоповерхові будинки, криті червоною черепицею. У них мешкав трудовий люд. На родючих рівнинних землях збирали щедрі врожаї зернових культур. Тому на пантікапейських монетах часто зображували колос.

Пантікапей був столицею Боспорського царства, яке виникло близько 480 р. до н. е. й об’єднувало понад 20 грецьких міст. До його складу ввійшли також сільськогосподарські райони Криму та Кубані, населені місцевими племенами.

У VІ ст. до н. е. вихідці з Мілета заснували місто-колонію Ольвію. Вона розташовувалася на місці сучасного села Парутіне в Миколаївській області. Ольвія була обнесена високим муром.

У V ст. до н. е. було засновано Херсонес (нині – в межах Севастополя). Місто оточували міцні мури завтовшки 4 метри. Вздовж вулиць проходили водостоки, які відводили дощову воду та нечистоти в море. Під час археологічних розкопок було знайдено залишки будинків, склепів, веж, воріт давнього міста.

1. Що таке поліс? Як утворювалися грецькі поліси?

2. Як ви розумієте поняття «поліс», «громадянин», «демос», «аристократія»?

3. Якими були причини та наслідки грецької колонізації?

V. Підведення підсумків уроку. Рефлексія

Учні усно продовжують речення:

На уроці я дізнався (лася), що…

Мені дуже сподобалося те, що…

Пізнавальним для мене стало те, що…

VІ. Домашнє завдання

Підготуватись до контрольного оцінювання