Урок "Політичний, соціальний устрій і господарське життя Київської Русі"

Про матеріал

Розробка уроку, що включає роботу в групах та роздатковий матеріал. Може використовуватися як для поділу на 5 груп так (як варіант) і на 6. Шоста група - діти , котрі потребують більшої уваги, формується навколо вчителя, який максимально якісно спрямує учнів, та допоможе подолати складнощі

Перегляд файлу

Тема: Політичний, соціальний устрій і господарське життя Київської Русі.

Мета: ознайомити учнів з особливостями політичного та соціального устрою Київської Русі; визначити групи (верстви) населення: привілейовані та непривілейовані; повноваження державних органів; підвести учнів до розуміння форми правління Київської державу. Сформувати уявлення про господарське життя; формувати в учнів зацікавленість у пізнанні нових явищ, подій та процесів; виховувати повагу до історії рідної країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Методи і прийоми: словесні (розповідь, бесіда, розповідь з елементами бесіди); наочні (ілюстрації); репродуктивні (бесіда) та пошукові (евристична бесіда, створення та розв’язування проблемних ситуацій), інтерактивні методи (групова робота).

Підручник: Історія України. Гісем О. В.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку.

Індивідуальне завдання (кілька учасників працюють біля дошки): архіт.пам’ятки, їх розпізнавання (підготовка наочного матеріалу-зображення пам’яток, учні мають їх підписати)

Фронтальне завдання-Бесіда за запитаннями 1.Який основний матеріал для будівництва? 2.Чому оборонні споруди будувались? 3.Чим прикрашали храми? 4. Як розвивалось муз.мистецтво? 5.Традицій, якої країни дотримувались при створенні храмів? 6. Які знаряддя, матеріали використовувались для письма? (на чому писали,чим...) 7. Які місця були осередками освіти, чого навчали (предмети)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Завдання учням.

Знайдіть у назві теми уроку нові, невідомі для вас поняття. («Політичний, соціальний устрій».)
Висловіть припущення щодо значення цих термінів.
Прочитайте визначення цих термінів (вивішуються на дошці) і зробіть висновки щодо відповідності ваших припущень поняттям.

Словник. Політичний устрій — організація влади в державі.

Соціальний устрій — поділ населення на великі групи, які мають різні права та обов’язки.

Перевірка завдання.

Слово вчителя. Наприкінці IX ст. у Києві утвердилась династія — Рюриковичі. Поротягом цього часу відбулось формування суспільства,тобто соціального устрою, затверджувались органи влади. Становлення єдиної держави сприяло розвитку господарства.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу Групова робота

Діти за принципом криголаму ( різні фігурки, чи картки, через жеребкування,котрі обирають учні) формують групи

• 1-ша група — (див. додаток 1);

• 2-га група — (див. додаток 2);

• 3-тя група —(див. додаток 3);

• 4-та група —(див. додаток 4);

• 5-та група — (див. додаток 5).

6 –та група додатково (при потребі) Робота для менш активних учнів (див. додаток 6).

Учитель під час роботи допомагає учням, спрямовуючи їх по матеріалу. Після закінчення роботи кожна група повідомляє результати свого дослідження (доцільно, щоб учні могли відповісти на запитання зі своєї теми, будують виступ ввиконуючи завдання і питання).

IV. Систематизація та закріплення вивченого матеріалу

Учитель. Ось ми попрацювали в групах. Зараз ми з вами дізнаємось, наскільки добре ви знаєте свій період. Приготуйтесь виконати декілька завдань.

Репродуктивна бесіда за питаннями

1. «Шлях із варяг у греки» - купці з яких країн користувалися цим шляхом і чим вони торгували?

2. На території колишньої Русі ХІ ст. археологи знаходять західноєвропейські монети, а в країнах Заходу — давньоруські речі. Про що це свідчить?

Евристична бесіда

1. Чи було суспільство Київської Русі феодальним?

2. Що таке «феод»? Які форми землеволодіння ви знаєте?

3. Які верстви суспільства представлені в Київській Русі?

4. Що таке «феодальні повинності»?

5. Які повинності сплачували у Київській Русі?

V Підбиття підсумків уроку

Учитель: Дійсно, соціальний устрій Київської Русі мала феодальну основу, економічні відносини тримались на наявності земельних володінь та доходів з них. Відносини всередині панівних верств базувались на основі васалітету. Отже, період з IX . у Київській Русі відбувалося становлення феодальних відносин. Держава виступила однією із основ, що поєднав Європу з арабським Сходом та Візантією. Русь відігравала важливу роль у середньовічнії Європі.

Учитель аналізує роботу учнів на уроці, виставляє оцінки.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати § 9 підручника. Повторити конспекти, які утворились під час опрацювань в групі. Виконати завдання на картках

Додаток 1

1-ша група

Мета: ознайомитися з політичним становищем у Київській Русі.

Матеріали: підручник (с. 67-70)

Історична довідка

На Старокиївський горі знаходився замок великого князя Київського, який очолював державу, зосередивши у своїх руках всю владу, що була спадковою. Він був власником усієї землі. Князь вершив суд. У разі потреби скликав збори городян — віче, на якому вирішували питання про воєнні походи, укладання угод, успадкування престолу.

У державній діяльності князь спирався на дружину, яка брала участь не тільки у воєнних походах, а й в управлінні державою. Окремими частинами країни керували князі й великі бояри. За свою службу вони користувалися частиною данини. Із часом бояри і князі почали одержувати від великого князя київські землі. Отримуючи земельне володіння, вони потрапляли в залежність від нього — ставали його васалами. Княжі воїни, дружинники, місцева знать утворювали стан бояр. Вони мали право спадкового володіння землею. Земельна власність, якою можна було вільно розпоряджатися, зокрема заповідати, продавати, називалася вотчиною.

Поступово на Русі складалася система васальних відносин між великим князем київським та боярами удільними князями. У свою чергу, залежними від них були й дрібніші власники землі.

Крім князів та бояр, населення поділялось на такі верстви: дружинники, купці, селяни, служителі церкви. Протягом князівського періоду історії середньовічної України формується феодальне суспільство з притаманною йому соціальною структурою.

Завдання

1. Визначити, якою була форма державного правління в Київській Русі.

2. Скласти піраміду політичного устрою. Хто був на її вершині, на кого спирався?

Основні питання

1. Дати визначення, що таке монархія.

2. Що таке віче? Які питання розв’язували на ньому?

3. Яке земельне володіння називається вотчиною? Помісна?

4.Як відбувалося віче та у чому його особливості?

Додаток 2

2-га група

Мета: ознайомитися з основними верствами населення у Київській Русі.

Матеріали: підручник (с. 69-72).

Історична довідка

Основну масу сільського й міського населення Київської Русі становили «люди» — усі вільні, переважно селяни-общинники. Збереження протягом тривалого часу терміна «люди» щодо вільного населення свідчить, що процес феодалізації проходив нерівномірно, зачіпав інтереси окремих селянських общин. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русі існувала суспільна власність на землю.

У джерелах часів Давньоруської держави часто вживають термін «смерд». За своїм місцем у суспільстві вони посідали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом із сім’єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умови служіння йому. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.

Смерд, який завоював довіру князя, міг стати отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися по соціальній драбині досить високо. Але смерд-боржник міг бути перетвореним і на феодально-залежного закупа. Розвиток феодалізму зумовив зменшення ролі смердів у Київській Русі.

Для позначення феодально-залежного селянства у Київській Русі використовували термін «закуп». Закуп — це людина, яка потрапила у боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу».

Ізгой — це людина, «зжита», вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й залежні. Різниця у становищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент феодально-залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні зазвичай не поривали зв’язків з хазяїном і залишалися під його владою. Проте траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна. Такі ізгої (вільновідпущеники) зазвичай потрапляли у залежність від церкви. Поряд з ізгоями-вільновідпущениками у Київській Русі зустрічались ізгої — вихідці з вільних верств давньоруського суспільства. Ізгой залишався вільним, доки сам не ставав закупом або холопом.

У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одним із джерел рабства був полон. У Х-ХІІ ст. для позначення рабів-полонених вживали слово «челядь». На відміну від челяді, раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які відбувались у Київської Русі. На холопа перетворювався закуп, який тікав або завинив. За борги в рабство могли продати збанкрутілого боржника.

За «Руською Правдою», челядин — це раб, який перебуває під владою свого хазяїна. Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами. Так, будучи боярським тіуном, він міг виступати в суді як «видок». Холоп, який вдарив «вільного мужа», зазнавав кари.

Соціальний склад міського населення Київської Русі був вельми різноманітним, що є характерною ознакою суспільства середніх віків. Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. «Руська Правда» з повагою називала «градинів», «купчин», лихварів. Купці, що займалися зовнішньою торгівлею, іменувалися «гості». Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну групу міського населення. Основна маса городян була особисто вільною. Частина ремісників залежала від своїх хазяїв — бояр, купців. Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, у яких були залежні від них підмайстри або учні.

Уривок з «Правди Руської»

«Аще уб’ють огнищанина..., то убивця платить за нього 80 гривень..., а за князівського під’їздного... платить 80 гривень... А за убитого князівського тіуна — 80 гривень... А за убитого смерда або холопа — 5 гривень... А за рядовича — 5 гривень...

А челядин сховається... платить 3 гривні продажу...

Про закупа ж... Аже пан скривдить закупа..., за образу платить йому 60 кун».

Завдання до тексту

1. Уважно прочитайте уривок з «Правди Руської». Які верстви населення згадано в документі?

2. У чому полягає відмінність у їхньому становищі?

Завдання

Скласти схему соціальної структури суспільства.

Основні питання

1. Як відбувалося формування стану духівництва?

2. У чому схожість і різниця між європейськими і давньоруськими станами суспільства?

Додаток 3

3-тя група

Мета: ознайомитися з феодальними відносинами і повинностями у Київській Русі.

Матеріали: підручник (с. 69-72).

Історична довідка

Особисто вільні селяни-общинники підлягали державній експлуатації, сплачуючи данину, засобом збирання якої було полюддя. Від самого початку данину збирали з дому. Коли феодальний спосіб виробництва став панівним, термін «люди» набув значення феодально-залежного селянства, яке сплачувало державі данину (її розміри визначали кількістю і якістю землі). Також окремі феодали примушували селян відробляти панщину чи сплачувати оброк.

Вільні общинники перетворювалися на феодально-залежних і через зубожіння селян унаслідок стихійного лиха, неврожаю, потрапляючи після чого у боргову залежність. Посилення позаекономічного примусу спонукало селян шукати заступництва у найбільш могутніх феодалів, які перетворювали їх на феодально-залежних. Закуп мав виконувати сільські роботи, доглядати хазяйську худобу: випасати її на полі, заганяти у двір, закривати у хліву. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Закуп був суттєво обмеженим у своїх правах. За втечу від «хазяїна» він перетворювався на повного («мобільного») холопа. За крадіжку, здійснену закупом, відповідав його «хазяїн», проте закуп у цьому випадку, як і у випадку втечі, перетворювався на холопа. Землевласник мав право піддати закупа тілесному покаранню «за діло», але не міг «бити» закупа «без провини». Поширення закупництва було зумовлене розвитком приватного землеволодіння.

Особисто вільні ремісники і дрібні торговці у містах оподатковувалися або відробляли, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень, наглядали за їхнім станом. «Руська Правда» визначала плату представникам державної влади, які відали будівництвом міст і мостів, з коштів міського населення. На кошти того ж міського населення будували церкви, утримували церковну парафію.

Завдання

1. Визначити основні види землеволодінь на Русі.

2. Перерахувати види повинностей, які сплачували селяни та міські мешканці.

Основні питання 1. У чому полягала схожість і відмінність між європейськими і давньоруськими повинностями? 2. На які групи можна поділити за складом населення Київської Русі? 3. На що феодали і церква витрачали доход від повинностей? 4. Яку частину прибутків населення сплачувало на користь церкви?

Додаток 4

4-та група

Мета: ознайомитися з розвитком сільського господарства і побуту у Київській Русі.

Матеріали: підручник (с. 72-74,77-79).

Історична довідка

Господарська продукція княжих часів мала інший характер, ніж зараз. Головна відмінність полягала у харчуванні тодішніх людей полягала в тому, що вони споживали багато дичини. У лісах було багато всякої звірини.Перед військовим походом князі влаштовували лови для забезпечення воїнів м’ясом. Князі полювали на диких кабанів, вживали м’ясо всякої звірини, окрім «нечистих», наприклад лисиці, вивірки, бобри, хом’яки й інші. Згадується також свиняче сало. За прикладом степовиків живилися також кониною, хоч і рідко. Літописець згадує, що князь Святослав Хоробрий вживав кінське м’ясо, а в його війську після нещасливого болгарського походу настав такий голод, що навіть за конячу голову платили дорого. Із домашньої й дикої птиці згадувано курей, гусей, голубів, лебедів, журавлів, тетеревів, рябчиків.

Дуже багато вживали риби, бо її була сила-силенна в озерах і річках, а до того суворі релігійні приписи передбачали часті пости. Ченці ніколи не вживали м’яса, віддаючи перевагу рибі. Пили коров’яче й овече молоко. З молока робили сир, але про масло звісток не маємо. Споживали також яйця.

Значно менше був поширений рослинний харч. Як уже знаємо, городини було тоді небагато: ріпа, часник, цибуля, може, огірки, зі стручкових рослин — горох, боби, сочевиця (загальна назва була — зілля). Під час голоду їли лободу. Улюбленою стравою була сочевиця, з якої приладжували сочиво. Знаємо також пшоно, взагалі кашу.

Як приправляли різну їжу, про це є мало звісток. Знаємо тільки те, що м’ясо варили в казані або пекли. Як приправу до страв уживали часник, кріп, чебрець. Зі Сходу перейняли також перець та імбир, але, вочевидь, його вживали тільки заможні. Пісні страви мастили дерев’яним маслом, тобто рослинною олією.

Зерно мололи на ручних жорнах. Борошно заливали окропом, додавали квас, місили тісто й пекли в печі. Найбільше пекли житній хліб, бідні уживали також вівсяний. Хліби бували великі, ковриги або малі — коврижки, звідки й пішла назва «коржик». На бенкетах печиво було більш вибагливе — пекли булки з тіста: «хліби дуже чисті, інші з медом та маком». Згадують також про пироги.

Із напоїв здавна знали кисіль: борошно розмішували у воді, варили його й підливали сить — мед, розведений водою.

Обіди й бенкети відбувалися з різних нагод: на княжі з’їзди, церковні свята, весілля, іменини. На бенкетах пили багато й радо. Літописець переказує приповідку Володимира Великого: «Русі радість є пити, без того не можемо жити!».

Завдання 1. Які продукти складали основу раціону русічив?2. Чим відрізнявся раціон русичів від сучасного? 3. Порівняйте харчування русича та європейця середньовіччя?

Додаток 5

5-та група

Мета: ознайомитися з розвитком ремесел, торгівлі у Київській Русі.

Матеріали: підручник (с. 75-77).

Історична довідка

Із роками Київська Русь бурхливо розвивалась і міцніла, зростав і Київ. Наприкінці Х ст. у межах міста вже були гори Старокиївська, Лиса, Киселівка, Щековиця, густо заселений Поділ з урочищами Гончарі, Дитинка, Кудрявець, Кожум’яки. Самі назви свідчать, що тут проживали ті верстви населення, які сприяли розвитку виробництва, — ремісники. Цілі квартали були заселені ковалями, ювелірами, шевцями, кравцями, бондарями,стельмахами. Наявність значної кількості ремісничих спеціальностей свідчить про розподіл праці у давньоруському ремеслі. Серед таких майстрів своєї справи можна назвати лучників, що займались виготовленням луків, тільників (спеціалістів з виробництва сагайдаків), мечників. Зброярі виготовляли мечі, бронзові булави, луки, наконечники списів. Мечі коштували дуже дорого, їх передавали у спадок від батька до сина, а коли не було спадкоємця, клали в могилу разом з власником. А скільки праці та часу потрібно було докласти, аби зробити кольчугу воїна. На одну кольчугу витрачали близько 600 м залізного дроту, який розрубували на 20 тис. кілець.

Ті ремісники, чия продукція користувалася великим попитом, займали в Києві цілі квартали. Наприклад, квартал Кожум’яків. Київ був великим міжнародним центром торгівлі. Через місто проходили важливі торговельні шляхи, які з’єднували Європу з Візантією. Зручна Київська гавань, одна з найголовніших на великому шляху «з варяг у греки», знаходилася на Подолі. Звідси вирушали каравани лодій у далеку подорож до Царгорода. Тут розміщувалися численні склади, торговельні колонії купців з інших давньоруських міст та інших країн.

Значну частину Подолу займало Київське торговище, де сходилися «гості» — купці з різних частин світу. Із Візантії привозили шовкові тканини, прикраси, посуд, вина, перець, імбир. Із північних країн привозили хутра, залізні вироби, із західноєвропейських — сукно, тонке полотно, оселедці, напої.

Завдання

1. Визначити, які види ремесел були найбільш поширеними на Русі.

2. Скласти схему, що купували й вивозили купці з Київської Русі.

Основні питання

1. Яке місце в Києві вважали основним центром торгівлі?

2. Де в Києві відбувався безпосередній обмін товарами?

3. Чим можна пояснити таку велику кількість видів ремесел у Київській Русі?

НАМАЛЮЙ ПОЛІТИЧНУ ПІРАМІДУ

Індивідуальне,через вчителя-наставника. Стає учасником групи, контролює учнів

1. Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Влада князя

Найбільшу владу і в Київській Русі, і в Галицько-Волинській державі мали князі.
Князі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах.
Вони налагоджували відносини зі сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.
Отже, послуговуючись сучасною термінологією, кажемо, що князь на руських землях був головою держави; він уособлював спокійне, звичайне життя всього суспільства.
Князівську владу передавали від батька до сина, тобто вона була спадковою.
З усіх князів київський князь мав найбільшу владу; решта князів корилася йому як найстаршому, найавторитетнішому. Такі міжкнязівські відносини називають васалітетом, а форму державного правління – монархією.

Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дослідники визначають як монархо-федеративний.

Ради при князях

Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали ради при князях, князівські з’їзди, віча.
За сильної князівської влади роль ради була формальною; відповідно, коли князівська влада була слабшою, рада здобувала більшу вагу.
Так, важливу роль відігравала боярська рада в Галицькому князівстві.
Проте, хоч би якими впливовими були боярські ради, вони воліли мати при собі нехай і слухняного, а все-таки князя.

З’їзди князів

Неабиякі повноваження мали князівські з’їзди. Їх збирали нерегулярно і далеко не всі рішення таких зібрань було втілено у життя, проте питання, що їх обговорювали на з'їздах, мали здебільшого загальнодержавне значення.

Особливо болючим питанням, що обговорювалося на князівських з’їздах, було питання захисту від половців. Тут князі виявляли рішучість і одностайність.

Віча

Збирали віча ще давні слов’яни. Давньослов'янські віча – це збори всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя. Віча ж часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, були зборами можновладців – впливових бояр, дружинників, заможного купецтва, і в цьому їхня відмінність від давніх віч.

НАМАЛЮЙ СОЦІАЛЬНУ ПІРАМІДУ

2. Соціальний устрій Київської Русі

На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі. Князі обіймали найбільшу владу в державі. Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів. Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.Тільки син князя міг бути князем.

Крім князів, до панівних верств належали бояри.Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.

Разом із князями бояри становили правлячу верхівку держави, князівства.Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо.

Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.

Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.
За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.

До привілейованих станів відносять і духівництво.

Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.
Духівництво поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових священнослужителів.
Помітну роль у житті відігравали ченці монастирів.

Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.

На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.

Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.

Селян у писемних джерелах названо ще й просто «люди» – здебільшого мешканців сільських общин.

Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».

Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним.

Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву «рядович».До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин».Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину.До челяді потрапляли здебільшого полонені.У повній власності пана перебували й холопи.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.

3. Форми землеволодіння Місце верств у суспільній піраміді визначалося великою мірою їхнім правом на землю. Основними землевласниками тоді були князі.Великий князь київський вважався головним власником землі.Залежні від нього удільні князі володіли окремими землями.Ще меншими територіями володіли волосні князі та бояри.Значні земельні маєтності мала православна церква.Крім земель, що перебували в приватній власності, лишалася, постійно скорочуючись, незначна частина земель, що ними володіли сільські громади. Поступово склалося вотчинне землеволодіння, яке передбачало закріплення тих або тих територій за певною гілкою князівського роду.Норми отчинного землеволодіння без кінця порушувалися силою зброї. Дослідники стверджують, що в Київській Русі та Галицько-Волинській державі були дві основні форми феодального землеволодіння: умовне – помістя і безумовне – отчина.

Впродовж століть вони співіснували, хоча їх частка у різні історичні періоди була різною. У перші століття історії переважало помісне землеволодіння; за часів роздробленості – вотчинне.

4. Феодальні повинності Тягар феодальних повинностей лягав на плечі селян. Працюючи на землі землевласника, вони мусили або певний час працювати на феодала, або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, чи сплачувати грошовий податок.Інша форма повинностей – відробітки. Крім того, сільське населення було змушене брати участь у будівництві міст та укріплень.

5. Господарське життяПровідним заняттям руського населення було сільське господарство.Чільне місце посідало рільництво.Окрім жита й пшениці, руські селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю.Плекали наші предки й сади, віддаючи перевагу яблуням, грушам, сливам, вишням.Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво: русичі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. У сільськогосподарських роботах застосовували коней.Значного поширення набули й сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бджільництво. За тих часів існували навіть окремі села, мешканці яких спеціалізувалися на певному промислі.За підрахунками дослідників у 13 ст. в Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей.Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза.Залізо руські майстри-металурги добували з болотяної руди, що її плавили в спеціальних сиродутних горнах.Надзвичайного поширення набуло й залізоробне ремесло.На 12–13 ст. припав розквіт склоробства.Склоробні майстерні виготовляли матеріал для мозаїк – смальту, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намиста, багато інших речей. Поважною справою було й гончарство.Крім названих, розвивалися й інші ремесла: обробка кістки, дерева й каменю, виготовлення цегли та вапна, кравецьке, шевське, обробка шкур, ткацьке тощо.Щодо організації ремісничого виробництва, то дослідники зазначають, що за формою воно було отчинним,коли залежні ремісники працювали у маєтках землевласників, вільним і державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала князівська влада. Розвиток торгівлі був неможливий без обігу грошей. Спершу на руських землях ходили карбовані гроші інших держав – здебільшого арабські та візантійські монети.Першим почав карбувати власну монету Володимир Великий – срібники та златники. Від середини 11 ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та форми – гривні.На наших теренах були відомі гривні двох видів – київські шестикутні та чернігівські плескаті.Осередками ремесла й торгівлі за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста.За підрахунками вчених, на середину 13 ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 – в Чернігівській, 28 – в Переяславській, 94 – у Волинській, 46 – в Галицькій.

До монгольської навали
- у Києві мешкало більше 50 тис.,
- у Галичі та Чернігові не менше 35–40 тис.,
- у Володимирі, Василеві жило близько 20 тис.,
- Переяславі та Білгороді – близько 15 – 17 тис.,
- Вишгороді – близько 12 тис.,
- Новгород-Сіверському, Луцьку, Перемишлі, Любечі жило по 3–5 тис. жителів,
- у більшості міст – від 300 до 1 тис. мешканців.
Часом бурхливого народження міст дослідники називають другу половину 11–13 ст.