Урок "Поняття «Інженерна графіка». Конструкторська документація."

Лекція

Тема. Поняття «Інженерна графіка». Конструкторська документація.

Мета.

• навчальна:   познайомити студентів з предметом  «Нарисна геометрія» з основними  завданнями  та  метою  курсу, познайомити з історією графіки,  основами  виконання креслення.                
• виховна:     Формувати  інтерес  до  предмету «Нарисна геометрія»,  виховувати прагнення до самостійного оволодіння знаннями.

Актуальність теми. Уся  історія розвитку людського суспільства була безперервно пов'язана з удосконаленням мистецтва виконання графічних зображень. Причому їх поява як засобу передачі інформації завжди викликалась конкретними потребами певної діяльності: потреба у спілкуванні, потреба передати досвід, потреба заздалегідь спланувати роботу, потреба передати чи зберегти відомості про щось тощо. Сьогодні людство має чітку систему побудови графічних зображень, яка дає змогу відобразити на кресленні будь-який технічний об'єкт промислового чи побутового призначення. У всьому світі склався єдиний підхід до побудови графічних зображень на кресленнях, який має всього два різновиди (так звані європейський і американський методи проєціювання). Відмінність між ними зовсім не принципова, а скоріше умовна.

Обладнання: Підручники, креслення

План.

1. Вступ.
2. Види конструкторської документації і її комплектність.
3. Основні вимоги, пропоновані до виконання конструкторських документів
4. Приклади оформлення креслень та специфікації.

Підведення підсумків лекції

1. Що називається кресленням деталі?
2. Що називається складальним кресленням?
3. Що називається монтажним кресленням?
4. Що називається габаритним креслення?
5. В якому столітті почало розвиватися креслення, як самостійна наука?
6. Які предмети шкільного курсу тісно взаємопов’язані з кресленням?

    Визначення домашнього завдання

        Знати основні визначення мови креслення.

Вступ

Геометрія – частина математики, яка вивчає просторові форми і відносини тіл. На відміну від інших природничих наук, вона вивчає об'єкти реального світу в найбільш абстрактному вигляді, приймаючи до уваги тільки форму та розміри предметів і не враховуючи їх фізичних та інших властивостей (матеріал, міцність, масу, колір, шорсткість поверхонь та інше).

Предмети, що розрізняються за цими властивостями, прийнято називати геометричними фігурами. До них відносяться: точка, пряма, площина, коло, трикутник, круг, куля, куб, паралелепіпед, конус, циліндр та інші. Геометричну фігуру вважають такою, що складається з точок і визначають як будь-яка безліч точок. Безліч усіх точок, що розглядаються в геометрії, називають математичним простором. Будь-яка геометрична фігура є підмножиною простору. Якщо говорять: дана геометрична фігура, то це означає, що виділена вся безліч точок, яка належить даній фігурі.

Основними невизначуваними поняттями геометрії є точка, пряма, площина і відстань. Вони не можуть бути визначені за допомогою інших, простіших понять. Всі ці поняття виникли з безпосереднього спостереження предметів, що оточували нас. Поняття "множина" також є основним, невизначуваним, але не тільки геометрії, а всієї математики.

Точка є результатом перетину двох прямих, прямої та площини, в загальному випадку – трьох площин (наприклад, вершина тетраедра). Точка не має розмірів. Зображення точки дає слід вістря олівця на папері. Пряма – проста лінія, має одне вимірювання. Уявлення про пряму дає натягнута нитка, найкоротша відстань між двома точками, лінія перетинів двох площин, а зображенням її є слід, який залишає на папері вістря олівця, що рухається вподовж краю лінійки.

Площина – проста поверхня, має два вимірювання. Уявлення про площину дає спокійна поверхня води в озері, полірована поверхня столу. В даний час геометрія має численні розділи. Існують елементарна, аналітична, диференціальна, нарисна, проективна та інша геометрія.

Нарисна геометрія є тим розділом геометрії, який вивчає теоретичні основи методів побудови зображень (проекцій) геометричних фігур на будь-якій поверхні та способи рішення різних позиційних і метричних задач, що відносяться до цих фігур, за допомогою їх зображень. Поверхнею, на якій будуються зображення (проекції) предметів, як правило, вибирається площина. У спеціальних розділах нарисної геометрії розглядається побудова зображень на інших поверхнях, наприклад, сферичній, циліндровій і т.п. Нарисна геометрія базується на аксіомах і теоремах елементарної геометрії та інваріантах центрального і паралельного проєкціювання.

Сукупність двох і більше взаємозв'язаних зображень предмету називається кресленням. Креслення має виключно велике значення в практичній діяльності людини. Воно є засобом виразу задумів ученого, конструктора та основним виробничим документом, за яким здійснюється будівництво будівель та інженерних споруд, виготовлення машин, механізмів та їх складових частин. Зрозуміло, що не всяке креслення може служити цим цілям, а тільки таке, яке володіє оборотністю, вимірністю, наочністю, геометричною рівноцінністю оригіналу, простотою побудови, точністю графічних рішень.

Креслення є міжнародною графічною мовою, зрозумілою будь-якій технічно грамотній людині. Нарисна геометрія – граматика цієї мови.

Для побудови зображень (проекцій) геометричних фігур нарисна геометрія застосовує метод проєкціювання. Креслення, які виходять при цьому, називають проекційними.

Існує два види проєкціювання – центральне та паралельне, і відповідно два види проекцій – центральні та паралельні. Побудова проекцій зводиться до побудови проекцій деякої безлічі його точок. Тому вивчення методу проєкціювання починають з побудови проекцій точки.

Знання та навики, набуті при вивченні інженерної графіки, послужать надалі основою для вирішення технічних завдань в інженерній практиці. Вивчення інженерної графіки розвиває просторове і логічне мислення, необхідне в будь-якій області інженерної діяльності, та особливо для конструктора і проектувальника.

Інженерна графіка (Engineering graphicarts –це дисципліна, яка складається з двох дисциплін: нарисної геометрії та технічного креслення.

Нарисна геометрія (Descriptive geometry) –розділ геометрії, в якому просторові фігури вивчають за допомогою зображень їхніх графічних моделей на площині креслення.

Предмет нарисної геометрії – це розробка методів побудови та читання креслень, розв’язання на кресленнях геометричних задач, розробка методів геометричного моделювання, тобто створення проекцій об’єкта, який відповідав би наперед заданим геометричним та іншим вимогам, а також побудова зображень предметів та об’єктів деякої конкретної галузі інженерної діяльності. Формоутворюючими елементами простору є основні геометричні фігури –точка, пряма та площина, з яких утворюються склад-ніші фігури.

Нарисна геометрія –одна з дисциплін, що складає основу інженерного утворення. Ця дисципліна дає можливість графічно обґрунтувати способи побудови зображень просторових фігур, деталей форм на плоскому кресленні і за даними зображеннями цих форм на плоскому кресленні розпізнати просторову фігуру, а також розв’язувати графічно задачі геометричного характеру.

Вивчення нарисної геометрії сприяє розвитку просторової уяви, яка необхідна інженеру будь-якої спеціальності для глибокого розуміння технічного креслення, для створення й розробки нових конструкцій.

Засновником нарисної геометрії є французький геометр Гаспар Монж (1746-1818). В 1799 р. з’явилася його знаменита книга “Geometrie descriptive”

(“Нарисна геометрія”). У цій геометрії окремі прямокутні проекції на вертикальні та горизонтальні площини були зведені в єдину систему.

Ця книга виникла як аналог координатного способу Декарта при розв’язанні геометричних задач.

Перший курс нарисної геометрії в Росії було прочитано в 1810 р. в інституті (корпусі) інженерів шляхів сполучення учнем Г. Монжа інженером К. І. Потье. У 1821 р. професор Я. О. Севастьянов (1796-1849) написав та видав перший російський підручник з нарисної геометрії з великою кількістю задач прикладного характеру. Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор С.М. Колотов є засновником української школи в галузі теорії зображень. В 1933 р. він видав підручник «Начертательная геометрия», в якому вперше було показано новий оригінальний метод допоміжного проекціювання, що відіграв помітну роль у розвитку теорії зображень. Його роботи вплинули як на наукові дослідження, так і на зміст навчальних курсів

Види конструкторської документації і її комплектність

До конструкторських документів відносять графічні і текстові документи, що містять дані, необхідні для розробки виготовлення, контролю, експлуатації і ремонту виробів.

Конструкторські документи розділяють на проектні і робочі. Проектні документи містять дані, необхідні для розробки виробу (технічна пропозиція, ескізний і технічний проекти).

До складу робочої документації можуть входити наступні види конструкторських документів, яким привласнені відповідні шифри (зазначені в дужках):

а) креслення деталі (шифру не має);

б) складальне креслення (СБ);

в) габаритне креслення (ГЧ);

г) монтажне креслення (МЧ);

д) схеми (шифр залежить від виду і типу схеми);

е) специфікація (шифру не має);

ж) відомість специфікацій (ВС);

з) відомість покупних виробів (ВП);

и) технічні умови (ТУ);

к) експлуатаційні документи (шифр залежить від виду документа);

л) ремонтні документи;

м) ряд інших документів.

З числа перерахованих документів обов'язковими є креслення деталей, складальні креслення - для складальних одиниць, специфікації - для складальних одиниць, комплексів і комплектів. У залежності від конструктивних особливостей і призначення виробу для нього розробляють крім обов'язкові й інші види документів.

Розглянемо основні поняття, що визначають комплектність конструкторських документів. Основний конструкторський документ виробу — це такий документ, що окремо чи в сукупності з іншими записаними в ньому документами цілком і однозначно визначає виріб і його склад. Для складальних одиниць, чи комплексів комплектів за основний конструкторський документ приймають специфікацію.

Для деталей основним конструкторським документом є її креслення. Якщо даний виріб входить до складу іншого, більш складного виробу, то в специфікацію й інші документи цього більш складного виробу записують позначення основного конструкторського документа даного виробу. Основний комплект конструкторських документів виробу — це комплект документів, що відносяться до усього виробу в цілому. Наприклад, основний комплект конструкторських документів перетворювального пристрою включає специфікацію, складальне креслення, схему електричну принципову, схему електричну функціональну, технічні умови, експлуатаційні документи й інші документи, що відносяться до всього перетворювального пристрою в цілому. В основний комплект конструкторських документів не входять конструкторські документи складових частин виробу.

Повний комплект конструкторських документів виробу включає:

1) основний комплект конструкторських документів на даний виріб;

2) основні комплекти конструкторських документів усіх складових частин, що входять до складу даного виробу;

3) основні комплекти конструкторських документів усіх складових частин, що входять у частині, згадані в п. 2 і т.д.

 Основні вимоги, пропоновані до виконання конструкторських документів

Креслення деталі і складальне креслення (СБ). Креслення повинне містити зображення виробу й інші дані, необхідні для виготовлення (зборки — для СБ) і контролю.

Кількість проекцій, видів, розрізів і перетинів на кресленні повинне бути мінімальним, але достатнім для того, щоб мати повне представлення про форму деталі (для креслення деталі) і про взаємний зв'язок частин, що з'єднуються, (для складального креслення). Креслення деталей повинні містити зведення про форму, розміри, граничні відхилення, шорсткість поверхні, покритті, матеріалі і його властивостях після обробки (наприклад, твердість після загартування). Кількість складальних креслень повинне бути мінімальним, але достатнім для проведення по них раціонального процесу зборки і контролю виробу. Робочі креслення варто розробляти так, щоб при їхньому використанні був потрібний мінімум додаткових документів. Робочі креслення повинні містити мінімум посилань на інші документи.

Допускається давати в кресленнях посилання на стандарти, технічні умови й інші документи, якщо вони цілком і однозначно визначають відповідні вимоги.

На робочих кресленнях не допускається давати технологічні вказівки, за винятком випадків, коли існує єдиний спосіб виготовлення або контролю, що може гарантувати необхідну якість виробу. Виріб повинний бути показаний на кресленні з тими розмірами і допусками, які воно буде мати після виготовлення. Для виробів з покриттями розміри і чистоту поверхні на кресленнях показують без обліку покриття. Але якщо воно впливає на спряження виробів (розміри і чистоту поверхні необхідно витримувати з урахуванням покриття), відповідні розміри і позначення шорсткості відзначають знаком «*» і на поле креслення в технічних вимогах роблять запис «*Розміри і шорсткість поверхні після покриття».

В одній із граф основного напису креслення деталі поміщають дані, що характеризують матеріал, з якого вона повинна бути виготовлена. Ці дані містять у собі найменування матеріалу, марку, якісну характеристику (якщо вона існує), номер стандарту або технічних умов, по яких випускається матеріал. Якщо деталь буде виготовлена з матеріалу визначеного сортаменту, то в цій же графі повинні міститися найменування сортаменту, його розмірна і якісна характеристики (якщо вони існують), номер стандарту або технічних умов, що встановлюють сортамент. Наприклад, сталь 20 ГОСТ 1050 - 74, коло 56 ГОСТ 2590—71.

Робочі креслення розробляють на кожну деталь. Допускається не робити креслення на деталі, виготовлені із сортового матеріалу різанням під прямим кутом і з листового матеріалу різанням по периметру прямокутника або окружності без наступної обробки і на вироби індивідуального виробництва, розміри і форма яких визначаються по місцю розташування деталей. У цьому випадку в складальних кресленнях і їхніх специфікаціях указують дані, необхідні для виготовлення і контролю таких деталей. Якщо складальна одиниця повинна виготовлятися наплавленням на деталі металу або сплаву, опресуванням їх пластмасою, гумою і т.п., то на наплавлений матеріал, гуму або пластмасу окремі креслення не випускають. У цьому випадку на складальному кресленні показують усі необхідні розміри, припустимі відхилення і шорсткість поверхні. Приклад креслення деталі показаний на рис. 3.1.

Складальне креслення.

Складальне креслення (див. рис. 3.2) повинний містити розміри, граничні відхилення й інші параметри і вимоги, що не забезпечуються сполученням

поверхонь виробів, що з'єднуються, і повинні бути виконані чи проконтрольовані по цьому кресленню, указівки про характер чи сполучення спосіб з'єднання нероз'ємних з'єднань, а також номера позицій усіх складових частин, що збігаються з номерами позицій у специфікації цього складального креслення.

Рис. 3.1 - Приклад креслення деталі

На складальному кресленні повинні бути зазначені габаритні розміри. Крім того, варто вказувати настановні і приєднувальні розміри, до числа яких відносяться координати і розміри кріпильних чи отворів елементів кріплення, координати і розміри елементів конструкції, що служать для сполучення по іншому складальному кресленню.

Складальні креслення дозволяється виконувати спрощено. На контурних обрисах предметів допускається не зображувати дрібні виступи і западини, зазори між стрижнем і отвором, фаски, скруглення, проточки, виступи, накатки, якщо всі ці спрощення не утрудняють користування кресленням у процесі виготовлення і контролю виробу.

Креслення загального виду (ВО)

Креслення загального виду - визначає конструкцію виробу, взаємодія його основних складових частин і пояснює принцип роботи виробу.

Креслення загального виду є обов'язковим документом тільки для стадії «Технічний проект» і не обов'язковий для стадій «Технічна пропозиція» і «Ескізний проект».

Габаритне креслення (ГЧ).

Габаритне креслення використовується організацією, що проектує розміщення виробу на об'єкті, де воно буде експлуатуватися. На габаритному кресленні виріб зображують так, щоб були видні крайні положення частин, що переміщаються. Зображення виробу показують з максимальними спрощеннями. Допускається не показувати елементи, що незначно виступають за основний контур.

Кількість видів на габаритному кресленні повинне бути мінімальним, але достатнім для того, щоб дати вичерпне представлення про зовнішні обриси предмета, про розташування елементів зв'язку виробу з іншими виробами і про елементи настроювання і керування (шкали, ручки і т.д.). На габаритному кресленні проставляють габаритні, настановні і приєднувальні розміри.

Рис. 3.2 - Приклад складального креслення

Настановні і приєднувальні розміри, що визначають зв'язок виробу з іншими виробами, повинні мати граничні відхилення. Габаритні креслення не призначені для виготовлення по них виробів.

Специфікація.

Це документ, що визначає склад складальної одиниці, комплексу або комплекту. Специфікацію складають на всі перераховані вироби і виконують на окремих аркушах, за винятком случаючи, коли для складальної одиниці креслення і специфікацію можна розмістити на форматі А4. (Форми в таблицях 3.1 і 3.2). На рисунках 3.3 і 3.4 приведені зразки заповнення специфікації.

У загальному випадку, специфікація складається з розділів розташованих у такій послідовності: документація; комплекси; складальні одиниці; деталі; стандартні вироби; інші вироби; матеріали; комплекти. У залежності від складу виробу ті чи інші розділи могуть бути відсутні .

У розділ «Документація» вносять основний комплект конструкторських документів виробу (за винятком його специфікації), а також документацію на деталі, крім їхніх креслень (якщо така мається). У розділи «Комплекси», «Складальні одиниці», «Деталі» вносять відповідні складові частини, що безпосередньо входять у специфіцируємий пристрій. При цьому «Комплекси» і «Складальні одиниці» записують за позначенням специфікації, а вхідні в них складові частини по окремості не вписують.

Специфікацію складають на спеціальних формах, передбачених ГОСТ 2.108-68.

Відомість специфікації (ВС).

Цей документ, що включає перелік специфікацій усіх складових частин виробу, що містять зведення про кількість цих складових частин і вказівка про те, у яку складову частину безпосередньо входить даний виріб (входимість).

Таблиця 3.1 – Форма специфікації заголовний лист

Таблиця 3.2 – Форма специфікації наступні аркуші

 Відомість специфікацій складають на комплекси і складальні одиниці, що мають дві і більш ступіні входимости складових частин і призначені для самостійного постачання.

У відомість специфікацій записують специфікації виробу і всіх його складових частин, специфікації комплектів і відомість експлуатаційних документів. Якщо яка-небудь складова частина виробу має свою ВС, то специфікації, записані в цієї ВС, не перелічують у відомості специфікацією виробу. У цьому випадку наприкінці відомості специфікацій виробу дають посилання на ВС вхідних складових частин.

Для кожної записуваної у ВС специфікації складової частини виробу вказують:

а) позначення специфікації виробу;

б) найменування виробу відповідно до його специфікації;

в) позначення специфікації, куди безпосередньо входить складова частина виробу;

г) кількість складених, частин виробу, що входять у кожну специфікацію;

д) загальна кількість складових частин виробу.

Схеми.

Застосовувані в апаратурі схеми підрозділяють на наступні види: електрична (Е); кінематична (К); гідравлічного (Г); пневматична (П); оптична (Л). Практично для усіх виробів електронної техніки, що мають у своєму складі електроэлементи (резистори, конденсатори, транзистори і т.д.), розробляють схеми електричні.

Якщо виріб має рухливі частини зі складною кінематикою, то для таких виробів розробляють кінематичні схеми. Гідравлічні, оптичні чи пневматичні схеми розробляють для виробів, що мають відповідні пристрої.

У залежності від основного призначення схеми розділяють на наступні типи: структурна, функціональна; принципова; з'єднань;

Рис. 3.3 - Приклад оформлення специфікації

Рис. 3.4 - Продовження оформлення специфікації

підключення; загальна, розташування.

Більш докладний опис електричних схем буде приведено нижче.

Відомість покупних виробів (ВП)

Відомість покупних виробів (ВП) — документ, що містить повний перелік покупних виробів, застосованих у даному виробі. Таку відомість складають на виріб, призначений для самостійного постачання, за спеціальною формою.

Для кожного типу, виду і типорозміру покупних виробів у ВП записують його повне найменування, номер стандарту або технічних умов, кількість покупних виробів, записаних у специфікації кожної складової частини виробу, і загальна кількість для кожного типорозміру.

Технічні умови (ТУ)

Технічні умови — документ, що містить експлуатаційні (споживчі) показники виробу і методи контролю його якості. Технічні умови складають на вироби, призначені для самостійного постачання, а також у тому випадку, коли креслення не містить усіх вимог, необхідних для забезпечення визначених властивостей виробу. Технічні умови повинні містити вступну частину і розділи, що розташовують у такій послідовності:

а) технічні вимоги;

б) правила приймання;

в) методи контролю;

г) транспортування і збереження;

д) вказівки по експлуатації;

е) гарантії постачальника.

Якщо виріб, на яке складають ТУ, не призначено для самостійного постачання, то розділи «Транспортування і збереження», «Указівки по експлуатації» і «Гарантії постачальника» можуть бути відсутні. При необхідності в ТУ можуть бути включені й інші розділи. В вступній частині вказують найменування виробу, його призначення, область застосування, умови експлуатації і наводять приклад запису позначення виробу при замовленні й у конструкторських документах інших виробів, де воно буде застосовано.

Технічні вимоги.

У розділі «Технічні вимоги» указують вимоги, що визначають показники якості й експлуатаційні характеристики виробу. Вимоги формулюють, як правило, у виді норм на технічні характеристики виробу в нормальних умовах і при дії дестабілізуючих факторів (знижена чи підвищена температура, вплив вібрації і т.д.).

Усі норми повинні задаватися з припустимими відхиленнями. Якщо в комплект постачання входять окремі, механічно не зв'язані складові частини (запасне майно, експлуатаційна документація і т.д.), то в цей же розділ включають вимоги по комплектності, де перелічують усі складові частини.

При необхідності в «Технічні вимоги» включають вимоги до маркірування виробу і його упакуванню.

Правила приймання.

У розділі «Правила приймання» викладають порядок приймання готових виробів. У цьому розділі приводять перелік параметрів, на відповідність яким перевіряють 100% виробів, перелік параметрів, по яких роблять вибіркову перевірку, періодичність вибіркової перевірки, умови забракування виробу або партії виробів, умови поновлення приймання виробів після усунення в ній виготовлювачем браку й інші дані, що установлюють взаємини виготовлювача виробу і приймаючого його (відділ технічного контролю, замовник).

Методи контролю.

У розділі «Методи контролю» викладають методи контролю всіх параметрів, включених у розділ «Технічні вимоги». Методи контролю повинні бути такими, щоб виріб випробувався в умовах, максимально наближених до реального. У цей же розділ включають перелік стандартного і нестандартного устаткування, яких необхідно використовувати для проведення іспитів. При викладі методів контролю кожного параметра приводять послідовність проведення окремих операцій і їхній опис. У розділі «Методи контролю» приводять указівки по техніці безпеки й особливі запобіжні заходи.

Транспортування і збереження.

У розділі «Транспортування і збереження» вказують умови, що забезпечують схоронність якості продукції (вид транспорту, яким можна перевозити продукцію, температуру і вологість повітря в приміщенні, де вона буде зберігатися і т.д.).

Указівки по експлуатації

У розділі «Указівки по експлуатації» поміщають комплекс вимог, що повинна дотримувати експлуатуюча організація для того, щоб було забезпечено правильне використання виробу.

Гарантія постачальника.

У розділі «Гарантія постачальника» указують термін, протягом якого виготовлювач у встановленому порядку несе відповідальність у випадку виявлення споживачем дефектів за умови дотримання правил експлуатації, транспортування і збереження.

Експлуатаційні документи.

Експлуатаційні документи складають на вироби, для яких монтаж, використання, технічне обслуговування, чи транспортування збереження можуть бути забезпечені при наявності зведень про пристрій, склад, технічних параметрах, правилах експлуатації і т.п.

Якщо обсяг зведень, необхідних для забезпечення правильної експлуатації, незначний, і їх можна розмістити у виді табличок і маркірувань на самому виробі, то експлуатаційні документи не складають.

До числа експлуатаційних документів відносять: формуляр або паспорт, технічний опис, інструкцію з експлуатації, інструкцію з монтажу і регулюванню виробу на місці його установки, відомість експлуатаційних документів і ін.

У залежності від виду виробу, його складності й умов експлуатації в комплект експлуатаційних документів можуть входити всі чи тільки частина перерахованих.

Розглянемо, які питання повинні бути освітлені в кожнім експлуатаційному документі.

Технічний опис (ТО).

Технічний опис призначений, для вивчення виробу і повинний містити:

а) призначення виробу; б) його технічні дані; в) склад виробу; г) опис пристрою і роботи виробу і його складових частин; д) дані для розміщення і монтажу виробу; е) перелік контрольно-вимірювальних приладів, інструмента та належностей, використовуваних при експлуатації виробу; ж) опис способів маркірування і пломбування виробу, його тари й упакування.

Інструкція з експлуатації (ИЭ)

Інструкція з експлуатації повинна містити наступні зведення, необхідні експлуатуючому персоналу для правильної роботи з виробом:

а) міри безпеки; б) порядок установки; в) порядок підготовки до роботи; г) порядок роботи з виробом; д) перелік технічних параметрів, що характеризують справний стан виробу і методи їхнього виміру; е) методи визначення несправної ділянки чи схеми конструкції і методи усунення несправностей; ж) указівки по технічному обслуговуванню (профілактична перевірка параметрів, настроювання, регулювання, змащення і т.п. і періодичність проведення); з) правила збереження і транспортування.

Формуляр (ФО).

Формуляр складають на вироби, для яких необхідно вести облік їхнього технічного стану і даних по експлуатації (облік часу роботи, реєстрації несправностей, проведених робіт з технічного обслуговування, ремонту і т.д.). Формуляр є документом, що засвідчує гарантовані підприємством - виготовлювачем основні технічні параметри виробу, і містить наступні зведення:

а) основні технічні дані;

б) склад комплекту постачання (повний перелік усіх блоків, запасного майна, інструмента, належностей і іншого майна, що поставляється з виробом);

в) завірене підписами і печатками свідчення відділу технічного контролю про повну відповідність виробу технічним умовам на нього;

г) свідчення про те, що виріб пройшов консервацію (якщо вона передбачена) і упакування;

д) повний текст гарантійних зобов'язань виготовлювача (відповідно до ТУ на виріб).

Крім того, до складу формуляра повинні входити спеціальні формені бланки, у які обслуговуючий персонал буде вносити зведення про відмовлення, ремонти, технічному обслуговуванні, число годин роботи і т.д.

Паспорт.

Паспорт складають тоді, коли споживачу необхідно повідомити технічні дані вироби, гарантовані підприємством-виготовлювачем. Паспорт повинний містити наступні зведення:

а) основні технічні дані вироби;

б) склад комплекту постачання;

в) свідчення про приймання;

г) свідчення про консервацію й упакування;

г) гарантійні зобов'язання.

У комплект експлуатаційних документів включають формуляр або паспорт.

Інформаційні джерела

https://studfiles.net/preview/4198273/page:14/