Урок "Постмодерні риси творів М.Матіос та С.Жадана"

 Ліричні і постмодерні риси поезій М.Матіос та С.Жадана

       Її називають „найпліднішою” письменницею України. Марія Матіос є автором семи поетичних збірок, шести прозових книжок та автором першої в сучасній українській літературі підбірки кулінарних рецептів „Фуршет від Марії Матіос”.

       Відома вона насамперед своєю прозою. Саме до її творчості застосовують найчіткіші літературознавчі означення – настільки виразним є її почерк і передбачуваною тематика. Прозу Марії Матіос окреслюють як історико- психологічну, головна тема якої – події 40-50-х рр. минулого століття на західноукраїнських землях.

     М. Матіос народилася 19 грудня 1959 р. в с. Розтоках на Буковині. Перші вірші надрукувала, коли їй було 15 років. Прозою дебютувала лише в 33, написавши новелу „Юр’яна і Довгопол”, опубліковану в журналі „Київ”. Першою своєю „великою прозою” – збіркою оповідань „Життя коротке” – письменниця торкалася більше психологічних аспектів людського життя. Переживання жінки авторка передала настільки тонко, що їй відразу „повісили” певні ярлики – хтось заговорив про появу виключно „жіночої прози” в українській літературі, яка про жінок і для жінок, хтось – звертався до фемінізму, мовляв, у творчості письменниці очевидні утиски жінки.
     М. Матіос не заперечує однозначно ні те, ні інше, проте дещо спростовує. Вона завжди наголошує на тому, що її передусім цікавлять загальнолюдські цінності – також у тому, що відноситься до історично-психологічних аспектів її книг. Це стосується не тільки жіночої лінії у творах. Однак письменниця стверджує, що на теорії фемінізму знається не так вже й добре.
        М. Матіос – це письменниця, яка ретельно підбирає слова. По перше, тому, що для неї слова справді ведуть за собою долю. Вона підбирає їх, роблячи те, чого часто не робить література нашого часу. Вона не застосовує жодних постмодерністських прийомів, де всі засоби – прийнятні, вона вважає вульгарність багатьох сучасних літературних творів невмотивованою, а гру в літературі, зокрема гру словами, – поганою обізнаністю автора.
Вона дещо забобонна. Стверджує, що сама не раз переконалася в тому, як слово письменника „повертається” до нього, тому вона намагається не культивувати неґативу, взагалі не торкаючись особистого, а покладаючись лише на свою уяву. І каже, що ніколи й за жодних умов не послуговується інтимними подробицями й життєвими історіями знайомих чи навіть незнайомих людей, які багато розказують їй про себе.
    М. Матіос знана в літературі насамперед як зберігач традицій. Її творчість – це радше література з класичним підґрунтям, аніж література експериментів і тяжіння до „випробовування мови і стилів”. Успіх її книг не пов’язаний з модою. Та й взагалі, зацікавлення історією України в сучасній українській літературі – немасштабне, представлене лише кількома іменами. Те, що книги Матіос знаходять відгук у читача, свідчить, що авторка добре вловлює таку історичну правду, яка зараз на часі.
      Письменниця каже, що її література – це також спосіб примирення. Отож якщо вона стосується національних питань, то чому вона не може бути способом міжнаціонального взаєморозуміння?

Сергій Вікторович Жадан є одним з найпомітніших письменників у сучасному літературному процесі . Народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільськ Луганської області.

Член гурту «Червона фіра», к.ф.н., лауреат премії «Бу-Ба-Бу» 1999 р. Поет видав книги «Рожевий дегенерат» (1993), «Неп» та «Генерал Юда» (1994), «Цитатник (вірші для коханок і коханців)» (1995), «Пенсі» (1998, україно-німецька), «Переваги окупаційного режиму» (1999), «The veri veri best poems…» (2000) та «Історія культури початку століття» (2004). Він є одним з найяскравіших представників неомодерного дискурсу 90-х, чия творчість близька до поезії М.Семенка, сьогодні його творчість розвивається у стилі постмодерного авангарду. У віршах поєднується розчарованість покоління, що замикало собою XX століття, з естетизмом золотої доби модернізму 20-30-х років. Лише у деяких присутня інтелектуальна гра, що зближує його з постмодерною творчістю 90-х років. У громадянській поезії автор культивує словесний потік, тяжіє до реалістичного бачення поетичного комплексу батьківщини.

 У вірші « На цьому майдані все на диво пов*язано…» - авторські переживання та роздуми мають сааме ту гостроту викладу яка чіпляє зсередини, подібні твори називають рефлексіями, зразок інтимної лірики написаний під час рок – фестивалю «Тарас Бульба» в дубенському замку, де ліричний герой переживав чергове романтичнее захоплення. Роздуми переплетені з асоціативним сприйняттям довколишніх краєвидів, спостерігаються також у вірші «Тут певно колись було море…» - вірш був написаний по дорозі додому – ландшафти рідного краю – луганщини з крейдяними виступами спонукають до думки про те, що тут колись були моря, поет неначе фантазійно чіпляє глибини душі. «Музика, очерет…» - оригінальний за задумом вірш, належить до медитативної лірики поета, основний мотив твору – розлука двох закоханих, які зрозуміли, що світ змінився від їхніх почуттів, відчули : «Як проступа тепло через рiки, мiста» , їх душі стать неначе окриленими: «Все, що у нас було —тiльки ця висота», і смуток осідає в душі, його важко стримати: «Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач», але «…нам з тобою тепер, падає різний сніг… » - минулі почуття залишили красиві спогади, лишилась розлука, та розуміння кохання що залишило слід в душі автора, важко позбутися відчуття про присутність самого автора у творі, розповідь про пережиті почуття, передані лаконічною мовою, викликає прихильну симпатію до ліричного героя і до самого автора.

   Неодмінна риса мови С. Жадана – лексична простота та насиченість розмовними виразами, через що його письмо переходить межі властиві літературній мові, не кажучи вже про чималі розбіжності з письменниками – традиціоналістами.

Отже, Сергій Вікторович Жадан пройшов довгий шлях становлення себе, як письменника, встиг зайнятись і викладацькою діяльністю, поетичною творчістю, був членом музичного гурту, та прийшов все ж до того аби писати прозові твори. Звісно, поетичну та музичну творчість він не покинув, проте прозові твори мали на стільки оригінальний, та цікавий характер що захопили дуже велику кількість читацької аудиторії. І тепер ми знаємо Сергія Жадана, як прекрасного письменника – прозаїка.

Сергій Вікторович Жадан є яскравим представником постмодерністського напряму в літературній творчості. Характерні риси постмодерну присутні в його прозових доробках:

культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, коллективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини багатьох націй, релігій культур; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;  використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати увагу на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний та сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін. ; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий; суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно - композиційному, а й на образному, мовному рівнях; присутність образу оповідача; іронічність та пародійність.

Постмодернізм виникає насамперед як інтелектуальна течія покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми, постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей, як жанр літературний почав розвиватись в останні десятиліття ХХ століття, в постідустріальному суспільстві, в епоху розпаду цілісного погляду на світ, руйнування світоглядних, політичних та економічних систем. «У соцреалістичних літературах постмодернізм передусім був альтернативою соцреалізму . І це перша, найістотніша риса, що відрізняє постмодернізм колишніх соцреалістичних літератур від його західного варіанта, в якому він був хай м'якою, але альтернативою модернізму».

Модерністична література має риси навіть протилежні постмодерну. Модерністи свідомо роблять свою творчість елітарною – «мистецтво для митців», література модернізму є протестом заперечення принципів реалізму на натуралізму з його життєподібністю, модерністи створюють «нову дійсність» і сприймають її як абсолютну реальність, предметний світ не цікавить представників даної течії – він у них абсурдизується та деформується, чим неправдоподібніша картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. сприймати отой важкий реалізм.

 Сергій Жадан, не перший український письменник, що на стільки майстерно використовує іронічні засоби. наші классики широко ними користувались, описуючи далеко не ідеальне буття українського народу. Взяти для прикладу прекрасного классика Івана-Нечуя Левицького і його «Кайдашеву сім'ю» - чудовий соціально-побутовий твір, просякнутий іронічними висловлюваннями персонажів, по суті не красивою поведінка, завдяки ті самій іронії висвітлена в потрібному для автора, читачеві контексті, і власне через неї (за великою часткою) він і є настільки цікавий. Проте Ми не маємо на меті зараз порівняння цих двох творів, але все неможливо не помітити що іронія є й завжди була присутня в українських текстах, як частина менталітету нашого народу.

Отже, провідними жанровими течіями письменника є постмодерністька література. Прояви постмодерну виявляються в реалістичних картинах з неприкрашеними іронічними буднями.

Висновок

Особливості прозової та поетичної творчості Сергія Жадана та Марії Матіос полягають в актуальній тематиці їх творчих доробок. Вони як письменники – постмодерністи, осягнули всеь спектр особливостей жанру постмодерн і показали на загал не прикрашені особливості існування людей. Тематика творів митців є актуальною і на сьогоднішній день. Постмодерністський напрям, та майстерність автора керує уявою таким чином, що ми разом з ним подорожуємо клітинами його минулого, відчуваючи той відчай, страх, сміливість міркувань. Скрізь присутнє авторське «Я», тобто складається враження того, що яскрава особистість автора, постійно говорить : «ви розумієте, що довелось пережити мені, та які насправді це були часи» .