Урок позакласного читання №4 Степан Васильченко «Приблуда»

Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

відомий український письменник кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його перу належать такі твори, як: «Мужицька арихметика», «Вечеря», «В бур’янах», «На чужину», «Циганка», «Свекор», «Бусурмен», «В темряві» та багато інших, пройнятих любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.

Містечко Ічня на Чернігівщині, де я народився 08. 01. 1879 року, одне з кращих містечок на Україні. Справжнє ім’я письменника — Степан Васильович Панасенко. Народився він у бідній родині шевця.

Майбутній письменник був 5-ю дитиною. Після нього народилося ще 5-ро дітей. Незважаючи на вбогість, сім’я жила дружно. Тут панував культ пісні: «Між працею і бідуванням все ж можна було почути в сім’ї і пісню, і жарт, і байку, і книжку».

Батько письменника, який сам був грамотним, намагався будь-що дати дітям освіту, вивести їх у люди. У 1886 році С.Васильченко вступає до Ічнянської п’ятирічної школи. Пізніше так він згадає про це: «Записався я в неї боязким, соромливим, непомітним хлопчиком, кінчав - кращим учнем, живим, ініціативним, із нахилом до протестанства й навіть до дерзостей, що трохи турбувало моїх учителів».

Незважаючи на бідність Степан Васильченко згодом стає учнем семінарії. Як і обіцяв, повернувся в село народним учителем. Працюючи в сільських школа, Васильченко турбувався про всебічний розвиток дітей. Проводив просвітницьку роботу серед селян. Велику увагу в своїх творах приділяв проблемі вчителя. Головна тема Васильченкової творчості — це школа, вчителі, діти.

Оповідання, над яким ми сьогодні будемо працювати, С. Васильченко написав 1925 року. Він не вигадував сюжетів своїх творів, а брав їх із широко розгорнутої перед ним книги життя. Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя. Адже у 20-х роках XX ст. С.Васильченко був завідувачем дитячого будинку. Йому доводилось часто чергувати вечорами в ньому. На все життя запам’ятали вихованці рівний, спокійний голос свого улюбленого учителя. Він ніколи не гримав на них, до всіх ставився однаково приязно, а коли знаходив вільний час, любив пожартувати чи поспівати з учнями. Бувало просить: «Дівчатка і хлопці, ану давайте разом що-небудь заспіваємо». Найбільше любив співати українських народних пісень. А співали так, що люди, котрі проходили повз дитячий будинок, зупинялися і слухали.

В оповіданні змальовуються події перших революційних років. Майже три роки сам письменник пробув на передових позиціях як командир роти, зазнавши вщерть весь тягар першої світової війни 1914 року. Перед його очима пройшли страхіття війни, перед ним розгортається велика трагедія українського народу, що розпайований між царською Росією та цісарською Австро-Угорщиною, мусив давати своїх синів для обох ворожих армій, щоб вони убивали один одного. Спалені й зруйновані українські села, де пройшла залізна п’ята війни, голодні діти – сироти нещасної розтерзаної Галичини бачить письменник. https://www.youtube.com/watch?v=4ltgTM-VRsA

- Яке враження справив на вас такий опис дитячого будинку?

- Хто є головним персонажем цього оповідання? - Якими описав автор хлопчика та інших дітей з будинку? Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… - Як опинився Мишко в дитячому будинку? - Чи була це справжня мета відвідання будинку Мишком?

- Чому ж раніше він не приходив до дитбудинку? Напевно, поки було тепло, він міг перебиватись якось на вулиці, та коли настала холодна осінь, його очікувала на вулиці холодна і голодна смерть. Єдиний порятунок – дитячий будинок, до якого й приблудився хлопчик. - Як пояснити вигадки Мишка про те, що у нього є «папа й мама». - Які риси характеру та здібності виявляє Мишко у розмові з дітьми? Це кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів. - Що їли вихованці дитбудинку на вечерю? Про що це говорить? Жахливі умови проживання, але все ж таки краще ніж на вулиці.

Чому діти переховують хлопчика-приблуду? Як характеризують дітей їхні вчинки? Вони це роблять тому, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодопомоги. Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду.

Головний герой Мишко Він «обiдраний, босi ноги всi в грязі», Коли його запитали, чому ж він голий і босий, хлопчик-сирота винахідливо відповідає: безпритульний 10-річний хлопчик, що потрапив до дитячого будинку. «…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала». але при цьому стверджує, що має і маму й тата, що проживає недалеко. Діти ще більше здивувалися, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і почав співати неймовірно гарним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…» Та це були не всі таланти малого Мишка.

Головний герой Мишко Коли діти відправилися їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», то хлопець чемно відмовився, сказав, що вже їв «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли діти обідали, «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляв убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi». Він витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…» Коли увечері діти з дитбудинку нагадали йому, що вже темно і його, мабуть, там уже шукають батьки, хлопчик не витримав і заплакав, зізнався, що він безпритульний. Діти співчували йому, тому вирішили «на раді» прийняти до себе – поки таємно.

Головний герой Мишко Хлопець, який цілий день нічого не їв, попросив дітей щось «пошамать»: Мишко так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна почула це, а «тривожні очі» вихованців лише посилили її підозри. Потім вони хотіли підібрати момент і попросити завідуючу Параску Калістратівну залишити новобранця. Жінка побачила нещасного хлопця, розгорнула на ньому шмаття, що його соромливо й старанно він не давав розгортати. «Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать». «Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця».

- Як ви гадаєте, що хотів сказати, донести до нас цим оповіданням С. Васильченко? Письменник показує нам вихованців, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах. У дитячих взаєминах – паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Автор змальовує безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

1 Експозиція.  2 Зав'язка.  3 Розвиток дії.  4 Кульмінація.  5 Розв'язка.  В Опис дитячого будинку. Завідуюча і якийсь чоловік сперечаються, бо жінка не може прийняти ще двох дівчаток, адже дитячий будинок переповнений. Діти голодні, а в приміщенні холодно, бо надворі осінь. А Білоголовий хлопчик років десяти привертає увагу дітей. Він прийшов «гулять» у дитячий будинок. Б Мишко подобається дітям. Усі обідають, але Мишко бреше, що вдома поїв. Ввечері Мишко признався, що він безпритульний. Діти влаштовують раду і приймають хлопця до гурту. Залишається вмовити завідуючу прийняти ще одну дитину. Г Параска Калістратівна приймає хлопця, дає одяг. Діти лягають спати. «Усе — майбутні зорі нового життя». Д Параска Калістратівна виявляє Мишка під ліжком, де він гризе кістку. Завідуюча оглядає хлопця і плаче у своєму кабінеті.

Чи є оповідання актуальним на сьогоднішній день? Чи існує проблема дитячої безпритульності в сучасному, досить цивілізованому світі?

Велика кількість дітей-сиріт того часу спричинена наслідками Першої світової війни. Чому ж сьогодні, у ХХІ столітті, так багато безпритульних дітей? Які причини цього?

Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності давно існує в нашій державі. Безпритульні діти – це діти обділені не тільки матеріальними цінностями, яким бракує батьківської любові, уваги, підтримки. Чому ж діти самі залишають рідні домівки? В основному це стається у сім’ях, де батьки ведуть асоціальний спосіб життя (алкоголізм, наркозалежні), байдужість батьків до проблем дитини, її виховання.  https://www.youtube.com/watch?v=QQnsKxZn_V4

Реальні події новорічної ночі 2007 року.

Зима того року почалась так рано, що здавалось, ніби вона була завжди. Безкінечні холодні дні тягнулись один за одним. Місто жило, ніби в льодовій пастці. Люди перебігали від дверей до дверей, ховаючись в хутряні шапки та теплий одяг. Кожен старався відігрітися сам, для інших сил не залишилось.

Зима того року була такою холодною, що Мишкові хотілось поїхати далеко-далеко, в теплі краї. Ось він і почав майструвати в каналізації корабель, аби попливти до Австралії. Мишко втік з інтернату, бо йому не подобалося, що об нього гасили цигарки і ображали. Аби зігрітися, Мишко підстрибуючи мандрував вулицями міста.

У святковому передноворічному хаосі на нього ніхто не звертав уваги, всім було байдуже до змарнілого, обідраного, голодного хлопця. Він цілісінький день простояв під церквою, збираючи пожертви в металеву бляшанку з-під консервів. – Чому дітям кидають гроші? – дивувався Мишко, адже дітям потрібна турбота й увага. Люди навіть не дивляться в очі, байдуже кидають монети, ніби платять за вхід.

Новий рік Мишко зустрічав у каналізаційному приміщенні разом із такими дітьми, як і сам: Женею, Вікою, Павлом та Миколою.

Тієї новорічної ночі в темному, брудному, вологому, обмерзлому каналізаційному приміщенні діти говорили про Австралію. Там зимою і літом тепло, там діляться не грошима, а радістю, там банани ростуть на деревах, і їх можна рвати просто так.

Дивно, але тієї ночі діти вперше не почували себе непотрібними, кинутими, в світі дорослих зайвими. Можна було бути просто собою із тими, хто тебе любить. Тієї ночі вони всі загинули, замерзли… Мабуть, всі вони потрапили до такої омріяної Австралії.

Паспорт твору Літературний рід — епічний твір. Жанр — оповідання. Ідея: утвердження думки про потребу для безпритульних дітей людської доброти, турботливого ставлення, піклування; оспівування дитячої дружби і взаємопідтримки. Проблеми: дитинство; сирітство; голод; людська доброта; гуманізм; дитяча безпритульність; взаємопідтримка і дитяча дружба; відповідальність дорослих за долю дітей. Тема: зображення життя дітей у дитячому будинку, важких умов (голод і холод), дитячої згуртованості і взаємопідтримки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа -URL: https://uk.wikipedia.org/wiki -URL: https://dovidka.biz.ua/vasilchenko-pribluda-skorocheno -URL: https://www.ukrlib.com.ua/review/printit.php?tid=19836 -URL: https://naurok.com.ua/7-klas-ukra-nska-literatura-upch-s-vasilchenko-problema-dityacho-bezpritulnosti-v-opovidanni-pribluda-40894.html -URL: https://www.youtube.com/watch?v=QQnsKxZn_V4