Урок позакласного читання "Стежинами любові і добра В.О.Сухомлинського"

Тема. Стежинами любові і добра В. О. Сухомлинського.

Мета: розширити читацький інтерес школярів, ознайомлюючи із творчою

           спадщиною великого педагога, письменника;

розвивати усне мовлення школярів, вміння аналізувати прочитане, давати характеристику героям і подіям;

виховувати почуття доброти, чуйності, бажання допомагати меншим і слабшим.

   Обладнання: портрет В. О. Сухомлинського, твори письменника, виставка

                           книг, роботи  дітей, маски.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

Час прийшов урок почати                          Поверніться, поклоніться

І гостей всіх привітати.                              І всім дружно усміхніться.

2. Оголошення теми і мети.

• Давайте  прочитаємо тему сьогоднішнього уроку(запис на дошці0.

Я пропоную вам сьогодні пройтися цими стежинами.

Перша стежина «Поетична».

Вчитель читає вірш «Стежина»

Від рідного дому дитину

Веде  у широкий світ

Ота єдина стежина,

Що дарує красу і цвіт.

Красу блакитного неба,

Красу золотих ланів,

Красу пташиного щебету,

Красу людських почуттів.

Цвіт папороті та калини,

Цвітіння весняних садів,

Цвіт райдуги та шипшини,

Цвітіння мрій і надій.

Іди по цій стежці, дитино,

Даруй любов і тепло

І пам’ятай: ти –людина ,

Вчись, думай, твори добро.

Та де б не ходив світами,

Серце тебе приведе

До рідного дому,  до мами,

Що завжди чекає тебе.

Життя твого тут колиска,

І тут коріння твоє,

Родині вклонись низько-низько

І знову іди уперед.

• Надіюсь, діти, що саме таку стежину ви оберете для себе і це буде метою не тільки нашого уроку, а й усього вашого життя.

3.                    Робота над новим матеріалом.

1. Розглядання книг письменника на виставці та дитячих робіт.

Друга стежина «Біографічна» 

1. Підготовлені діти розповідають про В. О. Сухомлинського.

Народився В. О. Сухомлинський  28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

2. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.
3. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
4. У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року.
5. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.
6. У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
7. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу».

З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР.

8. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер.

Третя стежина «Добре слово».( див. додаток)

• Як ви міркуєте, про шо буде йти мова?
• Як ви розумієте цей вислів? (Відповіді дітей).

Діти працюють з текстом по рядах та готуються до переказу:

І ряд  – першу частину тексту,

ІІ ряд  – другу  частину тексту,

ІІІ ряд – третю частину тексту.

Вчитель викликає до дошки по 1(2) представнику з кожного ряду.

• Який заголовок можна придумати до кожної частини. (Відповіді)

Вчитель записує  заголовки до кожної частини у вигляді плану.

• Перекажіть кожну частину, яку прочитали .

Інші учні слухають переказ тих частин, які не читали, щоб дати відповіді на запитання.

2. Аналіз тексту, відповіді на запитання.

• Хто головний герой оповідання?
• Скільки років виповнилося дівчинці?
• Що з нею сталось у цей час7
• Хто почав приходити до Олі? Що їй приносили?
• Що говорили відвідувачі? Чи допомагали їй гостинці?
• Хто зібрався біля її ліжка? Скільки років було дідусеві Панасу? Що він промовив?
• Хто завітав до хворої останнім? Що зробила бабуся, коли підійшла до ліжечка?
• Чому вона не принесла гостинців? Який подарунок принесла?
• Чого  ж не вистачало Олі для одужання?

4.                     Фізкультхвилинка

Четверта стежина «Театральна»

Василь Олександрович Сухомлинський  для наймолодших написав близько 1500 художніх мініатюр-казок.

Найчастіше письменник звертався до жанру казки, може, ще й тому, що любив у казковій формі про всі речі оповідати своїм дітям –Сергійкові та Олі.

Тому пропонуємо вашому перегляду інсценізацію творів «Півень та Сонце», «Заєць та морква».(див. додаток)

• Яка мета цих творів?

П’ята стежина «Авторська»

• Пропоную творче завдання на вибір.
• Відчуйте себе казкарем і допишіть кінець одного з творів. (див. додаток)

Зачитування робіт.

5. Підсумок уроку.

Все своє життя Василь Олександрович працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил, чого не можна робити.

Шоста стежина «Не можна».

Зачитування правил, які лежать у дітей на партах.

•    Не можна ледарювати, коли всі працюють.
•    Не можна сміятись над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.
•    Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
•    Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.
•    На можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.
•    Не можна робити того, що осуджують старші.
•    Не можна залишати старшу людину одинокою.
•    Не можна збиратись в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.
•    Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
•    Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

•    Про кого ми сьогодні говорили?
•    Чого вчать нас твори В. Сухомлинського?
•    З чого починається людина?
•    Що ви взяли з уроку для себе?

Д/з  Продовжити знайомство з творчістю В. Сухомлинського і прочитати текст «Кожна людина повинна».

Додаток

1. Добре слово

І ряд.  Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилося п’ять рочків, вона занедужала. Застудилась і злягла. Кашляла і танула на очах. До нещасної дівчинки стали приходити родичі –Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив що-небудь смачне і поживне: липовий мед і солодке масло, свіжі лісові ягоди та горіхи, перепелині яєчка та бульйон із курячого крильця. Кожен казав: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям –і недуга втече у глухі ліси й на болота».

ІІ ряд.  Оля їла солодкі щільники та солодке масло, лісові ягоди та горіхи, перепе -лині яєчка та бульйон із курячого крильця. Та нічого не помагало. Дівчинка вже ледве підводилася із постелі.

Якось біля її ліжечка зібрались усі родичі. Дев’яностолітній дідусь панас і каже:

• Чогось їй ще не вистачає. А чого – і сам не збагну.

         Коли це відчиняються двері – й до хати заходить  столітня прабабуся Надія. Про неї забули родичі, вже багато років сиділа прабабуся Надія дома, нікуди не ходила й ніде не бувала. Та якпочула, що занедужала правнучка, одважилась провідати.

     ІІІ ряд.  Підійшла до ліжечка хворої, сіла на стільчик, взяла Олину ручку в свою зморщену маленьку руку і каже:

• Нема в мене ні щільників медових, ні масла солодкого, ні свіжих

 лісових ягід та горіхи, ні яєчок перепелиних, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла  я тобі, мила моя правнучко, один-однісінький подарунок –щире бажання. Одне бажання лишилося в мене в серці –аби ти, моя квіточко, видужала і знову раділа ясному сонечку.

        Така могутня сила любові була в цьому доброму слові, що  маленьке Олине сердечко забилось частіше, щічки стали рум’яні, в очах спалахнули радісні вогники.

Ось чого не вистачало, – сказав дід Панас. – Доброго слова.

2. «Півень та Сонце»

Ведучий. Дрімає Півень на сідалі. Прокинувся, солодко позіхає і знову спить. А перед світанком завжди співає.

Півень. Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Прокидайтеся, ранок настав.

Ведучий. Прокинулися кури, закудахтали. Прокинулися курчата, запи- щали, прокинулися люди.

Люди. Півень заспівав, ранок настав. Час вже худобу годувати та в поле виїжджати. Робота не чекає.

Півень. От я заспівав –і ранок настав. Якби не співав, і ранку не було б. он як!

Ведучий. Так було завжди. Одного разу Півень розсердився, що люди дали йому мало зерна.

Півень. Ось я вам утну. Не заспіваю вранці, не зійде сонечко. Що ви тоді робитимете?

Курка. Не сердься , Півнику. Вистачить зерна, якщо буде замало –хро- бачка знайдемо. Он вже й наші курчата навчилися хробачків знаходити. А сонце і без твого співу зійде, і ранок настане.

Півень. А от і ні, без мене –не настане!

Ведучий. Прийшла ніч. Сидить Півень та й усміхається уві сні.

Півень. (крізь сон). Ось буде вам горе!

Ведучий. Приспіла пора Півневі співати. А він мовчить. Заплющив очі та спить. Зійшло сонце, кури повставали, по двору ходять, хробачків, зернятка шукають. Прокинувся і Півень.

Півень. Що ж це таке? Чому сонце встало? Я ж ще не співав, не будив його!

Ведучий. Стрибнув Півень на тин та ну сваритися на сонце.

Півень. Чого це ти на небі з’явилося без моєї пісні? Я ж тебе не кликав!

Сонце. Невже ти, Півнику, вважаєш, що без твого співу ранок не настане? Хоч співай, хоч не співай, а я всеодно з’явлюся на небі, і ранок прийде.

Півень. Як же це так?

Курка. А що я тобі казала, не ганьби, Півню, себе та нас.

Ведучий.  Соромно стало Півневі. Зліз він тихенько з тину та пішов у двір.

«Заєць і морква»

Ведучий. Жив собі та був Заєць. І захотілося йому, щоб його усі боялись. Пішов він до коваля та й просить.

Заєць. Ковалю, ковалю, постав мені вовчі зуби.

Коваль. Ну що ж, поставити можна. Йди-но сюди…

Ведучий. Поставив Коваль Зайцеві вовчі зуби. Іде Заєць, а назустріч йому Кіт. Заклацав Заєць зубами.

Заєць. Я тебе зараз з’їм!

Кіт. Ой, не їж мене, звіре страшний, краще відпусти, на мене кошенята маленькі чекають.

Заєць. Ну добре, йди вже собі до своїх кошенят!

Ведучий. Став Заєць пихатий, аякже –його ж усі бояться! Іде Заєць далі. Вийшов на дорогу, а назустріч йому Півень. Заклацав Заєць зубами.

Заєць. Тікай скоріше, Півню, з дороги, бо я тебе з’їм!

Півень. Ку-ку-рі-ку! Не їж мене, страшний звір із страшними зубами, бо на мене кури з курчатами на дворі чекають!

Заєць. Та йди вже собі. Сьогодні я тебе відпущу, але завтра мені не попадайся –з’їм!

Ведучий. Ще більше запишався Заєць. Іде далі. Вийшов у поле, а назустріч йому Цап. Заклацав Заєць зубами.

Заєць. Я тебе з’їм!

Ведучий. Заєць  думав, що Цап його теж злякається, але ж ні. Той побачив, що перед ним Заєць з вовчими зубами.

Цап. Добре ти мене з’їси. Але відпусти , будь ласка, на хвилиночку мене на город. Я доїм свою моркву.

Заєць. Де, де морква? Ану, веди-но мене туди!

Цап. Ходімо, проведу.

Ведучий. Повів Цап Зайця на город, де росла морква, та й пішов собі. А Заєць як припав до моркви, та й забув, що в нього вовчі зуби. Аж тут виходить хазяїн з рушницею.

Хазяїн. А хто ж це тут мою моркву їсть? От я зараз тебе встрелю!

Ведучий. Забув Заєць про свої вовчі зуби, злякався і стрімголов побіг до лісу. Тільки його й бачили.

3. Їжачок і світлячок.

   Ішов лісом їжачок. Ніс яблуко на своїх голках. Аж бачить –світлячок. Це такий пеньок, що світиться вночі. Дай, думає їжачок, візьму шматочок пенька, буду ввечері світити, бо дітки маленькі в темряві бояться. Узяв собі світлячка, приніс додому. Ясно стало в хатці. Дітки…

«Муха і кіт»

   Сидить наш кіт на вікні, гріється на сонечку. Заплющив очі й дрімає. Солодко так дрімає, аж мурчить. Аж тут прилетіла муха. Сіла котові на носик та як укусить! Прокинувся кіт, мотає головою. А муха вже й сховалася за вікном.

    Знову заплющив очі кіт. Дрімає, мурчить. А муха знов підлетіла та як укусить носа! Розгнівався кіт, скочив додолу, заховався під ліжко.

    Прилетіла муха, а….