Урок позакласного читання в 4 класі "Стежки, які сходив Тарас"

Урок позакласного читання  в 4 класі

Тема. Стежки, якими ходив Тарас

Мета: Розвивати цікавість до видатних діячів української культури. збагатити і узагальнити знання дітей про Тараса Шевченка – великого поета і художника. Розвивати вміння виразно читати вірші. Виховувати патріотичні почуття, любов до рідного краю.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, вишитий «Заповіт», на столі — скатертина, на ній — хліб, «Кобзар», підсвічник, букет живих квітів.

Хід уроку

І. Мотивація навчання школярів

1. Заходить дівчина в українському костюмі зі свічкою в руках, запалює свічку і стає навколішки перед портретом Т. Шевченка, читає:

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.

А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї -
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка

2. Оголошення теми та мети уроку.

 

ІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

 

Вчитель. Тарас Григорович Шевченко! Це ім'я стало символом нашого народу. Його портрети — в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а слова його пісні вишиті на рушниках.

Сьогодні ми зібралися в нашій світлиці, щоб вклонитися великому українському Пророкові.

Він став для України заповітною думою, її безсмертною, піснею.  Це вона, привітна і ніжна весна, подарувала нам Генія Шевченка.

1-й учень

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло

Цвітуть сади, біліють хати.

Вчитель. Саме в такій білобокій хатині 9 березня 1814 року у мальовничому селі Моринці, народився наш Тарас.

Бідна, старенька хата з потемнілою солом'яною покрівлею і чорним димарем. Біля хати яблуня з червонобокими яблуками, довкола неї — квітник, а біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня, оточена копицями жита, пшениці, а вже далі по косогору іде сад.

(Вчитель підходить до картини, що висить на стіні. Репродукція малюнка Т. Шевченка батьківської хати.)

 

2-й учень

В похилій хаті, край села.

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тараси ку дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

3-й учень

Не на шовкових пелюшках.

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

4-й учень

Нещасна мати сповила

Його, малого, й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

5-й учень

І Бог почув молитву ту

І дав душі убогій силу,

І в руки хлопцеві вложив

Співацьку чародійну ліру.

6-й учень

І пісня дивна полилась..

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю.

Будив зі сну, пророкував

їм вищу і найкращу долю.

7-й учень

Це він ті ніжнії пісні

теплом сердечним так огріті,

як тії квіти навесні, 

промінням сонця

присвятив біді й нужді,

покриткам, дідичам

покиненим на Глум долі...

Вчитель. Через два роки сім'я переїхала до Кирилівки. Батько Тараса був хліборобом, добрим стельмахом та чумаком, вмів читати і писати. Мати передала у спадок потяг до малювання та співу. Вона любила дітей понад усе.

Ведуча Бувало, блукає мале, босоноге, біляве хлоп'я попід дібровами, через Гарбузів яр, через левади... І як прийде, то так і розказує, щебече, а потім пригорнеться до неньки, то так і засне.

Сценка «Як Тарас чумакував»

Ведучий

Пісень веселих і вільних

Не співала мати.

Зранку йшла робить на пана,

Щоб сім'ю прогодувати.

Дома ж діток доглядала

Старша їх сестра Катруся.

Мати подає вечерю. Катря стоїть боса, похнюплена, плаче.

Батько (сердито до Котрі). Прогледіла дитину? То це така ти нянька...

Сусід (заходить у двір). Оце лише вечеряєте? Чого так пізно?

Мати. Тож нам такий клопіт, що й вечеря - не вечеря, хлопець десь дівся. Зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали (витирає очі). Батько (злий). Догледіла...

Сусід. Знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться, прийде! (Сідають з батьком на лаві і розмовляють.)

Мати. Ну де б подівся?! Вечеряй, Катре, та знову підемо шукати. Хтось співає?

(Прислухається).

Сусід. Та то, мабуть, чумаки...

Катря (виглядає на вулицю). А ось наш волоцюга!

Мати. Де ж ти був? Де тебе носило?

(Хлопчик мовчить. Катря його пригортає.)

Батько (встає з лави і йде до сина). Чому мовчиш? Де ти був?

Тарас. У полі був, та й заблукав.

Батько. Хто ж тебе додому доправив?

Тарас. Чумаки! Мати. Хто?! Хто?!

Тарас. Стрінувся яз чумаками, питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я й кажу, що додому — в Кирилівку А вони кажуть: «Це ти йдеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, довеземо»: Тай посадили мене навіз, ще й батіг дали волів поганяти.

Батько. Бачили таке? Чумакувати вже надумав! Чого тебе туди носило?

Тарас (похнюпливо). Хотів побачити, де сонне сходить, подивитися на ті залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить.

Мати. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тарасика, мабуть, щось добряче вийде. Батько. Або велике ледаще. (Сміється). Мати (пригортає ста). Щось та йбуде!

Сусід (йде). Бувай здоров, Григорію! Піду вже, завтра рано вставати, на панщину йти. Батько. І нам нічого засиджуватися. Стели, жінко, мерщій у саду під вишнею. Йдіть, діти, спати.

Учні виконують  пісню «Садок вишневий коло хати».

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співаючи ідуть дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все...

Тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Вчитель. Проте дитяча радість і втіха потьмарилась горем:

 ...матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Малому Тарасові було лише 9 років. А згодом

Батько, плачучі з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

Так залишився тринадцятирічний хлопчик сиротою і помандрував світ за очі. Доля завела його до дяка в школу, де став йому Тарас за помічника.

Незабаром на нього чекав поміщицький маєток пана Енгельгардта, де був він і пастухом, і кухарчуком, і козачком.

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль Боже,

То дай злої, злої!

Згодом Тарас переїжджає до Петербурга, де пан Енгельгардт віддає його в науку до майстра Ширяева, бажаючи мати власного живописця. Нові зустрічі, знайомства, враження, а проте туга, туга за рідним краєм найбільше бентежить юнака.

Учні  виконують пісню «Зоре моя вечірняя».

Зоре моя вечірняя

Зійди над горою.

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Яку Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою 

Верба похилилась,—

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються  .

Нехрещені діти.

Вчитель. Одного разу X Шевченко зустрів у Літньому саду художника Івана Сошенка, свого земляка. Той, і познайомив хлопця з К. Брюлловим, О. Венеціановим, В. Жуковським. Саме вони 22 квітня 1838 року викупили Шевченка з кріпацтва. Саме тоді Тарас почав писати вірші.

Учень

Ой діброво — темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом —

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

Білою габою —

Та й спать ляже, втомившися

Турбóю такою.

Вчитель. Через місяць після викупу Тараса зараховують до Академії мистецтв. Величезною працелюбністю, систематичною самоосвітою позначені роки його навчання в академії. Творче зерно, яке пригнічувала неволя, тепер дало щедрі сходи. Любов до України, до місця, де пройшло його дитинство, не залишало поета.

Учень

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов спочивати

Вчитель. 1840 року окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. Україно радо зустріла його.

Прості люди читали й перечитували «Кобзар», так, як може, ніде не читали і не перечитують жодну книжку. Сільські дівчата Плакали над «Катериною», затамувавши подих, слухали селяни «Наймичку» і «Гайдамаків».

 

 

То був «Кобзар». Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти,

Бо він — святий, казала мати,

Він смерть народу переміг!

1845 рік. Шевченко закінчує навчання в академії й виїжджає на Україну. Та зустріч із Батьківщиною боляче вразила Тараса.

Учень

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна...
Аж бачу, там тільки добро,
Де нас нема.
В лиху годину,
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село...
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
її дитину... Добре, мамо,
Що ти зараннє спать лягла,
А то б ти Бога прокляла
За мій талан.

Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

Тільки за друге півріччя цього року він написав п'ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...», а також відомий усьому світові «Заповіт».

Учні виконують пісню «Заповіт».

Щоб лани широкополі

І Дніпро,і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий. (Двічі)

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте. (Двічі)

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим, тихим словом. (Двічі)

Вчитель. Вступ до Кирило-Мефодіївського товариства 1846 року коштував Шевченкові десяти років заслання: Товариство виступало за Скасування кріпосного права.

На чужині, на самоті!

І що робити в заперті?

Якби кайдани перегризти,

То так гриз би.

Заслання підірвало здоров'я поета, але не зламало духу Коли він нарешті повернувся до Петербурга, всі радо його вітали. Великий поет вірив, що що прийде час, коли люди будуть вільними.

 

 

Учениця

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Вчитель. Був Шевченко і на Тернопільщині: у Вишнівці, Кременці, Почаєві — як член експедиції, що вивчав побут та звичаї західноукраїнських регіонів.

10 березня 1861 року обірвалося життя великого Пророка.

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні.

І тихо на Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Спочатку тіло поховали у Петербурзі, а потім перевезли до Канева. Сьогодні над Каневом на Тарасовій горі пророчо звучать слова Кобзаря.

1-й учень

Воскресну нині ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, наших... возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Вчитель. Не заросте стежка до могили Тараса. Сьогодні вона стала широким трактом, яким з усіх країн світу йдуть і йдуть сотні тисяч людей, щоб віддати шану Великому Кобзареві.

2-й учень

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

3-й учень

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане„кладемо.

Ми чуємо тебе. Кобзарю крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Учні виконують пісню «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ

Реве та стогне Дніпр широкий, Неначе човен в синім морі,

Сердитий вітер завива, То виринав, то потопав. (2 р.)

Додолу верби гне високі. Ще треті півні не співали,

Горами хвилі підійма. (2 р.) Ніхто ніде не гомонів,

І блідий місяць на ту пору Сичі в гаю перекликались,

Із хмари де-де виглядав, Та ясен раз у раз скрипів. (2 р.)

 

 

 

 

 

 

ВІКТОРИНА «НАШ ШЕВЧЕНКО»

 

1. Коли народився Т. Г. Шевченко?
2. Як звали батька Тараса?
3. У якому селі народився Тарас?
4. Як звали улюблену сестру Тараса?
5. У якого пана служив малий Шевченко?
6. Ким служив Тарас у пана Енгельгардта?
7. Ким мріяв стати малий Тарас?
8. У якому місті Шевченко вчився малювання?
9. Як називалася перша збірка віршів поета?
10. Продовжте рядки вірша.

Встала весна,

Сонну землю чорну розбудила,
Уквітчала її________________,

11. Кого пас маленький пастушок з вірша -«Мені тринадцятий минало»?
12. До якого твору Шевченка належать слова:

«А мати хоче научати,

Так соловейко не дає»?

13. Коли помер великий поет?
14. Де похований Т. Г. Шевченко?
15. До якого твору належать слова Шевченка:

«Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте...»?

 

Відповіді: 1. 9 березня 1814 року. 2. Григорій. 3. Моринці. 4. Катери­на. 5. У пана Енгельгардта. 6. Козачком. 7. Маляром. 8. У Петербурзі. 9. «Кобзар». 10. ...рястом, барвінком укрила. 11. Ягнят. 12. «Садок ви­шневий коло хати». 13. 10 березня 1861 року. 14. У Каневі, на Чернечій горі. 15. «Заповіт».