Урок позакласного читання "Василь Королів-Старий. "Потерчата"

Про матеріал

Розробка уроку української літератури в 5 класі. Урок позакласного читання на тему " Василь Королів-Старий. "Потерчата" До уроку додається презентація

Перегляд файлу

Тема: Позакласне читання. В. Королів-Старий «Потерчата».

 

Мета: продовжити знайомство з творчістю В. Короліва-Старого, глибше ознайомити учнів зі світом літературної казки, викликати інтерес до читання; розвивати навички самостійної роботи з книгою, вміння цікаво переказувати прочитане, висловлювати свою думку про нього, вміння розрізняти реальні та вигадані епізоди; виховувати любов до книги, доброго ставлення до людей.

 

Обладнання: портрет письменника, презентація « Таємний світ», «смайлики», ілюстрації, таблиця

 

Тип уроку: формування вмінь та навичок

 

                                                         Хід уроку

І. Організація класу

1. «Хвилина настрою»

 - А чи добре вам сьогодні спалося?

 - З яким настроєм ви прийшли на урок? Зараз це з’ясуємо. Перед вами лежать «смайлики». Виберіть той, який відповідає вашому настрою, з яким ви прийшли до мене на урок.

                 ( Діти «смайлики настрою » вивішують на дошці)

    

 

Отже, моє завдання : підняти настрій вам - оцінкою, а ви мені – знаннями.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка домашнього завдання

А) Розгляд  учнівських схем-ілюстрацій до казки «Хуха-Моховинка», коментування учнями.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми та мети уроку.

  • Хотілося б урок позакласного читання розпочати віршем

 

                ТАЄМНИЙ СВІТ

Таємний світ…

Незвичний світ…

Він так давно мене вабить

Своєю силою чарівною,

Своєю тайною надзвичайною…

А скільки в ньому казковості

І отої прихованості!

Звідкіля взялось і проросло?

Як до наших днів дійшло?

І де вони ховаються:

Всі лісуни й лісовики,

Чарівні мавки й нявки,

Чугайстрики й відьмаки,

Упирі й вовкулаки,

Страшні біси й домовики,

Водяники й русалки?

І де Душа та сновигає?

Кого по Всесвіту шукає?

А, може, щось вона від нас чекає?

Чи іншу зірочку шукає,

Щоб в неї переродитись

І на  світ божий з’явитись

В новому вигляді? О так!

Цього нам і не зрозуміти,

бо все це таїна чи то диявола, чи Бога.

Бо нам усім туди дорога:

В цей непізнаний таємний світ,

Незвичний світ, казковий світ…(Ревенко В. В.)

 

  • Продовжуємо нашу розмову про «нечисту силу», про добро і зло, красиве і потворне, радісне і сумне. Поговоримо  про книгу, яка є джерелом знань.

 

ІV. Основний зміст роботи

  1. Огляд читацьких щоденників
  • Хто зробив ілюстрацію до  казки «Потерчата»?
  • Хто спробував зробити обкладинку для цієї казки?

 

  1. Стислий переказ тексту казки(3-4 учня).

 

  1. Обмін враженнями щодо прочитаного.
  • Що вам найбільше сподобалося в цій казці?
  • Назвіть персонажів казки.
  • Що є спільного в двох казках? ( персонажі «нечистої сили», Хуха)
  • На які групи можна поділити всіх персонажів? ( реальні і фантастичні)

 

  1. Заповнення таблиці учнями

 

             Реальні                                        

 

                   Фантастичні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- дяк Оверко                                          - Домовик

- дячиха   Євпраксія                             - Відьма                                       

- собака Бровко                                    - Хуха

                                                               - Потерчата

                                                               - Мара

                                                               - Русалка

                                                               - Водяник

5. Фізкультхвилинка

Руки вгору, руки вниз,

На сусіда подивись.

Руки вгору, руки в боки,

Поскавчи на місці трохи.

Руки за голову покладемо,

Головою поведемо!

Дружно всі присядемо

І за парти тихо сядемо.

 

  1. Демонстрація презентації «Таємний світ»

                                      ( супроводжується коментарем вчителя)

Слайд 1.               Вони є, але ми їх не бачимо.

                              Вони вічно живі, а ми - смертні.

                              Вони добрі або злі, а ми – різні.

 

 

  • Яка нечиста сила жила в хаті дяка Оверка? ( Домовик)

 

Слайд 2.  Домовик - дух оселі, що оберігає помешкання. Він невидимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сім'ї . в домі якої живе домовик. В бідніших будинках  він голий, в заможніх - покритий шерстю.
       Домовик не любить сварок, він слідкує за тим,  щоб у родині був лад та спокій, щоб сім'я дотримувалась традицій та звичаїв. Не любить домовик,  коли дівчата ходять з непокритою головою і лягають спати голими.
        Якщо кожен член родини поважає домовика, то він може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити, або ж не запросити на своє нове помешкання, то тоді добра не чекай - і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться.
       Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину уночі, і тоді треба запитати: "На добро чи на зло?". Якщо на добро,  то нічого не скаже, якщо ж на зло, то дихне на Вас холодним подихом.
        Є у домовиків і своє свято - 10 лютого день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготувати улюблену страву домовика - кашу, і залишивши її на ніч,  запросити домовика на вечерю.
       Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою, хоча в дохристиянські часи він виконував роль доброго духа - заступника та охоронця оселі.

 

- Домовик перевіряв будку Бровка і хлів з коровами. Кого він обвинувачував? (Відьму)

 

Слайд 3.  Відьми  виступають свого роду посередниками між світом реальним і потойбічним. Цікаво, що саме слово походить від давньоруського «въдь» — знати, що вказує на давнє походження цього образу в українському фольклорі і свідчить про існування  особливої касти серед язичницьких  волхвів жіночої статі, які виконували  певні  ритуальні дії. Археологічні дані свідчать, що, ймовірно, це могло бути заклинання дощу. До речі, і в народних розповідях про відьом особливо наголошується на їхньому вмінні «красти» дощі.

Відьми бувають двох категорій: вчені та від народження. У відьом, які такими народились, повинен бути хвостик, на кшталт  чортячого, а вчені відьми нічим не відрізняються від звичайних жінок. За повір'ям, відьмою дівчинка може народитися, якщо на матір було наслано закляття або якщо та необережно проковтнула вуглинку, готуючи перед Різдвом вечерю. Якщо ж у сім'ї народжувалось сім дочок підряд — одна з них природжена відьма. Така дівчина чаклувала інтуїтивно, бо знання їй давались від народження, на відміну від відьми вченої, яку готує до відьомства чорт або старші відьми.

За повір'ям, вченою відьмою можна було стати, якщо в ніч на Юрія піти на коров'ячий брід і набрати в рот води зі сліду корівки, покропити цією водою хреста, зняти із себе одяг і, розіславши його на хресті, вилізти на нього. Після цих дій жінка ставала відьмою, щоправда,  найнижчого розряду, такою, що тільки і вміла відбирати молоко у корів. Відьми вищих рангів могли накликати на людей хвороби, збирати у себе різних гадів, давати їм доручення затримувати дощі, викликаючи посуху, а також уміли приймати подобу різних птахів і тварин або й людську іншого віку чи статі. Відьми найвищої кваліфікації вміли робити все. В ніч на Івана Купала відьми злітались на шабаш, найчастіше на Лису гору до Києва, для польоту.  використовуючи кочергу, мітлу або ступу. Перед такою подорожжю натирались маззю, яка виготовлялась з магічними замовляннями із різного зілля, глини, викопаної під порогом, жаб'ячих лапок, зміїних голів тощо. Шабашем керує відьмак, він може мати різні подоби, але найчастіше — ведмедя з рогами, риб'ячими плавниками, дзьобом тощо. На своїх ігрищах відьми та інша нечиста сила влаштовують дикі оргії, пародіюючи церковні свята, молодіжні забави, б'ються дерев'яними мечами, одним  словом, знущаються з роду людського та віри православної.

 

  • Кого Хуха поспішила попередити, щоб ті заздалегідь розсвітили каганці? 

                                                             (Потерчат)

 

Слайд 4. Потерчата - це загублені діти, які не мають доступу в царство вічного    спокою, а тому постійно перебувають на межі двох світів: цього і того.  Такими межами вважалися  «лихі місця»: цвинтарі,  перехрестя доріг,   болота. У народі

  вірили, що на Троїцькі святки  потерчата літали у вигляді  птаха і просили собі хрещення криками: «Христу, Христу!»  Вважалося, що в таких випадках треба кинути якусь  хустину і назвати ім’я, промовивши: «Хрещу тебе». Після  цього душа немовляти потрапляє в рай. Якщо ж цей обряд  не здійснити до семи років, то немовля перетворюється на русалку або  нявку, стає нечистим духом і завдає людині шкоди.

В Україні розповідали також, що душа потерчати переходить у пугача або лелеку. По семи роках після смерті потерча, так ніким і не охрещене, стає пугачем. На Поділлі думають, що саме тому пугач здебільшого живе на гробовищі і кричить: "По-хо-вав". Відголос цього вірування зберегла й народна пісня: "Ой сів пугач на могилі..."

Ховати нехрещених дітей на кладовищі вважали великим гріхом. Отож , місця для похорону обирали десь за цвинтарем, на перехресті доріг. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Отож,  кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи те місце, люди щоразу  «творили ногами»  хрест, перехрещували потерчатко.

Існував також звичай переступати новонароджених тварин, оберігаючи їх від нечистої сили. Тих дітей, що народились неживими, закопували й під "верхом", де закривали в сінях бовдур — пічну трубу. Це зрозуміло, бо саме димар хати вважали ходом  у потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими. На Закарпатті, щоб не боятися небіжчика-чоловіка, вдова тричі вигукувала його ім'я в піч. У росіян нехрещених дітей було заведено ховати також у болоті: це відображало уявлення про потерчат як про демонічних істот, здатних нашкодити.

Хоронили потерчат і під деревами. Дерево, яке садили на могилі, в уявленнях людей є «світовим древом», що поєднує світ живих зі світом померлих. Із троїцького обряду «завивати вінки» в  Новгород-Сіверському повіті на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним. «Завиваючи» березу, дівчата срібним хрестом окреслюють коло, а під самим деревом залишають поминальну їжу.

         На Волині до потерчат ставилися обережно. Тут вважали поганою прикметою, коли раптом виявиться, що хату побудовано на місці, де колись закопали померлих дітей. Їхні душі, як уже мовилося, весь час літають і просять хрещення. А хто почує їхній голос, має кинути все, що тримав на ту мить у руках.  

               Душі позашлюбних дітей, убитих при народженні, вважали брудними, нечистими; душі шлюбних — білими й чистими. А якщо дитину приймала баба-пупорізка, то душа такого маляти була ще й рум'яною. 

Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого. Отож, коли хто кидає крижмо потерчаті ,— повинен стерегтися, щоб чорт не зробив йому якого зла.

Звичай давати потерчатам імена бачиться значно давнішим за християнський обряд хрещення. Так, згідно з міфологією, створення світу, астральних світил, неба й землі, істот і всіх речей відбулось через їх називання. Дати ім'я — означає дати життя. У випадку з потерчатами — дати життя вічне, прилучити їх до сонму янголів.

 

  • З ким переплутала дячиха свого чоловіка, коли побачила його брудним? (марюкою)

 

Слайд 5. Мара  або Марюка - міфічна богиня зла, хвороб і смерті.  Пізніше образ Мари  уособлював    хворобливий, тривожний, неспокійний  сон.  Мислилася  страшною істотою жіночої статі, нічним привидом, що насідав на сонну людину, а коли та прокидалася, то Мара  миттю зникала.

-         Домовик радів, що в болоті тому не жили хто? (русалка та водяник)

Слайд 6. Русалка - це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя перед-часно.  Русалка — один із найколоритніших персонажів  української демонології, уособлення небезпечно  водяної стихії.

 Це молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні  річок у чудових  кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць, Русалки виходять на берег, чешуть своє довге зеленеє волосся і водять хороводи. Чудовим співом вони заманюють  юнаків чи дівчат, затягують їх у воду і залоскочують.

Подекуди побутувала думка, що Русалкою ставали люди, що помирали на так званий Русалчин великдень.

           Оберегом від них слугували хрест та полин.  Русалки могли жити  також у полях та лісах, де полюбляли гойдатися  на гілках дерев. У різних місцевостях вони мали різні назви  (нявки, лісні, повітрулі та ін.).

 

Слайд 7. Водяник - втілення водяної стихії в образі водяного царя.  Уявлявся в образі старого довгобородого діда, який панує над русалками.

       Водяник— різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, Водяник,  згідно з українськими легендами про створення  світу, походить від чорта. Отож, Бог скинув чорта та злих духів з  неба і кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав «Амінь», то хто де був, там і залишився: у воді - водяник, у  болоті - болотяник, у лісі — лісовик тощо. Проте коріння   вірувань у Водяника  значно глибше — воно випливає з давнього  язичницького поклоніння слов’ян божествам, пов’язаним  із водяною стихією. Водяник  мав вигляд старезного діда,  покритого водоростями, з  довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками та опікувався рибами. Жив здебільшого у вирах річок, коло млинів.

Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей. За народними легендами, водяник — це дужий кремезний чоловік або дідуган із великим черевом та набряклим обличчям. Зазвичай він убраний у білу або червону сорочину. Характерними рисами зовнішності водяника є розкуйовджене волосся та довга борода зеленавого відтінку. Це й не дивно, адже волохатість і довге волосся — ознака всіх потойбічних істот. Подекуди додають, що водяник має риб'ячий хвіст, але найчастіше його не видно. Впізнати ж водяника можна по мокрих слідах, що залишаються там, де він сидів чи стояв. Водяний господар може з'являтись і в іншій подобі: велетенського сома, качура, пса, кота, цапа, ягняти або ж сивого коня. Образові коня в міфології належить важливе місце, бо вважалося, що кінь — істота "погранична", яка поєднує земний світ із потойбіччям. Саме тому нечиста сила так любить коней, і водяник не є винятком. Він краде коней у господарів. Проте, на відміну, наприклад, від домовика (який може заїздити тварину до смерті), водяник забирає її у своє підводне царство й там дбайливо доглядає. Про морських золотогривих кобил згадується і в казках.

Щоб уникнути таких крадіжок, а також здобути прихильність господаря вод, йому в певні дні жертвували коня. Куплену за гуртові гроші тварину кілька днів відгодовували, потім прикрашали червоними стрічками та квітами, голову намащували медом, і опівночі топили коня серед річки. Рибалки та мірошники щороку приносили водяникові у жертву також гусей, хліб, грудкову сіль, варену рибу, здохлятину.

 

7. Бесіда за прочитаним твором

- Скажіть, чи можна навчитися чогось у героїв казки «Потерчата»?

- Яке свято згадано в творі? ( свято Храму)

- Що ви знаєте про це свято?( свято Храму в кожному селі святкують в різний час. Це залежить від того, коли в селі була збудована та відкрита церква. Зазвичай, дату Храму призначає священик , але це обов’язково повинен  бути день  релігійного свята. Всі жителі села готують святковий стіл,  збираються біля церкви, красиво одягнені, читають молитви, співають і, можливо, збирають кошти на пожертвування)

 

          8. Логічна вправа

   - Які світи згадані в творі? ( реальний, потойбічний  або нереальний, духовний)

   - Давайте зобразимо ці світи  кольорами, щоб відповідали вашому розумінню. Думку свою обґрунтуйте.

 

9. Міні-дискусія

Проблемне запитання

  • Чому  вчить нас твір»Потерчата»? (бути добрими та допомагати ближньому)

 

ІV. Закріплення знань , умінь та навиків учнів

  1. Вікторина ( в презентації)

 

V. Підбиття підсумків уроку

  1. Коментар та підсумок вчителя

Отже, діти, треба робити добро, дарувати людям радість, жити в гармонії із собою та природою.

Нас вчили, що життя – це боротьба:

Хтось переміг – у когось чорні дні.

Я ж вірю  в філософію добра:

Як добре Вам, то добре і мені.

 

VІ. Рефлексія

  • А чи насамкінець уроку змінився ваш настрій?
  • Чи досягли ми своєї мети уроку?
  • Давайте ще раз звернемось до «смайликів» і подякуємо кожний сам собі та одне одному за роботу на уроці.

 

 VІІ. Оцінювання учнів

 

VІІІ. Домашнє завдання

Складіть вірша про добро, взаємодопомогу, про «нечисту силу».

 

 

 

 

doc
Додано
25 жовтня 2018
Переглядів
626
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку