Урок " Практичне заняття: «Князь Святослав та його походи»"

7 клас – історія України

Тема. Практичне заняття:

«Князь Святослав та його походи»

Мета: дати об’єктивну оцінку діяльності Святослава, визначити його роль в історії Київської держави користуючись історичними документами та науковими роботами вчених-істориків; об’єктивно оцінювати діяльність князя виявляючи як позитивні так і негативні сторони діяльності. Розвивати творчі, хронологічні та просторові компетенції. Виховувати почуття патріотизму, справедливості, любові до своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

Форма уроку: практичне заняття

Обладнання : настінна карта; портрет М.С. Грушевського(дод.1), князя Святослава(дод 2,3); фото книги М.С. Грушевського «Історія України-Руси»(дод.№4), роздатковий матеріал, ватман, кольрові папірці з наліпками, бланк оцінок (дод. 5)

 Очікувані результати: 

учні зможуть:

- визначати хронологічні межі князювання Святослава;

-  характеризувати внутрішню та зовнішню політику князя Святослава;

- показувати на карті розширення території Київської держави за правління Святослава, напрямки походів князя;

- порівнювати діяльність Святослава з попередниками.

Структура уроку

1. Організація класу до уроку(2% часу)

2. Перевірка домашнього завдання. (12-13% часу)

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок. (12-13% часу)

4. Мотивація, повідомлення теми, мети й завдань уроку. (3% часу)

5. Вивчення нового матеріалу.( 50% часу)

6. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.( 15% часу)

7. Підбиття підсумків уроку. (2-5% часу.)

8. Повідомлення домашнього завдання.( 2-3% часу)

Хід уроку

1. Організація класу до уроку

(На дошці написана тема уроку, розміщенні всі необхідні ілюстрації,  також всі крилаті вислови пов'язані з князем Святославом)

Перевірка готовності учнів до уроку і створення ситуації успіху для подальшої роботи (підібрати асоціації на кожну букву зі слова «урок»).

У- УДОСКОНАЛЕННЯ, УМІННЯ, УСПІХ, УНІКАЛЬНІСТЬ,

     УПРОВАДЖЕННЯ, УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ

Р- РОЗВИТОК, РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ, РОБОТА, РЕАЛІЗАЦІЯ, РИЗИКИ,

     РАДІСТЬ

О- ОПТИМІЗМ, ОБДАРОВАНІСТЬ, ОЧІКУВАННЯ,

К-  КОМПЕТЕНТНІСТЬ, КРЕАТИВНІСТЬ, КОМУНІКАЦІЯ. 

 

2. Перевірка домашнього завдання.

Інтерактивна вправа «Навчаємося разом»

Клас об'єднується в 3 групи за опорними словами: «династія Києвичів», «Віщий», «похід на Візантію», «882–912», «був убитий древлянами», «похід 860 р. на Візантію», «прибив щита на воротах Константинополя», «династія Рюриковичів» та ін.

Група 1. «Князь Аскольд».

Група 2. «Князь Олег».

Група 3. «Князь Ігор».

Завдання учням

Охарактеризуйте внутрішню та зовнішню політику князів. (Учитель аналізує відповіді учнів.)(Також, вчитель роздає учням бланк оцінок, де на кожному етапі роботи учень самостійно виставляє собі оцінку за роботу)

 

 

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

«Коло ідей»

Питання: «Чи можна стверджувати, що політика Ольги посприяла зміцненню внутрішнього і зовнішнього становища Київської Русі?» ( учні висловлюють думки, і приходять до  спільної думки,що політика Ольги відіграла важливу роль у підпорядкуванні племінних княжінь безпосередньо владі великих руських князів і включенні їх теренів до територіальних меж Руської держави. А у проведенні зовнішньої політики Ольга віддавала перевагу мирним засобам урегулювання конфліктів.

4. Мотивація, повідомлення теми, мети й завдань уроку.

             Сина Ольги та Ігоря — Святослава — багато істориків уважають одним із найбільш виразних і характерних особистостей  серед  давніх руських князів.  Інші називають його войовничим ватажком, далекоглядним політиком, мудрим державним діячем, щирим полководцем.

 Ким же він був насправді? Чому на його черепі печенізький князь викарбував такі слова: «Чужої землі шукаючи, свою втратив»? На сьогоднішньому уроці ми спробуємо знайти відповідь на ці  питання, а допоможе нам спадщина «батька української історії» Михайла Сергійовича Грушевського.

 

5. Вивчення нового матеріалу.

Учитель. Історіографія, присвячена діяльності князя Святослава Ігоровича Хороброго, є доволі поширеною. Таким самим є діапазон оцінок діяльності цього князя. Він коливається від позитивних оцінок до повного несприйняття. У науковій спадщині М.Грушевського, зокрема в його фундаментальній праці “Історії України - Руси” подано характеристику князя Святослава, яка вписується у загальноприйняті уявлення істориків про діяльність цього правителя. (Далі слово надається учневі, який підготував коротку біографії М.С. Грушевського (дод. 6)

Учитель. Протягом всього життя М.С. Грушевський писав одну з найвидатніших свої праць «Історія України-Руси», саме з цієї книги ми будемо черпати інформацію про князя Святослава.

Учні діляться на 2 групи і отримують матеріал, який самостійно опрацьовують(дод. 7) :

 

1. група – Особливості зовнішньості та характеру князя. Внутрішня політика Святослава

2. група – Зовнішня політика князя-воїна

Після самостійного опрацювання інформації учні з вчителем а доші заовнють порівняьну табличцю «Позитивне та негативне в діяльності Святослава хороброго»

Позитивне

Негативне

 

(Учні виставляють собі оцінку за даний етап роботи)

6. Осмислення, узагальнення і систематизація знань

Узагальнення проводиться у формі дискусія

«Святослав – визначний державець чи нерозсудливий авантюрист?» Заслуховується декілька точок зору.

7. Підбиття підсумків уроку. (2-5% часу.)

Рефлексія.

1.                  Що нового ми сьогодні дізнались?

2.                  Чи досягли ми очікуваної мети?

(Один із учнів підводить підсумок уроку зачитавши вірш присвячений діяльності князя (дод. 8)

Отже, однозначно, що Великий князь київський Святослав уписав славну сторінку в історію становлення давньоруської держави, він розширив її територію і зміцнив міжнародний авторитет. Таким чином, відомі історики України схиляються до думки, що Святослав був видатною особою, мудрим державним діячем, добрим полководцем, хоча де-коли й допускався помилок як кожна людина.

(Учні підраховують бали, які отримали на кожному етапі роботи)

8. Повідомлення домашнього завдання.

Прочитати §3, відповісти усно на питання після параграфу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 1

Грушевський Михайло Сергійович

Додаток № 2

Князь Святослав

 

 

 

Додаток № 3

Пам’ятник князю Святославу в Запорожжі

 

Додаток № 4

Фото книги М.С. Грушевського «Історія України-Руси»

Додаток № 5

Бланк оцінок

	Оцінка
Перевірка домашнього завдання
Вивчення нового матеріалу
Підбиття підсумків уроку
Активність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 6

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934), політичний діяч, науковець, публіцист

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури належить Михайло Грушевський (1866-1934) — визначний історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч, засновник Української Народної Республіки. Саме з його творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної свідомості й національної гідності народу.

Походив він із бідної родини Грушів, що мешкала у старовинному місті Холм на Чигиринщині. Були це переважно дяки й паламарі. Батько вчителював в місцевій гімназії. Мати походила з родини служителів культу. Коли хлопцю виповнилось 4 роки, родина переїхала на Кавказ. Здобувши домашню початкову освіту, Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії, і вже тоді виявив інтерес до історії, літератури, народознавства. Бажання стати з часом українським істориком та літератором повернули юнака в Україну, де він вступив на історико-філологічний факультет Київського Університету Святого Володимира. Захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки» і дістав ступінь магістра та посаду професора у відомому в Європі Львівському університеті. Відтоді й протягом 19 років діяльність Грушевського була пов'язана з цим Університетом, науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Тут виявились його здібності як громадського діяча.

Науково-організаційну, редакторську, викладацьку, дослідницьку роботу М. Грушевський успішно поєднував із політичною діяльністю. Був одним із засновників Української національно-демократичної партії у Галичині.

Після Лютневої революції 1917 р. створена із представників українських соціалістичних партій Центральна Рада заочно обрала його головою. А в квітні 1918 р. Михайла Грушевського обрали Президентом України.
Але політична ситуація в країні була досить складною, і він вимушений був виїхати за кордон, де цілком зосередився на науковій роботі. На батьківщину політичний діяч повернувся всесвітньо визнаним лідером в історичній науці, якого обрали академіком Всеукраїнської академії наук. Продовжувалась різнопланова науково-дослідна робота, але політичні репресії 30-х років торкнулись й Михайла Грушевського. У ньому вбачали одну з центральних постатей українського націоналізму і тому, хоча ненадовго, але заарештували. Після звільнення, незважаючи на вік та поганий стан здоров'я, вчений багато працював, намагаючись знайти віддушину у науковій праці. Наприкінці 1934 року його не стало. Видатний українець похований на Байковому Цвинтарі у Києві.

Михайло Грушевський належить до тих громадських діячів, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя — самоствердженню свого народу. Пам'ять про нього — вічна, а його наукові праці — невичерпне джерело мудрості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 7

Зовнішня політика князя-воїна

Похід проти Хозарії

Року 964, як свідчить літопис, Святослав вирушив у похід на Оку та Волгу, маючи на меті підкорити Хозарський каганат.

Похід тривав два роки. Протягом цього часу було подолано волзьких булгар та буртасів (мордву), ясів і касогів.

Перед руськими мечами не встояли й найпотужніші фортеці Хозарії – місто Семендер, розташоване на березі Каспійського моря, місто Саркел, що на Дону, та столиця каганату Ітіль, що у гирлі Волги.

Військова присутність русичів на землях Хозарії настільки підірвала сили цієї держави, що відновити колишню велич вона не спромоглася і невдовзі занепала.

Та всупереч гучним перемогам Святослава, мало хто з істориків оцінює його політику щодо Хозарії позитивно. Необхідно зазначити , що, незважаючи на абсолютний успіх цих

походів, М.С. Грушевський дає їм негативну оцінку, говорячи про “дуже шкідні для руської торгівлі наслідки ”

Із занепадом Хозарії кочові орди посунули на Русь.

Відвойовані на сході землі треба було захищати, а сил для того в Руської держави бракувало.

Тож територіальні придбання Святослава по короткім часі було втрачено.

 Перший балканський похід Святослава

Не менш масштабною й так само мало результативною була кампанія Святослава на Балканах. Розпочата 967 р., вона тривала кілька років і складалася із двох походів.

Як уважають історики, до першого походу проти Болгарії Святослава спонукав візантійський імператор Никифор. Обізнаний про вчинений Святославом розгром Хозарії, він прагнув силою руського війська упокорити свавільних болгарських володарів. Водночас чимало дослідників, проаналізувавши перебіг подій, дійшли висновку, що Святослав мав на Балканах і власний інтерес. Здійснюючи активну наступальну політику в південному напрямку, він мріяв про нову великокнязівську резиденцію – поближче до територій, на яких воював. Отож, Святослав упродовж 968 р. швидко просувався землями Нижнього Подунав’я і невдовзі “взявши вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи там, у городі Переяславці, беручи данину…» Такий розвиток подій аж ніяк не відповідав зовнішньополітичним планам Візантії, яка сама воліла володарювати на Балканах. Тому невдовзі Святославові довелося воювати вже проти військ імператора. Не на користь Святославові складались обставини. Влітку 968 р. до Переяславця надійшла звістка про смертельну небезпеку, яка загрожувала Києву: скориставшись відсутністю великого князя та його дружини, до руської столиці підійшли орди печенігів і оточили її.  Святослав змушений був якомога швидше повертатися до Києва. На Дунай він зміг повернутися лише 970 р. За відсутності Святослава на Балканах сталися суттєві зміни: у Візантії на престолі утвердився новий імператор Іоанн Цимісхій, який удався до всіх дипломатичних заходів, аби переконати Святослава відмовитися від його зазіхань на Балкани. Уряд Болгарії уклав із Візантією союзницьку угоду й розпочав боротьбу проти руських залог у дунайських фортецях. Отже, Святославові довелося знову братися до зброї.

Другий балканський похід

На початку походу Святослав підкорив майже всю Болгарію, перейшов через Балканські гори і вдерся до Фракії. Одначе у битві під Аркадіополем Святослав зазнав поразки – першої в житті. Це змусило його повернути на Дунай і закріпитися в Доростолі  (тепер Сілістра в Болгарії). Навесні 971 р. сюди підійшли війська візантійського імператора. Святослав зі своєю дружиною опинився в облозі, яка тривала три місяці.

 

 

 

М.С. Грушевський «Історія України-Руси / Том 1. До початку 11-го віка»

«…промова Святослава в літописі, коли його підступом обступили з переважними силами греки:

„вже нам нема де подітись, волею чи неволею мусимо стати до бою, тож не осоромимо Руської землі, а поляжемо тут кістьми: однаково мертвому нема сорому, а як втечемо, то тоді сором. Не побіжим же, але станьмо міцно, і я піду вперед вас, а як поляже моя голова, тоді самі за себе промишляйте“ [Іпат., с. 45-6]»

 

Врешті знесилені противники погодилися на переговори. Відбувалися вони на найвищому рівні: особисто зустрічалися руський князь і візантійський імператор.За договором 971 р. Святослав відмовлявся від претензій на візантійські володіння у Криму та на Дунаї, візантійський імператор зобов’язувався пропустити русичів додому й надалі ставитися до них як до друзів. Дійшовши згоди зі Святославом, візантійський володар таємно повідомив ханові печенігів Курі, що виснажені тривалим походом русичі повертаються із великою здобиччю додому. У районі дніпрових порогів печеніги перекрили шлях до Києва. Реально оцінивши співвідношення сил, Святослав відійшов до Білобережжя, щоби там перезимувати.  На початку березня 972 р. князь вирушив до Києва. Та біля порогів його атакували печеніги. У бою загинуло багато русичів. Наклав головою і великий князь.

 

Особливості зовнішньості та характеру князя.

Візантійський історик про Святослава

Був Святослав помірний на зріст, не дуже низький, і не дуже високий, із кошлатими бровами та світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, із густим довгим волоссям над верхньою губою. Голова була в нього зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся — ознака знатності роду. Міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла цілком пропорційні. Виглядав він суворим і диким. Одне вухо його прикрашала золота сережка, оздоблена золотим карбункулом і двома перлинами. Одяг на, ньому був білий і вирізнявся лише чистотою.

 

М.С. Грушевський «Історія України-Руси / Том 1. До початку 11-го віка»

Не вважаючи на недовге своє правління (яких-небудь десять літ фактичного правління, або й менше), Святослав належить до найбільш виразних і характеристичних фігур між давніми руськими князями. Роля князя – правителя, голови держави зовсім сходить на другий план перед войовничим ватажком. Се чистий запорожець на київськім столі, і він прегарно схарактеризований з сього боку в класичнім тексті нашої літописи:

„Коли князь Святослав виріс і став чоловіком, почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пард і багато воював. Не возив за собою возів, ні казана, не варив м’яса, але нарізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на углях і так їв; не мав і шатра, а підстилав на спання конячу опону, а в голові сідло, і такі ж були й його вояки. А як ішов на котрий край, сповіщав наперед: „іду на вас!“

 

Внутрішня політика Святослава

Святослав мало дбав про внутрішньодержавні справи. Попервах він доручав їх матері – княгині Ользі, а після її смерті, року 969, уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю – Олегові, а Новгород – Володимирові.

У такий спосіб було утверджено порядок князівського правління, що надавав право володарювати на всій території Руської держави представникам лише однієї династії – Рюриковичів.

Із незначними змінами цей порядок проіснував кілька століть. Він не був якимсь оригінальним винаходом Святослава – так чинили скрізь у середньовічній Європі.

Сини Святослава не уникнули міжкнязівських чвар. Як свідчить літопис, боротьба за владу між Ярополком та Олегом тривала п’ять років, часом загострюючись до справжньої війни, що в ній, врешті-решт, обидва наклали головою.

У вирі тих подій брав участь і наймолодший Святославів син – Володимир. Саме він після смерті Ярополка утвердився у Києві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 8

Був це смілий князь-вояка,

Все в таборі проживав.

І ціле життя відважно

З ворогами воював.

 

Як на кого йшов війною

То казав: «Іду на вас!»

Ненадійно на ворога

Не напав він ані раз.

 

Звоював він печенігів

І над Волгою хазар –

І Болгарію побити

Кличе його грецький цар.

 

Але зле вчинив ти, князю,

Що у городі чужім

Ти осів собі й занедбав

Рідний Київ – батьків дім.

 

Ти сидиш в Переяславці,

А тим часом печеніг

Рідний Київ облягає –

Все валить собі до ніг.

 

Хоч побив ти печенігів,

Знов вертаєшся в чуже;

Грек згодився з болгарином –

Ждуть зі зрадою тебе.

 

Хоч помстив ти зраду грека

Й ворогів чимало вбив –

Мусів ти від переваги

Відступати з тих країв.

 

А стрінувши печенігів,

В лютім бою ти упав,

Ворог з черепа твойого

Мед-вино собі спивав…