. Ще з ХVІ століття думи почали називатися специфічно «русинськими», далі — «козацькими», «українськими» піснями. У 1845 році французький журнал «Британський огляд» зазначив про думи як «найоригінальніший і найбагатший жанр слов’янської поезії». Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі. Серед жанрів героїчного епосу українського народу чільне місце посідають думи
Іван Григорович Кравченко-Крюковський (1815–1885) Народився на Полтавщині, на околиці міста Лохвиця. Батьки були кріпаками поміщика Крюковського, тож співця й прозивали за прізвищем пана. Осліп, маючи 10 літ від роду. Коли він зовсім осліп, то пан вигнав його i сказав: «Ти сліпий, нащо тобі хата? ти у людей де-небудь поживеш». На три роки хлопця відправила вчитися до кобзаря. Кравченко-Крюковський користувався надзвичайною популярністі у кобзарів та лірників. Виконував думи: «Втеча трьох братів з Азова», “Олексій Попович”, “Федір Безрідний-Бездольний”, “Три брати Самарські”, “Сокіл і соколя”, “Проводи козака”, “Сестра і брат”, “Вдова і три сини”, “Самійло Кішка”.
Кобзарський хор«Кобзарський хор» — український музичний колектив, створений у серпні 1918-го року за сприяння Гетьмана Павла Скоропадського під керівництвом бандуриста та синьожупанника Василя Ємця. Хор бандуристів проіснував до березня 1919-го. Це був перший мистецький професійний колектив на Україні. З нього була започаткована нова традиція у бандурному мистецтві − гуртовий професійний спів зрячих артистів у супроводі бандур. Багато з учасників постраждали під час революційних подій, інші емігрували на Захід.
Київська капела бандуристів«Київська капела бандуристів» була сформована і почала діяльність у 1923 під керівництвом учасника колишнього «Кобзарського хору» Григорія Копана. Кістяк її першого складу склали два бандуристи «Кобзарського хору» — Федір Дорошко та Георгій Копан. Обидва за часів Сталінського терору в 1930-х були фізично знищені. В 1925 художнім керівником став Михайло Полотай котрий в той час розпочав навчання в Київській консерваторії.
В березні 1935 р. на основі учасників колишньої Київської та Полтавської капел був створений об’єднаний колектив, який проіснував аж до проголошення другої світової війни в 1942 р. Під керівництцва М. Михайлова капела записала чимало платівок у 1937 р., які стали зразковими. Після М. Михайлова мистецьке керівництво часто змінювалося. Деякі керівники працювали з колективом тільки по два тижні, до арешту. Колектив був розформований, а учасники були мобілізовані. Об’єднана капела бандуристів
В 1946 р. колектив знову був відновлений під мистецьким керівництвом Олександра Захаровича Міньківського. За керування Міньківського капела набуває надзвичайно високого рівня, культури хорового співу. Сучасна назва колективу Націона́льна Заслу́жена Капе́ла Бандури́стів Украї́ни імені Гео́ргія Іларіо́новича Ма́йбороди. Державна заслужена капела бандуристів УРСР
Васи́ль Степа́нович Литви́н (4 червня 1941) — заслужений артист України, народний артист України голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. Сучасні виконавці дум