Урок-проєкт з українознавства "Моє село"

Урок – проект

Тема: «Моє село»

Мета : -   формування почуття любові до рідного села, почуття               

                патріотизму, приналежності до історії рідного села;

            -   збагатити знання учнів про історичне минуле села Веселий Хутір;

            -   розвивати вміння учнів використовувати різноманітні

                      джерела історичних знань (документи, архівні матеріали, спогади

                      очевидців подій);

• виховувати інтерес до історії рідного краю, плекати почуття  

                 патріотизму.

Завдання:

1. Залуч ити дітей до вивчення історії рідного краю,  його довкілля та дослідницької діяльності;
2. Формувати в учнів  активну громадянську позицію;
3. Створити  умови  для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення;
4. Формувати  навички  роботи в групах, співпраці;
5. Формувати  комунікаційні та інформаційні компетентності школярів.
6. Сформувати творчі групи, які працюватимуть у різних напрямках:

Обладнання: карта України, фотографії рідного села,  спогади старожилів села

                                           Хід уроку.

І. Організаційний момент.

     Село моє у кетягах калини

 Сховалося від гомінких доріг

 Веселий Хутір – в садах вишневих хати,

 Мій рідний край і батьківський поріг.

 Живуть тут щирі, працьовиті люди,

 Мого села правдивий оберіг

  Веселий Хутір – в садах вишневих хати,

 Мій рідний край і батьківський поріг.

 Шанують завжди в нас окраєць хліба,

 Що теплим сонцем на долоню ліг.

 Веселий Хутір – в садах вишневих хати,

 Мій рідний край і батьківський поріг

 Летять роки, село все молодіє,

 Йому на користь часу вічний біг

 Веселий Хутір – в садах вишневих хати,

 Мій рідний край і батьківський поріг.

    О. Борисенко, Л. Ткаченко

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Учитель. Діти, у нас сьогодні незвичайний урок – це захист проекту «Село моє». І говорити ми з вами будемо  про  любе серцю, миле і рідне до болю – наше село. Тут народилися наші батьки, діди і прадіди, тут народилися ми. Саме тут, в селі Веселий Хутір, що розташоване 12 км на південний схід від районного центру, проходить наше дитинство. І запах дитинства, спогади про нього будуть поруч з нами все життя, незважаючи на те, як у кожного з нас складеться доля.

    Разом із нашими гостями ми поринемо в  його минуле і сьогодення. Назва нашого села не повторюється, воно одне єдине – Веселий Хутір – наша маленька батьківщина. Хочу, щоб у вас після сьогоднішнього уроку, з’явилися  бажання і потреба ще більше дізнаватися про звичаї і традиції, пов’язані з нашим селом.

Учитель. Дитинства світ… Земля дитинства… Які чудові , теплі слова… Говориш їх і уявляєш батьківський дім, чуєш колискову, яку співає матуся. Немає в житті нічого більш важливого та близького, чим  земля батьків – рідний край.

З чого починається Батьківщина? (Бесіда з учнями)

Учениця

Люблю село.

Спитаєте за що? Й сама не знаю.

Люблю його я дуже, та й  усе.

Можливо що над ним веселка грає,

Що квітнуть вишні.

Й лан дзвінкий росте.

Люблю, напевне, за солодку воду,

За спів пташок,  за голубу блакить,

За простоту і доброту народу,

Що без труда і дня не може жить.

За радість спілкування із землею.

За день погожий й весняну грозу,

За вранішнє сонце над ріллею,

За кришталеву на траві росу.

Люблю його й це серцем відчуваю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любить?

ІІІ.   Розповіді учнів – дослідників  про найцікавіші місця та куточки свого села.

Учень. Рідна земля! Рідне село! Вони зігрівають  душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, манить  до себе, кличе з далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, немає нічого кращого на світі за побачення зі знайомими вулицями, батьківською хатою,  рідним селом.

Учитель.  А чому так зветься наше село? Звідки пішла така назва?  Відповіді на ці питання ми отримаємо, прослухавши наших «дослідників».

Дослідник 1. Із сивої давнини.

 Учень. Села,  як і люди, мають свої біографії. І в кожного вона своя, неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною її красою.

 Веселий Хутір – село Чорнобаївського району, центр сільської ради, розташоване за 12 км на південний схід від райцентру смт. Чорнобай і за 35 км від залізничної станції Золотоноша.

Тут сходилися землі канівецького поміщика В.А. Іванова, григорівського Кононовича, чорнобаївських Неплюєвих, великобурімських – Кантакузіних – Сперанських. Після реформи 1861 року частина поміщицьких земель, скуплена Селянським банком, розпродувалася. В часи столипінської реформи тут виникло багато удільних хуторів.

На землях нинішнього Веселого Хутора уже в 1908 році відоме володіння дворянки Н.Л. Мусман, яка мала конезавод, що забезпечував племінним молодняком і кіньми навколишні господарства. На весь повіт чи й на всю губернію славилися племінні жеребці чистокровної англіканської породи.

 Хутір назвали Веселим, бо хлібосольна його власниця Н.Л. Мусман завжди радо приймала шанованих гостей.

Дослідник 2.  Радгосп „Веселий Хутір”.

 В 1918 році між нинішніми селами Веселий Хутір і Малі Канівці на колишніх землях Мусман, а згодом земства, виникла артіль „Озірна”. З 1922 року вживається назва радгосп або племрозплідник „Веселий Хутір”, при якому була агробаза.

 Перший трактор з’явився в 1926 році, а в 1927 році їх було 6. в 1930 році Веселий Хутір нараховував 97 жителів.

 У 1932 році – це спеціалізоване господарство, підпорядковане „Свиноводтресту”, нараховувало 1657 га землі. Тракторний парк поновився новими тракторами вітчизняної марки ХТЗ. Господарство мало стабільні темпи розвитку. Керівники радгоспу вберегли своїх робітників від голодної смерті 1932 - 1933 рр.

 У 1935 році з’явилися 2 перших вітчизняних комбайни „Сталінець” і „Комунар”. Господарство вже в передвоєнні роки неодноразово представлялося на ВДМГ у Москві.

 На перше січня 1941 в радгоспі працювало 20 тракторів, 3 комбайни, 5 вантажних автомобілів, 1 легковий. Радгосп мав 7 тракторних і 33 кінних плуги, 11 сівалок, 6 сінокосилок, 9 гребок, 2 жатки.

Дослідник 3 . Бойова і трудова доблесть наших односельців

 У червні 1941 року проводилася мобілізація чоловічого дорослого населення. Механізатори – чоловіки залишилися „по броні” у рідному селі і їм належало доглянути і зібрати вирощений урожай. Але в серпні, ще і не зібравши урожаю, одержали наказ евакуювати техніку і худобу на схід.

 Село окуповане фашистами, як і майже весь район, 19 вересня 1941 року. Складними видалися 1946 – 1947 роки. Проте працьовитий колектив радгоспу витримав. У 1947 році врожайність зернових склала 12,5 центнера.

 На свинофермі уже нараховувалося 105 голів свиней, на МТФ – 102 голови ВРХ, на конюшні – 108 голів коней,  різної птиці – 139, вже побудовано новий свинарник, корівник, критий тік, 7 житлових будинків, працювала місцева електростанція. У 1961 році механізована ланка Д.І. Калініченка зібрала урожай кукурудзи по 93 цент/ га на площі 35 га. А ланка Г.І. Жицького – по 72 цент/га на площі 15 га.

 Орденом Леніна були нагороджені М. Каваценко, В. Шаргут, а М.І. Потяга удостоєний вищого звання Герой Соціалістичної Праці за одержання більше ніж по 500 центрів цукрових буряків з гектара.

 70 – 80 роки для господарства були найбільш успішними: майже вдвічі зросла урожайність сільськогосподарських культур, значно зросла продуктивність тваринництва, що зумовило зростання матеріального добробуту трудівників. У цей час вивчався і впроваджувався досвід передових господарств, тісні зв’язки з науково – дослідними установами дали плідний результат, яким захоплювалися делегації із зарубіжних країн: Польщі, Німеччини, Угорщини, студенти з Куби, які навчалися у Золотоноші.

 Успіхи в економічному розвитку сприяли вирішенню питань соціального розвитку, піднесенню освіти, культури, охорони здоров’я.

Дослідник 4. Осередком села є школа. 

Учень. Є на планеті дороге серцю місце – рідна школа. Схиляються до самої землі сиві тополі, тихо кружляє пух споминів. Кожного ранку, мов крихітні гомінкі струмочки, зливаючись у єдиний бурхливий потік, прямують сюди діти. 

 День народження – 1 вересня 1956 року, відкриття закладу. На засіданні райвиконкому 24 вересня 1956 року приймається рішення про перетворення школи в середню.  Веселохутірська середня школа І-ІІІ ступенів навчала дітей з восьми населених пунктів: Бакаєво, Веселого Подолу, Лукашівки, Вишнівки, Новоселиці, Григорівки, Новоукраїнки, Веселого Хутора. В 1973 році було проведено добудову приміщення. 25 років навчальний заклад працював як школа-інтернат. З 1987 року в навчальному закладі навчаються діти лише

с. Веселий Хутір. В лютому 2003 року школа була реорганізована у НВК «Загальноосвітній навчальний заклад - І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад». 28 листопада 2014 року рішенням сесії Чорнобаївської районної ради школі присвоєно ім’я її випускника Володимира Лук’янця, який був ангелом-охоронцем рідної альма-матері, протягом десятків років піклувався про її розквіт. Школа випустила в широкий світ життя 23 випускники, які були нагороджені золотими медалями і 10 випускників - срібними медалями.        

 З 1 вересня 2021 року навчальний заклад реорганізований у загальноосвітню школу І-ІІ ступенів з дошкільним підрозділом.

 Продовжуючи подорож історичним минулим, хочеться зазначити, що за 65 років в школі було проведено 107 тисяч уроків, пролунало 215 тисяч дзвінків, випущено 1432 учні. В її стінах працювало 118 вчителів і 12 директорів.                            Про кожного з учителів, які працювали і працюють у стінах нашого закладу можна розповідати дуже багато. Нині в навчальному закладі освітню діяльність проводять 15 педагогічних працівників, серед них відмінники освіти України Безугла В.О., Домаш Л.Д.; вчителі вищої кваліфікаційної категорії Панасенко Л.І., Ніковська Н.І., Савчук Т.Н., Потапов А.В., Шевченко Г.В.; старші вчителі Рудянчук Р.В., Гуназа О.М..

Навчальний заклад є опорним з питань впровадження євроінтеграційних процесів у навчально-виховній роботі. З 2010 року в НВК діє шкільний євроклуб «Перспектива». Тут учні поглиблюють свої знання про Європу, інтеграційні процеси в країнах континенту, історію, культуру, мистецтво, науку, соціально-економічний розвиток і географію. Члени євроклубу, беручи участь у міжнародних проектах, відвідали країни: Болгарію, Польщу, Австрію, Словаччину, Італію, Угорщину, Словенію, Грецію, взяли участь у параді Шумана (парад євроклубів країн ЄС) в м. Варшава (Польща). Завдяки цьому, учні мали можливість удосконалювати знання з іноземних мов, спілкуючись із живими носіями мов.  Члени клубу «Перспектива» брали участь в міжнародному конкурсі в межах проекту «Залучення молодіжних європейських клубів до збереження історичної пам’яті в України». Євроклуб – один з кращих в Україні, а школа – переможець IV Міжнародного фестивалю педагогічних інновацій.

Ми пишаємося своїми випускниками, учасниками бойових дій на Сході України: Андрусовичем Володимиром Миколайовичем, Андрусовичем Юрієм Миколайовичем, Балдуєвим Максимом Юрійовичем, Волгіним Владиславом Валентиновичем, Круглим Володимиром Миколайовичем, Микитенко Богданом Володимировичем, Мовчаном Сергієм Михайловичем, Січкарем Михайлом Сергійовичем, Стріленко Владиславам Васильовичем, Філатовим Антоном Васильовичем, старшим лейтенантом Мальцевим Євгенієм Вікторовичем.

… А школа наче вулик той гуде, нестримно, звично, як в минулі роки. Нехай до школи кожен знову йде, нехай не затихають у ній кроки.

Дослідник 5. Річка нашого дитинства

У результаті дослідницької роботи було встановлено, що на території села було 7 ставків. Ці ставки існували до середини 70-х років XX століття. В результаті меліоративних робіт, прокладання каналу ці ставки було знищено. У ставках водилося багато різної риби, зокрема: в̓юни, щуки, дзеркальні коропи, лини, карасі. А які різноманітні були земноводні : жовтого, зеленого, жовто-червоного кольору. Місцеві жителі для охолодження молока приходити ловити криничок, яких тепер і не побачиш. Вздовж берегів походжали лелеки, їх було надзвичайно багато. Свої гнізда мостили і по дворах, і біля кузні, на димоході біля школи. А які красиві сірі чаплі. Вони були повноправними господарями тутешніх водойм, поруч з ними літали перепілки, дрохви, жайворонки, кібчики. Діти любили приручати кібців. Невелика глибока балка щороку поповнювалася водою з природних джерел. Біля неї завжди були тварини: лосина з двома маленькими лосенятами приходила втамувати спрагу й відпочити. Вздовж берегів можна було побачити будиночки єнотів. В кущах плавали нутрії, дикі качки, гуси, лиски.

 Береги і луги відзначалися різноманіттям рослинності, зокрема багато росло тимофіївки лугової, незабудок, все пахло деревієм, здалеку було помітно різнобарв’я ірису жовтого, білого латаття. Під розлогим гіллям верболозу прибігали відпочивати дикі кабани цілими сім’ями.

 Перший ставок - це природний ставок, який розташувався недалеко від сучасного току. Біля нього містилися розлогі верби, які нахиляли своє довге гілля просто у воду. Навколо ставка було багато маленьких, жовтеньких квіточок, що своїми пахощами та ароматами причарували б кожного.

 Другий – неглибокий ставочок містився біля сучасного питомника, це ставочок на від міну від першого, не був засаджений вербами, але біля нього паслося багато птахів.

 Всі ставки між собою з’єднувалися протоками. Вже доведено, що це була течія річки Франки, яка протікала з села Франківки через Веселий Хутір, Григорівку, Старий Коврай. Як свідчать перекази, в давні часи річка була повноводною. В ній водилося багато риби, наявність раків свідчило про чистоту води. Коли поля стали обробляти міндобривами і пестицидами зникли раки. Річка поступово мілішала. Відсутність прибережної захисної смуги зробила її зовсім незахищеною. Прибережна рослинність деградує – швидко розростається очерет, що свідчить про забруднення водойм органічними речовинами. Подекуди береги поросли верболозом.

  Ще три невеличких ставки розташовувалися в долині між сучасними полями. Щороку поранений або хворий птах чудово маскувався, ховаючись у траві, тісно притуляючись до землі. Живилися на весні й у літку переважно комахами та безхребетними тваринами, іноді жабами, ящірками, дрібними гризунами.

  Шостий ставок розташовувався біля МТФ. А сьомий це окраса нашого села. І раптом все це зникло. Як, чому? Природа створила для нас це диво, а ми його безпощадно знищили. Для того щоб було більше орної та родючої землі зробили меліорацію усіх ставків. Зникли чудові квіточки, що ніби зірочки дивилися колись на небо. Немає і розлогих верб, що прикрашали їх своїм чудовим зеленим гіллям. Не залишилось жодної тварини, яка населяла водойми до меліорації. 

ІV.  Інноваційні технології.

1. Технологія «Мікрофон» (Діти по черзі добирають прикметники).

Наше село (яке?) мальовниче, маленьке, зелене, гарне, красиве….

2.Робота в парах.

- Доберіть синоніми до слова село.

(селище, хутір, починок, станиця, поселення…)

V. Поетична хвилинка

• Учні читають вірші, написані власноруч.

Учитель.  Ми  люблю своє село і бажаємо йому подальшого процвітання.  Я закликаю всіх: шануйте те місце, де ви народилися, бережіть отчий дім, поважайте тяжку селянську працю, любіть щирі українські пісні, зберігайте народні батьківські традиції, цінуйте хліб і родючу українську землю.

Село було і залишається колискою української нації, оберегом традицій, джерелом народної творчості. Рідна земля завжди була найвищою цінністю для українського населення.

VI.  Підсумок уроку – проекту.

Учитель.

Технологія «Воркшоп»

 - Як називається наше село?

- Чому його так назвали?

- Які в ньому є визначні місця, навчальні заклади, соціальні об’єкти?

- Як змінилося село за останні роки?

- Що можна зробити, щоб воно стало кращим?

- Які люди живуть у нашому селі?

- Чи досягли ми поставленої мети, працюючи над проектом?

- Чи задоволені ви своєю роботою?

 Кожна людина з великою любов’ю згадує свій край, де вона народилася, де промайнуло її дитинство. Згадує батьківську хату, садок, свою школу, вчителів, друзів. Це місце є для кожної людини її маленькою батьківщиною.

 Ми повинні любити і берегти свою країну, гордитися нею. Багата і славна наша земля. І де б ми не були, як би не склалася наша доля – цей куточок землі буде для вас найріднішим, наймилішим, найкращим.

Висновки

В результаті реалізації проекту в учнів формувалися навички творчої співпраці, дослідницької діяльності при роботі  як з архівними джерелами, так і з електронними інтернет – ресурсами; а також навички обробки, структурування знайденої інформації. В рамках роботи над проектом крім бесід, експедицій, використано нетрадиційні форми виховної роботи – воркшоп, віртуальна подорож.

Реалізація проекту забезпечила умови для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення; розкриття творчих здібностей учнів; формування навичок роботи в групах, співпраці; формування комунікаційних та інформаційних компетентностей школярів.

Список використаних джерел

1. Романовська М.Б. Метод проектів у виховному процесі. [Текст]. – Х: Вид. „Ранок”, 2007.
2. Рибальченко І.М. Вас призначено класним керівником [Текст]. – Х: Вид. Група „Основа”, 2007.
3. Пменер Я. Г., Бухвалов В.А. Воспитание личнеости в коллективе [Текст]. – М.: Центр „Педагогический поиск”, 2000.
4. Виноградова Т.В. Книга класного керівника. Автор – укладач Т.В. Виноградова [Текст]. – Х.: Вид. Група „Основа”, 2006.
5. Чорнобаївщина. Написи історії населених пунктів. – Черкаси, 2013.