Урок-реквієм "Чорнобильська трагедія України"

«Чорнобильська трагедія України»

Урок-реквієм

Мета: розповісти учням про Чорнобильську атомну трагедію та про подвиг пожежників, які рятували ЧАЕС; виховувати в учнів людяність, співчуття до чужої біди, дбайливе ставлення до природи.

Учитель. Історія Чорнобиля сягає давніх часів, і перша згадка про нього значиться під 1193 роком. Та ще раніше літописець згадує поселення Стрежів, який вважався найпівденнішим містечком Полоцького удільного князівства.

1193 року в літописі Стрежів уже називається Чорнобилем. Записано: « Князь Вишгородський і Туровський Ростислав – син великого князя Київського. Стрежів став мальовничою північною околицею Чорнобиля. Назву Чорнобиль історики виводять з чорно-білої одежі, яку носили місцеві жителі, а також з чорнобиля (чорнобильника) – одного з видів полину.

Не впізнаю – ні зблизька, ні здаля.

Це ти Маріє, знов ідеш за гробом?

                               Тепер тут зона, а була земля…

         Тут був чорнозем, а тепер – Чорнобиль.

1-й ведучий. Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя – це лячне і моторошне слово Чорнобиль. Важким колесом «прокотилася» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

2-й ведучий. Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

Учитель. Сьогоднішня наша зустріч – наша подяка тим, хто ризикував своїм здоров’ям, життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії , повертав до життя землю, опалену радіацією; це священна пам’ять про всенародний подвиг, який ніколи не зітреться в історії людства.

1-й учень. 1971 р. неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції . 1983 –го року стали до ладу чотири енергоблоки. Взялися за будівництво п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини…

2-й учень

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

 Годинник життя безупинно іде,

 Лиш пам’ять уже пам’ятає

3-й учень

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила та війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

Не рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачене розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра.

Запала тиша…

1-й ведучий.  26 квітня 1986 року. Цей день в історії нашого народу позначений знаком біди . Аварія на Чорнобильській АЕС нагадала про те, що люди не освоїли ту потужну енергію, яку самі породили. Гуде екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки.  (звук дзвону)

2-й ведучий.  Тривогою за майбутнє наших дітей та онуків гуде, стогне дзвін. І найгіршими нотами звучать в його гулі голоси Чорнобиля – катастрофи, яка сколихнула весь світ, примусила здригнутися усе людство, пам’ять про яку незагоєною раною ятриться в душі народу.

4-й учень

26 квітня!.. В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долю і батьків, й дітей.

Виродок створіння ціль страшну таїть,

Поглина сумління, душі нам двоїть.

І вселяє муки неземні,

Присипляє мозок посвистом глухим,

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня! Люди, не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з ним на прю,

Щоб зустріли внуки враннішню зорю!

1-й ведучий. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім видається, найтихішою і найтемнішою і не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром першотравневе свято, можна виїхати до Дніпра відпочити…

 2-й ведучий. Утім, проти ночі з 25 на 26 квітня відлік часу став не мирний, а бойовим і аварійним.  Відлік пішов на хвилини і секунди . О 1-й годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Спалах на Чорнобильській атомній сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, безкорисливість і захланність – усі людські чесноти і пороки, що причаїлись в душах.

1-й ведучий. На запитання Володимира Висоцького: « На чому перевіряються люди, коли війни уже нама?»  -  1986 року можна було відповісти  однозначно: люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля.

2-й ведучий.  Тієї квітневої ночі не було часу дошукуватися причини вибуху, шукати винних. Це зроблять пізніше, а тоді треба було будь –що ліквідувати наслідки аварії. Наш народ вперше зіткнувся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

5-й учень. Із доповідної записки: «Тієї ночі на зміні було 50 осіб. Усі до одного з честю виконали свій громадянській і службовий обов’язок. Підкреслюю: усі вони, перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця, ризикуючи власним  життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань. При цьому ті, хто був на ногах, своєчасно допомогли постраждалим, яких евакуйовували із аварійної із аварійної зони. Виділити когось мені просто неможливо. Всі поводились достойно»

6-й учень. Першими до охопленого вогнем реактора прибули пожежники караулу на чолі із 24-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Із усіх можливих рішень Правик вибрав найкраще – направив свій загін на дах машинного залу, адже в ньому були всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від нього могли перетворитися на бікфордфів шнут – потужний детонатор. У розвідку пішли лейтенанти Правик і Кібенок. Побачивши мерехтливі відблиски, біля яких здувався і тік бітум, Правик зрозумів: графіт. Радіоактивний, розжарений. А полум’я розповзалося покрівлею, жадібно поглинаючи метр за метром. Правик по рації передав «Виклик №3», за яким усі пожежні машини Київської області повинні були негайно вирушити до Прип’яті.

(відео цього виклику)

(виходить Чорнобильська мадонна зі свічкою у руках)

Зойкнула земля чаїним криком:

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

-Йди, синочок: хто ж, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

-Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий: хто ж, коли не ти?

2-й ведучий.  І вони ступили у вируюче полум’я, у ту смертельну радіацію. І за наказом командира, і за наказом совісті.

1-й ведучий.  Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому енергоблоці станції. Сьогодні ми називаємо їх «шеренгою №1».

2-й ведучий. На допомогу примчав і начальника пожежної частини майор Леонід Телятников. На той час він був у відпустці. Він прибіг до станції через прохідну з іншого від пожежних машин боку, і побачена картина приголомшила його: відкритий реактор, а згори, над його смертоносним диханням, на величезній висоті метушились маленькі постаті.

1-й ведучий. Зруйноване апаратне відділення четвертого енергоблоку. Із тріском палала величезна площа – покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Навкруги, разом із вогнем, вирував задушливий дим. Киплячий бітум пропалював взуття, одяг, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, спеки, болю, утрачали сили, непритомніли.

(пісня?)

2-й ведучий. Ціною життя відважних і безсмертних третій реактор було врятовано. О 5-ій годині ранку пожежу за допомогою прибулих пожежників було ліквідовано.

1-й ведучий.  Станцію врятовано. 28 героїв затулили її собою. Шестеро загинуло, але увійшли у безсмертя, грудьми закривши мільйони людей.

2-й ведучий.  Уже 30 років, як заснули вони на підмосковному Матинському кладовищі. Скромні плити вічно нестимуть їхні імена: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Володимир Тишура, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Микола Титенко.

1-й ведучий. Їх було шестеро. І всі пожежники. Лише сьомий – Володимир Шевченко – кінорежисер.

Учитель.  – Ніяких сигналів про небезпеку жителів Чорнобиля і Прип’ять ще майже добу нічого не знали. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію Прип’яті, а в місті проживало 50 тис. жителів. За дві години людей вивезли. Евакуйовано зі всього району Чорнобиля понад 200 тисяч осіб. Ніхто ж не думав, що це назавжди…

(перегляд відео )

1-й ведучий. Про загальну кількість людей, які померли згодом, офіційно не повідомляли. Сьогодні ми вшановуємо всіх хвилиною мовчання…

(хвилина мовчання)

Учитель. Піднявши руку на природу, ми стали поколінням самогубців, що зневажали святині народу, які оберігали одвіку. Уперше в історії ми стали поколінням грабіжників дітей і онуків, убивцями нащадків. Тож сьогодні мовчати не маємо права. Думаймо про майбутні покоління. Не будьмо тими, про кого ще великий Кобзар сказав: «як братія мовчить собі, витріщивши очі, як ягнята…». Час схаменутись, інакше пізніше, можливо, не буде вже кого рятувати.

Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

Бо більш не буде вороття.

Може, скоро-таки омине

Зла недоля земну цю раїну.

Буду я чи не буде мене,

Боже милий

Врятуй Україну.