2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Урок – реквієм Голодомор 1932-1933 років в Україні

Про матеріал

Цей матеріал допоможе закріпити знання учнів 10, або 11 класу, які проводять урок, та викликати інтерес до теми у більш молодших учнів, які будуть слухачами. У всіх учнів формувати щирі людські співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянської відповідальності за його майбутнє. Матеріал пропагує інтерес до предмету історірії України

Перегляд файлу

Новгородківська ЗШ I-III ступенів

 

 

 

 

 

 

 

Урок – реквієм

Голодомор 1932-1933 років в Україні

Підготувала: Панкова О. В., учитель історії та правознавства, спеціаліст вищої категорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

Мета. Закріпити знання учнів 10, або 11 класу, які проводять урок, та викликати інтерес до теми у більш молодших учнів, які будуть слухачами. У всіх учнів формувати щирі людські співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянської відповідальності за його майбутнє.

Обладнання. 1. Стіл з рушником, п’ять колосків, свічка. 2. Символічний плакат, який малюють учні. 3. Записи класичної музики, або виконання уривків класичної музики дітьми на піаніно.

Вступне слово вчителя. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина, чи весь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповіді на питання: що з нами стало? Чому стало? Як стало? Минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішнього і прийдешнього поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, можна прикопати в глибинах сховищ викривальні документи, можна замести сліди злочинів, можна просто переписати історію на догоду диктаторам. Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стає явним. Зараз саме такий час, коли зникають білі плями історії. Однією з таких плям, до недавнього часу, був Голодомор 1933 року. Хліб-це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб-це забрати життя, це скоїти злочин проти народу. Про цю трагедію ми будемо говорити. Ми повинні говорити так, як на душі лежить. А ви, слухачі наші, відкладіть думки різні, відкрийте своє серце. Хай воно слухає.

Уривок з музичного твору.

Рядком поезії

1-й учень. Неврожай від Бога, а голод від людей. ( Народна приказка)

2-й учень. На вулиці лежить хлопчик років 10-ти. Повз нього йдуть люди:

 « О, цей вже помер».

3-й учень. Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене набік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній - озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

                                       (Микола Замига)

Група учнів.

1-й учень.

Не сьогодні це сказано:

Час народжуватися і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

2-й учень. Літа 7441-го від створення Світу (літа 1933 р. від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни ніс уші, ні потопу, ані моровиці.  А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не зна скільки тоді невинного люду зійшло в могилу- старих, молодих і дітей, і іще не народжених – у лоні матерів.

3-й учень. Сонце сходило за вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

4-й учень. Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліпсичні видива, спів мірні хіба що з картинами Страшного Суду.

5-й учень. А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні, пам’ятають інше.

6- й учень. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від батька, ані від матері, а так, у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

7-й учень. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того,  що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

8-й учень. Тож пом’янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії.  Пом’янімо і знайдемо в собі силу пройти  за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все , що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

9-й учень. На сьогодні це сказано. Час говорити! Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. (Уривок з музичного твору)

 

 

Дискусія.

Питання з залу. А я вважаю, що говорити про голод-це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ну капне сльоза, ну на душі стане важко. І що?  Ми повинні дивитись у завтрашній день, а не озиратись назад. І що з таким настроєм ми зможемо зробити? Тільки сумувати і все?.

Вчитель. Звертається до залу з пропозицією висловитися. (Вислухати одну – дві думки, коли будуть).

Учень. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, у сьогоденні та у майбутньому. Дорога у майбутнє лежить через минуле., зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди сьогодні не зроблять вірних висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож озиратися треба,  і щоб поплакати, бо це каяття, а головне – щоб зрозуміти.

Погляд історика.

Розберемось у причинах голодомору.

Група учнів.

1-й учень. Більшовики почали свою діяльність з Декрету про землю. Селяни почали вірити у вільне, заможне  життя. Але скоро була запроваджена продрозверстка – у селян силою забирали хліб. По селах нишпорили продзагони під охороною військових частин.

2-й учень. На «зелену» неділю 1920 р. жителі Борисполя на  Київщині  підняли повстання проти радянської влади, проти хлібовикачки. Повстання було придушено, спалено 500 дворів, повстанці були розстріляні, а поранені – добиті. Але свої дії більшовики мотивували тим, що хліб був потрібний, щоб відбити напад інтервентів.

3-й учень. Та ось війна закінчилась. Щоб утримати владу в руках, більшовики пішли на нові економічні заходи – це нова економічна політика (НЕП). Вони ніби відмовилися від того, що вже завоювали. Відроджувалась приватна власність, кооперація, товарно-грошові відносини. Поволі почалася стабілізація економіки, але для відродження села потрібно було десятки років, щоб селянин перепочив, звик до нових умов господарювання, зробив вибір. Адже селянські господарства мали різний рівень розвитку. Заможні тяжіли до кооперативних товариств. Найбідніші створювали комуни, артілі, щоб вижити. Але тоді ніхто і не думав про усуспільнення  засобів виробництва.

4-й учень. Але над непом нависла загроза. Більшовикам було потрібно багато хліба. Вони приступили до індустріалізації – побудови великих заводів, фабрик, електростанцій. А після ліквідації великих господарств основними виробниками хліба були самостійні селянські господарства. Продуктивність в них була низька. Не кожна сім’я могла продати хліб. До того ж держава платила за хліб в два рази менше ніж на ринку.

5-й учень. Союзний уряд не задовольнили темпи хлібозаготовок в Україні. Український хліб переважав у  зерновому експорті заготівлях царської Росії. Більшовики зберегли цю тенденцію, але знищили головних виробників хліба. Поміщики колись давали по 300 млн. пудів хліба, цього вже не було. Куркулі до війни давали 650 млн., а тепер – 120 млн. пудів. Колгоспи – тільки 14 млн. пудів. То де взяти хліб, та швидше? Повернулися до випробуваного способу – розверстка. 30 грудня 1927 року до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП(б) Молотов, який вимагав від ЦК КП(б)У формування темпів хлібозаготівель. Був встановлений план для України – 265 млн. пудів.

6-й учень Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання плану хлібоздачі  їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентаря. Уряд України, аби вислужитися перед своїми московськими покровителями, запевняв їх, що Україна може не 265, а 272 млн. пудів  дати. Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на «чорний день». Хлібозаготівля пробуксувала. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання проблеми – масова колективізація.

7-й учень. Спочатку було слово. І було те слово – колективізація, а за ним іще довга шеренга слів чужинців – агітація, контрактація, конфіскація, екзекуція, реквізиція,експропріація, ліквідація… Сільська влада почала погрозами і тортурами домагатися від селян їх вступу до колгоспу. Сталінська колективізація підвела селян до страшної Голгофи. Уздовж кордону України, де вмирали цілі села, де живі не встигали ховати мертвих, були виставлені збройні заслони. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. На шістнадцятому році революції, при владі, що називала себе народною, на родючій землі, без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби. (Уривок з музичного твору)

Погляд свідків

Вчитель.  Говорять свідки тих страшних подій.

Група учнів.

 

1-й учень. Я говорю від імені Олени Федорівни Нагорної, 1910 р. народження з с. Роздори, Пологівського району.

Боюся я заводити розмову про таке. Бо після голоду був 1937 рік. У нас чорний ворон їздив, клював людей… А в голод померло троє моїх синочків – Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Боже ж ти мій! Та ніхто не допоміг – ні Бог, ні сільрада – попухли мої дітки. В сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла через них. Люди не треба забувати лиха, не треба…

2-й учень. Зі спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 р. народження з с. Хоцьки.

Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти попадали на долівку і давай їсти ту кашу з-під чобота.За нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями для померлих, по кілу хліба.І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам’ятав одну дівчинку років 9 – 10.  У неї були білі кіски і сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому. Я ще пам’ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками – просили, та й задубіли.

3-й учень. Свідок Спаська Єлизавета Митрофанівна.1905р. народження з с. Катеринівка.

Я з 12 літ – сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилася з ранку до ночі. Вже була в нас корова, пара коней та четверо малих діток. Та страшний день не обминув мою хату. Прийшло п’ять чоловік, забрали коней та корову. Я стала плакати і кричати, умовляти, щоб не брали корови, бо діти малі помруть. Та один з них лише вдарив мене по лиці, щоб не кричала. Забрали все, що було у дворі, у конюшні. В хаті, крім дітей, брати було нічого. Забрали все зерно – і те, що було для харчу і те, що для посіву. І так лишились ми з малими дітьми в холодній хаті взимку1933 р.  Не можу збагнути – які ж ми були куркулі?

4- й учень. Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921 р. народження з с. Топчине на Дніпропетровщині. Тільки тепер маючи своїх дітей та онуків, я розумію той біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не трплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років 12-ти. Вона кудись йшла, але впала коло дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини – безкровні рани, з яких текла рідина. В ранах копошились дрібні білі черви. То був останній день коротенького Лізиного життя. Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. І страшно думати, що відійде покоління, яке пам’ятає жахи того 33-го року. Спасибі тим, хто відроджує правду.

5-й учень. Зі спогадів Гуменюка Петра Даниловича, 1923 р. народження з м. Тернополя.   …нарешті дозріла пшениця, але на трудодень колгоспникам видали по 300 грам зерна. Ми  , діти, ходили в поле збирати колоски. Це вважалося розкраданням соціалістичної власності. Безглуздя, колоски проростали, але ніхто не мав права їх збирати. Вартові ловили порушників, на яких заводили судові справи.

6-й учень. Свідок Бойчук Петро Кирилович з с. Романів Хутір на Віниччині. Я лікар. І цілком природно, що я дивлюся на трагедію голоду не лише очима малої дитини, яка трохи не вмерла від голоду, Я запитую себе як лікар, чому добрі люди під час голодомору втратили людську подобу і дійшли до канібалізму.  Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур  виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, стимульована голодом. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втрачали розум. Я переконаний, що всіх, хто мордував людей голодом, треба судити пам’яттю закатованих.

Уривок з музичного твору.

Дискусія.

Питання з залу. Які наслідки голоду? Скільки людей загинуло? Чи це встановлено?

1-й учень. Голод поклав у сиру землю від 3.5 до 9 млн. селян. Третина померлих-діти, які не дали нащадків.

2-й учень. Наслідки голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.

3-й учень. Більшовики вчинили розселення. Це страшне явище, що означає байдужість селянина до землі, втрату ним свого коріння. Селянин перестав бути господарем на землі. Це одна з причин кризи в економіці і сьогодні.

4-й учень. Наслідки голодомору-це ы великі духовні  втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян,  яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.

5-й учень.  І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким пришивали куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало – все це винищувалося з корінням.

Вчитель. Підсумовуючи все це скажу,що всі ці наслідки мають одну назву – геноцид. Раніше казали тільки про геноцид фашистів. За нормами міжнародного права геноцид – це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками. Геноцид – це створення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення населення. Сталін, Косіор,  Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник – творці геноциду. Але  геноцид Гітлера осуджений Нюрнбергським процесом, а ми й досі ходимо по вулицях, які носять імена творців геноциду проти українців.

Питання з залу. А от колгоспи? Чи потрібно було їх створювати? Це наша помилка?

1-й учень . Колгоспи не помилка, коли б їх створювали ті, хто хотів. Міцним хазяям там нічого було робити, коли б їх силою не загнали. А по-друге, колгоспи ніколи не мали самостійності в господарюванні. Не колгоспи були помилкою, а встановлення більшовицького диктату над ними. Помилка, що не здоровий глузд, не вікова мудрість селянина керували колгоспами, а тверда рука влади.

Питання з залу. У мене таке питання. Хліб зараз коштує дорого. Ціни ще виростуть. Хліб це зараз основна їжа багатьох. То чи не жорстоко говорити про голод минулий, коли ми не застраховані від нового?

2-й учень. Про це важко говорити. Але в Україні на селі мало що змінилося. До останнього часу існували колгоспи. Селяни не поспішають розпочинати самостійне господарство на землі, бо віри владі бракує, економічні умови дуже складні, а багато селян просто втратили охоту до праці. Поки влада буде топтатися з реформами на місці, суттєвих зрушень на селі не буде. І в нашому добробуті теж.

Вчитель. Що ви знаєте про проходження сучасної аграрної реформи? (Вислухати декілька думок з залу).

Уривок з музичного твору.

Дума про голод.

1-й учень. Кобзар Єгор  Кузьмич Мовчан жив у с. Велика писарівна на Сумщині. Якось у Харкові на базарі він заграв свою думу про голод в Україні. Зараз якийсь агент схопив його за руку і потяг у міліцію. Спасибі, люди відбили. Потім він співав її по селах та хатах. Люди плакали, слухаючи кобзаря. То  були шістедисяті роки, початок застою. На голод в Україні накладено було політичне табу. Але думи записали і ризикуючи зберегли. Уривок з думи, а вона дуже довга, дасть вам уяву про цей твір.

Група учнів. 

Дума про голод.

1-й учень.

В 33-му году

Їли люди лободу.

Пухли люди з голоду.

Помирали на ходу.

2-й учень.

 Отощали усі люди.

Падали, як мухи,

Кропивою-лободою не наповниш брюха…

Гей, гей! – не наповниш брюха!

3-й учень.

Хліб качали, вимітали-

Весь народ сумує

А великий голова

Мов би і не чує

4-й учень.

Він укази іздає:

Продналог давайте,

Де хочете, там беріть,

Хоч з нігтів колупайте.

5-й учень

А у СОЗі при дорозі

Роздають макуху – Хочеш жити –

Йди до СОЗу,

Бо впадеш без духу.

Гей! Гей! –

Бо впадеш без духу.

6-й учень

Пролилися на Вкраїні

Великії сльози,

Як «великий голова»

Гнав народ у СОЗи.

7-й учень

Отаке-то, добрі люди,

Зчинилося лихо:

Побив голод мужиків –

Сидіть у СОЗі тихо…

Гей! Гей! –

Сидіть у СОЗі тихо

          ( 1967 р. Мовчан)

Завершення.

1-й учень. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять.

2-й учень. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.3-й учень.

3-й учень. Мертвим болить. Без віри в це немає людини!

4-й учень.З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар  гріха з душі спадав.

Вчитель. Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують – пам’ять і віра.( Уривок з музичного твору). Запалена свічка переходить із рук в руки і ставиться на столі, біля колосків, пов’язаних чорною смужкою.

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Струкевич О.К., Дровозюк С.І., Котенко Л.В.)
Додано
8 червня 2018
Переглядів
632
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку