Урок-реквієм на тему:"Роковини трагедії Бабиного Яру"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок-реквієм

Тема: Роковини трагедії Бабиного Яру

Мета:

•               розкрити зміст подій, пов'язаний з трагедією в Бабиному яру;
•               продовжувати формувати основу культури міжнаціональних відносин у суспільстві, вчити співчувати та допомагати ближньому;
•               виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших.

Обладнання: комп’ютер, проектор, екран, мультимедійна презентація

Хід заходу

Слайд №1.

Вчитель:

Українська та світова спільнота у вересні відзначає річницю початку подій у Бабиному Ярі, що є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами яких стали мільйони людей. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян. 

Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, було знищено більше 30 тисяч євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100000 осіб.

Українська держава та громадськість приділяє велику увагу вивченню історії Голокосту та інших геноцидів, формуванню в українському суспільстві атмосфери толерантності, міжнаціональної та міжрелігійної злагоди та порозуміння.

Україна стала першою державою на пострадянському просторі, яка включила теми "Голокост" та "Бабин Яр", як обов’язкові, до освітнього процесу.

Річниця трагедії Бабиного Яру є нагодою не тільки згадати жертви війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, виховувати молодь на прикладах взаємоповаги між народами, духовного подвигу заради рятування життя людей. 

Бабин Яр…..Що ж то за місце таке страшне, яка історія його виникнення? 

Сл. №2.

Ведучий 1: Бабин Яр —  величезне урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Ведучий 2: Існує декілька версій виникнення саме цієї назви.

Сл. №3

Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі, жінка-шинкарка, («баба»), продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба

Сл. №4

Ведучий 1: Другий варіант …

Бабин Яр - величезне урочище на околиці Києва, Куренівці. Колись там протікав широкий струмок, в якому місцеві жінки прали білизну, звідси й така назва.

Сл.№5

Ведучий 2: Це вже потім у Бабиному Яру стали розстрілювати військовополонених, підпільників, циган та інших людей, які провинилися перед третім рейхом.

 Сл.№6

Ведучий 1: Фашисти вирішили почати ці розстріли 29 вересня 1941 року, цинічно приурочивши їх до єврейського релігійного свята  Судного дня.

Сл.№7

Ведучий 2: Тоді ще не було на озброєнні в катів ні душогубок, ні газових камер, ні крематоріїв в таборах смерті. І тому вся акція проводилася вручну - за допомогою кулеметів. І вбивці виконували цю роботу діловито, з німецькою педантичністю і з обов'язковими перервами на обід і вечерю, приготуванням на вогнищах кави.

Сл.№8

Ведучий 1: Ця робота зайняла в них цілих 3 дні - по 1 жовтня. І за ці дні було розстріляно 33 тисячі 771 єврей, в основному люди похилого віку, жінки і діти.

Сл.№9

Ведучий 2: Чому ж так багато київських жителів-євреїв не виїхали з міста перед приходом німців? На це були абсолютно різні причини. Одні просто не змогли, або не встигли виїхати, інші не хотіли кидати людей похилого віку, або хворих батьків. А були й такі, що наївно вірили в порядність окупантів, посилаючись на досвід спілкування з ними в 1918 році, коли німці вели себе в Україні цілком лояльно.

Сл.№10

Ведучий 1: Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організовувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу – Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки – 2,5 км, завглибшки – від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу – розстріл.

Ведучий 2:  По місту було розклеєно близько 2 тисяч оголошень. Більшість з тих, хто прийшов, становили жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано в армію), крім євреїв, були представники інших національностей з інтернаціональних сімей.

Сл.№11

Ведучий 1: Окупанти надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не дізналися про страти. Було вжито необхідних заходів щодо забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Містом поширили дезінформацію – поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі, влаштовані НКВС 24 вересня 1941 року в центрі міста, від яких постраждало 940 будинків, зокрема й увесь Хрещатик.

Ведучий 2: Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв прибули в призначений час.

Сл .№12

Ведучий 1: Вкінці вулиці було влаштовано пропускний пункт, за яким перебувала прихована з боку канцелярія. По черзі за пропускний пункт відводили 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою палиць заганяли людей в проходи з насипу на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю знаходився кулеметник. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Сл.№13

Ведучий 2: Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Абсолютно голі чоловіки, юнаки, дівчата, люди похилого віку і діти, під наглядом охоронців, ставали на край глибокого рову і їх розстрілювали з кулеметів

Сл .№14

Ведучий 1: Коли Гітлер прийшов до влади і оголосив євреїв поза законом, піддав їх насильству, світ не протестував. Це була чужа біда. Навіть коли фашисти захопили пів-Європи, дехто вірив, що репресії в основному поширюватимуться на євреїв. Так воно спочатку й було. Щоб спонукати націю до війни, потрібен ворог, якщо такого немає, – його необхідно вигадати. Так Гітлер об’єднав Німеччину запальною ненавистю до єврейського населення.

Сл.№15

Ведучий 2: Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, пунктами для тимчасового утримання використовували приміщення військових гаражів. За два дні, 29 – 30 вересня 1941 р., зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля за участі частин вермахту (6-ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського розстріляли в цьому яру 33 771 особу – практично все єврейське населення Києва. До 11 жовтня 1941 року було розстріляно ще близько 17 000 євреїв.

Сл .№16

Ведучий 1: Бабин Яр також став місцем розстрілу п'яти циганських таборів. У загальній складності, в Бабиному Яру в 1941-1943 було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Євреї-ув'язнені, яким німці наказали спалювати тіла в 1943 році, стверджували про 70-120 тис.

Сл.№17

Ведучий 2: Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі відбувались і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». Упродовж 1941 – 1943 років у Бабиному Яру було розстріляно 621 член ОУН (фракція С. Бандери) і серед них відому українську поетесу Олену Телігу. 

Сл.№18

Ведучий 1: Олену Телігу, її чоловіка Михайла, а також чимало інших активних діячів  було заарештовано, а після численних допитів розстріляно в Бабиному Яру. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка».

Сл.№19

Ведучий 2: Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з’явилися на збірний пункт. Чимало з них перебували у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось переховувався в сусідів, знайомих, діставши документи на інше ім’я. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому, подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто-густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.

Вчитель:

Лікар Марія Євтухова працювала в клініці на бульварі Шевченка, де був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов’язані з пораненнями.

Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу-лікаря єврейку Куперман: персонал лікарні по кілька місяців переховував її, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім ще довго працювала в клініці.

Чимало єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку № 1 по вул. Керосинній поміж сотень малюків увесь період окупації перебували Ліда і Вова Пронічеви – діти акторки Київського лялькового театру Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався після розстрілу в Бабиному Ярі.

Сл.№20

Ведучий 1:  У місті було запроваджено надзвичайний стан, життя людей суворо регламентувалося: перебування на вулиці було можливим лише в певний час, без спеціальних перепусток за межі міста виходити не дозволялося. Заборонялося надавати притулок людям, які живуть у певній місцевості. Аби залякати людей, у місті розклеювали різні накази, за невиконання яких погрожували розстрілом.

Сл.№21

Вчитель:

Комендант міста К. Еберга наказав опублікувати кілька оголошень про розстріл заручників за акти саботажу. В оголошеннях було зазначено, що «кожен житель Києва відповідальний за кожний акт саботажу і що за кожний випадок підпалу чи саботажу буде розстріляно жителів міста».

Сл.№22

Ведучий 2: З метою увіковічення пам’яті про євреїв, жертв нацизму, за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Ядва-Шем» та Зал Пам’яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам’ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в’язнів таборів смерті.

Сл.№23

Ведучий 1: Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Ядва-Шемі на Горі Пам’яті в Єрусалимі.

Сл.№24

Ведучий 2: На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23 788 осіб (за даними «Ядва-Шем» на 01 січня 2011 р.), вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення попри фашистський терор зберегти найкращі моральні якості людини.

Сл.№25

Ведучий 1: Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було в Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.

Понад 600 людей, які стали Праведниками України, розшукали Дмитро Омелянюк та його сестра Лідія Кушко, яка проживає у Рівному. Під час війни Дмитро Омелянюк разом із батьками також рятував євреїв. Його батько Степан і мати Марія стали одними з перших в Україні Праведників світу.

Ведучий 2: Але врятованих було мало, дуже мало. Так давайте хвилиною мовчання вшануємо пам'ять тих, кого-таки поглинув страшний Бабин Яр.

Сл.№26

Хвилина мовчання

Сл.№27

Ведучий 1: Давайте пройдемо місцями пам’яті жертв Бабиного Яру, подивимось, де і як вшановують загиблих та пам’ятають про страшні осінні дні 1941 року.

Вчитель: Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартири, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейської залишилося незабудованим – як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.

Ми вивчаємо Бабин Яр не для того, щоб підкреслити чиюсь національну значимість, а для того, щоб ніхто і ніколи не забував газових камер, жахливих медичних експериментів над живими людьми, сотні великих та малих бабиних ярів.

Ми вивчаємо Бабин Яр, щоб не зрадити нашу пам’ять, яка стікає кров’ю, щоб зробити неможливою реабілітацію фашистів, нацистів та їхніх поплічників.

Ми вивчаємо Бабин Яр, тому що хочемо, щоб всі почули правду про мужніх борців з нацизмом.

Ми вивчаємо Бабин Яр, щоб із вірою та надією дивитися у майбутнє.

Ми вивчаємо Бабин Яр, тому, що це була трагедія всього українського народу.

Бабин Яр болітиме нам до скону. Бабин Яр болітиме нашим дітям, нашим онукам, нашим правнукам. Бабин Яр – це наш вічний біль. Бабин Яр – це наша незагойна рана.

Слайд №28 (відео)

 Дякуємо всім за увагу. До побачення.

Слайд №29