Урок «Роль фізичної культури і спорту в житті людини і суспільства»

 

Всесвітня історія.11 клас

 

 

Тема. Роль фізичної культури і спорту в житті людини і суспільства

 

Мета для учня:  тлумачити та застосовувати поняття і терміни; характеризувати основні тенденції в розвитку фізкультури і спорту в післявоєнному світі ; працювати з поняттями «фізична культура», «спорт», «олімпійський рух»; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, критично мислити, висловлювати свої судження,виділяти головне в перебігу подій;продовжувати розвивати навички складання порівняльних таблиць; працювати з різними історичними джерелами; сприяти гармонійному розвитку особистості ; виховувати в учнів зацікавленість історією.

Очікувані результати. Після уроку учні/учениці зможуть:

•                називати основні дати , поняття та подіїї;
•                аналізувати основні тенденції в розвитку фізкультури і спорту в післявоєнному світі;
•                характеризувати результати спортивних досягнень 2-ої половини
  ХХ – ХХI ст.;
•                складати порівняльні таблиці;
•                працювати з додатковими історичними джерелами.

Обладнання: підручник, презентація, додаткові історичні джерела.

 

 

Хід уроку

 

1. Організаційна частина.
2. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань.

 

1. Дайте відповіді на питання

1. Назвіть основні тенденції розвитку освіти другої половини XX ст.?

2. Які проблеми розвитку освіти існують сьогодні в світі?

3. Поясніть взаємозв’язок між освітою і розвитком науки?

4. У чому полягає особлива соціальна роль кіномистецтва?

5. Які основні досягнення музичної культури в 2-ій половині XX - початку XXI ст.?

6. У чому полягає феномен рок-культури?

 

2. Заповнити таблицю «Основні жанри сучасної культури».

 

Жанри	Представники	Характерні ознаки
Реалізм	У. Фолкнер, Е. Базен, Л. Арагон	Зображення актуальних соціально-політичних та морально-психологічних проблем
«Соціалістичний реалізм»	М. Шолохов, О. Толстой, О.Фадєєв	Відсутність багатобарвності. Прикрашання історії
Антисоціалістичний реалізм	О. Солженіцин, Б. Пастернак, А. Платонов	Викриття вад тоталітаризму та пошуки літературних і художніх засобів боротьби проти нього
«Міфологічний реалізм»	Габріель Гарсія Маркес	Міфологічне зображення реальності. Зображення у творах реальних диктаторських режимів останніх десятиліть Латинської Америки
Екзистенціалізм	А. Камю, А. Мердок	Пошук абсолютної свободи. Проповідування абсурдності життя
«Драма абсурду»	С. Беккет	Фатальна самітність, песимізм, безглуздість слів та вчинків
«Антироман»	Ф. Саган, Н. Саррот	Відмова від логічної та психологічної послідовності у розвитку сюжету
Масова культура
Детектив	А. Крісті, Ж. Сіменон
Наукова фантастика	А. Азимов, Р. Д. Бредбері	Протест проти «машинізації» людини. Захист свободи вияву «природних почуттів»

 

 

3. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети уроку.

 

Робота з цитатами.

Опрацюйте цитати. Спробуйте зрозуміти основний їх зміст:

- Потрібно, щоб до фізичних вправ прилучилася кожна людина.Без цього немислимі ніякі розмови про здоровий спосіб життя. (Микола Амосов);

- Серйозний спорт не має нічого спільного із чесною грою. Серйозний спорт - це війна мінус убивство. (Джордж Оруелл);

- Спорт стає засобом виховання тоді, коли він улюблене заняття кожного. (Василь Олександрович Сухомлинський);

- Фізична освіта дитини є базою для всього іншого. Без правильного застосування гігієни в розвитку дитини, без правильно поставленої фізкультури й спорту ми ніколи не одержимо здорового покоління. (О.В. Луначарський);

- Спорт стає улюбленим предметом міркування й незабаром стане єдиним методом мислення. (В.О. Ключевский);

- Перемоги, які досягаються легко, небагато коштують. Тільки тими з них можна пишатися, які є результатом завзятої боротьби. (Бігер Генрі Уорд);

- Спорт чудовий імпровізацією майстерності. (Георгій Александров).

 

Які висновки можна зробити з наведених висловів?

 

4. Вивчення нового матеріалу.

 

У країнах зарубіжного світу друга половина XX ст. позначена розвитком фізичної культури - складової загальної всесвітньої культури, спрямованої на оздоровлення людей, підвищення їх працездатності і довголіття. Автоматизація виробництва зумовила зменшення ролі й питомої ваги фізичної праці. Урбанізація, розвиток комунального обслуговування, транспортних засобів, побутової техніки призвели до зменшення загальної рухливості людей, їхнього фізичного навантаження. В умовах, коли природні фактори, що в минулому забезпечували підтримку фізичних якостей організму, перестали діяти, підвищилася роль і значення цілеспрямованого фізичного виховання. Такі якості людини, як фізична досконалість і витривалість, які завжди були складовими частинами здоров’я, передумовами успіху творчої праці і життєдіяльності, в другій половині XX ст. здобули загальне визнання. Весь попередній історичний досвід підтвердив, що функціонування соціальної, політичної, духовної сфери суспільства і його прогрес неможливі без фізичного виховання населення.

Контрастність і цілісність післявоєнного світу знайшли своє відображення у розвитку фізкультури і спорту. Загальною тенденцією стало їх географічне розширення.

 

1. Дайте визначення:

 

Фізична культура – складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Спорт – організована за певними правилами діяльність людей, що полягає в зіставленні їхніх фізичних та інтелектуальних здібностей.

Олімпійський рух – громадський рух, що базується на добровільному об'єднанні громадян та організацій з метою пропаганди ідей олімпізму, здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту.

 

2. Основні тенденції в розвитку фізкультури і спорту в післявоєнному світі.

 

2.1. Соціально-економічні фактори в розвитку фізичної культури і спорту.

Розвитку фізкультури і спорту в другій половині XX ст. сприяло збільшення вільного часу в основної маси населення розвинутих в економічному відношенні країн завдяки запровадженню п’ятиденного робочого тижня, збільшенню тривалості відпусток, широкому використанню побутової техніки, пропаганді здорового способу життя. Водночас, механізація й автоматизація виробництва різко зменшили фізичне навантаження на людину, і компенсувати це можуть тільки регулярні заняття фізкультурою та спортом.

Для багатьох людей, особливо з країн «третього світу», спортивні досягнення стали майже єдиним шансом домогтися успіху в житті, здобути суспільне визнання, поліпшити своє матеріальне становище.

 

2.2. Державна підтримка.

Як у демократичних країнах, так і в країнах із тоталітарними режимами все активніше здійснювалася державна підтримка розвитку фізкультури і спорту. Навчальний предмет «фізичне виховання» введений у розклади занять майже всіх навчальних закладів світу. У більшості країн були створені державні установи (міністерства, комітети, департаменти) у справах молоді, спорту і туризму, прийняті державні програми з розвитку фізичної культури. У колишніх соціалістичних країнах розвиток фізкультури і спорту повністю перебував під державним контролем.

 

2.3. Політичний фактор.

Незважаючи на постійні заяви на різному рівні про те, що спорт перебуває поза політикою, реальність післявоєнного протистояння в умовах «холодної війни» накладала свій істотний відбиток і на спортивний рух. Власне кажучи, спорт розглядався багатьма політиками і пересічними громадянами як своєрідна форма «змагання двох систем». Для досягнення спортивних успіхів не шкодували ані коштів, ані пропагандистських зусиль.

У тоталітарних державах взаємозв’язок політики і спорту набував і зовсім потворних форм. У 1952 р. СРСР уперше був допущений до участі в Олімпійських іграх. На Олімпіаді в Гельсінкі посланці Радянського Союзу зайняли друге місце в неофіційному командному заліку, вигравши 22 золоті олімпійські медалі. Це досягнення подавалося радянською пропагандою як «яскраве свідчення переваги соціалістичної системи». Найбільш драматичними стали події, пов’язані з програшем на цій Олімпіаді радянських футболістів команді Югославії. Як відомо, ця країна на той час вважалася ідеологічним супротивником СРСР. За особистою ініціативою Сталіна була розформована команда ВПС, футболісти якої становили кістяк збірної, а самі спортсмени зазнали гонінь із боку влади.

Політика в другій половині XX ст. досить часто втручалась у спортивний рух. Перед початком Олімпійських ігор у Римі в 1960 р. усі спортсмени одержали благословення Папи Римського на площі Святого Петра. У цій церемонії не взяли участь тільки представники СРСР. У Мехіко в 1968 р. на церемонії вручення нагород переможцям і призерам Олімпійських ігор з бігу на 200 метрів американські спринтери Т. Сміт і Дж. Карлос підняли свої кулаки, обтягнуті чорними рукавичками, як символ боротьби афроамериканців за рівні права. На Олімпіаді в Монреалі в 1976 р. не брали участь 22 африканські країни через присутність на Іграх команди Нової Зеландії. Незадовго до початку Олімпійських ігор новозеландські регбісти грали в ПАР, де в той час панувала політика апартеїду.

Широко відомі бойкоти Олімпійських ігор США та СРСР.

 

2.4. Організаційне зміцнення спортивного руху.

У післявоєнний період продовжували діяти різні міжнародні спортивні організації, що координували діяльність національних олімпійських комітетів, федерацій з окремих видів спорту. Впливовими міжнародними спортивними організаціями є Міжнародний олімпійський комітет (МОК), Міжнародна федерація футболу (ФІФА), що поєднує у своїх рядах понад 160 національних федерацій, Міжнародна федерація хокею із шайбою (ПХФ, 40 країн-членів) та інші.

 

2.5. Професіоналізація і комерціалізація спорту.

У спорт вкладають величезні кошти з метою одержання прибутку. З ним прямо пов’язані засоби масової інформації, нові технології, будівництво, медицина, рекламна діяльність.

Провідні професійні клуби не шкодують коштів для придбання найвідоміших у світі футболістів, баскетболістів, хокеїстів тощо. Своєрідними «збірними світу» є провідні футбольні клуби Італії, Великої Британії, Іспанії, Німеччини, Франції. Ці тенденції характерні і для інших видів спорту.

Для багатьох талановитих спортсменів сучасності спорт став основною професією. Найвідоміші спортсмени-професіонали сучасності є за рівнем своїх прибутків мільйонерами: Т. Вудс (гольф), Р. Надаль, Р. Федерер, П. Сампрас, Г. Курнікова, М. Шарапова, сестри Уільямс (теніс), М. Джордан (баскетбол), М. Тайсон, брати Клички (бокс), У. Гретцкі (хокей із шайбою), М. Шумахер (автоперегони «Формула-1»), Д. Бекхем, Л. Мессі, К. Роналдо (футбол) та інші.

Відомі бізнесмени, власники корпорацій і банків вважають вигідним як з економічної, так і з політичної точки зору брати під свій контроль провідні професійні клуби. Фактичним господарем італійського футбольного клуба «Мілан» є телевізійний магнат і відомий політик С. Берлусконі. Власником не менш відомого туринського «Ювентуса» є родина Аньєллі, якій належить ФІАТ. При вмілій організації справи професійний спорт приносить значні прибутки. Італійський професійний футбол, наприклад, посідає 7-ме місце в країні як джерело формування ВНП.

Свого роду «імперіями спорту», замкнутими і дуже ефективними з економічної точки зору системами, є Національна хокейна ліга (НХЛ, США і Канада), Національна баскетбольна асоціація (НБА, США), американські Ліги професійного американського футболу і бейсболу та інші.

З професійним спортом пов’язані також створення і поширення культу «зірок». Великі спортсмени, чемпіони світу й Олімпійських ігор стають всесвітньовідомими завдяки розвитку системи телекомунікацій, трансляції спортивних змагань на багатомільйонні аудиторії.

 

Завдання 1:

• Ознайомтеся з факторами в розвитку фізичної культури і спорту та заповніть таблицю та запишіть у зошит.

Соціально-економічні фактори в розвитку фізичної культури і спорту	Державна підтримка	Політичний фактор	Організаційне зміцнення спортивного руху	Професіоналізація і комерціалізація спорту

 

3. Спорт вищих досягнень.

В останні десятиліття спорт займає важливе місце в суспільному житті в більш розвинутих в економічному відношенні країнах. Спорт вищих досягнень став провідним компонентом в так званій «індустрії видовищ». Він збирає на стадіонах і палацах спорту десятки тисяч людей, які приїжджають з різних країн світу, платять чималі кошти за перегляд спортивних видовищ.

 

3.1. США.

У Сполучених Штатах Америки провідними видами спорту є баскетбол, американський футбол, хокей, легка атлетика, бейсбол.

У 1949 р. у США була створена Національна баскетбольна асоціація, що об’єднує кращі команди країни. Найвідоміші з них: «Бостон Селтікс», «Лос-Анджелес Лейкерс», «Чикаго Буллс», «Х’юстон Рокетс» та інші.

Національна хокейна ліга (НХЛ) як професійна спортивна організація була заснована в Канаді в 1917 р. Кращі команди США і Канади щорічно розігрують головний приз ліги - Кубок Стенлі, що був заснований у 1893 р. генерал-губернатором Канади лордом Стенлі. Найбільш популярні клуби НХЛ - «Бостон Брюінс», «Нью-Йорк Рейнджере», «Піттсбург Пінгвінз», «Філадельфія Флайерс». НХЛ стало тією лігою, де грають кращі спортсмени з усього світу - російські хокеїсти П. Буре, О. Могильний, С. Федоров, чехи Д. Гашек, Я. Ягр, багато талановитих спортсменів зі Швеції, Фінляндії, Словаччини.

Американські спортсмени - М. Алі (бокс), М. Джордан, Л. Бьорд (баскетбол), М. Спітц (плавання), Е. Хайден (ковзанярський спорт), Р. Фішер (шахи), К. Льюїс, М. Джонс (легка атлетика), Л. Армстронг (велосипедний спорт), сестри Сирена та Вінус Уільямс (теніс) та багато інших зробили значний внесок у розвиток світового спорту.

 

3.2. Велика Британія.

Особливо популярним у Великій Британії є футбол, що, як гра і вид спорту, зародився на британських островах у далекому 1863 р. Стадіони Лондона, Манчестера, Ліверпуля, Ньюкасла під час футбольних матчів завжди переповнені і шалено вітають своїх улюбленців.

Велику популярність серед англійців мають легка атлетика, кінний спорт, гольф. Кращі тенісисти світу щороку в червні розігрують у передмісті Лондона призи Уїмблдонського турніру, що має більш ніж столітню історію.

 

 

3.3. Франція.

Найпопулярніші види спорту у Франції - футбол, легка атлетика, велосипедний спорт, гірські лижі, фехтування. Імена Ж.К. Кіллі (гірські лижі), М. Платіні і З. Зідана (футбол), Л. Флессель (фехтування) відомі кожній французькій родині. Останнім часом у країні швидкими темпами прогресують і інші ігрові види спорту (баскетбол, волейбол, гандбол).

 

3.4. Італія.

У першості Італії з футболу, баскетболу, волейболу зібрані практично кращі спортсмени світу. Всесвітню популярність здобули футбольні клуби «Мілан», «Інтер», «Лаціо», «Рома», «Ювентус», що мають шанувальників у різних куточках світу. Спорт значно впливає на суспільне і політичне життя країни. Наприклад, уболівальники «Мілана» становили більшість виборців, які віддали свої голоси за політичний блок прем’єр-міністра Італії С. Берлусконі.

 

3.5. Німеччина.

У 1970-1980-ті рр. весь світ говорив про досягнення спортсменів НДР, де спорт вищих досягнень був поставлений на рівень державної політики та пропаганди «досягнень соціалізму». Легкоатлетам і плавцям НДР практично не було рівних у світі. Пізніше з’ясувалося, що, крім майстерності спортсменів і таланту тренерів, в основу успіхів були покладені новітні досягнення фармакології. Надсекретні лабораторії створювали найсильніші стимулятори, що вводилися в організм спортсменів.

Великих успіхів досягали спортсмени ФРН. Тричі футболісти ФРН (у 1954, 1974, 1990 рр.) ставали чемпіонами світу, кращими тенісистами світу тривалий час були Б. Беккер і Ш. Граф.

Сучасна Німеччина є однією з провідних спортивних держав світу. На всіх останніх олімпіадах спортсмени Німеччини входили в число лідерів світового спорту, успішно конкуруючи з атлетами США, Росії, Китаю та інших країн. На зимових Олімпійських іграх 2002 р. у Солт-Лейк-Сіті (США) спортсмени Німеччини зайняли перше місце в неофіційному командному заліку.

 

3.6. СРСР.

Спортсмени СРСР вийшли на світову спортивну арену тільки наприкінці 1940-х рр. У 1952 р. вони вперше взяли участь у літніх Олімпійських іграх, що відбулися в Гельсінкі (Фінляндія). Від представників СРСР вище керівництво країни очікувало тільки перемог, котрі повинні були свідчити про «переваги соціалізму». Радянським спортсменам забороняли спілкуватися з атлетами із західних країн. У наступні роки, що були позначені подальшим втручанням ідеологічного фактора в спортивний рух, у країні була створена струнка система розвитку фізкультури і спорту, належна увага приділялася пошуку талантів, вихованню молодих спортсменів. У СРСР працювала ціла плеяда талановитих спортивних організаторів, тренерів, викладачів і вчителів фізичного виховання. Багато радянських фахівців зробили великий внесок у розвиток фізкультури і спорту в країнах Азії й Африки. Радянські спортсмени досягали високих результатів на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи, успішно конкуруючи з представниками США та інших країн.

Всенародну славу здобули видатні радянські спортсмени: В. Куц, В. Брумель, В. Санєєв (легка атлетика), Ю. Власов (важка атлетика), Л. Яшин (футбол), В. Попенченко (бокс), Л. Скобликова (ковзанярський спорт), Л. Турищева, О. Корбут (спортивна гімнастика), І. Родніна (фігурне катання) та багато інших. Особливо популярними в народі в 1960- 1970-ті рр. були хокей із шайбою та фігурне катання.

Значний внесок у розвиток фізкультури і спорту в роки існування СРСР зробили тренери і спортсмени України.

Імена Л. Латиніної, Б. Шахліна (спортивна гімнастика), Л. Жаботинського (важка атлетика), В. Борзова, В. Голубничого (легка атлетика), В. Манкіна (вітрильний спорт), І. Дерюгіної (художня гімнастика) та багатьох інших знав весь спортивний світ. Українці О. Блохін і І. Бєланов були визнані гідними звання кращих футболістів Європи.

 

3.7. Країни Азії, Африки і Латинської Америки.

Значно підвищилася в останні десятиліття майстерність спортсменів у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. На Олімпійських іграх та Чемпіонатах світу все гучніше звучать імена гімнасток, легкоатлетів, стрибунів у воду, фігуристів, тенісистів з Китаю. Неодноразово перемагали у міжнародних турнірах футболісти Бразилії (п’ятикратні чемпіони світу) і Аргентини (дворазові чемпіони світу). Ямайка відома своїми легкоатлетами, серед яких - найшвидша людина у світі, спринтер У. Болт, трикратний олімпійський чемпіон (2008 р.), рекордсмен світу з бігу на 100 і 200 метрів.

 

  Завдання 2:

• Ознайомтеся з розвитком спорту вищих досягнень, заповніть таблицю та запишіть у зошит.

(клітинки заповнюються вибірково, без представника командного виду)

 

 

Види спорту	Країна	Команда	Представник
баскетбол
хокей
футбол
бокс
легка атлетика (біг на коротких дистанціях)
теніс

 

 

 

 

 

 

4. Розвиток Олімпійського руху

 

4.1. Основні етапи розвитку олімпійського руху.

Поновлення в 1896 р. літніх Олімпійських ігор з ініціативи барона П. де Кубертена (Франція) було сприйнято, і не тільки спортсменами, як крок до миру і співробітництва всіх людей і країн. З 1924 р. один раз у чотири роки проводяться і зимові Олімпійські ігри.

 

4.2. Олімпійські досягнення.

З 1948 р. проводяться Паралімпійські ігри (змагання для людей з особливими потребами). Вони мають велике значення для соціальної адаптації та моральної підтримки людей, які страждають від важких недуг. Ці ігри проводяться того ж року та у тій же країні, що й літні Олімпіади. Традиційно лідерами на Паралімпіадах є українські спортсмени-паралімпійці.

У післявоєнний час на літніх Олімпійських іграх серед переможців переважали спортсмени СРСР (уперше взяли участь в Іграх 1952 р. у Гельсінкі та відразу завоювали 71 медаль), США і Німеччини. У 1952 р. на третє місце в неофіційній командній першості після СРСР і США вийшли спортсмени Угорщини, а в 1956 р. - спортсмени Австралії.

На літній Олімпіаді в Атланті (США) команда України, яка вперше на літніх Олімпіадах виступала під прапором незалежної держави, вийшла на почесне 9-те місце, завоювавши 23 медалі (із них 9 - золотих). Першим українським спортсменом, який піднявся на найвищу олімпійську сходинку п’єдесталу пошани під прапором своєї держави, став борець В. Олійник. А першу золоту медаль на зимових Олімпійських іграх, у яких спортсмени України брали участь як окрема команда, завоювала фігуристка О. Баюл (1994 р.).

 

4.3. Основні проблеми олімпійського руху.

Одна з найскладніших проблем олімпійського руху - вплив політичних чинників. Яскравим прикладом цього був бойкот XXII Олімпійських ігор у Москві олімпійськими комітетами США, Великої Британії, Японії та багатьох інших країн у зв’язку з радянською агресією в Афганістані. Аналогічних заходів стосовно Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі вжили в 1984 р. уряди СРСР і одинадцяти його союзників за соціалістичним блоком.

На жаль, в останні десятиліття XX ст. у ході Олімпійських ігор мали місце терористичні акти. Під час Олімпіади в Мюнхені в 1972 р. весь світ приголомшило вбивство палестинськими терористами 11 ізраїльських спортсменів і тренерів, а також західнонімецького поліцейського.

Ще однією найгострішою проблемою сучасного олімпійського руху, як і всього спорту в цілому, є вживання спортсменами допінгу, що іноді призводить до трагічних наслідків. У 2005 р. ЮНЕСКО прийняло Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті. Останнім часом все вагоміший вплив здобуває Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА).

Олімпійський рух на сучасному етапі об’єднує більшість населення Землі.

 

5. Узагальнення та систематизація знань.

У зв’язку з тим, що фізкультура і спорт залежать від соціально-економічних умов, в окремих країнах існують значні відмінності у рівні їх поширення. Таких країн більшість у світі. Заняття спортом стає більш недосяжним для населення.

Питання:

Які проблеми щодо розвитку фізкультури і спорту існують в країнах, що розвиваються?

 

В країнах, що розвиваються, головними причинами, які перешкоджають розвитку фізкультури і спорту, є:

- недостатнє фінансування їх державними органами;

- етнічні конфлікти;

- родоплемінні пережитки;

- у мусульманських країнах жінки майже не займаються спортом;

- в країнах з відносно розвинутим фізичним і спортивним рухом (Індія, Єгипет, Індонезія, Алжир, Нігерія, Кенія) фізкультура і спорт культивуються лише в столицях або окремих провінціях;

- за існуючих умов життя в країнах Екваторіальної Африки, Бангладеш, в лісових районах Центральної та Південної Америки не доводиться в сучасному розумінні говорити про фізичну культуру;

- змагання, пов’язані з родоплемінними церемоніальними випробовуваннями, ритуальні рухливі танці далекі від рівня вимог сучасного фізкультурного та спортивного руху.

 

6. Підсумки уроку.

 

7. Домашнє завдання

1. Опрацювати параграф підручника.
2. Вивчити тему.
3. Передивитися презентацію,виконати письмово завдання 1 та 2 (заповнити таблиці).