Урок «Сценарій останнього уроку: Подорож у світле минуле, ДИТИНСТВО»

Сценарій останнього уроку

Подорож у світле минуле, ДИТИНСТВО

Учитель (на фоні спокійної ліричної музики) Доброго дня, дорогі випускники, шановні батьки, гості.

Ось і прийшов час останнього уроку у вашому шкільному житті.Довгих 11 років ви йшли до цього дня. Долаючи перешкоди, переживаючи поразки та святкуючи перемоги.І нарешті важка праця в складній але чудовій країні знань закінчилася.

  Шкільні роки –це 3000 днів.Усі ці дні ви, дорогі випускники, прокидалися, недодивившись солодких снів, і йшли знайомою стежкою до школи. І я помітила, що з кожним роком чомусь ця стежка ставала все довшою та довшою. Як ви гадаєте, чому у мене склалось таке враження.

Звичайно, по тому як ви приходите до школи. В молодшій школі ви приходили до школи за пів години до уроків, а чим ставили старшими час до уроку скорочувався і вже в 11кл. заходжу в клас за 10 хв до уроку, а в класі 2-3 учні. А перед самим дзвінком підтягуються всі. А то і перед самим дзвінком на 2 урок. Правда?

Ну ось і все!  Закінчено школу і ніколи не буде уроків?

Дивне, все-таки, це слово „ ніколи ”. Буде все: університет, сім’я, робота, а ось школи  вже не буде і дитинства вже не буде.

Дитинство пішло. Воно зникало по краплинці тихо і непомітно, з каліграфічними  літерами першої вчительки,

З коротенькими спідничками однокласниць, з гучними дзвінками, які були дорожчими всіх теорем на світі,

Із знайомими голосами вчителів, друзів…

А за вікном дощ змінювався снігом, а ви списували алгебру, доводили недоведені теореми...

Приписували Ньютону зайві закони... і все було чудово. А дитинство зникало...

Давайте ж сьогодні, в останній урок нашого дитинства, спробуємо озирнутися назад – в світле минуле, ДИТИНСТВО. Та згадаємо як все було.

Шановні батьки! Для когось щасливим був 2000 рік, а для когось 2001 чи 2002.

Саме в ці роки на небесному небосхилі запалилося 17 яскравих зірочок. З'явилися на світ 17 немовлят - розумних, талановитих, чудових.

Ви у всьому оберігали їх, безсонні ночі для вас здавалися не в тягар. Діти росли, навчилися повзати, зробили свій перший крок, сказали своє перше слово ... Це ваше безмірне щастя. У пам'яті кожного з вас, дорогі батьки, залишилися найяскравіші моменти цього періоду. Ось вони! Дивіться! Впізнаєте? Давайте разом спробуємо впізнати один одного в такому юному віці.

(Презентація)

Але роки йдуть, діти ростуть. Настав 2007 рік. І знову тривоги і хвилювання ... Маленькі, милі, чарівні дівчатка і пустотливі, забіякуваті і балакучі хлопчики боязко і поважно  крокують поруч з мамами до величезного будинку з такою серйозною назвою "ШКОЛА".

Давайте пригадаємо разом, як вперше ви всі стояли біля школи, розгублені, малі, кумедні, ледве визираючи з-за квітів. А потім вчителька взяла вас за руку і повела у перший клас, щоб терпляче вас усього навчити.

• Хто пам’ятає , хто з 11-ти класників вас вивів на першу лінійку?
• А скільки бантиків у дівчаток було на голові на першому дзвонику?
• А чиє серед вас ті хто плакав та не хотів іти на Перший дзвоник?
• Чи є серед вас ті хто розповідав віршик на першій лінійці?
• А хто його пам’ятає?
• А хто пам’ятає свою першу оцінку?
• А першу двійку і за що?
• Давайте разом пригадаємо ті цікаві події перших чотирьох років вашого шкільного життя.

(Презентація)

Ці спогади не будуть повними якщо до слова ми не запросимо вашу першу шкільну маму, Яка вас викохала, виплекала, навчила шкільним азам.

Тож слово першій вчительці. Інно Костянтинівно, просимо до слова.

Звертання випускників до першої вчительки

1. …    Маленькі,  несміливі,  але  цікаві  й   спостережливі   прийшли   ми  до  школи.    Так  боязко  було  відірватися  від  теплих  маминих  рук,  лякало  незвідане,  але  підійшла  перша   вчителька,  взяла  наші малесенькі  рученята   до  своїх  долонь і  повела  першими  сходинками  навчання. Тактовна і лагідна, вона завжди була поряд: мирила нас, заплітала коси, витирала носики, втішала…. Вона терпляче сіяла зернятка людяності і доброти.  Це  були Ви  – Інна Костянтинівно.

 

2. Улюблена наша Інна Костянтинівно.  Хочемо сказати Вам величезне спасибі за те, что змогли витратити на наше виховання безліч своїх сил, свою любов і терпіння. Ми вдячні Вам за те, что навчили нас читати, писати і бути хорошими людьми. Без Вас важко уявити наш шлях в цій школі. Знайте, ви працюєте і живете НЕ дарма. Для нас – ви перша шкільна Мама і людина, яку ми будемо поважати до кінця життя!

 

Учитель -Роки, роки!

Невпинні, невблаганні.

Вони пливуть рікою в небуття.

В безодні тихо тонуть і зникають…

На жаль рокам немає вороття,

Та пам'ять – джерело

Життя й безсмертя,

Вихоплює із глибини років те,

Що було найкраще, наймиліше,

Що не заблудиться в гущавині віків.

Давайте разом пригадаємо як проходили наші шкільні будні у середній та старшій школі. А нам є що прогадати, чи не так?

1. . У яку сторону відчиняються двері у кабінет директора?  
2. Скільки вікон у шкільній їдальні?
3. Хто наймолодший у класі?
4. Назвіть точну кількість вчителів у нашій школі 
5. Скільки сходинок між першим і другим поверхом?
6. Скільки парт в нашому кабінеті?
7. Якою фразою завжди починався урок історії?
8. Який ваш улюблений урок? Чому?
9. Чи виганяли тебе з класу? За що?
10.                    У кого з однокласників ти любив списувати?
11.                    Твоє саме улюблене місце в школі?
12.                    Який вам запам’ятався самий цікавий момент на уроці?
13.                    Яка оцінка для тебе була самою радісною?
14.                    У кого з вчителів самий запам’ятовуючий голос?
15.                    Скільки в школі дверей через які можна вийти на подвір’я?
16.                    Якщо тебе на уроці спитали, а ти не готовий , яке твоє улюблене виправдання?

Останній урок і перед вами відкривається дорога в життя з усіма його радощами та труднощами. У кожного з вас є своя заповітна мрія. У вас на партах лежать маленькі метелики. Напишіть на них свої найбільші бажання і на випускному ми випустимо їх у всесвіт.

А чи уявляєте ви себе через 10 років?  Давайте ми зараз напишемо собі листа в майбутнє , в якому зазначимо всі свої сподівання та  ким ви уявляєте себе та своїх однокласників  через десять років. А потім ми ці листочки запакуємо в конверт, і як на ЗНО третій по списку учень завірить цей конверт своїм підписом. І відкриємо його через 10 років, на вечорі зустрічі випускників  05 лютого 2028 року.   ( діти пишуть на фоні музики)

 

Шановні батьки у нас сьогодні урок спогадів. А ви пам’ятаєте якими ви були, коли привели своїх дітей в перший клас? Давайте разом пригадаємо.

З самого народження і по цей день найкращими помічниками були і є ваші батьки, які хвилювалися за всі невдачі, раділи вашим перемогам і зараз готові у всьому вам допомогти.

Виступ дітей (на фоні ніжної музики)

1. Мама, посмотри, как я выросла,

Куклы брошены, нет косичек,

Слезы первой любви несчастной

Я смахнула с густых ресничек.

 

2.. Мама, посмотри, как я вырос,

Я все реже с тобой бываю,

СМС-ки шлю девчонке,

О тебе иногда забываю.

 

3. Папа, посмотри, как я выросла,

За плечами уже вся школа,

Но к тебе за советом и помощью

Я, как в детстве идти готова.

 

4. Мама, посмотри, как я вырос,

Я бываю резок и вспыльчив,

Но в душе я по-прежнему

И раним и очень обидчив.

 

5. Папа, посмотри, как я выросла,

Вечерами спешу на свиданье,

Но по-прежнему, только ты

Для меня - самый, самый, самый.

 

6. Мама, посмотри, как я вырос,

Но к тебе я все так же привязан

И всем лучшим, что есть в моем сердце,

Лишь тебе я, родная, обязан.

 

7. Что ты плачешь, моя родная?

Закусила губы упрямо...

Улыбнись же, ведь школа окончена,

Ну засмейся, милая мама!

 

8. Да, мы выросли, стали выше,

Сильнее и даже мудрее,

Но все также, в любую минуту,

В вашу помощь, родители, верим.

 

9. Чувства ваши не меркнут от времени,

Нежность ваша с годами лишь множится,

Сколько б зим не сменилось веснами -

Так же сердце за нас тревожится.

 

10.  Мы бываем порой невнимательны,

Непростительно равнодушны,

Независимость мы отстаиваем,

И никак не хотим быть послушными.

 

11.Но, поверьте, все это бравада,

Нет для нас никого вас дороже.

Мы вас любим, мы очень вас любим!

И без вас ни минуты не можем...

 

12.Пусть улыбка всегда вам сопутствует,

Пусть слеза не туманит взора.

Да, мы выросли, но по-прежнему

Вам мы верить во всем готовы.

 

13.Вам спасибо, поклон вам низкий

За любовь, доброту и терпение.

Мы вас любим, мы очень вас любим

Прочь гоните из сердца сомненья.

 

 14.  Рідні наші! Мамо! Тату! Дякуємо за те, що дали нам життя, що завжди любили й вірили в наші сили. Ваші натруджені руки, добре серце завжди помагатимуть у житті, а промінь сімейного вогника світитиме в далекій і незвіданій дорозі.

 

1 5. Рідні наші, дякуємо за те, що ростили нас, віддаючи свою молодість і життя, раділи та сумували разом з нами. Вибачте нас за всі прикрощі, що вам завдали, і повірте, що ми будемо гідними називатися вашими дітьми.

 

16. Рідні наші, припадаємо до ваших колін за життя і за вашу турботу. Любі наші, доземний вам уклін!

 

 

Учитель. Шановні батьки! Спасибі вам, що ви допомогли дітям подолати першу життєву шкільну дорогу. Завдяки вам вони не звернули з неї і добрели до кінцевого пункту. І, напевно, не зовсім права вже стала афоризмом фраза, що діти вчаться тільки для себе, а не для батьків - і для них теж. Адже вони так сподіваються на вас. І. сьогодні хотілося б почути напуття від вас, дорогі батьки.

 

Подяка батькам від класного керівника

 

За порогом школи ви зустрінетесь з таким звабливим, з таким загадковим життям. Що ви просто можете розгубитись,адже у вас зявиться стільки справ

• Наприклад, ви можете зовсім на дивитися у бік рідної школи, і навіть не вітатися з учителями.
• А можете, навпаки, приходити сюди щодня.
• Маєте право вчитися, або не вчитися зовсім.
• Виходити заміж і женитися, або не виходити заміж та не женитися.
• Прийти в перший клас тримаючи за руку свою доньку чи сина.
• Але, нажаль, уже ніколи не зможете дістати з портфеля свій щоденник з сердитими записами вчителів.
• Вислухати, що ви гірший клас, який був і буде в цій школі, хоча це не так.
• Прогуляти урок і отримати двійку.

Давайте, на останок, згадаємо , яким воно було, ваше шкільне життя.

Презентація

 

Ну а зараз шановні мої випускники я надаю вам слово. І  звичайно першою до дошки йде голова класу  Улік Катерина для проголошення клятви

( Клятва Випускників)

 

Учитель. Можливо хтось хоче виступити?

 ( промови  випускників)

 

Учитель. Дорослі учні по дитячому

У пам’яті моїй стоять…

Додати ніби то нема чого,

Та все ж ще раз хочу сказать.

Я хочу вам подякувати за те, що саме ви були моїми учнями, моїм класом. Знаєте з нами, вчителями, відбувається цікава річ, дещо зворотна по відношенню до вас. Коли ви прийшли до мене в 5 клас: малі, рухливі, безпосередні, я відчувала себе достатньо дорослою, старшою, вашою мамою. Та ви росли, мужніли, ставали самі старшими, хлопці майже всі вже вищі за мене: статні, красиві юнаки, дівчатка: моглиб виграти будь-який конкурс краси. Так от, тепер я відчуваю себе вже не вашою мамою, яка набагато старша за вас, а вашим другом, правда трохи старшим. Виходить парадокс: замість того, щоб постарішати – я з вами помолодшала, про те я добре розумію, що це лише в душі, а шкода… Сьогодні я не зможу дібрати слів, щоб сказати які ви в мене є. Тому я скажу коротко – самі  найкращі, бо ви мої!

Усі роки я намагалася вас захистити, вберегти від чогось поганого, недоброго слава чи вчинку. Тепер мене не буде поруч і цього робити я більше не зможу.   Тому я хочу на згадку про себе подарувати вам ось такі маленькі ангелочки, щоб вони берегли вас і приносили щастя.

 

Ось і перегорнули ми сторінки нашого шкільного життя довжиною в 11 років. Результатом вашої копіткої праці стануть результати ЗНО і атестат зрілості. Що порадити, які слова-дороговказ дати вам в майбуття? Благословляючи вас в щасливу путь, я хочу, щоб ви пам’ятали : що ви принесете у цей світ, таким він і буде. Тож принесіть в нього ЩАСТЯ, ДОБРО, МУДРІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

І знайте, що щастя – це не гроші, не влада, це – стан душі, шукати його треба в собі.

Добро – це вміння нести у світ свої прагнення і не нав’язувати нікому того, що не бажаєш сам.

Мудрість – це не вказівки комусь, яким треба бути, а здатність змінюватись самому.

Справедливість – це уміння не оцінювати інших за своїми мірками.

Вже не вам дзвонитимуть дзвінки, не вами будуть списані парти, і не ваші прізвища будуть написані в шкільних журналах. Для вас шкільні уроки закінчуються.   А коли ми з чим-  небудь розлучаємося, ми особливо починаємо розуміти   цінність     того, що йде. Напевно, зараз, коли ви вже готові зробити крок за поріг школи, ви по-особливому відчуваєте себе. Я думаю, хтось з вас вже трішки сумує, розуміючи неминучість швидкого розставання з неповторним містом дитинства, а хтось вирішив про себе, що він давно став дорослим і прагне, якнайшвидше покинути стіни школи. 

А  в кінці свого виступу хочу розповісти  вам невелику притчу.

(під час розповіді все демонструю)

«Професор філософії, стоячи перед учнями, взяв скляну банку і наповнив її каменями, кожен не менше 3-х см в діаметрі. Потім запитав у студентів: «Повна чи банка?» Вони відповіли: «Так, повна». Тоді професор взяв  горошок і висипав його в банку. Природно, горошок зайняв вільне місце між каменями. Знову запитав учнів: «Повна чи банка?». Вони відповіли: «Повна».

Тоді професор взяв стакан, наповнений  піском, і висипав його в банку. Пісок зайняв повністю існуюче вільне місце і все закрив. Ще раз запитав професор: «Повна чи банка?». Відповіли: «Так, на цей раз точно повна». Тоді, посміхнувшись, він взяв чашечку кави і вилив її до останньої краплі, а пісок увібрав в себе вологу. Студенти сміялися.

«А зараз я хочу, - сказав професор, - щоб ви зрозуміли, що банка - це ваше життя;

          камені - це найважливіші речі вашого життя: сім'я, здоров'я, друзі, свої діти - все те, що необхідно, щоб ваше життя залишалося повним;

горошок - це речі, які особисто для вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль;

          пісок - це все інше, дрібниці. (смачненьке поїсти, по довше поспати ,  розваги, одяг ,  ігри в телефоні,  і таке ін..).

Якщо спочатку наповнити банку піском, не залишиться місця, де ви могли б розмістили камені і горошок. І так у вашому житті: якщо витрачати весь час і всю енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей. Займайтеся тим, що вам приносить щастя. Завжди знайдеться час, щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, повозитися з автомобілем. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами в житті: перегляньте ваші пріоритети, інше - лише пісок. ». Тоді одна студентка запитала: «А яке значення має кава?». Професор посміхнувся і сказав: «Я радий, що ви спитали  про це. Я вилив каву в повну банку для того, щоб довести вам, що як би не було сповнене ваше життя, завжди є в ньому знайдеться місце  для чашечки кави з близькою людиною».

Хай Дійсно ваше Людське щастя буде осіянне життєвою мудрістю всеперемагаючим Сяйвом духовності.

Що ж, наш урок закінчується і дзвоник, який продзвенить буде дзвінком у життя. І, яким би воно не стало, скільки ь задоволення, радості й щастя не принесло, ви обов’язково згадайте школу, своїх друзів і цю хвилюючу мить, і вчителів, для яких цей дзвоник залишиться в серці разом з вами. І щоб ви не забували ми з вами зараз зав’яжемо вузлики пам’яті.  І зробимо символічний браслет пам’яті, у вас у кожного на парті є різнобарвні стрічечки з вашими іменами. Ми зараз пов’яжемо ці стрічечки один одному на браслетик  і колись через років надцять ви взявши до до рук цього браслета згадаєте про школу, про однокласників та знову поринете у дитинство.

Ну вот и всё.. Пришла пора прощаться..

Без вас придётся в класс мне возвращаться,

Листать уже – увы, не те тетради,

Не вам звонить порою на ночь глядя.

Не вас ругать, не вас любить, ребята!

И не искать за шалость виноватых.

Уходите не вы, уходит мир мой с вами.

Я провожаю вас печальными глазами.

Не забывайте никогда родной свой класс.

Всех, кто учил и помогал не раз.

И возвращайтесь.. Хоть на миг, но приезжайте.

Учителей своих не забывайте.