Урок-семінар на тему: "Іван Франко - визначний громадський діяч та політик Галичини"

 

 «Привчай учня працювати... Привчи його до думки, що неможливо інакше, ніж власними силами, щось засвоювати, щоб він самостійно думав, шукав, проявляв себе, розвивав власні приховані сили, формував у собі стійку людину».

А. Дістервег

  В освітньому середовищі сучасної школи здійснюються спроби впровадження різних педагогічних інновацій, що пов’язані з інформаційно-комунікативними технологіями. Важливе місце сьогодні у навчально-виховному процесі належить розвитку предметних компетентностей учнів.

    Актуальність теми полягає у тому, що у зв’язку з орієнтацією сучасної освіти на компетентнісно орієнтовану модель навчання значна увага має бути приділена виробленню в школярів уміння отримувати знання під час навчально-виховного процесу. Важливу роль на уроках відіграє використання методів активізації пізнавальної діяльності як засобу здобуття учнями знань ,які складатимуть основу успішності навчання. Сьогодення ставить вимогу не простого планування і проведення уроку, а технологічного підходу,тобто чіткої ,системної, логічної, науково обґрунтованої діяльності.

   Динамічний розвиток сучасної світової цивілізації уХХІ ст., стрімкі зміни в техніці й технологіях, інтелектуалізація праці, зростання соціальної мобільності, піднесення ролі особистості в суспільному житті свідчать про формування нового типу суспільства ,яке постійно змінюється, оновлюється та є відкритим для різноманітних нововведень. Кардинальні соціально-економічні реформи впливають на освітню політику, що передбачає модернізацію змісту освіти, зокрема переорієнтацію з предметно-орієнтованої на особисто-орієнтовану. Одним із головних завдань сучасної системи освіти є створення умов для розвитку й самовиявлення кожної особистості, формування покоління, здатного до активної творчої діяльності та розвитку цінностей суспільства.

Важливе місце в змісті сучасної шкільної освіти посідає історична освіта .Вивчення історії у школі дозволяє учням познайомитись із соціальним досвідом у всіх сферах людського життя і сформувати уявлення про розвиток людства в соціальній,економічній,політичній,релігійній сферах тощо.

Вивчення історії є основою культурного вдосконалення учня, його громадянського становлення,формування соціальної активності особистості та розуміння учнями власного місця в суспільстві

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку в школі, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

Аналіз педагогічної літератури, практичного досвіду вчителів дав змогу виділити кілька десятків різних типів нетрадиційних уроків. Серед них – це урок-семінар.

Семінар — форма організації уроку, коли школярі самостійно вивчають матеріал за різними джерелами інформації, колективно обговорюють результати своєї роботи над певною проблемою або темою під керівництвом учителя.

Під час підготовки до семінару-дослідження учень вивчає результати теоретичних досліджень, складає бібліографію з теми, збирає та аналізує фактичний матеріал, ознайомлюється з документами й оформлює результати самостійної роботи написанням реферату, доповіді на певну тему або проблему.

Семінарські заняття дають можливість використовувати інформацію, самостійно здобуту з різних джерел; у суперечках і дискусіях поглиблювати й систематизувати знання; формувати пошукові і дослідницькі навички учнів; відстоювати свої погляди; здобувати навички публічних виступів; готуватися до участі в громадському житті і продовження освіти.

Але головна мета семінарів — формування вміння самостійно працювати..

Така навчальна дослідницька робота передбачає низку особливостей, зокрема вміння учнів систематизувати знання, відбирати потрібну інформацію, формувати тези, писати доповіді, аргументувати основні положення та виступати перед аудиторією. А найголовніша особливість, яка відрізняє семінарські заняття від комбінованих уроків, — це самостійність у самоорганізації, опрацюванні літератури, написанні своєї доповіді.

Особливості підготовки і проведення семінарських занять у школі:

- важлива роль учителя під час підготовки семінару;

- допомога вчителя в роботі з літературою, проміжний контроль;

- не всі питання, що виносять на обговорення, готує весь клас: учнів можна поділити на групи, у яких працюватимуть тільки над одним питанням;

- обсяг основної літератури зведений до мінімуму, а в додатковій літературі чітко слід указати сторінки до кожного питання;

- доступність джерел інформації (бажано, щоб література була в класі або шкільній бібліотеці);

- проблеми, винесені на обговорення, мають бути ключовими й посильними для учнів;

- протягом місяця не можна проводити більше двох семінарів;

- у дні семінарських занять не рекомендовано проводити контрольні роботи.

Семінари бажано проводити починаючи з 9 класу, бо до цього віку учні набувають певних умінь і навичок, необхідних для проведення таких заходів, а саме: уміння аналізувати художній текст; працювати з довідковою літературою; володіти монологічним і діалогічним мовленням; створювати усні й письмові твори.

 

Основні етапи семінару

1. Підготовчий етап

Передбачає складання плану роботи на заняття, вибір питань для обговорення, підготовку списку рекомендованої літератури, здійснення розподілу завдань для самостійного опрацювання учнями в позаурочний час, стимулювання мотиваційної діяльності учнів.

2. Навчальний етап

Або власне самостійна робота школярів, полягає в опрацюванні джерел наукової економічної інформації, її узагальненні та систематизації у вигляді повідомлення, виступу, доповіді, аргументуванні основних положень проблеми тощо.

3. Контрольний етап

Передбачає безпосереднє проведення семінарського заняття.

На першому етапі проведення семінарського навчання вчитель повідомляє адміністрацію школи про цей захід, термін його підготовки і проведення та домовляється з учителями-предметниками про зменшення обсягу домашніх завдань для конкретного класу.

Дослідницьку роботу учнів у підготовці до семінару організовують індивідуально або у складі груп. Семінар буде цікавим, якщо окрім доповідачів організувати групу опонентів. Опоненти попередньо ознайомлюються з основними положеннями виступів учнів, готують питання, рецензують виступи.

Ефективно розподілити учнів на команди (3–5 учнів). Кожна команда заздалегідь (за 2–3 тижні до проведення семінару) отримує тему, згідно з якою школярі мають підготувати доповідь до семінару. Доповідь має бути розподіленою між учасниками команди таким чином, щоб кожен продемонстрував свою роботу й міг бути оцінений. Доповідь має бути проголошеною (не прочитаною з написаного) і проілюстрованою (малюнки, портрети, схеми тощо). Кожна команда повинна підготуватися до запитань опонентів (визначає викладач), а також підготувати критичні запитання до опонентів.

Вибираючи тему семінару, педагог складає план його проведення, продумує форми самостійної роботи, формує навчальні групи, організовує самопідготовку учнів, консультації, контролює роботу опонентів. Тему семінарського заняття слід повідомити заздалегідь.

На дошці вчитель записує тему семінару, епіграф, план. Бажано влаштувати виставку цікавих учнівських доповідей, конспектів, рефератів або тематичну виставку книжок.

До проведення семінару слід залучити й шкільну бібліотеку. Добре, коли учні можуть одержати консультацію бібліотекаря про те, як працювати з каталогом, як робити виписки з журналів і газет тощо.

На другому етапі — навчальному — учні формують навич­ки самостійної роботи щодо добування інформації з різних джерел, систематизації її тощо. Для успішного результату семінарського заняття важливо вміло організувати й методично забезпечити самостійну роботу учнів. Формування вмінь і навичок самонавчання школярів забезпечує надійну підготовку до третього етапу семінару. Навчальна самостійна діяльність учнів матиме зміст, а рівень самостійності підвищиться, якщо в кабінеті створити куточок підготовки до семінару. Саме тут учні зможуть дізнатися про тему семінару, коли він запланований, де відбудеться, о котрій годині, а також побачити список сформованих навчальних груп, з’ясувати, кого обрано опонентами. Учитель розміщує план проведення заняття, список рекомендованої літератури, методичні пам’ятки «Як готуватися до семінару», «Як працювати з книжкою», «Як писати виступи», графік групових консультацій тощо.

Учитель має постійно контролювати дії школярів, щоб здобути інформацію про те, як проходить процес самостійної роботи, своєчасно виправити помилки учнів, відкоригувати процес самостійного засвоєння матеріалу. Під час самостійної навчальної діяльності школярів педагог не втручається в розв’язання проблеми, поставленої перед учнями, відкрито не контролює їхніх дії. Він організовує діяльність класу, спрямовує пізнавальний процес, створює необхідні умови й настрій, стимулює позитивні мотиви, творчість, керує учнівським самоуправлінням.

Третій етап шкільного семінару — контрольний, на якому школярі в урочний час демонструють результати своєї самостійної діяльності. Структура проведення контрольного етапу семінарського заняття може бути такою:

1) вступне слово вчителя (7–11 хв);

2) власне семінар (виступи учнів) (15–20 хв);

3) обговорення (9–12 хв);

4) заключне слово вчителя (6–10 хв).

Учитель розпочинає заняття, повідомляє тему й завдання семінару, розкриває зміст обраної теми. Жодні додаткові організаційні питання не вирішують, усе має бути обговорено на консультаціях, у позаурочний час.

Отже, учитель визначає порядок проведення заняття, дає поради, скеровує хід семінару, ставить навідні питання, бере участь в обговоренні доповідей, робить влучні репліки, посилання на авторитетні джерела, доповнює виступи, оцінює виступи, підбиває підсумки семінару.

Обговорення доповідей має проходити жваво. Для цього вчитель заздалегідь готує навідні питання й алгоритми обговорення. Наприклад, обговорення можна побудувати за таким зразком:

1. На яку тему була доповідь?

2. Про що ви дізналися?

3. Які засоби навчання були використані доповідачем?

4. Чи доповідач припустився помилок? (Аналіз помилок та їх виправлення)

5. Які доповнення є у вас?

З метою економії навчального часу зразок побудови обговорення вивішують на дошку.

Оцінювання навчальних досягнень учнів

Оцінка відіграє не останню роль. Учитель заздалегідь попереджає учнів, що оцінки виставлятиме лише достатнього та високого рівнів. У разі невдалого виступу роботу учня можна не оцінювати.

Отже, застосування семінарських занять у загальноосвітній школі на уроках історії сприяє формуванню навичок само­освіти, зростанню активності учнів на уроці, підвищенню рівня навчальних досягнень, формуванню позитивної мотивації до предмета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема уроку-семінару

«Іван Франко –визначний громадський діяч і політик Галичини»

Мета:

Навчальна: ознайомити учнів з етапами розвитку політичної системи у Галичині; розкрити життєвий шлях Івана Яковича Франка як галицького політика; пролити світло на його роль  у створенні перших політичних партій та розвиток парламентської діяльності;

Розвиваюча: розвивати навички пошуку потрібної інформації, складання повідомлень, сприйняття матеріалу на слух, висловлювання власної думки з приводу прочитаного;

Виховна:  виховувати цілеспрямованість, активну громадянську позицію, любов до праці, книги, повагу до здобутків української історії.

Обладнання: портрет, комп’ютер, відеопроектор

Тип уроку – урок- семінар 

"... Я син народа,

Що в гору йде, хоч був запертий в льох,

Мій поклик — праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог"

 

Хід уроку

І Організаційний момент

ІІ Мотивація навчальної діяльності

(Повідомлення вчителем теми, мети і завдань уроку)

Завдання семінару

1. Розвиток радикального руху в Галичині;
2. Життєвий шлях Івана Яковича Франка як галицького політика

• Дитячі та юнацькі роки
• Етапи формування політичних поглядів діяча

3. Роль І. Франка у заснуванні першої політичної партії у Західній Україні;
4. Іван Франко у парламентській діяльності Галичини;
5. Значення «Великого Каменяра» у формуванні політичної свідомості українців.

ІІІ Початок роботи семінару

Відеовірш «Вічний революціонер»

Слово вчителя

      ХІХ століття стало переломним в історії нашої держави. Саме в цей період український народ намагався ідентифікуватися з поміж інших . Це час   трансформації українського етносу у справжню націю зі своє мовою, культурою, релігією і людьми, які понад усе прагнули свободи вільно жити і працювати на богом даній землі.

    Як ми знаємо, у ХІХ ст.. наші землі були під пануванням двох імперій: Російської і Австро-Угорської. Це був важкий час для нас, адже ми не мали єдності, не мали  державності, проте ми мали вірних синів і дочок, які розпочали процес націотворення як на Сході так і на Заході України. Це молода інтелігенція, що стала на шлях утворення власної держави.

Західноукраїнські землі в цей час входили до складу Австро-Угорщини, яка протягом століть цькувала наші прагнення до свободи.

 Відео про Галичину ХІХ ст..

Слово вчителя

 Ситуація змінилася, коли наприкінці ХІХ ст.. в імперії був скликаний парламент і в Галичині створився виборний орган - сейм, до якого мали право ввійти навіть українці. І тому в цей період розв’язалися руки нашим молодим політикам-галичанам, що всілякими методами прагнули відстояти українську окремішність.

 

Доповідь учня про розвиток радикального руху в Галичині

Слово вчителя

    Іван Якович Франко – титан української літератури, геній, філософ, завзятий політик і цей список можна продовжити. Сучасники його називали «Академія в одній особі».Закликав населення Га­личини називати себе україн­цями, а не русинами. ” Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордо­нів…”

Доповідь учня. Біографічні відомості

Народився Іван Франко  27.08.1856 р. в селі  Негуєвичах Дрогобицького повіту, недалеко від Львова. Дитячі роки майбутнього письменника проходило серед трудового народу. Його батько Яків Франко, розумна людина і добрий коваль, користувався великою повагою в населення. До його кузні приходили селяни, робітники розмовляли про злиденне життя тяжку працю. Розмови глибоко запали вразливу душу малого Івана і викликали співчуття і любов до знедолених.

З  1868 р.  – шестирічний Іван навчається в початкові школі сусіднього села  Ясениці – Сільної. За два роки  (1862 -1864) він добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською.

«Якесь воно не таке, люди»,  - казали про нього сусіди. Це помічав і батько  - коваль. Він вирішив, що необхідно сина одірвати від кузні й спровадити в якусь науку. З  1864 – 1867 навчання в так званій нормальній школі, потім у Дрогобицькій гімназії. (1867 -1875)рр...

У дев’ятирічному віці Іван утратив найближчого порадника – свого батька, мати вийшла заміж вдруге, щоб підтримати родину, четверо дітей і розладнане господарство. Вітчим  Гринь Гаврилик був доброю людиною і любив дітей своєї дружини. Вважав, щоб Іван продовжував навчання.

У 16 років Іван Франко утратив і матір, яку дуже любив.

  Незважаючи на життєві трагедії Франко навчався в Дрогобицькій гімназії дуже добре, став найкращим учнем. Він заробляв собі на життя, давав однокласникам із багатих родин платні уроки з математики, іноземної мови, історії.

26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості. 

Відео про дитинство Франка (https://www.youtube.com/watch?v=sToHbw1LLAM)

До Львова Франко приїхав в кінці вересня 1875 року. Місто справило на юнака велике враження. Порівняно з Дрогобичем це був справжній центр культурного й лі­тературного життя. Львів – місто Франка, де він прожив 40 років з 60. Можна з упевненістю сказати, що  місто Львів – місто Івана Франка. Тут у жовтні 1875 року Франка зарахували студентом філософського факультету Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя.

Івана Франка з 1877 по 1889 рр. заарештовували тричі.

У січні 1881 р. Франко починає видавати журнал "Світ". Проте ця робота не рятувала від злиднів. Журнал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачало лишень на оплату типографії. Сам Франко знімав тоді куток у передмісті Львова.

У липні 1886p., після розриву з редакцією "Зорі", де він працював близько двох років, Франко мусив піти, як він сам казав, у "найми до сусідів" – стати редактором польської соціал-демократичної газети "KurjerLwowski". Ця посада давала певну матеріальну незалежність, змогу вільно висловлювати свої думки, не рахуючись із позицією галицьких партійних ватажків.

1891р. йому вдається нарешті закінчити Чернівецький університет. у Львові та Чернівцях відмовляють у написанні та захисті І.Франком дисертації. Тому пише її “Варлаам і Йосааф” – старохристиянський духовний роман і його літературна історія” у Відні. В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1894 року І.Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.

У 1894 – 1897pp. Франко видавав журнал "Житє і слово", а в 1898-му виступив фундатором та одним із редакторів "Літературно-наукового вісника" – журналу, який на чверть століття став справжньою громадською і мистецькою трибуною України.

На початку XX ст. ім'я Франка набуває широкої популярності за межами Галичини й України. "Академія в одній особі" – називали його сучасники. 1905р. його обирають членом Чеського наукового товариства, 1906р. Харківський університет приймає рішення "о возведениигалицийского учёного исследователяИвана Франко в степень доктора русскойсловесности", а 1916-го Російська академія наук присуджує йому премію за працю "Студії над українською народною піснею".

У 1908р. він захворів на нервову хворобу – контрактуру рук і пальців. Лікування давало тільки тимчасове полегшення. Та Франко не покинув ні творчої, ні наукової роботи. Свої праці він диктував синові Андрієві.

У 1913 році Франка спіткало велике горе. Помер його син Андрій, який багато допомагав батькові у творчій і науковій роботі.

Почалася війна 1914 року. Сини мобілізовані до армії, психічна хвороба дружини. А незабаром сам Франко тяжко захворів плевритом, одночасно терплячи велику матеріальну скруту.

28 травня 1916 року о 16.00 годині перестало битися серце великого Каменяра. Студентська молодь, прогресивна інтелігенція, робітники і селяни провели в останню путь улюбленого письменника, свого ідейного вождя і натхненника, який вчив боротися за правду. Помер він на чужих руках. А оскільки був "такий бідний, як цілий наш народ", ховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

Повідомлення учня.  Політична діяльність І. Франка

Після переїзду до Львова заглиблюється в громадсько-політичну діяльність міста. Стає членом "Академічного гуртка".

Днями просиджував за книгами. Стає одним із організаторів і учасників робітничого та селянського руху в Галичині. Бере участь у виданні журналу "Друг".

Починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Ці твори приносять йому "скандальний успіх". Починається конфлікт з австрійською владою.А незабаром поліція на квартирі Івана Франка зробила обшук, і його та його однодумців з редакції студентського журналу "Друг" було заарештовано.

Протягом дев'яти місяців, проведених в тюрмі, продовжував писати поезії та статті, в яких рішуче виступав проти справжніх злочинців, що тримають за ґратами ні в чому невинних людей.

Відео (про арешт І. Франка)

(https://www.youtube.com/watch?v=HEPhZ6k22m0_)

Після звільнення з тюрми ще активніше включається в робітничий і селянський рух Галичини. В поезіях підкреслює, що найголовніше в житті є боротьба за щастя людей, і що він готовий віддати всі свої сили. Так Франко розпочав організацію нового журналу – "Громадський друг". Цензурні утиски, конфіскація видань, судові переслідування змушують міняти назву журналу на "Дзвін", потім – "Молот". Стає редактором газети "Прага", перетворює її на орган всіх робітників Львова.

У березні 1880 року він був удруге заарештований – за підозрою у причетності до селянських заворушень, які відбулися напередодні поблизу Коломиї. Він пробув за ґратами три місяці й був висланий до Нагуєвичів у супроводі поліції.

   Політичні погляди І. Франка еволюціонували від громадівського соціалізму й захоплення марксизмом до позицій національної демократії та критики марксизму. Світогляд поета формувався в умовах загострення боротьби трудящого селянства й робітництва Західної України проти соціального гніту.

    І. Франко був переконливим соціалістом. Щодо шляхів і засобів переходу до соціалізму І. Франко висловлював різні думки. В одних працях він обстоював правомірність застосування трудящими радикальних засобів для звільнення від експлуатації і здобуття свободи, в інших — схилявся до мирних форм політичної боротьби. Рушійною силою цієї боротьби визнавалися не тільки пролетаріат, а й інші категорії трудівників. Він говорив про «робітництво», під яким розумів усіх, хто працює, — робітників, дрібних селян, ремісників, інтелігенцію. На відміну від марксизму І. Франко прагнув до того, шоб його соціалізм спирався на загальнолюдські, а не на суто класові цінності.

          Велику увагу І. Франко приділяв національному питанню. Він закликав інтелігенцію сприяти формуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичного життя і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки. І.Франко виступав за політичну незалежність націй. Однак така незалежність, на його думку, не передбачає обов'язкового відокремлення всіх націй, що входили до складу Російської держави. Формою політичної незалежності соціально звільнених народів може бути демократична автономія у складі федерації.

      1895 рік був переломним у розвитку політичного світогляду І. Франка, його політичних орієнтацій, поглядів на місце і роль держави в житті суспільства, завдання провідників народу. Цього року помирає вчитель і незаперечний довгий час для нього авторитет, видатний український політичний мислитель, що уособлював собою цілу епоху в українській політичній думці — М. Драгоманов.

   А вже в останні роки життя І. Франко активно відстоював питання української незалежності, окремої держави з демократичним ладом у суспільстві.

Відео про політичний світогляд діяча

Доповідь учня про роль І. Франка у заснування першої політичної партії України

       Шукаючи свого місця в політичному українському русі, І. Франко 1890 року, за підтримки М. Драгоманова, разом з М. Павликом стає одним із засновників Русько-Української Радикальної партії, для якої пише програму в загальносоціалістичному та демократичному дусі. "В програмі-мінімум Радикальна Партія ставила домагання: перетворити Австрію на федераційний союз національностів, створивши намість тодішніх провінцій — національні території з цілковитою політичною автономією кожної національности. Разом з тим партія жадала забезпечити національним меншостям всі політичні і культурні права. Серед політичних домагань був ще пакт про послідовну демократизацію всього державного життя" [98, с. 79-80]. Серед вимог до її членів було і ведення пропагандистської роботи серед українських робітників Галичини з метою щоб вони усвідомлювали себе не тільки як робітники, а й як українці.

І. Франко з М. Павликом вже не були молодими радикалами. Навпаки, молодь що йшла за ними вимагала більш рішучих дій. І все ж авторитет їх був настільки високим серед української галицької прогресивно налаштованої молоді, що їм певний час вдавалося стримувати радикалізм молодших. Це яскраво відбилося в результатах першого установчого з’їзду партії. М. Павлик писав 12 листопада до М. Драгоманова, що їм вдалося добитися, щоб молоді "трохи попустили з глупого марксизму". Радикалізм молодих і їх промарксистські симпатії врешті-решт привели до кризи, а потім і розколу в партії, до виходу Франка з неї.

Відео про утворення РУРП

Слово вчителя

    Галичани тричі висували сина пересічного українця до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898рр.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Відео про парламентську діяльність

Доповідь учня про надання І. Франку Нобелівської премії

Лауреат Нобелівської премії

      Іван Франко став єдиним із діячів,якого висунули як претендента на Нобілівську премію за його творчий доробок

Лист до нобелівського комітету написаний 26 листопада 1915 року: «Високоповажній Королівській Академії, м. Стокгольм. Оскільки український університет для 35-мільйонного населення не відкритий ні в Галичині, ані в Східній Україні … тому я дозволю собі звернути увагу високоповажної академії, що найбільший і одночасно слов’янський поет і вчений живе у Львові, у нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини століття.

У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно під керівництвом відомого професора Ягіча, але з політичних причин його не допустили до університетської кафедри. Він працював на ниві поезії, прози, як критик, історик літератури, етнограф тощо, працював так, що втратив зовсім своє здоров’я.

… Він є справді найвизначнішим письменником сучасної Європи.

Жалюгідне становище нації не дозволило видатному письменникові стати доступним широким культурним масам.

Тепер він лежить тяжко хворий. Від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів.

Це видатний поет і прозаїк, пісні якого стали національним гімном, цей великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його Нобелівською премією. Я підкреслюю при цьому величезне політичне значення такої нагороди для національних змагань старовинного культурного народу, який тепер бореться за відкриття свого університету. Нагородження Івана Франка Нобелівською премією буде мати величезне значення не тільки для самої України, але також для Східної і Західної Європи.

Відень, 26 листопада 1915 року.
Професор, доктор філософії Застирець Йосип».

Цей лист, написаний 1915 року, надійшов до Стокгольма вже тоді, коли список лауреатів Нобелівської премії був затверджений. У 1916 році кандидатура І.Франка не розглядалася, оскільки в травні цього року український поет помер, а Нобелівські премії посмертно не присуджуються. Але вже те, що ім’я І.Франка було серед претендентів на здобуття Нобелівської премії свідчить про велич Каменяра.

IV Узагальнення та підсумки уроку

Слово вчителя

Значення «Великого каменяра» у формуванні політичної свідомості українців

       Іван Франко - це дійсно титан свого часу. Його заслуга перед українським народом надзвичайно велика. Це людина з Великої букви, яка не зважаючи на витівки долі продовжував бути справжнім патріотом і гідним сином свої держави. Це Провідник свого народу, що беззастерешно йшов до мрії.

Відео. Значення діяльності І. Франка