Урок "Собори душ своїх бережіть... Собори душ!"

«Собори душ своїх бережіть, друзі…Собори душ!»

                                                  Людині властиво прагнути вічності,

                                  знаходити  в  ній  для себе мету і натхнення…

                                   Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдоско-

                                   налювати  свій  дух,  увіковічнювати  себе  в

                                   творіннях своїх і дарувати їх нащадкам.

                                                                                          Олесь Гончар

Назва твору: «Собор»

Автор: О.Т.Гончар

Дата написання: 1967 р.

Перша публікація: 1968 р. (журнал «Вітчизна»)

О.Гончар про ідею написання роману: «Хотілося сказати слово на захист того, що було виплекане творчим генієм народу. Було бажання також сказати і про такі негативні явища, як пустодзвонство, кар’єризм, нехтування народною мораллю.»

Жанр тексту: проблемно-філософський роман.

Художній простір: Зачіплянка ─ робітниче селище над Дніпром, інколи ─ у сусідніх Вовчугах і Скарбничому.

Художній час : протягом одного літа.

Головний конфлікт твору: зіткнення високої духовності, людяності, правди з облудним фарисейством чиновників, кар’єристів і бюрократів, боротьба світлих сил народу за збереження свого національного коріння, історичної пам’яті.

Тема твору: зображення життя робітничого виселку, що проходить на тлі старовинного собору, який уособлює собою мораль народу.

Ідея роману: викриття руйнації як однієї зі складових внутрішньої політики країни; нагадування про обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і сучасним ─  шанувати й оберігати національні святині.

Проблематика:

  •  проблема історичної пам’яті народу;

  •  потреба «собору душі» (духовної і моральної краси, особистої причетності людини до історичного буття свого народу, прагнення до суспільної гармонії і взаємоповаги);

  •  екологічна проблема.

Особливості композиції «Собору»:

  • вставні новели «Чорне вогнище»  ( розповідь  про визначного

українського вченого-історика Дмитра Яворницького, який не допустив осквернення храму махновцями в період Української революції) і «Бхілайське вогнище» ( розповідь про перебування Івана Баглая в Індії, про дружбу і взаєморозуміння українського та індійського народів);

   • авторська розповідь про Єльчине минуле, про життєві шляхи інших героїв;

   • відступи-розповіді про духовні та моральні цінності, про історичну долю пам’яток культури;

   • описи с.Зачіплянки, собору, Скарбного тощо.

Персонажі роману:

   • борються за збереження «соборів душ» (Микола Баглай, Роман Орляченко, Іван Баглай, Єлька, Ізот Лобода, Ягор Катратий, Штачиха, Вірунька, ін.);

   • осквернителі світлого й чистого, святого і чесного (Володька Лобода, Семен Таратура, бригадир, бандити з гуляйпільських степів, ін.).

Центральний образ, епіцентр подій: Собор ─ уособлення духовності, національної свідомості, гідності, совісті, честі, справжньої культури.

Індивідуальнісь художнього стилю: романтична піднесеність, поетичний ліризм у поєднанні з поетичним реалізмом, історизм внутрішнього життя сучасника, увага до всього доброго та красивого, публіцистичність, художня влучність вислову тощо.

Висловлювання, цитати із твору:

   • «Можна прожити і без собору, і без пісні, і без Рафаеля. Без усього можна, на чому висять охоронні таблиці і на чому їх нема. Можна «Анну Кареніну» читати в екстракті, на півтори сторінки тексту. Але чи залишилися б ми тоді у повному розумінні слова людьми? Чи не стали б просто юшкоїдами, пожирачами шашликів? Тяглом історії?»

   • «І якщо вже говорити про безсмертя, то мистецтво стоїть до нього найближче.»

   • «Буде чистота, буде впорядкованість, буде бездимність, будуть росяні троянди в цехах, білосніжно квітуватимуть вишні на подвір’ях заводів… Естетика прийдешності, не може ж вона не прийти…»

   • «Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді!»

   • «Коли зробиш кому бодай маленьке добро, як стає на душі легко, чисто.»

   • «… треба доброту плекати, а не роздмухувати ненависть.»

   • «Такий собор, такий витвір, він належить не тобі, не мені, точніше не нам! І не тільки нації, яка його створила. Він належить всім людям планети.»

   • «Тоді я великий, коли будую, коли творю.»

   • «Але є така штука – наркотик владолюбства, героїн кар’єризму… Його тільки раз вхопив і пропав…»

Переклади «Собору» іноземними мовами: польська (1972 р.), франц. (2004 р.), англ. (1978 р.), болгар. (1988 р.), китайська  (1987 р.), нім. (1970 р.), словацька (1988 р.) та ін.

Відгуки про роман:

   • «Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе, яке невдоволення Вам висловлять і, звичайно ж, вишепчуть на вушко начальству ображені, старі й новітні екстремістські жеребчики, що граються у вождиків, поза як дозволено і навіть «поощряється»; як незручно почуватимуть себе «обдаровані хлопчики», що шукають собі зручненького, з грошиками, затишку в українській літературі і посміхаються при слові «громадянин» так, ніби все на світі збагнули, знайшли йому ціну.» (Г.Тютюнник)

   • «Основним сенсом роману «Собор» був пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, в прагненні зберегти своє єство, своє обличчя.» (Є.Сверстюк)

   • «Собор у романі Олеся Гончара – символ національної пам’яті. Ця «горда поема степового козацького зодчества» відлунює далекими піснями і засвідчує, що з деформації національної свідомості, з руйнування української пісні почалося й руйнування народної душі. Зачарований тією архітектурною довершеністю козацького собору, цим духовним «повівом предковічної краси», письменник зумів майстерно переконати, що цей собор, це творіння невідомих зодчих, це послання із сивої давнини призначене для того, щоб уберегти людину від руйнації власної душі, від загрози безпам’ятства.» (М.Жулинський)

    • «Роман «Собор» ─ це біль і надія великого художника слова, який кровно пов’язаний із своїм народом, його традиціями, історією, культурою, його сучасним, минулим і майбутнім, бо сам невіддільний від долі народної. Пройнятий пристрасною публіцистичністю, цей твір порушує філософські й моральні, історичні й екологічні проблеми, об’єднані таким простим і водночас неоднозначним питанням: “Що буде з нами? З людьми, із заводами, з соборами?» (Н.Бернадська)

Актуальність тексту: процвітання обмеженості чиновників, користолюбство, кар’єризм; занедбані собори та інші пам’ятки історії; забруднені річки, озера; «ерозія» руйнує людські душі тощо.