Урок –спогад "ПАМ'ЯТАЄМО МИНУЛЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО"

Урок –спогад

ПАМ'ЯТАЄМО МИНУЛЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

  Мета: поглибити знання учнів про Голодомор

1932—1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання ви­вчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

  Обладнання: книжкова експозиція «Згадувати, щоб не по­вторилося», плакат «Голодний рік — голодний вік», тематична папка «Голодомор 1932-1933 рр.», фоторепродукції, свічка, черствий хліб, вода.

 

Сиве благання Вкраїни-Вітчизни:
— Синку, як виживеш, все розкажи.
 

Звучить мінорна музика.

   Голод на Україні в 1932-1933 роках — одна з достоту трагічних сторінок нашої історії.
   Їм — неоплаканим і невідспіваним... їм — похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани — присвячується цей урок-реквієм.

Пом'янімо мільйоннії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.

    Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти україн­ського народу був організований голод 1932—1933 рр. До цього Голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол­госпну систему з початку колективізації. Голод 1932-1933 рр. для українців був тим же, що нацистський геноцид для євреїв •бо різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, нанесла нації непоправний удар,  соціальні, психологічні і демографічні наслідки якого дають знати про себе і сьогодні.

                                                        Зняті з хреста

Пішла біда із торбиною
По всій Україні,
Несла вона заплакані
Очі свої сині.
Ішла вона дорогами
Босими ногами,
Дать поїсти б біді хліба —
Нехай сяде з нами.
В степах вона ночувала,
В гірких травах спала.
Не проснулась, не вернулась:
Тополею стала.
Біда ішла понад Дніпром,
Понад синім морем,
З сусідами поділилась
Голодом та горем.
 

Була весна, буяло все;
Над світом небо голубіло.
Ти не було дня без біди,
Яку зазнала Україна.
Цвіли садки, співали бджоли,
Гуляв десь вітер в чистім полі,
Та на спочинок тут лягли
Вродливі ще малі три долі...
І в ту весну голодную,
В гірку страшну днину
Мала доля поминала
Всю свою родину ,

Правда йшла з бідою рядом,
В землю з нею ляже.
Та із ями правда вийде —
Й нам про все розкаже!
(А. Листопад)

 

  Найжахливіше в голодоморі 1932-1933 рр. — те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 19,41 р.» (1 січня 1933 р.)- «Запропонувати ЦК КП(б)У і СНК УІ'П' широко оповістити за допомогою сільради колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що напо­легливо продовжують вкривати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться строгі заходи покарання, передбачені ухвалою ЦВК і СНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспників і кооперації і зміцнення суспільної соціалістичної власності)».

  Дослідники голоду 1932-1933 рр., аби з'ясувати його причини і на­слідки, вживають різні за своїм інформативним значенням терміни: «голод», «голодомор», «людомор», «голодне лихоліття», «голокост», «великий голод» тощо. Образними і водночас публіцистичне гостри­ми є визначення «штучний», «наперед спланований голод», «терор голодом», «народовбивство», «навмисний», «свідомий». Вони мають право на існування, але належним чином не відтворюють суспільно-політичного та морально-правового аспекту страхітливих подій.

   Ці терміни — своєрідні історичні «жахізми», а не повні неологізми, їх можна по-різному тлумачити. Скажімо, «голод» означає відсутність їжі, потяг до їжі, тобто потребу людського організму. Отже, бракує інтегруючої категорії, яка репрезентувала б усі перелічені поняття і терміни.
В Україні, якщо всебічно проаналізувати соціально-економічні, а політичні причини голоду, було вчинено акт геноциду. Що означає цей термін і коли він з'явився?
  Дослівно «геноцид» означає вбивство роду чи племені. Дехто з дослідників називає трагічні події 1932-1933 рр. селяноцидом, тобто вбивством селян штучним голодом. І таке визначення є на­уково обґрунтованим. Політика Голодомору полягала в насильному вилученні всіх продовольчих припасів:

• липень 1932 р. — влада ухвалила завідомо нереальні до ви­конання плани хлібозаготівель;
• серпень 1932 р. — прийнято закон «Про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
• листопад 1932 р. — запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
• грудень 1932 р. — примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

  Хлібозаготівля — ось причина, яка лежала на поверхні. Віді­брали хліб — прийшов голод. Зв'язок між цими явищами безпере­чний. Голодомор був геноцидом селянства й козацтва, поєднаним у часі з планомірним винищенням української інтелігенції. Тобто [•це був геноцид українців як нації. Він не випливав з офіційної національної політики комуністичної партії, а точніше, з по­літики сталінського режиму, який підім'яв під себе не тільки суспільство, правлячу партію. Але це був масовий терор за соціальними і національними ознаками.

  Щоб забирати в людей усю їжу і все, що можна посіяти, Ста­лін утворив хлібозаготівельні комісії. В Україні комісію очолив голова Ради наркому СРСР В. Молотов. Результатом їх діяльності став голод в усіх регіонах. Він розпочався і в містах незернових регіонів СРСР, знятих із централізованого постачання внаслідок дефіциту хліба.

А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропиво поросло

-------Відео----

   Жодних повідомлень про втрату врожаю 1932 р. не існує, але ситуація в сільському господарстві тоді ставала катастрофічною. Замість відмови від спотворених виробничих відносин, які змушу­вали колгоспників приховувати власну продукцію, Сталін став на звичайний шлях репресій. 7 серпня 1932 р. з'явилася Постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної власності». Розкрадання майна каралося розстрілом. Після того як хлібоза­готівлі у вересні й жовтні 1932 р. дали мізерні результати, на зміну «ударникам преси» прийшла надзвичайна комісія.

 
                               Цей сніг, як сон, прийшов — розтане.

Здимить і хмару перейде... Весна.

 Село лежить в тумані.

Голодний рік, голодний день.
(М. Будлянський)

  Отже, ми бачимо, що голодомор 1932-1933 рр. був дуже жорстоким, що він був не спричинений кліматичними умовами, а створений тогочасною владою, спрямований проти національ­ного самовизначення українського народу.

Свічка пам'яті
Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може, ті зорі — то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи? ...
А серед них скільки було дітей!
їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою
— Тих голодних 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить
— Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла
— І у Вічність до Бога вона відійшла.
(Ф. Клименко)

 

   У той час як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні в той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.
  Можна сказати, що «візитною карткою» Голодомору є на­туральні штрафи. Ось як визнавала радянська історіографія Голодомору їх значення.
  Натуральні штрафи — це конфіскація не зернового продоволь­ства в боржників із хлібозаготівель. Конфісковане продовольство не йшло в залік боргу, а являло собою каральний засіб. Заготі­вельники були переконані, що десь у ямах або в «озадках» (соломі й полові) зерно в колгоспників є. Щоб змусити їх розрахуватися з державою, вони вдавалися до натуральних штрафів.

  Газети репетували біля кожної розкритої ями з хлібом, вихо­вуючи в міських жителів ненависть до сільської куркульні, яка нібито мала намір саботажем заготівель задушити їх голодом. Надзвичайна комісія мобілізувала на заготівлі десятки тисяч апаратних працівників, робітників та службовців, учителів та викладачів ВНЗ. Вони місяцями сиділи в селах, але вичавлювали ледь помітний струмочок зерна.

Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах,

Забирають із комори

Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині,

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи.

Світ виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають поміж трупи

Недовмерлих матерів.

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вочу

І співають, щоб не чути

З ями стогону й плачу.

 

(Д. Павличко)

 

   Коли селян позбавляли хліба, власники слабких господарств гинули від голоду. В добре поставлених садибах люди виживали за рахунок не зернового продовольства, яким запасалися до ново­го врожаю. Якщо це продовольство конфісковувалося за борги, гинули й вони. Купити їжу на сільських базарах було неможливо. Кооперативні крамниці «отоварювали» тільки тих, хто виконав хлібозаготівельний план. У місті магазини перетворилися на розподільники, які обслуговували тих, хто мав картки.
     У результаті зумисних дій влади голодна смерть щодня збирала тисячі невинних життів. Особливо великою була смертність дітей.
Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала Голодомор від світової громадськості.

Моя Вкраїно, вистраждана доле,
Тобі б до сонця гордою рости,
Тебе ж із дому нелюди вигонили,
мусила свій хрест тяжкий нести.
Тебе з корінням — та на попелище,
Тебе у воду з каменем тяжким.
А ти злітала усе вище й вище,
Не скорена й не зламана ніким.
Із серця слово рідке виривали,
Палили вроду у сліпім вогні.
А ти весною знову зацвіла
У вишитім вкраїнському вбранні.
Тебе топтали, били, розпинали,
Стріляли у калину і пісні,
А ти співала, як же ти співала!
Й верталися до саду солов'ї.
Моя Вкраїна, гарна, як тополя,
Я — українка із прапрадідів.
(Н. Наварська)

  У кожному з 55 тис. сіл по Україні помирали сотні дітей, а скільки було ненароджених, фізично і духовно понівечених. Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м'ясом інших, які зосталися.

Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене,
Забринить понад нами бджола золота.
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола й уста,
І росою вмиватиме очі.

 

  Смертність дітей сягала, за деякими неповними підрахунка­ми, 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Для забезпечення життєздатності ди­тячого організму, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м'яса. Такої норми не мали навіть робітники в містах, діти тим паче. Уряд дбав про новобудови п'ятирічки, зводив підвалини «світового майбутнього», а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.
Мати зарубала свою дворічну дитину і зварила, аби прогодувати решту дітей. Скаламутився у неї розум, кричала тільки: «Ваня, Ваня, Ваня».

 

Чуєш, Йвану?
Чуєш, кличе мама…
Одягнути чистеньку сорочку.
Білий день.
Така червона пляма.
Озовись, загублений синочку!
Кличе світ.
Тебе за світка, Ваню!
Хоч одне розплющи, синку, очко…
Божевільна мати…
Біль…
Страждання…
Подивись, загублений синочку.
Стративсь розум.
В ненажернім світі!
Господи, сокира на пеньочку…
І голодні перепухлі діти.
Не вмирай, зарубаний синочку!

 

    Таким чином, дитяча смертність збільшує соціально-демографічні рамки жертв голодомору, а відтак засвідчує його глобальний характер і катастрофічні наслідки для українського народу.Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втра­тили розум.

Про Нього й Неї згадувать несила.
Грицьку одбило ноги на війні…
Отож Оксана день у день носила
Його і до колбуду, й до рідні.
Та якось… Ледь живі узріли Гриця:
Сам викотивсь, як пень, через поріг.
Нажерся й виліз на осоння гріться,
Вчинивши нишком людоїдський гріх…
Над морем Чорним чайка голосила.
І в берег бились хвилі день при дні:
«Нема Оксани, що Грицька носила, -
Нема… ані на лаві, ні в труні…».

Маленькі рученьки, простягнуті до Бога…Маленький хлопчик, умираючи, просив Бозю:
«Дай хоч одненьку картопельку».
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.

Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?

Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли.
Спіте, діти, спіте, любі.
І не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба.
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням,
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.

А одне дівча підповзло до вікна і жалібно просить: «Тітонько, відріжте мені пальчик, я його з’їм, а то він не перекусюється».
Є страсті Господні, є страсті земні!
Чомусь їм немає кінця.
Дитячі ті пальчики
В тому вікні
Не перекусуються.
Страшний аргумент.
В діалекті арго…
Хоча би невкраденого півслівця.
Холоне уява від страху того!
Не перекусується!
Найбільше прокляття
З проклять усіх!
…Ні матері, і ні вітця.
 

   Вчитель. Влітку, у серпні зорепад. Теплими, погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують, востаннє перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі – ДУШІ безневинно вбитих діток. Постійте тихо в передсвітанні біля вікна, розчиніть його навстіж і послухайте про що гомонять зорі-душі.

   1-а зірка. А мені заподіяли смерть за «5» колосочків. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки… Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку, щоб з’їсти її. Я озирнулась, зійшла з межі, зірвала один колосок, 2, 3… 5… і раптом схопив мене голова сільради і поволік до воза… мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били, били… поки не забили. Забили за «5» колосочків, а було мені шість рочків.

  І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька.

 

  2-га зірка. І мені хотілося їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої бабуся і дідусь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Приїхали дядьки, повкидали їх на воза і повезли їх за село в ями. Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся – його дядько міліціонер з рушниці застрелив. Я в матінки все просила: «Відріж мені пальчика, я його з’їм, а то він не перекушується». Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котились сльози. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла маковинням… І вже нас не стало. Ганнусею, Ганнусею мене звали…

 

   3-я зірка. А я Андрійком був… Було мені три рочки. Мене матуся зарубала… З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила, старших братиків і сестричок ним погодувала. А мою голівку до серденька притуляла, люлі-люлечки співала, любим дитям називала… А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась…

 

У той рік заніміли зозулі

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

                                                                     (Д. Головко)

 

Голод 1933-го чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більш людських.

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна
— Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...
Вимирало Село — потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.
Шаленів людомор — лютували нові яничари,
І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...
Над Полями Святими замучені душі ячали,
І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.
Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви,
І розгнуздана Пам'ять малює
Історії слід... Тільки ті Колоски
— Життєдайного Виміру Витвір,
Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.
(І. Качуровський)

У той же час створювали і прислів'я:

• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

• Буксир ходить попід хати, щоб у людей хліб забрати.

• Голод, холод в нашій хаті — ніщо їсти, ніде спати.

• Селянин без землі — як птаха без крил.

• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жить.

  Від голоду в 30-ті роки загинули цілі покоління, а відтак було втрачено історичну пам'ять нації, оскільки вмирали батьки, що не встигли передати досвід від свого діда-прадіда, вмирали діти, ще не навчившись говорити. Обірвався не один рід.
 

Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду,
— Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми — сущі, усопші, прийдешні
— Твій пшеничний, безсмертний народ!

  Вчитель. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здо­лало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від по­вторення страшних помилок.

 

Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше,
Боже, Безвір'я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!