СТІКЕР 1. ПОЛОНЕНІ. СКІЛЬКИ?

«За офіційними статистичними даними Управління у справах військовополонених і інтернованих МВС СРСР від 12 жовтня 1959 р. усього були узяті в полон 2.389.560 німецьких військовослужбовців, з них в полоні померли 356.678.  Інші дані вказують, що на території Радянського Союзу померло понад 700 тисяч військовополонених вермахту (18 відсотків від їх кількості), з них — 100 тисяч в Україні.

…За німецькими джерелами в радянський полон потрапило 3,15 млн. німецьких військовослужбовців, з яких 1-1,3 млн. померло в полоні.

У таборах Третього рейху загинуло, за різними даними від 3,3 до 4,2 мільйонів (тобто 50-70 відсотків) радянських воїнів».

( http://www.personal-plus.net/467/8996.html) 

https://gazeta.dt.ua/history/girkota-polonu-_.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D1%83_%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96

•                 Військовополонених  яких країн, що брали участь у Другій світовій війні, було найбільше? Чому?
•                 Цивільних яких країн найбільше постраждало у Другій світовій війні? Чому?
•                 Порівняйте кількість полонених основних країн-агресорів і країн антигітлерівської коаліції? Зробіть висновки.
•                Чому така різниця між кількістю німецьких полонених у радянському полоні і їх загальною чисельністю?

СТІКЕР 2 ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ: ПОЧАТОК

Перші полонені червоноармійці у Маутхаузені, осінь 1941

Режим доступу:

http://foto-history.livejournal.com/8690058.html

Радянські полонені перед розстрілом, 1941.

http://politicon1.at.ua/forum/34-1832-1

Радянські полонені розробляють коня

в Курській обл.., 1942.

http://waralbum.ru/206898/

Радянські полонені у таборі під час роздачі їжі, 1941

http://waralbum.ru/19220/

Радянські полонені

їдять конину

http://waralbum.ru/153054/

Червоноармійці біля трупів полонених червоноармійців, замордованих німецькими військами

http://0gnev.livejournal.com/183742.html

Військо́вополонені — особи, що належать до Збройних сил країн, які перебувають у стані війни, добровольці, партизани, учасники руху Опору та інші комбатанти (учасники бойових дій), а також некомбатанти (військові кореспонденти, члени екіпажів торговельного флоту і цивільної авіації та інші, які під час війни опинилися на ворожій стороні)».

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9

Та́бір військовополоне́них  — спеціально обладнані місця для утримання полонених військовослужбовців протиборчій сторони.

Кількість військовополонених

на Європейському театрі воєнних дій

упродовж 1939-1942 роки

А.Шнеер, Плен. т. 1. – 2003, Иерусалим. -  С.24.

Чому кількість військовополонених в СРСР була більшою, ніж в інших країнах разом взятих?

Використовуючи фрагменти історичних джерел, визначте причини такої кількості полонених червоноармійців  у цей період?

Яким був моральний стан червоноармійців на момент потрапляння у полон? Чому?

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ (СТІКЕР 2)

Додаток 1. Витяг.

«Характерною особливістю німецьких ударів було стрімке просування вперед, не звертаючи уваги на свої фланги та тили. Танкові та моторизовані з’єднання рухалися до повної витрати пального» (Г.К. Маландін, генерал-майор. «Журнал бойових дій військ Західного фронту»)

Додаток 2. Витяг.

«Від постійного та жорстокого бомбардування піхота деморалізована і стійкості в обороні не проявляє. Підрозділи, які хаотично відступають, а іноді і частини доводиться зупиняти і повертати на фронт командирам всіх з’єднань, починаючого від командуючого армією, хоч ці заходи, не дивлячись на застосування зброї значного ефекту не дали…» (зведення 4-ї армії, підрозділ Червоної армії,  від 24 червня 1941 року № 01).  

Додаток 3. Витяг.

«Полк (…) мав тільки 28 гармат (потрібні 80), причому багато гармат не мали прицільних приборів… На 1835 червоноармійців і командирів в полку мали 350 гвинтівок, 80 карабінів, 5 наганів. Така ситуація і в інших полках…»

(З Донесення начальнику Головного політичного управління РККА армійському комісару І рангу Мехлісу від заступника начальника політуправління Західного фронту, С. 121).

Додаток 4. Витяг.

«У списках особового складу є 400 чоловіків із Західної України та Північної Буковини, які до цього часу не мають зброї…» (інформація  від 31 липня 1941 року військового прокурора 60-ї стрілецької дивізії Меднюка військовому прокурору 12-го стрілецького корпусу і 12-ї армії).

Додаток 5. Витяг.

Зведення командуючому Південного фронту генерал-полковнику Черевіченко від 4.12.1941 року відзначається «Політпрацівники Червоної армії, які вийшли з оточення, повідомляють, що (…) у селах Сталінської та Ворошиловградської  областей немало людей, які різними шляхами ухиляються від призову в Червону армію…

(…) У тилу противника є немало дезертирів з Червоної армії. Багато з них залишили фронт, втекли з армії. Є й такі, які, переодягнувшись у цивільний одяг, не бажають переходити лінію фронту і повертатися у Червону армію, розходяться по хатах…

(…) Дезертири негативно впливають на політико-моральний стан населення окупованих територій. Дезертири фабрикують різні чутки про безнадійність подальшого опору Червоної армії, сіють серед населення зневіру в успішне завершення війни»…

Додаток 6. Витяг

«З 1929 по 1933 рік в СРСР було репресовано від 10000000 до 15000000 селян. У 1932 – 1934 роках внаслідок Голодомору в Україні за оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати становили 3900000 чоловік». https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96_(1932%E2%80%941933)

СТІКЕР 3

ОСТАРБАЙТЕРИ

http://www.istpravda.com.ua/research/2012/05/8/84523/

Оголошення Господарського командування м. Харків про початок роботи комісії при бургомістраті, яка проводитиме вербування робітників для роботи у Німеччині.

Друковане видання. [7-11] травня 1942 року.

Документи Державного архіву Харківської області,

ф. Р-3068, оп. 1, спр. 179, арк. 4

•                
•               Остарбайтери — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, упродовж  Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.
•               https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8
•               Остарбайтери, яких вивозили з окупованих радянських територій, перебували фактично у становищі рабів. Вони залучалися на найважчі роботи, з мінімальним харчуванням, фактично таке утримання приводило до їх масового знищення.
•               http://www.liveinternet.ru/users/hecate_in_ua/post221390565/
•               Познайомтесь з текстом оголошення.
•               Які категорії потрапляють під реєстрацію для виїзду до Німеччини? Якого віку?
•               Який соціальний пакет пропонується? Що потрібно, щоб зареєструватися?
•               Це оголошення носить добровільний чи примусовий характер? Відповідь обґрунтуйте.

Кількість остарбайтерів мовою цифр http://www.istpravda.com.ua/research/2012/05/8/84523/

Запитання до матеріалів уроку:

•               Який характер мав виїзд населення до Німеччини наприкінці 1941- початку 1942 років? Чому?
•               Чому, на вашу думку, різко скоротилися кількість добровольців з України для поїздки в Німеччину упродовж 1942 року?
•               Якими способами населення уникало насильницького вивезення до Німеччини?
•                Чому населення Франції масово зголошувалася виїжджати до Німеччини на роботу?

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ (СТІКЕР 3)

Додаток 1.

«У грудні 1941 року з Кривого Рогу до Німеччини поїхали 760 шахтарів. Того самого місяця близько 6400 безробітних металургів Запоріжжя, тікаючи від голоду, добровільно рушили в тому самому напрямку…»

«…у генеральному окрузі Київ різко скоротилася кількість добровольці: з 4030 охочих у червні 1942 року до 425 у серпні і всього-на-всього 5 у вересні, а після того – взагалі жодного».

Додаток 2.

«…у березні Фриц Заукель, який займав посаду уповноваженого з використання робочої сили, розіслав комісії для  проведення депортацій, які він назвав «вербуванням». Встановлені ним норми для Райхскомісаріату України були високі: 225 тисяч робітників за останній квартал 1942 року і ще 225 тисяч за перші чотири місяці 1943 року. Ще пізніше Заукель видав наказ, що починаючи з 15 березня 1943 року щодня захоплювати по три тисячі робітників, а невдовзі збільшив це число до шести тисяч на день».

Додаток 3.

«Одна наша вчителька прийшла на медичний огляд загримована… ми її не впізнали. Перефарбувала волосся (німці не люблять сивих) зробила синці під очима, ще дещо, окуляри великі одягла…зігнулася і пішла на комісію. Німці за столами сидять такі ваговиті, серйозні. підійшла вона до столу. На неї ледве звели очі: «Паспорт!» Дала паспорт. «45, найн»,  - говорить. Мимоволі ми в душі засміялися». (Щоденник Нартової, С.17)

Додаток 4.

 «У містечку Знам’янка (біля Кіровограда) за лютий 1942 – липень 1943 року завдали собі каліцтва понад тисячу молодих осіб».

Додаток 5.

 «У Кременчузі майже всі лікарі намагалися визнати людей непридатними до відправлення. Одна з них розповідала після війни, що вони використовували підроблені рентгенівські знімки як доказ «туберкульозу» і ховали «пацієнтів» лікарні вдома, коли отримували інформацію про перевірку лікарні з метою перевірити пацієнтів».

Додаток 6.

« … багато дівчат намагалися завагітніти, бо від вивезення не підпадали також матері дітей, яким не виповнилося 12 років… Люди … охоче всиновляли й удочеряли дітей із дитбудинків та ясел або ж просто позичали в інших дитину, щоб із нею прийти на комісію…»

Додаток 7.

 «... у Києві були особи, які підробляли штампи біржі праці, щоб видавати людей не  придатних до відправлення в Німеччину. Для цього часто використовували хабар продуктами, грішми, горілкою. З допоміжними поліцаями та цивільними чиновниками можна було розплатитися сексуальними послугами…».

Розділ 11.  «Депортація та примусова міграція» // С. 257 – 277. – Беркгоф К. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою / К. Беркгоф – Київ, Критика, 2011.

Додаток 9.

«Добровольців з Франції, Бельгії, Голландії, країн Скандинавії, Італії приваблювали у Райху висока зарплата і необхідність роботи через безробіття у їх країнах. Крім того, французів приваблювали тим, що за кожного з 5 робітників з Франції відпускали одного військовополоненого француза. Умови роботи в Третьому рейху були практично такими, як і для німецьких робітників». 

http://www.liveinternet.ru/users/hecate_in_ua/post221390565/

Документ 2.

Об’ява Кам’янець-Подільської біржі праці щодо відбування двохрічної трудової повинності в Німеччині особами 1923-1925 років народження. Подолянин. – 1943. – 24 травня. – С. 3

Електронний ресурс. Режим доступу: http://joanerges.livejournal.com/1548993.html

Додаток 9.

Більше про …

«Умови існування для радянських «добровольців» серйозно відрізнялися від європейських робітників. У Рейху працювали декілька категорій працівників з-за кордону.

Фремдарбайтери (нім. Fremdarbeiter — «іноземний робітник») — це робітники країн Скандинавії та Італії.

Цвангсарбайтери (от нім. Zwangsarbeiter — «примусовий робітник»), Ця категорія складалася з двох груп:

1) мілітерінтернірте (от нім. Militärinternierte — «військово-інтерновані») — в основному, це були військовополонені з держав Європи;

2) цивільарбайтери (нім. Zivilarbeiter — «цивільний робітник») — переважно, польські полонені.

Добровольців з Франції, Бельгії, Голландії, країн Скандинавії, Італії приваблювали у Райху висока зарплата і необхідність роботи через безробіття у їх країнах. Крім того, французів приваблювали тим, що за кожного з 5 робітників з Франції відпускали одного військовополоненого француза.

Умови роботи в Третьому рейху були практично такими, як і для німецьких робітників». 

http://www.liveinternet.ru/users/hecate_in_ua/post221390565/

СТІКЕР 4.

УМОВИ УТРИМАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Вінниця, 28 липня 1941 р. Українські жінки намагаються дати харчі полоненим

http://uglich-jj.livejournal.com/7985.html?page=1#comments

Серпень,  1941 р. Концентраційний табір «Уманська яма» (шталаг (збірний табір) № 349.  – кар’єр цегельного заводу

(50 000 чол.)

Конвенція про поводження з військовополоненими (Женевська конвенція 1929) — міжнародно-правовий документ, ухвалений 27 липня 1929 року. СРСР не брав участь в обговоренні, підписанні та ратифікації цього документу. 

Стаття 4. «…Держава, яка взяла військовополонених, зобов'язана піклуватися про їх утримання».

Стаття 7. Військовополонені […] після потрапляння у полон повинні евакуйовуватися із зони бойових дій у віддалені пункти країни, де вони б перебували у повній безпеці. Маршова евакуація повинна бути етапами по 20 км в день. Етапи  можуть бути подовжені тільки тоді, коли необхідно дійти до харчових чи питних пунктів. 

Стаття 10. Військовополонені розташовуються в будівлях чи бараках, які пропонують гарантовано умови дотримання гігієни Приміщення повинні бути захищені від вологи, опалюватися і освітлюватися.

Стаття 11. Харчові раціони військовополонених повинні бути якісно та кількісно відповідати раціонам військ, які знаходяться у казармах. […]  Питна вода повинна бути у достатній кількості, курити тютюн дозволяється.

Стаття 12. Одяг, взуття і білизна надаються державою, яка утримує полонених. Регулярна зміна і лагодження речей повинні забезпечуватися. У всіх таборах повинні бути об лаштовані крамниці, у яких полонені можуть придбати продукти та предмети першої необхідності.

Стаття 13. Воюючі сторони зобов’язані приймати всі необхідні заходи, щоб забезпечити чистоту та здоров’я у таборах, запобігти виникненню епідемій. Крім бань та душу, які  по можливості облаштовують у кожному таборі, полонені для підтримання тіла в чистоті повинні мати воду в достатній кількості. Їм пропонується можливість виконувати гімнастичні вправи…

Стаття 29. Жоден з військовополонених не може бути залучений на роботи, на які він фізично не здатний.

Стаття 31. Роботи, які виконують військовополонені, не повинні мати ніякого відношення до військових дій.

Стаття 32. Забороняється залучати полонених до робіт, які загрожують їх здоров’ю та життю.

Стаття 37. Військовополоненим дозволяється отримувати індивідуальні посилки з продуктами харчування та іншими предметами, які призначені для харчування та одягу.

Чи відповідають положення Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (1929) змісту світлин? Чому?

Використовуючи додатки №№ 1-13, аргументуйте свою думку.

Як поводилися з радянськими та західноєвропейськими військовополоненими? Яких прав не дотримувалися нацисти під час поводження з радянськими військовополоненими і чому?

Мінськ, серпень 1941 р. Гіммлер приїхав оглянути військовополонених

http://uglich-jj.livejournal.com/7985.html?page=1#comm

Штатлаг-371 (м.Станіслав)

День народження

http://report.if.ua/gazeta/neformat/stalag-371-pro-umovy-utrymannya-yizhu-ta-futbol-u-stanislavskomu-konctabori/

Київський «котел»

Четверо полонених, які були розстріляні німцями за канібалізм (листопад, 1941р. Ново-Українка, Кіровоградська обл.., шталаг 305)

Восени, 1941, шталаг 10Д (Вітцендорд, Німеччина), трупи радянських полонених скидають з візка

http://uglich-jj.livejournal.com/7985.html?page=1#comments

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ (СТІКЕР 4)

Додаток  1.

Правила поводження з радянськими військовополоненими, затверджені 8 вересня 1941 року генерал-лейтенантом Рейнеке:

«Більшовицький солдат втратив будь-яке право вимагати, щоб до нього ставилися як до чесного противника. Навіть при найменшій спробі непослуху повинно бути дано розпорядження щодо безжальних та енергійних заходах. Непослух, активний чи пасивний супротив повинно бути негайно зломлено силою зброї. Будь-хто, хто не виконає цього розпорядження і не застосує зброю чи зробить це недостатньо енергійно, підлягає покаранню. При спробі втекти – постріли без попередження. Використання зброї до військовополонених, як правило, законно». (Джерело: А. Шнеер «Плен», С. 180)    

Додаток 2.

«На обід спочатку видавали тарілку вермішелі, згодом стали додавати шматочок ковбаси, декілька помідорів, пару ложок сиру і півлітра супу. Тричі на тиждень давали по 8-10 картоплин, а в інші дні кукурудзяну кашу. Восени полонені споживали квашену капусту… Навесні їм видавали рибне борошно, харчову сочевицю, ложку сиру, іноді сурогатний джем та 150 г цукру на тиждень. Хліб вагою в 2 кг, власної випічки, видавали один раз на тиждень».

Багато продуктів в’язні отримували у посилках від рідних, організації Червоного Хреста, навіть від незнайомих людей. Їм присилали каву, чай, шоколад, цукерки, різні консерви, салямі, оливки, спеції та приправи.

Джерело: Сталаг-371. Про умови утримання, їжу та футбол у Станіславському концтаборі // Електронний ресурс. Режим доступу: http://report.if.ua/gazeta/neformat/stalag-371-pro-umovy-utrymannya-yizhu-ta-futbol-u-stanislavskomu-konctabori/

Додаток  3.

 «…ми повинні знищити щонайменше одну третину населення приєднаних територій. Найкращий спосіб для досягнення цієї мети – недоїдання. Зрештою, голод діє краще, ніж кулемет, особливо серед молоді». (Джерело: А. Шнеер «Плен», С. 187. слова генерала Рундштедта)

Додаток 4.

(«…командирам, політрукам, євреям, які були у внутрішній загорожі табору Дарниця, не давали нічого. Вони перерили всю землю і з’їли все, що могли. На 5-6 день вони гризли свої ремені та взуття. До 8-9 дня частина їх помирала, а решта були божевільними. До дванадцятого дня залишалися одиниці. Божевільні з помутнілими очима вони гризли і жували нігті, шукали у сорочках вошей і клали їх до рота».  (Джерело: А. Шнеер «Плен», С. 194. - А.Кузнєцов. Бабин Яр)

Додаток 5

«Тільки американський Червоний Хрест з 1 січня 1941 року по 30 червня 1944 року відправив  американським полоненим і полоненим союзних військ, крім солдат Червоної армії, 14274210 посилок. Добровольці американського Червоного Хреста зібрали ще 13947386 посилок зі всім необхідним, включаючи їжу, медичні препарати і багато чого іншого….»(А. Шнеєєр, «Плен», С. 32).

Додаток 6.

«Представники Червоного Хреста у роки війни зустрічалися з польськими, французькими, бельгійськими, голландськими, норвезькими, югославськими, англійськими, грецькими, американськими, німецькими, італійськими військовополоненими більше 11 тисяч разів. Вони побували у таборах для полонених та інтернованих, в основному на території Німеччини, передали полонених 470 тисяч тон продуктів харчування, допомогли відправити родичам 90 млн. листів…»(А. Шнеєр, «Плен», С. 31)

Додаток 7.

«Коли він (Л.Волинський) та інші солдати потрапили до рук німців 18 вересня 1941 року на Лівобережжі, їх спершу тяжко побили в обличчя, а потім зігнали на подвір’я колгоспу в селі Ковалі – у тимчасовий табір, який швидко заповнили близько 10000 полонених. Наступного дня прибув загін поліції безпеки. Перекладач наказав усім комісарам, «комуністам» та євреям вийти вперед. Добір тривав близько години. Тоді перекладач оголосив, що кожен, хто видасть комісара, комуніста або єврея, які ще залишилися, отримає його речі… Вибраних полонених, котрих набралося близько чотирьох сотень, розстріляли». (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів Леоніда Волинського, ветерана Червоної армії, С. 101)

Додаток 8.

«Якщо на полях траплялося (…) щось їстівне, то не було сили, здатної стримати нас. Конвоїри хльоскали канчуками на  всі боки, били прикладами, починали стріляти – все було марно. Залишаючи вбитих у поритому, витоптаному полі, колона йшла далі, хрумкаючи кормовим буряком, морквою або картоплею. (…) Одного разу вісімнадцятирічний полонений забіг далеко в поле і повертався з гарбузом. Він біг що було сили до дороги, коли конвоїр вистрелив у нього з пістолета… Ми готові були пити з будь-якої брудної калюжі, а нам не давали напитися навіть з ріки». (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів Леоніда Волинського, ветерана Червоної армії, С. 103).

Додаток 9.

 «На розділеній вулиці […] лежали десятки мертвих совєтських солдатів… Конвоїри стріляли з автоматів по кожному бранцеві, який виявляв ознаки слабкості або хотів відгукнутися на поклик природи прямо тут. Я на власні очі бачив, як нацистський конвоїр підходив до них ззаду вбивав і йшов далі, навіть не зволивши озирнутися на жертв». ((К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів Г.Кегеля, чиновника німецького Міністерства закордонних справ. – С. 104.)

   Додаток 10.

«Коли жінки з пішоходів пробували кидати полоненим хліб, солдати – німецькі й угорські – кидались з рушницями на перевіс на жінок, а ті кидались у розтіч…» (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів періоду окупації киянки, С. 105).

«Деякі розважливі коменданти таборів таки успішно це (годувати за рахунок місцевого населення полонених)  дозволяли. Проте в більшості випадків коменданти таборів забороняли цивільному населенню постачати військовополоненим їжу, віддаючи тому, щоб вони вмирали з голоду…» (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». З листа  Розенберга Кейтелю від 28 лютого 1942 року «Відносно поганого утримання військовополонених СРСР». -  С. 108; А. Шнеєр «Плен», С.201.)

Додаток 11.

«Їсти дають увечері. Ми всі стоїмо вишикувані, і замість того, щоб організовано, за командою вести нас до кухні, вони замість того кричать: «В їдальню», «Бігом». Всі голодні люди кидаються до кухні, де стоять кілька брудних бочок з баландою з проса. Всі знають, що їжі не вистачить, і намагаються першими отримати, починається тиснява. Тут з’являються «доглядачі порядку» і починають наводити лад (…), палиці, шомполи, гумові кийки… Результати звичні, або розсічена голова, або перебита аж до перелому рука, або вбивство вже виснаженого і кволого військовополоненого. Биття триває годинами. Доки половина полонених уже не хочуть ні їсти нічого на світі (…) і вмощуються на сирій землі, бо сараїв на всіх не вистачає, і сплять до 5 год. ранку». (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів Леоніда Волинського, ветерана Червоної армії, С.109)

Додаток 12.

«На верхівці двоє в’язнів намагалися дістатися до останніх решток кори, щоб послабити голод», - писав у своєму щоденнику німець у вересні 1941 року.

Представник німецької сталеливарної промисловості у жовтні 1941 року писав з Дніпропетровщини та Криворіжжя, що однієї ночі бачив, як в’язні проміжного табору «смажили та їли своїх товаришів» (К. Беркгоф, «Жнива розпачу». Зі спогадів Леоніда Волинського, ветерана Червоної армії, С. 110).

Додаток 13.

 «Біля  торфу стоять поліцаї з рушницями та німці з палицями. Коли ці безталанні повертаються з порожніми або неповними кошиками, то вони, паскуди, періщать їх палицями, змушують не йти, а бігти бігцем. Це жахлива картина, багато перехожих зупинялося, а в очах їхніх бриніли сльози. Поліцаї з рушницями розганяли тих, хто зупинявся, а німці-звірі, нікого не соромлячись, продовжували свої знущання. І це в центрі, на людях».(Спогади киянки Л. Нартової про події 8 жовтня 1942 року).

Яка проблема щодо утримання полонених виникла перед окупаційною владою нацистської Німеччини на території Радянського Союзу?

Які категорії насамперед розстрілювали? Чому?

Де розміщували радянських полонених? Як до них ставилося населення? Які були для них побутові умови?

Чому, на твою думку, до них таке ставлення зі сторони німецьких солдат? Наскільки військовополонені готові були протистояти такому ставленню і чому ти так вважаєш?

СТІКЕР 5.

СТАНОВИЩЕ ОСТАРБАЙТЕРІВ

«Третина остарбайтерів працювала в сільському господарстві, 45 % – у промисловості.

Частка остарбайтерів на підприємствах видобувної промисловості становила 60 %, на металургійних підприємствах – 52%, у хімічній промисловості – 36%, на будівництві – 23%, на транспорті – 52 %.

«На 30 вересня 1944 загальної кількість остарбайтерів становила 2 461 163 особи, а за весь період Другої світової війни було залучено до роботи 2 775 000 остарбайтерів. (із загальної кількості 8 435 000 іноземних  робітників)».

«За обчисленнями «Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР», станом на 1 березня 1946 з України (у сучасних кордонах) було вивезено 1 759 719 робітників, які мали статус остарбайтерів, що становить 49 % від їх загальної кількості».

Остарбайтери. Енциклопедія історії України. – т. 7.

Електронний ресурс. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Ostarbajtery_V

Запитання до матеріалів уроку:

До яких робіт буди залучені остарбайтери в Німеччині? Оцініть побутові умови остарбайтерів. Наскільки вони були прийнятними і у чому саме?

Яким було ставлення німців до остарбайтерів? Чому?

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ (СТІКЕР 5)

Додаток 1

«Я потрапив до бауера (господаря) на село. Забрав мене безпосередньо з табору. […]. Господар, як і його сім'я, ставились … непогано, їв те ж саме, що й вони. Працював в основному на польових роботах… Робочий день розпочинався о п'ятій, закінчувався біля дев'ятої вечора. Вільний час мав тільки у неділю — з обіду до вечора… Остарбайтери, що працювали в інших господарствах, у неділю приходили до мене. Хазяїн не забороняв цього — аби тільки ми поводились пристойно.

… Тяжко було в жнива. Працювати вимагалось швидко, без перепочинку. Відразу по приїзді хазяїн видав робочий одяг — спецівку із простої тканини та дерев'яні черевики. Праця на селі … важка, робочий день довгий, зате не доводилось голодувати».

Додаток 2.

«…після збирання цукрових буряків мене перевели на цукровий завод у місто Геллісхен. Працював на пресах. Умови […] різко змінилися. Діяли дві зміни по дванадцять годин. Коли працював у першу зміну, треба вставати дуже рано, щоб встигнути отримати сніданок, поснідати і вчасно розпочати роботу. Годували три рази на день: рано —- кава, в обід — суп та трішки якоїсь каші, на вечерю, крім кави, давали часом, навіть варену нечищену картоплю. Хліба […] вділяли грамів 200 на день. Барак […] дерев'яний, одноповерховий, з нарами. По прибутті на цукрозавод мені видали спецодяг і взуття. Вихідний день — неділя. Дозволялось писати листи додому. Але в місто […] не випускали. Працював до закінчення сезону цукроваріння».

Додаток 3.

«У січні 1943 року мене перевезли … на завод, що виготовляв артилерійські снаряди. Став у котельні допоміжним робітником… Жили у таборі неподалік. Ходили без охорони. У бараках були двоповерхові нари з поганою постіллю, слабке опалення... Годували: вдосвіта — кава без хліба, слабо засолоджена, в обід — черпак супу з брукви, часом з картоплі, дуже рідкий, увечері до кави давали одну хлібину на шістьох. Тут я збагнув, що таке невідступне почуття голоду, до знемоги, до відчаю.

У котельні нас працювало по кілька чоловік у зміні. Керував нами майстер, віком років п'ятдесят. Людина він був хороша, часом ділився з нами своєю їжею, розпитував про наші домівки, сім'ї… Хоч робота у котельні була нелегкою, але було затишно, тепло. Однак працювати й там довго мені не довелось. Місяців через чотири одна піч вийшла із ладу — і мене звідти забрали».

Додаток 4.

«Потрапив на залізницю у тому ж місті. Спочатку працював на ремонтних роботах, а потім зчіплювачем вагонів. З приходом зими працювати стало й зовсім погано, особливо в мороз... Через це отримав травму руки. Лікували в таборі, не працював три тижні. Затим на ремонтних роботах працював до початку квітня 1945 року». 

МЕЛЬНИЧУК Герасим Андрійович. с. Молодаве - 2, Дубенського району

Електронний ресурс. Режим доступу:  http://www.uahistory.kiev.ua/upa/vol2/ost008.html

Додаток 5.

НЕВІЛЬНИЦЬКИЙ ОКРАЄЦЬ

«На четверту добу прибули на станцію Гдиня, що на побережжі Балтійського моря. Десять чоловік з нашого села потрапили до поміщика…

Господарство, (…), було дуже велике. Там вже працювали десятки робітників з різних країн: поляки, французи, росіяни... Ті, що були з Радянського Союзу, мали на грудях нашитий знак «Ост». Таку ж відзнаку мусили ми також нашити на свій одяг.

Хоча я виросла на селі, але багато дечого не вміла робити. Тому довелося вчитись і звикати до всього. Першою роботою була проривка буряків. Ця проста, (…), робота виявилась дуже важкою.

Робочий день тривав дванадцять … годин. Особливо важко було в жнива. Цілий день, крім перерви на обід, не було перепочинку. Руки та ноги нили, напухали, кололи стерня та снопи, за одяг попадали остюки з колосся. І треба було все робити швидко... В кінці дня вже не було сили йти додому. Траплялися і травми, які в поганих умовах не швидко загоювались.

Якщо в жнива було дуже важко, зате тепло, то восени та взимку до нелегкої роботи додавався дощ, холод, сніг. Доводилось працювати на холодному, колючому вітрі, під дощем, часом мокрим снігом. Восени збирали картоплю, буряки, городину. Виконували також різні роботи по господарству, ремонтні роботи. Важкою роботою була також молотьба. Працювати треба було з ранку до вечора в пилюці, все швидко та швидко. Щоб трохи перепочити, той, що подавав снопи в барабан молотарки, навмисне час від часу всовував товщу в'язку. Машина буксувала і зупинялась, а ми мали декілька хвилин перепочинку».

Запитання. До кого потрапила дівчина? Яку відзнаку носили остарбайтери? Яку роботу виконували? Скільки годин тривав трудовий день? Які наслідки такої важкої праці?

Додаток 6.

«…Ходили чутки, що на селі краще годують, а коли хороший хазяїн, то і не так вже погано живеться. Але нас годували так, як і на фабриках. Жири видавали раз на три дні. Цього навіть при дуже бережливому витрачанні стачило на два дні, і то тільки щоб трохи помастити окраєць хліба, якого також давали одну невелику хлібину на три дні. Цукру давали раз на день, але так мало, що більшість з'їдало його за сніданком. Обід складався з тарілки супу із брукви, рідше з картоплі, без м'яса чи жиру, та невеликої порції якоїсь каші. Ввечері давали склянку кави. Якщо хтось не зберіг шматочок хліба та трохи цукру, то лягав спати, повечерявши тільки склянкою чорної кави.

Коли я написала додому листа, в якому дещо натякнула на умови, в яких живемо, мені вислали невелику посилку. У ній були коржі, спечені із житньої муки, змеленої вдома на ручних жорнах. Це була для мене велика радість».

Запитання. Яким був раціон остарбайтерів? Наскільки поживною була їжа? Якою для остарбайтерів була найкраща  страва? Яким чином дівчатам допомагали?

  Додаток 7.

«…Поселили нас у двоповерховому будинку. … нам відвели велике приміщення на першому. Половину приміщення виділено для чоловіків, половину — для жінок.

...Ні восени, ні взимку не було дня, щоб не чекала робота. Коли увечері приходили стомлені, з мокрим одягом у свою «буду», добре погрітись та висушити одяг не було де. На все приміщення стояла одна чавунна піч, яка не могла добре його обігріти. До того ще вугілля давали в дуже обмеженій кількості. Одяг видали відразу після прибуття. Це просте плаття та комплект такої ж білизни. Ні білизни, ні постелі нам за два роки не міняли. Як взуття видали дерев'яні черевики, в яких треба було ще навчитись ходити.

Ніякої лазні чи місця для миття не було. Мились просто в тому приміщенні, де жили. Ніхто з тих, хто нами керував, ніколи не цікавився санітарним станом наших приміщень, постільної білизни, тим, як і де ми мились.

За цей час доводилось хворіти від частого перемерзання, антисанітарних умов життя, важкої праці та недоїдання. Але не працювали тільки тоді, коли вже дуже хворіли. А в більшості випадків працювали, хоч щось і боліло. За весь час я тільки декілька днів не працювала, коли травма на руці почала гноїтись». 

КРАВЧУК Н. П.

Електронний ресурс. Режим доступу:  http://www.uahistory.kiev.ua/upa/vol2/ost003.html